Вплив змін у промисловому комплексі на розвиток економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив змін у промисловому комплексі на розвиток економіки України

Борейко Володимир

Ключові слова: національна економіка, промисловий комплекс, структурні зміни, сфера послуг, інформаційні технології.

Ключевые слова: национальная экономика, промышленный комплекс, структурные изменения, сфера услуг, информационные технологии.

Keywords: national economy, industry, structural changes, services, information technology.

Постановка проблеми. Сьогодні в західній науковій літературі обґрунтовується теза про швидкий перехід промислово розвинутих країн світу до постіндустріальної економіки, тобто такої економіки, в якій провідне місце займають сфера послуг та інформаційні технології. Такі висновки вчених побудовані та тому факті, що в теперішньому валовому внутрішньому продукті (ВВП) багатьох країн - світових лідерів все більша частка припадає на сферу послуг. При цьому в галузях розробки та реалізації наукових проектів і високих технологій, надання освітніх послуг та задоволення соціально-побутових, інформаційних, культурних і рекреаційно-оздоровчих потреб населення задіяна значна частина працездатних громадян цих країн. промисловість національна економіка україна

Зазначене зумовило намагання окремих відомих вітчизняних економістів обґрунтувати необхідність для України надати перевагу розвитку сфери послуг та інформаційних технологій перед відновленням вітчизняного промислового комплексу. Тому дослідження питання ролі промисловості в національній економіці та наскільки Україні під силу реалізувати постіндустріальний напрям свого розвитку набуває нині особливої актуальності.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Постійні потрясіння, які Україна переживає протягом двох останніх десятиліть, спонукають вітчизняних вчених до пошуку оптимальних шляхів розвитку національної економіки. Цим проблемам присвятили свої роботи О. Амоша, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Гош, А. Гриценко, В. Мамутов, В. Новицький, Б. Пасхавер, О. Плотніков, В. Семеноженко, А. Соко- ловська, А. Філіпенко, М. Чумаченко, А. Чухно та ін.

При чому основні дискусії в українській науковій літературі тривають навколо питання, якій концепції економічного розвитку (кейнсіанській чи монетарній) наша країна повинна надати перевагу та яку роль у регулюванні взаємовідносин між суб'єктами господарювання повинна відігравати держава. Однак окремі вчені зосереджують увагу на дослідженні ролі певних галузей у розвитку національної економіки та необхідності її структурної трансформації.

Проте результати розвитку України за два останні десятиліття свідчать, що структурні зміни в її економіці відбуваються швидше хаотично, ніж відповідно до чітко розробленої стратегії. Зазначене визначило необхідність та актуальність цього дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою нашої статті визначено дослідження наукових поглядів на майбутній розвиток економік країн, оцінка структурних змін у вітчизняному господарстві в цілому і промисловому комплексі та розроблення пропозицій для удосконалення економічної політики України.

Відповідно до визначеної мети в статті реалізуються такі завдання:

- дослідження поглядів вчених на роль промисловості та сфери послуг у розвитку національної економіки;

- проведення аналізу структурних змін, які відбулися в національному господарстві, та їх впливу на розвиток економіки України;

- розроблення пропозицій для удосконалення промислової політики України.

Виклад основного матеріалу. Стрімкий розвиток в останні десятиліття інформаційних технологій та глобалізації в зв'язку з цим світової економіки, спонукає окремих вчених до висновку, що саме вони та сфера послуг визначають перспективи розвитку провідних країн світу. Однак варто зазначити, що інформаційні технології можна тільки тоді ефективно використовувати, коди в країні сформована потужна промислова база.

На початку трансформаційних перетворень у дев'яності роки ХХ століття Україна володіла потужним промисловим комплексом, який створював більше 60% національного ВВП. Проте за двадцять наступних років його частка у ВВП України суттєво зменшилася. Це відбулося через різке зниження виробництва військово-промислової продукції, автомобільної та сільськогосподарської техніки, металообробного обладнання, побутової, електротехнічної та електронної техніки, продукції хімічної, нафтохімічної та легкої промисловості. При цьому більша частина української промислової продукції була витіснена з вітчизняного ринку зарубіжними аналогами.

За таких умов постає питання: чи потрібно і чи може Україна відновити попередню роль вітчизняного промислового комплексу в національному господарстві? Щодо відповіді на це питання, то тут думки вчених відрізняються.

Наприклад, академік НАН України В. Геєць, аналізуючи посткризові перспективи і проблеми розвитку економіки України, підтримує дії українського уряду з реалізації інвестиційних проектів саме в промисловості, наголошуючи, що це зумовлено тим, що: «...продуктивність праці одного працівника в Україні є однією з найнижчих навіть серед країн Східної Європи ...» [1, с. 11].

При цьому вчений зазначає: «Оскільки в період 2006-2008 рр. українські товаровиробники втратили 9% внутрішнього ринку переробної промисловості, що має значно вищу вартість, потрібно надати їм можливість хоч би повернути втрачене» [1, с. 11]. Однак варто зазначити, що ще краще було б, якби українська промисловість змогла відновити ту частку, яку вона займала на вітчизняному ринку на початку дев'яностих років ХХ століття. Це дозволило б створити десятки, а то й сотні тисяч нових робочих місць.

Щодо цього питання, аналогічну позицію займає В. П. Кудряшов, на думку якого: «В Україні гостро стоїть завдання досягнення економічного зростання випереджальними порівняно з розвинутими країнами темпами, адже нині простежується значне технічне й технологічне відставання нашої країни від держав зі сталою ринковою економікою. Сподівання на те, що недостатньо регламентований перехід до ринкових відносин поліпшить інноваційну діяльність вітчизняних підприємств, не виправдалися. Вирішення окреслених завдань передбачає формування розвинутого господарського комплексу з високою конкурентоспроможністю вітчизняних підприємств, зміцнення їх позицій як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках» [2, с. 42].

В. Оскольський наголошує, що: «У цьому плані перспективними для України залишаються такі висо- котехнологічні конкурентоспроможні виробництва, як літакобудування, ракетно-космічна галузь, суднобудування, танкобудування, приладобудування, створення електронно-оптичних виробів, навігаційних приладів, радіотехнічних систем, турбобудування тощо [3, с. 7].

Однак інша група відомих українських вчених вважає, що відновити ту частку, яку вітчизняний промисловий комплекс займав у національній економіці на початку дев'яностих років ХХ століття, Україні не вдасться. Тому їй необхідно зосередитися на стимулюванні інтенсивного розвитку сфери послуг. Так, В. Новицький, зазначаючи, що «ключова складова лідерства» США забезпечується у сфері інформативно-комунікативних технологій, наголошує, що «якщо у світі в цілому частка цього сектора в економіці становить близько 4%, то у США - відповідно 8%» [4, с. 10].

Це дозволило вченому дійти висновку, що «.. .механізмом здобуття конкурентних переваг є пріоритетний розвиток інформаційномістких виробництв з відповідною спеціалізацією у системі міжнародного поділу праці. Останнє означає не що інше, як ефект визнання міжнародним ринком соціальних витрат і соціального статусу населення країни («закладання» до ціни товару витрат на освіту, науку, навіть медичне обслуговування та соціальне страхування, які в умовах інформаційно більш розвинутої економіки перебувають на значно вищому рівні» та обґрунтувати, що «.тільки негайна переорієнтація на науково виважені програмно-цільові підходи до розвитку національної економіки може розглядатися як засіб протидії деградації, подальшому руйнуванню соціально-економічного та технологічного потенціалу нашої держави» [4, с. 13-14].

На думку А. Гриценка: «В індустріальній економіці матеріальною основою для періодичності криз виступає зміна основного капіталу. Але сучасна економіка значною мірою є постіндустріальною» [5, с. 42].

На підвищенні ролі сфери послуг у сучасних економіках промислово розвинутих країн наголошує А. Чухно: «У постіндустріальну добу панівною стає сфера послуг, тобто нематеріальне виробництво. Так, у США в цій сфері створюється 79% ВВП, а в матеріальному виробництві (потужна промисловість і розвинуте сільське господарство) - лише 21%. Це означає, що результатом виробництва є не стільки матеріальні речі - товари, скільки послуги, зростаюча частина яких має нематеріальний характер» [6, с. 12].

Однак, чи може і чи повинна Україна орієнтуватися на такі показники?

На початку 90-х років ХХ століття валова додана вартість промисловості України в загальному обсязі національної економіки становила 36,0%, а частка продукції випущеної промисловим комплексом - становила 50,7% у загальному обсязі продукції виробленої в Україні. Натомість у 2012 році ці показники знизилися, відповідно, до 26,6 та 44,8% (табл. 1).

Таблиця 1*