Кадрова складова гальмування інновацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

3

КАДРОВА СКЛАДОВА ГАЛЬМУВАННЯ ІННОВАЦІЙ

УДК 658.3:330.341

Невінська Г.Б., здобувач

Львівський національний аграрний університет,

Розкрито економічну природу інноваційного розвитку. Наголошено на тому, що серед основних деструктивних факторів інноваційного розвитку є відсутність фахівців у сфері інноваційного менеджменту та провайдингу. Зроблено акцент на тому, що для запровадження знань у господарську діяльність чисельність працівників з вищою освітою має становити від 60 до 70 % у загальній чисельності працюючих. Зроблено порівняльний аналіз та виокремлено основний ресурс та особливості фізичної, розумової та інноваційної праці. Виділено як позитивні, так і негативні наслідки інноваційного розвитку, акцентовано на вирішальному значенні у підготовці інноваційних кадрів системи заходів подолання бідності.

Ключові слова: інноваційні кадри, інноваційна політика, різновиди праці, майнове розшарування, подолання бідності, позитиви та негативи інновацій.

Раскрыта экономическая природа инновационного развития. Отмечено, что среди основных деструктивных факторов инновационного развития является отсутствие специалистов в области инновационного менеджмента и провайдинга. Сделан акцент на том, что для внедрения знаний в хозяйственной деятельности численность работников с высшим образованием должно составлять от 60 до 70% в общей численности работающих. Сделан сравнительный анализ и выделены основной ресурс и особенности физической, умственной и инновационной работы. Выделены как положительные, так и отрицательные последствия инновационного развития, акцентировано на решающем значении в подготовке инновационных кадров системы мер преодоления бедности.

Ключевые слова: инновационные кадры, инновационная политика, разновидности труда, имущественное расслоение, преодоления бедности, позитивы и негативы инноваций.

The author highlights the economic nature of innovation development. It is emphasized on that the lack of specialists in the field of innovation management andproviding is the one of the main destructive factors of innovation development. It is made the accent on that the number of university graduates must be from 60% till 70% of the total number of employees for introduction of knowledge in business activity. It is done a comparative analysis, singled out the main resource and features of physical, mental and innovative works. It is distinguished both positive and negative consequences of innovation development, emphasized on the crucial importance of innovative staff training of the system ofpoverty overcoming.

Key words: innovative staff, innovation policy, types of work, property stratification, poverty overcoming, positive and negative of innovations.

інноваційний менеджмент провайдинг розумова робота

Постановка проблеми. У період реформування Україна ввійшла з такими проблемами, успадкованими від СРСР, як:

- Переобтяженість економіки еколого-небезпечними ресурсномісткими базовими галузями й відповідна висока енергомісткість, яка обертається значною енергоресурсною залежністю від інших країн;

- значна питома вага галузей, що виробляють проміжний продукт;

- надмірно розвинутий ВПК;

- недорозвинутість соціальної сфери та галузей, які визначають НТП;

- технологічна відсталість кінцевих виробництв та неспроможність задоволення повною мірою внутрішній споживчий попит;

- недорозвинута інфраструктура: транспортна, енергетична, інформаційна, комунальна, соціальна [2, с. 38].

Само розвинуті економічні системи реалізуються через дію загальних економічних законів, зокрема таких як:

- закон економії часу;

- закон підвищення потреб;

- закон зростання продуктивності суспільної праці;

- закон оптимального поєднання праці,капіталу, природних

ресурсів;

- закон незамінності людини як унікального генератора інноваційно-інновативних ідей.

В той же час Україна, в порівнянні з більшістю держав світу, не використовує повною мірою інноваційних факторів зростання.

Національна економіка повинна розвиватися на засадах синергетичної взаємодії трьох провідних векторів економіки:

- інформаційно-технологічного;

- фінансово-економічного;

- соціалізаційного.

Однак у державі до цього часу не створено умов для належного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій у технологічні новації. Нині вартість науково-містких технологій, комп'ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів тощо в національному багатстві України становить лише 0,1 %. І тут очевидним є висновок про те, що серед найбільших компаній країни чільні місця посідають, як і раніше, представники винятково традиційних галузей, конкурентоспроможність яких базується головним чином на порівняльних факторних перевагах, у тому числі на дешевизні робочої сили [1, с. 57].

Як зазначає З. Попович, «ринкові механізми самі по собі не тільки не сприяють структурній переорієнтації економіки України на інноваційний шлях розвитку, а підштовхують її у зворотному напрямі - до переважання старих технологічних укладів».

З. Попович, як і багато інших авторів, гальмування інноваційних процесів пов'язує відсутністю в державі належної кадрової політики.

Автор продовжує: «розірвати порочне коло деградації науково- технічного потенціалу та падіння кваліфікації робочої сили можна, лише розширивши інвестування у відтворення останньої - тобто в освіту і науку, підготовку кадрів, у культурну і побутову сферу, в медичне та соціальне забезпечення» [8, с. 47].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Поява економічних систем, джерелом конкурентоспроможності яких стають не геополітичні, фінансові, енергетичні чи трудові ресурси, а плоди науки, освітньо-наукових та інтелектуальних знань, змінила пріоритети, коли підприємцям буде вигідніше не наймати додатково людей для роботи за мізерну платню на старих верстатах і машинах, а купувати нове - дороге, але більш продуктивне обладнання, що вимагатиме вищої кваліфікації персоналу, проте підвищить продуктивність праці [8, с. 47].

Формування інноваційної системи відбувається на національному рівні, хоча сам процес формування інноваційного продукту піддається глобалізаційним впливам, які мають як позитивні, так негативні наслідки.

В Україні є великий науковий потенціал, проводяться серйозні наукові дослідження, однак утворився великий розрив між завершеними науковими розробками та впровадженнями. Це пояснюється тим, що процес впровадження (освоєння) закінчених наукових розробок часто вимагає у 3-4 рази більше коштів, ніж сама розробка. Як справедливо вказує М. Шарко, «вітчизняна наука до початку радикальних економічних перетворень відрізнялася трьома специфічними характеристиками: значними масштабами, централізованим управлінням і майже повним державним фінансуванням.

Основні детермінанти цієї моделі ще продовжують діяти, тому інституціональна структура вітчизняної науки залишається архаїчною та не відповідає вимогам ринку» [9, с 29].

Інноваційні процеси не залишилися поза увагою наукової громадськості. Цій тематиці присвячені численні наукові розвідки таких українських авторів, як: О. Бородіна, В. Будкін, О. Васюренко, В. Гусєв, М. Збуржинська, О. Коваленко, М. Макаров, С. Мочерний, І. Пасічник, М. Пашута, Е. Савицький, Н. Сіренко, В. Терегобчук, О. Тивончук, В. Чеботарьова, М. Шарко, В. Юрчишин.

У своїх дослідженнях більшість авторів подають із власних позицій змістове трактування категорії «інновація», висвітлюють галузеві особливостіінноваційних процесів, чинники, які стримують інноваційний розвиток, недоліки в управлінні та його фінансуванні. Проте в більшості публікацій інновації розглядають переважно з технократичного боку (новий виріб, нова технологія) і недостатньо, на наш погляд, уваги приділяють соціальному аспекту інноваційної діяльності, зокрема формуванню висококваліфікованих кадрів, здатних втілювати в життя інноваційні ідеї.

Мета статті. В процесі дослідження буде акцентовано соціально- економічне значення інноваційного розвитку, виокремлено наявність кадрового потенціалу для забезпечення інноваційних процесів. Для підкреслення особливості інноваційної праці буде зроблено порівняльний аналіз з її іншими різновидностями. Буде висвітлено вирішальний вектор підготовки кадрів для інноваційного середовища.

Виклад основного матеріалу. Під час оцінки розвитку інноваційних процесів в Україні важко зробити однозначний висновок. Доступні джерела інформації дають підставу для позитивної оцінки розвитку інноваційної діяльності. За даними Статистичного щорічника України за 2012 рік обсяги наукових та науково-дослідних робіт, виконаних власними силами організацій (підприємств) мали останніми роками позитивну тенденцію, й у 2012 році проти 2000 року в загальному обсязі зросли із 1978,4 до 11252,7 млн. грн.

Ми вважаємо, що спостерігається і позитивна структурна динаміка в обсягах наукових та науково-технічних робіт. Якщо у 2000 р. питома вага фундаментальних досліджень у загальному обсязі досліджень становила 13,5 %, то вже у 2012 р. - 23,3 %, тоді як питома вага прикладних досліджень за відповідний період скоротилася із 22,1 до 18,3 %.

Загальний обсяг наукових та науково-дослідних робіт за 2000-2012 рр. зріс у 5,7 рази, фундаментальних - у 9,8 рази, прикладних - у 4,7 рази [9, с. 311].

Водночас для певного занепокоєння дають підставу тенденції кількості наукових працівників наукових організацій. У 2012 р. їх кількість порівняно з 1990 р. становила лише 26,3 %. Позитивним фактом треба визнати те, що останніми роками дещо поліпшилася вікова структура наукових кадрів. Серед докторів наук питома вага у віці до 40 років із 2,3 % у 2000 р. зросла до 5,2 % у 2012 р., серед кандидатів - відповідно із 18,9 % зросла до 36,3 %.

Ми вбачаємо позитивну тенденцію і в джерелах фінансування інноваційної діяльності. Якщо у 2007 р. за рахунок іноземних держав інноваційні процес фінансувалися на 3 %, то вже у 2012 р. - на 8,7 % [9, с. 315].

Огляд наукових джерел з інноваційної проблематики дає змогу сформулювати певні закономірності й основні тенденції інноваційної діяльності, які зводяться до такого:

- посилення залежності виробництва товарів і послуг від наукових знань і технологій;

- збільшення кількості виробників нових знань;

- зростання залежності інноваційної динаміки від успішної взаємодії між науковими установами та підприємницьким сектором;розвиток взаємодії й співробітництва між фірмами;

- поширення нових технологій, що передбачає, крім купівлі нового обладнання, організаційні зміни в системі менеджменту.

В Україні інноваційна діяльність здійснюється на основі закону «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 р. № 40-IV. У зазначеному законі інновації трактуються як: «Інновації - новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери».

Сьогодні в розвинених країнах світу використання досягнень науково- технічного прогресу забезпечує майже 30 % приросту реального національного доходу. В той же час понад 70 % приросту ВВП забезпечує праця [7, с. 455456].

Структура джерел формування реального національного доходу підтверджує архіважливість людських ресурсів. М. Дергаусов, посилаючись на П. Самуельсона, пише: «Як правило, ігнорування (мається на увазі проблема підготовки ефективної робочої сили) загальносвітових тенденцій здатне викликати втрату конкурентоспроможності з усіма негативними соціально- економічними наслідками з цього. І особливо це справедливо у відношенні до людських ресурсів. За відомим висловом П. Самуельсона, багато факторів виробництва можна купити на міжнародних ринках, але праця вирощується тільки вдома» [3, с. 28-29].

Сам процес формування людського капіталу, за П. Самуельсоном, є досить тривалим, і починається він у дитячих дошкільних закладах, підприємство ж перебуває на його завершальній стадії. На думку цього ж автора, у системі початкової, середньої та вищої освіти давно назріла необхідність змінити тип навчання з інформаційно-репродуктивного на активно-творчий; потрібні нові підручники, які б передбачали сценарії майбутньої практичної діяльності людини у суспільстві і на виробництві [3, с. 29].

Не можна не погодитись з В. Зимовцем, який пише, що «недооцінка людського капіталу несумісна з довгостроковим економічним розвитком» [4, с. 11].

Недостатньо розвинута в Україні інноваційна діяльність в значній мірі пояснюється саме недооцінкою людського капіталу. Л. Федулова та М. Пашута також до стримуючих факторів інноваційної моделі економічного розвитку відносять недосконалість системи освіти, нестачу кваліфікованих кадрів.

Окреслюючи основні риси інноваційної діяльності, вони пишуть: «Інноваційна діяльність у сучасних умовах формування економіки знань являє собою систему взаємопов'язаних стадій загального інноваційного циклу розвитку виробництва, який починається із здобуття населенням країни певної суми знань у системі освіти і закінчується використанням матеріалізованих

інноваційних результатів інтелектуального розвитку суспільства у секторахекономіки (підкреслено автором)» [11, с. 39]. Продовжуючи виокремлення гальмівних факторів інноваційного розвитку, згадувані автори до таких відносять «нестачу кваліфікованих кадрів у сфері управління інноваційними проектами» [11, с. 42].

До гальмівних факторів посилення інноваційної активності вітчизняних підприємств брак кваліфікованих кадрів відносить і Н. Гражевська. Вона пише «Практика підтверджує, що посиленню інноваційної активності вітчизняних підприємств заважають відсутність достатнього обсягу власних коштів, подорожчання кредитів, існуюча система стимулів, брак кваліфікованих кадрів, інфраструктурні проблеми, незадовільний захист інтелектуальної власності тощо» [1, с. 61].

Про негативні тенденції у підготовці висококваліфікованих кадрів, здатних забезпечити інноваційний розвиток економіки країни пише і М. Шарко. «Різке скорочення державного замовлення, пише він, зумовило погіршення якісних характеристик наукових кадрів, перехід кваліфікованих і порівняно молодих фахівців до сфери бізнесу, еміграцію вчених та інженерів у розвинуті країни. Відтак, набуває актуальності завдання збереження наукових кадрів, що повинно бути державним пріоритетом» [14, с. 30].

Серед стримуючих факторів інноваційного розвитку Н. Гражевська виділяє і такий, як малоефективна існуюча система стимулів. Вважаємо за необхідне розробити таку систему стимулів, яка б передбачала більш високе матеріальне стимулювання інноваційної діяльності персоналу, зважаючи на особливий характер цього виду праці. В основі такої диференціації праці повинна бути відмінність окремих її видів (рис. 1).

З метою забезпечення більш об'єктивної системи стимулювання інноваторів важливо їх розмежовувати за різними формами праці та самої інноваційної творчості (рис. 1).

Результати експертної оцінки складності та важливості окремих видів праці - фізичної, розумової та інтелектуальної - в кількісному співвідношенні описуються як 1,0:1,5:2,0. Очевидно таке співвідношення повинно бути базовим при розробці системи матеріального стимулювання інноваційної діяльності. Великі сподівання на прискорення інноваційного розвитку покладене на фактор приватизації підприємств, однак вони не оправдались. Н. Мова та В. Хаустов ще на початку третього тисячоліття (2001 р.) відмічали, що «стримують розвиток інноваційної діяльності відсутність фінансування коштів у замовників, високі кредитні ставки. Аналіз показує, що роздержавлення підприємств не поліпшує стан справ: недержавні підприємства відмовляються впроваджувати дорогі прогресивні технології та обладнання, віддаючи перевагу негайній вигоді» [10, с. 30].

Проблемні питання інноваційного розвитку надзвичайно аргументовано висвітлює І.Л. Федун, зокрема вказуючи, як і багато інших авторів, на «відсутність фахівців у сфері інноваційного менеджменту й провайдингу» [12, с. 82]. С.В. Кальченко наводить якісний кадровий індикатор, необхідний для інноваційного розвитку. Він зазначає, що «для запровадження знань у господарську діяльність чисельність працівників із вищою освітою має становити від 60 % до 70 % у загальному обсязі. Однак нині дише 15 % дорослого населення має завершену вищу освіту, а чисельність науковців за роки незалежності скоротилася в два рази» [5, с. 55].

Рис. 1. Деякі особливості праці персоналу підприємства Джерело: розроблено автором на основі джерела [13, с. 60].

Для активізації інноваційної діяльності, зокрема в частині задіяння інноваційної складової персоналу, потрібно, на нашу думку, виокремити як позитивні, так і негативні сторони цього процесу для посилення дії перших та мінімізації других. На особливості інноваційного процесу, який має безпосередню дотичність до кадрового потенціалу, досить аргументовано акцентує Л. Червінська, яка пише:

« - впровадження інновацій у виробництво потребує комплексного системного підходу (нововведення пов'язані із зміною обладнання, технології, продукції, що випускається, організаційної структури виробництва, системи нормування, поставлених завдань, підготовки та використання кадрів тощо);

- часто зміна чогось одного призводить до погіршення іншого, як, наприклад, впровадження автоматизованих механізмів і автоматів веде до зниження змістовності праці;

використання нових знань, нових технологій, особливо найменш трудозатратних, і способів організації праці веде до зниження рівня зайнятості робітників, що потребує вжиття певних заходів для забезпечення працевлаштування безробітних, ефективна інноваційна діяльність може статипричиною виникнення екологічних проблем, що пов'язано з виробництвом певних продуктів харчування, забрудненням навколишнього середовища тощо;

- впровадження інновацій веде до втрати повноважень окремими керівниками, зміни їх рольових функцій, тому вони можуть бути не заінтересованими в здійсненні зазначених процесів;

- автоматизація і механізація певним чином спричиняють витіснення особистісного фактора в прийнятті управлінських рішень, робить їх більш об'єктивними, непристрасними;

- оскільки найважливіше в інноваційній творчій діяльності є внутрішні пізнавальні мотиви, значна захопленість творчим процесом безпосередніх інноваторів зумовлюється такими негативними чинниками, як прагнення до винагороди, похвали, бажання увійти до числа найсильніших, передових, що робить людину нечутливою до інших пропозицій, орієнтує її на задоволення попиту до пізнання» [13, с. 61].

Для підготовки висококваліфікованого кадрового потенціалу та підвищення його ролі в інноваційних процесах потрібно вирішити одну із архіважливих проблем сучасності - подолати майнову нерівність суспільства. «Глибока нерівність справляє вкрай негативний вплив на можливості економічного зростання. Наслідком низького рівня життя часто стають хворобливість і невисокий рівень освіти, що, безперечно, знижує економічну активність відповідних груп населення, позначається на сукупному трудовому потенціалі країни, отже, спричиняє уповільнення темпів економічного зростання в цілому. І навпаки, підвищення доходів бідних верств населення приводить до збільшення попиту на товари вітчизняного виробництва, тоді як представники заможних верств частіше орієнтуються на імпорт або взагалі купують значну частину одягу, взуття, техніки тощо за кордоном» [6, с. 5].

Вирішальна роль подолання бідності у підготовці висококваліфікованих кадрів для інноваційної діяльності особливо актуалізувалися в зв'язку з стрімким зростанням платності освітніх послуг.

У процесі проведеного дослідження обґрунтовано вирішальне значення інноваційних процесів в подоланні економічного відставання. Покладання надій на прискорений економічний розвиток після приватизації державних підприємств себе не оправдав, оскільки приватні власники в умовах політичної невизначеності орієнтувались виключно на сіюмінутне одержання прибутку, їх не цікавила перспектива розвитку підприємств.

До стримуючих факторів інноваційного розвитку багато авторів відносить відсутність кваліфікованих кадрів. При розробці системи стимулювання персоналу до інноваційної діяльності необхідно враховувати особливості різних видів праці. Одним із векторів підготовки якісного кадрового потенціалу для інноваційної діяльності повинна бути система заходів подолання майнової нерівності різних соціальних груп населення.

1.Гражевська Н. забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в глобальному постіндустріальному вимірі / Н. Гражевська // Економіка України. - 2008. - № 9. - С. 54-63.

2.Завгородня О. Структурна динаміка як фактор інноваційного розвитку національної економіки / О. Завгородня // Економіка України. - 2004. -№ 11. - С. 34-42.

3.Дергаусов М. Людські ресурси як інструмент реалізації стратегії підприємства / М. Дергаусов // Економіка України. - 2003. - № 6. - С. 26-30.

4.Зимовець В. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки / В. Зимовець // Економіка України. - 2003. - № 11. - С. 9-17.

5.Кальченко С. В. Особливості кадрового забезпечення в аграрній сфері / С. В. Кальченко // Економіка АПК. - 2013. - № 8. - С. 53-56.

6.Лібанова Е. М. Нерівність в українському суспільстві: витоки та сучасність / Е. М. Лібанова // Економіка України. - 2014. - № 3. - С. 4-19.

7.Мочерний С. Економічне зростання / С. Мочерний // Економічна енциклопедія. - К. : ВЦ «Академія». - 2000. - С. 454-456.

8.Попович З. Економічне зростання і перспективи інноваційного розвитку / З. Попович // Економіка України. - 2004. - № 12. - С. 41-47.

9.Статистичний щорічник України за 2012 рік / За ред. О. Г. Осауленка.

-К. : Державна служба статистики України. - 2013. - 558 с.

10.Мова Н. Інноваційна діяльність в Україні та напрями її розвитку / Н. Мова, В. Хаустов // Економіка України. - 2001. - № 6. - С. 29-34.

11.Федулова Л. Розвиток національної Інноваційної системи України / Л. Федулова, М. Пашута // Економіка України. - 2005. - № 4. - С. 35-47.

12.Федун І. Л. Інституційна платформа підвищення інноваційно- інвестиційної активності в агропромисловому виробництві України / І. Л. Федун // Економіка АПК. - 2014. - № 3. - С. 79-86.

13.Червінська Л. Стимулювання інноваційної діяльності персоналу / Л. Червінська // Економіка України. - 2011. - № 6. - С. 59-65.

14.Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України / М. Шарко // Економіка України.- 2005. - № 8. - С. 25-30.

Размещено на Allbest.ru