Екологічні перспективи в реалізації концепції сталого розвитку аграрного сектора України

З метою практичної реалізації концепції сталого розвитку нами пропонуються нові підходи до культури природокористування в сільському господарстві України, в основу якої слід покласти такі пріоритети:

— економічно доцільним є лише те, що екологічно безпечне (що відображає зокрема сучасні європейські підходи) як для довкілля, так і для споживача ресурсів;

— оптимальне використання усіх взаємозв'язаних ресурсів -- природних, техногенних, управлінських, інформаційних тощо, задіяних до системи аграрного господарювання з позицій екологічного менеджменту;

— ефективна взаємодія еколого-економічних і соціальних констант ведення сільського господарства, розширення сфери надання (основних та додаткових) та відтворення необхідних параметрів подальшого прогресивного аграрного розвитку на засадах екологічних динамічних констант;

— впровадження нових форм та методів аграрного господарювання, їх ефективне поєднання з традиційними; так розвиток альтернативного сільського господарства як екологічно досконалого слід поєднувати з інтенсивним веденням, зокрема рослинництва.

Такий підхід визначає необхідність реформування аграрних відносин в Україні в русло необхідних екологічних констант. Йдеться про підвищення дієвості національної екологічної доктрини в цілому, зокрема в системі аграрного господарювання, забезпечення та поєднання еколого-економічних реформ у державі на рівні окремих складових -- сільське господарство, переробні галузі, промисловість, транспорт, торгівля, соціальна сфера тощо в єдине русло екологічної умотивованості та відповідальності (рис. 1). Для прикладу, єдиними є екологічні проблеми, пов'язані з техногенним забрудненням атмосферного повітря, водного середовища, літосфери, зокрема ґрунтів, не зважаючи на різні причини, джерела та шляхи потрапляння в зазначені природні середовища небезпечних контамінантів.

Використання різних видів ресурсів в аграрному середовищі повинно бути екологічно обґрунтованим із урахуванням різноспрямованих чинників абіотичного, біотичного та антропогенного походження. Так, природно-кліматичні умови впливають на склад і продуктивність агроекологічних систем та окремих їх компонентів -- видових агрокультур та агроландшафтів у цілому, трав'янистих фітоценозів, лісів тощо. Це слід враховувати при формуванні регіональних програм розвитку сільського господарства, зокрема із урахуванням зміни клімату (ефект потепління). Важливим у даному контексті є також екологічна культура суспільства, що є одночасно мірилом екологічний дій суспільства та індикатором перспектив подальшого розвитку, зокрема система аграрного господарювання.

Нові підходи до культури природокористування в аграрному середовищі -- споживання з одночасним відновленням природно-ресурсного потенціалу, на нашу думку, слід реалізовувати на основі принципу оптимальності. Реалізація цього принципу в аграрному господарюванні повинна корелювати з поняттям екологічного оптимуму як найбільш сприятливих умов для життєдіяльності організмів у цілому або проходження окремих процесів. Для аграрного середовища важливим є формування таких підходів, які, з одного боку, дозволять розвивати "продукуючу" сторону господарювання -- створювати сукупний аграрний продукт і забезпечувати суспільні потреби в сільськогосподарській продукції, з іншого боку -- так проводити діяльність, щоб використання ресурсів було в межах господарської необхідності з одночасними екологічними "поверненнями". Авторські пропозиції реалізації зазначеного відображено в таблиці 2.

Державне регулювання як система заходів екологічного спрямування розвитку національної аграрної системи за принципами оптимального природокористування повинно формувати взаємодоповнюючі екологічні, економічні, соціальні підходи. Нами пропонуються стратегічні бачення й тактичні дії на різних рівнях прийняття екологоспрямованих рішень:

— періодичне (за необхідністю) проведення незалежних, науково обґрунтованих екологічних експертиз стану навколишнього природного середовища -- моніторинг атмосферного повітря, природних водойм, ґрунтів з метою складання екологічних прогнозів і вироблення рекомендаційних рішень як на рівні країни, так і в межах локальних масштабів, оскільки окремі екологічні загрози та екологічні навантаження в Україні в цілому, зокрема в аграрній сфері продовжують зростати;

— заборона технічних й технологічних відхилень від проектів (нових аграрних об'єктів, процесів) на шкоду довкіллю, суворе дотримання встановлених норм та нормативів щодо використання тих чи інших ресурсів, поводження з відходами тощо;

— розроблення природоохоронних заходів протидії та попередження небезпечних екологічних явищ у системі аграрного господарювання України за рахунок збільшення державних преференцій, фінансування, кредитування, системи лізингу тощо;

— підвищення умотивованості екологічно досконалої діяльності в сільському господарстві як соціально важливої у формі економічних, соціальних, моральних стимулів;

— активізація загальної екологічної освіти в школі, екологічного виховання населення за допомогою різних комунікаційних технологій та засобів, зокрема Інтернет-ресурсів;

— врахування громадської думки при вирішенні ключових питань, які стосуються будівництва або подальшої експлуатації потенційно небезпечних агроекологічних об'єктів тощо.

Необхідним є бачення перспектив покращання екологічного стану аграрної сфери та пріоритетів агроекологічної політики держави в контексті удосконалення взаємодій між природним та антропогенним середовищем, виведення їх на рівень збалансування, що і є основою практичної реалізації концепції сталого розвитку. З цією метою слід по-іншому підійти до вирішення екологічних проблем, які з певною періодичністю виникають у системі аграрного господарювання. Важливо не лише долати окремі екологічні наслідки -- тотальні та локальні забруднення, викиди отруйних речовин, збільшення кількості та стійкості шкідників внаслідок порушення правил агротехніки, агрохімії в культурі ведення землеробства, рослинництва, тваринництва, а попереджувати виникнення небезпечних екологічних ситуацій з використанням таких сучасних інструментів, як динамічне моделювання, екологічний аудит, екологічний менеджмент, екологічний маркетинг, екологічне право та інших.

Таблиця 2 Принципи природокористування в аграрному середовищі

Розроблено автором.

В основі використання зазначеного інструментарію в аграрному господарюванні слід реалізовувати принципи системного підходу -- напряму методології наукового пізнання, в основу якого покладено дослідження об'єкта як системи, в якій розкривається його цілісність, виявляється різноманітність типів зв'язків і зведення їх в єдину цілісну картину. Перевагою цього методу є те, що він, з одного боку, дозволяє використовувати спеціальні методи різних галузей аграрної науки, а з іншого -- застосовувати якісні характеристики, оцінки і методи інших наук, зокрема екології, біології, географії, економіки, соціології, психології тощо; при цьому необхідність їх використання потребує в кожному випадку спеціального обґрунтування. Це дозволить по-новому підійти до розуміння розвитку аграрного середовища як динамічної системи та використовувати знання й методи цих наук для побудови узагальнюючих агроекологічних моделей, що максимально відображатиме дію різноспрямованих факторів, враховуючи взаємозв'язки й взаємодії складових реальної ситуації та дозволить ефективно управляти аграрними об'єктами / процесами.

Таблиця 3 Перспективи застосування регіонально-територіальних принципів у системі аграрних відносин