Інвестиційна політика Республіки Білорусь у 1990-х - початку 2000-х рр.

Оксана Валюн

У статті авторка досліджує інвестиційну політику Республіки Білорусь у 1990-х - початку 2000-х рр., роль і місце іноземного капіталу в інвестиційній структурі держави.

Ключові слова: Білорусь, інвестиційна політика, виробництво, технології, інноваційна діяльність, іноземні інвестиції.

Проте втіленню цих проектів у практичну площину перешкоджала системна економічна криза, що вразила Республіку Білорусь у першій половині 90-х рр. XX ст. Вона охопила всі сфери економіки держави: у 1995 р. валовий внутрішній продукт порівняно із 1990 р. скоротився на 35 %, обсяг промислової продукції - на 41 %, виробництво споживчих товарів - на 40 %, валова продукція сільського господарства - на 26 %, інвестиції в основний капітал - на 61 % [16]. Інвестиційна сфера зазнала найбільший вплив негативних процесів у економіці. Спад інвестиційної активності виявився глибшим, ніж падіння виробництва. За експертною оцінкою, обсяг інвестицій у республіці в 1995 р. порівняно із 1990 р. знизився у 4 рази [14].

Основні причини інвестиційного занепаду полягали у загальній кризі економіки Білорусі на початку 1990-х рр. і в різкому скороченні державних капіталовкладень. Тоді не вдалося поєднати комерційні і державні інтереси, які виявилися різноорієнтованими, що, зрештою, позбавило реальний сектор комерційного джерела. Серед інших проблем, що негативно впливали на інвестиційну сферу, назвемо: інфляцію, надмірне податкообкладання прибутку, недостатню базу законодавчого захисту приватної власності, підвищені ризики для іноземних інвесторів, адміністративні методи перерозподілу державних ресурсів [8] тощо. Зниження інвестиційної активності зумовило скорочення попиту на інвестиційні товари, недовикористання виробничих потужностей за їх виробництвом (до 50 % відносно нормативу). В умовах дефіциту фінансових ресурсів оновлення основних засобів відбувалося пасивно (2-7 % щорічно замість 8-10 % за нормою), що призвело як до фізичного, так і морального їх старіння [1, с. 178].

У зв'язку з цим, керівництво держави здійснювало пошук шляхів виходу із кризи, а також залучення іноземного капіталу в економіку країни. Впродовж 1992-1998 рр. у Білорусь надійшли іноземні інвестиції в обсязі 2,2 млрд доларів США, що становило близько 4 % загального обсягу капіталовкладень. У 19961998 рр. у інвестиційному комплексі з'явилися передумови, що свідчили про покращення ситуації. Темпи зростання капіталовкладень за рахунок всіх джерел фінансування становили: у 1996 р. - 95 %, 1997 р. - 120 %, 1998 р. - 116 % до попередніх років. Основна частина інвестицій формувалася за рахунок власних коштів підприємств і залученого капіталу, частка яких становила за результатами 1998 р. 74,8 % (1997 р. - 80,8 %). Більшість інвестицій - 61 % спрямовувалися у соціальну сферу, зокрема, на житлове будівництво [9]. Необхідно зауважити, що у 1992-1995 рр. спостерігалася тенденція скорочення інвестицій у соціальну сферу (у 1992 р. - на 33 %, 1993 р. - на 14 %, 1995 р. до 1994 р. - на 30 %), а 51 % об'єктів виробничого призначення знаходилися у незавершеному будівництві.

Підкреслимо, що динаміка інвестиційних процесів була пов'язана із особливостями соціально-економічного розвитку країни у цілому в досліджуваний час. Складна економічна ситуація першої половини XX ст. спонукала президента Олександра Лукашенка прийняти у 1995 р. Програму невідкладних заходів із виходу економіки Республіки Білорусь з кризи, схвалену Верховною Радою 30 вересня 1994 р. А у 1996 р. був розроблений п'ятирічний план “Основні напрями соціально-економічного розвитку Республіки Білорусь на 1996-2000 роки” [17], що проголошував курс на створення соціально орієнтованої ринкової економіки. З метою активізації інвестиційної діяльності у 1996 р. була прийнята “Національна програма залучення інвестицій в економіку Республіки Білорусь”, що передбачала оновлення та розвиток законодавчої й нормативної бази в галузі інвестиційної діяльності, приведення її у відповідність з міжнародними стандартами; розвиток самофінансування підприємств; раціональне та ефективне розміщення державних інвестиційних ресурсів на основі конкурсу інвестиційних проектів; збереження провідної ролі держави у фінансуванні соціальної сфери (освіта, охорона здоров'я, культура, соціальна допомога), інфраструктури (дороги, транспорт, зв'язок), екологічних програм; проведення інституційних перетворень за допомогою розвитку вторинного ринку цінних паперів, створення мережі спеціалізованих банків та небанківських фінансових установ (страхових, лізингових, інвестиційно-фінансових, трастових, недержавних пенсійних фондів тощо) з метою трансформації приватних заощаджень в інвестиції; повернення вивезених з республіки інвестиційних ресурсів і недопущення їх розкрадання; залучення іноземного капіталу, в тому числі країн СНД, переважно у вигляді прямих і портфельних інвестицій [14]. Бачимо, що пріоритет у документі надавався залученню іноземних інвестицій в економіку республіки, що сприяло б вирішенню таких проблем, як оновлення основних виробничих фондів, впровадження нових, прогресивних технологій, забезпечення випуску конкурентоспроможної продукції [18, арк. 135].

Найефективнішою формою зарубіжного інвестування є прямі іноземні інвестиції, які у Білорусі представлені переважно спільними підприємствами та підприємствами із іноземними інвестиціями. На 01.01.1996 р. у республіці було зареєстровано 1836 спільних підприємств і 809 іноземних підприємств, з них у торгівлі - 28 %, сфері послуг - 8 %, промисловості - 13 %, інших галузях виробництва - 25 %, у будівництві - 4 %, у сільському господарстві - 2 %. Заявлений статутний фонд нерезидентів дорівнював 331 млн доларів США, обсяг виробництва продукції у 1995 р. склав 265 млн доларів США (2,3 % промислової продукції республіки, чисельність - 27 тисяч чоловік). У той час у Білорусь інвестували 72 країни, причому шість з них - Польща (18 %), Німеччина (25 %), США (9 %), Італія (6 %) і Великобританія (3 %) - забезпечували понад половину прямих іноземних капіталовкладень [14].

У 1996 р. у Республіці Білорусь були зареєстровані наступні спільні підприємства: “AGP” (США), “Evromedia” (Швейцарія), “IP MINSK” (Німеччина), “А. О. Бальзен-Ромашка” (Німеччина), “Абамет” (Швейцарія- Польща), “Акватик” (Литва), “Америкэн Лоджик ЛТД” (США) [19, арк. 2], “Багория-техно” (США), ”БЕЛ-КЕА ПЛАСТ” (Данія), “БЕЛА-МЕДИКА” (Литва), “Белдревинвест” (Литва), “БЕЛИГОР” (Литва), “Бельцов и Бениш” (Німеччина) [19, арк. 3]. Серед іноземних підприємств, що діяли в Республіці Білорусь у 1996 р., були такі: “ИНТЕРЛЕС” (Німеччина), “ИРЭНА” (Польща), “Пользито” (Польща), “Нафура Л” (Ліван), “Митекс” (Польща), “РИВАЙС” (Великобританія), “ЦЕНТРУМИКС” (Естонія), “МАГХИМ” (Німеччина), “ИТАНА ИНТЕРНЭШНЛ” (Ірак) [20, арк. 1-2].

Однак інвестиційна сфера Республіки Білорусь до початку 2000-х рр. не змогла подолати кризовий стан, хоча в цілому економічна ситуація в другій половині 90-х рр. XX ст. стабілізувалася. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій на 2000-й рік становив лише 666 млн доларів США, тобто, дещо більше 60 доларів на душу населення, що було найнижчим показником серед держав СНД. Хоча правові умови інвестиційної діяльності в Білорусі були сприятливіші, ніж у інших країн - найближчих сусідів. Зокрема, мораторій на погіршення законодавства існував тоді лише в Білорусі, Росії та Латвії. Тільки в Білорусі і Росії було передбачено додатковий пакет пільг і гарантій для іноземних громадян [21, арк. 28]. Білоруський дослідник Є. Петрушкевич зазначає, що характерною рисою політики залучення прямих іноземних інвестицій до 2006 р. була її неефективність, що спостерігалося, перш за все, у дисбалансі між пільгами і обмеженнями для діяльності інвесторів, у тому числі іноземних, у бік обмеження [5].

Питання про діяльність підприємств із іноземними інвестиціями та шляхи покращення інвестиційного клімату в Республіці Білорусь розглядалося на засіданні Ради Міністрів 13 червня 2000 р., де наголошувалося на вагомій ролі підприємств із іноземними інвестиціями у формуванні загальнореспубліканських показників соціально-економічного розвитку. Разом з тим зазначалося, що недотримання, передбачених Законом “Про іноземні інвестиції на території Республіки Білорусь прав і гарантій іноземних інвесторів”, є однією із причин погіршення інвестиційного клімату республіки, тому є випадки відмови з боку місцевих органів влади в розміщенні і державній реєстрації підприємств із іноземними інвестиціями [21, арк. 24].

У контексті аналізу питання “Про діяльність підприємств із іноземними інвестиціями і шляхи покращення інвестиційного клімату в Республіці Білорусь” констатувалося, що станом на середину 2000 року в країні зареєстровано 2712 підприємств із іноземними інвестиціями (в тому числі 1655 СП і 1057 ІП), що все ще менше до рівня 1996 р. Таким чином, перереєстрація суб'єктів господарювання, що була проведена у 1996 р., призвела до припинення діяльності майже 1000 СП і ІП. При цьому близько 200 підприємств ліквідувались, оскільки початково створювалися для здійснення одноразових операцій (“фірми-одноденки”), понад 500 - у зв'язку із заборгованістю перед бюджетом, що виникла також і через неможливість налагодити прибуткову діяльність, решта - через проблеми, пов'язані із невиконанням інвестиційного законодавства [21, арк. 27].

У 2000 р. спостерігалося збільшення кількості іноземних підприємств. Якщо у 1996 р. їх було понад 800 (у 2,3 рази менше, ніж спільних підприємств), то за результатами першого кварталу 2000 р. утворено 1057 ІП (менше СП лише у 1,5 рази), що свідчить про зростаючу недовіру іноземних компаній до потенційних білоруських учасників інвестиційних проектів [21, арк. 27].

Найбільшими країнами-інвесторами за результатами діяльності СП та ІП в 1999 р. стали: Нідерланди (19,3 %), Німеччина (18,8 %), США (14,4 %), Польща (5,5 %), Австрія (3,9 %), Великобританія (2,8 %) та Італія (2,7 %). У галузевому розрізі найбільшу частку займала промисловість (64,8 %) і торгівля (16,4 %). Інвестиції в сільське господарство становили менше 1 %. Незначну частку займав зв'язок - 2,5 %, що свідчить про невикористаний потенціал даної галузі із освоєння зарубіжних інвестицій [21, арк. 27].

З метою залучення іноземних і вітчизняних інвестицій, створення й розвитку нових технологій, ринкових відносин, підвищення ефективності інноваційної діяльності стало формування в Білорусі вільних економічних зон (ВЕЗ). У 19962002 рр. в країні було створено шість вільних економічних зон: “Брест”, “Мінськ”, “Гомель-Ратон”, “Вітебськ”, “Могильов”, “Гродноінвест”. Державні гарантії резидентам вільних економічних зон регламентовані законодавством Республіки Білорусь. Зауважимо, що на 1 квітня 2000 р. кількість зареєстрованих резидентів у вільних економічних зонах становила 124 підприємства, у тому числі ВЕЗ “Брест” - 75 підприємств; ВЕЗ “Мінськ” - 24 підприємства; ВЕЗ “Гомель-Ратон” - 25 підприємств, що складало близько 10 % можливостей вільних економічних зон. Із загальної кількості резидентів підприємства із іноземними інвестиціями становили 68 % (85 підприємств). Позитивним є факт, що резиденти ВЕЗ “Брест” становлять 26 % від загальної кількості підприємств із іноземними інвестиціями, зареєстрованими на території Республіки Білорусь [21, арк. 28]. Така модель територіально-господарського управління є ефективною, адже спрямована на економічне зростання регіонів країни за рахунок залучення інвестицій і нових технологій. Серед завдань, які необхідно підвищити в рамках діяльності ВЕЗ, варто назвати роботу із залучення прямих іноземних інвестицій, адже хоча і здійснювалися капіталовкладення, проте їх активність була недостатньою. Крім того, необхідно посилити застосування нових технологій, в першу чергу, в тих галузях, що орієнтовані на експорт.

У результаті проведення опитування Міністерства закордонних справ підприємств із іноземними інвестиціями, які діяли на території Республіки Білорусь, майже 95 % СП і ІП відмітили, що інвестиційний клімат несприятливий; понад 86 % дотримувалися думки погіршення інвестиційної привабливості за час здійснення діяльності; 84 % підприємств зазначили про нестабільність інвестиційного законодавства, забюрократизованість окремих процедур. Серед інших проблем виділені - відсутність вільного ціноутворення на продовження власного виробництва й неможливість вільної конвертації валютних коштів. Окрім того, у березні 2000 р. було відмовлено у дозволі розміщення і державній реєстрації СП ЗАТ “Поли Консалт И”, яке створене шляхом перетворення ТОВ “ИльКаНа”, на підставі того, що основними видами діяльності, якими планує займатися підприємство, є оптова торгівля. Тоді як законодавство дозволяє здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавчими актами Республіки Білорусь. Мали місце також дискримінаційні заходи до підприємств із іноземними інвестиціями відносно забезпечення їх сировиною (ІП “Файв Страс Плюс” - виробництво глазурованих сирків), відмови у продовженні договорів оренди і ліцензій (СП “Белеш Русь” - виробництво м'ясної продукції), встановленні додаткових зборів місцевими органами влади (СП “Вайтнауер-Брест” - магазини дьюті-фрі) та ін. Наведені приклади свідчать про те, що однією із головних проблем, яка перешкоджала ефективному використанню інвестицій і залучення нових, було невиконання діючого законодавства окремими органами державного управління як республіканського, так і місцевого рівнів [21, арк. 29-32]. Зокрема, мова йде про статтю 34 “Правовий режим іноземних інвестицій” Закону Республіки Білорусь від 14 листопада 1991 р. №1242-XII “Про іноземні інвестиції на території Республіки Білорусь” [15].

Проте 2/3 СП та ІП планували розширити свою присутність на білоруському ринку. Так, прикладом інтересу іноземних компаній до окремих секторів економіки служить взуттєва промисловість - фірми “Salamander”, “Еуішекя” [21, арк. 32] та ін.

У 1999 р. підприємствами з іноземними інвестиціями експортовано товарів на суму 545,2 млн доларів США (чи 9,2 % від загального обсягу експорту в республіці), імпортовано 490,8 (відповідно 7,3 %). При цьому порівняно із 1998 р. експорт скоротився лише на 3,5 % (по республіці на 16,2 %), імпорт відповідно - на 39,3 % (по республіці - на 22 %). Бачимо, що дефіцит інвестиційних ресурсів диктував потребу створення на законодавчому рівні необхідних умов для їх залучення і захисту в країні. Документом, що містив гарантії для національних і іноземних інвесторів у контексті стимулювання й державної підтримки, захисту інвестицій на території держави [18, арк. 50], став, прийнятий у 2001 р., Інвестиційний кодекс Республіки Білорусь. Він містить гарантії не лише для національних інвесторів, а й регулює іноземні інвестиції у республіці. Зокрема, захищає права власності, забезпечує не менш сприятливі, ніж для національних інвесторів, умови діяльності, встановлює для них певні переваги у податковій, митній, валютній сферах. Так, стаття 14 Інвестиційного кодексу вказує на те, що в процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі при реалізації інвестиційних проектів, інвестори мають право отримати державну підтримку, яка надається з метою стимулювання залучення інвестицій в економіку Республіки Білорусь. Особлива увага з боку держави передбачена для підприємств і організацій, що базуються на нових і високих технологіях, впроваджують їх у виробництво (стаття 37) [22]. Доповнення і вдосконалення нині вказаного документу здійснюється з метою збільшення його прозорості, гнучкості і гармонізації із міжнародними законодавчими актами [6; 7]. Отже, Інвестиційний кодекс став добрим підґрунтям розбудови інвестиційної сфери Республіки Білорусь. Він створив спеціальний правовий режим для іноземних інвестицій з метою їх залучення у економіку держави.

У 2002 р. уряд схвалив “Національну програму залучення інвестицій в економіку Республіки Білорусь до 2010 року”, яка стала стрижневим програмним документом, що визначає формування інвестиційної політики в Білорусі. Програма передбачає стратегію і механізми залучення внутрішнього і зовнішнього капіталу, а також містить законодавчі й організаційно-економічні заходи для створення сприятливого інвестиційного середовища. Її метою стало залучення в економіку країни, починаючи із 2003 р., не менше 1 млрд доларів США і до 2010 р. - понад 10 млрд [23].

Із прийняттям цих важливих документів, які визначали інвестиційний клімат у державі, від 2002 р. для інвестиційної сфери республіки характерне динамічне зростання активності, що спостерігалося в промисловості, житловому будівництві, сільському господарстві й транспорті. Середньорічний приріст інвестицій в основний капітал у 2002-2007 рр. становив 15,6 % [2, с. 523]. У таблиці 1 показано динаміку валового внутрішнього продукту і інвестицій у Республіку Білорусь у 1990-2007 рр. в поточних цінах. Співставлення динаміки ВВП і обсягів інвестицій показує, що зростання ВВП у республіці, починаючи з 2002 року, відбувається при випереджаючому зростанні інвестицій, і відповідно, при збільшенні частки інвестицій у ВВП [10].