Інституційні обмеження прямого іноземного інвестування та напрями їх подолання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституційні обмеження прямого іноземного інвестування та напрями їх подолання

Корж М. А.

Ключові слова: прямі іноземні інвестиції (ПІІ), інвестиційні процеси, інституції, інституційні обмеження прямого іноземного інвестування.

інституційний обмеження інвестування іноземний

На початку ХХІ ст. світовому економічному простору притаманне збільшення обсягу та швидкості руху міжнародного капіталу, що здійснює вагомий вплив на інтенсивність міждержавних економічних відносин та стійкість зростання національних економік. Для нашої країни, в якій тривають трансформаційні процеси та формується фундамент економіки знань, нагальною є активізація інвестиційних процесів, зокрема через залучення та раціональне використання прямих іноземних інвестицій (ПІІ). На сьогодні проблема ПІІ в Україні є ключовою, оскільки саме інвестиції істотно впливають на процес трансформації економіки, швидкість її переходу до ринкової моделі. Вони зумовлюють найбільший прогрес щодо зростання вагомості у світовому економічному просторі.

Теоретико-методологічні основи традиційного інституціоналізму закладені у працях таких відомих вчених, як Т. Веблен [1], Дж. Коммонс [2], В. Міт- челл [3], Дж. Гелбрейт [4], а неоінституціоналізму - у дослідженнях лауреатів Нобелівської премії з економіки Дж. Б'юкенена, Р. Коуза [5], Д. Норта [6], О. Вільямсона [7] та ін. Варто відзначити праці в галузі інституціоналізму українських науковців А. Гриценка [8], В. Дементьєва [9], П. Леоненка [10], А. Ткача [11], А. Чухна [12] та ін. Серед російських науковців заслуговують на увагу роботи Л. Абалкіна [13], C. Істоміна [14], Р. Капелюшникова [15], Г. Клейнера [16], Д. Львова [17], Р. Нурєєва [18], В. Полтеровича [19], О. Сухарєва [20], А. Шаститка [21] та ін. Теоретичні засади та практику прямого іноземного інвестування досліджували західні вчені Р. Алібер [22], Р. Вернон [23], Дж. Даннінг [24], Д. Кашмен [25], Р. Манделл [26], Г. Марковіц [27], Ф. Модільяні [28], В. Шарп [29] та ін.

Мета статті - систематизація інституційних обмежень прямого іноземного інвестування в Україні відповідно до пріоритетів розвитку світового економічного простору.

У 2013 р. потік ПІІ мав характер висхідного тренду. Приплив глобальних ПІІ сягнув 9 % (1450 млрд дол. США). Зазначене зростання було характерним для всіх економік: розвинутих, таких, що розвиваються, і перехідних. Глобальний обсяг ПІІ зріс на 9 %, (25,5 трлн дол. США) [30].

Прогноз ЮНКТАД передбачає зростання глобальних потоків ПІІ до 1,6 трлн дол. США у 2014 р., 1,75 трлн - у 2015 р., 1,85 трлн дол. США - у 2016 р. [30]. Воно відбудеться, переважно, за рахунок інвестицій у розвинутих країнах, оскільки їх економічний розвиток динамічніший. Водночас на очікуване зростання може суттєво вплинути нестабільність окремих ринків, що розвиваються, через політичну невизначеність і регіональні конфлікти.

Відповідно до встановлених позитивних впливів ПІІ на розвиток більшості національних економік, зокрема країн - сусідів України, виникає потреба в оцінюванні фактичних обсягів інвестицій у її економічному просторі та ідентифікації інституційних обмежень, пов'язаних із цим. Сукупна величина ПІІ, вкладених у вітчизняну економіку, починаючи з 1991 р., станом на 1 січня 2013 р. дорівнює 54,4 млрд дол. США й у розрахунку на одну особу становить 1193 дол. США.

Важливість залучення ПІІ для трансформації та фінансового оздоровлення національної економіки потребує окреслення й характеристики сукупності інституційних обмежень, які ідентифікуємо, зважаючи на сутність поняття “інституція”. Так, на думку лауреата Нобелівської премії Д. Норта [6], інституції - це правила гри в суспільстві, вигадані обмеження, що спрямовують людську взаємодію в певне річище. Структуруючи стимули в процесі людського обміну, у тому числі економічного, інституції знижують ступінь невизначеності економічного розвитку, впливаючи на функціонування економіки через дію на витрати обміну та виробництва.

У нашому трактуванні інституційні обмеження - це сукупність формальних та неформальних норм і правил, які гальмують, перешкоджають й унеможливлюють надходження та ефективне використання ПІІ у певній національній економіці.

Для ідентифікації інституційних обмежень ПІІ, характерних для поточного етапу розвитку світової економіки, тобто загальних для всіх країн, було здійснено відповідне дослідження.

Особливою є ситуація в умовах перехідної економіки, оскільки зміна інституціонального середовища в цьому випадку відбувається переважно революційним шляхом. Взаємозв'язок іноземних інвесторів із процесами інституціональної трансформації наразі недостатньо вивчений через новизну цього процесу.

На нашу думку, рівень та ефективність використання ПІІ залежать від інституційних обмежень, характерних як для світової, так і для вітчизняної економіки. Розглянемо групу обмежень, притаманних Україні. У цьому контексті цікава динаміка ПІІ (акціонерний капітал) в економіку України (рис. 1).

Попри позитивну динаміку охарактеризованого показника, зокрема його зростання на 1 січня 2014 р. порівняно з попереднім періодом на 5,2 % та збільшенням відносної величини у розрахунку на одну особу до 1280,9 дол. США, слід розглянути інституційні обмеження ретельніше.

До сукупності визначених інвестиційних обмежень варто віднести те, що попри потенціал внутрішнього ринку та вигідне географічне розташування

2001 2006 2010 2011 2012 2013 2014

Рис. 1. Динаміка прямих іноземних інвестицій (акціонерний капітал) в економіці України (станом на 1 січня 2014р.).

Складено за даними Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

України як чинник інвестиційної привабливості, вони на теперішньому етапі не застосовуються повною мірою, про що свідчить, зокрема, зменшення питомої ваги у структурі ПІІ найбільшого європейського інвестора - ФРН. Інше інституційне обмеження, яке перешкоджає залученню європейських інвестицій в Україну - зростаюча конкуренція з боку учасників Європейського Союзу та водночас географічних сусідів: Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини та країн Балтії.

Характерними рисами інвестиційних процесів на нинішньому етапі розвитку національної економіки є те, що значна частина ПІІ, починаючи з 1991 р., спрямовувалася на придбання діючих, насамперед промислових, підприємств, їх розширення, реконструкцію й, іноді, модернізацію. Водночас, якщо ПІІ залучалися в інші галузі національної економіки, то основою для їх використання була наявна матеріально-технічна база, а відтак не виникало потреби у створенні нового виробництва. Наприклад, значна частина мережі банківських установ розміщується у приміщеннях, побудованих за часів Радянського Союзу. Оскільки така практика інвестування стала традиційною, то цілком закономірно, що з часом, після роздержавлення та зміни власників найпри- вабливіших для бізнесу об'єктів, темпи й обсяги іноземного інвестування в українську економіку почали зменшуватись.

Необхідно взяти до уваги і той факт, що сьогоднішнє різке загострення українсько-російських відносин, насамперед у воєнно-політичній площині, призвело до суттєвих змін у поведінці інвесторів та внесло серйозні корективи у їхню ділову мотивацію, а відтак вплинуло на інвестиційну активність в Україні. На сучасному етапі це передусім стосується зростаючої ідентифікації інвестицій у нашу державу як високоризикованих.

Таким чином, можна вважати, що протягом минулого періоду на формування потоків ПІІ в Україну суттєво впливали економічні й соціально-політичні інституційні обмеження.

Надзвичайно важливим для короткотермінового прогнозування потоків іноземних інвестицій є врахування впливу регіональних чинників, адже розподіл ПІІ за регіонами України нерівномірний. Згідно з даними Державної служби статистики України, частка залучених ПІІ, що надійшли в Україну за весь період незалежності до 1 січня 2014 р., в загальному обсязі ПІІ для м. Києва становила 48,2 %. Високі позиції займали Дніпропетровська та Донецька області, частки яких відповідно 15,6 і 6 %. Частка цих областей та м. Києва в загальній структурі залучених ПІІ становила 69,8 %. Водночас частка восьми регіонів (АРК, Дніпропетровська, Донецька, Київська, Львівська, Одеська, Харківська області та м. Київ) у цій структурі ПІІ дорівнювала 85,6 %. Важливо, що протягом останніх чотирьох років величина залучення ПІІ в усіх перелічених регіонах, як і України загалом, зростала. Наприклад, у Донецькій обл. вона збільшилася вдвічі, у м. Києві - на 46 %, у Дніпропетровській обл. - на 29 %.

Отже, доволі нерівномірний розподіл ПІІ в регіональному розрізі є результатом охарактеризованої специфіки іноземного інвестування в національну економіку. Варто наголосити, що інвестиції з офшорних зон та вкладення реальних іноземних інвесторів здебільшого спрямовані на використання сформованої інфраструктури, як-от нерухоме майно, застосування наявних у регіонах конкурентних переваг або зайняття вигідних позицій на розвинутіших місцевих ринках, а відтак і ПІІ надходять насамперед в економічно найрозвинутіші регіони України. Саме така територіальна нерівність у залученні ПІІ (акціонерного капіталу) в національну економіку є суттєвим інституційним обмеженням, що впливає на регіональний розподіл ПІІ.

Беручи до уваги результати наведених досліджень, вважаємо за доцільне окреслити сукупність інституційних обмежень ПІІ: політична нестабільність; непередбачуваність і непрозорість державної політики; неврегульованість законодавчого забезпечення процесу інвестування; надмірна фіскальна активність держави; нерозвинутість інституційної інфраструктури ринку; високий рівень інфляції; невирішеність питання щодо приватної власності на землю; неконвертованість національної валюти; нестабільність роботи фінансової системи країни; низька купівельна спроможність значної частини населення, яка зменшує можливість реалізації на внутрішньому ринку продукції, виробленої за допомогою іноземного капіталу.

Перелічені інституційні обмеження прямого іноземного інвестування опишемо множиною змінних. Тоді процес такого інвестування можна вважати функцією:

--F (dj, ^2, d^, ^4, ^5, d*6, dy, ^dg, ^dg, d^),

де d1 - політична ситуація в країні; d2 - державна політика в галузі інвестування; d3 - законодавче забезпечення процесу інвестування; d4 - фіскальна активність держави; d5 - інституційна інфраструктура ринку; d6 - рівень інфляції; d7 - власність на землю; d8 - конвертованість національної валюти; d9 - стабільність роботи фінансової системи; d10 - купівельна спроможність населення.

Виокремлені обмеження за назвами та суттю належать до лінгвістичних змінних, які часто використовуються в задачах [32-37], що стосуються прогнозування різних складників функціонування вітчизняної економіки. Допустимі значення лінгвістичних змінних утворюють терм-множину, або нечітку множину, підпорядковану певним обмеженням [38-42]. Лінгвістичні невизначеності задають через лінгвістичні моделі, які ґрунтуються на теорії лінгвістичних змінних.

З метою розв'язання задачі скористаємося методом [43], який враховує кількість залежностей між обмеженнями й розрізняє їхні типи через надання різної експертної ваги кожному з них.

Підмножину обмежень та можливі взаємозв'язки між ними наведено у вигляді орієнтованого графа (рис. 2), у вершинах якого розміщено елементи підмножини; дуги з'єднують суміжні пари вершин, для котрих визначено зв'язок. Він вказує на певну залежність одного обмеження від іншого.

Використовуючи графи на рис. 3, побудуємо схему подання зв'язків між інституційними обмеженнями прямого іноземного інвестування в Україні (табл. 1), у якій, крім номера графа, наведено напрями прямих впливів кожного з обмежень та шляхи залежностей їх від інших.

Рис. 2. Вихідний граф зв'язків між інституційними обмеженнями прямого іноземного інвестування в Україні

Складено автором.

Размещено на http://www.allbest.ru/