Необхідність нової стратегії розвитку і формування готовності особистості до сприйняття сучасних інформаційних процесів

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 17.021.2

Необхідність нової стратегії розвитку і формування готовності особистості до сприйняття сучасних інформаційних процесів

Мирослав Бак

Київ

Сучасний суспільний розвиток усе більше спрямовується в річище розгортання економіки знань. Джерелом зростання такої економіки є не тільки спеціально вироблені наукові, але й позанаукові, повсякденні знання. Їх продукування примножує пов'язаний із кваліфікацією та професійною підготовленістю населення до продуктивної діяльності й розвитком творчих навичок інтелектуальний потенціал суспільства. Формування останнього разом з природними ресурсами і працею приводить до постійного зростання конкурентоспроможності економіки. Як основа модернізації сучасного суспільного розвитку економіка знань тісно пов'язана із застосовуванням інформаційно-комунікаційних технологій, з масовим використанням можливостей культурного та духовного збагачення людини. Інновації розглядаються не тільки як фундамент і одночасно інструмент підвищення конкурентоспроможності і безпеки, але й як базовий елемент суспільства нового типу, заснованого на знаннях. Підготовка людини (учня, студента, викладача) до сприйняття та користування електронними засобами є завданням державної ваги і значення.

Ключові слова: людина, освіта, глобалізація, економіка знань, інформатизація освіти. електронний інновація суспільство

Современный общественное развитие все больше устремляется в русло развертывания экономики знаний. Источником роста такой экономики является не только специально произведенные научные, но и вненаучные, повседневные знания. Их продуцирования умножает связан с квалификацией и профессиональной подготовленностью населения к продуктивной деятельности и развитием творческих навыков интеллектуальный потенциал общества. Формирование последнего вместе с природными ресурсами и трудом приводит к постоянному росту конкурентоспособности экономики. Как основа модернизации современного общественного развития экономика знаний тесно связана с применением информационно-коммуникационных технологий, с массовым использованием возможностей культурного и духовного обогащения человека. Инновации рассматриваются не только как фундамент и одновременно инструмент повышения конкурентоспособности и безопасности, но и как базовый элемент общества нового типа, основанного на знаниях. Подготовка человека (ученика, студента, преподавателя) к восприятию и пользование электронными средствами является задачей государственной важности и значения.

Ключевые слова: человек, образование, глобализация, экономика знаний, информатизация образования.

Modern social development is increasingly streamlined into the deployment of knowledge economics. The source of growth of the economics is not only specially produced scientific, but also non-scientific, everyday knowledge. Their production increases associated with qualifications and professional preparedness of the population in productive activities and the development of creative skills intellectual potential of society. Formation of the latter with natural resources and labor leads to a permanent increase of economics' competitiveness. As the foundation of modern social modernization of the knowledge economics is closely linked to using processes information and communication technologies, the massive use of opportunities for cultural and spiritual enrichment of the mankind. Innovations are considered not only as a foundation and also a tool to enhance competitiveness and security, but also as a basic element of a new type of society based on knowledge. Preparation of human (pupil, student, teacher) to accept and use electronic means is a task of national importance and significance.

Key words: people, education, globalization, knowledge economy, information education.

Загальносвітові глобалізаційні процеси відбуваються в умовах «зламу» класичних економічних парадигм, формуючи новий науковий світогляд щодо взаємної модернізації національних та наднаціональних економічних систем ХХІ століття. Аналізуючи протиріччя світової парадигми організації технологічного і суспільного розвитку, зазначимо таке: потрібна альтернативна система організації технологічного і суспільного прогресу, яка зачепить докорінні інтереси країн-лідерів, що глибоко суперечать їхнім інтересам, спрямованим на збереження існуючого статус-кво замість політики зближення з обох боків (мається на увазі зближення лідерів і країн периферії); з посиленням антропогенних навантажень маємо протистояння у боротьбі за ресурси та середовище буття між тими, хто попереду, і тими, хто відстає, лишаючи останніх ресурсів не тільки розвитку, але й самого існування; перетворення більшої частини людства у «небезпечний клас», який втрачає все, у тому числі й свою культурну спадщину, що небезпечно вже тепер для всього людства, оскільки викликає не лише природне протистояння, а й, що особливо важливо, монізує життя, позбавляючи його розмаїття, а отже, і внутрішніх ресурсів та стимулів для розвитку; глобалізація реально підриває роль держави, і тому регіоналізація розвитку у подальшому може набути того самого глобального характеру, що призведе до протистояння зі сценарієм розвитку глобальних процесів; існуюче протиріччя людини і природи означає, що її поведінка у процесі поглиблення суперечностей буде непередбачуваною для майбутнього; криза акумуляції капіталу призводить до того, що маса населення орієнтується не на розвиток підприємництва, а задовольняє свої потреби шляхом заняття наркобізнесом, протизаконною торгівлею зброєю, проституцією, пограбуванням при зростанні й інших пороків людства.

Торкаючись прогнозу подальшого розмежування між народами, зазначимо, що політика одномірного розвитку призведе до того, що демократичні цінності, на противагу демократичним лозунгам, переродяться у свій антипод при прагненні високотехнологічної і фінансово забезпеченої еліти країн знівечити розвиток окремих давніх культур, пропонуючи замість них мас-медійну культуру.

На цьому фоні глобалізму народився і розвивається антиглобалізм, який, за нашою оцінкою, використовуючи силове поле і схожу систему координат, у своїй боротьбі проти однієї сили тяжіння (глобалізму) створює іншу. Підбиваючи підсумок аналізу щодо парадигми нової стратегії розвитку, зробимо висновок щодо необхідності розвитку економічних і суспільних відносин у принципово новому напрямі, оскільки «відносини, які виникли свого часу у ХУШ-XIX століттях, у багатьох відношеннях, але в іншому вимірі, залишилися відносинами з приводу нееквівалентного обміну товарами, працею, технологіями і ресурсами» при продовженні завоювань і перерозподілу.

На нашу думку, з часів епохи Відродження стартував Новий час, який характеризувався кардинальними змінами як у духовному, так і культурному відношенні при таких характерних рисах: реальний, а не декларативний, як нині, підйом авторитету науки; формування умов, згідно з якими наука розглядалася не як догматична система, що охоплює людську модель, людські надії, минулу і майбутні історії при наданні теоретичного напрямку розвитку, який дозволяв пізнавати світ і вибудовувати науковий світогляд, а практичний напрям дозволяв змінювати світ як у суспільному, гуманітарному, так і фізичному відношенні; надання суспільству можливості інтелектуальної, моральної і політичної анархії, що стало проявом практичного індивідуалізму, який дозволив створити ліберально-ринкову суспільну модель, яка у другій половині ХХ століття трансформувалася в соціально-ринкову з соціалізованим державним та громадянським суспільством.

Як попередній підсумок сформулюємо таку тезу: рушій суспільних змін і мотивацій до розвитку, зароджений ще в епоху Відродження у суспільствах того часу, має бути закладений у сьогоденні перетворення, якщо не у прямому відношенні (оскільки відбулося багато змін у суспільному житті), то обов'язково у доктринальному. Саме над цим мають задуматися ідеологи подальшої трансформації.

У новій парадигмі розвитку України основним, на нашу думку, є забезпечення прискореного зростання з відмовою від декларації про політику мінімізації ролі держави з переходом до соціалізованої ефективно організованої ролі держави і переходом до переважно ендогенізованого розвитку.

При цьому важливим доповненням до подальших трансформаційних процесів є забезпечення: органічного взаємозв'язку між наукою і виробництвом на основі безперервності інвестиційного характеру діяльності населення в усіх сферах, доступних для країни; неперервної та еквівалентної участі у міжнародному обміні нововведень для досягнення вищої ефективності; наукового і технологічного лідерства в одній або декількох сферах діяльності; наявності у суспільстві, державі та економіці механізму, що сприяє швидкому і безперервному поширенню нової техніки і технологій; захисту, ефективного управління та використання інтелектуальної власності країни; нового витка індустріалізації економіки і модернізації суспільства на базі високих технологій в основних чи визначених сферах економіки та гуманітарних технологій у суспільстві, що дозволить здійснити його модернізацію; початок нових, значно більших за масштабами процесів у сфері формування середнього класу і громадянських інститутів замість домінуючої олігархічної буржуазії, зорієнтованої на збагачення шляхом перерозподілу власності, капіталу та прибутків усупереч необхідності їх примноження; задіяння механізмів та мотивів у процесі формування середнього класу, які приведуть до розширення нагромадження шляхом підвищення капіталізації економіки; здійснення державою широкомасштабної кампанії, зокрема політичного характеру, щодо просування та захисту інновацій; наявності у країні суспільно інтегрованої національної інноваційної системи, що здійснюватиме не тільки прогнозування, планування та управління інноваційними системами, а й забезпечуватиме розвиток нового і повсякденного знання та його трансфер у всі сфери діяльності людини; динамічний розвиток у країні системи підтримки і розвитку інтелектуальних ресурсів інноваційної системи.

У цілому ендогенізована модель розвитку трактується авторами як орієнтований якомога повніший (оптимальний в існуючих економічних умовах) ступінь ефективного використання внутрішніх ресурсів (у першу чергу людських, науково-технологічних, фінансових) і факторів розвитку на захист національних інтересів в умовах глобалізації на основі впровадження інновацій у пріоритетних сферах діяльності; на формування інтелектуального капіталу та його захист, а також рівноправних, партнерських зовнішньоекономічних відносин.

У першому томі тритомного видання «Стратегічні виклики ХХ століття суспільству та економіці України», присвяченому економіці знань, зазначено, що початок третього тисячоліття виявився своєрідним вододілом: з одного боку, це кінець великої епохи Модерну, а з іншого - початок нової, ще невідомої цивілізації з полігамною у фінансовому плані, перш за все, економічною системою і глобальними економічними угрупованнями, які в них зародилися (Heytsya, Semynozhenka, Kvasnyuka 2007) [1]. На нашу думку, виходячи з вищезазначеного, глобальні зміни можуть народжувати абсолютно нові або нетрадиційні формування в економічній системі, які супроводжуватимуться формуванням нових центрів сили і, можливо, влади. Наприкінці ХХ і початку ХХІ ст. на лідерство стали претендувати кілька нових глобальних гравців - ЄС, Китай, Росія, Індія, які в умовах глобалізації регіоналізуватимуться з більш жорсткими умовами взаємодії всередині регіональних угруповань.

Оцінюючи історичний розвиток капіталізму, який призвів до цих змін, ми дійшли висновку, що він ґрунтувався на створенні все більш могутніх космополітично-імперських (або корпоративно-національних) блоків владних і підприємницьких структур, які володіють можливістю розширювати (або поглиблювати) функціональний або просторовий масштаб капіталістичної світ-системи. При цьому життєвий цикл гегемоній ставав все коротшим, супроводжуючись кризами, але нинішня криза гегемонії має відмінності від попередніх:

1) США перетворилися з головного світового кредитора у головного світового боржника швидше, ніж це відбувалося у періоди минулих змін гегемонії;

2) військова міць більшою мірою сконцентрувалася в усе ще домінуючій державі- гегемоні (США);

3) капіталізм виявився нездатним запропонувати у глобальному вимірі пролетаріату середньосвітову заробітну плату при зростанні диференціації країн, а економіка знань стала ефективним інструментом поглиблення розриву між бідними і багатими країнами;

4) боротьба за гегемонію ускладнюватиметься у зв'язку з переміщенням центру світової економіки у Східну Азію та інші глобальні регіони;

5) США, як гегемон, втратили контроль над Східно-азійським регіоном, який (контроль) переходить до Китаю.

Окреслюючи економіку знань як основу сучасного модернізаційного проекту економіки і суспільства, зазначимо, що вона, як багатовимірна категорія, пов'язана, перш за все, з розвитком ІКТ, яке залучає все більше людей у процес діяльності з формуванням і використанням нових знань, з масовим використанням можливостей культурного та духовного збагачення глобалізованого світу. Саме завдяки ІКТ відбувається модернізація трьох технологій: доіндустріальної, індустріальної та постіндустріальної, які, на нашу думку, ще довго існуватимуть поряд.

Сама «економіка знань (знаннєвомістка економіка)», за нашою оцінкою, - це економіка, у якій джерелом зростання є як спеціалізовані (наукові), так і повсякденні знання, у результаті використання яких, поряд з природними ресурсами, капіталом і працею, домінуючим фактором стають процеси накопичення і використання знань, унаслідок чого постійно зростає конкурентоспроможність економіки, формуючи інтелектуальний потенціал суспільства, який пов'язаний з кваліфікацією та професійною підготовленістю населення до продуктивної діяльності і розвитком творчих навичок, зокрема теоретичного мислення.

Але рух до суспільства економіки знань та інформатизації освіти в умовах глобалізованого світу може привести до успіху, якщо він, на нашу думку, є: результатом розвитку демократичних процесів на ідеї поєднання технологічних і культурних надбань; демократизація розвитку відповідає запитам більшості громадян; вона (демократизація) ґрунтується на історичному досвіді при здійсненні поєднаних індивідуалізованих і національних цінностей у результаті постійної ідентифікації; створюються національні інноваційні системи, що відповідають запитам сучасності і поєднують структури суспільного і державного характеру.

Ефективність комерціалізації інтелектуального капіталу націй як складової інноваційного процесу на шляху до економіки знань, ступінь його ефективності визначається, як ми вважаємо, відповідною інфраструктурою, законодавчим і фаховим забезпеченням і наявністю достатньої кількості спеціалізованих підприємств-менеджерів інноваційної діяльності як генераторів та носіїв інноваційних процесів.

Оцінюючи закономірності технологічного лідерства, зазначимо, що інновації розглядаються не тільки як фундамент і одночасно інструмент підвищення конкурентоспроможності і безпеки, але й як базовий елемент суспільства нового типу, заснованого на знаннях; завоювання й утримання позицій на світових ринках високотехнологічної продукції досягаються у жорсткій конкурентній боротьбі, переваги в якій забезпечуються не стільки цінами на продукцію, скільки її споживчими властивостями та якістю; важливе економічне значення мають корпоративні дослідження і розробки; процес нагромадження та застосування знань є довготривалим кумулятивним процесом, що регулюється інноваційною політикою, яка являє собою одну із складових державної політики, що поєднує цілий комплекс заходів, зокрема політику, що впливають на інноваційний процес.

Література

1. Стратегічні виклики ХХІ століття суспільству та економіці України: у 3 т. : Економіка знань - модернізаційний проект України / за ред. В. М. Гейця, В. П. Семиноженка, Б. Є. Кваснюка. - К. : Фенікс, 2007. - Т. 1- 544 с.

Literatura:

1. Stratehichni vyklyky ХХІ stolittya suspilstvu ta ekonomitsi Ukrayiny : u 3 t. : Ekonomika znan - modernizatsiynyy proekt Ukrayiny / za red. V. M. Heytsya, V. P. Semynozhenka, B. Ye. Kvasnyuka. - K. : Feniks, 2007. - T. 1 - 544 s.

Размещено на Allbest.ru