Роль стратегічного планування в підвищенні конкурентоспроможності підприємств-суб’єктів ЗЕД

Размещено на http://www.allbest.ru/

РОЛЬ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ В ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ-СУБ'ЄКТІВ ЗЕД

О.А. Баталова,

старший викладач кафедри фандрайзингу та логістики,

Національний університет харчових технологій, м. Київ

Т. Ю. Шишо,

магістрант кафедри фандрайзингу та логістики,

Національний університет харчових технологій, м. Київ

Анотація

У статті розглянутий процес стратегічного планування розвитку промислового підприємства, його вплив на підвищення конкурентоспроможності суб'єктів ЗЕД. Зроблені висновки стосовно ролі та проблем використання стратегічного планування на сучасному етапі розвитку економіки України.

Ключові слова: стратегічне планування, підприємство, зовнішньоекономічна діяльність, конкурентоспроможність, стратегія.

Annotation

О.А. Batalova,

Senior lecturer, Department of Fundraising and Logistics,

National University of Food Technologies, Kyiv

T. Y. Shysho,

Undergraduate, National University of Food Technologies, Kyiv

ROLE OF STRATEGIC PLANNING IN ENHANCING THE COMPETITIVENESS OF ENTERPRISES-SUBJECTS OF FOREIGN TRADE

The article examines the process of strategic planning of the industrial company, its impact on improving the competitiveness of economic operators. Conclusions on the role and use of strategic planning issues at the present stage of development of Ukraine's economy.

Keywords: strategic planning, business, foreign trade, competitiveness, strategy.

Постановка проблеми. Стратегічне планування виступає управлінським інструментом прогнозування цілей та шляхів їх реалізації в умовах постійних трансформаційних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, що знижують рівень адаптивності підприємств-суб'єктів ЗЕД, наслідком чого є дестабілізація функціонування та розвитку на зовнішніх ринках. Застосування стратегічного планування на вітчизняних підприємствах носить фрагментарний характер, серед причин слід виділити: необґрунтованість методичного інструментарію, використовуваного при реалізації процесу планування; відсутність системності при розробці сукупності показників стратегічного планування розвитку; неефективність оцінки, контролю, реалізації стратегії та зворотного зв'язку. Особливого значення набуває необхідність вирішення проблем організації та інтеграції стратегічного планування розвитку з існуючим процесом планування діяльності підприємств-суб'єктів ЗЕД.

В сучасних умовах нестабільності та світової фінансової кризи, яка поширюється національними ринками, особливої уваги потребує зовнішньоекономічна діяльність та її стратегічний розвиток. Стратегічне планування формується під впливом внутрішнього та зовнішнього середовища, постійно розвивається, тому що завжди виникають нові чинники, на які необхідно оперативно реагувати.

В першу чергу, це актуально для країн з нерозвинутою до кінця ринковою економікою. Саме до таких країн, за визначенням І.Фішера, відноситься Україна. Так, наприклад, українська економіка має велику залежність від постачальників енергоносіїв; кон'юнктура світових ринків робить вітчизняну економіку дуже чутливою до зміни чинників зовнішнього середовища.

Зовнішнє середовище бізнесу, особливо міжнародного, характеризується швидкими змінами. Це пояснюється високою насиченістю споживчого попиту, його індивідуалізацією, різноманітним характером.

Ці зміни попиту диктують зрушення інших факторів середовища: технології, засобів зв'язку і т.д. Відповідно й підприємства повинні швидко пристосовуватись до цих змін.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичним та методологічним аспектам стратегічного планування протягом останніх десятиріч XX ст. присвячено чимало спеціальних досліджень. Значний внесок у становлення та розвиток стратегічного планування зробили І. Ансофф, Р. Акофф, М. Портер, Г. Хамел, Г. Мінцберг, А. А. Томпсон, А. Дж. Стрікленд, У. Кінг, Д. Кліланд, наукові розробки яких покладені в основу теорії стратегічного планування. Дослідженню проблем використання стратегічного планування на підприємствах також присвячують наукові праці такі вчені-економісти, як Алексєєва М.М., Богомолова О.А., Владимирова Л.П., Антоні Р., Балабанова Л.В., Пономаренко В.С., Ястремська О.М. та інші. В українській літературі це питання вивчене недостатньо, висвітлені тільки окремі питання, тому підприємцям в Україні доводиться використовувати такі методи розробки стратегії, які не адаптовані до умов функціонування підприємств у вітчизняному бізнес-середовищі та не випробувані достатній відрізок часу.

Постановка завдання. Метою статті є обґрунтування важливості стратегічного планування, спрямованого на підвищення конкурентоспроможності діяльності вітчизняних підприємств, а також висвітлення проблем, що виникають в процесі стратегічного планування на сучасному етапі розвитку економіки України.

Виклад основного матеріалу. Спроби України значно розширити міжнародні зв'язки, залучити країну в світовий ринок, у міжнародний розподіл праці постійно натикаються на проблему низької конкурентоспроможності української продукції, що є показником конкурентоспроможності українських підприємств. Тому підвищення конкурентоспроможності підприємств у сучасних умовах є однією з ключових проблем, рішення якої сприяє розвитку та інтенсифікації економіки.

Погіршення технічного та технологічного стану виробництва, криза платежів, пасивна інвестиційна діяльність, втрата традиційних ринків збуту через низьку конкурентоспроможність, повільна структурна перебудова призводять до простою великої кількості підприємств і виробництв. А це, у свою чергу, негативно позначається на розвитку конкуренції в Україні[3].

Наслідки економічних реформ на сучасному етапі неоднозначні. Довготривала соціально-економічна криза у країні пояснюється такими причинами:

1) масштаби та глибина кризи досягли такого рівня, що ситуацію в суспільстві можна охарактеризувати як екстремальну;

2) ринкові механізми у багатьох галузях економіки перебувають у стадії формування;

3) подолання кризових явищ потребує не просто ефективних, а інтенсивних заходів.

Низька конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників є дуже небезпечним чинником, який може призвести до погіршення економічної безпеки країни. Це обумовлено тим, що конкурентоспроможність як інтегральний показник розвитку країни та її економічної могутності є водночас запорукою повноцінного та ефективного входження у світову економічну систему [2].

Українські та міжнародні аналітики вважають, що український ринок вступив у стадію, коли відсутність стратегічного планування діяльності та розробленої стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства заважає підприємствам на кожному кроці. Сучасний темп зміни і збільшення знань є настільки великим, що стратегічне планування основних напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства представляється єдиним способом формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей для підприємств і організацій.

Саме тому, незаперечною ознакою сучасного етапу суспільного розвитку України має стати посилення уваги як політиків та науковців, так і пересічних громадян до проблеми формування та досягнення стратегічних пріоритетів, створення загальної стратегії розвитку[5].

На жаль, в Україні теорія і практика стратегічного планування не знайшли широкого поширення. Більшість керівників не вбачають потреби необхідності у виробленні довгострокових стратегій, помилково вважаючи, що в сучасних динамічних умовах неможливо вирішувати перспективні питання розвитку. Хоча саме стратегічне планування є найважливішим засобом забезпечення успішного виживання підприємства в агресивному динамічному конкурентному середовищі, засобом його адаптації до змін в ньому. Відсутність орієнтирів, місії і цільової спрямованості розвитку підприємства, можливості розпізнання впливу його зовнішнього оточення й адекватної реакції на нього, а також здатності адаптуватися чи навіть активно впливати на це середовище, на жаль, робить більшість українських підприємств безпомічними сьогодні і безперспективними на майбутнє.

У той же час, крім суб'єктивного небажання стратегічно мислити і нерозуміння необхідності стратегічного підходу до управління бізнесом з боку керівників багатьох українських підприємств, існує низка об'єктивних причин, що обумовлюють той факт, що українськими підприємствами формування стратегії діяльності та розвитку бізнесу практично не здійснюється. Так, зокрема, безпосередньо робота з вироблення стратегії підприємства, як продуманого сценарію довгострокової поведінки в зовнішньому ринковому оточенні, передбачає обґрунтування і розроблення інвестиційних проектів та відповідних бізнес-планів, аналіз і розроблення можливостей випуску нових продуктів, можливостей випуску нових цінних паперів, оцінку ризиків і розроблення системи управління портфелями цінних паперів. А для цього потрібні, з одного боку, знання експертів-аналітиків з питань макроекономіки, міжнародного, фінансового, податкового, вексельного, патентного права, проведення досконалого бухгалтерського обліку та аналізу, аудиту, менеджменту та маркетингу тощо. А з іншого боку, необхідна відповідна фінансова спроможність підприємств оплатити виконану роботу групи таких аналітиків-консультантів. Отже, обмежені фінансові можливості переважної більшості українських підприємств і брак фахівців необхідного рівня об'єктивно обумовлюють обмеженість такого виду управлінської діяльності на підприємствах, а також їх економічного консультування в питаннях вироблення своєї стратегії розвитку[4].

Проблема запровадження системи стратегічного планування на українських підприємствах полягає також і в тому, що єдиного стандартного рецепту організації оптимального планування діяльності підприємства у довгостроковому періоді не існує і тому потрібно постійно обирати ті засоби стратегічного планування, які є найбільш адекватними і певному типу підприємств, і певному виду проблем [3]. Тобто до запровадження на підприємстві стратегічного планування треба підходити творчо і в індивідуальному порядку. А це, як і розроблення власне самої стратегії підприємства, пов'язане з великими зусиллями та витратами часу і ресурсів. Таким чином, хоча запровадження системи стратегічного планування в Україні і є об'єктивно необхідним процесом в сфері організації управління бізнесом, але на жаль, поки що воно на своєму шляху зустрічає багато як об'єктивних, так і суб'єктивних перешкод.

На рис. 1 представлено логічну схему процесу стратегічного планування розвитку підприємства-суб'єкта ЗЕД та визначено основні етапи стратегічного планування, їх послідовність та інструментарій, що дозволяє реалізувати кожен етап.

Рис. 1. Процес стратегічного планування розвитку підприємства-суб'єкта ЗЕД

Отже, на більшості підприємств України стратегічне планування майже не здійснюється, або почало використовуватися відносно недавно і досить обмежно, тому спеціалісти і керівники вітчизняних підприємств не мають досвіду, знань та не знають переваг стратегічного планування.

На сьогодні, основні засади і підходи стратегічного планування на українських підприємствах запозичені переважно з розробок зарубіжних учених і практики американських, японських і європейських корпорацій з огляду на те, що досвід України у цій сфері невеликий. А методи стратегічного планування, які використовуються у зарубіжній практиці, не адаптовані до вітчизняного ринку, і, як наслідок, результати їхнього використання виявляються не завжди задовільними[1].

Загалом, проблема використання стратегічного планування на підприємствах в Україні пов'язана не стільки з прискоренням віддачі інвестицій, з підвищенням вартості акцій чи з завоюванням нових ринків, скільки з загальною економічною кризою, критичним станом виробництва тощо. Тільки успішне оволодіння методами і підходами сучасного стратегічного планування з урахуванням ризику появи кризових ситуацій і його успішне впровадження дозволить підприємствам функціонувати стабільно та забезпечить їм позитивні перспективи щодо зростання. На вітчизняних підприємствах запровадження системи стратегічного планування пов'язане з багатьма проблемами, зокрема з усвідомленням того, що для отримання бажаного результату потрібно одночасно вирішувати як поточні, так і стратегічні завдання. Але підприємство, яке володіє стратегією і запроваджує стратегічне планування, завжди має можливість поводитися послідовно і системно, що збільшує імовірність досягнення ними поставленої мети. І, як показує зарубіжний досвід, більшість успішних підприємств регулярно розробляють стратегію свого розвитку. А основним завданням такого управління на цих підприємствах є забезпечення досягнення прибутку не тільки сьогодні, але й постійно в довготривалій перспективі.

Не дивлячись на те, що теоретико-методологічні засади та практичний досвід західних компаній зі стратегічного планування широко поширюються в Україні, на практиці коло їх застосування значно звужується через специфіку національного бізнесу, вплив індивідуальних, непередбачуваних зовнішніх та внутрішніх умов, психологічну та професійну неспроможність багатьох українських менеджерів.

Провідні українські підприємства-суб'єкти ЗЕД намагаються формувати новий підхід до системи планування взагалі та стратегічного зокрема, оснований на поширеній на Заході (зокрема в США) практиці до децентралізації управління компаніями. Згідно з цим підходом відбувається трансформація організаційної структури сучасного підприємства як форми бізнесу, так і управління ним, на засадах переходу від функціональної гіперцентралізованої структури, яка розподіляє діяльність і завдання згідно з її основними економічними функціями, до незалежних підрозділів, які формують і реалізують стратегію на окремих сегментах ринку і можуть там бути конкурентоспроможними. Але формування нового типу структури підприємства і його управління - це перший крок у запровадженні системи ефективного стратегічного планування в українському бізнесі з урахуванням сучасних його особливостей[4].

Очевидно одне - стратегічне планування підприємством вимагає регулярного виконання стратегічних процедур та постійного моніторингу стратегічних індикаторів з метою подальшого оперативного реагування на запити ринку. Відсутність регулярної основи в цьому випадку призводить до того, що більшість підприємств вирішують лише поодинокі локальні проблеми. Проте універсальної схеми ефективного стратегічного планування не існує в принципі.

Отже, якісна організація стратегічного планування підприємства-суб'єкта ЗЕД дозволяє йому визначити напрямок і спосіб руху до цілей, а виконання розробленої стратегії підвищення конкурентоспроможності та її коригування створює умови для того, щоб реалізувати свою стратегію розвитку на основі конкурентних переваг.

Однак більшість керівників українських підприємств не вбачають необхідності у проведенні стратегічного планування, що зумовлює недостатню конкурентоспроможність українських виробників на світовому ринку.

стратегічний економіка конкурентоспроможність менеджмент

Література

1. Білорус О., Мацейко Ю. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі // Економічний часопис-XXI. - 2011. - № 9. - с.7.

2. Данільова Є.І. Взаємозв'язок стратегічного та оперативного управління в системі управління компанією // Економіка. Соціологія. Менеджмент. - 2009. - №4. - с.24.

3. Єлісєєва О. К. Моделювання зовнішньоекономічної діяльності металургійної галузі України / О. К. Єлісєєва // Економічний форум. - 2012. - № 1. - с. 45.

4. Кашуба Я. М. Вибір методів та підходів стратегічного управління розвитком підприємництва / Я. М. Кашуба // Економіка і держава. - 2011. - №1. - с. 18.

5. Ліпєц Ю.А. Впровадження стратегічного менеджменту на підприємствах України як прогресивного напрямку їх розвитку // Проблеми науки. - №6. - с.55.

6. Матвеева А. Не сошлись стратегиями // Эксперт. - 2013. - № 27.- с. 22.

Размещено на Allbest.ru