Напрями оптимізації інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах у контексті підвищення конкурентоспроможності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний технічний університет України «КПІ», м. Київ

Кафедра міжнародної економіки

Напрями оптимізації інноваційних процесів на машинобудівних підприємствах у контексті підвищення конкурентоспроможності

к. е. н., доцент С.М. Савченко

Анотація

У статті розглянуто питання підвищення ефективності інноваційних процесів на усіх рівнях генерування інновацій машинобудівних підприємств та надано рекомендації щодо методики відбору інноваційних проектів з точки зору підвищення конкурентоспроможності машинобудівних підприємств.

Ключові слова: інновації, генерування інновацій, інноваційний проект, інформаційно-інноваційний механізм, інноваційний кластер.

Annotation

The paper considers the increasing of efficiency of innovation processes at all levels to generate innovation engineering companies and the recommendations on methods of selection an innovative projects to increase the competitiveness of engineering companies.

Keywords: innovations, generation of innovations, innovative project, informative-innovative mechanism, innovation cluster.

Постановка проблеми. Машинобудування - це галузь, яка постачає обладнання, що є технологічною основою виробництва для інших галузей. Покупці продукції машинобудівних підприємств, купуючи устаткування, фактично, здійснюють довгострокові інвестиції у власні технології і, на наш погляд, у даному випадку логічно вважати більш важливим, з їх точки зору, відповідність придбаного устаткування передовим технологіям, які застосовуються в їх галузі, ніж ціна. Хоча повністю ігнорувати ціновий фактор не можна і у випадку продукції машинобудування, але більш важливим для забезпечення конкурентоспроможності зазначених підприємств є інноваційний чинник. Саме інноваційна активність машинобудівного підприємства є запорукою його тривалої конкурентоспроможності.

Ключову роль в забезпеченні та підвищенні конкурентоспроможності машинобудівних підприємств відіграє інформаційно-інноваційний механізм, який існує об'єктивно, незалежно від того, чи функціонує він на конкретному підприємстві чи ні. Але для його функціонування на конкретному підприємстві мають бути наявні підсистеми-блоки в яких відбуваються процеси, за рахунок яких вхідне явище-причина породжує вихідне явища-наслідок, зокрема інноваційна система та система впровадження інновацій, а також організовані притоки знання науково-технічного характеру та знання про тенденції розвитку галузей-споживачів машинобудівної продукції.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню інноваційних процесів у контексті підвищення конкурентоспроможності підприємств присвячено публікації багатьох вітчизняних та зарубіжних вчених. Зокрема, цим питанням значної уваги приділяють Є. Балицький, О. Гавриш, І. Кирчата, Б. Курганська, Н. Молчанов, В. Новицький К. Нордстрем, К. Прахалад, Й. Ріддерстрале,М. Сторпер, Д. Черваньов.

Формулювання цілей статті. Метою статті є визначення напрямів підвищення ефективності оцінювання та реалізації інноваційних проектів на машинобудівних підприємствах у контексті забезпечення конкурентоспроможності та розроблення методики їх оцінки крізь призму їх впливу на конкурентоспроможність підприємства в сфері «сильної» конкуренції. інноваційний машинобудівний конкурентоспроможність

Виклад основного матеріалу дослідження. Ключовим елементом інформаційно-інноваційного механізму конкурентоспроможності підприємства є його інноваційний блок, адже організовувати відповідні потоки інформації, які забезпечать актуальні знання щодо технологій, потреб клієнтів, напрямів наукових досліджень має сенс лише в тому разі, якщо означена архітектура притоку інформації на підприємство буде підкріплена наступним генеруванням інновацій та їх втіленням у конкретні технології, процеси, вироби, які нададуть можливість підприємству бути конкурентоспроможним у сфері «сильної» та «надсильної» конкуренції.

Проведене обстеження інформаційно-інноваційної сфери та ефективності роботи інформаційно-інноваційного механізму підвищення конкурентоспроможності машинобудівних підприємств дозволяє констатувати, що ступінь присутності інноваційного блоку означеного механізму на підприємствах є, без сумніву, вищою, ніж інформаційного блоку.

Як найголовніші можна виділити три проблеми в інноваційному блоці інформаційно-інноваційного механізму підвищення конкурентоспроможності підприємства:

1) загальна «недорозвиненість», яка проявляється у відсутності організації генерування та впровадження інновацій як за рахунок внутрішніх досліджень та ідей, так і шляхом включення у систему обміну генерування інновацій та готових результатів досліджень з тим, щоб упроваджувати інновації, які мають зовнішнє походження по відношенню до підприємства;

2) надмірна орієнтованість в інноваційній активності на інновації, що забезпечують конкурентоспроможність у сфері цінової або «слабкої» конкуренції, яка, як уже було показано вище, є нетривалою і менш ефективною для підприємства;

3) низький практичний «вихід» інноваційного блоку, що проявляється в низькій частці принципово нової продукції в загальній продукції машинобудівних підприємств. Останнє частково пояснюється і орієнтованістю інновацій більше на зниження собівартості, тобто на цінову конкурентоспроможність, однак, на наш погляд, ця проблема пов'язана і з вибором напрямів досліджень у сфері «генерування» інновацій.

Розглянемо послідовно три вище окреслених проблеми. Проблеми організації на підприємстві повноцінного інноваційного блоку тісно пов'язані з розміром підприємства та його економічними можливостями.

Відповідно до світової практики принципово можливі три рівні «генерування» інновацій на підприємствах [5]:

- інновації, спрямовані на вирішення поточних технологічних проблем;

- інновації, спрямовані на вдосконалення продукції, її модифікацію та розробку нової продукції;

- інновації, метою яких є своєрідні «технологічні прориви».

Ці три рівні мають різне організаційне забезпечення.

Перший рівень інновацій здійснюється, зазвичай, головними службами забезпечення підприємства, відокремленими підрозділами або сторонніми спеціалістами. Фактично цей рівень інновацій спрямований на посилення цінової конкурентоспроможності. Активізація цього сегменту інноваційного блоку може бути досягнута:

- розробленням відповідної політики стимулювання персоналу в сфері інноваційної активності;

- проведенням колективних обговорень технологічних проблем спеціалістами підприємства з метою ідентифікації можливих напрямів їх вирішення;

- «підключенням» до цього рівня інновацій сторонніх спеціалістів зі співробітників науково-технічних фірм, закладів академії наук, системи вищих навчальних закладів.

Другий і третій рівні інновацій на підприємстві належать до підвищення «сильної» та «надсильної» конкурентоспроможності підприємства відповідно.

В ідеалі підприємство має бути інноваційно активним на всіх трьох рівнях, однак на практиці така трирівнева модель організації інновацій реалізується лише великими ТНК [5], які практикують три типи науково-дослідних підрозділів: лабораторії, які займаються виявленням поточних проблем та напрямів адаптації продукції під конкретних споживачів, лабораторії генерування поточних інновацій та підрозділи, які здійснюють наукові та технологічні пошуки, що потенційно можуть зумовити появу радикальних інновацій.

На нашу думку, підрозділи першого типу (інноваційні групи ситуативного реагування) повинні діяти у безпосередній близькості до споживачів продукції повного машинобудівного підприємства: таким чином група ситуативного реагування буде здійснювати післяпродажне обслуговування реалізованого устаткування. Додатково такі підрозділи забезпечуватимуть адаптацію продукції залежно від ситуації до використання в конкретних умовах, здійснюючи її незначне поліпшення (удосконалення). Оптимальним є створення мережі таких підрозділів у регіонах основних споживачів продукції.

Лабораторії генерування поточних інновацій працюють над створенням своєрідного «запасу номенклатури». У цьому процесі можуть бути задіяні й повністю нові технології, отримані з недавніх наукових великих досягнень, або ж істотно змінені і вдосконалені існуючі [5]. Такі підрозділи мають в основному концентрувати діяльність на окремих сегментах (видах продукції). Їх результатом має стати збільшення номенклатури. Такі підрозділи інформаційно інтегровані в певний сегмент ринку й одночасно інформаційно пов'язані з місцевою і галузевою наукою.

У результаті науково-дослідних робіт, які виконуються в рамках таких лабораторій, можуть створюються нові (у масштабі країни чи світу) технології чи устаткування [5], які підприємство може постачати й на інші сегменти (попередньо апробувавши та модифікувавши їх через підрозділи ситуативного реагування).

Підрозділи, які здійснюють наукові та технологічні пошуки, що потенційно можуть зумовити появу радикальних інновацій, працюють в напрямку підтримки стратегічної потреби підприємства в інноваціях. Наукові та технологічні пошуки таких науково-дослідних підрозділів повністю орієнтовані на майбутнє. Робота таких науково-дослідних підрозділів має бути незалежною від вирішення поточних проблем. Означені підрозділи працюють окремо від науково-дослідних підрозділів, описаних вище. Головне завдання таких підрозділів - забезпечити в майбутніх періодах можливості «технологічних проривів» або появу радикальних інновацій. В ідеальному варіанті для забезпечення генерування радикальних інновацій кожному великому машинобудівному підприємству потрібно мати декілька підрозділів (груп) такого типу. Кожна група має здійснювати діяльність за власною програмою. У результаті ймовірність появи радикальних інновацій буде значно вищою, ніж у випадку діяльності лише одного підрозділу такого типу.

Важливо забезпечити надійну і постійну інтегрованість таких лабораторій в єдину систему НДДКР підприємства. Сучасний стан розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ)цілком дозволяє це здійснити.

Але для середніх за розмірами і особливо малих машинобудівних підприємств реалізація радикальних інновацій за рахунок створення мережі спеціалізованих підрозділів є неможливою. На це потрібні не тільки значні фінансові, а й людські ресурси, яких в таких підприємствах просто немає.

Виходом для більшості вітчизняних машинобудівних підприємств може бути кооперування на основі кластерної моделі [4; 7; 8; 10]. У м. Києві склалися особливо сприятливі умови для формування інноваційного кластера, оскільки в місті наявні є багато підприємств машинобудування, компактно розташованих на невеликій території, і чимало наукових та науково-дослідних установ.

Основу кластерної моделі має становити інноваційний центр у вигляді ПАТ, куди як акціонери входили б машинобудівні підприємства м. Києва. Основою діяльності такої структури має стати організація проведення досліджень сторонніми виконавцями, які б становили основу технологічного розвитку підприємств, що входять у цей кластер. Для цього пропонуємо створити систему грантів підприємств, що входять у кластер та є засновниками ПАТ.

Потрібним є створення інтегрованого Інтернет ресурсу, де кожен бажаючий може, заповнивши відповідну форму, подати заявку на участь у конкурсі. Для розгляду заявок доцільно створити комісію з інноваційного розвитку, в прерогативу якої входили б відбір пропозицій та контроль за їх виконанням. Для відбору заявок пропонуємо використати алгоритм, наведений на рис. 1.

Наведений на рис. 1 алгоритм включає три етапи. На першому етапі перевіряється, чи пропонований проект потрапляє в «сферу інноваційних інтересів» хоча б одного підприємства з тих, що входять до кластера. Перевірка здійснюється за допомогою ідентифікації напряму досліджень та матриці технологічних інтересів підприємства.

Проте як у межах системи грантів, так і у випадку реалізації інноваційних проектів всередині підприємства, актуальною є їх оцінювання з точки зору доцільності впровадження.

Рис. 1. Алгоритм відбору заявок на перспективні дослідження для машинобудівних підприємств^[1]

Світова практика виробила чимало критеріїв оцінювання інвестиційних проектів. Загальні методологічні підходи до оцінювання інвестиційних проектів досліджені Д. Черваньовим, А. Гойко, П. Завліним та ін. [1; 3; 9]. Деякі найбільш поширені методи оцінювання проектів уже знайшли своє застосування у вітчизняній практиці. Однак під час оцінювання інноваційних проектів існують значні труднощі. Пов'язані вони, насамперед, з тим, що, як буде показано нижче, більшість критеріїв, які ґрунтуються на зміні вартості грошей з часом (а таких переважна більшість), у принципі, не застосовні до оцінювання інноваційних проектів. Окрім того, існує ряд суттєвих відмінностей між проектами, які реалізуються у «звичайній сфері» і проектами, які належать до сфери інновацій [2; 11; 12].

Основою, на наш погляд, є те, що інноваційний проект для того, щоб забезпечити «сильну» конкурентоспроможність підприємству, на момент реалізації проекту має дозволити підприємству надати «більш привабливі ринкові пропозиції» порівняно з конкурентами не за ціною, а за якістю чи іншими параметрами продукції. Пропоновані ж в літературі методи не враховують той факт, що оцінювання проекту здійснюється в поточному періоді, коли порівняно з теперішніми пропозиціями конкурентів майбутній проект справді дає змогу надавати такі пропозиції. Але це не означає, що в реальності майбутні пропозиції підприємства будуть більш привабливими за майбутні пропозиції конкурентів, які, без сумніву, здебільшого також працюватимуть над підвищенням конкурентоспроможності у сфері «сильної» конкуренції. Тому для вибору реалізації інноваційних проектів потрібне оцінювання конкурентоспроможності пропозицій підприємства, враховуючи зміни у майбутніх пропозиціях конкурентів, адже останні також будуть реалізовувати свої проекти в аналогічних напрямах.

Щоб інноваційний блок інформаційно-інноваційного механізму конкурентоспроможності забезпечував реальну конкурентоспроможність у сфері «сильної» конкуренції, цей факт обов'язково має бути врахований.

Перша проблема, яку потрібно вирішити під час побудови схеми такої оцінки є вибір бази порівняння. На наш погляд, як така може виступати «ідеальна модель» приладу, механізму чи іншої продукції. Для її встановлення необхідно:

1. Відібрати основні параметри, важливі для споживачів. Для цього можна використати опитування споживачів продукції маркетинговими методами, відібрати кілька найважливіших параметрів, за якими відбувається вибір ними тієї чи іншої моделі, марки, виробника та ін. Причому це можуть бути не тільки параметри самої продукції, але й ціна її експлуатації та ін. Детально цей аспект розглянуто у дисертаційному дослідженні Н. Молчанова [6]. Параметрів не має бути багато, оскільки це ускладнить оцінювання.

2. Визначити значення параметрів, які були б бажані для споживачі, ? це і будуть параметри «ідеальної моделі» виробу. Значення таких параметрів також можна встановити через опитування споживачів, як і в попередньому пункті. Зазначимо, що в разі складності проведення опитування споживачів можливим є і застосування експертних оцінок, отриманих, наприклад, методом Дельфі [6] або іншими методами. Експертами можуть виступати як спеціалісти підприємства, так і сторонні фахівці, обізнані з цим ринком.

Потім доцільно провести ретроспективний аналіз пропозиції «попередників» продукції, яка планується у виробництво внаслідок реалізації інноваційного проекту. Метою цього аналізу є побудова динамічних рядів зміни параметрів «попередників» продукції. Встановлення таких часових рядів дасть змогу застосувати хоча б лінійну апроксимацію динаміки розвитку продукції за основними параметрами, а отже встановити, якими параметрами будуть характеризуватися майбутні пропозиції конкурентів. Інтервал спостережень може бути різним, залежно від конкретного ринку, адже для різної продукції характерною є й різна динаміка зміни параметрів. Основою порівняння у цьому випадку є параметри ідеальної моделі. Метою апроксимації є встановлення «швидкості» наближення параметрів пропозицій, які надаються різними конкурентами до «ідеальної моделі».

Далі слід визначити, які параметри продукції заплановано отримати в результаті реалізації інноваційного проекту. Після цього треба порівняти планові параметри продукції з параметрами продукції, які очікуються на ринку, що й дасть змогу оцінити «привабливість пропозицій» підприємства порівняно з конкурентами за рахунок реалізації інноваційного проекту в майбутньому. На основі цього можна буде оцінити доцільність чи недоцільність реалізації такого проекту не з позицій підвищення ефективності виробництва, а з позиції підвищення в майбутньому періоді конкурентоспроможності у сфері «сильної» конкуренції.

Наприкінці здійснюється наближене оцінювання економічної ефективності проекту.

У узагальненому вигляді процедуру оцінювання інноваційних проектів з точки зору підвищення конкурентоспроможності підприємства показано на рис. 2.

Рис. 2. Процедура оцінювання доцільності реалізації інноваційного проекту з позиції підвищення конкурентоспроможності підприємства ^[2]

На рис. 2 враховано той факт, що хоча б приблизне встановлення параметрів майбутніх пропозицій конкурентів дозволяє провести зворотний процес - задати в технічному завданні параметри, які мають бути досягнуті в результаті досліджень, науково-технічних робіт тощо. У той момент, коли стає зрозумілою неможливість досягнення таких параметрів, проект має бути припинено, оскільки його реалізація все одно не забезпечить підприємству «сильну» конкурентоспроможність або ж паралельно мають реалізовуватися проекти, спрямовані на підвищення «слабкої» конкурентоспроможності з тим, щоб компенсувати відставання майбутньої пропозиції у сфері «сильної» конкуренції, більшою привабливістю в ціні. Тільки після цього доцільно оцінювати економічну ефективність проекту.

При цьому зазначимо, що з проектів з однаковою економічною ефективністю пріоритет має надаватися тому, який забезпечує вищу привабливість майбутньої пропозиції підприємства у сфері «сильної» конкуренції.

Отже, щоб інноваційний блок інформаційно-інноваційного механізму працював ефективно, необхідно, щоб він не лише ґрунтувався на адекватній і достатній інформації як наукового, так і ринкового характеру, але ще й реалізовував такі проекти, які сприяють підвищенню конкурентоспроможності підприємства.

Висновки

З метою підвищення ефективності інноваційного блоку інформаційно-інноваційного механізму конкурентоспроможності необхідно активізувати інноваційну діяльність підприємства на рівні вдосконалення існуючих технологій виробництва (рівень цінової конкурентоспроможності), та на рівні створення (модифікації) нової продукції (рівень «сильної» конкуренції) та на рівні технологічних проривів (рівні «надсильної» конкуренції). Щодо організації досліджень на двох останніх з вищенаведених рівнях, то їх можна здійснювати в рамках інноваційного кластеру машинобудівних підприємств в м. Києві.

Для вирішення проблеми вибору інноваційних проектів необхідно застосовувати методику їх оцінки крізь призму впливу на конкурентоспроможність підприємства в сфері «сильної» конкуренції. В основу методики покладено врахування динаміки ринкових пропозицій конкурентів та її апроксимації на майбутні періоди, що дає змогу порівняти майбутні пропозиції підприємства з майбутніми пропозиціями конкурентів, на відміну від існуючих методик, коли майбутні пропозиції підприємства порівнюються з теперішніми пропозиціями конкурентів.

Список використаних джерел

1. Гойко А. Ф. Методи оцінки ефективності інвестицій та пріоритетні напрямки їх реалізації. - К.: ВІРА-Р, 1999. - С. 320.

2. Журило І. В. Конкурентоспроможність нової продукції промислово-виробничого визнання: теоретичні аспекти, методика прогнозування та забезпечення: моногр. / Журило І. В. - Кіровоград : Мавік, 2007. - С. 184.

3. Завлин П. Н. Оценка эффективности инноваций / П. Н. Завлин, А. В. Васильев. - С.Пб.: Бизнес-пресса, 1998. - С. 215.

4. Колесов С. В. Кластерна модель розвитку інноваційно-інвестиційного потенціалу підприємств машинобудування м. Краматорська на основі венчурного фінансування / С. В. Колесов // Вісн. донбаської держ. машинобудівної акад.: зб. наук. праць. - 2009. - № 3 (17). - С. 117-128.

5. Михайловська О. В. Науково-технічна діяльність ТНК в умовах глобалізації / О. В. Михайловська, Н. Я. Фіц // Матеріали V Міжнар. Ннук.-практ. конф. «Науковий простір Європи - 2009». - Економічні науки: Przemysl (Польща) - Т. 1- С. 76-79.

6. Молчанов Н. Н. Инновационный процесс (Организация и маркетинг) / Н. Н. Молчанов: Дис. ... д-ра экон. наук: 08.00.05 . - СПб, 1995. - С. 382.

7. Семенов Г. А. Створення кластерних об'єднань в умовах нової економіки: моногр. / Г. А. Семенов, О. С. Богма. ? Запоріжжя, 2008. ? 242 с.

8. Смирнов С. Оценка социально-экономической ситуации в регионах для принятия хозяйственных и управленческих решений / С. Смирнов // Общество и экономика. - 1998. - № 4-5. - С. 27-34.

9. Черваньов Д. М. Менеджмент інвестиційної діяльності підприємств: навч. посіб. - К.: Знання - прес, 2003. - 622 с.

10. Innovation clusters in Europe - A statistical analysis and overview of current policy support. - Luxembourg: Office for Official Publications of the European Communities- 2006 - 65 p.

11. Johannessen J. A. Innovation as newness: what new, how new, and new to whom?/ J. A. Johannessen, B. Olsen, G. T. Lumpkin // European Journal of Innovation Management. - 2001. - Vol. 4(1). - P. 20-31.

12. Williams J. Too Much of a Good Thing? The Economics of Investment in R&D / J. Williams, Ch. Williams, J. Williams // Journal of Economic Growth. - 2000. - Vol. 5 (1). - P. 65-85.

Размещено на Allbest.ru