Наукові засади управління сталим соціально-економічним розвитком регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Наукові засади управління сталим соціально-економічним розвитком регіонів

В. Ю. Єлінєвський, здобувач кафедри менеджменту Міжнародного університету бізнесу і права

В статті досліджено наукові засади та особливості управління сталим соціально-економічним розвитком регіонів. Досліджено проблеми економічних процесів на регіональному рівні та їх вплив на соціальний розвиток регіонів.

Ключові слова: соціально-економічний розвиток, сталий розвиток, регіональна економіка, регіони, сталий розвиток регіонів. 

In the article the scientific principles and characteristics of sustainable socio-economic development of regions. The problems of economic processes at regional level and their impact on social development of the regions.

Keywords: socio-economic development, sustainable development, regional economy, region, sustainable development of regions.

В статье исследованы научные основы и особенности управления устойчивым социально-экономическим развитием регионов. Исследованы проблемы экономических процессов на региональном уровне и их влияние на социальное развитие регионов.

Ключевые слова: социально - экономическое развитие, устойчивое развитие, региональная экономика, регионы, устойчивое развитие регионов.

Постановка проблеми

Значна диспропорція в соціально-економічному розвитку регіонів, яка посилилася в умовах глобальної економічної кризи, призводить до виникнення протиріч регіональних економічних інтересів із загальнонаціональними. Ефективна реалізація економічних інтересів території через соціальну політику безпосередньо впливає на якість життя населення, сприяє сталому розвитку регіональної економіки і, відповідно, української економіки в цілому. У зв'язку з цим, актуалізується необхідність дослідження питань пов'язаних із соціально-економічним розвитком регіонів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема активізації механізмів соціально-економічного розвитку регіонів є об'єктом наукового дослідження багатьох вітчизняних і закордонних учених. Істотний внесок у її вирішення внесли: О.І. Амоша, Є.І.Бойко, М.П.Бутко, В.Н. Василенко, І.М.Вахович, В.М. Геєць, З.В. Герасимчук,  Р.О.Дечко, М.І. Долішній, С.І.Дорогунцов, І.О.Іртищева, О.С. Поважний, В.І.Копитко,  В.В.Лагодієнко, А.Ф. Мельник, О.В.Митяй, М.В.Місюк, Я.О.Побурко, В.А. Поповкін, Л.І.Федулова, Б.О.Язлюк та інші. У роботах вказаних вчених сформульовані методологічні й організаційні принципи формування, структуризації, використання й відтворення соціально-економічного розвитку регіону. Проте, дослідження питань пов'язаних із соціально-економічним розвитком регіонів, потребують додаткового визначення особливостей управління сталим соціально-економічним розвитком регіонів.

Постановка завдання. Метою дослідження є висвітлення наукових засад та особливостей управління сталим соціально-економічним розвитком регіонів.

Виклад основного матеріалу

Вивчення регіону через призму методології аналізу як суб'єкта виникнення економічних інтересів дає можливість показати складність і багатовимірність його сучасного трактування. Порівняльний аналіз різних точок зору щодо визначення поняття «регіон» дозволив здійснити класифікацію цих підходів, виділивши при цьому вивчення регіону як території і як соціальної конструкції. У другому випадку регіони являють собою економічні суб'єкти, що мають свої особливі інтереси. При цьому політико-економічною основою функціонування такого економічного суб'єкта є наступні фактори: відносини власності, що дають матеріальну основу самостійності суб'єкта; система інститутів, що забезпечує реальні можливості їх функціонування; наявність власних бюджетів. Все вищесказане зумовлює відокремлення економічних інтересів регіону.

Перетворення регіонів України в економічні суб'єкти відбулося в середині 90-х років минулого сторіччя. У цій ситуації вони відповідають за умови життя населення території, беруть участь у формуванні загальнонаціональної політики і є основою обліку своїх інтересів в макроекономічних рішеннях [1].

Інституційна теорія може бути покладена в основу сучасної моделі розвитку регіону. Зростання ролі формальних і неформальних інститутів сприяє реалізації інтересів регіону як ефективного і постійно зростаючого ресурсу економіки. З цієї точки зору інституційне середовище і структура є характерною особливістю регіону, що враховує сукупність багаторівневих зв'язків: поведінка людини, що проживає на даній території; менталітет, сформовані традиції життя; національні особливості. Всі ці риси припускають основу формування економічних інтересів регіону.

Функціонування і розвиток регіонів, як економічних суб'єктів виникнення та реалізації їхніх інтересів, пов'язано з поділом влади, законодавчими умовами та обмеженнями. При цьому слід враховувати, що органи влади регіону, крім висловлення ними інтересів жителів території, мають і власні, відмінні від інтересів платників податків, спрямовані на отримання додаткової вигоди, названої політичною рентою  [2].

Для з'ясування можливостей виникнення інтересів регіонів проводиться періодизація регіонального розвитку країни з урахуванням її поділу на адміністративні одиниці. Початком цього процесу можна вважати петровські реформи XVIII століття. Поділ країни відбувався і надалі. Так, в XIX столітті в районуванні використовувалися ознаки географічного положення, умови природи і фабрично-заводський підхід. Однак, до революції не проводилися теоретичні дослідження з регіональної економіки, і тільки після 1917 року почалася розробка теоретико-методологічних основ регіональної політики. У роботі зазначається, що інтерес до цієї проблеми носив хвилеподібний характер, період активізації супроводжувався тимчасовим згасанням інтересів. Можна виділити п'ять етапів докорінної модернізації, послідовність і зміст яких обумовлені зміною тих суспільних умов, в яких розвивалася теорія і реальні процеси (табл. 1) [3].

Таблиця 1 - Основні етапи регіонального розвитку в Україні в XX - початку XXI ст.

В умовах трансформації державної власності виникла можливість вивчення регіону як економічного суб'єкта, що володіє якісно певними економічними інтересами. Специфіка їх визначається особливістю укладених економічних відносин, потреб і виконуваних функцій.

Природа економічних інтересів, в основному, розглядається через призму економічних відносин і базується на задоволенні певних потреб. Слід виділити два підходи, коли інтерес виражається як цільова функція потреб і як усвідомлені потреби. З методологічної точки зору економічні потреби утворюються як на рівні окремої особистості, господарюючого суб'єкта, так і на рівні територіального утворення. Система потреб на мезорівні визначається об'єктивними умовами життєдіяльності на даній території, соціальним і культурним розвитком її населення. У цьому зв'язку регіональний інтерес як економічна категорія являє собою об'єктивну необхідність задоволення сформованих і постійно розвиваючихся регіональних потреб в умовах історично певних економічних відносин [3].

Система взаємодії інтересів суб'єктів регіону включає соціальні інститути і населення даної території, муніципальні утворення, організації та підприємства регіонального господарства, його працівники. Для кожного з цих суб'єктів характерний свій набір економічних відносин з приводу задоволення своїх потреб. Природно, що мотивація та інтереси діяльності у них відрізняються. Оскільки ці суб'єкти об'єднані в процесі присвоєння суспільних благ, то їх різнопланові інтереси стають джерелом внутрішніх протиріч регіону. Реалізація регіонального інтересу визначається також зовнішніми факторами, які представлені різними рівнями інституціоналізації всіх видів суспільної діяльності у вигляді закріплення формальних і неформальних правил. При цьому інтереси всіх рівнів не завжди збігаються з інтересами представницької та законодавчої влади на місцях і можуть призвести до виникнення різноспрямованих інтересів соціальних інститутів.

В системі економічних інтересів суспільства значну роль відіграє державний економічний інтерес, основою якого виступає державна власність. Даний вид інтересу виступає як загальнонаціональний економічний інтерес. У цьому зв'язку узгодження економічних інтересів регіону із загальнонаціональними є необхідною умовою економічного порядку і розвитку регіону. Такий підхід забезпечує соціальну орієнтацію сучасної економіки, необхідний рівень добробуту для всіх верств населення.

Ефективна реалізація регіональних економічних інтересів обґрунтовується функцією відтворювального процесу на мезорівні з метою задоволення потреб населення даної території і господарюючих суб'єктів. При цьому простежується чітка функціональна залежність між достатністю матеріальної бази і розвиненістю формальних інститутів, особливо в області майнових, земельних та фінансово-податкових відносин, і питаннями реалізації регіональних економічних інтересів [4].

Регіональні економічні інтереси різноманітні і суперечливі, так як вони виникають в сферах суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання і мають різні форми і різновиди. Для врегулювання протиріч виникає такий соціальний інститут як орган регіональної влади, якому передано право юридичної особи від імені місцевого співтовариства.

Перехід України на початку 1990-х років до ринкових відносин і інтеграція національної економіки у світове господарство призвели до істотних змін всіх параметрів соціально-економічного розвитку країни і утворюючих її регіонів. Після різкого скорочення обсягів виробництва, падіння життєвого рівня значної частини населення, критичного зниження ефективності національної економіки та погіршення стану навколишнього середовища з початку 2000 років намітилася, а потім стала стійкою позитивна тенденція у розвитку української економіки [5].

Однак світова фінансово-економічна криза стала причиною зміни її зростання різким падінням, загострення соціальних проблем і неясних перспектив на майбутнє. Українська економіка вступила в рецесію, що супроводжується знеціненням гривні, зростанням безробіття, припиненням інвестиційних програм. Негативна динаміка промислового виробництва відмічається майже у всіх регіонах країни [6].

На сучасному етапі розвиток національної та регіональної економік в значній мірі визначається закономірностями загальносвітових, глобалізаційних процесів, які, з одного боку, сприяють збільшенню темпів економічного зростання і, тим самим, забезпечують можливість задовольняти зростаючі потреби все більшого числа населення планети, а з іншого - тягнуть за собою зростання невизначеності і нестійкість розвитку. Виникаючі обурення носять непрогнозований характер і є дестабілізуючим чинником, що істотно ускладнює управління соціально-економічними процесами. Ці обставини вимагають пошуку шляхів комплексного вирішення економічних, соціальних та екологічних проблем в умовах глобалізації і ставлять проблему переходу країни на модель сталого соціально-економічного розвитку.

Питання сталого розвитку соціально-економічних систем не втрачають своєї актуальності протягом вже багатьох десятиліть. Теорія стійкості соціально-економічних систем має давню історію. Її основи були закладені філософами, математиками, фізиками, біологами. Однак стійкість соціально-економічної системи значно відрізняється від будь-якої іншої стійкості, так як її предметом виступає система, в якій зв'язками між елементами є суспільні відносини людей у процесі виробництва і споживання. Наприкінці XX - початку XXI ст. проблема сталого розвитку соціально-економічних систем набула особливої гостроти через посилення впливу глобалізації на соціально-економічні процеси [7].

Визначення стійкості, що одержало широку популярність, було введене А.Д. Урсул в кінці XIX століття. Відповідно до нього, траєкторія буде називатися стійкою, якщо для будь-якого малого граничного відхилення, визначального коридор стійкості, можна вказати такі обмеження для збурень, при яких система не вийде з цього коридору. Тому, говорячи про стійкість, в кожному конкретному випадку потрібно розуміти, які риси системи повинні зберегти свою сталість і якою мірою. Також треба охарактеризувати обурення, щодо яких система буде стійка. Очевидно, що чим більше обурення, тим меншою мірою можна зберегти бажані характеристики. Природно, що в контексті безпеки допустимі впливи на систему потребують особливої уваги. Сьогодні малі впливи здатні міняти багатосистемні властивості нашого світу. Це говорить про загальну властивість систем, яка починає проявлятися, якщо перевищено деякий критичний рівень складності [8].

Стійкість за Урсулом - це не єдиний вид стійкості, використовуваний в математиці і в комп'ютерному моделюванні. Істотним поняттям є так звана структурна стійкість. Вона характеризує якісну схожість різних систем при зміні різних параметрів [8].

У питаннях забезпечення безпеки соціально-економічних систем взагалі та економічної безпеки зокрема структурна стійкість є предметом серйозного міждисциплінарного аналізу. Тут важливо вирішити, що необхідно зберегти господарюючому суб'єкту в якості потенціалу для свого майбутнього розвитку. Вивчення структурної стійкості системи може стати основою, по-перше, для формування структурної політики щодо забезпечення економічної безпеки; по-друге, для розробки і створення інституційних механізмів, що забезпечують безпеку (і економічну, зокрема) соціально-економічної системи. Так, за словами О.А. Скляренка, директивне регулювання, будучи альтернативою ринковому самоналаштуванню, не є антиподом ринку, а є його продуктом і важливим конструюючим елементом. Тому воно так широко використовується сьогодні не тільки державою, а й бізнесом [9].

Ключовим поняттям теорії управління є поняття стійкості об'єкта в сенсі передбачуваності поведінки в певній мірі під впливом зовнішнього середовища, внутрішніх змін та управління. У загальному випадку під стійкістю розуміється відтворення при наявності шуму деякої властивості системи. Вибір потрібного визначення стійкості багато в чому обумовлений інтуїцією дослідника (табл. 2).

Для вирішення конкретних завдань необхідно розуміти, які властивості системи повинні відтворюватися обов'язково. Якщо деяка властивість системи не спостерігається в принципі або спостерігається з великими труднощами, то стійкість за цією ознакою можна не враховувати. Особливістю і складністю побудови системи економічної безпеки є той факт, що її дієвість практично повністю залежить від людського фактору. Прийняття рішень економічним суб'єктом характеризується необоротністю наслідків, тому вони стають дуже ризикованими через відсутність об'єктивних даних про ймовірність того, що будуть отримані бажані результати [10].

Таблиця 2 - Традиційні ознаки і відповідні їм поняття стійкості

В даний час у вітчизняній теорії регіональної економіки найбільшого поширення набув підхід, в якому об'єкт дослідження представлений локальними аспектами соціально-економічної системи держави та напрямками функціонування і розвитку підсистем національної економіки на різних територіях, їх окремих складових елементів і зв'язків між ними. Економічний простір являє собою володіючу географічними кордонами територію, з розташованими на ній зонами проживання та відпочинку населення, підприємствами різного галузевого профілю з відповідною інфраструктурою та іншими елементами відтворювального процесу [11].

Здійсненню єдиної ефективної державної політики в галузі соціально-економічного розвитку перешкоджає збільшуєма неоднорідність організації економічного простору, обумовлена рядом причин: створенням інноваційних кластерів в регіонах, виникненням нових точок і полюсів зростання. На нашу думку, полюс зростання регіону являє собою комбінацію володіючих тенденцією до розвитку і раціонально-обґрунтованого розширення галузей (підприємств), орієнтованих на досягнення сталого економічного зростання на виділеній території.

Регіони, які істотно відстають від інших, отримують серйозну підтримку з боку держави, однак, використовувані механізми і надавана фінансова допомога дозволяють вирішити лише поточні завдання, не забезпечуючи збалансованого економічного розвитку, який служить платформою для підвищення якості життя населення регіону [12].

Для зміни ситуації та скорочення просторової диференціації економічного розвитку необхідно задіяти такі результативні інструменти економіки, як підвищення ефективності регіональної інвестиційної політики і, як наслідок, активності регіонального економічного середовища. Визначення пріоритетних напрямків і векторів раціонального заломлення фінансових потоків з боку держави для забезпечення збалансованого, сталого регіонального соціально-економічного розвитку обумовлюється системним підходом до вивчення впливу факторів різної природи (інвестиційних, природно-ресурсних, виробничих, інноваційних, соціальних, інституціональних і т.д.) на динаміку, цілі та перспективи розвитку економічної системи (рис. 1).

Розглядаючи напрямки розвитку регіональної економіки, необхідно, в першу чергу, дослідити діяльність суб'єктів економічних відносин, представлених комерційними та некомерційними організаціями, особами, які здійснюють індивідуальну підприємницьку діяльність. При цьому, сутність регіонів можна розглядати в розрізі виконуваних ними функцій. З одного боку, вони є представниками публічної влади, здійснюючи регулювання підвідомчій території в рамках нормативно-законодавчих актів, а, з іншого, - власників, що мають право на отримання доходу від здійснення операцій з належним йому майном. Відзначимо, що економічна діяльність господарюючих суб'єктів і регіонів здійснюється відповідно з правовими актами державного та регіонального значення та з дотриманням інтересів всіх учасників економічних відносин [13].

соціальний економічний регіон компліментарність

Рис. 1 - Взаємозв'язок цілей розвитку регіону та його економічної системи

Місія регіональної економічної системи - створення цивілізованої регіональної економіки (ринкової системи регіону), що дозволяє досягти її учасникам (підсистем, елементам) виниклих перед ними соціальних і економічних завдань. Для виконання даної місії необхідне виконання наступних стратегічних завдань:

1) розробка і створення інструментів, забезпечуючих прозорість функціонування суб'єктів і стимулюючих зростання інвестицій в регіональну економіку;

2) активізація використання інноваційних та екологічно чистих технологій в процесі створення конкурентоспроможних продуктів і послуг;

3) підвищення якості життя населення регіону;

4) розвиток інфраструктури ринку;

5) стимулювання ефективного використання інвестиційних механізмів з метою формування умов для створення нових видів економічної діяльності і т.д. [14].

Досягнення сталого регіонального розвитку являє собою складне поєднання соціально-економічних процесів та облік безлічі складових, факторів і умов, ключовими з яких є розглянуті вище точки або полюси зростання регіону, що характеризуються наявністю зв'язку і взаємозумовленістю між валовим регіональним продуктом та інвестиціями, рівнем розвитку економіки і якістю життя населення регіону.

Стійкість регіональної економіки може бути досягнута в результаті дотримання таких принципів [15].:

- Принцип єдності полягає в тому, що стійкість регіональної економіки досягається в тому випадку, коли дотримуються інтереси всіх учасників економічних відносин, здійснюваних у рамках єдиного регіонального економічного простору (від держави до конкретних регіонів) за допомогою узгодження темпів розвитку національної економіки;

- Принцип компліментарності передбачає розвиток регіональної економіки з урахуванням властивих території специфічних особливостей і здатності адаптуватися до природних умов;

- Принцип гнучкості відображає здатність регіональних органів влади генерувати управлінські рішення за допомогою проведення дипломатичних переговорів, що враховують інтереси державного та регіонального рівнів, що також буде свідчити про демократизацію економіки;

- Принцип автономності передбачає надання регіонам самостійності в управлінні розвитком економіки, що дозволяє управлінським кадрам приймати рішення на основі територіальної специфіки, інтересів суб'єктів господарювання і органів влади, результуючим показником якого є фінансова достатність регіону і відмова його від дотацій з державного бюджету.

При цьому необхідно створити умови для органічного вписування вище перелічених принципів в економічний простір регіону, в чому і полягає місія регіональної економічної політики.

Список використаних джерел

1. Артеменко В. Індикатори стійкого соціально-економічного розвитку регіонів / В. Артеменко // Регіональна економіка. - 2006. - № 2. - С. 90-97.

2. Євдокименко В. Стратегія соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці: концептуальний підхід в сучасних умовах / В. Євдокименко // Регіональна економіка. - 2004. - № 2. - С. 104-117.

3. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: у 6 т. / [М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, О.І. Амоша та ін.]. - К.: Ін-т економіки та прогнозування НАН України, 2004. - Т. 4: Програмно-цільовий метод у бюджетному процесі. - 2004. - 364 с.

4. Величко В.В. Програмно-цільові методи в управлінні соціальною сферою регіону / В.В. Величко, О.А. Карлова // Економіка та держава. - 2005. - № 12. - С. 74-77.

5. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития / Н.В. Багров. - К.: Либідь, 2002. - 254 с. - (Крым - ХХІ век).

6. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави : національна доповідь / В.М. Геєць, А.І. Даниленко, М.Г. Жулинський та ін.; за заг. ред. В.М. Геєця. -- К. : НВЦ НБУВ, 2009. -- 687 с.

7. Урсул А.Д. Природа информации. Философский очерк / А.Д. Урсул. -- М. : Политиздат, 1968. -- 287 с.

8. Лексин В. Общероссийские реформы и территориальное развитие. Депрессивные территории: прежние проблемы и новые варианты их решения / В. Лексин, А. Швецов // Российский экономический журнал. - 2001. - № 9. - С. 41-47.

9. Скляренко О.А. Інформаційне забезпечення реформування державного управління / О.А. Скляренко // Вісник Книжкової палати. -- 2009. -- 3 (152). -- С. 44-45.

10. Максимова Т.С. Формування механізму діагностування та прогнозування економічного і соціального розвитку регіонів: дис. …доктора екон. наук: 08.10.01 / Максимова Тетяна Семенівна - Д, 2004. - 465 с.

11. Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та український виміри: Монографія / [В.В. Адамик, О.І. Амоша. Є.В. Савельєв та ін.]. - К.: Знання, 2007. - 595 с.

12. Кондратюк В.В. Обгрунтування впливу інтеграційних процесів на регіональний соціально- економічний розвиток (на прикладі Кіровоградського регіону): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / В.В. Кондратюк. - К., 2009. - 20 с.

13. Бюджетний кодекс України: Закон України від 21.06.2001 № 2542-III // Офіційний вісник України. - 2001. - № 37-38. - Ст. 189. - Режим доступу до електронного ресурсу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2542-14.

14. Долодаренко А. Регіональна модель міжгалузевого балансу / А. Долодаренко, А. Ребенок, Є. Сахно // Регіональна економіка. - 2005. - № 2. - С. 114-122.

15. Лега Н.Ю. Організація ефективного функціонування соціального комплексу регіону: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.05 «Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка» / Н.Ю. Лега. - К., 2009. - 20 с.

16. Artemenko, V. (2006), "Indykatory stiikoho sotsialno-ekonomichnoho rozvytku rehioniv", Rehionalna ekonomika, vol. 2, pp. 90-97.

17. Yevdokymenko, V. (2004), "Stratehiia sotsialno-ekonomichnoho rozvytku administratyvno-terytorialnoi odynytsi: kontseptualnyi pidkhid v suchasnykh umovakh", Rehionalna ekonomika, vol. 2, pp. 104-117.

18. Azarov, M.Ya. Yaroshenko, F.O. Amosha, O.I. and others (2004), Biudzhetna polityka u konteksti stratehii sotsialno-ekonomichnoho rozvytku Ukrainy [Fiscal policy in the context of socio-economic development of Ukraine], vol. 4, In-t ekonomiky ta prohnozuvannia NAN Ukrainy, Kyiv, Ukraine, p. 364.

19. Velychko, V.V. and Karlova, O.A. (2005), "Prohramno-tsilovi metody v upravlinni sotsialnoiu sferoiu rehionu",  Ekonomika ta derzhava, vol. 12, pp. 74-77.

20. Bagrov, N.V. (2002), Regional'naja geopolitika ustojchivogo razvitija [Regional geopolitics of sustainable development], Libіd', Kyiv, Ukraine, p. 254.

21. Heiets, V.M. Danylenko, A.I. Zhulynskyi, M.H. and others (2009), Sotsialno-ekonomichnyi stan Ukrainy: naslidky dlia narodu ta derzhavy: natsionalna dopovid [Socio-economic status Ukraine: consequences for people and the state: national report], NVTs NBUV, Kyiv, Ukraine, p. 687.

22. Ursul, A.D. (1968), Priroda informacii. Filosofskij ocherk [The nature of the information. Philosophical Essays], Politizdat, Moscow, Russia, p. 287.

23. Leksin, V. and Shvecov, A. (2001), "Obshherossijskie reformy i territorial'noe razvitie. Depressivnye territorii: prezhnie problemy i novye varianty ih reshenija",  Rossijskij jekonomicheskij zhurnal, vol. 9, pp. 41-47.

24. Skliarenko, O.A. (2009), "Informatsiine zabezpechennia reformuvannia derzhavnoho upravlinnia", Visnyk Knyzhkovoi palaty, vol. 3 (152), pp. 44-45.

25. Maksymova, T.S. (2004), "Formuvannia mekhanizmu diahnostuvannia ta prohnozuvannia ekonomichnoho i sotsialnoho rozvytku rehioniv", Abstract of Ph.D. dissertation, 08.10.01, p. 465.

26. Adamyk, V.V. Amosha, O.I. Saveliev, Ye.V. and others (2007), Ekonomichni problemy XXI stolittia: mizhnarodnyi ta ukrainskyi vymiry [Economic Problems of XXI Century: International and Ukrainian Dimensions], Znannia, Kyiv, Ukraine, p. 595.

27. Kondratiuk, V.V. (2009), "Obhruntuvannia vplyvu intehratsiinykh protsesiv na rehionalnyi sotsialno-ekonomichnyi rozvytok (na prykladi Kirovohradskoho rehionu)", Ph.D. Thesis, 08.00.05 «Rozvytok produktyvnykh syl i rehionalna ekonomika», Kyiv, Ukraine, p. 20.

28. The Verkhovna Rada of Ukraine (2001), The Law of Ukraine "Biudzhetnyi kodeks Ukrainy", Ofitsiinyi visnyk Ukrainy, vol. 37-38, pp. 189, available at: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2542-14.

29. Dolodarenko, A. Rebenok, A. and Sakhno, Ye. (2005), "Rehionalna model mizhhaluzevoho balansu", Rehionalna ekonomika, vol. 2, pp. 114-122.

30. Leha, N.Yu. (2009), "Orhanizatsiia efektyvnoho funktsionuvannia sotsialnoho kompleksu rehionu", Ph.D. Thesis, 08.00.05 «Rozvytok produktyvnykh syl i rehionalna ekonomika», Kyiv, Ukraine, p. 20.

Размещено на Allbest.ru