Інноваційна діяльність в Україні: тенденції в контексті реалізації відкритих інновацій

Соболєва Т.О., к.е.н., доцент кафедри менеджменту ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Анотація

Сучасні тенденції в управлінні організаціями демонструють позиціонування інноваційної діяльності як ключового ресурсу у стратегічному розвитку. Одним із способів забезпечення такого розвитку в останнє десятиліття все частіше називають реалізацію відкритих інновацій. У статті розглянуто основні тенденції в здійсненні інноваційної діяльності в Україні, а також передумови для активізації інноваційних процесів.

Ключові слова: відкриті інновації, інноваційна діяльність в Україні, інноваційна активність підприємств.

відкритий інновація активізація стимул

Сучасний етап розвитку світової економіки формується під впливом істотних змін, характерних для постіндустріального соціуму. Серед таких змін можна виділити зниження ролі матеріального виробництва при одночасному розвитку сектора послуг та інформації; зміну характеру діяльності людей у зв'язку з домінуванням міжособистісних комунікацій. Відбуваються зміни в типах ресурсів, що використовуються в процесах виробництва і життєдіяльності -- ключовими ресурсами тепер стають знання та інформація. Спостерігається суттєва модифікація традиційної соціальної структури: зростає клас технічних фахівців, професіоналів; соціальний статус обумовлюється особистими якостями і досягненнями; відбувається посилення ролі жінок у політиці та економіці [1, CLIV -- CLIX].

Зазначені тенденції багато в чому зумовлюють домінування інновацій як основного джерела економічного зростання компаній і національних економік. Підтвердженням сказаного виступають і дані Організації економічного співробітництва та розвитку, згідно з якими більше 50 % світового економічного зростання досягається за рахунок інновацій [5, с. 59]. Сприяють цьому і такі фактори, як радикальне прискорення технічного прогресу, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ); стрімке зростання вартості об'єктів інтелектуальної власності, що перетворює результати інноваційної діяльності в джерело значного капіталу. Двоякий вплив на активізацію інноваційної діяльності здійснюють процеси глобалізації, які призводять до збільшення масштабів діяльності компаній і, відповідно, як ризиків, так і шансів у реалізації інновацій.

З початку 2000-х років широке поширення, як філософія реалізації інноваційної діяльності, отримала концепція відкритих інновацій. Дана концепція може розглядатися як на рівні окремої компанії, так і на рівні національної економіки. На організаційному рівні реалізація концепції відкритих інновацій передбачає активізацію використання при здійсненні інноваційної діяльності нових ідей і технологій, розроблених і пропонованих іншими компаніями (науковими центрами, університетами, лабораторіями, малими венчурними компаніями, представниками великого інноваційного бізнесу). Одночасно, дана концепція ведення бізнесу передбачає надання для широкого комерційного використання своїх інтелектуальних активів, що з тих або інших причин не розглядаються компанією на даний момент як стратегічно важливі для власного використання [3, с. 13--14]. На національному рівні модель відкритих інновацій може бути реалізована в умовах відкритої економіки, що передбачає активізацію інноваційної діяльності на підприємствах, причому в першу чергу, у високотехнологічних секторах економіки. Пріоритетними цілями також є нарощування обсягів експорту інноваційної продукції, збільшення потоку прямих іноземних інвестицій в національну економіку.

Постановка задач. У даній статті не ставиться завдання аналізу сильних і слабких сторін відкритої моделі організації інноваційних процесів, форма реалізації якої буде залежати від багатьох внутрішніх і зовнішніх по відношенню до організації факторів. Апріорі перспектива її поширення в рамках національної економіки розглядається як актуальний і переважний пріоритет у рамках формування національної інноваційної системи. У зв'язку з цим, метою даного аналізу виступає характеристика існуючих тенденцій в реалізації інновацій на підприємствах в Україні, а також стан зовнішніх факторів з точки зору можливостей у створенні передумов і стимулів до здійснення та поширення моделі відкритих інновацій.

Результати дослідження. Україна в загальному рейтингу конкурентоспроможності за 2011--2012 рр. займає 82 місце серед 142 країн, піднявшись на 7 позицій порівняно з попереднім періодом (89 місце серед 139 держав) [7]. Сильними сторонами конкурентоспроможності України в даний час залишаються наступні: високий загальноосвітній рівень населення (за якістю початкової освіти Україна займає 49 місце); гнучкий і ефективний ринок праці (за співвідношенням зарплата--продуктивність -- 26 місце, невисока витратність ринку праці -- 21 місце, простота процедур найму та звільнення -- 18 місце, участь жінок у трудовій діяльності -- 32 місце); великий обсяг внутрішнього ринку і зовнішньої торгівлі (37 місце). Непогані показники демонструє Україна по групі факторів інноваційного розвитку: висока здатність до інновацій (37 місце), якість науково-дослідних установ (68 місце), наявність вчених і інженерів (53 місце).

При розгляді динаміки національних статистичних показників інноваційної активності українських підприємств за вказаний період (табл. 1) спостерігаються такі тенденції.

У 2012 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалося 17,4 % обстежених промислових підприємств (середнє значення цього показника по Євросоюзу перевищує 50 % [2, с. 48]). Таким чином, питома вага підприємств, що займаються інноваціями, збільшилася за період 2011--2012 рр. на 1,2 %, порівняно з 2005 р. цей показник виріс на 46 %. Серед них 20,6 % підприємств відносяться до високотехнологічного сектору економіки. У 2012 р. спостерігалося зменшення кількості підприємств, що займались інноваційною діяльністю у високотехнологічному і середньо високотехнологічному секторах, а збільшення -- в середньо низькотехнологічному і низькотехнологічному секторах. Підтверджує статистика і думку західних експертів, які вказують на те, що інновації, впроваджувані на українських підприємствах, переважно носять локальний, а не світовий рівень новизни [2, с. 45].

За даними Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України, з інноваційно активних підприємств здійснювали придбання внутрішніх і зовнішніх НДР -- 19,8 %; машин, обладнання та програмного забезпечення -- 62,3 %; зовнішніх знань -- 4,9 %, навчання і підготовку персоналу -- 18,3 %; ринкові впровадження інновацій -- 5,8 % підприємств [4 , с. 104].

Загальний обсяг фінансування інноваційної діяльності в Україні в 2012 р. склав 0,81 % від ВВП (1,1 % -- у 2011 р.). На дослідження і розробки в 2011 р. було спрямовано 0,75 % від ВВП України. Для порівняння, у середньому по ЄС-27 цей показник у 2011 р. склав 2,03 %, а в таких країнах, як Фінляндія, Швеція і Данія перевищив 3 % [8]. Розподіл загальної кількості витрат за напрямками інноваційної діяльності (табл. 2) демонструє домінування витрат на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення з питомою вагою 70,1 % у 2012 р. На зовнішні знання було спрямовано менше половини відсотка (0,4 %) від витрачених на інноваційну діяльність коштів. На фінансування внутрішніх науково-дослідних розробок витрачено 8,4 %, на придбання зовнішніх НДР -- 2 %, що підтверджує висновок про недостатньо високий науковий рівень здійснюваних інновацій. Сумарні витрати на навчання та підготовку персоналу, діяльність з ринкового впровадження інновацій та інші роботи, пов'язані із створенням і впровадженням інновацій (інші витрати), склали 19,1 % [6, с. 173].

Якщо розглядати фінансування інноваційної діяльності за технологічними секторами, то в високотехнологічний сектор у 2012 р. було спрямовано найменшу частку від загального обсягу інноваційних витрат -- 11,5 % (у 2011 р. цей відсоток склав 7 %). У низькотехнологічний сектор у 2012 р. було спрямовано 47,8 % (у 2011 р. -- 55,4 %) від загальних витрат на інновації [4, с. 107]. Позитивно можна оцінити структуру витрат на наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) за галузями -- найбільша питома вага наукових та науково-технічних витрат (35 % у 2012 р.) мала місце у високотехнологічному секторі.

Розподіл витрат за напрямами інноваційної діяльності на підприємствах України в 2005--2012 рр. Таблиця 1