Житлово-комунальне господарство в контексті загальної теорії інституційних трансформацій

Keywords: transformation economy; housing and municipal economy; institutional reforms; institutional matrix.

Постановка проблеми. Кризовий стан житлово-комунального господарства країни з початку 1990-х років став проблемою загальнодержавного та, як наслідок, регіонального рівня. Він виявився в багатолітньому недофінансуванні й неефективній тарифній політиці, високих витратах на надання послуг, відсутності в обслуговуючих підприємств економічних стимулів зниження витрат, а в одержувачів житлово-комунальних послуг - можливості впливати на кількість і якість послуг. Трансформація української економіки в ринкову також зумовила необхідність формування нової системи управління механізмом у житлово-комунальній сфері. Багато економістів і політиків переконані в тому, що принципи, покладені в основу реформи комунального господарства, самі по собі не можуть братися під сумнів, хоча економічна ситуація в країні склалася таким чином, що реформа виявилася сьогодні непосильною для населення, але самі принципи, з точки зору економічної теорії, на їхній погляд, правильні. Звідси констатація того, що альтернативних пропозицій із корегування концепції житлово-комунальної реформи, що проводиться, поки що в Україні немає. Невдачі багатолітнього реформування, як правило, пов'язуються з двома основними причинами: залежністю від попереднього розвитку (path-dependence) і неефективністю використання наявних ресурсів, у тому числі бюджетних коштів.

У роботі відстоюється точка зору, відповідно до якої житлово-комунальну сферу слід розглядати в контексті загальної теорії інституційних трансформацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Основні положення інституційної теорії викладено у визнаних у світі працях Т. Веблена, Дж. Коммонса, У. Мітчелла, Д. Норта, М. Олсона, Дж. Стігліца, О. Вільямсона [6-13], а також у роботах російських учених А. Аузана, А. Олейника, В. Полтеровича [14-15, 18]. Проблеми інституцій- ного аспекту ринкової трансформації досить інтенсивно обговорюються серед пострадянських економістів, серед яких можна назвати С. І. Архиєреєва, А. Бузгалі- на, С. Г Кірдіну [17, 16, 2].

Згідно з їхніми поглядами, поняття інституціоналізму включає два аспекти: "інституції" (норми, звичаї поведінки в суспільстві) та "інститути" (закріплення норм і звичаїв у вигляді законів, організацій, установ).

Інститути - від (to institute) - встановлювати, засновувати - це сукупність формальних (зафіксованих у праві), неформальних (зафіксованих у звичаєвому праві - договори, добровільно ухвалені закони поведінки) і спонтанних рамок, що структурують взаємодію індивідів в економічній, політичній і соціальній сферах. Інститут розуміється сучасною наукою не як встановлене правило ("інституція") або звичаї й традиції, а як система взаємозалежних формальних правил і неформальних обмежень, сукупність яких визначає простір вибору й рамки, межі людської діяльності [3].

Мета статті - вивчення проблем функціонування житлово-комунальної сфери в транзитивній економіці, зокрема проблеми формування механізму функціонування вітчизняного комунального господарства.

Виклад основного матеріалу. Реформування важливої сфери життєзабезпечення - ЖКГ - може здійснюватися різними способами. Альтернативні способи реформування галузі лежать у площині інституційних реформ: ринкові або неринкові. Економічний підхід передбачає чітке наукове обґрунтування доцільності вибору варіанту реформування комунального комплексу

Без розгляду інституційного устрою суспільства неможливо пояснити й передбачити ті трансформації й зміни, які відбуваються в сучасному глобальному світі.

Сутність інститутів можна визначити як "правила гри", що існують у суспільстві. Інституційний блок складається із законів та правил, які гарантують свободу підприємницької діяльності й права приватної власності, що створює передумови для розвитку підприємництва.

Інституціоналісти рушійною силою економіки, поряд із матеріальними, вважають також духовні, моральні, правові, екологічні й інші чинники, що розглядаються в історичному контексті. Іншими словами, інституціоналізм як предмет свого аналізу висуває економічні й неекономічні проблеми соціально-економічного розвитку.

Сучасна інституційна теорія ґрунтується на вирішенні трьох основних проблем:

1) пояснення виникнення нових інститутів, функціонування їх у нових умовах;

2) з'ясування суті інституційного порядку; оцінка ролі й характеру інституційних змін [2];

3) будь-якій господарській системі, у тому числі й перехідній економіці України, властивий свій інститу- ційний цикл, що характеризується певними формами економічних інститутів, типами організацій і моделями управління, найбільшою мірою такими, що дозволяють у конкретних історичних умовах реалізуватися основним економічним законам і забезпечити стабільний економічний розвиток. "У ті періоди, коли елементи інституційного середовища, що склалися, припиняють забезпечувати дію основних економічних законів, господарська система й усі її галузі вступають у фазу кризи, а система економічних відносин - у період інституційних змін. Загальною межею таких періодів є апробація і впровадження нових інституційних елементів, які дозволяють вийти з кризи" [3].

Інституційними називаються такі зміни, які виражаються в появі нових правил із відповідними механізмами забезпечення їх дотримання, зникненні старих діючих правил, а також зміні структури трансакцій у рамках існуючого набору правил (процедур) для їхніх учасників.

Інституційна теорія по-новому ставить питання про значну роль і вплив таких важливих параметрів розвитку економіки, як соціальне розшарування населення і бідність. Одне з важливих положень інституційної економіки - твердження про необхідність орієнтації реформ на людину поєднання соціальної справедливості й економічної ефективності. Тенденція перенесення фінансових соціальних витрат із державного бюджету на заощадження громадян згубна й суперечить досвіду країн із високорозвиненою економікою. Не припустиме проведення реформ за рахунок зниження доходів більшості населення. Лише державне соціальне забезпечення уможливлює загальний і гарантований характер реалізації невідчужуваних прав людини на гідне життєзабезпечення (аспект соціальної справедливості) і формування адекватного сучасній економіці рівня освіти й підготовки кадрів (аспект економічної ефективності).

Отже, у викладеній аналітичній схемі суспільство проявляється в єдності трьох його зрізів - економіки, політики та ідеології, що створюють найважливіші сфери соціального життя. Інститути, що їх регулюють, є базовими елементами такої моделі.

К. Поланьї та в більш розгорнутій формі Д. Нортом були висловлені припущення про те, що система інститутів кожного конкретного суспільства створює своєрідну інституційну матрицю, яка визначає віяло можливих траєкторій його подальшого розвитку К. Поланьї вважав, що інституційна матриця детермінує економічні стосунки між людьми й визначає місце економіки в суспільстві, вона задає соціальні джерела прав та обов'язків, які санкціонують рух благ й індивідуумів усередині нього і на виході. За визначенням Д. Норта, інституційна матриця суспільства обумовлюється базисною структурою прав власності й політичною системою [3, с. 118].

Абсолютно справедливо Д. Норт вважає економічні й політичні інститути в інституційній матриці взаємозалежними, політичні правила формують правила економічні й навпаки. При цьому і К. Поланьї, і Д. Норт вважають, що кожне суспільство має конкретну, властиву лише йому інституційну матрицю. У подальших дослідженнях інституційні матриці як чинники, значущі для розуміння історії й перспектив розвитку держав, стали основним об'єктом наукового аналізу в працях О. Е. Безсонової, С. Г Кірдіної [2, с. 96].

Таким чином, інституційна матриця - це сукупність базових економічних, політичних та ідеологічних суспільних інститутів. Як стійкі структури, що самовідтво- рюються, такі матриці формують своєрідний "невидимий" кістяк суспільства.

Розуміючи під "матрицею" культурно-історичний генотип, інакше кажучи, суперцивілізаційний код суспільного розвитку розробники матричної теорії роблять основний акцент на відмінностях двох основних регулювальників господарського життя (ринок і прямий розподіл) і розрізняють два типи матриць - Х-мат- рицю (редистрибутивна, перерозподільча) й Y- матрицю (ринкова). Позначення двох базових матриць із використанням знаків "Х" і "Y" уперше було запропоноване С. Г Кірдіною [2, с. 141]. Вони відрізняються змістом утворюючих їх інституційних комплексів, тобто базові інститути в кожній із суспільних сфер у Х-матриці одні, а в Y- матриці - інші. При цьому в структурі однієї матриці вони тісно взаємопов'язані.

Y-структура: поєднання ліберальної децентралізованої економіки та адаптивної демократичної системи управління.

Дослідження С. Г Кірдіної дозволяють стверджувати, що Y- матриця характеризує суспільний устрій більшості країн Західної Європи і США.

X-структура: поєднання регульованої централізованої економіки, директивної системи управління. Х-мат- риця створена економічними інститутами редистрибуції, політичними інститутами унітарного устрою та ідеологічними інститутами комунітарності, у яких закріплюється пріоритет "Ми" над "Я". Пострадянські країни - Росія, Україна, країни Азії, а також країни Латинської Америки відрізняються домінуванням Х-матриці [2, с. 157].

Для Х-матриці характерні такі базові інститути:

в економічній сфері - інститути редистрибутивної (перерозподільчої) економіки (термін К. Поланьї). Сутністю редистрибутивних економік є обов'язкове опосередкування центром руху цінностей і послуг, а також прав із їх виробництва й використання;

у політичній сфері - інститути унітарного (унітарно- централізованого) політичного устрою;

в ідеологічній сфері - домінування ідеї колективних, надособових цінностей, пріоритет "Ми" над "Я", тобто комунітарності.

Еволюційна модернізація сучасної перехідної економіки України означає розвиток властивого їй інститу- ційного порядку. Така модернізація передбачає, що практикою знайдені (і цей пошук активно продовжується) нові форми вираження характерних для інституцій- ної Х-матриці української держави економічних механізмів. Інститути редистрибуції зберігають і зміцнюють своє лідерство, при цьому вони "завантажилися" практикою ринкового реформування. Елементи ринку реплікативно (копіюючи, повторюючи) доповнюють українську редистрибутивну економіку. По-перше, вони вбудовуються в структуру нових інституційних форм (наприклад, великі монополії у вигляді акціонерних товариств із домінуючою державною участю). По-друге, комерційні структури компенсують "провали редистрибуції", діючи поряд із традиційними держструктурами або замість них. Ідеться перш за все про сфери послуг: житлово-комунального обслуговування, торгівлі, громадського харчування тощо.

У теорії інституційних матриць критерієм успішності інституційних запозичень є таке вбудовування альтернативних форм у господарське, політичне та ідеологічне середовище, яке не суперечить природі інституцій- ної матриці держави.

Таблиця 1. - Характеристики інституційних матриць

По суті, велика частина наших ринкових реформ формувалась на запозиченні теоретичних і частково практичних моделей західної, тобто розвиненої капіталістичної економіки, та вже зрозуміло, що механічне перенесення цих моделей на українські терени пов'язане з негативними побічними ефектами як мінімум із трьох причин:

- західні моделі застосовувалися до економіки, яка десятиліттями існувала й розвивалася за законами центрального планування, законами, що багато в чому суперечать ринковим;

- моделі розвиненого індустріального суспільства, що переживає зараз трансформацію в постіндустріаль- не суспільство, слабко сумісні з економікою, яка при формально високому рівні індустріального виробництва по багатьох позиціях знаходиться на стадії країни, що розвивається, або країни т зв. "середнього розвитку";

- традиційне для України соціально-культурне середовище далеко не завжди уживається з традиціями західного капіталізму.

Проте накопичений за останнє десятиліття позитивний і негативний досвід дозволяє підійти до цієї проблеми суто прагматично. Питання має стояти так: що з конкретного західного досвіду заслуговує на використання саме сьогодні з урахуванням тих реальних проблем, які виникли перед вітчизняною економікою зараз. При цьому керуватися треба не стільки якоюсь загальною моделлю, яку необхідно "добудовувати", скільки зарубіжним досвідом вирішення конкретних проблем, які виникають сьогодні і є для нас пріоритетними.

Що стосується країн із Х-матрицею, то тут ситуація не настільки однозначна. З одного боку відомі приклади досить коректного вбудовування запозичуваних західних інституційних форм, коли дбайливо зберігається властива суспільству природа матриці й домінуюче положення її базових інститутів. Одним із таких прикладів є сучасний Китай. Як відзначають фахівці, його реформи є надзвичайно продуктивними. Уже впродовж двох десятиліть КНР підтримує приріст свого ВВП на рівні близько 10 % на рік. Успіх реформ, стабільність і поступовість при їх проведенні пов'язуються зі збереженням тут базових суспільних інститутів. Іншим позитивним прикладом є такі країни Південно-Східної Азії, як

Японія, Тайвань, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Таїланд [5]. Таким чином, можна говорити про те, що на практиці доведена можливість і корисність такого синтезу інституційних моделей, коли окремі елементи історичного досвіду західних країн успішно вбудовуються в інституційне середовище держав зі східною інституцій- ною матрицею.

Одночасно відомі приклади десятків держав (особливо в тропічній Африці й не тільки), що розвиваються, які слухняно слідували впродовж не одного десятиліття рекомендаціям МВФ і МБРР і виявилися в глибокій і затяжній структурній кризі, були маргіналізовані, тобто залишилися на узбіччі світового господарства [4]. У такому разі йдеться про агресивне нав'язування західних інститутів та інституційних форм країнам із Х-матрицею без урахування її природи. Наслідком цього є не зростання економічного й соціального розвитку а навпаки, погіршення параметрів розвитку.

Практика вбудовування запозичуваних нових інституційних форм свідчить також про те, що за одних і тих самих зовнішніх умов можуть існувати дуже різні соціально-економічні структури, але одні структури стійкіші до зовнішніх дестабілізуючих дій, а інші - менш стійкі. Будь-яка з трьох сфер (економіки, політики, ідеології) може бути організована по-різному у широкому спектрі можливих варіацій. В економічній сфері протилежними полюсами спектра є регульована централізована й ліберальна децентралізована економіка; у сфері управління - директивна централізована й адаптивна демократична системи; у соціальній психології - примат колективізму (суспільне вище особистого) і примат індивідуалізму (особисте вище суспільного). Краща локальна стійкість суспільства досягається для так званих Х- і Y- структур. Тобто саме ці соціальні структури є найбільш стійкими до зовнішніх дій, а різні напівзахо- ди (наприклад, поєднання директивної системи управління й індивідуалізму в соціально-психологічній сфері) - менш стійкими. Моделювання показує, що X-структу- ри складаються тоді, коли соціум вирішує проблеми забезпечення безпеки, а Y- структури складаються, коли вирішуються проблеми розвитку При цьому в одному й тому самому суспільстві можуть співіснувати Х- і Y- підсистеми залежно від того, які соціальні завдання вони вирішують [2, с. 171]. У будь-якій державі завжди є X-підсистема, наприклад, армія, силові структури. У цілому будь-яке суспільство - це поєднання Х- і Y- елементів у певній пропорції. Принципове питання полягає в такому, як знайти оптимальні поєднання цих структур - вони для кожної ситуації, для кожної країни прив'язані до завдань, які вирішує суспільство, до її історичного досвіду Пошук такого оптимуму складний, тому що Х- і Y- структури за способами забезпечення стійкості є протилежними.

Отже, процес інституційних змін означає ревізію й оновлення вихідного інституційного середовища, коли активізується діяльність з приведення її у відповідність із новими умовами. Зміст процесу інституційних змін, здійснюваних державами при переході до нового стану суспільства, включає створення власних модернізованих інституційних форм і впровадження модифікованих інституційних форм з альтернативного середовища.

Комунальність означає таку властивість матеріально-технологічного середовища, коли всі її частини є нероздільною системою і не можуть бути відокремлені без загрози її розпаду

Комунальне середовище може функціонувати лише у формі чистого суспільного блага, яке не може бути розділене на одиниці споживання й продане (бути спожитим) по частинах. Відповідно, використання цього середовища вимагає спільних координованих зусиль значної частини членів суспільства і єдиного централізованого управління. Комунальне середовище є умовою виживання всього населення країни. Саме тому утримання інститутів держави, що розвивається в умовах комунального середовища, визначається, у підсумку завданнями узгодження суспільних зусиль для ефективного його використання.

Сьогодні комунальне матеріально-технологічне середовище представлене в нашій країні єдиною енергетичною системою, централізованими комунікаціями теплопостачання й водозабезпечення, системою залізничного транспорту, технологічними одиницями нафтогазового комплексу тощо [2, с. 186].

Комунальне середовище сприяє утворенню інсти- туційної Х-матриці, коли виникає необхідність централізації та об'єднання зусиль людей у єдиних виробничих процесах, формуються відповідні політичні структури, а також комунітарні цінності, у яких суспільна свідомість історично закріплює сенс такого суспільного устрою.

У свою чергу некомунальність характеризується автономністю. Вона означає технологічну відокремленість найважливіших елементів матеріальної інфраструктури й можливості їх самостійного функціонування. Некомунальне середовище може бути розділене на окремі, не пов'язані між собою елементи, воно володіє властивістю дисперсності й може існувати як сукупність розрізнених, окремих технологічних об'єктів. У такому разі індивідуум, родина або корпорація здатні самостійно, без кооперації з іншими членами суспільства залучати частини некомунального середовища до господарського використання, підтримувати їхню ефективність і незалежно розпоряджатися отриманими результатами. І тоді завданням інститутів держави є забезпечення взаємодії між відокремленими господарюючими й соціальними суб'єктами.

Некомунальне середовище породжує інститути Y- матриці - окремих товаровиробників, що взаємодіють за допомогою ринку, загальнодержавні політичні структури й адекватні такому устрою індивідуальні субсиді- арні цінності. Під субсидіарністю в деяких роботах розуміється такий устрій політичної системи, при якому окремі територіальні утворення делегують частину своїх повноважень угору а центральна влада делегує їм частину своїх повноважень [1]. Субсидіарна ідеологія - така, яка передбачає пріоритет інтересів індивіда над інтересами яких-небудь громад.

Наступна найважливіша властивість інституційних матриць - компліментарність (взаємодоповнення) базових інститутів, які їх утворюють. Компліментарність передбачає однозначну взаємну відповідність економічних, політичних та ідеологічних інститутів у кожній матриці, відповідних один одному як "ключ до замка".

Повільні, поступові зміни, що відбуваються в країні зараз, у сфері ЖКГ носять інституційний характер. Нинішнім етапом є період освоєння й опанування нових важелів економічної дії. Складаються ринки житла й житлових послуг, паралельно починає функціонувати ринок комунальних послуг, на якому державна участь залишається вельми істотною.

Реформування будь-якої економічної системи супроводжується інституційними конфліктами - між усталеними й тими, що впроваджуються, нормами поведінки; при цьому мають місце так звані інституційні пастки як прояв неефективності інституційної, що трансформуються. Чим складніша система, тим більші ризики її чекають при перебудові.

У теорії неоінституціоналізму (В. Артур, Д. Норт, В. М. Полтерович) інституційна пастка характеризує неефективну стійку норму - неефективний інститут [3, 18]. Перехідна економіка України виявилася в інсти- туційній пастці, що проявляється і в глибині трансформаційної кризи, і в суперечності процесів приватизації й демонополізації, відсутності систем ефективного управління власністю й широкого класу приватних власників, несформованості ринкових механізмів трансформації приватних заощаджень в інвестиції, зниженій довірі з боку населення до держави й інститутів фінансового ринку При цьому не слід переоцінювати ту спадщину, яку залишила в цій сфері адміністративна система господарювання. Діючий протягом декількох десятиліть механізм вертикального галузевого управління при монополії держави на житлово-комунальну сферу зруйнував систему сервісу в життєзабезпеченні людини, яка була поділена на окремі елементи за галузевим принципом. У результаті ЖКГ перетворилося на обслуговуючу інфраструктуру без сервісу Для житлово- комунального сектора української економіки характерна ситуація інституційної пастки, коли надлишковий монополізм галузі, ведучи до завищення тарифів, неплатежів населення, збитковості підприємств, слабкої конкуренції, відтворює сам себе.

Для інституціоналізму важливий не власне нормативний підхід до суті поняття, а динаміка трансформації відповідного сектора економіки.

Висновки

1. Сьогодні Україна - це суспільство з домінантною X-матрицею, майбутнє України потрібно будувати саме як XY- матрицю, тобто як домінантну X-матрицю з додатковими Y-елементами комплементу Такий підхід у роботі рекомендується обрати щодо комунального господарства.

2. Формування механізму функціонування вітчизняного комунального господарства рекомендується проводити шляхом визначення специфіки, утримання домінуючої в суспільстві і сфері інституційної матриці, що вивчається; виявлення інституційних пасток для усвідомленого здійснення інституційних перетворень і мінімізації соціальних витрат у процесі реформування комунального господарства.

Література

1. Богуславский В. Н. Институциональные матрицы и социальная психология (Размышления над книгой С. Г Кирди- ной "X- и Y-экономики: Институциональный анализ" (М. : Наука, 2004. - 256 с.) [Електронний ресурс] / В. Н. Богуславский // Экономический вестник Ростовского государственного университета. - 2004. - Т. 2. - № 4. - С. 156-159. - Режим доступу : http://ecsocman.hse.ru/data/791/937/1219/joumal2.4-pdf.

2. Кирдина С. Г. Институциональные матрицы и развитие России / С. Г. Кирдина. - Новосибирск : ИЭ и ОПП СО РАН, 2001. - 308 с.

3. Норт Д. Институты, институциональные изменения и функционирование экономики [Електронний ресурс] / Д. Норт. - Режим доступу : http://gtmarket.ru/laboratory/basis/6310.

4. Симония Н. Методологические проблемы анализа моделей социально-экономического развития / Н. Симония // Общество и экономика. - 1999. - № 10-11. - 64 с.

5. Федотова В. Г. Модернизация "другой" Европы / В. Г. Федотова. - М., 1997. - 201 с.

6. Веблен Торстейн. Теория праздного класса: экономи-ческое исследование институций [Електронний ресурс] / Тор- стейн Веблен. - Режим доступу : http://gtmarket.ru/laboratory/ basis/5890.

7. Коммонс Джон Р Правовые основы капитализма / Джон Р. Коммонс. - М. : Высшая школа экономики (Государственный Университет), 2011. - 416 с.

8. Митчелл У. Экономические циклы. Проблема и ее постановка / У. Митчелл ; [пер. с англ.]. - М. - Л. : Госиздат, 1930.

9. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Д. Норт. - К. : Основи, 2000. - 198 с.

10. Олсон М. Рассредоточение власти и общество в переходный период. Лекарства от коррупции, распада и замедления экономического роста / М. Олсон // Экономика и математические методы. - 1995. - Т 31. - № 4.

11. Akerlof G. A. Capital, Wages and Structural Unemployment, 1969 [Електронний ресурс] / G. A. Akerlof, J. E. Stiglitz. - Режим доступу : http://www0.gsb.columbia.edu/faculty/jstiglitz/ download/papers/1 969_Capital_Wages_and_Structural_ Unemployment.pdf.

12. Уильямсон О. Частная собственность и рынок капитала / О. Уильямсон // ЭКО. - 1993. - № 5. - С. 33-18.

13. Уильямсон О. Экономические институты капитализма. Фирмы, рынки, "отношенческая" контрактация / О. Уильямсон ; [пер. с англ.]. - СПб. : Лениздат, 1996. - 702 с.

14. Аузан А. Экономика всего. Как институты определяют нашу жизнь / А. Аузан. - М. : Манн, Иванов и Фербер, 2013. - 160 с.

15. Олійник М. В. Інституційна динаміка фінансового сектору в умовах ринкової трансформації економіки України [Електронний ресурс] / М. В. Олійник. - Режим доступу : http:/ /www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2009_4/Oliynyk_409.htm.

16. Бузгалин А. В. Теория социально-экономических трансформаций. Прошлое, настоящее и будущее экономик "реального социализма" в глобальном постиндустриальном мире / А. В. Бузгалин, А. И. Колганов. - М. : ТЕИС, 2003. - 656 с.

17. Архиереев С. И. Трансакционные издержки институционализации фондового рынка : [монография] / С. И. Архиереев, Я. В. Зинченко. - Х. : ХНУ, 2005. - 247 с.

18. Полтерович В. Институциональные ловушки: есть ли выход? [Електронний ресурс] / В. Полтерович. - Режим доступу : http:// www.mpra.ub.uni-muenchen.de/22071/.

Размещено на Allbest.ru