Зайнятість населення - це діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу), що об'єднує виробництво та споживання, а її структура визначає характер їх взаємозв'язків. Ефективне функціонування економіки пов'язане із забезпеченням повної зайнятості наявних ресурсів. У процесі динамічного розвитку ринкової економіки виникає одна з причин макроекономічної нестабільності - неповна зайнятість. В умовах, коли національний ринок праці ще тільки починає формуватися, неможливо уникнути державного регулювання зайнятості населення. Безробіття є великою проблемою, яка вражає економіку країни. Метою державної політики повинно бути зниження його рівня.

Окремі аспекти безробіття вивчали як вітчизняні, так і зарубіжні вчені. Значний внесок у дослідження ролі фіскальної політики у боротьбі з безробіттям зробили такі науковці: А. Авчухова [5], Л. Ільчук [5], О. Кочемировська [5], Ю. Кривобок [5], Л. Кулачок [5], Л. Тарасенко [4], Фред Хеннебергера [2], Н. Коваленко [3] та інші.

Метою статті є дослідження ролі фіскальної політики у боротьбі з безробіттям.

Проблеми високого рівня безробіття від моменту незалежності постали в ряд основних обмежуючих чинників розвитку соціально-економічних відносин, а тому перетворилися в одне із пріоритетних завдань, вирішення якого значною мірою визначає успішність процесу суспільного розвитку. Традиційною та об'єктивно обумовленою практикою вирішення державою проблеми безробіття є зайнятість населення, що суттєво покращить рівень його соціального та політичного життя.

Наша держава намагається обмежити вплив безробіття на окремих осіб, надає допомогу при пошуку нової роботи без/або з мінімальним фінансовим тягарем. Для постраждалого працівника безробіття, незважаючи на соціальне забезпечення, - це матеріальні нестатки та втрата соціального статусу. Більшість економістів виокремлюють такі види безробіття, як циклічне, структурне, фрикційне, сезонне, приховане, і вважають, що політикам у даній галузі необхідно зосередити увагу на цьому явищі.

Циклічне безробіття відбувається у тому випадку, коли існуючий потенціал економіки внаслідок сукупного дефіциту попиту не вичерпується в нормальному обсязі для виробництва товарів і послуг. Більшість підприємств є чутливими до економічних коливань, що залежать від багатьох факторів, які, у свою чергу, є як контрольованими, так і неконтрольованими. Отриманням розміру заробітної плати, темпу інфляції та облікової ставки не можна гарантувати економічну стабільність. Водночас рівень оплати праці та монетарна політика можуть створювати сприятливі передумови для приватних інвестицій. Завданням антициклічної фіскальної політики повинно стати зменшення різниці між виробничим потенціалом країни та фактичним суспільним продуктом.

Антициклічна фіскальна політика повинна включати заходи щодо зміцнення економіки, збереження робочих місць (за рахунок скорочення робочого часу працівників із незмінним обсягом виробництва). Центральному банку, в період економічної кризи, вкрай важливо не збільшувати облікову ставку, оскільки це впливає на міжнародну конкурентоспроможність. Отже, фіскальна політика має хеджуватися за допомогою політики оплати праці та грошово-кредитної політики, що покращать інвестиційний клімат у державі [6].

Важливою складовою стратегічних структурних перетворень, необхідних для згладжування амплітуди циклічних коливань, має бути реформування фінансової системи України у напрямі подолання розриву між фінансовим і реальним секторами економіки. Посилення ролі фінансової системи є важливим інструментом економічного розвитку, що призведе до підвищення стійкості самої фінансової системи.

безробіття фіскальна політика антициклічна

Після усунення причин зниження попиту або втрати доходу, що буде компенсовано використанням грошової і фіскальної політики антициклічною, - економіка може ввійти у фазу відновлення. Щоб уникнути безробіття, необхідно згладжування коливання попиту у приватному секторі. Цьому сприятиме стабілізаційна державна політика щодо збереження економічного розвитку.

Зазначимо, що структурне безробіття, - це такий вид, який існуватиме завжди, незважаючи на економічні злети чи падіння. До нього належать особи, які мають індивідуальні проблеми, такі як: вік і здоров'я безробітного; відсутність або недостатність професійної підготовки; погані манери, прояви злоби до клієнтів; індивідуальні особливості осіб з інвалідністю як потенційних працівників. Значна частина осіб з інвалідністю визначається рисами, які утруднюють їх працевлаштування на відкритому ринку праці, а саме: особистісні риси та особливості психологічного та психосоматичного статусу особи з інвалідністю, що пов'язані як з вторинною інвалідністю, так і з основним захворюванням тощо; низький рівень комп'ютерної грамотності, особливо старшого віку та в сільській місцевості; низька трудова мотивація та утриманські настрої в середовищі таких осіб (часто не лише роботодавці, а й самі особи з інвалідністю зацікавлені у фіктивному працевлаштуванні через власну утриманську позицію або низьку самооцінку) [4].

До соціальних видатків [2], які прямо чи опосередковано збільшуються за рахунок індивідуальних і соціальних збитків від безробіття, належать психосоціальні наслідки, які проявляються у соціальній ізоляції безробітного, зниженні самооцінки, культурної ізоляції, що призводить до втрати соціальних навичок і суспільного визнання.

На утриманні в системі соціального захисту мають перебувати лише повністю неспроможні особи. Сьогодні держава, надаючи допомогу і безповоротні виплати, фінансово забезпечує (часто повністю) значну частину працездатних людей. Система соціального утримання замінює собою інститут оплати праці, частково компенсуючи відсутність доходу від трудової діяльності та яскраво демонструючи державний патерналізм щодо категорій громадян, таких як особи з інвалідністю, жінки з дітьми, малозабезпечені тощо.

Держава повинна впроваджувати програми, що ґрунтуються на таких позиціях [4]:

- дотримання принципів самозабезпечення економічно активної частини населення - створення умов для того, щоб працююча особа мала змогу заробляти стільки, скільки дозволяють її здібності та ініціатива; забезпечувати себе і свою сім'ю; сплачувати податки, в тому числі й на соціальний захист інших;

- забезпечення гарантованого рівня та якості життя тих членів суспільства, які не в змозі досягти його самостійно, через заходи соціальної підтримки найуразливіших верств населення, зокрема повністю неспроможних до праці.

Фрикційне безробіття виникає внаслідок постійного руху населення між регіонами та видами праці, а також у різних стадіях життєвого циклу. Навіть якщо економіці характерна повна зайнятість, завжди існують люди, які шукають роботу (після закінчення навчання або через переїзд в інше місце, через пошук роботи, яка б відповідала рівню їх кваліфікації чи уподобанням). Цей вид відображає невідповідність між кількістю робочих місць, що пропонуються для найманих працівників, із числа осіб, які шукають роботу. Він вважається неминучим і певною мірою бажаним, так як працівники, як правило, звільняються з роботи, якщо вже підшукали нову. Термін фрикційного безробіття відносно короткий і становить близько 2-3 місяців. Фрикційне безробіття вважається нормальним явищем, яке водночас пов'язане із свободою у виборі зайнятості. На нашу думку, немає необхідності регулювати цей вид безробіття.

Між фрикційним і структурним безробіттям не дуже виразна відмінність, яка полягає в тому, що „фрикційні” безробітні мають навички, які вони можуть продати, а „структурні" безробітні не можуть відразу отримати роботу без перепідготовки, додаткового навчання, а інколи і зміни місця проживання. Структурне безробіття характеризується більшою тривалістю, а тому вважається серйознішою проблемою порівняно з фрикційним безробіттям.

Сезонне безробіття відбувається, коли підприємства пропонують продукти чи послуги на ринку тільки у певний період. До них належать: сільськогосподарські роботи, переробка овочів і фруктів, сплав лісу, окремі види рибальства та полювання, будівництво і видобуток корисних копалин та ін. Сезонно працюють не тільки люди, а й підприємства, окремі галузі економіки. Якщо такі підприємства не потурбуються про альтернативні види робіт у застійні періоди, то не зможуть уникнути звільнення деяких працівників. На підприємствах, які здатні пристосовуватися чи адаптувати своє виробництво товарів чи послуг до сезонних коливань, рівень сезонного безробіття значно нижчий від підприємств, що не можуть чи не хочуть пристосовуватися до змін попиту на той чи інший товар або послуги.

Особливістю сезонного безробіття є його порівняно легка прогностичність. За ступенем добровільності воно подібне до фрикційного. У зв'язку зі специфікою сезонне безробіття не може бути суттєво зменшеним.

Приховане безробіття - це неповна вимушена зайнятість працівників, які стали зайвими з різних організаційно-економічних причин виробництва, але продовжують перебувати у складі підприємства. Таке безробіття має місце, якщо кількість працівників на виробничих дільницях перевищує об'єктивно потрібну. Наслідками безробіття є депрофесіоналізація, низька якість продукції, падіння дисципліни.

Відповідно до міжнародних норм приховане безробіття називається частковим, оскільки особа втрачає частину заробітної плати внаслідок вимушеного тимчасового скорочення нормальної чи встановленої на підприємстві. Тобто часткове безробіття не є формою прихованого безробіття, а однією із форм неповної зайнятості, але характерне для ситуації економічного спаду. Воно зумовлене неповним завантаженням потужностей підприємств, зменшенням обсягів виробництва, різким зниженням продуктивності праці, наданням працівникам неоплачуваних відпусток, неповною зайнятістю протягом робочого тижня.

На сьогодні незареєстрована зайнятість - це неформальний сектор економіки, який виключений зі сфери цивілізованих соціально-трудових, правових відносин і норм.

Зарубіжний досвід свідчить, що в країнах з розвиненою економікою також відбувається зростання вимушеної неповної зайнятості, проте перехід на скорочений робочий день (тиждень) розглядається як ефективний захід щодо запобігання безробіттю. Масштаби неповної зайнятості в США, Німеччині, Франції, Португалії за останні роки збільшилися в десятки разів. При цьому активно використовують державні дотації (субсидії) підприємствам на заробітну плату працівникам для компенсацій витрат у разі скорочення збиткових і нерентабельних робочих місць.

Отже, проблема неповної зайнятості та прихованого безробіття є проблемою часткового (тимчасового зменшення або установлення законом скороченої тривалості робочого дня) або тимчасово-повного безробіття (перерви в одержанні заробітної плати або зменшення її розміру через тимчасове припинення виробництва без розірвання трудових відносин).

Неповна зайнятість - серйозна економічна проблема для ринкового суспільства. Боротьба з нею завжди є одним із найголовніших завдань у сфері макроекономіки.

До причин неповної зайнятості відносять структурні зрушення в економіці, які відбулися під впливом науково-технічного прогресу, циклічності економічного розвитку, нерівномірного розміщення продуктивних сил, прагнення працівників знайти кращу роботу, яка б відповідала їх здібностям і вище оплачувалася.

Розглянувши роль фіскальної політики у боротьбі із безробіттям, виявили, що до загальної фіскальної вартості безробіття тільки за прямими виплатами допомоги у зв'язку з безробіттям у квітні 2014 року витрати фонду становили 469 469 407 грн [1]. Безробітні без претензій на таку допомогу також тягнули за собою видатки на соціальну допомогу та інші пільги. Відповідно до чинного законодавства до цього додаються альтернативні видатки безробіття, такі як: втрата ВВП, зниження добробуту громадян, що посилюються у зв'язку з невикористанням людських ресурсів, а з часом знецінюються. Усі ці фактори знижують виробничий потенціал і, як наслідок, зростання економіки в цілому.

Оскільки безробіття викликає як індивідуальні, так і соціальні потреби та призводить до втрат економічного добробуту, його необхідно мінімізувати такими інструментами:

1) економічною політикою, орієнтованою на стимулювання попиту за рахунок зменшення відрахувань на соціальне забезпечення;

2) трудовим законодавством через урегулювання умов праці та інвестування;

3) інноваційною технічною політикою внаслідок підвищення конкурентоспроможності та вдосконалення продуктів виробництва;

4) прозорою інформацією щодо вільних вакансій шляхом сприяння розвитку конкуренції між агентствами зайнятості.

Список використаної літератури

1. Виконавча Дирекція Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [Електронний документ]. - Режим доступу: http://www.dcz.gov.ua/control/uk/statdatacatalog/list/category? cat_id=305437.

2. Доктор Фред Хеннебергера. Безработица [Электронный ресурс] / Доктор Фред Хеннебергера. - Режим доступу: http://wirtschaftslexikon. gabler. de/Definition/ arbeitslosigkeit.html.

3. Коваленко Н. В Україні люди з обмеженими можливостями потерпають від безробіття [Електронний ресурс] / Н.В. Коваленко. - Режим доступу: http://sloff.net/? p=2455

4. Напрями і пріоритети державної політики у сфері виведення спроможних осіб із системи соціального утримання на ринок праці. Аналітична записка [Електронний документ]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/814/.

5. Щодо розвитку системи надання соціальних послуг в Україні на сучасному етапі. Аналітична записка [Електронний документ]. - Режим доступу http://www.niss.gov.ua/ articles/1328/.

6. FriktionelleArbeitslosigkeit [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.arbeitslosigkeit.com/friktionelle-arbeitslosigkeit.html.

Размещено на Allbest.ru