Оцінка стану та тенденцій розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оцінка стану та тенденцій розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості

Н.В. Мірко

Анотації

В статті проведено оцінку стану та тенденцій розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості, розглянуті також секторальний склад легкої промисловості, її проблеми та протиріччя розвитку.

Ключові слова: внутрішній ринок, легка промисловість, секторальний склад, регіональний розвиток, інноваційний розвиток, проблеми та протиріччя внутрішнього ринку

В статье проведена оценка состояния и тенденций развития внутреннего рынка продукции легкой промышленности, рассмотрены также секторальный состав легкой промышленности, ее проблемы и противоречия развития.

Ключевые слова: внутренний рынок, легкая промышленность, секторальный состав, региональное развитие, инновационное развитие, проблемы и противоречия внутреннего рынка

The estimation of the state and progress of internal market of products of light industry trends is conducted in the article, considered also sectoral composition of light industry, her problem and contradiction of development.

Keywords: internal market, light industry, sectoral composition, regional development, innovative development, problems and contradictions of internal market

Постановка проблеми. Проблема створення ефективної галузевої структури економіки України на сьогоднішній день є однією з найактуальніших. Після розпаду СССР економіка України успадкувала неефективну галузеву структуру, яка не здатна функціонувати в ринкових умовах. А структурні деформації, притаманні українській економіці за часів командно-адміністративної системидаються взнаки і в наш час, в умовах становлення ринкових відносин. Переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії спотворила структуру всієї економіки. Занепад частини легкої і харчової промисловості призвели до того, що Україна не може забезпечити внутрішній ринок власними товарами широкого вжитку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Принцип пріоритетності розвитку частини внутрішнього ринку - ринку продукції легкої промисловості, як необхідної передумови становлення національної економіки, пройшов апробацію світовим досвідом. Так у багатьох державах швейна і взуттєва індустрія давали поштовх відродженню національної економіки, наприклад - Італія, Китай, Японія, Південна Корея. Цей пріоритет підкреслюється і в ряді робіт зарубіжних та вітчизняних вчених-економістів [1]. Проте незважаючи на досить значний розвиток теорії сучасних ринків, питання ролі ринку продукції легкої промисловості (ринок монополістичної конкуренції) в системі національного ринку України та оцінки його впливу на ефективність економічного розвитку країни, потребують значного подальшого опрацювання.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. Текстильний сектор та легка промисловість в цілому в усьому світі є одними з провідних видів економічної діяльності, що значною мірою забезпечують формування державного бюджету та виступають важливим фактором розвитку сільського господарства, хімічної та машинобудівної промисловості тощо. Проте в Україні ці сфери діяльності вже багато років перебувають у кризовому стані. Для з'ясування причин, що перешкоджають виходові з кризи, та обгрунтування напрямів подальшого розвитку секторів легкої промисловості поряд із вивченням статистичної інформації та здійсненням ситуаційного аналізу доцільно застосувати і використати системний підхід дослідження всього комплексу проблем легкої промисловості.

Формування мети статті. Метою даної статті є розкриття сучасного стану та тенденцій розвитку внутрішнього ринку продукції легкої промисловості України та проблеми його наповнення товарами вітчизняних товаровиробників. промисловість легкий економічний

Викладення основного матеріалу. Національна економіка будь-якої країни є продуктом тривалого історичного розвитку. Суспільне виробництво - це економічно й організаційно єдина система взаємопов'язаних сфер діяльності людей, яким властива відповідна пропорційність, взаємообумовлене розміщення на території, обмеженій державними кордонами [2]. Структурування національної економіки і структурування національного ринку, мають багато спільного і повинні існувати паралельно, доповнюючи одне одного [3]. У макроекономічних дослідженнях як основу для галузевої структури нерідко використовують поняття "сектор економіки".

При цьому виділяють промисловий сектор економіки, який включає добувну і обробну промисловість, енергетику, будівництво, газо- і водопостачання. Саме промисловість визначають як провідну галузь матеріального виробництва.

Міжгалузевими генералізованими структурними підрозділами промисловості є: паливно-енергетичний комплекс (паливна промисловість і електроенергетика); машинобудівний; комплекс галузей, які виробляють сировину й матеріали (хіміко-лісовий комплекс, чорна і кольорова металургія, промисловість будівельних матеріалів); галузі, які виробляють предмети споживання (легка та харчова промисловості).

Жодна національна галузь не може досягти конкурентоспроможності ні на зовнішньому, ні на внутрішньому ринку без виникнення та зміцнення ряду підтримуючих і супутніх галузей, які утворюють систему, визначену в теорії, як кластер [4]. Величезний прогресивний вплив на економічний розвиток країн справляють саме такі - сконцентровані за географічною ознакою - групи взаємозв'язаних компаній, спеціалізованих постачальників і фірм різних галузей, а також пов'язаних з їх діяльністю організацій (освітніх закладів, агентств із стандартизації, торговельних підприємств). Кластери являють собою новий спосіб структурування економіки, організації, теорії та практики економічного розвитку, а також встановлення державної політики, який забезпечує додаткові можливості для зростання продуктивності суспільної праці.

Українська легка промисловість сьогодні є потужним багатогалузевим комплексом з виробництва товарів народного споживання [5]. Вона забезпечує приблизно 150 тис. робочих місць. Цей соціально вагомий сектор економіки орієнтований на кінцевого споживача. Потенціальні можливості підприємств легкої промисловості дозволяють виробляти широкий спектр товарів, здатних задовольнити увесь попит внутрішнього ринку. На підприємствах галузі, розташованих в усіх регіонах України, зосереджено близько 7% загальної чисельності промислово-виробничого потенціалу промисловості і 2,4% виробничих фондів.

У галузі легкої промисловості функціонує понад 10 тис. підприємств, з них у секторі текстильної промисловості - близько 2,5 тис., у трикотажному секторі з виробництва готового одягу і хутра - близько 6 тис., та у секторі шкіри і шкіряного взуття - близько 1,5 тис. Практично всі підприємства легкої промисловості приватизовані, а ті, що знаходяться у державній власності, становлять менше 1%.

Галузь складається з 17 підгалузей, має потужний виробничий потенціал, здатний виробляти широкий спектр товарів широкого вживання і промислового призначення.

Список лідерів внутрішнього ринку очолює багатопрофільний торгово-виробничий концерн "Текстиль-Контакт", основний вид діяльності якого полягає у виробництві і реалізації всіх видів тканин, штучного хутра, трикотажних полотен, прикладних матеріалів, фурнітури (понад 20 тис. найменувань). Іншим об'єднанням з промисловим, науковим і фінансовим потенціалом, яке швидко розвивається, є корпорація підприємств "Текстиль-Україна" (зареєстрована в грудні 1999 р.). Її розвитку сприяють великі фінансові партнери з Росії. До складу корпорації входять 27 підприємств по всій території України, і на них виробляється практично весь асортимент продукції легкої промисловості.

Текстильна галузь. Із загального числа підприємств текстильної промисловості понад 140 здійснюють зовнішньоекономічну діяльність: експортують свою продукцію до країн Європи і СНД - в основному чоловічий та жіночий верхній одяг, костюми, блузки, сорочки, а також одяг промислового призначення, нижню білизну, рукавиці, рукавички. Структура експорту-імпорту швейної галузі представлена на Рис. 1.

Рис. 1. Експорт та імпорт швейної продукції в грошовому вираженні за 2007 р. (USD)

У 2007 р. найбільше було експортовано костюмів і спідниць жіночих, костюмів і штанів чоловічих, пальт і курток жіночих. Всього за 2007 р. текстильної продукції було експортовано на суму 561,8 млн USD. Виробництво швейної галузі представлено різноманітним випуском продукції: різні текстильні і шкіряні головні убори, головні убори із штучного і натурального хутра, верхній одяг - пальта, куртки, кожушки з штучного хутра і текстилю, піджаки, костюми, одяг для дітей, нижня білизна, рукавиці. Більша частина потреб українських споживачів в текстильному одязі задовольняється завдяки імпорту. Майже половина поставок - з Китаю.

Трикотажна промисловість Експортно-імпортна ситуація в трикотажній промисловості трохи відрізняється від швейної (див. Рис. 2)

Рис. 2. Експорт та імпорт трикотажних виробів в грошовому вираженні за 2007 р. (USD)

Найбільша кількість швейних виробів (в грошовому вираженні) в 2007 р. поставлялася до Данії (23%), оскільки саме з цією країною укладено найбільше договорів, що регламентують роботу за давальницькою схемою. Найбільше було експортовано тенісок, майок та іншої натільної білизни; светрів і пуловерів; костюмів і спідниць жіночих; сорочок і жіночих блузок. Всього за 2007 р. було експортовано товарів швейної промисловості на суму близько 133,3 млн USD.

Як і текстильних виробів, на ринку представлено дуже багато імпортних трикотажних виробів. При цьому практично половина всього імпорту швейної продукції припадає на Китай. Найбільше було імпортовано: колготок, панчіх, шкарпеток, гольфів; светрів і пуловерів; тенісок і майок.

Виробництво трикотажу в Україні представлено такими видами одягу, як нижній трикотаж (футболки, теніски, близько 24 млн шт.), верхній трикотаж (светри, кофти, пуловери, близько 10 млн шт.). Також виробництво було направлено на випуск панчішно-шкарпеткових виробів, спортивного одягу та одягу для дітей.

Взуттєва промисловість. За різними оцінками, ринок взуття в Україні становить 100-170 млн пар, його приріст - 10-12% на рік. Тоді як в Західній Європі припадає 6-8 пар взуття на душу населення, у нас цей показник становить всього 2,7 пари.

Експорт взуттєвої промисловості сьогодні зумовлений в основному схемами роботи з давальницькими матеріалами або на замовлення.

Рис. 3. Експорт та імпорт взуттєвої промисловості в грошовому вираженні за 2007 р. (USD)

В 2007 р. найбільше експортували частин взуття, шкіряного взуття, взуття із гуми і пластмаси. Загальна сума експорту за 2007 р. склала 143,5 млн USD. Значну частку на українському ринку взуття займає імпорт, який у більшості випадків базується на поставках із Китаю, що склали в 2007 р. близько 69% загального імпорту взуттєвої продукції. Уже багато років Китай залишається найбільшим у світі експортером текстильних виробів, одягу, взуття, годинників, велосипедів, швейних машин тощо, тому практично в кожній країні в імпорті легкої промисловості він займає лідируючі позиції.

У 2007 р. Міністерством було розроблено ряд заходів, направлених на удосконалення державного регулювання розвитку легкої промисловості, підтримку інноваційно-інвестиційних проектів, удосконалення структури виробництва з урахуванням розвитку світових ринків товарів легкої промисловості, розвиток вітчизняної сировинної бази, проведення ефективної митно-тарифної політики, забезпечення сертифікації продукції і впровадження систем управління якістю, а також науково-технічне забезпечення технологічного переоснащення підгалузей легкої промисловості. Крім того, раніше Кабінет міністрів України схвалив концепцію Державної програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 р. [6].

Вступ України у 2008 р. до СОТ відкрив не лише нові можливості розвитку економіки, але й визначив необхідність відповідності товарів та послуг вітчизняних підприємств міжнародному рівню [7].

Аналіз розвитку галузі дозволяє отримати інформацію щодо ефективності діяльності підприємств в цілому та суміжних комплексів [8]. На основі обробки відповідних ретроспективних даних, аналізу, прогнозування тенденцій розвитку ринку та визначення перспективних напрямів діяльності здійснюється формування загальної стратегії управління промисловими підприємствами.

Світова фінансова криза на фоні загального сповільнення темпів виробництва промислової продукції значно послабила позиції підприємств легкої промисловості та унеможливила в окремих випадках виживання вітчизняного виробника у конкурентній боротьбі. Поряд зі скороченням загальної кількості підприємств збільшується частка збиткових підприємств (табл. 1). Незважаючи на позитивну тенденцію 2007 р., криза 2008 р. призвела до збитковості майже половини підприємств галузі (45,6%). На сьогоднішній день значна частка малих підприємств знаходиться на межі банкрутства та потребує підтримки з боку держави.

Повільні темпи розвитку легкої промисловості спричинені рядом факторів. Основні проблеми щодо забезпечення можливостей до прогресивного розвитку вітчизняних виробників галузі залишаються незмінними: неможливість конкурувати із дешевими товарами Китаю та Туреччини (як правило, низької якості); значна частка на споживчому ринку одягу та взуття "секонд-хенд"; неефективність використання систем давальницької сировини; необхідність капітального оновлення виробництва та запровадження новітніх технологій тощо. Великі підприємства поряд з недостатньою завантаженістю потужностей характеризуються незначною гнучкістю, що вимагає перегляду підходів до управління на рівні з підтримкою з боку держави (в т. ч. держзамовлення) [8,9].

Таблиця 1. Питома вага підприємств легкої пром исловості

(без малих підприємств та бюджетиих установ)[8].

Таким чином основні перспективні напрями розвитку легкої промисловості України полягають в інтенсифікації зусиль вітчизняних виробників щодо завоювання стійких конкурентних позицій на внутрішньому ринку шляхом поліпшення якості, підвищення наукоємності продукції, зниження її собівартості. Забезпечення більш гнучкого реагування підприємств на запити споживачів передбачає, в свою чергу, покращення інвестиційного клімату в Україні з метою залучення відповідних інвестицій, виходу на іноземні ринки, налагодження довгострокових партнерських відносин та відходу від неефективних схем давальницької сировини [8,10].

Найбільше проблем для українських виробників текстильних виробів створює недосконалість вітчизняного законодавства, насамперед у митній, податковій, інвестиційній сферах і сфері стандартизації та сертифікації продукції [11].

Виходячи з державної програми розвитку легкої промисловості, актуальною проблемою стає необхідність розробки регіональної державної політики розвитку легкої промисловості [12].

Перед регіональною державною системою управління на сьогодні стоять такі актуальні завдання:

- збереження і розвиток науково-технічного та промислового потенціалу;

- оптимізація структури легкої промисловості регіонів, стимулювання створення й виробництва конкурентоспроможної продукції, стимулювання виробництв, що здійснюють розробку і впровадження наукоємних і ресурсоощадних технологій, які б відповідали світовим стандартам якості;

- розвиток підприємств малого й середнього бізнесу, у тому числі на базі реструктуризованих виробництв промислових підприємств, створення нових робочих місць;

- стимулювання розміщення на підприємствах легкої промисловості регіону замовлень для регіону і державних потреб, захист інтересів малих товаровиробників і розширення їхніх зв'язків на міжнародному, загальноукраїнському і регіональному ринках товарів, розвиток споживчого ринку товарів народного споживання;

- запобігання негативним соціальним наслідкам і пом'якшення їх впливу на населення області в ході реформ на підприємствах легкої промисловості;

- модернізація виробничого потенціалу підприємств легкої промисловості на основі високоефективної технологічної бази;

- формування адекватного новим умовам механізму господарювання з урахуванням форм власності;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій у легку промисловість;

- створення умов для утворення й функціонування прогресивних організаційних форм вертикальної та територіальної інтеграції господарюючих суб' єктів.

Економічний експеримент, проведений на підприємствах легкої промисловості Чернівецької області з метою їх інноваційної реструктуризації, дав позитивний результат, особливо в легкій промисловості. За результатами цього експерименту, сформовано низку таких пропозицій:

- доцільно ініціювати та стимулювати механізми державного регулювання об'єднання підприємств легкої промисловості у відповідні галузеві промислові кластери, включаючи до них підприємства постачальників сировини;

- удосконалення економіко-правового державного регулювання процесів інноваційної реструктуризації промислових виробництв, зокрема в регіонах;

- актуальним стає створення регіонального фонду інноваційного розвитку для забезпечення фінансовими ресурсами процесів інноваційної реструктуризації виробництв.

Забезпечення сталого економічного розвитку держави можливе лише за умов якісних перетворень виробничого потенціалу на основі масштабного впровадження і розповсюдження науково-технічних досягнень, динамічного розвитку інноваційної складової економіки. [13].

Ситуація, що склалася в економіці України, характеризується тим, що за наявності в країні значних фундаментальних і технологічних заділів відбувається зниження активності інноваційної діяльності, пов'язаної насамперед із браком механізму реалізації інноваційного потенціалу. Інноваційний розвиток легкої промисловості можна охарактеризувати як несистемний, некомплексний та ситуаційний [14]. Підтримка з боку держави здійснювалася під окремі регіони, програми, підприємства. Активізація інноваційної діяльності торкнулася окремих підприємств з історично високим рівнем організаційно-технічного потенціалу, динамічним менеджментом, який впроваджував інноваційні технології (технічні, управлінські, технологічні, ринкові). Інноваційний шлях розвитку переважної більшості підприємств легкої промисловості пов'язаний на сучасному етапі зі значними труднощами, серед основних з них є високий рівень ризику та викликані цим складнощі з пошуком джерел фінансування, особливо при загальному дефіциті фінансових ресурсів. Тому розвиток легкої промисловості можливий за умов вирішення завдань формування інституціональної, організаційної, технологічної структур, здатних об'єднати всі необхідні складові загального процесу зростання нового технологічного укладу, створити умови для підвищення ефективності економіки України.

Основні протиріччя в сфері інноваційного розвитку знаходяться у площині достатньо розвинутого інноваційного потенціалу і невідповідних йому структури економіки та дієвих механізмів стимулювання інноваційного розвитку. У той же час основна причина розбалансованості цієї системи знаходиться на інституціональному рівні. Партнерство служить важливою формою організації кооперативних процесів між недержавними та державним секторами, де чітко визначені форми спільного інвестування і відповідний розподіл отриманого результату. Слід зазначити, що в українському законодавстві відсутні посилання на інститут партнерства, або кооперативної угоди між державою, наукою і бізнесом. Це вимагає подальшого поглибленого дослідження та розробки відповідних законопроектів.

В роботі [15] вказані такі причини спаду виробництва товарів легкої промисловості з початком ринкових реформ в Україні:

- скасування централізованого планування та замовлення продукції, передчасна і надто радикальна лібералізація внутрішнього ринку без відповідних економічних і нормативно-правових заходів призвели до заповнення більшої частини ринку імпортними товарами. В основному ці товари належать до "контрабандних" і не обкладаються митом. За таких умов вітчизняний продукт стає неконкурентоспроможним;

- відсутність цільового фінансування, інфляційні процеси та норми податкового законодавства призвели до втрати підприємствами галузі обігових коштів (передусім грошових). На сучасному етапі у легкій промисловості рівень обігових коштів становить не більше 10-15% нормативу, із них грошових - не більше 1-5%. Це зумовило бартеризацію та платіжну кризу. Проте слід зазначити, що рівень бартеризації останнім часом значно знизився і зараз становить 15-20% (порівняно з 56% п'ять років тому);

- стрімке зниження купівельної спроможності населення через значне зменшення реальних доходів висуває цінову детермінанту як основну у формуванні попиту;

- втрата ринків сировини і збуту продукції в межах СНД. На зарубіжні ринки вітчизняних виробників допускають неохоче, надійно захищаючи їх системою митних зборів і квот;

- значне збільшення собівартості продукції через стрімке зростання цін на сировину та енергоносії через дорогі банківські кредити загострює диспропорції між цінами на товари і купівельною спроможністю населення;

- приватизаційні процеси в галузі в основному проводилися без залучення інвестицій, що не створило умов для формування необхідного капіталу і загальмувало інноваційні процеси на підприємствах галузі;

- неринковий механізм управління більшістю підприємств галузі (насамперед колишніх державних) повільно адаптується до механізму конкуренції, який регулює ринок товарів широкого вжитку в Україні.

Найбільшу питому вагу (40,3%) серед напрямів проведених інновацій займають підприємства, що витрачали кошти на придбання машин, обладнання, установок, 24,6% підприємств витрачали кошти на впровадження інновацій у маркетинг та рекламу, 15,5% підприємств проводили дослідження і розробки. Така інноваційна активність підприємств легкої промисловості свідчить про загрозливу тенденцію занепаду галузі.

Напрями руху легкої промисловості проаналізували учасники всеукраїнської наради з питань розвитку легкої промисловості, яка відбулася в липні 2008 року у ВАТ "Тернопільське об'єднання "Текстерно" [16]. Причини уповільнення темпів виробництва було названо наступні:

- засилля внутрішнього ринку імпортними товарами легкої промисловості, в тому числі із заниженою митною вартістю та товарами "секонд-хенд";

- відсутність ефективного власника, який інвестує капітал для довгострокового функціонування підприємства і випуску продукції, а не для його перепродажу, перепрофілювання або повної ліквідації;

- відсутність сприятливих умов для закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні;

- розукрупнення швейних, трикотажних та взуттєвих підприємств на дрібні виробництва, що переходять на єдиний податок або у тіньове виробництво;

- відсутність рівних умов для великих підприємств і малого бізнесу щодо особливостей оподаткування, звітності і т. ін.

Основна проблема, яка вибиває нашого національного виробника з внутрішнього ринку - тінізація легкої промисловості. Потрібно вивести із спрощеної системи оподаткування ввезення та реалізацію імпортного одягу і взуття.

Пропозиції для пожвавлення роботи легкої промисловості наступні [16]: розвиток сировинної бази - льонарства, виробництва вовни, шкірсировини; вдосконалення маркетингових досліджень, підвищення зарплат у галузі та випуск екологічно чистої продукції, підвищення якості продукції.

Висновки

Легка промисловість України - це одна з найбільш соціально значущих галузей промисловості, яка може надати велику кількість робочих місць для населення. Але дешеві низькоякісні імпортні товари, низька конкурентоздатність, проблеми кредитування галузі, скорочення споживчого попиту, система оподаткування - все це призвело до занепаду галузі в Україні.

І хоча за оцінками експертів галузь має значні перспективи для зростання, слід зазначити, що основне протиріччя розвитку легкої промисловості двох останніх десятиріч - проекспортна орієнтація власного виробництва (за давальницькими схемами, що вже гальмують розвиток галузі) та засилля на внутрішньому ринку імпортних товарів, чекає на своє вирішення.

Список використаних джерел

1. Ізовіт В.А., Замороко Т.Л. Пріоритетний розвиток легкої промисловості - майбутнє України // Вісник КНУТД. - 2005, № 6 - С.9-14.

2. Єрохін С. Структурна трансформація національної економіки // Економіка України. - 2002. - № 10, 11.

3. Михайленко О. Методологічні аспекти структурування національної економіки і національного ринку // Економіка України. - 2003. - № 5.

4. Чевганова В., Брижань І. Кластери та їх економічне значення // Економіка України. - 2002. - № 11.

5. Міністерство економіки України. Державна підтримка українського експорту. Легка промисловість України (2007 р.). [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrexport.gov.ua/ukr/prom/ukr/9.html.

6. Концепція державної цільової програми розвитку легкої промисловості на період до 2011 р. // Легка промисловість. - 2006. - № 3. - С. 5 - 6.

7. Замороко Т.Л. Інтеграція до СОТ: наслідки для легкої промисловості // Маркетинг в Україні. - 2005, № 4 - С. 31-36.

8. І.О. Максименко, В.І. Бокій Легка промисловість України: Сучасний стан та перспективи розвитку. // Економічні науки. Вісник Хмельницького національного університету, 2009, № 3, Т. 2, с. 77-80.

9. Гаман С.М. Тенденції розвитку легкої промисловості України // Держава та регіони. Сер.: Економіка та підприємництво. - 2006. - № 3. - С. 49-55.

10. Герасимчук М. Тенденції розвитку промисловості України на сучасному етапі // Економіка України. - 2002. - № 3.

11. Лабурцева О. Маркетингові дослідження українського ринку текстильних виробів: сучасеий стан, проблеми, перспективи // Маркетинг в Україні. -2006.-№6 (40).-С.45-51.

12. П.І. Чулаков Необхідність розробки регіональної державної політики розвитку легкої промисловості. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Apdu/2009_1/doc/2/22.pdf.

13. А.П. Гречан Методологічні основи розвитку легкої промисловості на інноваційних засадах. Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.07.01 /; НАН України. Ін-т економіки пром-сті. - Донецьк, 2006. - 31 с.

14. Гречан А.П. Інноваційний розвиток легкої промисловості України. - К.: КНУТД, 2004. - 268 с.

15. Гречан А.П. Проблеми розвитку легкої промисловості України в сучасних умовах господарювання // Теоретичні та прикладні питання економіки. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - 2004. - Вип. 5. - С. 100-104.

16. Рішення Колегії Міністерства промислової політики України від 21 жовтня 2008 року N 10/1 "Про затвердження Плану заходів Міністерства промислової політики щодо запобігання негативним явищам, що позначаються на роботі підприємств промислового комплексу внаслідок впливу кризи, яка виникла на світових фінансових ринках".

Размещено на Allbest.ru