Кластерний підхід до розвитку вітчизняної економіки як напрямок формування національної інноваційної моделі

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Кластерний підхід до розвитку вітчизняної економіки

як напрямок формування національної інноваційної моделі

І. В. Пятак

Анотація

У статті узагальнено зарубіжний та вітчизняний досвід створення й розвитку кластерів, здійснено аналіз існуючих підходів до розвитку кластерних систем з метою їх оптимізації.

Ключові слова: кластерізація економіки, кластерна політика, кластерна ініціатива, конкурентоспроможність вітчизняної економіки, національна інноваційна модель, державна підтримка.

Summary

The article generalizes foreign and domestic experience of creation and development of clusters. The analysis of the existing approaches to the cluster systems order to optimize them is done.

Key words: Clustering of the economy, cluster policy, cluster initiative, competitiveness of domestic economy, national innovation model, government support.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день стан економіки України свідчить про необхідність кардинальних, інноваційних змін. Нагального вирішення потребують питання прискорення зростання економіки як на національному, так і на регіональному рівнях. Одним із інноваційних підходів до вирішення існуючих проблем є застосування кластерного підходу як складової для підвищення конкурентоспроможності регіону, збільшення його потенціалу та економічного зростання. В усьому світі, починаючи з останнього десятиріччя ХХ століття, спостерігається підвищення уваги як

окремих вчених, так і урядових структур різних країн до кластерної моделі розвитку економіки, використовують кластерну стратегію як інструмент економічного розвитку країни, регіону або галузі. Сформувалася думка, що, крім об'єктивних передумов ефективної діяльності кластера (наявність ефективно діючих підприємств, достатньо тривалі та тісні вертикальні і горизонтальні взаємозв'язки, відносна економічна незалежність регіону), існують також суб'єктивні, серед яких особливе місце належить державному регулюванню кластерізації економіки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Значенню і перспективам кластерної моделі розвитку вітчизняної економіки, що сприяє підвищенню її конкурентоспроможності, стимулює інноваційний розвиток, присвячено праці таких вчених, як М. М. Єрмошенко [1], Л. М. Ганущак-Єфіменко [1], Г. Лозова [2], С. Соколенко [7], Б. Шелегеда [4] та багатьох інших.

Невирішені питання загальної проблеми. Разом з тим не можна визнати достатньо розробленою проблему державного впливу на процеси кластеризації економіки. Потребують аналізу причини, які не тільки стримують ці процеси, але й вимагають детальнішого вивчення доцільності такого впливу.

Мета дослідження -- вивчення особливостей зарубіжного досвіду впровадження кластерної моделі розвитку економіки, аналіз вітчизняної державної політики підтримки кластерних проектів і формулювання пропозицій щодо оптимізації процесу кластерізації як складової підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, дослідження формування національної інноваційної моделі.

Основні результати дослідження. Зарубіжний досвід, міжнародні дослідження підтверджують, що хоча процес впровадження кластерного підходу до розвитку економіки України визначається ринковими умовами, проте уряд може підтримати ініціативи підприємств щодо їх об'єднання у кластери через сприяння мережевому процесу та забезпечення сприятливого інституційного оточення. конкурентоспроможність економіка інноваційний

У наукових працях розрізняють поняття «кластерна ініціатива» та «кластерна політика». Кластерні ініціативи -- це організовані зусилля, спрямовані на зростання конкурентоспроможності та кластерного підходу до розвитку економіки регіонів, які здійснюються фірмами, урядом або дослідницькими організаціями. Кластерні ініціативи -- це:

інжиніринговий top-down підхід -- процес створення кластера починається «згори», тобто стимулюється з боку держави;

органічний bottom-up підхід -- певні кроки робляться підприємствами;

реінжиніринговий -- гібрид попередніх двох.

Залежно від пріоритетів зростання, можливостей, характеристик певного регіону і навіть усталеного в країні теоретичного погляду на ідентифікацію та визначення переваг потенційного кластера кожна конкретна держава знаходить свої шляхи до побудови кластерної моделі розвитку економіки.

У тій чи іншій країні найбільш поширеною є конкретна кластерна модель, але для більшості із них важливою є державна кластерна політика.

Крім національних урядових програм, підтримкою розвитку кластерів по всій Європі займається Європейська Комісія. Комісія постійно збирає, оновлює та розповсюджує інформацію про розвиток кластерів, залучає представників політичних і ділових кіл до визначення шляхів розвитку системи кластерів у ЄС. Комісія також вважає своєю місією підтримку ініціатив окремих країн і регіонів з розвитку кластерів.

У Європейському кластерному меморандумі окремо зазначено: «Інновації -- це важіль, який визначає європейське бачення зростання і процвітання. Кластери можуть бути потужним каталізатором у цьому процесі. В умовах сучасної конкуренції всі кластери мають бути інноваційними» [6].

Як правило, країна, яка проводить кластер- ну політику, має певну організацію чи установу, метою якої є розподіл фінансування, моніторинг реалізації проектів, координаторська діяльність, розробка стратегії кластера, допомога у створенні структури кластера, консультації тощо. Відповідно до підходу (top-down чи bottom-up) відрізняється і спрямованість цих державних організацій -- від державного контролю і фінансування процесу планування та формування кластера (Великобританія) до мінімальної допомоги у створенні недержавних організацій, які опікуються процесом розвитку кластера (США).

Побудова кластера може займати десятиліття, і не завжди найбільш ефективною політикою розвитку кластерів є безпосередньо кластерна політика. У багатьох випадках державна закупівля відігравала важливу роль у спонуканні нових форм співпраці, а також виробництві інноваційних товарів і послуг. Насамперед урядові заходи мають бути спрямовані на вирішення проблем формування мережі кластера та стимулювання співпраці.

Державна кластерна політика має тісно переплітатися і враховувати аспекти регіональної, промислової, бюджетної, податкової, інноваційної політики, державні проекти розвитку малого та середнього бізнесу й освіти. Необхідно враховувати особливості країни та її економіки.

Перший проект кластеризації в Україні був здійснений у 1999 році. За цим проектом асоціація «Поділля Перший» (створена у 1998 р.) ініціювала використання кластерної моделі у Хмельницькому регіоні. Фінансову підтримку надало Агентство міжнародного розвитку США. Асоціація об'єднала виробників, сервісні фірми, університети, технікуми, комерційні фірми та урядові структури. Перші кластери були створені з урахуванням конкурентних переваг регіону. Експеримент був вдалим і зараз «Поділля Перший» об'єднує п'ять кластерів і п'ять регіонів.

Позитивні результати роботи перших кластерів привернули увагу місцевих державних адміністрацій і вітчизняних вчених, які проаналізували можливості використання набутого досвіду в інших регіонах і секторах економіки. Сьогодні кластери функціонують у Вінницькій, Запорізькій, Івано-Франківській, Житомирській, Київській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Чернігівській областях та ін.

Суб'єктивним чинником стримування для реалізації кластерних ініціатив залишається недосконале законодавче забезпечення, яке поки що обмежується цільовими економічними програмами створення в Україні інноваційних інфраструктур, які передбачають створення та впровадження нормативно-правової та науково-методичної бази для підтримки і розвитку різних типів підприємств, організацій інноваційної інфраструктури (інноваційних центрів, наукових парків, інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів трансферу технологій і технополісів, соціотехнополісів) у складі кластер-технопарків.

Одна з основних проблем у розвитку кластерів в Україні -- відсутність скоординованої державної політики та єдиного державного органу, який би займався її реалізацією. Кластерним розвитком займаються Державний комітет з питань регуляторної політики та підприємництва, галузеві об'єднання, обласні ради та регіональні торговельно-промислові палати. Аналіз кластерних програм та проектів цих організацій свідчить, що в основному вони спрямовані на розвиток малого бізнесу. Разом з тим не враховується можливість використання та розвитку існуючого наукового потенціалу шляхом створення кластерів у секторах, критичних для економічного розвитку, на чому наголошують вітчизняні науковці [2--4]. Реалізація проектів зі створення високо- технологічних кластерів, які б стимулювали інноваційний розвиток усієї економіки, нелегке завдання, оскільки:

створення кластера не може нав'язуватися «зверху», а потребує кооперативного прийняття «знизу»;

інноваційні дії, особливо кооперативні, неможливо стимулювати шляхом примусу;

такі проекти -- це процес «спроб і помилок» у постійному прогресі;

виконання таких проектів є важким і довготривалим завданням.

Під час формування кластерної політики важливим є досвід Фінляндії та інших країн, який свідчить, що як тільки припиняється урядове фінансування, співпраця закінчується. Також варто зважати на неоднорідність регіонів України, оскільки заходи, оптимальні в одних умовах, можуть не спрацювати в інших. Залежно від об'єкта та кінцевої мети розвитку кластерів у регіоні розрізняють:

політику брокера -- створення можливостей для кооперації між різними потенційними членами кластера;

політику попиту -- підвищення відкритості до нових ідей та інноваційних рішень, наприклад за допомогою державних закупівель;

політику навчання -- створення стимулів для малого і середнього бізнесу;

стимулювання міжнародних зв'язків -- підсилення ресурсної бази і навичок місцевих постачальників, підвищення їхньої привабливості для іноземних інвесторів і міжнародних партнерів;

політику основи -- встановлення правил міжфірмової взаємодії, забезпечення макроеко- номічної стабільності, нормального функціонування ринків товарів і послуг, чинників виробництва, освітньої системи, судової інфраструктури, існування необхідних комунікаційних мереж і транспортної інфраструктури.

Ключовим інструментом у формуванні підходів відповідно до специфічних цілей і видів кластерів у межах успішної кластерної політики постає аналіз зарубіжної практики створення кластерних моделей. Це пов'язано з тим, що кластери інколи можуть бути навіть небезпечною урядовою стратегією внаслідок:

ефекту замкнутості: занадто велика спеціалізація у певній сфері діяльності здатна привести до проблем, якщо спостерігається спад. Концентрація ресурсів і підприємств робить складним процес перепрофілювання;

зменшення тиску конкуренції, що може шкодити інноваційним процесам, оскільки головна рушійна сила для інновацій -- конкуренція;

синдрому самостійності, через що фірми у кластері перестають враховувати можливості і тенденції за межами кластера. Іншими словами, фірми можуть страждати від «слабких сторін сильних зв'язків».

Висновки

Таким чином, існуючі можливості кластеризації економіки України стримуються наявністю суб'єктивних чинників. Серед цих чинників стримування для реалізації кластерних ініціатив особливе місце належить недосконалості чинного законодавства, а також відсутності концепції скоординованої кластерної політики, яка б враховувала особливості регіонів України, можливості розвитку існуючого наукового потенціалу при створенні кластерів і потенційні труднощі при реалізації кластерних проектів.

Зважаючи на це, необхідно створити єдиний державний орган, який би займався реалізацією кластерної політики та координував діяльність місцевих органів влади і галузевих об'єднань. Проте це лише один бік проблеми. З іншого боку, очевидно, що стимулюючи інноваційний розвиток, кластери та кластерна політика не повинні сприйматися як універсальна панацея вітчизняного економічного розвитку. Це пов'язано з необхідністю врахування того, що:

не завжди найбільш ефективною політикою розвитку кластерів є безпосередньо клас- терна політика поза її зв'язком із загальною соціально-економічною стратегією, доцільністю, готовністю та спроможністю економіки України сприйняти кластерну ідеологію та конкретні інноваційні механізми її реалізації;

реалізація кластерних проектів -- довготривале і нелегке завдання, для якого потрібні специфічні умови, які неможливо штучно відтворити. Загальновизнаною є думка аналітиків: кластери не можуть бути створені з нічого;

кластери навіть можуть бути небезпечною урядовою стратегією через ефекти замкнутості, зменшення тиску конкуренції, синдром самостійності.

Вищезазначені причини у логічній послідовності диктують необхідність виваженого підходу до прийняття відповідних державних рішень як щодо створення, так і розвитку процесів класте- ризації вітчизняної економіки та врахування інтересів усіх їхніх суб'єктів.

Література

Єрмошенко М. М. Механізм розвитку інноваційного потенціалу кластерооб'єднаних підприємств : [монографія] / М. М. Єрмошенко,

Л. М. Ганущак-Єфіменко. -- К. : Національна академія управління, 2010. -- 236 с.

Лозова Г. М. Формування конкурентного середовища в транзитивній економіці : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук : спец. 08.01.01 / Г. М. Лозова ; Київськ. нац. екон. ун-т. -- К., 2003. -- 16 с.

Мех О. Нові науково-виробничі відносини в економіці фармацевтичної галузі: перспективи створення галузево-територіальних кластерів / О. Мех // Проблеми науки. -- 2005. -- № 1. -- С. 30-34.

Шелегеда Б. Г. Кластерна модель регіонального розвитку інноваційного підприємництва в умовах міжнародної економічної інтеграції / Б. Г. Шегеда, О. Г. Ткаченко, Н. В. Костенко // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. -- Ч. 1. -- Донецк, 2001. -- С. 83-86.

Cooke P. Clusters as key determinants of economic growth: the example of biotechnology [Електронний ресурс] / P. Cooke. -- Режим доступу : http://www.nordregio.se/Global/Publications/Publi- cations%202001/R2001_2/R0102_p23.pdf.

Размещено на Allbest.ru