Державно-приватне партнерство в галузі культури і мистецтва: стан і перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державно-приватне партнерство в галузі культури і мистецтва: стан і перспективи розвитку

А.Я. Крупка, аспірант,

Тернопільський національний економічний університет, м. Тернопіль

У статті аналізується міжнародний досвід щодо залучення приватних інвестицій в галузь культури і мистецтва, можливість та проблеми щодо застосування цього досвіду в Україні. Обґрунтовується використання державно-приватного партнерства для залучення інвестицій у культуру та досліджуються механізми реалізації цього процесу.

Ключові слова: державно-приватне партнерство, інвестиції, концесії, аутсорсинг, фінансування культури.

A.Ya. Кrupka. Public-private partnership in the field of culture and art: status and prospects

This article analyzes the international experience to attract private investment in arts and culture, the application of this experience in Ukraine and the problems arising from this. Substantiates the use of public-private partnerships to attract investment in culture and the mechanisms of this process.

Keywords: public-private partnerships, investments, concessions, outsourcing, financing culture.

Постановка проблеми. В міру зростання ролі культури в суспільстві вона перестає бути просто однією з форм задоволення потреб. Підняття культури на новий рівень, що дозволить їй стати активним учасником соціально-економічних процесів, вимагає певних зусиль з боку держави. Інвестування держави в культуру і мистецтво означає інвестування коштів у «людський капітал». У таких умовах питання результативності фінансування сфери культури набуває все більшої актуальності.

Одним з напрямків модернізації соціально-культурної сфери може служити забезпечення партнерства між установою соціально-культурної сфери та підприємницькими колами. Поряд з цим нагальною необхідністю є розвиток механізмів участі некомерційного сектора на ринку державних послуг в силу того, що монополізм в системі надання державних послуг можна подолати тільки шляхом стимулювання конкуренції між постачальниками та залучення в цей сектор різного роду комерційних організацій.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед дослідників питанню державно-приватного партнерства приділяли увагу такі вчені як В. Герасименко, Л. Горяїнова , Е. Колодіна , В. Радіонова.

Проте питання реалізації державно-приватного партнерства в окремих галузях економіки, зокрема культури і мистецтва, залишаються не до кінця розглянутими, що і викликає актуальність дослідження.

Мета статті. Дослідження сутності державно-приватного партнерства з визначенням можливості його реалізації в галузі культури і мистецтва.

Виклад основного матеріалу. Наразі в Україні слаборозвинені механізми залучення позабюджетних коштів на розвиток культури, а бюджетна підтримка орієнтована переважно на державні та комунальні заклади культури. Водночас існує необхідність підтримки діяльності культурних організацій різних форм власності (громадських, приватних) та адаптації бюджетних установ до роботи у ринкових умовах. Як видно з рис.1. частка інвестиційних ресурсів, які припадають на галузь культури і мистецтва протягом останніх трьох років коливаються в межах від 3447,3 млн. грн. до 4844,9 млн. грн.. У відносному ж вираженні вкладення в культуру протягом 2010-2012 років були в межах 1,4 і 1,8% сукупних інвестицій. державний приватний партнерство культура

В умовах кризи та обмеженості фінансових ресурсів держава самостійно не в силі повноцінно забезпечити галузь необхідними фінансовими ресурсами, тому проблеми фінансування культури і мистецтва за допомогою пошуку нових форм фінансування є надзвичайно важливими.

Державно-приватне партнерство, на нашу думку, є найважливішим і найбільш універсальним механізмом інвестиційної політики, що сприяє консолідації фінансового, організаційного та управлінського потенціалу приватного та державного секторів економіки на пріоритетних напрямках.

Взагалі, зміст поняття «державно-приватне партнерство» можна розглядати в широкому і вузькому сенсі цього слова. Так, в широкому розумінні, державно-приватне партнерство - це будь-яка взаємодія держави і бізнесу в досягненні загальних цілей соціально-економічного розвитку. Мова може йти про спільну розробку стратегічних напрямків, програм, просуванні державою приватних проектів компаній за кордоном, спільній роботі з поліпшення іміджу країни. У вузькому ж сенсі державно-приватне партнерство - це спільне фінансування великомасштабних проектів або інша фінансова участь держави в проектах бізнесу [2, с.52]. Для державно-приватного партнерства у вузькому сенсі цього слова, метою держави є залучення приватних інвестицій у реалізацію соціальних програм та інвестиційних проектів, що мають стратегічне значення.

Рис. 1. Динаміка інвестицій в галузі культури і мистецтва у 2010-2012 рр.

Державно-приватне партнерство є найважливішим і одним з найбільш універсальних механізмів інвестиційної політики, який сприяє консолідації фінансового, організаційного та управлінського потенціалу приватного та державного секторів економіки на пріоритетних напрямках.

Проблеми фінансування культури за допомогою державно-приватного партнерства актуалізуються в сучасних умовах в зв'язку з тим, що його розвиток у соціально-культурній сфері пов'язаний зі створенням сприятливих інституційних умов для інвестиційних вкладень у відтворення висококонкурентного людського капіталу, використання якого забезпечить інноваційний розвиток суспільства.

Виходячи з особливостей культурної сфери, державно-приватне партнерство у галузі культури і мистецтва можна трактувати як систему довгострокових фінансово-економічних відносин між інститутами держави та суб'єктами приватного сектора економіки з реалізації проектів на основі партнерства, тобто об'єднання ресурсів, розподілу доходів і переважних вигод, витрат і ризиків [2, с. 53]. Державно-приватне партнерство у сфері культури - альянс між владою та бізнесом з метою реалізації важливих для суспільства проектів.

До базових принципів державно-приватного партнерства в сфері культури можна віднести: партнерський рівноправний характер (як державний, так і приватний сектори економіки мають права власності на використовувані ними у партнерстві активи, рівноправний характер зафіксований в офіційних документах - договорах, контрактах та ін); чітко визначений період часу (тривалість проектів); досягнення єдиних цілей для реалізації суспільно-важливих інтересів; розподіл зобов'язань і ризиків у використанні отриманих результатів; наявність однакових важелів впливу і контролю з боку держави та бізнесу над реалізацією проекту; ефективне використання ресурсів, вкладених державою і бізнесом в галузь культури і мистецтва.

У кожній державі мають місце свої причини для використання державно-приватного партнерства. Актуалізація передумов залучення державою приватних інвесторів для спільної діяльності у галузі культури і мистецтва є надзвичайно важливою, оскільки культура розглядається як найважливіший ресурс економічного розвитку і об'єкт для ефективного інвестування.

Створення інститутів державно-приватного партнерства передбачає:

- розвиток меценатства та благодійництва в сфері культури;

- формування ринку культурних цінностей, спільна участь держави та бізнесу у розвитку цього ринку, а також в економічно-ефективних проектах у сфері культури.

Специфічними обмеженнями для розвитку державно-приватного партнерства в галузі культури і мистецтва є:

- нерозвиненість інституту експертизи та оцінки культурних цінностей;

- нерозвиненість інституту експертизи реставрації;

- відсутність державної політики та єдиного державного підходу до проблеми збереження архітектурного вигляду історичних міст і зон;

- нерозвиненість інституту громадської експертизи у відповідних областях у сфері культури [3, c. 132].

Аналіз варіативності застосування різних форм державно-приватного партнерства у галузі культури і мистецтва дозволяє стверджувати, що важливим напрямком їх адаптації є виявлення кращих форм відповідно до специфіки даної сфери. У структурі державного майна закладів культури є досить висока частка об'єктів, приватизація яких заборонена або недоцільна. Але разом з тим для ефективного розвитку культури необхідно як залучення приватних інвестицій, так і впровадження нових бізнес-ідей.

Розвитку державно-приватного партнерства в Україні, з урахуванням можливої адаптації досвіду західних країн, сприятиме створення спеціального органу з підтримки державно-приватного, який повинен стати сполучною ланкою між державою і бізнесом, своєрідним посередником у проектах державно-приватного партнерства.

Зважаючи на зарубіжний досвід можна вивести найбільш загальні функціональні обов'язки спеціального органу з підтримки та розвитку державно-приватного партнерства:

- координація дій державних органів, що беруть участь у підготовці проектів державно-приватного партнерства та прийнятті рішень з питань їх реалізації;

- участь у фінансуванні підготовки проекту;

- методологічна підтримка учасників проектів державно-приватного партнерства з питань управління та фінансування;

- експертна участь у розробці законодавства з питань державно-приватного партнерства;

- експертний аналіз планованих проектів державно-приватного партнерства [4, c. 55].

На практиці державно-приватне партнерство в галузі культури і мистецтва має бути реалізовано в контексті розвитку механізмів участі різного роду некомерційних організацій у наданні суспільних послуг, що передбачає часткову передачу зобов'язань та ресурсів від бюджетного сектора до недержавних некомерційних організацій. На сьогоднішній день сектор недержавних некомерційних організацій в Україні характеризується невеликим, у порівнянні з розвиненими країнами, розміром. Разом з тим вдосконалення інституційних умов функціонування некомерційних організацій належить до найважливіших напрямків розвитку інститутів громадянського суспільства.

Системі державної підтримки соціально-орієнтованих некомерційних організацій необхідна розробка заходів такої підтримки, яка може включати: пряму фінансову підтримку за рахунок бюджетних коштів; майнову підтримку соціально-орієнтованим некомерційним організаціям; надання матеріальної підтримки у вигляді пільг зі сплати податків і зборів.

В рамках системи бюджетної підтримки важливим напрямком слід вважати розвиток практики субсидування процентної ставки за кредитами, що залучаються комерційними організаціями та іншими виробниками соціально-значущих послуг, а також розвиток практики надання бюджетних гарантій при кредитуванні даних організацій. Доцільність розвитку перерахованих заходів пов'язана з низькою доступністю фінансово-кредитних ресурсів для некомерційних організацій, а також відсутністю достатніх активів, які можна використовувати в якості застави. У частині надання державних гарантій некомерційним організаціям слід зазначити практичну їх відсутність для українських організацій, що певною мірою пов'язано з незацікавленістю органів влади в демонополізації системи надання державних послуг, а також відсутністю законодавства в цій сфері. Це вимагає, в свою чергу, підготовки нормативно-правового акту, що відображає порядок і критерії відбору конкретних проектів і програм для органів державної влади.

В даний час можуть використовуватися різні форми державно-приватного партнерства в сфері культури, які мають певні особливості і відрізняються від можливих форм державно-приватного партнерства в інших галузях.

Зарубіжний досвід свідчить про можливість застосування наступних механізмів державно-приватного партнерства у галузі культури і мистецтва:

- оренда та безоплатне користування об'єктами культури;

- безоплатна передача у власність об'єктів культурної спадщини;

- довірче управління об'єктами культури;

- концесія;

- аутсорсинг;

- інвестиційні угоди [5, с.117].

В умовах комерціалізації сфери культури досить широкого поширення набуває оренда, до особливостей якої належить обов'язок зазначення в договорі оренди відомостей про специфічні риси, що складають предмет охорони культурної спадщини, та вимог до його збереження. Оренда може також активно використовуватися при здійсненні державно-приватного партнерства щодо музеїв, бібліотек, театрів.

Найбільш ефективними формами державно-приватного партнерства в галузі культури і мистецтва, на нашу думку, можуть стати концесія, аутсорсинг, інвестиційні угоди. Концесія - це система відносин між державою (концедентом) і приватним юридичним або фізичною особою (концесіонером), що виникає внаслідок надання концедентом концесіонеру прав користування власністю за договором за плату і на поворотній основі, права на створення (будівництво) концесійного об'єкта з наданням концесіонеру користування (господарської експлуатації) таким об'єктом після його створення (завершення будівництва) протягом певного періоду і на умовах, передбачених концесійним угодою, з наступною передачею об'єкта в державну чи муніципальну власність [6]. Стосовно до сфери культури це означає, що концесіонер зобов'язується за свій рахунок створити або реконструювати нерухоме майно (об'єкт культури), право власності на яке належить або буде належати державі, з передачею даних об'єктів в експлуатацію концесіонеру за плату для здійснення діяльності з організації культурних заходів

Державно-приватне партнерство у формі концесії можна використовувати при реалізації державою своїх функцій з будівництва таких об'єктів культури як музеї, бібліотеки, будинки культури, концертні зали. Також використовувати концесію можливо там, де державі необхідно провести ремонт або реконструкцію об'єктів культурної спадщини, при можливості передачі останніх в експлуатацію концесіонеру.

Поряд з концесією однією з кращих форм державно-приватного партнерства для галузі культури і мистецтва слід вважати і аутсорсинг, тобто передачу державними органами виконання робіт, надання послуг третім особам. За допомогою аутсорсингу здійснюється виведення певних видів діяльності за рамки повноважень органів виконавчої влади шляхом укладення контрактів із зовнішніми виконавцями на конкурсній основі. Аутсорсинг є однією з найефективніших форм державно-приватного партнерства в сфері культури в силу наступних причин: приватна сторона несе тягар відповідальності за роботи чи надані послуги, які фінансує держава; завдяки конкурсним процедурам вибирається найбільш ефективний підрядник для виконання робіт (надання послуг); держава зменшує необхідність здійснення певної діяльності в непрофільних для держави сферах.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що вибір тієї чи іншої форми взаємодії держави та представників бізнесу в галузі культури і мистецтва багато в чому визначається такими умовами як вид об'єкта, форма власності об'єкта тощо. Разом з тим для галузі культури і мистецтва кращими формами слід вважати концесію і аутсорсинг.

На нашу думку, існує необхідність створення спеціального органу з підтримки державно-приватного партнерства, який повинен стати сполучною ланкою між державою і бізнесом. Важливим напрямком також є розвиток інвестиційних фондів під культурні проекти як на державному, так і регіональному рівні, що дозволяють ефективно фінансувати концесійні проекти в галузі культури. Вся сукупність досліджень свідчить про об'єктивні тенденції модернізації економічного розвитку, що виражається через розвиток нових інститутів взаємодії держави і приватного підприємництва.

Разом з тим можна вивести найбільш загальні функціональні обв'язки спеціального органу з підтримки та розвитку державно-приватного партнерства:

- координація дій державних органів, що беруть участь у підготовці проектів державно-приватного партнерства та прийнятті рішень з питань їх реалізації;

- участь у фінансуванні підготовки проекту;

- методологічна підтримка учасників проектів державно-приватного партнерства з питань управління та фінансування;

- експертне участь у розробці законодавства з приводу державно-приватного партнерства;

- експертний аналіз планованих проектів державно-приватного партнерства.

На практиці державно-приватне у галузі культури і мистецтва має бути реалізовано в контексті розвитку механізмів участі різного роду некомерційних організацій у наданні суспільних послуг, що передбачає часткову передачу зобов'язань та ресурсів від бюджетного сектора недержавним некомерційним організаціям. На сьогоднішній день сектор недержавних некомерційних організацій характеризується невеликим у порівнянні з розвиненими країнами розміром, низькою впливовістю і низьким суспільним значенням. Разом з тим вдосконалення інституційних умов функціонування некомерційних організацій належить до найважливіших напрямків розвитку інститутів громадянського суспільства.

Висновки

Таким чином, з вищевикладеного можна зробити висновок про те, що об'єктивною тенденцією економічного розвитку сьогодні є поява нових інститутів взаємодії держави і приватного підприємництва. Основу цієї взаємодії визначає розвиток державно-приватного партнерства як інституційного та організаційного союзу між державою і бізнесом з метою реалізації соціально-економічних проектів і програм.

Сучасні моделі державно-приватного партнерства дозволять забезпечити розподіл ризиків при інвестуванні в капіталомісткі об'єкти культурної сфери, розвантаження державного бюджету і акцент бюджетної політики на соціальних проектах. Спільна робота представників органів влади та підприємницького співтовариства з діячами культури з вироблення форм і моделей співпраці, напрямків розвитку державно-приватного партнерства і культурних індустрій послужить основою для розвитку інновацій у сфері культури, що в кінцевому підсумку принесе позитивні результати у справі збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь.

Література

1. Статистичний бюлетень Державної служби статистики України «Заклади культури, мистецтва, фізкультури та спорту України у 2012 році» [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.ukrstat.gov.ua/

2. Горяинова Л.В. К вопросу о сущности государственно - частного партнёрства как механизма реализации интересов государства и бизнеса./ Л.В. Горяинова // Научно - практический журнал « Экономика, статистика и информатика» Вестник УМО, №1, 2011г.- С.52-53.

3. Герасименко Г.В. Соціальні інвестиції підприємств: проблеми та перспективи розвитку в Україні / Г.В. Герасименко // Вісник Хмельницького національного університету.- 2010.-№6.- С. 130-133.

4. Орлатий М.К. Зарубіжний досвід управління розвитком соціальної інфраструктури / М.К. Орлатий, Т.В. Гоголь // Науковий вісник Академії муніципального управління. - 2011.- №3.- С. 51-57.

5. Колодина Е.А. Проблемы и перспективы развития публично-частного партнерства в сфере культуры / Е.А. Колодина, О.В. Радионова // Известия ИГЭА. 2013. № 4 (90).-С 114-119.

6. Закон України «Про концесії» від 16.07.1999 № 997 зі змінами і доповненнями від від 10.10.2013. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/997-14

References

1. State Statistics Service of Ukraine (2013), “Statistical bulletin: Cultural institutions, art, physical education and sport of Ukraine in 2012” ”, available at: http:// http://www.ukrstat.gov.ua// show/567-17(Accessed 24 May 2014).

2. Goryainova, L.V. (2011), On the essence of public - private partnerships as a mechanism for the implementation of state and business interests”, Nauchno-prakticheskiy zhurnal “Ekonomika, statistika i informatika”, vol. 1, pp. 52-53.

3. Gerasimenko, A.V. (2010) “Social investment enterprises: problems and prospects in Ukraine”, Visnyk Khmelnickoho nacionalnoho universytetu, vol. 6, pp. 130-133.

4. Orlatyy, M.K. аnd Gogol, T.V. (2011), “Foreign experience managing the development of social infrastructure”, Naukoviy visnyk Akademii municypalnoho upravlinnya, vol. 3, pp. 51-57.

5. Kolodina, E.A. and Radionova, O.V. (2013), “Problems and prospects of development of public-private partnership in the field of culture”, Izvestiya IHEA, vol. 4 (90), pp. 114-119.

6. The Verkhovna Rada of Ukraine (1999), The Law of Ukraine “On concessions”, available at: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/997-14 (Accessed 21 May 2014).

Размещено на Allbest.ru