Постановка проблеми. Сьогодні, енергетична безпека будь-якої країни об'єктивно вважається тим фактором, який визначає рівень конкурентоспроможності національної економіки цієї країни, забезпечує їй можливість "рівноправної" участі в процесах глобалізації та інтеграції, що, в результаті, "гарантує" економічну безпеку цієї держави.

Зважаючи на галузеву структуру вітчизняної економіки, а також на геополітичне становище України очевидним видається той факт, що рівень енергетичної безпеки (а отже і економічної безпеки) нашої держави детермінується не лише рівнем ефективного та раціонального використання енергетичних ресурсів вітчизняними підприємствами і населенням країни, але й значною мірою залежить від ефективності функціонування усієї газотранспортної системи України. Це означає, що такий параметр як "надійність" роботи української ГТС, який виступає одним з основних критеріїв оцінювання ефективності її функціонування слід розглядати і як один з основних чинників формування рівня енергетичної (економічної) безпеки держави.

З огляду на те, що надійність роботи газотранспортної системи безпосередньо залежить від безперебійного функціонування основних її об'єктів, зокрема, газоперекачувальних агрегатів та лінійної частини магістральних газопроводів, питання, пов'язані з її експлуатацією та технологічним оновленням газотранспортних підприємств видаються особливо актуальними сьогодні. Зважаючи на сучасну політичну ситуацію в державі при наявності зовнішніх та внутрішніх заборгованостей по оплаті, кризовий стан паливно - енергетичного комплексу, енергомісткість національної промисловості обумовлюють необхідність негайного реформування ГТС України, впровадження заходів з мінімізації витрат, підвищення прибутковості і інвестиційної привабливості комплексу.

газотранспортна система україна газопровод

Крім цього, в економіці України продовжують діяти чинники, що стримують запровадження активного оновлення основних засобів господарюючими суб'єктами, серед яких проблеми амортизаційної політики, фінансування, недосконале господарське законодавство. Все це підкреслює ще більшу актуальність теми дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Питанням надійності транспортування природного газу присвячено багато робіт вітчизняних вчених, серед яких Банахевич Ю.В., Беккер М.В., Гораль Л.Т., Грудз В.Я., Давлятова Ф.Г., Дзьоба О.Г., Дейнега О.В., Кри - жанівський Є.І., Костів В.В., Михалків В.Б., Розгонюк В.В., Руднік А.А., Середниць - кий Я.А., Степ'юк М.Д., Тимків Д.Ф., Федорович Я.Т. Дослідженням проблем фінансового менеджменту займалися такі вчені, як Аранчій В.І., Зоря О.П., Блакита Г., Гриньов А.В., Линенко А.В., Радова Л.Д., Череп А.В., Савчук В.П., Семенов А.Г., Єропутова О.О., Перекрест Т.В. та ін. [1,2, 3-8]. Багато праць присвячених функціонуванню газотранспортних підприємств, серед яких Голубовський Л.З., Шийко В.І., Дзьюба О.Г., Гораль Л.Т., Крижа - нівський Є.І., Федорович І.В., Запухляк І.Б. та багато інших. [9, 10,11].

Невирішені складові загальної проблеми. Однак, сьогодні важливим етапом успішного функціонування газотранспортної системи в подальшому є іі ефективне реформування вже сьогодні. В більшості публікацій не приділено достатньо уваги розкриттю основних аспектів реформування та подальшим напрямкам для ефективного її здійснення.

Ціллю статті є дослідження сучасних проблем реформування ГТС України та виділення основних напрямків державної енергетичної політики України у сфері магістрального трубопровідного транспорту.

Виклад основного матеріалу дослідження. Газотранспортна система України є основним елементом енергетичної безпеки країни, однією з переважаючих складових національної економіки, яка забезпечує левову частку надходжень до держбюджету, сприяє підвищенню рівня життя населення України, одним із важелів інтеграції до міжконтинентальної системи газопроводів [12].

Старіння, фізичне і моральне зношування окремих об'єктів та цілісних комплексів системи обумовлюють зниження рівня організаційно-технічної та ресурсної складових виробничого потенціалу газотранспортних підприємств. Основним чинником розвитку негативних ситуацій в ГТС є недостатні обсяги робіт із поточного та капітального ремонтів через брак фінансування та відсутність дієвих організаційно-економічних механізмів, які дозволяли б акумулювати інвестиційні ресурси під такі цілі. Так, сьогодні понад 45% діючих газопроводів експлуатуються понад 30 років, в межах від 21 до 30 років експлуатується близько 31%, від 16 до 21 року - 8%, 10 років і менше - 8%. Типовою є і ситуація із хронічним недофінансуванням потреб на виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту ГТС. В період з 1998 по 2012 роки навіть мінімальні планові обсяги ремонтних робіт фінансувалися частково на рівні 50-80% від потреби [11].

Тому, зважаючи на сучасну ситуацію в системі транспортування газу основними напрямками державної енергетичної політики України у сфері магістрального трубопровідного транспорту повинні бути наступними [13]:

створення механізму контролю над дотриманням міжнародних норм, конвенцій і договорів щодо транзитних перевезень;

максимальне завантаження існуючих і створення додаткових транзитних потужностей;

підвищення надійності та ефективності промислової безпеки трубопровідного транспорту за рахунок впровадження новітніх технологій;

застосування гнучкої тарифної політики транзиту енергоносіїв територією України; наближення тарифів на транспортування нафти та природного газу, вартості зберігання природного газу в підземних сховищах і відповідних нормативів до рівня світових;

приватизація газотранспортної системи України тільки шляхом створення Міжнародного консорціуму з її експлуатації, зареєстрованого в Україні (частка України в Міжнародному консорціумі має складати не менше (50% + 1) акцій, решта акцій могли б бути продані російському ВАТ "Газпром" і крупній західній ТНК).

Сьогодні Україна має можливість обрати найбільш раціональний підхід до підвищення ефективності ГТС із п'яти можливих: реформування ГТС власними силами; передача ГТС у концесію; передача ГТС в оперативне управління; приватизація ГТС; будівництво нового газопроводу.

Перший варіант до сьогодні серйозно не розглядався з традиційним посиланням на відсутність ресурсів, а зважаючи на теперішню ситуацію в державі, розглядатися ближчим часом не буде у зв'язку з відсутністю на це коштів. Слабкість другого та третього варіантів полягає у відсутності в держави необхідного досвіду та неготовності національної законодавчої бази. Будівництво в Україні нового газопроводу спільно з Росією та, можливо, іншими державами за умов неповної завантаженості існуючих газопроводів створить конкуренцію з транзиту газу всередині країни та ще більше зменшить завантаженість української ГТС. За експертною оцінкою перспективною альтернативою є приватизація української ГТС. Українські фінансово-промислові групи мають обмежені ресурси, порівняно з балансовою вартістю та інвестиційними потребами ГТС, а тому головна конкуренція за акції і контроль над ГТС України розгортатиметься між російськими та західними компаніями. Для збереження контролю над ГТС і забезпечення її приватизаційної привабливості держава має залишити за собою (50% + 1) акцій.

Організаційною формою залучення іноземних партнерів до реформування ГТС та наступного ефективного її використання було обрано створення міжнародного консорціуму. Виходячи з нинішніх політичних та економічних реалій, з урахуванням національних інтересів України, до складу консорціуму мали б увійти, крім дК "Укртрансгаз" (транзитер газу), російський Ват "Газпром" (постачальник) і європейські компанії (споживачі). Саме присутність у консорціумі західних компаній має збалансувати вплив Росії на можливі рішення всупереч інтересам України.

Проте підписання конкретних домовленостей про створення газотранспортного консорціуму з Росією було передчасним кроком - за умов невідповідності його засад національному законодавству, нереформованості газової промисловості, відсутності чіткої позиції України стосовно напряму підвищення ефективності ГТС і невирішеності внутрішніх питань українського газотранспортного сектору. Це підтверджують суперечливий переговорний процес і невизначеність майбутнього Консорціуму [13].

Реалізація моделі створення та функціонування Консорціуму, яка активно пропонується Росією, суперечить національним інтересам України. Водночас, невиконання Україною обіцянок, зафіксованих у підписаних з Росією документах про Консорціум у формі зобов'язань, може не лише зашкодити іміджу України, а й призвести до неадекватних дій з боку Росії.

І все ж сьогодні Україна не має об'єктивних причин поспішати зі створенням консорціуму з Росією, оскільки зараз досить важко робити будь-які прогнози щодо подальшого співробітництва з даною державою-агресором. Найбільш раціональним варіантом було б експлуатувати ГТС України спільно з Європейським Союзом і США, розглядаючи можливість навіть реверсного постачання газу з Європи. За словами прем'єр міністру України А.П. Яценюка: "Ми вважаємо за необхідне розгляд питання загальної модернізації та спільної експлуатації української газотранспортної системи з країнами-членами Європейського союзу та інвесторами Сполучених Штатів Америки" [13].

Висновки