Проблеми організаційно-правового механізму викупу земельних ділянок для суспільних потреб

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 322.2

Проблеми організаційно-правового механізму викупу земельних ділянок для суспільних потреб

Андрій Мартин,

докторант Національного університету біоресурсів і природокористування України,

кандидат економічних наук

Одним із провідних наслідків земельної реформи, яка проводиться в Україні останні 18 років, стала демонополізація державної власності на землю. У даний час, за даними Держкомзему, у власності держави перебуває вже менше половини земельного фонду держави - 29,6 млн. га (49,0 %), натомість до приватної власності належить 30,6 млн. га (50,8 %), а 117 тис. га (0,2 %) дотепер залишаються у нерозподілених землях колективної власності. За таких умов, розвиток соціальної, інженерно-транспортної, оборонної та енергетичної інфраструктури, формування природоохоронних територій тощо, в умовах обмеженості землі як просторового ресурсу, слід пов'язувати із викупом земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб. Безперечно, ефективне забезпечення суспільних потреб у земельних ресурсах можливе лише за наявності відповідного організаційно-правового та економічного механізму, керуючись яким держава та територіальні громади зможуть придбання необхідних земельних ділянок у приватних власників без порушення їх інтересів. земля викуп приватний власність

Попри те, що питання ринкового обороту прав на земельні ділянки в України є предметом досліджень таких науковців як А.С. Даниленко, Д.С. Добряк, С.І. Дорогунцов, В.М. Месель-Веселяк, Б.Й. Пасхавер, І.А. Розумний, П.Т. Саблук, В.М. Трегобчук, А.М. Третяк, М.М. Федоров, О.М. Шпичак та інших, організаційно-правовий механізм викупу земельних ділянок для суспільних потреб, як одного із провідних інструментів забезпечення інтересів суспільства в умовах ринкових земельних відносин, дотепер не можна вважати розробленими у достатній мірі.

Метою цієї статті є критичний аналіз процедури викупу земельних ділянок для суспільних потреб в умовах чинної нормативно-правової бази.

Стаття 41 Конституції України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [1] вказує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. При цьому окремо зазначається, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952, що ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Правове регулювання викупу земельних ділянок для суспільних потреб у даний час здійснюється статтями 350, 351, 412 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі - ЦКУ) [2], статтями 6, 9, 12, 13, 16, 17, 20, 102-1, 116, 123, 143, 146, 149, 150, 151, 153, 156, 207 та пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗКУ) [3], статтею 14 Закону України «Про екологічну мережу України» від 24.06.2004 № 1864-IV, статтею 51 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV, статтею 23 Закону України «Про меліорацію земель» від 14.01.2000 № 1389-XIV та деякими іншими нормативно-правовими актами.

По своїй суті, викуп земельних ділянок для суспільних потреб слід розглядати як один із часткових випадків ринкового обороту прав на земельні ділянки, що може здійснюватися примусово, в т.ч. без згоди власника земельної ділянки, у випадках, коли подальше використання приватної власності на землю може завдавати шкоди суспільним інтересам. Фактично, у разі незгоди власника земельної ділянки із її викупом, викуп втрачає юридичні ознаки відчуження, адже він вже не супроводжується вольовим актом та позитивними діями власника майнових прав, спрямованими на здійснення переходу прав, які заміняються, натомість, примусовим переходом прав за рішенням суду.

Викуп земельних ділянок для суспільних потреб також слід розглядати окремо від придбання в інтересах держави або територіальних громад земельних ділянок, що вже продаються на ринку, або реалізації органами місцевого самоврядування переважного права на купівлю земельних ділянок сільськогосподарського призначення, відповідно до статті 130 ЗКУ.

Згідно ЦКУ викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю здійснюється за згодою власника або за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю приймається у межах своєї компетенції органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування.

Орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, зобов'язаний письмово повідомити власника земельної ділянки про це не пізніше ніж за рік до викупу земельної ділянки. Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору - судом. До викупної ціни включаються ринкова вартість земельної ділянки і нерухомого майна, що на ній розміщене, та збитки, завдані власникові у зв'язку з викупом земельної ділянки (у тому числі упущена вигода), у повному обсязі.

За домовленістю з власником земельної ділянки, яка підлягає викупу, орган, який прийняв рішення про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю, може надати йому іншу земельну ділянку, вартість якої враховується при визначенні викупної ціни.

Право власності на житловий будинок, інші будівлі, споруди, насадження у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, може бути припинене за рішенням суду шляхом їх викупу і з обов'язковим попереднім відшкодуванням збитків у повному обсязі. Позов про викуп житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій вони розміщені, може бути поданий органами, що здійснюють викуп. Вимога про викуп зазначеного майна підлягає задоволенню, якщо позивач доведе, що використання земельної ділянки, викупленої у зв'язку з суспільною необхідністю, є неможливим без припинення права власності на це майно.

Суд може постановити рішення про знесення житлового будинку, інших будівель, споруд, насаджень, які розміщені на земельній ділянці, що підлягає викупу, або про перенесення їх, за бажанням власника, на іншу земельну ділянку та їх відбудову, якщо це можливо. У разі знесення або перенесення цих об'єктів на іншу земельну ділянку особа має право на попереднє відшкодування збитків, у тому числі витрат на поліпшення якості земельної ділянки, та упущеної вигоди. Особа, право власності якої припинилося, має право вимагати надання їй іншої, рівноцінної за якістю, земельної ділянки в межах даного населеного пункту. Знесення житлового будинку не допускається до забезпечення особи, яка проживала у ньому як власник, та членів її сім'ї, а також особи, яка проживала в ньому як наймач, та членів її сім'ї помешканням у розмірі та в порядку, встановлених законом.

Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу у зв'язку з суспільною необхідністю, є власником житлового будинку, інших будівель, споруд чи насаджень, що розміщені на ній, вимога про припинення права власності на ці об'єкти розглядається разом з вимогою про викуп земельної ділянки. Якщо власник земельної ділянки, що підлягає викупу у зв'язку з суспільною необхідністю, не є власником житлового будинку, інших будівель, споруд та насаджень, що розміщені на ній, власник цих об'єктів залучається до участі у справі. До набрання законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю власник має право розпорядитися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, насадженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд.

Стаття 146 ЗКУ вказує, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених цим Кодексом, мають право викупу земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для таких суспільних потреб:

* під будівлі і споруди органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

* під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності;

* під об'єкти природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

* оборони та національної безпеки;

* під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);

* під розміщення дипломатичних та прирівняних до них представництв іноземних держав та міжнародних організацій;

* під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення.

Власник земельної ділянки не пізніше, ніж за один рік до майбутнього викупу має бути письмово попереджений органом, який приймає рішення про її викуп. Викуп земельної ділянки здійснюється за згодою її власника. Якщо власник земельної ділянки не згоден з викупною вартістю, питання вирішується в судовому порядку.

Порядок погодження питань, пов'язаних з викупом земельних ділянок, врегульований статтею 151 ЗКУ. Особи, зацікавлені у викупі земельних ділянок, зобов'язані погодити з власниками землі та органами державної влади або органами місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, розміри земельних ділянок, передбачені для викупу, умови їх викупу, а також розміри земельної ділянки, передбачені для її передачі (надання), умови її передачі (надання) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів та умови проживання населення і охорону довкілля. Серйозною проблемою є те, що визначений статтею 151 ЗКУ порядок історично призначений для врегулювання процедури вилучення земельних ділянок державної та комунальної власності, а тому буквальне його застосування при викупі ділянок приватної власності далеко не завжди може розглядатися як логічне і послідовне.

Існує певне протиріччя між ЦКУ та ЗКУ щодо визначення викупної вартості земельної ділянки - перший вказує, що плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються за домовленістю з власником ділянки, а в разі спору - судом, а другий, що вартість земельної ділянки встановлюється відповідно до грошової та експертної оцінки земель, яка проводиться за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Підхід, коли викупна вартість визначається «за домовленістю з власником ділянки» слід вважати неприйнятним, адже його застосування допускає серйозні корупційні ризики. Другий підхід також недосконалий - оскільки законодавство не конкретизує вид вартості, який повинен бути визначений у результаті оцінки при викупі, згідно Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» має визначається ринкова вартість. Це, в свою чергу, не узгоджуються із підходами, закладеними у Міжнародних стандартах оцінки , адже викуп для суспільних потреб є класичною підставою для застосування неринкової бази оцінки і визначення спеціальної вартості - вартості для покупця, що має специфічні інтереси.

Підпунктом «в» пункту 4 Прикінцевих положень ЗКУ, Кабінету Міністрів України було доручено, серед іншого, у шестимісячний строк після опублікування цього Кодексу (15.11.2001) розробити проект закону про визначення правових засад вилучення земель права приватної власності. На розгляді Верховної Ради України у даний час перебуває внесений Кабінетом Міністрів України проект закону України «Про відчуження земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності» (реєстр. № 3682 від 30.01.2009), який було прийнято за основу постановою від 18.03.2009 № 1144-VI.

Зазначеним законопроектом передбачається запровадити механізм правового захисту інтересів власників земельних ділянок і держави, її економічної безпеки, визначення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які мають право викуповувати землі для суспільних потреб і відчужувати з мотивів суспільної необхідності. Крім того, законопроектом передбачено внесення змін до статей 146, 147 ЗКУ, статей 346, 350, 351, 537 ЦКУ, статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV та доповнення цього Кодексу статтею 183-1 нового змісту. Правове регулювання відчуження земельних ділянок для цілей, пов'язаних із проведенням в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012 року, при цьому пропонується здійснити іншими законодавчими актами .

Потрібно відзначити, що попри наявні спроби унормування процедури викупу земельних ділянок для суспільних потреб, поза увагою науковців та законотворців залишається низка досить принципових питань, пов'язаних із визначенням змісту поняття «суспільна потреба», засадами ціноутворення, погодженням питань викупу, формами його здійснення, мінімізацією корупційних ризиків тощо.

Процедура викупу

Викуп земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, на думку автора, має розглядатися як послідовність взаємопов'язаних дій органу державної влади або органу місцевого самоврядування, що зацікавлений у викупі, а також відповідних органів державної влади або місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки. Узагальнюючи положення ЦКУ та ЗКУ, орієнтовну процедура викупу можна вважати такою:

1) обґрунтування суспільної потреби - затвердження (1) містобудівної документації (схеми планування території), якою регулюється планування, забудова та інше використання територій, (2) документації із землеустрою з організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного призначення, схеми формування екомережі, (3) укладання міжнародної угоди щодо обміну дипломатичними представництвами тощо, якою передбачається використання земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб;

2) одержання згоди на викуп земельної ділянки - проведення переговорів із власником земельної ділянки, за результатами яких одержується його засвідчена нотаріально письмова згода на викуп або відмова в його наданні;

3) прийняття рішення суду про викуп земельної ділянки (при потребі) - оскарження відмови власника у суді та прийняття судового рішення про викуп земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб;

4) вибір місця розташування земельної ділянки - звернення із клопотанням про вибір місця розташування земельних ділянок до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації (до заяви (клопотання) додаються: а) обґрунтування необхідності викупу (та відведення) земельної ділянки; б) позначене на відповідному графічному матеріалі бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами; в) засвідчена нотаріально письмова згода землевласника на викуп земельної ділянки (її частини) із зазначенням розмірів передбаченої для викупу земельної ділянки та умов її викупу; г) копія установчих документів для юридичних осіб);

5) погодження клопотання про вибір місця розташування ділянки -відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування згідно із своїми повноваженнями розглядає клопотання і в тижневий строк з дня її реєстрації направляє його копії на розгляд територіальних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органів містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронних і санітарно-епідеміологічних органів, а також до відповідних територіальних органів виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі викупу земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду) з метою одержання від них висновків про можливість відведення земельної ділянки для суспільних потреб, граничні розміри земельної ділянки та її площу, склад угідь земель, вимоги щодо відведення земельної ділянки;

6) погодження матеріалів викупу деяких земельних ділянок (при потребі) - погодження матеріалів викупу на особливо цінних землях, а також для розміщення та обслуговування будівель і споруд іноземних держав, міжнародних організацій, Верховною Радою України;

7) прийняття рішення про затвердження матеріалів вибору земельної ділянки - відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування, згідно із своїми повноваженнями, у двотижневий строк розглядає матеріали вибору земельної ділянки і приймає рішення про затвердження зазначених матеріалів та надає дозвіл і вимоги на розроблення проекту відведення земельної ділянки або мотивоване рішення про відмову;

8) визнання суспільної потреби - прийняття рішення про підготовку до викупу земельної ділянки приватної власності для суспільної потреби із визначенням орієнтовної дати викупу;

9) письмове попередження власника земельної ділянки про викуп - направлення поштою або особисте вручення власнику ділянок рішення про викуп належної йому земельної ділянки для суспільних потреб (не пізніше ніж за рік до орієнтовної дати викупу);

10) визначення бюджетних призначень на підготовку до викупу - виділення бюджетних коштів на реалізацію комплексу заходів щодо підготовки викупу земельної ділянки приватної власності (в т.ч. розробку документації із землеустрою, землеоціночної документації тощо);

11) формування земельної ділянки, що підлягає викупу (при потребі) - розробка, погодження, експертиза проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що викупається;

12) визначення ринкової вартості земельної ділянки - підготовка ліцензованим суб'єктом господарювання звіту про експертну грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає викупу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1531;

13) рецензування звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки - одержання позитивної рецензії на звіт від експертної ради саморегулівної організації оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок (ВГО «Спілка оцінювачів землі», ВГО «Ліга оцінювачів земель») або оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок із стажем практичної роботи не менше двох років;

14) визначення збитків власника землі - визначення, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, реальної вартості житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд (включаючи незавершене будівництво), плодоягідних та інших багаторічних насаджень, лісових і деревно-чагарникових насаджень, водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд, понесених витрат на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи, а також інших збитків власника землі, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані;

15) підготовка пропозицій щодо надання іншої ділянки - визначення іншої земельної ділянки, що може бути надана власнику земельної ділянки як компенсація та схвалення відповідним органом державної влади або місцевого самоврядування умов її надання ;

16) погодження викупної ціни земельної ділянки - проведення переговорів із власником земельної ділянки щодо величини викупної ціни земельної ділянки (суми ринкової вартості земельної ділянки та розміру відшкодування збитків), а також можливості надання йому іншої земельної ділянки (із відповідним зменшенням викупної ціни), за результатами яких одержується його згода із викупною ціною або незгода із нею;

17) прийняття рішення суду про викупну вартість земельної ділянки (при потребі) - оскарження незгоди власника земельної ділянки із викупною ціною у суді та прийняття судового рішення про розмір викупної ціни;

16) визначення бюджетних призначень на викуп земельної ділянки - виділення бюджетних коштів на викуп земельної ділянки приватної власності (оплату викупної ціни земельної ділянки);

18) прийняття рішення про викуп земельної ділянки для суспільних потреб - прийняття відповідним органом державної влади або місцевого самоврядування рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка викупається для суспільних потреб, затвердження умов викупу, а також надання ділянки у користування;

19) укладання цивільно-правової угоди - укладання договору викупу (купівлі-продажу) земельної ділянки для суспільних потреб та проведення взаєморозрахунків;

20) виготовлення правовстановлюючого документа - виготовлення державного акту на право власності держави або територіальної громади на земельну ділянку ;

21) реєстрація прав на земельну ділянку - реєстрація земельної ділянки у Державному реєстрі земель;

22) позитивна відповідальність (при потребі) - відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, що включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель;

23) інформування населення про викуп земельних ділянок - розміщення інформаційного повідомлення у засобах масової інформації про викуп земельної ділянки для суспільних потреб.

В цілому, процедура викупу земельних ділянок для суспільних потреб залишається досить складною та суперечливою, що потребує внесення змін до цивільного та земельного законодавства. Перш за все, необхідно розділити питання погодження вилучення та викупу земельних ділянок, врегулювавши їх окремими порядками.

Слід відзначити, що за результатами викупу земельні ділянки переходять одразу в умовно «розмежовані» державну або приватну власність. Тобто, якщо орган місцевого самоврядування здійснить викуп земельної ділянки за межами населеного пункту або на території інших адміністративно-територіальних утворень (наприклад, для розміщення полігону побутових відходів, розміщення об'єктів комунального майна тощо), згадана ділянка переходить у комунальну власність його територіальної громади. Розпоряджатися цією ділянкою у подальшому буде територіальна громада, що є власником ділянки, а не територіальна громада або місцева державна адміністрація адміністративно-територіального утворення, де ділянка розташована.

Слід окремо відмітити, що автори законопроекту № 3682 від 30.01.2009 пропонують розтлумачити поняття «суспільна необхідність» як обумовлену загальнодержавними інтересами нагальну необхідність, для задоволення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки. В свою чергу, під поняттям «суспільні потреби» пропонується розглядати потреби у земельних ділянках для задоволення інтересів держави чи територіальної громади. Але слід мати на увазі, що ці загальні визначення самі по собі не містять правової норми або правила, адже конкретний зміст поняття «суспільна потреба», що обумовлює необхідність викупу земель приватної власності, розкривається переліком випадків, у яких він може застосовуватись. Фактично, такий перелік у даний час визначено статтею 146 ЗКУ.

Цей перелік не можна вважати досконалим: надзвичайно широке тлумачення можуть мати такі суспільні потреба як «під будівлі, споруди та інші виробничі об'єкти державної та комунальної власності», «під будівництво та обслуговування лінійних об'єктів та об'єктів транспортної і енергетичної інфраструктури (доріг, газопроводів, водопроводів, ліній електропередачі, аеропортів, нафто- та газових терміналів, електростанцій тощо);», «під міські парки, майданчики відпочинку та інші об'єкти загального користування, необхідні для обслуговування населення».

Досить показовим є рішення Київської міської ради від 19.07.2005 № 827/3402, котрим ТОВ «АКАДЕМ-КЛУБ було в передано в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 40,24 га для комплексної забудови та благоустрою території з відселенням мешканців, облаштуванням водно-ландшафтної зони і парку для суспільних потреб на території 11-го мікрорайону житлового масиву Позняки-Західні (с. Осокорки) у Дарницькому районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування. Згадане рішення передбачало викуп земельних ділянок, які знаходяться у приватній власності громадян, а заступнику міського голови - секретарю Київради було доручено від імені Київради (довіритель) підписати з ТОВ «АКАДЕМ-КЛУБ» (повірений) договір-доручення на реалізацію викупу з відшкодуванням витрат повіреного шляхом передачі у власність згаданого ТОВ викуплених земельних ділянок та іншого майна у відповідності до вимог чинного законодавства України. Таким чином, використовуючи недосконалість положень статті 146 ЗКУ, процедура викупу земельних ділянок для суспільних потреб, по суті, була використана в інтересах приватного забудовника.

Очевидно, до суспільних потреб слід віднести викуп земельних ділянок: під пам'ятками історії та культури (згідно статті 352 ЦКУ); під прибережними захисними смугами; під формування об'єктів екологічної мережі; під розміщення та захоронення відходів тощо.

Деякі суспільні потреби, реалізація яких «не прив'язана» до конкретної ділянки, зокрема, придбання ділянок для розміщення органів влади, окремих ділянок оборони, об'єктів загального користування населення тощо, більш доцільно проводити методом запиту цінових пропозицій, коли орган влади або місцевого самоврядування, що здійснює викуп, обирає земельну ділянку із широкого переліку, виходячи із найменшої викупної ціни, що пропонується її власником. Такий підхід дозволить істотно економити бюджетні кошти за рахунок запровадження змагальності серед потенційних продавців ділянок.

Важливо відзначити й те, що процедура викупу земельних ділянок нині фактично підпадає під дію нормативно-правових актів, що регулюють про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, адже земельна ділянка, по суті, має розглядатися як товар, що купується за державні кошти методом закупівлі в одного учасника. Відповідно, потрібно внести зміни до нормативно-правових актів з питань державних закупівель, встановивши, що вони не поширюються на викуп земельних ділянок для суспільних потреб.

Окремою проблемою стає перебування земельних ділянок, що викуповуються, у користуванні, обтяження їх заставою, правами сервітуту, емфітевзису, суперфіцію, накладенні на них арешту тощо.

Слід також відзначити, що, згідно статті 153 ЗКУ, колишній власник земельної ділянки, яка викуплена для суспільних потреб, має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсним чи розірвання договору викупу земельної ділянки та відшкодування збитків, пов'язаних з викупом, якщо після викупу земельної ділянки буде встановлено, що земельна ділянка використовується не для суспільних потреб.

Наведений у цій статті критичний аналіз процедури викупу земельних ділянок для суспільних потреб в України зайвий раз підкреслює складність економіко-правового механізму примусового позбавлення власності на землю. Надзвичайно важливою задачею стає кардинальне удосконалення порядку викупу земельних ділянок для суспільних потреб, а також відповідне узгодження цивільного, земельного, адміністративного, судового та бюджетного законодавства. При цьому особливо важливо розглядати проблему фахово та комплексно, усвідомлюючи весь спектр проблем, що можуть виникати в процесі примусового відчуження об'єктів права приватної власності.

Список літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України від 23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.

2. Цивільний кодекс України: Прийнятий 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України від 03.10.2003 - 2003 р., № 40, стаття 356.

3. Земельний кодекс України: Прийнятий 25.10.2001 № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

Размещено на Allbest.ru