Теоретичні аспекти розвитку будівельного комплексу регіону

доцент кафедри бухгалтерського обліку

Ужгородський торговельно-економічний

інститут КНТЕУ,

доцент кафедри фінансів і кредиту,

* Джерело: складено за [1, 2, 3, 4, 5, 6]

будівельний комплекс регіон кластерний

Як бачимо із вищезазначених підходів науковців, кожен із них розглядає будівельний комплекс крізь призму різних критеріїв, зокрема: основних фондів, розширеного відтворення, інвестицій, галузевого продукту, процесу освоєння інвестицій, регіонального розвитку, будівельної діяльності, кінцевої продукції (будинків, споруд), довгострокових вкладень, основного капіталу тощо. З кожним з цих тверджень можна погодитись, якщо розглядати будівельну сферу у відповідному аспекті.

На нашу думку, будівельний комплекс - це сукупність взаємопов'язаних економічних агентів різних видів економічної діяльності, які беруть участь у створенні матеріально-технічних передумов функціонування будівництва та забезпечують розвиток об'єктів інфраструктури соціального, промислового та комерційного призначення, об'єднаних єдиним інституційним середовищем” [7].

Функціонування будівництва як одної з найбільш матеріаломістких галузей сфери матеріального виробництва забезпечується матеріально-технічними ресурсами більше 70 видів економічної діяльності народного господарства, які постачають всі необхідні засоби та матеріали для процесу будівництва, та, водночас, немає жодного виду економічної діяльності, який не потребує його участі [8]. Так, у будівельному комплексі прямо, чи опосередковано зайнято до 20 % працівників сфери матеріального виробництва. Він споживає 75 % усього виробництва цементу, близько 40 % пиломатеріалів, більше 60 % м' якої крівлі, до 70 % сталевих труб та майже 20 % прокату чорних металів [9].

Широкий спектр специфічних ознак будівництва пов'язаний із: складністю фінансово-господарських процесів з великою кількістю контрагентів і широким розмаїттям організаційних структур; залежністю будівельних проектів від соціально-економічних і геологічних умов місцевості; поетапним контролем та регламентацією державою через ліцензування та низку дозвільних процедур; особливостями обліку й аудиту; значною капітало-; матеріало- та трудомісткістю процесу утворення будівельної продукції (будівель та споруд) та високою тривалістю її інвестиційного циклу; наявністю спекулятивної фінансової компоненти; значними трансакційними витратами; політикою ціноутворення; складністю техніко-технологічних процесів; сезонністю та аритмічністю робіт, що часто призводить до непередбачуваних додаткових затрат.

Беззаперечна актуальність інтеграції, концентрації та спеціалізації виробництва в регіоні підкреслює важливість просторових чинникиків в удосконаленні організації будівельного виробництва та структури управління. Самостійне забезпечення підприємства всіма необхідними ресурсами часто призводить до нераціонального використання матеріальних, фінансових, трудових та інших ресурсів, адже більшість промислових підприємств володіють виробничими структурами з малопотужними структурними підрозділами для виготовлення продукції, що тягне за собою невиправдані витрати виробництва. Відтак, в контексті підвищення конкурентоспроможності базових видів економічної діяльності в регіональному аспекті особливої ваги набувають питання комплексності та раціональної організації територіального господарства.

Як зазначав відомий вчений Є. Бойко: “... чинна система управління промисловістю регіонів, а також рівень концентрації виробництва, його галузева спеціалізація, організаційна та виробнича структури управління не зовсім відповідають вимогам конкурентної ринкової економіки. На регіональному рівні також відсутня дійова координація зв'язків між підприємствами з приводу комплексного і пропорційного розвитку промисловості, що перешкоджає реалізувати ті можливості, якими володіє наявний техніко-економічний потенціал регіону” [10]. Сьогодні можна спостерігати за об'єднаннями різного типу підприємств, які часто відбуваються без концентрації виробництва, технічного, фінансового та кадрового потенціалу, що не дає відповідного результату.

Особливістю підвищення конкурентоспроможності регіонального будівельного комплексу є необхідність в раціональному підборі його учасників, кожен з яких має свої цілі та завдання. В основі цих процесів повинна стати концентрація та спеціалізація виробництва завдяки новому способу регулювання виробничих зв'язків в межах будівельного комплексу та між системами. В сучасний період тенденції посилення взаємозв'язків і зростання взаємозалежності виробництв підкреслюють актуальність комплексного формування різних територіальних підсистем на горизонтальних економічних зв'язках, тобто рівноправних та взаємовигідних засадах співпраці всіх учасників [11]. Сутність комплексності в будівництві полягає у збалансованості розвитку його окремих структурних елементів і раціональності зв'язків між ними.

Функціонують різні форми об'єднань, зокрема: холдинги, корпорації, концерни, кластери тощо. На нашу думку, особливо актуальними в наш час є питання об'єднань підприємств за кластерним підходом, який є оптимальним у контексті підвищення конкурентоспроможності регіону за рахунок принципів комплексності щодо ведення регіональної політики, мобілізації продуктивних сил і співпраці між основними учасниками кластера (органів місцевої влади, представників бізнесу, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ і т. д.).

Об'єднання традиційного типу (концерни, холдинги) часто позбавляють підприямств-членів господарської та юридичної самостійності. Таким об'єднанням притаманна, як правило, громіздка управлінська структура, що не завжди дає їм можливість своєчасно та різко реагувати на зміни зовнішнього середовища, а також такі об'єднання схильні до монополізації. Як засвідчує досвід багатьох розвинутих країн, таких недоліків позбавлені кластерні об'єднання [12].

Кластер в економічній літературі визначається як індустріальний комплекс, що сформований на базі територіальної концентрації мережі основних виробників, спеціалізованих постачальників і споживачів, які поєднані технологічним ланцюгом та виступають альтернативою секторального підходу [13]. Досить змістовним є твердження С. Соколенка, який охарактеризовує поняття “кластер” як: добровільне об'єднання самостійних юридичних осіб, які зберігають свій автономний юридичний статус, але спільно працюють заради виробництва конкурентоздатної продукції та загальної і особистої економічної вигоди, формуються у певній сфері підприємництва, пов'язані між собою технологічно і за ознакою географічної близькості” [14].

Основоположником теорії кластерних об'єднань вважається відомий американський вчений в області стратегіїї конкурентної боротьби М. Портер, який досліджував конкурентні позиціїї близько 100 галузей різних країн і звернув увагу на те, що найбільш конкурентоспроможним на міжнародній арені фірмам притаманно сконцентровуватися в одному регіоні країни. Так, одна чи декілька фірм, досягаючи конкурентоспроможності на ринку, поширює свій вплив на близьке оточення, а саме: постачальників, споживачів, конкурентів. А оточення, своєю чергою, здійснює вплив на подальше зростання конкурентоспроможності цієї компанії. В результаті формується кластер [15]. За визначенням М. Портера, кластери - це сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозв'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм відповідних видів економічної діяльності та пов'язаних з їх діяльністю організацій, які конкурують також між собою, але разом з тим ведуть спільну діяльність і взаємодоповнюють один одного [16].

У своїх географічних масштабах кластери можуть варіювати від одного міста чи регіону до країни і навіть декількох відповідних країн. Кластери, в залежності від складності та первинних цілей об'єднання, приймають різні форми (табл. 2) і в більшості випадків включають підприємства з виробництва продукції, чи сервісні компанії; постачальників спеціалізованих факторів виробництва, обладнання, машин, устаткування; фінансові інститути; підприємства супутніх видів економічної діяльності; виробників побічної продукції; спеціалізованих провайдерів інфраструктури; владні структури та інші організації, що забезпечують спеціалізоване навчання, надходження інформації, проведення відповідних досліджень, надання технічної підтримки тощо [17].

Таблиця 2 Класифікація кластерів за типами *