За словами американського філософа М. Енсмінгера, „продукты питания - это и ответственность, и оружие. Это ответственность потому, что одно из важнейших прав - это право на пищу и ее потребление в достатке. С другой стороны, это оружие, поскольку в политике и экономике продукты питания играют огромную роль и обладают большей силой, нежели пули или нефть" [1]. За визначенням багатьох експертів, продовольча проблема може перерости в глибоку міжнародну кризу і визвати ряд „голодних війн” в усьому світі [2, с.5].

Забезпечення достатнього рівню продовольчої безпеки України пов'язане насамперед з прогресивним розвитком сільського господарства й АПК у цілому. Рівень розвитку, стабільність функціонування АПК впливають на загальний стан економіки, у тому числі на забезпечення продовольчої безпеки, розвиток зовнішнього та внутрішнього ринків, а особливо на матеріальний рівень життя кожного громадянина. За рахунок продукції агропромислового комплексу, що дає понад 90 % продовольчих ресурсів України, формується більше 2/3 фонду народного споживання. Будь-які незначні негативні процеси в продовольчому забезпеченні населення, чи-то підвищення цін, чи-то виникнення дефіциту будь-якого продукту харчування, викликають суспільне незадоволення, яке може призвести до вкрай несподіваних наслідків.

На відміну від більшості вітчизняних економістів, які під терміном „фіскальні методи” розуміють виключно засоби оподаткування, ми розуміємо даний термін у широкому розумінні як сукупність власне податкових, а також бюджетних і митно-тарифних заходів впливу на ті чи інші соціально-економічні явища.

Питанням дослідження проблем продовольчої безпеки присвячені праці В.Я. Амбросова, В.Г. Андрійчука, П.П. Борщевського, Б.М. Данилишина, Л.В. Дейнеко, С.М. Кваші, І.І. Лукінова, Б.Й. Пасхавера, П.П. Руснака, П.Т. Саблука, О.І. Гойчук, В.В. Юрчишина та ін. Над проблемою державного регулювання сільського господарства у країнах з розвиненою економікою працювали: О. Є. Гудзь, С.І. Дем'яненко, М.І. Завадський, О.В. Литвин, А.П. Макаренко, М.Й. Малік, Л.О. Мармуль, Л.Ю. Мельник, О.Д. Олійник, Ю.С. Пилькевич, А.В. Сомик та інші.

Стабільне виробництво продуктів харчування, доступність їх отримання та споживання за рахунок власного виробництва та імпорту можливе лише під контролем державних органів. Тільки держава може правильно подбати про запаси продовольства, використовуючи механізми підтримки виробників основних продуктів харчування, регулювання експорту і митно-тарифної політики [3]. Саме на державному рівні необхідно вирішувати проблему соціального захисту бідних верств населення.

Завданням статті є дослідження зарубіжного досвіду державної підтримки АПК для забезпечення продовольчої безпеки порівняно з українськими реаліями у цій сфері.

В умовах інтеграції України у світове співтовариство особливого значення набуває розв'язання проблем економічного та соціального розвитку агропромислового комплексу як пріоритетного сектору економіки країни, від якого значною мірою залежить розвиток інших галузей національного господарства, у тому числі продовольча безпека держави і добробут населення. На думку економістів, для розбудови в Україні інфраструктури аграрного ринку потрібно 180 млрд грн на найближчі 4-5 років. Водночас основні засоби виробництва потребують капіталовкладень для оновлення на суму 250 млрд грн на такий само період. Крім того, для забезпечення нормальної роботи галузі тваринництва потрібно 43 млрд грн на рік, рослинництва - 57 млрд грн на рік. Вочевидь, що сучасні можливості українського консолідованого бюджету не дозволяють забезпечити необхідні обсяги фінансової підтримки агропромислового виробництва, а, отже, бюджетні кошти не можна розглядати як основне джерело для розвитку аграрного сектору. У цих умовах необхідно поєднувати різні форми і методи економічного регулювання, формувати умови залучення для розвитку галузі ресурсів з різних джерел (власних ресурсів підприємств, кредитів, приватних інвестицій та ін.) [4].

Для забезпечення достатнього рівня розвитку агропромислового комплексу важливим завданням держави є підтримка аграрного сектору, фінансове забезпечення економічних реформ, які проводяться у даній сфері.

На досить високому державному рівні вирішують питання підтримки аграрного сектору у провідних державах світу. Насамперед це країни Європейського співтовариства, Сполучені Штати Америки, Японія, КНР та ін., де виділяється достатньо коштів на модернізацію техніки і технологій в агропромисловому комплексі. Сучасна європейська чи американська ферма - це високотехнологічне господарство, яким керує 1-5 чоловік. Збільшення обсягів виробництва здійснюється за рахунок новітніх технологій, а не за рахунок збільшення посівної площі чи поголів'я худоби та інтенсифікації праці.

Світова організація торгівлі розглядає три так звані „корзини” державної підтримки агропромислового сектору економіки.

„Янтарна” - це прямі інвестиції та дотації. Проблема такої допомоги полягає в тому, що інколи неефективні підприємства не можуть досконало використати субсидії.

„Блакитна" - це програми на відстрочення платежів за кредитами, податкові пільги, пільгові чи безпроцентні кредити, списання чи реструктуризація заборгованості та ін.

„Зелена корзина" - заходи, які прямо не пов'язані з агропромисловістю, але все-таки підтримують її: розвиток інфраструктури сільських районів, наукові дослідження в межах сільського господарства, екологічні програми та ін. За даними американських дослідників, приріст в економіці сільського господарства США за останнє десятиріччя на 50 % був забезпечений завдяки державному фінансуванню наукової діяльності, яка пов'язана із сільським господарством [5].

Наведемо основні заходи державної підтримки сільськогосподарського виробництва у провідних країнах світу (табл.1) [6, с.15].

Таблиця 1. Основні заходи державної підтримки сільськогосподарського виробництва у провідних країнах світу

Аналіз таблиці показує, що державна підтримка сільгоспвиробника базується на монетарних методах. Так, наприклад, у США щорічний обсяг державних витрат на сільське господарство у відсотках до внутрішнього продукту становить 0,9 %, тоді як в Україні лише 0,12 %, або майже у 8 разів менше. Державні виплати на 1 га сільськогосподарських угідь у США в рази перевищують аналогічний показник по Україні. Якщо в США вони становлять на кожен гектар 155 доларів, то в Україні тільки близько 5 доларів на кожен гектар сільськогосподарських угідь [6].

Відповідно до Закону США „Щодо продовольства, охорони природних ресурсів та енергетики” від 18.06.2008 р. державна підтримка спрямовується на розвиток товарного виробництва та підвищення рівня доходів фермерів і включає прямі виплати і цільові ціни. Передбачено субсидії при виробництві пшениці, кукурудзи, ячменю, вівсу, риса, бавовни, горошку, чечевиці, нуту. Підтримка виробників молочної продукції здійснюється через ціни підтримки сиру типу „чеддер" (1,13 дол. /фунт), масла вершкового (1,05 дол. /фунт) і знежиреного молока (0,8 дол. /фунт) [7]. За останні шість років загальний розмір лише прямої підтримки фермерів США становив близько 81 млрд дол., або 13 млрд дол. в рік. Загальні витрати, які передбачені законом, становлять 182,8 млрд. дол. [8]. Рівень підтримки аграрних цін становить 50 %, а 21 % доходів фермерів - це прямі субсидії держави. Значна увага приділяється державним програмам продовольчої допомоги бідним групам населення. Спеціальною Службою з питань продовольства і послуг споживачам розроблено і втілено в життя більше 15 програм продовольчої допомоги малозабезпеченому населенню [9]. Із зазначеного зрозуміло, що агропромисловий комплекс США є стратегічною сферою інтересів країни.

У Європейському Союзі державна підтримка сільськогосподарського виробництва здійснюється у межах Спільної аграрної політики (САП (CAP - Common Agricultural Policy), спрямована насамперед на розвиток села. Так, Регламентом Ради ЄС 1698/2005 від 20.09.2005 р. щодо підтримки розвитку села з боку Європейського сільськогосподарського фонду розвитку села (ЄСФРС) передбачено такі пріоритетні напрями підтримки розвитку сільських територій на 2007-2013 pp. [10]:

- підвищення конкурентоспроможності секторів сільського і лісового господарства;

- поліпшення природного середовища і сільської місцевості;

- підвищення якості життя на сільських територіях і диверсифікація сільської економіки;

- підтримка місцевих стратегій сільського територіального розвитку за ініціативою програми „Лідер” (LEADER).

У країнах Європейського Союзу щорічно збільшуються кошти, які виділяються для підтримки сільського господарства. Так, 2005-2010 рр. у середньому на підтримку свого аграрного сектору країни-члени ЄС щорічно виділяли від 100 до 130 млрд. дол., або це близько 45 % ціни всієї отриманої сільгосппродукції'. Державні субсидії у таких державах, як Норвегія, Фінляндія, Швеція, становлять 70 % усього фермерського доходу (тобто держава практично повторно сплачує сільгосппродукцію) [8].

У рамках спеціальної „Єдиної сільськогосподарської політики” (ЄСГП), яка являє собою систему сільськогосподарського субсидування, а також програми розвитку сільського господарства в ЄС, діють прямі виплати у вигляді субсидій, механізми підтримки цін, включаючи гарантії мінімальних цін, а також встановлення квот на певні товари ззовні Європейського Союзу. У 2011 році видатки на реалізацію ЄСГП становили понад 40 % бюджету ЄС (близько 55 млрд євро), з них 31 % - пряма допомога виробникам сільськогосподарської продукції, а 11 % - програми розвитку. Для порівняння аналітики зазначають, що в 2012 році Міністерству аграрної політики та продовольства України із загального фонду держбюджету для реалізації програми „Фінансова підтримка заходів в агропромисловому комплексі" було виділено коштів на суму понад 822 млн грн [11].

Сільськогосподарське виробництво Канади отримує державну підтримку шляхом фінансування окремих галузей сільського господарства і фермерських господарств через: надбавки до ринкових цін для забезпечення дохідності виробленої продукції; надбавки до обсягів виробничих витрат у формі кредитної підтримки; виплати відсотків за кредитами; гарантії за кредитами; податкові пільги щодо підтримки дохідності сільськогосподарського виробництва [12].

До основних заходів державної підтримки сільського господарства Японії належать встановлення гарантованих закупівельних цін і державних закупівель сільськогосподарської продукції, підтримка сільськогосподарської науки та сільськогосподарського машинобудування [13]. Сільське господарство Японії становить лише 2 % ВВП, пахота - 10 % загальної земельної площі, а галузь забезпечує близько 40 % потреб країни в продуктах харчування і сільськогосподарській сировині для потреб підприємств. Країна використовує сучасні аграрні технології і має найвищу врожайність сільгоспкультур. У межах національної безпеки проводить політику стратегічного забезпечення населення рисом. Уряд свідомо проводить політику аграрного протекціонізму [9], відкрито визнає той факт, що від стану продовольчого забезпечення населення залежить забезпечення національної безпеки.

Ще одна азіатська країна, КНР, яка володіє лише 7 % світових аграрних земель, при цьому кількість працюючих у сільгоспсекторі досягає 40 % від загальної кількості фермерів світової економіки, має 80 % рівня забезпеченості за всіма основними групами продовольчих товарів. У сільському господарстві було введено сімейний підряд, вільний продаж надлишків виробленої продукції, а земельні наділи закріплені у довгостроковій оренді, з'явилися кооперативні підприємства. У 2006 році в Китаї було скасовано сільськогосподарські податки. Уряд КНР також розробив спеціальну державну програму, яка заохочує китайські компанії купувати сільськогосподарські землі за межами країни. Не виключено, що подібні проекти будуть фінансуватися за рахунок кредитів, виданих бюджетними банками та інвестиційними фондами [9].

З огляду на позитивний досвід розвинених країн можна зазначити, що для забезпечення достатнього рівня розвитку агропромислового комплексу важливим завданням для держави є його підтримка, фінансове забезпечення економічних реформ, які проводяться у даній сфері, особливо в межах обсягів сукупного виміру підтримки, про що домовлено зі Світовою організацією торгівлі. Форми та способи державної підтримки АПК мають стати дійсною підтримкою для сільгоспвиробників, а не як контроль та стимулювання. Сьогодні уряд активно вживає заходів з підтримки АПК у вигляді дотацій, субсидій, пільгового кредитування та пільгового оподаткування. За допомогою найрізноманітніших важелів, у тому числі податкових, держава стимулює селян до створення невеликих фермерських господарств. Міністерство аграрної політики та продовольства намагається підтримати всіх дрібних і невеликих виробників, навіть тих, хто працює на 20-30 сотках або тримає одну корову. На державну допомогу можуть розраховувати насамперед новостворені і фінансово слабші господарства. Таке правило діє у більшості держав, де застосовують різні форми податкових та інших пільгових режимів - від податкових ставок єдиного сільськогосподарського податку до пільгового кредитування сільгоспвиробників, надання субсидій і встановлення гарантованих закупівельних цін та державних закупівель сільськогосподарської продукції [14]. Загалом, за прогнозами Мінагрополітики України, малі підприємства та одноосібники, до 2020 р. вироблятимуть мінімум 40 % від усієї сільськогосподарської продукції.

Отже, з урахуванням зарубіжного досвіду в Україні необхідно синтезувати все найкраще й ефективніше в світовому агропромисловому комплексі, збалансувати рівні державної підтримки з урахуванням ресурсного і адаптивного потенціалів сільських територій. Для акумулювання фінансових ресурсів фермерських господарств та дрібних сільськогосподарських виробників бажано запровадити податкові канікули, що надасть можливість розвивати їх інфраструктуру, оновлювати застарілу техніку, впроваджувати інноваційні технології та ін. На нашу думку, удосконаленню потребує й існуюча нормативно - правова база, цінова, кредитна політика, необхідно задіяти довгострокові програми субсидування аграрного сектору, проводити державну політику щодо поступового імпортозаміщення продуктів харчування, посилити боротьбу зі спекуляцією в АПК. З огляду на зазначене вище зазначимо, що стимулювання розвитку державної підтримки агропродовольчого комплексу України сприятиме не лише забезпеченню продовольчої безпеки країни, а й підвищенню конкурентоспроможності національної економіки на світовому ринку.

продовольча безпека сільгоспвиробник

Список використаної літератури

1. Большая актуальная политическая энциклопедия [Электронный ресурс] / под общ. ред. А. Белякова и О. Матвейчева. - Режим доступа: http://politike.ru/dictionary/839/word/ prodovolstvenaja-bezopasnost.

2. Глобальный стратегический механизм в области продовольственной безопасности и питания / Сводная редакция, согласованная пленарным заседанием учрежденной КВПБ Рабочей группы открытого состава по Г СМ 27-29 июня и 19 июля 2012 года [Электронный ресурс]. - Рим: Комитет по всемирной продовольственной безопасности, 2012. - 53 с. - Режим доступа: www.fao.org/docrep/meeting/026/ME498r. pdf.

3. Сидоренко О. Продовольча безпека України неможлива без державного регулювання АПК [Електронний ресурс] / О. Сидоренко // Економіст. - Режим доступу: http://ua - ekonomist.com/216-prodovolcha-bezpeka-ukrayim-nemozhliva-bez-derzhavnogo-regulyuvannya - apk.html.

4. Левандівський О. Т Особливості державного регулювання АПК [Електронний ресурс] / О. Т Левандівський // Економіка та управління: зб. наук. пр. Білоцерків. нац. аграр. ун-т. - Біла Церква, 2011. - Вип.5 (85). - С.16-19. - Режим доступу: http://ena. lp.edu.ua: 8080/bitstream/ ntb/13990/1/61_3 95-400_Vis_720_Menegment. pdf.

5. Зимина Л.Б. Сельское хозяйство: в чем секрет успеха [Електронний ресурс] / Л.Б. Зимина. - Режим доступа: - http://bujet.ru/article/177647. php

6. Варченко О.М. Зарубіжний досвід державної підтримки сільськогосподарського виробника та напрями його використання у вітчизняній практиці / О.М. Варченко // Економіка та управління: зб. наук. пр. Білоцерків. нац. аграр. ун-т. - Біла Церква, 2011. - Вип.5 (85). - С.11-16.

7. Public Law 110 - 234 - Food, Conservation, and Energy Act of2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/PLAW-110publ234/content-detail.html.

8. Ефимова Е.А. Мировой опыт социального регулирования в системе налогообложения аграрного сектора экономики [Электронный ресурс] / Е.А. Ефимова // Научный журнал КубГАУ - 2011. - N° 74 (10). - Режим доступа: http://ej. kubagro.ru/2011/10/pdf/55. pdf.

9. Батюк Л.А. Продовольча безпека та досвід її забезпечення в деяких розвинутих країнах світу [Електронний ресурс] / Л.А. Батюк // Вісник ХНТУСГ. - Випуск 105. - (Економічні науки). - 2010. - Режим доступу: http://khntusg.com.ua/files/sbornik/vestnik_105/10. pdf.

10. Собкевич О.В. Щодо розбудови механізмів державної підтримки сільськогосподарского виробництва в Україні: аналітична записка [Електронний ресурс] / Собкевич О.В., Русан В.М., Юрченко А. Д.; Національний інститут стратегічних досліджень при Президентові України. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/910/.

11. Мінагропрод наполягає на збереженні податкових пільг для АПК [Електронний ресурс] // Інформаційно-аналітичний бюлетень КМУ - 2013. - 22 жовтня. - Режим доступу: http://www.info-kmu.com.ua/2013-10-22-000000am/article/16593711.html.

12. Басюркіна Н.Й. Аналіз моделей продовольчої безпеки країни / Н.Й. Басюркіна // Інноваційна економіка. - 2012. - N° 2 (28). - С.281-284.

13. Бадуев Б.В. Продовольственная безопасность Японии: автореф. дис. на соискание ученой степени кандидата наук: спец.08.00.14 „Мировая экономика" [Электронный ресурс] / Б.В. Бадуев. - Москва, 2007. - Режим доступа: http://www.ifes-ras.ru/attaches/baduev - avtoreferat. pd.

14. Головко І. Додати селу сили [Електронний ресурс] / І. Головко // Вісник Міністерства доходів і зборів України. - 2013. - № 7. - Режим доступу: http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/ 4913

Размещено на Allbest.ru