У статті проаналізовано економічну сутність циклічності в господарській діяльності підприємств. Розглянуто основні чинники та фази економічних циклів. Виконано історичний огляд досліджень з питань циклічності в економіці. Обґрунтовано, що при розробці методичних підходів до прогнозування результатів діяльності підприємств необхідно враховувати стадію циклу ділової активності, яку переживає підприємство та використовувати окремі економіко - математичні залежності результатів діяльності підприємств по кожній стадії.

Ключові слова: економічний цикл, піднесення, криза, депресія, пожвавлення.

The article analyzes the economic substance of the cycles in economic activity of enterprises. Main factors and phase of the economic cycle. Made a historical review of studies on cycles in the economy. It is proved that in the elaboration of methodological approaches to forecasting of results of activity of enterprises it is necessary to take into account the stage of the business cycle, which is experiencing the company and to use a separate economic-mathematical according to results of activity of enterprises in each stage.

Key words: economic cycle, climb, crisis, depression, excitement.

Постановка проблеми

Таблиця 1. Періоди великих циклів кон'юнктури Кондратьєва

Інший англійський економіст, Вільям Стенлі Джевонс, досліджував взаємозв'язок між економічними циклами та циклами сонячної активності, що тривають приблизно 11 років. Результати досліджень природи ділового циклу, а також періодичність настання економічних криз він опублікував у своїй роботі "Вивчення грошового обігу та фінансів" у 1884р. Джевонс також зауважив на спостереження Кларка щодо 60-річних періодів змін рівня цін і розділив їх на два 30-річних періоди, коли ціни спочатку зростали, а потім спадали.

Французький вчений Клемент Жюгляр у 1862 р. на основі здійснених ним розрахунків висунув гіпотезу щодо існування промислових (ділових) циклів. Ділові (промислові) цикли найсильніше впливають на розвиток економіки, тому їх називають як базовими.

Карл Маркс у своїй праці "Капітал", перший том якої вийшов у 1867р. детально описав та всебічно проаналізував, із посиланням на авторство Жюгляра, промисловий (діловий) цикл, що триває від 7 до 11 років (зазвичай 9 років).

Автори [2] зазначають, що матеріальною основою промислового циклу, за Марксом, є періодичне оновлення основного капіталу, а сама періодичність циклу визначається періодом оновлення цього капіталу. Чим швидше відбувається це оновлення, тим частіше відбуваються кризи і, відповідно, скорочується тривалість циклу. Глибинну першопричину циклічних коливань і криз основоположники марксизму вбачали в основній суперечності капіталізму - між суспільним характером виробництва та приватно-капіталістичною формою привласнення його результатів, що виявляється як суперечність між організацією виробництва на окремих фабриках і анархією виробництва в усьому суспільстві та між виробництвом і споживанням. Кінцевою причиною економічних криз К. Маркс вважав бідність та обмеженість споживання народних мас. З точки зору характеру порушення пропорцій суспільного відтворення йдеться про періодичні економічні кризи перевиробництва, що, на думку Маркса, завжди являють собою лише тимчасове насильницьке розв'язання існуючих суперечностей, насильницькі вибухи, які на мить відновлюють порушену рівновагу.

М. Туган-Барановський (1865 - 1919) у 1894 році обумовив циклічність інвестиційного процесу створеною ним системною теорією періодичності промислових криз. Він вбачав причини криз у диспропорційності розвитку економіки: наявності диспропорцій між рухом заощаджень і інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, а причину циклічності - в особливостях нагромадження основного капіталу, а гроші та кредит посилюють економічні коливання.

Як зазначає [3], на думку Туган-Барановського, найхарактерніша особливість промислових коливань це те, що зміна ціни заліза співпадає із фазами циклу. Під час економічного підйому ціна на залізо є високою, а під час депресії - низькою, таким чином існує тісний зв'язок між фазою циклу і попитом на залізо. Аналогічні ціні відбувається збільшення попиту на залізо під час економічного підйому і зменшення його у період спаду. Оскільки залізо, в першу чергу, потрібно для виготовлення засобів виробництва, то через попит на залізо можна стежити за попитом на засоби праці в цілому. Таким чином, фаза економічного підйому характеризується зростанням попиту на засоби праці, а фаза спаду - зменшенням даного попиту.

Учень М. Туган-Барановського Микола Кондратьєв (1892-1938), вивчив та обробив математичними методами статистичні дані соціально-економічного розвитку Німеччини, Франції, Британії та США за період 1790-ті роки - 1920-ті роки і порівняв індекси товарних цін, індекси рівнів зарплати, курси акцій та облігацій, та багато інших показників, у результаті чого виявив великі цикли кон'юнктури (пізніше названі "цикли Кондратьє - ва", "довгі хвилі", К-хвилі), про що він підготовив доповідь для публічної дискусії у 1926 р. із аналогічною назвою. У цій доповіді Кондратьєв визначив періоди знайдених ним великих циклів наступним чином (табл.1) [4].

Найбільшою заслугою Кондратьєва є визначення того факту, що економічна динаміка - це постійний процес, що містить два види руху - в одному знаходять відображення хвильоподібні, зворотні процеси, а в іншому - незворотні, еволюційні, що є відображенням послідовного розвитку суспільних виробничих сил. Також важливим є той факт, що М.Д. Кондратьєв виділяв різні за терміном економічні коливання - до 1 року (сезонні), 3,5 роки (цикли Кітчина), 7 - 11 - річні торгівельно-промислові цикли (Жюгляра), а також 50-60 - річні великі цикли кон'юнктури (цикли Кондратьєва) [5].

Внесок до розвитку теорії економічних циклів здійснили ще багато вчених, окрім згаданих.

Наприклад, Семен Кузнєц (Саймон Казнець), що в 20-ті роки ХХ ст. створив теорію провідного сектора. Він встановив, що промислові інвестиції здійснюються у групу галузей, пов'язаних технологічно та організаційно, протягом 30-річних періодів. Таким чином він пояснив причину виникнення циклів М. Кондратьєва. У своїй роботі Казнець виділив провідні сектори двох типів: первинний і вторинний. До первинного сектору він відніс добувні галузі та сільське господарство, а до вторинного обробні галузі промисловості. Казнець вважав, що протягом виявлених періодів на продукцію первинного і вторинного секторів триває певне співвідношення цін, яке робить більш вигідним розвиток одного з них, а потім це співвідношення змінюється і розвиток отримує інший сектор. Таким чином, відбувається загальне економічне зростання. Також Казнець відкрив "будівельні цикли" строком 16-25 років (приблизно 20 років), що пов'язані з оновленням житла.

Американський економіст Йозеф Шумпетер запропонував гіпотезу перенакопичення капіталу, причиною чому вважав технічний прогрес, оскільки інновації, на його думку, мають стрибкоподібний характер. Він розбив великі цикли кон'юнктури на дві складові - інноваційну та імітаційну [6]. Також у 1939 р. він висунув гіпотезу, що одна Кондратьєвська хвиля містить шість циклів Жюгляра, а цикл Жюгляра, в свою чергу, містить три цикли Кітчина. Пізніше це явище було названо явищем фрактальності, і його відкрив у 1975 р американський математик Бенуа Мальдеброт. Дана гіпотеза Шумпетера в наступні 70 років цілком підтвердилась, крім того, що до одного циклу Жюгляра інколи вміщується лише два, а не три, цикли Кітчина, тому що тривалість його 36 - 59 місяців [3].

У 1936 р. вийшла робота Джона Мейнарда Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей", яка узагальнила антикризові заходи багатьох країн під час Великої депресії. Ця робота поклала початок кейнсіанській теорії циклу. Найважливішою причиною економічних циклів Дж. Кейнс назвав дію основного психологічного закону, згідно з яким люди "схильні, як правило, збільшувати споживання зі зростанням доходів, але не такою мірою, як зростає дохід", тому для подолання криз слід збільшувати інвестиційний попит із боку держави і підприємців, здешевлювати кредит і вживати інших заходів.

Послідовниками кейнсіанської теорії стали Елвін Хансен, Рой Харрод, Джон Хікс та Пол Самуельсон. Ці вчені обгрунтували ідею зумовленості економічних циклів процесом взаємодії між рухом національного доходу, споживанням і нагромадженням капіталу, зокрема особливостями зміни ефективного попиту, що передусім залежить від динаміки споживання та інвестування.

До кейнсіанської теорії циклічного розвитку вони додали теорію мультиплікатора-акселератора, що пояснює залежність капіталовкладень від приросту національного доходу, а точніше - відношення приросту капіталовкладень до відносного приросту національного доходу або споживчого попиту. Головними засобами анти - циклічного регулювання економіки в їхній концепції є бюджетне регулювання й активна кредитна політика. Використання цих важелів нарівні з позитивними результатами призвело в 70-х XX ст. до посилення інфляції, зростання дефіциту державних бюджетів та ін. Це посилило критику кейнсіанської теорії циклічного розвитку і сприяло появі монетаристської концепції циклу, розробленої американським економістом М. Фрідменом.

На початку 1970-х років з'явилась монетарна теорія цикла Мільтона Фрідмена. Відповідно до цієї теорії, нестабільність пропозиції грошей саме створює динаміку національного доходу і призводить до виникнення циклу. Нестабільність грошової пропозиції пов'язана із втручанням держави в економіку. Для подолання або істотного послаблення циклічних коливань Фрідмен пропонував значне послаблення державного регулювання (передусім прямого), його обмеження лише грошово-кредитними механізмами, зокрема стабільним зростанням грошової маси в обігу на рівні 3-4% щорічно, що приблизно відповідає темпам приросту національного доходу.

Таким чином, починаючи з 1847 р., коли вперше з'явилась публікація Х. Кларка про циклічні коливання цін, до 1970-х років виникло дуже багато різних теорій, що намагались пояснити причини виникнення економічних циклів. У 1989 р. вийшла книга російських вчених С. Меншикова та Л. Клименко "Довгі хвилі в економіці. Коли суспільство замінює шкіру" [6], де вказуються основні теорії виникнення довгих хвиль:

інноваційна теорія (Шумпетер, Казнець, Менш, Кляйнкнехт, Ван Дайн),

теорія перенакопичення у капітальному секторі (Форрестер),

теорії, пов'язані з робочою силою (Фрімен),

цінові теорії (Ростоу, Беррі),

монетарні (Дельбеке, Шокерта, Корпінен, Батра),

соціологічні концепції (Перес-Перес, Міллендор - фер, Скрепанті, Олсон, Вібе, Г аттеї, Сільвер, Вайдліх),

теорія воєнних циклів (Г олдстайн).

Сучасний етап досліджень економічних циклів характеризується новими роботами, що намагаються пояснити їх походження не тільки соціально-економічними причинами, і свідчать про наявність ще довших циклів, ніж цикли Кондратьєва.

Наприкінці 1980-х років американськими вченими Джорджем Модельскі та Вільямом Томсоном було висунуто теорію циклів тривалістю 100 - 120 років, виникнення яких вони пояснювали зміною світових політичних лідерів [8].

На початку 1990-х років російський вчений у галузі геофізики Спартак Афанасьєв обробивши числові дані, що використовував Кондратьєв, за допомогою сучасних методів спектрального аналізу довів, що дві довгі хвилі Кондратьєва співпадають з геологічно-космічним затемнено-перигелієвим циклом, що продовжується 108 років [5; 4].

Також у 1991 р. російські вчені Михайло Корольков [5] та Сергій Глазьєв [2] висунули гіпотезу про наявність вікового кондратьєвського циклу, який містить два несхожих кондратьєвських цикли: цикл початку століття і цикл середини століття. М. Корольков вважав, що цикли початку століття відрізняються саме інноваційними змінами у технологічному укладі, тобто у базових технологіях. Дані цикли отримують подальший розвиток у циклах середини століть, які змінюють соціально-економічний уклад суспільства відповідно до даного технічного укладу, а також до відповідного забезпечую чого ресурсного укладу (так вугілля було основним енергетичним ресурсом у ХІХ ст., а нафта - у ХХ ст.).

Сьогодні вчені розглядають окрім економічних ще й політичні, а також цивілізаційні системні цикли, запропоновані П. Сорокіним [9] та Фернаном Броделем [1]. Відбувається розвиток єдиної теорії соціально-економічних циклів і криз, в межах якої досліджуються вікові цикли, а також тисячолітні цикли, що пов'язані з історією розвитку людства.

В залежності від вибору типу ознаки, за якою будуть класифікуватися цикли, можна отримати різні класифікації. Але, переважно, за основу класифікації беруть тривалість економічного циклу. Отже, відповідно до ознаки тривалості циклу, розрізняють такі види економічних циклів:

1. До 1 року - аграрні цикли - це сільськогосподарські сезонні коливання;

2.3 - 5 років (зазвичай 4 роки) - фінансово-економічні цикли (так звані цикли Кітчена) - це циклічні зміни у фінансовій і діловій активності суб'єктів ринку;

3.7 - 11 років (зазвичай 9 років) - промислові (або ділові) цикли (так звані цикли Жюгляра) - це цикли, причиною появи яких є оновлення активної частини основних фондів підприємств;

4.16 - 20 років (зазвичай 18 років) - будівельні цикли (так звані цикли Казнеця) - це цикли, причиною появи яких є оновлення пасивної частини основних фондів та житла;

5.50 - 60 років (зазвичай 54-55 років) - так звані довгі хвилі або цикли Кондратьєва - це цикли зміни технологічних укладів;

6.100 - 120 років (зазвичай 108 - 112 років) - надвеликі вікові цикли - це так званий віковий кондратьєвський цикл, пов'язаний із зміною політичних лідерів.

Також треба зазначити наявність ефекту синхронізації, коли цикли нaклaдaються одне нa одного. Коли збігаються різні цикли у фазі кризи, то це значно її поглиблює, як, наприклад, під час Великої депресії 1929 - 1939 рр.

Прогнозування економічних циклів виконується із застосуванням економіко-математичних моделей: моделей розподілу національного доходу, моделей економічного зростання, структурних, галузевих і міжгалузевих, моделей руху інвестиційних ресурсів, моделі зростаючої економіки, моделей рівня життя і структури споживання тощо.

Одним із засновників економіко-математичного моделювання вважають Яна Тінбергена (Голландія), який став лауреатом Нобелівської премії з економіки у 1969 р. Він уперше створив математичну модель нідерландської економіки у вигляді системи із 27 рівнянь. Для створення моделі американської економіки Я. Тінберген використав 48 рівнянь.

Також до засновників економіко-математичного моделювання можна віднести вченого на ім'я Рагнар Антон Кіттіль Фріш, який також став лауреатом Нобелівської премії з економіки у 1969 р., та ввів в обіг такі терміни як "економетрика" та "макроекономіка". Основні праці цього вченого: "Принципи лінійного програмування" (1954), "Теорія виробництва" (1965).

Значний внесок у економіко-математичне моделювання здійснив Василь Васильович Леонтьев (США), якому також було присвоєно звання лауреата Нобелівської премії з економіки (1973 р.) за розробку моделі міжгалузевого балансу "затрати - випуск". Основна праця вченого "Структура американської економіки, 1919-1929 pp." (1941).

На сьогоднішній день лідером моделювання економіки стали США. Саме в цій країні розроблені моделі для довготермінового прогнозування (до 10 років - Уортонська модель, Бруклінська модель) та для коротко-термінового прогнозування економіки (3-5 кварталів - модель Фера).

Висновки