Трансформація підприємств агропромислового комплексу України

10 найбільших латифундистів у 2012 році*

За результатами дослідження діяльності підприємств агропромислового комплексу України можна виділити такі найвагоміші чинники, що впливають на їх діяльність [3, с. 58]:

1. Нестабільна та неоднозначна законодавча база, яка регулює діяльність підприємств агропромислового комплексу України.

2. Переорієнтація підприємств агропромислового комплексу України з традиційних видів виробництва на виробництво технічних культур, що знижує конкурентоспроможність України на світовому агропромисловому ринку у подальшому та значно виснажує наявні природні ресурси.

3. Нестача та відсутність доступу до недорогих кредитних ресурсів для забезпечення як операційної, так й інвестиційної діяльності підприємств агропромислового комплексу.

4. Сучасні підприємства агропромислового комплексу України працюють у надзвичайно важких умовах із застосуванням фізично та морально застарілих основних засобів.

5. Низький рівень інформаційної обізнаності у процесах і надбаннях світової науки та практики у сфері здійснення агропромислового виробництва.

6. Сезонний характер виробництва, що залежить насамперед від природно - кліматичних умов здійснення виробництва.

Зазначені чинники впливають на діяльність сучасних підприємств агропромислового комплексу України досить негативно, проявляючись у зростанні собівартості агропромислової продукції та постійному зниженні її якості у порівнянні з існуючими у світі зразками.

Враховуючи сучасний стан та перелічені чинники, можна виділити такі основні перепони, а також шляхи їх можливого подолання для розвитку підприємств агропромислового комплексу України [4, с. 35]:

- вдосконалення процесу набуття права власності на землю та передавання землі в оренду агропромисловим виробникам;

- упровадження сучасних систем землекористування та ефективних, безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

- розвиток машинобудування для забезпечення сільського господарства вітчизняними машинами та механізмами;

- розвиток виробничої та соціальної інфраструктури у сільській місцевості;

- реорганізація сільськогосподарських підприємств та розвиток фермерства;

- заохочення спеціалістів до праці у сільській місцевості;

- упровадження програм державної підтримки пріоритетних напрямів агропромислового виробництва;

- створення програм пільгового кредитування агропромислових виробників державними банками країни;

- створення системи податкових пільг та дотацій пріоритетних видів агропромислового виробництва.

Проте не слід забувати про наявність конкуренції на агропромисловому ринку, яка має свої притаманні їй особливості та специфічно впливає на процеси трансформації підприємств агропромислового комплексу. За дослідженнями вітчизняних вчених [5, с. 17] інституційне середовище аграрного сектора породжує певні особливості конкуренції, які притаманні лише для цього сектора:

- невідповідність попиту та пропозиції на аграрну продукцію (дана невідповідність зумовлена не тільки природно-кліматичними умовами території, але й сучасними тенденціями розвитку науково-технічного прогресу саме в агропромисловому виробництві та розвитком уподобань споживачів);

- нееластичність попиту на продукцію аграрного сектора (обмеженість агропродовольчої сировини призводить до появи недобросовісної конкуренції та завищення ціни на неї);

- ціна на продукцію аграрного сектора формується також під впливом механізму державного регулювання (виробництво соціально важливих видів продукції аграрного сектора контролюється та регулюється державою, тому конкурентної боротьби у цих секторах не існує);

- підвищення значення нецінової конкуренції (нецінова конкуренція у більшості притаманна промисловому виробництву, але останнім часом підприємства агропромислового сектора також активно використовують методи нецінової конкуренції, що активізує загальну конкуренцію у цьому секторі);

- присутність одночасно всіх видів конкуренції (наявність великої кількості суб'єктів господарювання та обмежених природних ресурсів, доступу до влади викликає появу різноманітних видів конкуренції від досконалої до монополістичної).

Враховуючи особливості конкуренції в агропромисловому секторі країни необхідно зупинитися на основних бар'єрах, що формують перепони для розвитку конкуренції. Виділяють такі найважливіші бар'єри для розвитку конкуренції в аграрному секторі України [5, с. 18]:

- економічні (недосконало сформована бюджетно-податкова, кредитно - фінансова та цінова політика держави);

- адміністративні (надто ускладнена діяльність агропромислових підприємств від реєстрації до вивезення продукції за кордон);

- бар'єри усередині агропромислового сектора, створені самими суб'єктами господарювання;

- обмежена ємність внутрішнього ринку (спричинена низьким рівнем упровадження інновацій у виробництво та низькою платоспроможністю);

- нерозвиненість ринкової інфраструктури (низький рівень розвитку якої спричиняє затримання процесів купівлі-продажу в даному секторі);

- обмеженість природних ресурсів (найважливіший чинник, який стримує зростання обсягів виробництва у даному секторі та значно загострює конкуренцію за наявні природні ресурси);

- недосконалість законодавства та системи регулювання аграрного сектора (неоднозначний та несистемний характер законодавчого й державного регулювання агропромислового сектора стримує розвиток конкуренції);

- зростання тіньового бізнесу в агропромисловому виробництві.

Розглянувши основні особливості конкуренції в аграрному секторі та виділивши найвагоміші бар'єри для розвитку конкуренції в цьому секторі економіки можна виділити деякі напрями зі створення умов для формування сприятливого конкурентного середовища, що створить умови для ефективнішої трансформації підприємств агропромислового комплексу України. Створенню сприятливого конкурентного середовища в аграрному секторі України сприятимуть [5, с. 19]:

- заходи протидії монопольній поведінці у секторі (від законодавчого рівня до фактичної роботи підприємств на місцях);

- інноваційна діяльність підприємств (рівень упровадження інновацій на сучасних агропромислових підприємствах України досить низький, тому важче конкурувати вітчизняним підприємствам з інноваційними закордонними);

- ринкова інфраструктура (що надасть можливості спростити та прискорити процедуру купівлі-продажу продукції);

- транспортна та логістична інфраструктури агропромислового сектора (сучасна транспортна інфраструктура агропромислового сектора України базується на спадках, що залишились від колишнього Радянського Союзу, про логістичну інфраструктуру у цьому секторі почали говорить нещодавно);

- малий аграрний бізнес (що надасть можливості ефективніше використовувати наявні природні ресурси та стане підґрунтям забезпечення продовольчої безпеки країни саме на місцях);

- внутрішній попит на аграрну продукцію та створення умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності агропромислових підприємств.

Зазначені заходи діятимуть тільки при комплексному їх застосуванні зі значною підтримкою з боку державних органів влади.

Одним із засобів активізації діяльності та розвитку підприємств агропромислового комплексу України виступає створення вільної зони з ЄС. Виділяють такі переваги від створення вільної зони з ЄС для розвитку агропромислового комплексу України [7, с. 30]:

- запровадження європейських стандартів демократії та державного регулювання;

- прискорення розвитку інституціонального ринкового забезпечення підприємств агропромислового комплексу;

- поліпшення стандартів виробництва готової продукції відповідно до вимог ЄС;

- застосування досвіду європейських виробників щодо вдосконалення процесу виробництва шляхом підвищення рівня доходності сільськогосподарського виробництва.

Також можна виділити й опосередковані недоліки створення вільної зони з ЄС

[7, с. 31]:

- реформування та адаптація вітчизняної системи державного регулювання сільського господарства до Єдиної аграрної політики ЄС;

- поліпшення умов праці та підвищення заробітної платні з метою попередження відпливу робочої сили;

- зростання витрат на підвищення стандартів виробництва продукції агропромислового комплексу й технічне переоснащення виробництва;

- підвищення економічного тиску на вітчизняних експортерів продукції агропромислового комплексу з боку країн Митного союзу;

- низький рівень конкурентоспроможності вітчизняної продукції на європейському ринку.

Проте починати трансформацію сучасного агропромислового комплексу України потрібно з його основи - техніко-технологічної модернізації.

Модернізація аграрного сектора являє собою процес його техніко - технологічного і ресурсного оновлення, досягнення високого рівня конкурентоспроможності та стійких темпів розвитку на основі впровадження агроновацій з дотриманням принципів екологічної прийнятності та соціальної спрямованості результатів сільськогосподарської діяльності [8, с. 65].

Для модернізації вітчизняного сільськогосподарського виробництва необхідно забезпечити [8, с. 74]:

- щорічну гарантовану бюджетну підтримку розвитку довготермінового кредитування впровадження аграріями прогресивних технічних засобів та технологій шляхом здешевлення відсоткової ставки кредитів банків і розвитку системи фінансового лізингу; часткову компенсацію вартості придбання складної сільськогосподарської техніки та племінної худоби;

- розвиток і вдосконалення системи збуту сільськогосподарської продукції; розбудову складського та спеціалізованого транспортного господарств, системи інформаційно-комунікаційного забезпечення операторів ринку;

- сприяння розвитку кооперативних та інших об'єднань сільськогосподарських товаровиробників;

- фінансове стимулювання розвитку високоефективних екологобезпечних виробництв;

- бюджетне фінансування розвитку селекції та насінництва; захист тварин та рослин; нарощування генетичного потенціалу продуктивності тваринництва; покращення родючості ґрунтів; розвиток меліорації земель сільськогосподарського призначення;

- нормування розвитку екологічного землеробства та системи його сертифікації.

Вирішення проблем підприємств агропромислового комплексу сьогодні виступає одним із першочергових завдань держави. Дане питання може бути вирішено поступово, поєднанням теоретичних надбань у цій галузі із застосуванням досвіду провідних країн світу. Усунення перепон для розвитку агропромислових підприємств в Україні потребує комплексного підходу, який поєднає заходи на рівні державного, регіонального управління та заходи, спрямовані саме на діяльність підприємств. Важливим виступає врахування принципів зональної специфіки економічного розвитку, орієнтації на забезпечення населення продуктами харчування власного виробництва, узгодження факторів виробництва при використанні економічних, організаційних та адміністративних заходів активізації діяльності підприємств агропромислового комплексу України. Першочерговою у напрямку трансформації підприємств агропромислового комплексу України виступає проблема його техніко-технологічної модернізації.

Використана література