Приватизація в Україні: упущення, досягнення і перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національний університет «Острозька академія»

Приватизація в Україні: упущення, досягнення і перспективи

Н. М. Ногінова,

к. е. н., ст. викл.

Визначено роль приватизації як фактора ринкових перетворень. Досліджено особливості, досягнення та вади приватизаційних процесів в Україні. На основі отриманих результатів сформульовано рекомендації щодо пріоритетів інституційних перетворень в Україні у коротко- та довгостроковій перспективах.

Certainly role of privatization as a factor of market transformations. Features, achievements and defects of privatization processes, are investigational in Ukraine. On the basis of the got results it is formulated recommendation in relation to priorities of transformation of proper in Ukraine.

Ключові слова: ринкові перетворення, власність, роздержавлення, приватизація, структура власності.

Keywords: market reforms, ownership, deregulation, privatization, ownership structure.

приватизація ринковий перетворення

Постановка проблеми. Із проголошенням державної незалежності Україна стала на шлях ринкових реформ, що означало докорінну трансформацію всієї економічної системи. В епоху глобалізації світогосподарських зв'язків трансформаційні зміни в тій чи іншій мірі зачепили увесь світ. Невід'ємним елементом цих процесів стала зміна форм власності. Однак якщо в розвинених ринкових економіках зміни носили маятниковий характер - частка приватного сектора зростала, державного зменшувалась, і навпаки [1], усе залежало від суспільних потреб та інтересів, то в Україні вони супроводжувалися масовим роздержавленням і приватизацією. В тогочасному суспільстві панувала думка: чим більше й скоріше приватизують державне майно, тим скоріше виникне ринкова економіка, однак забезпечити досягнення поставленої мети не вдалося. Зазначене обумовлює необхідність виявлення помилок, допущених в ході проведення трансформаційних процесів, вироблення й наукового обґрунтування подальшої стратегії держави щодо перебудови відносин власності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначені проблеми знайшли своє відображення у працях Л Абалкіна, А. Гальчинського, В. Гейця, В. Голікова, В. Базилевича, С. Мочерного П.С. Єщенка, І. Лукінова, М. Чечетова та ін. дослідники, однак, єдиної моделі структури економіки, власності, соціально-економічного розвитку народного господарства і політичного устрою суспільства, виробитися так і не вдалося. Відтак реформування зупинилося на півдорозі, а це призводить до усвідомлення необхідності подальшого дослідження проблематики.

Постановка завдання. Метою роботи є з'ясування особливостей процесу реформування відносин власності в Україні, виявлення його досягнень та помилок і визначення перспективних напрямів подальших змін.

Виклад основного матеріалу. Соціально-економічна трансформація в Україні проводилася з тим, щоб змінити існуючий економічний порядок (економічну систему) та забезпечити економічне зростання. Вважалося, що досягти поставленої мети вдасться завдяки тотальній приватизації і не враховувалося те, що процес приватизації є лише складовою частиною створення соціально-орієнтованої економіки, і що його треба здійснювати синхронно з іншими процесами (у сфері реформування відносин власності це насамперед, корпоратизація), які утворюють регульований ринок.

Для розуміння сутності проблеми спочатку розглянемо визначення приватизації. Одразу слід зазначити, що у вітчизняній та зарубіжній літературі не існує єдиного трактування цього процесу. Так, наприклад, у Великій Британії приватизація передбачає зменшення участі держави в капіталі підприємства до рівня менш, ніж 50%. У Індонезії, Малайзії, Турції приватизація визнається і при збереженні в державній власності більшої частини активів. Щодо Сполучених Штатів Америки, то там під приватизацією розуміють, перш за все, перехід прав власності держави на користь приватних осіб або зміна державної власності на приватну [2]. Коли у країнах із розвинутою ринковою економікою говорять про приватизацію, то об'єктом розгляду виступає та чи інша сфера діяльності по виробництву товарів або послуг, а предметом обговорення є перенесення об'єктів забезпечення виробництва цих товарів і послуг від держави до приватного сектора. Але що розуміти під «приватним сектором»? Якщо виходити зі значення латинського слова privatus, то під приватизацією потрібно розуміти передачу власності окремим особам або сім'ям. Таким чином, пропонуємо розглядати приватизацію як процес переходу державної власності в приватну (таку, що належить одній людині) та сімейну власність.

Головним мотивом приватизаційних процесів має бути пошук економічної результативності та ефективності за рахунок раціоналізації структури власності, забезпечення конкуренції та розвитку особистої ініціативи громадян України. У процесі трансформації відносин власності частка державної власності має зменшуватися поступово, і при цьому роль держави у регулюванні економічних процесів, на нашу думку, не повинна зменшуватися такою ж мірою. Роль держави за наявності плюралізму форм власності в економіці полягає, з одного боку, у забезпеченні правового механізму реалізації відносин власності й механізмів взаємодії господарських об'єктів, а з другого - в ефективному використанні таких економічних важелів, як податкові ставки, норми відсотка, державне замовлення, пільги, обмеження, що забезпечує організацію та ефективне функціонування економіки. Крім того, держава повинна залишати у своєму володінні стратегічно важливі об'єкти і має реально впливати на процес суспільного відтворення. В усіх розвинутих західних країнах таке управління державною власністю та опосередковане регулювання діяльності підприємств інших форм власності існує і приносить позитивний стабілізуючий ефект. В Україні до приватизації нерідко залучалися стратегічно важливі об'єкти, а кошти від її здійснення не завжди використовувалися на фінансування заходів, котрі мали важливе соціально-економічне значення. Той факт, що від проданих основних засобів на розвиток підприємництва виділяють незначні кошти (близько 5%) при високому рівні зношеності основних фондів й низькій інвестиційній активності свідчить, що виробничий капітал перетворюється у засоби споживання. Цим породжується негативна тенденція використання грошових коштів від продажу належних державі засобів виробництва не на вирішення стратегічних проблем національної економіки - оновлення засобів виробництва, активізації науково-технічного прогресу, а на послаблення вторинних проблем [3, с. 245].

Відповіді на питання про те, яку ж частку все-таки повинна займати держава у структурі власності досі немає. Відомо, що у 1992 році частка державної власності становила 92% за вартістю основних фондів та понад 70% за кількістю підприємств. В історично короткі строки недержавний сектор посів домінуюче місце в економіці. За роки реформ в Україні було роздержавлено понад 128 тис. об'єктів [4, с. 10], а питома вага підприємств недержавної власності у виробництві промислової продукції становить близько 70%. Проте, незважаючи на кількісні успіхи, не спостерігається радикальних якісних змін в економіці, які очікувалися прихильникам тотальної приватизації. Хоча приватні компанії продемонстрували вищу ефективність господарської діяльності, ніж державні, забезпечити вихід України на траєкторію сталого розвитку не вдалося. Складається враження, що приватизація в Україні здійснювалася не задля підвищення ефективності виробництва, а заради самої приватизації і наповнення чиїхось гаманців.

Приватизаційні процеси у свідомості більшості українців асоціюються, насамперед, як антисуспільне, антиукраїнське і злочинне явище, яке характеризується великою несправедливістю, непрозорістю, корумпованістю, спрямованістю виключно на інтереси кримінально-кланових структур та окремих осіб, наближених до влади. Проведена в умовах авторитарного режиму, відсутності громадського контролю і незавершеності ринкових реформ, приватизація перетворилася на ключовий елемент олігархічного тандему влади та потужних фінансово-промислових груп. Влада забезпечувала для цих структур дешевий і неконкурентний продаж майна, а ті надавали їй фінансову і політичну підтримку. В умовах ризику зміни влади Фонд державного майна України був орієнтований на швидку й дешеву приватизацію великих і ліквідних підприємств на користь наближених до влади бізнес-груп. Причому в приватизацію були передані великі стратегічні підприємства країни, які суспільство звикло бачити в складі державної власності. Так, з 38 приватизованих у 2004 р. об'єктів 20 становили стратегічні підприємства та підприємства-монополісти. Безпосередньо через центральний апарат ФДМУ в зазначений період було продано 18 об'єктів групи Г, 13 з яких придбано чотирма потужними українськими бізнес-групами. Найпривабливіші об'єкти потрапили до двох найбільших бізнес-груп, тісно пов'язаних зі старою владою: Компанія «System Capital Management» - 7 об'єктів; Корпорація «Інтерпайп» - 2 об'єкти [5, с. 12]. У поточному, 2013 р. картина ще менш втішна: процес приватизації на цей період охопив 318 акціонерних товариств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави або займають монопольне становище на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг) [4, с. 23]. Продовження курсу на приватизацію стратегічно важливих і найбільш потужних виробничих комплексів з метою фінансування поточних видатків бюджету є неприпустимим. Критерії прийняття рішень щодо приватизації мають базуватися на пріоритетності технологічного та управлінського оновлення підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності, а кошти, отримані від приватизації - ефективно розподілятись для задоволення потреб стратегічного розвитку суспільства. Враховуючи втрати в процесі приватизації можливостей прямого державного впливу на діяльність стратегічних підприємств та підприємств-монополістів, їхній продаж необхідно синхронізувати з ринковою трансформацією галузей та впровадженням адекватних систем регулювання (в енергетиці, телекомунікаційній сфері, добувних галузях, комунальному господарстві тощо).

Вважаємо, що для того, щоб забезпечити високу ефективність трансформаційних процесів, потрібно визнати, що основною формою роздержавлення має стати створення й розвиток колективного типу власності на основі роздержавлення. Приватизація не може стати основною формою роздержавлення, тому що зробити приватними власниками усіх громадян країни неможливо. У зв'язку з цим відомий російський економіст Л. Абалкін стверджує: «Є три мотиви поведінки: мотив власника, підприємця та робітника. Більшість, до 3/4 працюючих у розвинутих країнах не є власниками, але чомусь працюють, мають високу продуктивність праці і достатньо сильні мотиви трудової діяльності» [6, с. 97]. Доходи на власність не можуть бути основною формою доходів працюючих. Основними мають бути доходи на працю. Роздержавлення досягне мети лише тоді, коли, крім проведення реструктуризації, приватизації, демонополізації тощо трудові колективи й усуспільнений сектор економіки в цілому забезпечуватимуть реальний розподіл за працю, високу мотивацію трудівників до праці. Протягом 90-х років економічні труднощі в Україні багато в чому пов'язані саме з ігноруванням стимулювання праці.

Забезпечення реального розподілу за працею та стабільну мотивацію працівників покликана виконати трудова колективна власність, яка забезпечує причетність робітника до свого підприємства та подолання відчуженості від засобів виробництва і результатів праці. Трансформація відносин власності « …повинна дати право на отримання доходу від результатів господарської діяльності, але ніяк не на індивідуальне володіння та розпорядження його майном»[7, с. 36]. Кожного працюючого не можна зробити індивідуальним власником засобів виробництва, але об'єднання працюючих може стати таким колективним власником. Тому вважаємо, що одним із найважливіших завдань у сфері трансформації відносин власності в Україні в сучасних умовах має стати формування на роздержавлених підприємствах такого механізму управління, який би, з одного боку, підвищував ефективність виробництва та реалізації продукції, а, з іншого - сприяв подоланню відчуженості найманих працівників від засобів і результатів виробництва.

Для забезпечення високої ефективності процесів роздержавлення та приватизації необхідно забезпечити вирішення комплексу системних проблем, що назріли з їх реалізацією в минулому. Основними завданнями влади у цьому контексті є:

- повернення довіри населення до приватизації. Для вирішення завдання не потрібно шукати специфічних засобів. Достатньо здійснювати прозору, зрозумілу, ефективну приватизаційну політику і враховувати інтереси пересічних громадян, застосовуючи за необхідності в приватизаційних технологіях доцільні соціальні амортизатори;

- стратегічна орієнтованість спрямування коштів, одержаних від приватизації. В ході реалізації «нової хвилі» приватизації в Україні має бути забезпечено спрямування більшої частки отриманих коштів на інвестування в модернізацію національної економіки. Для цього необхідне виділення в рамках Зведеного бюджету відокремленого Бюджету розвитку, до якого слід вивести всі інвестиційні видатки бюджету, а також зараховувати переважаючу частку надходжень від приватизації.

- оптимізація структури держсектору. Забезпечити досягнення поставленої мети вдасться шляхом встановлення чіткого переліку галузей, пріоритетних для приватизації, і галузей, що повинні залишатися у державній власності, та розробки програми підготовки галузей до приватизації;

- забезпечення прозорості процесу приватизації й зменшення можливостей для корупції. З цією метою необхідно переглянути правове поле, що регламентує процедуру здійснення приватизаційних процесів та посилити відповідальність за вчинення протиправних дій уповноважених осіб;

- підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності;

- залучення громадськості до приватизаційних процесів. Досягненню цієї мети сприятиме створення спеціальних дорадчих, консультаційних, інформаційних комітетів та спілок.

Висновки

Приватизація є одним із основних рушійних елементів розбудови національної економіки та здійснення ринкових перетворень. Проте, аналіз практики приватизаційного процесу в Україні вказує на існування чинників її вразливості, які з одного боку, викликані недосконалістю законодавства, а з іншого - неефективністю державного управління та контролю в цій сфері. Все це створює загрози національній безпеці України в економічній та соціальній сферах. Усунення назрілих проблем потребує негайного і системного вирішення низки завдань, основними з-поміж яких є:повернення довіри населення до приватизації; стратегічна орієнтованість спрямування коштів, одержаних від приватизації; оптимізація структури держсектору; забезпечення прозорості процесу приватизації й зменшення можливостей для корупції; підвищення ефективності управління підприємствами, які знаходяться в державній власності; залучення громадськості до приватизаційних процесів. Саме ці напрямки є найбільш перспективними для подальших досліджень в аналізованій нами сфері.

Література

1. Падалка С.С. Приватизація в Україні у системі відносин: влада, громадянське суспільство, особа (1991-2010 роки) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/978-966-02-6441-0/7.pdf

2. Дикань Н.В. Теоретичні та практичні аспекти приватизації в Україні / Н.В. Дикань, М.В. Саранова [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://library.svpurst.crimea.ua/dudchenko/165/fulltext/knp109/knp109_39-42.pdf

3. Давидов І.Г. Інституційні проблеми приватизації та її вплив на національну економіку / І.Г. Давидов // Науковий вісник НЛТУ України. - 2006. - Вип. 16.3. - С. 241-249.

4. Звіт про роботу Фонду державного майна України, хід та результати виконання Державної програми приватизації у 2012 році. - К., 2013. - 123 с.

5. Пасхавер О.Й. Приватизація та реприватизація в Україні після «помаранчевої» революції / О.Й. Пасхавер, Л.Т. Верховодова, К.М. Агеєва. В надзаг.: Центр економічного розвитку. - К.: «Міленіум», 2006. - 200 с.

6. Абалкин Л. К цели через кризис. Спустя год. - М.: Луч, 1992. - 157с.

7. Сіржук Р. Приватизація стратегічних об'єктів // Цінні папери України. - 25.03. - 2004. - с.15.

Размещено на Allbest.ru