Інвестиційні стратегії в умовах асиметричного розвитку регіонів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інвестиційні стратегії в умовах асиметричного розвитку регіонів

М. О. Іванова,

асистент кафедри «Обліку і аудиту»,

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Анотація: В статті розглянуті питання неоднорідності розвитку регіонів та проблеми, які спричиняє це явище. Проаналізовано світовий досвід методів вирівнювання розвитку регіонів. Розроблено кластери регіонів за соціально-економічними та географічними ознаками. Обґрунтовано шляхи підвищення ефективності використання інвестиційних ресурсів через розробку спільних міжрегіональних інвестиційних програм.

Ключові слова: інвестиції, регіон, інвестиційний клімат, кластер, інвестиційний потенціал.

Annotation: The article reviews the problems of heterogeneity development of regions and problems are related to this phenomenon. The international experience of regional development was studied. The clusters of regions are developed after socio-economic and geographical signs. The ways of improving efficiency of investment resources are grounded through development of the joint inter-regional investment programs.

Keywords: investments, region, investment climate, cluster, investment potential.

регіон інвестиційний неоднорідність економічний

Після проголошення незалежності в Україні між регіонами виникли великі диспропорції в економічному та соціальному розвитку, в наслідок об'єктивних та суб'єктивних причин, які за роки незалежності не тільки не зникла, а в деяких випадках навпаки ще більш поглибились. Асиметричний розвиток регіонів гальмує розвиток не тільки окремо взятого регіону, але і цілої держави, загрожує економічними і соціальними кризами, породжує сепаратистки настрої в деяких колах суспільства, загрожує збереженню єдності та унітарності України, заважає вирішувати стратегічні економічні завдання української економіки - підвищення конкурентоспроможності економіки України на світовому ринку, виведення економіки України на один щавель з провідними економіками світу і успішне інтегрування України в світову економічну спільноту, та забезпечення єдиних європейських стандартів життєвого рівня населення у всіх регіонах України. Обмеженість фінансових ресурсів країни, асиметричний розподіл інвестиційних ресурсів між регіонами, та надання більш фінансової самостійності органам самоврядування (регіональний рівень управління), яке передбачає адміністративна реформа, робить проблему пошуку шляхів адаптації та підтримки розвитку депресивних територій в умовах глобалізації та ринкових трансформаційних перетворень економічної системи особливо актуальною.

Необхідно зазначити, що проблемами соціально-економічного розвитку регіонів та пошук шляхів зменшення міжрегіональних диспропорцій, та активізація економічних процесів на регіональному рівні займається цілий ряд вітчизняних науковців та наукових колективів , за останні роки посилилась увага до цієї проблеми з боку керівництва державних та регіональних органів влади. Розроблено та прийнято ряд нормативно правових документів, де окреслено коло основних проблем регіональної політики, які потребують негайного вирішення.

Так в «Стратегії економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рік» "Шляхом європейської інтеграції" основною метою Державної регіональної політики визначено створення умов для динамичного, збалансованого розвитку територій, усунення основних регіональних диспропорцій. [1].

Вирішення цієї проблеми можливо тільки при наявності та впровадженні ефективних регіональних інвестиційних стратегій.

Аналіз публікацій. Проблемами соціально-економічних та інвестиційних процесів на регіональному рівні займається ряд провідних українських вчених-економістів: І.А.Бланк, З.С. Варналій, М.І.Долішний, М.Г. Чумаченко, В.М. Геєць, А.Ф.Мельник, М.А.Мельник, А.А.Пересада та інші. В переважній більшості в їх дослідженнях акцентується увага на аналізі та оцінці інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності та залученню інвестицій в окремо взятому регіоні або галузі, в той час, як ці оцінки не враховують просторові та часові чинники соціально-економічних процесів , які протікають в економічному середовище регіонів , не враховується взаємний вплив міжрегіональних взаємозв'язків та можливості міжрегіонального кооперування , недооцінка впливу цих факторів веде до значних викривлень та суб'єктивних висновків, щодо привабливості в оцінці інвестиційного клімату регіону, або розміщенні інвестиційного проекту. В наукових дослідженнях практично не уділяється уваги, і як правило ігнорується на практиці, питання розробки комплексної оцінки інвестиційної привабливості регіонів з врахуванням сталості розвитку соціально-економічних процесів в часі, та виділення кластерів регіонів з однотипним інвестиційним кліматом, що б дало змогу виявленню причинно наслідних взаємозв'язків соціально-економічного розвитку регіонів та обґрунтуванню перспективних напрямків інвестиційних стратегій в розрізі окремо взятого кластеру регіонів з врахуванням особливостей , притаманних кожному регіону, що входить в цей кластер.

Постановка завдання. Виходячи з вищевикладеного, для подальшої розробки теоретичних положень комплексної оцінки інвестиційної привабливості регіонів та розробки і впровадження інвестиційних стратегій на регіональному рівні, які би забезпечили оптимально - ефективне використання інвестиційних ресурсів необхідно вирішити наступні завдання:

- розробка комплексної оцінки інвестиційного клімату регіону з врахуванням геополітичних , соціально-економічних та часових факторів;

- виділення кластерів регіонів з однотипним інвестиційним кліматом;

- розробка регіональних інвестиційних стратегій та шляхи їх координації;

Результати. Розвиток будь якої держави, в тому числі і України, значною мірою визначається збалансованим, динамічним розвитком всіх регіонів. Україні, як Росії, Німеччині так і іншім країнам притаманна висока неоднорідність регіонального економічного середовища. Зберігання диспропорційного економічного і соціального розвитку регіонів (коли розвиток одних значно повільніший ніж розвиток інших), як свідчить світовий досвід, негативно впливає не тільки на розвиток окремо взятого регіону, але і на загальнодержавні тенденції економічного розвитку та встановлення єдиних соціальних стандартів для населення на всій території держави. В світовій практиці застосовується різні методи та інструменти селективної політики вирівнювання економічного та інвестиційного потенціалу регіонів, які можуть бути направлені на екзогенний або на ендогенний розвиток проблемних регіонів. Ці методи дуже специфічні в залежності від політично-економічного устрою країни. Країни Євросоюзу для вирівнювання регіонального розвитку застосовують дотаційні міри. В США з ліберальною формою економіки, де згідно конституції розділ 8 стаття 1 Конгрес може здійснювати витрати тільки для загального благополуччя США, екзогенний тип розвитку регіонів дуже проблематичний так, як передбачає жорстке державне регулювання і перерозподілу бюджетних коштів на підтримку «проблемних» штатів, що юридично заборонено цією статтею. Для вирівнювання регіонального розвитку в США застосовуються не прямі методи державного регулювання: державні закупівлі, будівництво шосейних доріг, створення вільних економічних зон в депресивних регіонах на термін 10-20 років тощо. Але найбільш ефективним методом, який застосовується в США, на нашу думку, є національне планування регіонального розвитку. Цей метод передбачає розробку цільових інвестиційних регіональних програм, які охоплюють декілька регіонів. Яскравим прикладом успішної реалізації цього методу є програми «Теннессі», яка охоплює 7 штатів розташованих в долині ріки Теннессі та «Аппалачі», яка діє на території 13 штатів.

В країнах Європейського союзу для досягнення гармонізації регіонального розвитку виділяють три головні мети :

- конвергенція - процес зближення регіонів і країн за соціально-економічним розвитком;

- конкурентоздатність регіонів - це здатність регіонів привертати інвестиції, шляхом створення привабливого інвестиційного середовища, та за рахунок їх раціонального використання забезпечити постійний, високий соціально-економічний розвиток і високий рівень життя;

- європейська співпраця: транснаціональне, міжрегіональна співпраця.

Для досягнення цих цілей застосовують цілу систему стимулюючих прийомів: вкладання державних інвестицій в розвиток інфраструктури проблемних регіонів, що приводить до появи стимулів приватного інвестування, для стимулювання ендогенного( розвиток за рахунок внутрішніх факторів) розвитку надаються субсидії та податкові пільги (або повне звільнення від місцевих податків терміном от 5 до 10 років) підприємцям, які відкривають або розширюють своє виробництво та створюють нові робочі місця в проблемних регіонах, виділяють дотації депресивним регіонам так, наприклад економіка та соціальні програми східних регіонів Німеччини тримаються майже повністю на дотаціях з центру та Євросоюзу. Для них в 2008 році сума дотацій склала майже 12 млрд. доларів, причому три чверті цих коштів бюджетні кошти, і тільки 16% приходиться на промислові інвестиції приватного сектора.

Українські регіональні проблеми є віддзеркаленням Європейських регіональних проблем, тому при розгляді методів стимулювання економічного та інвестиційного потенціалів депресивних українських регіонів доцільно застосовувати Європейський досвід, але з обов'язковим врахуванням особливостей протікання економічних процесів в Україні. В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів , коли попит в десятки разів перевищує пропозицію, та значного диспропорційного розподілу інвестиційних ресурсів між регіонами, питання ефективного використання інвестиційних ресурсів на регіональному рівні постає особливо гостро. Для підвищення ефективності державних інвестицій, які направляються в депресивні регіони, необхідна їх адресна спрямованість, конкретна програма або план інвестиційного розвитку, інакше вони будуть малоефективними. Таким планом є інвестиційна стратегія. Інвестиційна стратегія - це довгостроковий план вкладення фінансових і економічних ресурсів в розвиток суб'єкта, що реалізує поставлену мету, проекти і завдання країни, суспільства, власників засобів та ресурсів, підприємств, організацій і фізичних осіб[2 с.6 ]. Інвестиційна стратегія має бути основою - базою для розробки і впровадження стратегії соціально-економічного розвитку та інших стратегій, бо саме здатність акумулювання інвестиційних ресурсів та ефективне їх використання є необхідним фактором економічного зростання, структурних перебудов в усіх галузях економічної та соціальної інфраструктури, а отже і успішного втілення цих стратегій на практиці .

Інвестиційні стратегії можна розглядати на чотирьох рівнях :

Мегарівень - спільні задачі та риси інвестиційних стратегій країн, які відносяться до одної класифікаційної групи( розвинуті країни, розвиваючи і т.д), або інвестиційна стратегія об'єднання країн, наприклад членів ЕС;

Макрорівень - інвестиційна стратегія держави (інвестиційна стратегія України) з визначенням приоритетних галузей та напрямків інвестування;

Мезорівень - спільні задачі та риси інвестиційних стратегій регіонів, які відносяться до одного кластеру за соціально - економічним розвитком та інвестиційна стратегія окремо взятого регіону;

Мікрорівень - інвестиційна стратегія районів, міст, суб'єкта господарювання ( заводів, фабрик і т.п.). Зрозуміло, що всі чотири рівня інвестиційної стратегії взаємозв'язані та взаємо узгодженість між собою, і доповнюють одна одну; так мікрорівень має бути одною із складових мезорівня , а мезо рівень складовою макрорівня і т.д.

Інвестиційна стратегія мегарівня визначається належністю країни до одної із кваліфікаційних груп. Світовий банк виділяє чотири групи країн за рівнем ВВП на душу населення : з високим рівнем доходу, з середнім рівнім доходу в тому числі: а) країни з рівнем доходу вище середнього; б) країни з рівнем доходу нижче середнього; з низьким рівнем доходу.

Відповідно від належності країн до одної із чотирьох кваліфікаційних груп за рівнем доходу , виділених Світовим банком, на мегарівні можна виділити основні спільні риси інвестиційних стратегій, притаманних кожній групі країн:

Країни з високим рівнем доходу, як правило це світові лідери в розробці нової , високоякісної техніки і нових технологій такі, як США, Японія, Великобританія, Фінляндія, Канада, Німеччина та інші, це країни з постіндустріальною економікою, де сервісні послуги складають близько 70% ВВП країни на індустріальний сектор припадає від 20,6% до 33% ВВП, а аграрний сектор складає всього 0,9-2% від ВВП. До основних стратегічних інвестиційних цілей цих країн можна віднести: зміцнення свого конкурентноспроможного становища на світовому ринку, розробка і впровадження інноваційних технологій, подальше підвищення рівня якості життя населення, зниження рівня безробіття, послаблення негативних наслідків понижуючої хвилі М.Кондратьєва та світової економічної кризи. А отже приоритетними напрямками інвестиційного процесу цих країн є :

- високі інвестиції в людський капітал;

- соціальна спрямованість інвестицій;

- інноваційна спрямованість інвестицій ( 90 % інвестицій є інноваціями);

- помірне та стабільне зростання ВВП;

- подальший розвиток прикладних та фундаментальних наук;

- створення нових інноваційних товарів та технологій.

Країни з середнім ( вищим і нижчим середнього ) рівнем доходу, до яких належить Росія, Литва, Польща і Україна. Це країни з індустріальним складом економіки: на аграрний сектор припадає від 5-10% ВВП, на промисловість близько 40% ВВП, а сервісні послуги складають близько 50-60% ВВП. Основною стратегічною ціллю цих країн є в короткі терміни наздогнати передові країни по рівню ВВП на душу населення, вийти на один щабель з ними в науково-технічному розвитку та в якості людського життя. Шляхи досягнення цієї мети дуже диференційовані в залежності від наявності та рівня розвитку виробничо-промислового, трудового та наукового потенціалу, національних особливостей, природно-географічного положення , наявності корисних копалин тощо. Але при всій різноманітності інвестиційних стратегій розвитку цих країн їх об'єднують спільні напрямки та завдання:

- високі темпи приросту ВВП ( 6-11%);

- підтримка експортне - орієнтовних галузей і підприємств;

- визначення приоритетних галузей інвестування;

- створення спеціальних економічних зон з пільговим митним і податковим режимом для забезпечення притоку внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

- розвиток інфраструктури;

- розвиток внутрішнього ринку товарів з високою доданою вартістю ;

- розвиток інноваційного сектору економіки .

Країни з низьким рівнем доходу , це як правило аграрні країни в яких аграрний сектор складає 70-85% ВВП , а на індустріальний та сервісний сектор припадає разом всього 10- 30%, як правило дані країни не мають інвестиційних стратегій і відповідного інвестиційного середовища (відсутність кваліфікованих робітників, низький показники людського капіталу, відсутність внутрішнього ринку та промислового і наукового потенціалу і т.п), що унеможливлює їх подальший розвиток. Інвестиції, які надходять в ці країни мають більш гуманітарну спрямованість на подолання таких наслідків, як голод, стихійні лиха та ін..

Особливу увагу заслуговують інвестиційні стратегії мезо (регіонального) рівня. На мезорівні (регіональному рівні) в умовах дефіциту і нерівномірного розподілу інвестиційних ресурсів між регіонами, питання ефективного використання інвестиційних ресурсів та розробка і впровадження регіональної інвестиційної стратегії постає особливо гостро . Диспропорційний соціально - економічний розвиток регіонів вимагає диференційного підходу при розробці і впровадженні інвестиційних стратегій та методів управління регіонального розвитку регіонів в тому числі і інвестиційного.

В залежності від стану й умов функціонування регіонів їх прийнято підрозділяти на процвітаючі, стійкого розвитку, депресивні та регіони з надзвичайною ситуацією. В великій кількості досліджень градація за соціально - економічним розвитком регіонів проводиться по ВДВ або ВРП. Так С. Гродський та І.Гладій пропонують класифікацію регіонів проводити за коефіцієнтом конвергентності, який розраховується як відношення приросту ВДВ регіону за 5 років до середнього по Україні і виділяють чотири типи регіонів за соціально-економічним розвитком : активний, проблемний, депресивний, ультрадепресивний.[6с.52]

Проте, в цій методиці не враховані такі важливі компоненти, як індекс споживчих цін, обсяг інвестицій, кількість населення, рівень безробіття, середня заробітна плата тощо, які характеризують, як економічну так і соціальну складову розвитку регіону, без аналізу цих складових робити висновки про економічний або соціальний розвиток регіону дуже необачно. Треба зауважити, що існує диференціація регіонів також по кількості населення і по територіальному розміру, тому будь які міжрегіональні порівняння основних макроекономічних та інших кількісних показників необхідно проводити тільки на основі відносних величин (ВДВ на душу населення і т.п.) в іншому випадку вони будуть не зіставними.

Основним завданням інвестиційної стратегії регіону є збільшення конкурентоспроможності регіону в боротьбі за інвестиційні ресурси через створення привабливого інвестиційного клімату , зниження інвестиційних ризиків та ефективне використання наявних інвестиційних ресурсів з врахуванням особливостей регіонального розвитку.

З метою оцінки привабливості інвестиційного клімату між регіонами України проводять рейтингування регіонів та на основі інтегральної рейтингової оцінки проводять групування регіонів за типами інвестиційного клімату. Так за методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості регіонів , запропонованою І.О.Бланком, ранжирування регіонів проводиться за п'ятьма інтегральними показниками з врахуванням їхнього рівня значущості:

1) рівень загальноекономічного розвитку регіону(35%);

2) рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону(15%);

3) демографічна характеристика регіону( 15%);

4) рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону( 25%);

5) рівень безпеки інвестиційної діяльності( 10%).

За розрахованою інтегральною оцінкою І.О Бланк виділяє чотири групи регіонів :

1) регіони приоритетного рівня інвестиційної привабливості;

2) регіони з високим рівнем інвестиційної привабливості ;

3) регіони з середнім рівнем інвестиційної привабливості;

4) регіони з низьким рівнем інвестиційної привабливості [4 с.34]

На нашу думку, заслуговує на увагу методика групування регіонів по типу інвестиційного клімату за вхідними і вихідними індикаторами, яку запропонувала Мельник М.І. В якості вхідних індикаторів вона пропонує використовувати: соціально-політичний стан, економічне середовище, споживчий потенціал, розвиток інфраструктури, якість людського потенціалу, екологічну ситуацію. Вихідними індикаторами слугують : економічна активність, фінансова активність, інтенсивність капіталовкладень, інтенсивність іноземного інвестування, інноваційна активність. Всі регіони поділені на чотири групи, як за вхідними так і за вихідними індикаторами:

1) регіони з сприятливим інвестиційним кліматом;

2) регіони з задовільним інвестиційним кліматом;

3) регіони з несприятливим інвестиційним кліматом ;

4) регіони з поганим інвестиційним кліматом [5с.168]

Кожний регіон розташовано в двох групах в одній групі за вхідними індикаторами в другій за вихідними так, наприклад Донецька область за вхідними індикаторами належить до групи регіонів з задовільним інвестиційним кліматом, а за вихідними з сприятливим інвестиційним кліматом, Львівська область за вхідними і вихідними індикаторами належить до регіонів з сприятливим інвестиційним кліматом, Івано-Франківська область з задовільним і т.д. Ця методика дозволяє кожному інвестору, в залежності від мети інвестування, визначитись з пріоритетами тих чи інших регіонів.

Існує багато інших методик визначення інвестиційного рейтингу регіону , які використовують різний набор статистичних даних: ВДВ на душу населення, інвестиції в основний капітал на душу населення, демографічну та кримінальну ситуації, тощо. Цілком природно, що лідерами цих рейтингів стають регіони з високим фінансовим та виробничим потенціалом, та високим показником ВДВ на душу населення; це м. Київ, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Харківська області.

Як правило, в більшості методик розрахунок рейтингів здійснюється на основі порівняння даних за один рік, а інколи і за один квартал, що є значним недоліком їх так, як вони не враховують довгострокову детермінанту та тенденції розвитку регіонів, та не абстрагуються від тимчасових спадів або підйомів в економічному та соціальному розвитку регіону, в той же час, ці методики не враховують природно-географічні , національно - традиційні особливості регіонів, що веде до необ'єктивної оцінки потенціальних можливостей регіонів. Інвестиційний клімат регіону необхідно розглядати, як комплекс різноманітних, взаємопов'язаних факторів та тенденцій їх розвитку в часі. Отже вивчення особливостей економічного і соціального розвитку регіону і визначення інтегральної оцінки інвестиційного клімату регіону та виділення кластерів регіонів за типом інвестиційного клімату, необхідно проводити з врахування динамічного розвитку явищ в часі, не менше ніж за період 10-15 років, для абстрагування від тимчасових спадів або підйомів в соціально-економічному розвитку регіону.

Виділення кластерів регіонів за типами інвестиційного клімату, соціально-економічними, природно-географічними та національно- традиційними особливостями, дає змогу більш об'єктивно оцінити потенційні можливості регіонів та застосування синергітичного підходу, який забезпечує комплексне врахування взаємодії всіх складових інвестиційного процесу, через механізм міжрегіональних угод, що значно підвищить ефективність використання інвестиційних ресурсів. Кластер - це засіб для переборювання замкнутості на внутрішніх проблемах, інертності та забезпеченню більшої гнучкості та ефективності, керованості та зменшенні ризиків інвестиційних процесів на регіональному рівні.

Розглянемо процес утворення кластерів на прикладі восьми областей: Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Запорізької, Донецької, Дніпропетровської, Полтавської та Кіровоградської, які мають однакові природно-географічні та національно-традиційні особливості та є сусідніми областями відповідно західні та східні, та діаметрально протилежними одночасно. В якості вихідних даних для кластерного аналізу були взяті данні соціально-економічного розвитку ( 20 показників). В результаті утворилися наступні кластери (рис.1)

Рис.1 Кластери регіонів за інвестиційним кліматом з 1995 -2009 роки.

З періоду 1995 року по 1997 рік ми спостерігаємо розподіл регіонів за трьома кластерами з різним наповненням, коли одна і таж область в різні роки опинялась в різних кластерах, то вже з 1998 року по 2009 рік намітилась чітка тенденція до розподілу регіонів не тільки за географічною ознакою, але і за загальними показниками соціально-економічного розвитку регіонів.

Об'єднання регіонів в кластера дає можливості в розробці міжрегіональних інвестиційних програмам з врахуванням горизонтального механізму перерозподілу інвестиційних потоків для оптимізації структури інвестицій, як на рівні окремого регіону, так і в вирішенні міжрегіональних спільних завдань.

Отже з вищевикладеного можна зробити висновки, що виділення кластерів регіонів дає змогу для взаємоузгоджених дій на міжрегіональному рівні в розробці інвестиційної стратегії регіонів, в пошуку спільних точок росту та в виділенні приоритетних напрямків інвестування, яки б під дією синергітичного ефекту забезпечили би найефективніше використання інвестиційних ресурсів та інвестиційного потенціалу регіону.

Література

1. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 - 2015 роки) "Шляхом Європейської інтеграції" / А. С. Гальчинський, В. М. Геєць , С. Г. Бабенко и др. - К. : ІВЦ Держкомстату України, 2004. - 416 с.

2 .Ю.А. Корчагин Инвестиционная стратегия/ Ю.А. Корчагин.-Ростов-н/Д: Феникс, 2006.- 316с.-(Высшее образование)

3. Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року. Постанова кабінету міністрів України № 1001 від 21.07.2006р [Електронний ресурс] - режим доступу:http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-2006-%EF

4. И.А.Бланк Основы финансового менеджмента т.2/. И.А.Бланк. -К.: Ника-Центр,1999.-512с. - (Серия «Библиотека финансового менеджера»: Вып.3);

5. Мельник М.І. Інвестиційний клімат регіону: теоретичні та прикладні засади дослідження:[монографія]/ Мельник М.І. - Львів ПП «Арал» 2006.-302с.

6.С.В. Гродський Дивергенція регіонів України і розвиток транскордонного співробітництва/ С.В. Гродський, І.Й. Гладій// Збірник наукових праць молодих вчених Тернопільського державного економічного університету “Наука молода”. - Тернопіль: Видавництво Тернопільського державного економічного університету «Економічна думка» . - 2005. - С. 52- 56.

7.С.В. Захарін Інвестиційна модель зростання економіки в умовах її трансформації/ Проблеми науки №6 2005

8.Л.І.Федулова Корпоративні структури в стратегії соціально-економічного розвитку регіонів/ Регіональна економіка №1 2007

Размещено на Allbest.ru