Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиційні аспекти формування інтелектуального капіталу в аграрному виробництві

Людмила Смолій

Анотації

Рисунок 2. Чисельність працівників сільського господарства, що пройшли перепідготовку та підвищення кваліфікації, тис. осіб [6]

Причинами зменшення обсягу здійснених інвестицій у професійний розвиток є небажання роботодавців фінансувати такі витрати. З іншого боку, працівники не мають достатніх стимулів для вкладання коштів, оскільки це не завжди компенсується вищими рівнем заробітної плати. Це зумовлює необхідність у вживанні заходів збереження та примноження людського капіталу як запоруки підвищення конкурентоспроможності аграрного виробництва, активізації факторів, що стимулюватимуть інвестування даного напряму й знаходженні додаткових джерел залучення коштів для цього. Інвестиції у підготовку та перепідготовку фахівців, підвищення їхнього професійного рівня, підприємливості й інтелекту повинні забезпечити організацію ефективної діяльності колективів підприємств та високий техніко - технологічний рівень виробничих процесів, конкурентоздатність вітчизняної сільськогосподарської продукції на вітчизняному й зовнішньому ринках [7, с.34].

Одним із механізмів розвитку інтелектуального капіталу аграрної сфери є також розвиток дорадчої діяльності. Дорадництво спрямоване на підвищення інтелектуального потенціалу сільських громад, якісні зміни рівня знань сільськогосподарських товаровиробників й сільського населення, що значно впливає на формування ринкових стереотипів мислення та поведінки, а також зростання мотивації виробничої й соціальної діяльності сільського населення [8, с.258]. Станом на 01.01.2011 відповідно до чинного законодавства сертифіковані та внесені до Реєстру 70 сільськогосподарських дорадчих служб, 585 сільськогосподарських дорадників, 546 експертів-дорадників з усіх регіонів України. Причому, зареєстровані дорадники та експерти-дорадники є не лише консультантами сільськогосподарських дорадчих служб, а й співробітниками Національної академії аграрних наук України, Головних управлінь агропромислового розвитку облдержадміністрацій, вищих навчальних закладів, приватних агроконсалтингових фірм тощо. Разом з тим, аналіз стану виконання планів надання соціально спрямованих дорадчих послуг свідчить, що створені за обмеженої в часі та обсягах фінансової й технічної допомоги міжнародних проектів та програм, обласні сільськогосподарські дорадчі служби не в змозі без державної підтримки розвивати мережу своїх представництв у районах та селах [9, с.132].

Інвестування в людський капітал - важлива передумова виробництва інтелектуального продукту, проте додаткових вкладень потребує й сам процес виробництва інноваційного продукту, що є результатом використання інтелектуального капіталу. Визначення потреби інвестицій в інтелектуальний капітал аграрно-промислового виробництва потребує інформації про вартісне оцінювання об'єктів інтелектуальної власності. Існує кілька підходів до такого оцінювання: доходний (ґрунтується на визначенні очікуваних доходів від об'єкта оцінювання), ринковий (базується на порівнянні об'єкта оцінювання з аналогічними об'єктами, стосовно яких є інформація про ціни) і витратний (заснований на визначенні витрат, необхідних для відновлення або заміщення об'єкта оцінювання з урахуванням його зносу), що, в свою чергу, передбачає застосування методу відновлювальної вартості й методу вартості заміщення. Для цілей обґрунтування необхідних обсягів інвестицій у структурний капітал як складову інтелектуального найдоцільнішим з практичної точки зору є використання останнього підходу, зокрема методу відновлювальної вартості, який передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення оцінюваного активу [10] (рис.3).

Рисунок 3. Структура інвестицій у структурний капітал

Висновки фахівців Інституту економічних досліджень та політичних консультацій у рамках Німецько-українського аграрного діалогу засвідчують високий рівень віддачі від витрат на дослідження у сільському господарстві - в середньому 81,3% (за даними 1852 спостережень у різних країнах) (рис.4).

інтелектуальний капітал аграрне виробництво інвестиція

Рисунок 4. Ставка прибутковості інвестицій в аграрну науку, % [11]

На сучасному етапі здійснення інвестицій у структурний капітал аграрної галузі зазвичай здійснюються за рахунок державного фінансування та кредитування, оскільки приватних вітчизняних та іноземних інвесторів відштовхує відсутність ефективного механізму отримання прибутку від здійснення інноваційної діяльності (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка та структура фінансування витрат на виконання наукових та науково - технічних робіт для сільського господарства за джерелами фінансування у 2008-2012 рр. [12]

Отже, основна частка у фінансуванні наукових та науково-технічних робіт у галузі припадає на бюджетні кошти. При цьому спостерігається значне скорочення фінансування науки в сільському господарстві, у тому числі й за рахунок державного бюджету - майже вдвічі за останні п'ять років. У середньому в країнах світу частка витрат на аграрні НДДКР складає 0,8% від ВВП, створеного у сільському господарстві, у розвинених країнах - 2,36%, а у країнах, що на стадії розвитку - 0,53% відповідно [13, с.172]. За даними 2012 року, даний показник в Україні становив 0,12%. Як результат такого становища, наукову і науково-технічну діяльність в аграрній сфері сьогодні здійснює 151 установа (2011 р. ця цифра складала 161, а в 2000 - 186), тоді як інноваційною діяльністю в промисловості займалися 1758 підприємств. Кількість працівників наукових організацій у галузі також скорочується - 2012 р. вона становила 9951 осіб (2000 р. - 13482 особи) [12].

Наведені дані свідчать про парадоксальну ситуацію: пошук фінансових джерел, інвестицій в інтелектуальний капітал відбувається на фоні відсутності попиту на використання знань, здібностей фахівців вищої кваліфікації, здатних продукувати значний результат своєї діяльності. За таких обставин першочерговим завданням для України є не тільки збереження, а й нарощування інтелектуального капіталу, що, безперечно, вимагає розв'язання проблеми інвестування його розвитку, причому не лише за рахунок державного фінансування. Притоку інвестиційних ресурсів для фінансування виконання наукових та науково-технічних робіт з недержавних джерел не сприяє те, що сільському господарству притаманна певна специфіка, яка позначається на можливостях запровадження інновацій. До них відносять: множинність видів сільськогосподарської продукції й продуктів її переробки, істотна різниця у періодах та технології їх виробництва; значну диференціацію інноваційного процесу в аграрно - промисловому виробництві у розрізі окремих регіонів країни; відчутну залежність технологій виробництва в сільському господарстві від природних і погодних умов; високий ступінь територіальної роз'єднаності сільськогосподарського виробництва; відокремленість сільськогосподарських товаровиробників від наукових установ, що створюють науково - технічну продукцію; різний соціальний рівень працівників сільського господарства; багатоаспектність форм і зв'язків сільськогосподарських товаровиробників з інноваційними формуваннями; відсутність чіткого й науково обґрунтованого організаційно-економічного механізму передаванні досягнень науки сільськогосподарським товаровиробникам і як наслідок, істотне відставання галузі з освоєння інновацій у виробництві [14].

Внаслідок недостатньої інвестиційної підтримки розвитку людського капіталу та фінансування програм науково-технічного й інноваційного розвитку в аграрно-промисловому комплексі досі не забезпечується зростання рівня ефективності використання науково - технічного потенціалу, підвищення рівня інноваційності та конкурентоспроможності галузі. Вирішення проблеми інвестиційного забезпечення розвитку інтелектуального капіталу аграрного виробництва можливе, на нашу думку, за рахунок створення та підтримки механізмів трансформації наукових розробок в потребах ринку інноваційних продуктів; запровадження механізму співробітництва наукових установ з підприємницькими структурами з метою реалізації спільних інноваційних проектів, що дасть змогу залучити в дану сферу приватний капітал; створення необхідної інноваційної інфраструктури для забезпечення можливості використовувати наявний потенціал; запровадження державою методів непрямої фінансової підтримки (пільгове оподаткування та кредитування), а також системи гарантій фінансових ризиків; розвиток міжнародного співробітництва у сфері наукової та інноваційної діяльності.

Висновки