Вплив факторів на вибір цінової стратегії розвитку системи забезпечення життєдіяльності населення України

У статті досліджена специфіка впливу чинників на вибір цінової стратегії розвитку системи забезпечення життєдіяльності населення (СЗЖН) України з метою формалізації процесу ухвалення цінових рішень. Під системою забезпечення життєдіяльності населення України в контексті даного дослідження автор розуміє комплекс ресурсів та засобів, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності членів суспільства (теплопостачання, водопостачання й водовідведення). Автор доходить висновку, що високий рівень низькоеластичного попиту на соціально значущі послуги, які вимагають твердого державного тарифного регулювання, висуває специфічні вимоги до вибору цінової стратегії розвитку СЗЖН. Вибір має бути орієнтований на стимулювання економічних агентів до економічного росту й максимізацію суспільного блага.

Одним із найбільш важливих факторів, що визначають інерційність розвитку системи забезпечення життєдіяльності населення (СЗЖН) в Україні, є незбалансована цінова стратегія, що не забезпечує розвитку країни. Загострення цінової проблеми як однієї з основних причин малоефективного функціонування СЗЖН констатується в програмних документах уряду, а також у публікаціях провідних учених і фахівців. Ця проблема виражається в погіршенні платоспроможності домашніх господарств, у зростанні збитковості суб'єктів господарювання СЗЖН, у втраті інвестиційної привабливості об'єктів інвестування і, як наслідок, у прискоренні процесів масового вибуття інфраструктури в результаті її фізичного й морального зношування та в зниженні якості забезпечення життєдіяльності населення. Для вирішення цієї проблеми актуальним видається дослідження специфіки впливу факторів на вибір цінової стратегії розвитку СЗЖН.

Питанням ціноутворення у сфері послуг із забезпечення життєдіяльності населення присвячені аналітичні огляди авторитетних фірм, доповіді відповідальних працівників, роботи відомих учених і практиків: А. В. Бабака, С. В. Богачова, Г І. Онищука, В. П. Полуянова, О. П. Романюка, Н. О. Гури, С. С. Дзезика, Е. Н. Кайлюка, А. А. Френкеля, Н. М. Лисенко, В. І. Чиж [1-7] та ін. Закордонна література із проблем формування й регулювання цін у сфері природних монополій представлена дослідженнями У Баумоля, Н. Демзетца, Д. Морріса, Дж. Панзара, Р Познера, Дж. Стіглера, Р Вілліга, О. Вільямсона, Ф. Хайєка, Д. Хея [8-10]. Однак, незважаючи на значну кількість робіт із досліджуваної проблематики, у вітчизняній економічній й управлінській науках зберігається необхідність усебічного вивчення специфіки впливу факторів на вибір цінової стратегії розвитку СЗЖН.

Метою статті є дослідження специфіки впливу факторів на вибір цінової стратегії СЗЖн, що дозволить формалізувати процес прийняття цінових рішень, які забезпечують її розвиток і досягнення балансу інтересів економічних агентів.

Виклад основного матеріалу. Під системою забезпечення життєдіяльності населення (СЗЖН) у рамках дослідження розуміється комплекс ресурсів і засобів, що забезпечують необхідні умови життєдіяльності членів суспільства. Ця система шляхом вчасного й систематичного постачання населенню життєво важливих послуг заданих параметрів дозволяє здійснювати спрямований вплив на підтримку безперервного процесу поновлення трудових ресурсів країни. До приватних систем (підсистем) цього комплексу, що забезпечує відповідні окремі сторони життєдіяльності організму людини (водний обмін, теплообмін тощо), належать такі галузі житлово-комунального господарства (ЖКГ) країни, як теплопостачання, водопостачання й водовідведення, функціонування яких має першорядне значення для життєдіяльності населення й вимагає пріоритетного розвитку

Система забезпечення життєдіяльності населення України як складова частина сфери ЖКГ і соціальної інфраструктури країни належить до найменш реформованих сфер національної економіки , особливо чутливих до впливу негативних економічних тенденцій і політичних факторів, із безліччю невирішених проблем.

Центральною проблемою в програмних документах реформування ЖКГ й, у першу чергу, СЗЖН названо проблему незбалансованості цінової стратегії. Основні напрямки концепції реформування галузі [11] у питаннях цінової політики полягають у створенні умов для надійного й безпечного надання послуг за доступними цінами, переходу до економічно обґрунтованих цін і тарифів, установлення сучасних ринкових принципів за допомогою впровадження ринкових механізмів ціноутворення з елементами державного регулювання.

Виконаний у процесі дослідження моніторинг свідчить про відсутність позитивних результатів проведення реформування й обумовлює пошук нових підходів до вибору цінової стратегії розвитку СЗЖН. Так, на сьогодні опитування, проведене Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, показало, що 10 % респондентів вважають однією з найсерйозніших економічних проблем підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги [12]. При цьому загальна сума заборгованості населення за ці послуги з початку 2013 р. (станом на 01.11.13) становила більше 12,6 млн грн [13].

Вартість послуг централізованого опалення, гарячого й холодного водопостачання, водовідведення, за даними профільних відомств, у середньому покриває видатки собівартості на їх виробництво й транспортування лише на 50-60 % [14]. Низький рівень тарифної компенсації витрат на виробництво цих послуг є причиною критичного фінансового стану суб'єктів господарювання. За підсумками 2013 року, збитки галузі становлять понад 20 млрд грн, кредиторська заборгованість підприємств ЖКГ - більше 13 млрд грн, а дебіторська - 12 млрд грн [15].

В умовах ринкового реформування галузі процес ціноутворення є складним та залежним від впливу багатьох факторів. Специфіка деяких із них, що мають значний вплив на вибір цінової стратегії розвитку СЗЖН, вимагає спеціального розгляду (рис. 1).

Традиційно при виборі стратегії ціноутворення враховують рівень споживчого попиту і його еластичність (F1, F2, див. рис. 1). За даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств України в 2012 р., виконаного Державною службою статистики [16], більше 70 % житла обладнано водогоном, каналізацією, індивідуальною або центральною системами опалення, близько 77 % загальної площі житла в міських поселеннях обладнано опаленням (рис. 2).

Якщо при цьому взяти до уваги, що витрати на оплату житлово-комунальних послуг мають другу за величиною питому вагу в структурі витрат домогосподарств України (рис. 3), причому більше 80 % цих витрат становлять витрати на водо- й теплопостачання, а, за даними джерела [3], це 15-20 % сукупного доходу середньостатистичної української родини, можна зробити висновок про високий рівень споживчого попиту на послуги, що забезпечують життєдіяльність населення (F1, див. рис. 1).

Низька еластичність попиту в СЗЖН (F2, див. рис. 1) обумовлюється специфічними особливостями послуг, які виділяють їх із ряду звичайних ринкових благ: незамінність, неможливість накопичувати споживання при зниженні ціни й скорочувати при її підвищенні.

У розрахунковій потужності інженерного устаткування СЗЖН ще до стадії виробництва запланована стандартна кількість задоволення потреб у послугах певної якості. Споживання таких послуг, як правило, характеризується неможливістю споживача відмовитися від одержання цих видів споживчих вартостей на якийсь значний період. Так, споживач не може відмовитися від повного або часткового опалення квартири в зимовий період, навіть якщо в цьому немає необхідності, тому що така відмова може привести до виходу з ладу всієї системи опалення будинку.

Твердий зв'язок між виробництвом і споживанням послуг, взаємовплив і взаємозалежність цих процесів між собою, непереміщуваність виробничих фондів комунальних підприємств виключає можливість свободи вибору послуг споживачем.

Коливання споживання послуг життєдіяльності має переважно нецінову характеристику й незначно залежить від зміни ціни. Насущний й унікальний характер забезпечення життєдіяльності (властивість незамінності), що не дозволяє споживачам відмовитися, скоротити або збільшити споживання послуг при зміні ціни, робить попит низькоеластичним.

Відсутність взаємозалежності між ціною й попитом змушує виробників таких товарів визначати ціну продукції на основі витрат: шляхом вирахування вартості витрачених сировини, матеріалів, праці, а також засобів на відтворення основних фондів, витрат на управління тощо. Інакше кажучи, коли не діє механізм попиту та пропозиції, ціна формується на основі витрат.

Методологія формування комунальних тарифів в Україні передбачає виконання вимог так званого "витратного механізму ціноутворення". Комунальний тариф включає: повну собівартість, прибуток, ПДВ. Основою комунального тарифу є собівартість. Склад витрат, що включають у собівартість виробництва й реалізації таких послуг, визначається відповідно до Методичних рекомендацій № 47 [17]. Таким чином, витратною ціну робить не спосіб її розрахунку й включення в неї елементів вартості, а загальноприйняте уявлення про нееластичність попиту на послуги, що забезпечують життєдіяльність населення. Помилкове уявлення про природу формування витратних цін породжує систематичні спроби "виправляти" ціну за допомогою вдосконалених методів її розрахунку й регулювання.

Наявність ринкових, технологічних і територіальних особливостей виробництва послуг із забезпечення життєдіяльності населення визначає тарифне регулювання суб'єктів господарювання як природних монополістів (F3, див. рис. 1). У галузях природних монополій від початку існує протиріччя між виробничою й алокативною ефективністю через те, що велика компанія має перевагу у витратах. Як спосіб розв'язати це протиріччя в СЗЖН держава використовує тверде регулювання цін (тарифів). Сучасна економічна думка має у своєму розпорядженні такі інструменти регулювання природних монополій (рис. 4).

Аналіз етапів розвитку сучасних уявлень про джерела ринкової влади в галузях природних монополій дозволив зробити висновок про наявну тенденцію до зниження ролі тарифного регулювання й необхідності впровадження стимулюючих контрактів. Нові ідеї у використанні конкурентних механізмів викликали активні дезінтеграційні й приватизаційні процеси в галузях природних монополій більшості країн світу.

В Україні на послуги тепло- й водопостачання використовується пряме встановлення тарифів у рамках двох систем: "витрати плюс" (cost plus), що встановлює граничний рівень рентабельності, і фіксування граничних цін (price cap), що визначає як повну собівартість калькуляційної одиниці, так і частку кожної статті витрат при складанні калькуляції. Однак, як показує аналіз, жодна із цих систем не забезпечує виконання умов досягнення беззбиткової діяльності суб'єктів господарювання й розвитку конкуренції.

Закон України "Про загальнодержавну програму реформування й розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки" передбачає "...реалізацію ефективної антимонопольно'!' політики й здійснення інституційних перетворень ..., спрямованих на розвиток ринкових відносин і конкуренції" [11].

Одна з головних умов створення конкуренції в умовах природного монополізму - це недискримінаційний доступ до інфраструктури, що передбачає перехід у державному регулюванні від тарифного до антимонопольного. Тому саме з відкриття доступу до мережної інфраструктури починалося реформування природних монополій у США, країнах ЄС, у Росії. В Україні також відбувається активний інституційний процес у частині недискримінаційного доступу до інфраструктури в електроенергетиці, газовій галузі, на залізничному транспорті. Відповідні зобов'язання суб'єктів господарювання СЗЖН щодо забезпечення відкритого доступу вже закріплені в профільному й галузевому законах ("Про природні монополії", "Про теплопостачання" та ін.).

Однак територіальні особливості функціонування СЗЖН в Україні, обумовлені використанням у ході технологічного процесу складної інженерної інфраструктури на великих територіях, обмежують відкриття доступу до інфраструктури. Суб'єкти господарювання СЗЖН як власники інфраструктури мають значні витрати на її утримання, а створення резерву пропускної здатності сильно послабить їхню позицію на ринку

Аналіз апробованих у міжнародній практиці й відомих у науковій літературі методів регулювання природних монополій дозволив зробити висновок, що сучасні тенденції спрямовані, насамперед, на мінімізацію розміру перевищення ціни над граничними витратами. Для умов функціонування вітчизняної СЗЖН, що демонструє тенденцію зростаючої збитковості господарюючих суб'єктів, таке завдання не стоїть. Звідси випливає, що відомі в економічній теорії принципи регулювання природних монополій застосовні в Україні. Однак використання закордонних методів у СЗЖН України суперечить інтересам господарюючих суб'єктів й, отже, не забезпечує умови досягнення балансу інтересів усіх економічних агентів.

Найбільш адекватними умовами для умов функціонування вітчизняної СЗЖН є російські. Узагальнення результатів досліджень російських учених, виконане в роботі [2], дозволило авторові встановити істотний недолік: використання пропонованих тарифів спрямоване на задоволення економічних інтересів господарюючих суб'єктів за рахунок дискримінації окремих груп споживачів, що не забезпечують балансу інтересів усіх економічних агентів (табл. 1).