Досвід зарубіжних країн щодо становлення та функціонування інтелектуальної праці, капіталу та власності в умовах становлення економіки постіндустріального типу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Досвід зарубіжних країн щодо становлення та функціонування інтелектуальної праці, капіталу та власності в умовах становлення економіки постіндустріального типу

Т.М. Пестова

У статті досліджуються особливості становлення та функціонування інтелектуальної праці, капіталу та власності у країнах, що ступили на постіндустріальний етап розвитку та країнах, що демонструють високі темпи економічного зростання. Проаналізовано сутність взаємовпливу широкого поля використання інтелектуальної праці на якість та темпи економічного розвитку та зростання.

The article deals with special aspects of formation and functioning of intellectual labor, capital and property in countries that stepped into the post-industrial stage of development and the countries that show high economic growth rates. The essence of influence  among wide intellectual work exploitation and the quality and rate of economic development and growth.

Ключові слова: інтелектуальна праця, економічний розвиток, досвід зарубіжних країн, інноваційна економіка, постіндустріальна економіка.

Keywords: intellectual labor, economic development, foreign experience, innovative economy, post-industrial economy.

Постановка проблеми. Критичний аналіз зарубіжного досвіду, висвітлення його позитивних сторін та недоліків та окреслення меж його застосування в умовах національної економіки, є необхідною умовою для побудови адекватної стратегії економічного розвитку України. Визначення ключових чинників інноваційного розвитку, пріоритетів та напрямків його реалізації можливо завдяки вивченню досвіду становлення та поширення інтелектуальної праці у тих країнах, що сьогодні демонструють високі темпи розвитку. інтелектуальний праця економічний капітал

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню проблем людських ресурсів в якості фактора виробництва та економічного розвитку присвячені праці А.Сміта, У.Петті, Д.Рікардо, Дж.С.Мілля, К.Маркса, А.Маршала, Л.Вальраса, Й.Шумпетера та багатьох інших вчених. Переосмислення ролі людини у виробничому процесі завдячує зростанню значимості інтелектуальної складової особистого фактору виробництва. Дослідженням інтелектуалізації праці в більшій чи меншій мірі займалися такі економічні дослідники як Д.Гелбрейт, П. Друкер, Д.Белл, Дж. С. Мілль, Е.Денісон, М.Делягін, П.Кругман, П.Ромер, М.Портер, К.Фрімен, Р.Солоу, М.Кастельс, Ф.Фукуяма, В.Іноземцев, А.Тоффлер, М.Масуда, Ф.Махлуп, Т.Стоуеньєр та інші.

Проблеми інтелектуалізації праці у своїх роботах висвітлюють такі українські дослідники: А. А. Чухно, Ю.Бажал, О.Білорус, О. О. Бєляєв, А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, О.Грішнова, Я. А. Жаліло, Г. Климко, В. С. Савчук, Ю. К. Зайцев, А. М. Колот, Д.Лук'яненко, Ю.Макогон, С.Мочерний, В.Новицький, А.Рум'янцев, Л. І. Федулова, та інші.

Високо оцінюючи внесок вітчизняних і зарубіжних вчених у розвиток теорій соціально-трудових відносин, інтелектуального та соціального капіталів, постіндустріального суспільства, зазначимо, що у вітчизняній економічній науці відсутні дослідження, в яких би комплексно вирішувались проблеми ефективного функціонування інтелектуальної власності та інтелектуального капіталу як необхідної умови економічного розвитку держави.

Постановка завдання. Провести порівняльний покраїновий аналіз з метою виявлення чинників та механізмів ефективного залучення інтелектуальної праці в економічний розвиток країн світу, дослідити роль інтелектуальних ресурсів у забезпеченні розвитку світового господарства в цілому та інноваційних конкурентних переваг у розвитку окремої країни.

Виклад основного матеріалу. Численні приклади демонструють, що економічний розвиток, висока конкурентоспроможність та продуктивність в умовах інформаційної економіки (на противагу індустріальній) неможливий без перманентного накопичення нових знань та ефективної роботи з відповідною інформацією. Слід зауважити, що взаємозв'язок між інтелектуальною діяльністю та матеріальним виробництвом став особливо тісним через розвиток інформаційно-комунікативних технологій, які надали можливість людині безперервно генерувати та акумулювати нові пласти знань та інформації.

Досягнення державної стратегічної мети, а саме - формування конкурентоспроможної економічної системи, отримання можливості суттєвого політичного впливу на міжнародній арені та нарощування матеріального та духовного добробуту всередині країни, - для своєї реалізації вимагає створення системи економічних, соціальних та культурних інститутів, покликаних забезпечити формування, розвиток та продуктивне застосування інтелектуального ресурсу.

Концепція економічного розвитку сьогодні є базовою для визначенні стратегічних пріоритетів національних господарств та покликана пояснювати, будувати прогнози, надавати рекомендацій в умовах становлення інформаційної та постіндустріальної економіки. М. Тодаро у своєму визначенні економічного розвитку визначає, що окрім соціально-економічних перетворень слід враховувати і зміни соціальної свідомості: «…окрім покращень в розподілі доходів, він [економічний розвиток] охоплює також радикальні зміни в інституціональних, соціальних та адміністративних структурах та зміни в суспільній свідомості, звичках та переконаннях»[1]. Інтелектуальна праця в силу своєї специфіки є тим інструментом, що відкриває широкі можливості для економічного розвитку країни, в якій така праця функціонує. На концептуальному рівні наукове обґрунтування взаємозалежності індивідуальних характеристик робочої сили, що використовується в процесі суспільного виробництва та змінами в параметрах економічних процесів було надано лауреатами Нобелівської премії з економіки Т. Шульцом та Г. Беккером [2] у ХХ ст. У цьому зв'язку економісти ведуть мову про інтелектуалізацію праці в рамках Західної моделі економічного розвитку.

Представники школи ендогенного зростання Р. Лукас [3] та П. Ромер [4] вказують на те, що низький рівень нагромадження людського капіталу є основною перешкодою на шляху досягнення ефекту масштабу в умовах індустріалізації, тобто економісти вказали, що людський капітал є джерелом економічного зростання в індустріальну епоху. Проте, в умовах становлення постіндустріального суспільства людський та інтелектуальний форми капіталу стають визначальними та перетворюються на інституційні форми існування інформаційної економіки або економіки «знань».

Згідно з теорією людського капіталу та історією економічного розвитку передових (насамперед, Західних) країн, інститути освіти та охорони здоров'я є одними з базових, в чиїх рамках відбувається формування людського та інтелектуального капіталів.

Фактично зростання рівня освіти промислових працівників припадає на другу половину ХХ ст. та пов'язується економістами зі зростанням залежності між рівнем оплати праці та рівнем отриманої освіти. Досить детально цей процес описано В. Л. Іноземцевим. Він зазначає, що безпосередня зацікавленість в отриманні освіти та знань виявилася після Другої світової війни: «…якщо до 30-х рр. ХХ ст. в США на сто працівників припадало три випускника коледжу, то до середини 50-х рр. цей показник зріс у шість разів, чисельність вчених та персоналу науково-дослідних установ зросла більш ніж у десять разів, витрати на отримання освіти зросли з 11,8 до 14,8 % від ВВП» [5]. Результати досліджень впливу освіти на матеріальний добробут показали, що у 50-х - 60-х рр. процес майнового розшарування населення США за критерієм рівня освіти почав набирати обертів. Прямим відображенням рівня економічного розвитку країни також є динаміка народжуваності та смертності населення, тривалість життя, кількість дітей в середньостатистичній сім'ї Соціологи відзначають, що період після Другої світової війни ознаменувався різким злетом народжуваності: протягом 1946-1964 рр. в США народилося 78 млн. американців, а сумарний коефіцієнт народжуваності до 1960 року став дорівнювати чотирьом [6]. Отже, покоління, що народилося в умовах матеріального статку та добробуту, мало не тільки високий рівень медичного обслуговування, але й стало найосвіченішим за всю історію США. Покоління бебі-бумерів змусило політичну еліту пріоритетом своєї діяльності зробити в значній мірі затратну політику держави з підвищення якості життя. Л. отликофф приводить такі статистичні дані : у 1900 р. середньостатистичний американець в середньому проживав 48 років, вже  через 40 років цей показник зріс до 61,1, у 1950-х рр. тривалість життя в США досягала 65,5, а сьогодні складає 75 років. [7]

Оцінюючи статистичні дані про фінансові витрати федерального бюджету на потреби освіти, охорони здоров'я, соціального страхування та різноспрямовані НДДКР в динаміці з 1962 по 2008 рр., слід зазначити, що в економіці США, яка інтерпретується вченими як постіндустріальна, на ряду з переважаючою сферою послуг дійсно співіснує аграрний сектор (характерний для до індустріального періоду розвитку), але також активно використовуються передові наукові досягнення та результати НДДКР як у сфері інформаційного виробництва, так і в сільському господарстві та промисловості. Таким чином, по мірі інформатизації та інтелектуалізації всіх можливих галузей економіки фізична праця зводиться до максимально можливого мінімуму. Витрати на освіту склали у 2000 році 879 млрд. дол. (приблизно 4% ВВП). До 2015 р. витрати на освіту планується збільшити ще на 50%. Число років навчання у США зросло у США з 11 років у 1955 р. до 20 у 1999 р. Кількість років навчання має безпосередній вплив на якість трудового контингенту, на формування інтелектуального капіталу, як стратегічного ресурсу країни. У переважній більшості випадків, навчання не обмежується навіть 20 роками, оскільки сучасні міжнародні корпорації та уряди країн США, Японії, Західної Європи цілеспрямовано реалізують стратегію навчання протягом життя, що включає в себе, окрім базової та вищої освіти, навчання та курси підвищення кваліфікації протягом трудового життя за рахунок компанії або держави.

В сучасній економічній літературі автори вказують на те, що система освіти СРСР, яка перейшла до країн-правонаступниць та використовувалась ще деякий час після розпаду СРСР на територіях цих країн, зарекомендувала себе як достатньо ефективна та здатна вирощувати потужний інтелектуальний ресурс. Однак, на практиці висококваліфіковані кадри жодним чином не впливають на економічний розвиток (в даному випадку - України) та, більше того, - мігрують закордон з метою працевлаштування. Така ситуація говорить про відсутність попиту з боку виробництва на інтелектуальну працю всередині країни та відсутність соціально-економічних умов для реалізації інтелектуального потенціалу держави. В Українській економіці відбулася переорієнтація, по-перше, зі сфери реального виробництва до сфери обміну та торгівлі та (2) з виробництва високотехнологічних товарів авіа- та космічної індустрії на сировину та напівфабрикати (ГЗК та металургія, продукти сільського господарства) з використанням застарілих технологій та техніки, знос якої перевищує 80% в середньому по країні. Попит все більше зростає на робочі професії, випускники ВНЗ технічного та гуманітарного спрямування у цьому зв'язку залишаються безробітними.

Оцінити сприятливість соціально-економічних умов для реалізації інтелектуального капіталу у передових країнах світу можливо через аналіз їхньої інноваційної політики.

Інноваційна програма США 2011 р. (на реалізацію якої виділено понад 100 млрд. дол) сфокусована на критичних областях, де тонка і збалансована політика уряду може стати основою для інновацій. Програма складається з трьох частин: інвестування в будівельні блоки американських інновацій; сприяння конкурентним ринкам, стимулюючим продуктивний бізнес; стимулювання проривів в напрямку національних пріоритетів. Особливий інтерес викликає вибір національних пріоритетів: революція «чистої енергії», підтримка перспективних автомобільних технологій, поглиблені інновації в медичних технологіях, розвиток науки і технології для протистояння викликам ХХІ в. останній напрям особливо важливо, так як за ним стоять проривні технології, що забезпечують перевагу США, насамперед у військовій області. Стратегія модернізації та інновацій в США будується на передачі лідерства Китаю в ряді макроекономічних показників, і одночасному безумовному збереженні технологічного глобального лідерства, включаючи цілий ряд соціальних механізмів управління суспільством на національному та глобальному рівнях [8]. Попри декларування беззаперечного панування ліберально-ринкових орієнтирів, аналіз практики американського господарювання виявляє суттєву (і навіть визначальну) роль державного регулювання та/або підтримки у становленні інтелектуально орієнтованої економіки (а отже ключові важелі формування чинників економічного розвитку - інтелектуальної праці, капіталу, власності - також зосереджені в руках державного апарату). Наприклад, у 2003 р. було прийнято федеральний закон, що торкається податкової системи країни, - «Про створення робочих місць та допомоги зайнятим». Цей державний акт є прямим запозиченням кейнсіанської моделі державного стимулювання економічного росту та включає наступні пільги корпораціям: (1) право прискореної амортизації, тобто списання 30% вартості придбаної інформаційної технології та (2) відміна прибуткового федерального податку на дивіденди індивідуальних власників акціонерного капіталу. Американські експерти у сфері федеральної податкової політики підкреслюють: «Саме державні та приватні капіталовкладення у кінцевому підсумку сприяють економічному зростанню, розвитку науки та техніки, укорінення науково-технічного прогресу та - що найважливіше - забезпечують конкурентоспроможність американського капіталу, науки та техніки як всередині країни, так і поза її межами».

Великобританія (поряд із США та Францією) відноситься до числа країн, які при проведенні своєї інноваційної політики орієнтовані на лідерство в науці, реалізацію великомасштабних цільових проектів, що охоплюють всі стадії інноваційного циклу, як правило зі значною часткою науково-інноваційного потенціалу у військовій сфері.

Для опису Шведської моделі дуже показовий комплекс факторів, обраних в рейтингу Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ), за рахунок яких досягається висока конкурентоспроможність. Країна використовує переваги «прозорих» і ефективних суспільних інститутів, низького рівня корупції, та якосної діяльності органів влади. Передові місця займає Швеція за характеристиками інститутів суспільної довіри до політиків, приватних інститутів, етичної поведінки фірм, стандартів аудиту, звітності та функціонування корпоративних органів управління, товарних та фінансовихринків, системи освіти, впровадження технологій, що дозволило Швеції виробити витончену бізнес-культуру і увійти до групи провідних світових новаторів. Згідно з даними європейської статистики за 2008-2009 рр., Швеція, незважаючи на фінансово-економічну кризу, продовжує фінансування НДДКР на рівні близько 4% ВВП - вище середнього значення для країн ЄС, ОЕСР і США (2,76%). При цьому на приватний сектор Швеції (в основному найбільші транснаціональні компанії, для яких власні НДДКР є інструментом підтримки конкурентоспроможності) припадає переважна частина (понад 70%) фінансування НДДКР. Основну частину НДДКР виконують ТНК, що спеціалізуються на світових ринках на експорті продуктів інформаційно-комунікаційних технологій, фармацевтичної продукції , а також автомобілів, побутової техніки, різного устаткування і упаковки для харчової промисловості [8].

Щоб глибше зрозуміти нинішню ситуацію і тверезо оцінити потенціал інновацій та модернізації Японії, слід згадати, що в країні панівною ідеологією було конфуціанство, яке лежало в основі моральних норм управління країною і з точки зору промислового періоду розвитку було його ефективним гальмом. Однак саме якості людини, вихованої протягом декількох століть цією ідеологією, дозволили Японії за одну третину століття переийняти у Америки та Європи технології промислового розвитку, соціальні механізми, створити сучасну транспортну інфраструктуру в умовах дії сучасних міжнародних договорів із західними країнами , у змісті яких превалювали інтереси японських партнерів. Після Другої світової війни Японія за три десятиліття стала світовоюавтомобільною, суднобудівною та електронною державою, членом космічного клубу. В силу своїх національних особливостей і менталітету, Японія залишається найбільш закритою серед всіх розвинених держав, незважаючи на зовнішній лібералізм і навіть технологічну відкритість. Однак, слід враховувати два важливі чинники, які багато в чому визначають становище на ринках нових технологій, не тільки японських, але й американських, і європейських: (1) насичення запасів нереалізованих технологій, яке має місце вже протягом трьох десятиліть; (2) наявність меж ринку глобальних компаній, обумовлене відставанням купівельної спроможності населення від зростаючого потенціалу виробників. Так, піонер математичних методів в Японії професор Накаяму вказує: «Проблема полягає в тому, як ми забезпечуємо відповідність соціальної структури з високим рівнем індустріалізації… Соціальний вакуум, породжений індустріалізацією, все ще зберігається. Така логіка індустріалізації сама по собі індиферентна до моралі, що в подальшому може призвести суспільство до трагедії» [9]. Написане сорок років тому демонструє свою актуальність і сьогодні - основною проблемою інновацій та модернізації є вдосконалення суспільних відносин [8].

На відміну від Заходу, у Китаї модернізація носить постійний характер. Крім загальної теорії соціально-економічного розвитку в рамках модернізації в Китаї систематично проводяться цільові дослідження стратегії модернізації. Так, група китайських вчених виявила десять викликів, перед якими постає Китай у першій половині нового сторіччя. Необхідність швидкого і стійкого зростання продуктивності праці, перехід від економіки трьох шляхів розвитку до економіки, заснованої на знаннях, модернізація аграрного сектора, стійке постачання енергією і ресурсами, підтримкафінансової стабільності, модернізація в екологічній області та підтримання балансу між економікою та екологією, координація розвитку в різних регіонах, в містах і сільських районах, усіляке збільшення якості робочої сили, головні зусилля в сфері створення можливостей і ефективності інновацій, участь у глобалізації та забезпечення захисту національних інтересів. Довгострокова китайська стратегія модернізації всебічно враховує західний досвід, піддаючи його координації та поправкам, які диктуються сутністю і китайським трактуванням відповідної американської стратегії.

Імпорт високих технологій та їх реінжиніринг є формою реалізації стратегії економічного розвитку, що використовувалася всіма без винятку розвиненими країнами або країнами, що розвиваються, котрі намагалися наздогнати провідні в економічному розвитку країни.

Тому економічна політика багатьох країн світу містила заходи з підтримки імпорту технологій у разі власної фрагментарності та незрілості за видами галузей промисловості та їх наукового забезпечення, а також у ситуації технологічної відсталості з одночасним прагненням володіти провідною технологією та здійснювати подальший технологічний розвиток на науково-технологічному рівні провідних країн.

Політика стимулювання імпорту технологій проводилася і сучасним світовим технологічним лідером - Японією, високотехнологічною Корейською Республікою, Китаєм, Індією, ЄС та США. В багатьох успішних сьогодні країнах світу імпорт технологій виявився в різних формах комерційного та некомерційного оволодіння технологіями, а також у знаннєвій формі їх носіїв (людського капіталу) унаслідок програм зі стимулювання імміграції висококваліфікованих фахівців і науковців.

На прикладі Республіки Кореї можна зрозуміти важливість державної підтримки технологічних зрушень. Прямі методи стимулювання досліджень і розробок у Республіці Корея включали формування фондів розвитку технологій на підприємствах, які не обкладались податками, надання податкових кредитів на витрати на НДДКР, податкові знижки на придбання (у т. ч. імпорт) високотехнологічного обладнання, зменшення непрямих податків на технологічноємні товари.

Імпорт технологій також стимулювався податковими пільгами. Важливим у забезпеченні випереджального економічного розвитку є питання фінансування наукової сфери. Уряд Кореї забезпечував довгострокові позики під низькі відсотки для проведення досліджень і розробок, надавав податкові привілеї як приватним, так і державним науково-дослідним інститутам для виконання національних проектів.

Селективне стимулювання певних видів діяльності та фірм з використанням таких інструментів, як пільгове кредитування та субсидування, було стрижнем промислової політики Кореї. На етапі зміцнення високотехнологічних секторів, уряд зменшив цільові кредити, що викликало зростання ролі приватного бізнесу у фінансування науково-дослідницьких робіт, а також у стимулюванні та заохоченні до інноваційної діяльності [10].

Як селективні та прямі методи стимулювання випереджаючого економічного розвитку США використовують такі: забезпечення доступності фінансових інвестиційних ресурсів; надання технічного сприяння; удосконалення регулювання у сфері цінних паперів; спрощення процедур реєстрації та ліцензування; реформування схем регулювання підприємництва; створення інтелектуального капіталу в університетах штатів; формування промислових кластерів; створення сприятливого податкового клімату; удосконалення системи навчання підприємців та їх інформаційне забезпечення; стимулювання престижу підприємництва та підприємницького суспільства загалом.

Одним із механізмів, які використовуються Управлінням технологічної політики США для забезпечення випереджаючого розвитку промисловості, є програма  Інноваційного партнерства США, яка має на меті мобілізацію вільних фінансових ресурсів промисловості США, академічних кіл, державних органів влади всіх рівнів для узгодження програмних ініціатив інноваційного розвитку.

Ще одним механізмом, який використовується вищезазначеним управлінням у США, є моніторинг наукової і технологічної політики інших країн з метою визначення національних інтересів і конкурентної позиції промисловості США на міжнародному інноваційному ринку та напрямів підвищення ї конкурентоспроможності. Головним непрямим методом стимулювання інноваційної активності є податкові кредити та пільгове оподаткування для корпорацій, які здійснюють державні або власні програми НДДКР. Особливе місце в механізмах фінансування досліджень і розробок відводиться венчурним фондам, тому державна підтримка венчурного підприємництва є достатньо серйозною.

Венчурне фінансування тісно пов'язане  із державно-приватним технологічним партнерством. Воно виступає дієвим селективним методом стимулювання випереджаючого технологічного розвитку країни. Значні фінансові ресурси розвинені країни акумулюють через венчурні фонди. Так, у Великобританії діє система «Partnership UK», яка по суті є механізмом  співіснування ризикованих наукоємних проектів [10].

Висновки. Отже, зміст інноваційної політики країн світу тісно переплітається з функціонуванням інтелектуального капіталу та власності. Ілюстрація практичного досвіду доводить, що тільки за умови активної підтримки з боку відповідної державної політики у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності сприяє нарощуванню людського та інтелектуального капіталу через процес інтелектуалізації праці. Міжнародна практика господарювання також показує, що створення відповідних соціально-економічних умов для реалізації інтелектуального капіталу на рівні компаній та загалом на національному рівні визначає їх перспективи щодо підтримання міжнародної науково-технологічної конкурентоспроможності. Результатом активної інноваційної політики кран, що розвиваються, спрямованої на зміцнення національного науково-технічного комплексу, покращення освітного рівня населення та задіяння наукових кадрів у високотехнологічному виробництві,стало подолання технологічного відставання від розвинених країн.

Література

1. M. Todaro Economics for a Developing World. - L. 1979. - P. 87

2. Капелюшников Р. И. Послесловие. Вклад Г. Беккера в экономическую теорию // Гэри С. Беккер. Человеческое поведение: экономический подход. - М., 2003. - с.645-671

3. Shultz T. W. Human capital: Policy issues and research opportunities // Human resources. - Fifteen Anniversary Colloquium: In 2 v. - N.Y. - 1975. - P. 5

4. Lukas, R. E. On the Mechanics of Economic Development/ R. E. Lukas // Journal of Monetary Economics. - 1988. - № 22,1/ - P. 3-42

5. Romer, P. Endogenous Technological Change / P. Romer // Journal of Politscal Economy. - 1990. - №98. - P. 71-102

6. Иноземцев В. Л. Современное постиндустриальное общество [Текст] / В. Л. Иноземцев. - М.: Логос, 2000. - 304 с.

7. Sponging boomers // The Economist [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://wwweconomist.com/node/21563725. - Назва з екрана.

8. Актуальные проблемы Европы: Научн. жур. / РАН ИНИОН. Центр научн.-информ. исслед. глобал. и регионал. пробл. [ред. Пархалина Т. Г. и др.]. - М., 2013. - №1. - 256 с.

9. Kiichiro Y. Japanese Theory of Modernization/Industrialization. Between Liberalism and Developmentalism [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.siue.edu/EASTASIA/Yagi_110800.htm

10. Москаленко О. М. Теорія і модель випереджаючого економічного розвитку в системі суспільних стратегічних потреб: монографія/ О. М. Москаленко. - К.: КНЕУ,2014. - С. 367

References:

1. M. Todaro Economics for a Developing World. - L. 1979. - P. 87

2. Kapelyushnikov R. I. Afterword. H. Becker's economic theory contribution // Henry S. Becker. Human behavior: the economic approach. - M., 2003 - P.645-671

3. Shultz T. W. Human capital: Policy issues and research opportunities // Human resources. - Fifteen Anniversary Colloquium: In 2 v. - N.Y. - 1975. - P. 5

4. Lukas, R. E. On the Mechanics of Economic Development/ R. E. Lukas // Journal of Monetary Economics. - 1988. - № 22,1/ - P. 3-42

5. Romer, P. Endogenous Technological Change / P. Romer // Journal of Politscal Economy. - 1990. - №98. - P. 71-102

6. Inozemtsev V. L. Modern Postyndustrial Society / V. L. Inozemtsev. - M .: Logos, 2000 - 304 p.

7. Sponging boomers // The Economist [Electronic resource]. - Mode of access: http://wwweconomist.com/node/21563725)

8.  Actual problems of Europe: Scientific. Jour. / RAS INION. Center of scientific and information research. Global. and regional. problems. - M., 2013. - №1. - 256 p.

9. Kiichiro Y. Japanese Theory of Modernization/Industrialization. Between Liberalism and Developmentalism [Electronic resource]. - Mode of access: http://www.siue.edu/EASTASIA/Yagi_110800.htm

10. Moskalenko O. M. Theory and the model of advanced economic development in the system of social policy needs: monograph / A. Moskalenko. - K.: KNEU, 2014. - 367 p.

Размещено на Allbest.ru