Схеми недружнього поглинання (рейдерство)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Європейський Університет

СХЕМИ НЕДРУЖНЬОГО ПОГЛИНАННЯ (РЕЙДЕРСТВО)

В.О. Нечай,

здобувач, кафедра економіки

Анотація

Розглянуто схеми недружнього поглинання підприємств, з метою виявлення типічних помилок, які допускає менеджмент підприємств, які підпадають під рейдерське захоплення. Виявлено недоліки та зроблено детальний їх аналіз.

Ключові слова: рейдерство, недружнє поглинання, противоправне захоплення, червоні директори, greenmailers.

Annotation

The report is dedicated to investigation of schemes of unfriendly absorption of enterprises in order to reveal mistakes which are typical for management of the enterprises influenced by raider capture. As a result the disadvantages of the abovementioned management type were found and followed by a detailed analysis.

Вступ

Поглиблення економічної кризи в Україні, прагнення урядів, які постійно змінюються, подолати її шляхом дерегуляції і лібералізації економічних відносин, посилюючи таке явище, як недружнє поглинання або рейдерство, що свідчить про відсутність у держави дієвих ринкових механізмів, спрямованих на вихід з кризи та знищення такого непотребного явища.

І якщо для держави важливим завданням є максимізація доходів бюджету, то платник податків зацікавлений в спокійній та захищеній праці, коли він впевнений, що завтра ніхто до нього не прийде та не відбере у нього бізнес, який годує його та державу. В даній статті розглянуто схеми захоплення підприємств та проаналізовано типічні помилки, які здійснює керівництво таких підприємств.

Постановка задачі

Метою статті є аналіз схем недружнього поглинання підприємств, з метою виявлення типічних помилок, які допускає менеджмент підприємств, які підпадають під рейдерське захоплення

Результати

Методи рейдерів деколи дуже далекі від норм ділової етики, але найчастіше сповна законні. У хід йдуть маніпуляції громадською думкою, лобізм, біржові махінації. Не гидуватимуть рейдери і силовими захватами, а деколи і підкупом. Головна витрата в бюджеті будь-якого рейдерського захвату -- це або гонорари юристам, що оспорюють власність, або банальні хабарі чиновникам, суддям, міліції.

Рейдерів прийнято ділити на найманців, що працюють під дахом крупної бізнес-структури, і «вільних художників» (незалежні команди). Найманцем бути простіше і безпечніше: працедавець надає фінансові ресурси і при необхідності захистить від відповідних дій противника. Наймані рейдери проводять рекогносцировку, розробляють стратегію захвату і після затвердження плану керівництвом забезпечують його реалізацію. За це вони отримують 20-25 відсотків «прибутку».

«Вільні стрілки» отримують все, але при цьому їм доводиться самостійно знаходити необхідні для проведення операції кошти (деколи немалі) і захищатися в гострих ситуаціях. Надалі поглинені компанії і (або) їх активи продаються за максимально високими цінами зацікавленим особам. Подібні рейдери прагнуть діяти менш жорстко. Адже «проблемний» актив неможливо продати за максимальною ціною, що йде врозріз з основним принципом роботи -- здобуттям швидкого астрономічного прибутку. До явної агресії прибігають тоді, коли набувають активів для себе, або тоді, коли корпоративний конфлікт, що почався вже не може бути врегульований більш менш мирними способами.

Ніде в світі немає такого рейдерства, як в Україні і на пострадянському просторі. У світовій практиці ринок поглинань - один з найтонших і цивілізованіших. Сьогодні жодне акціонерне товариство не захищене від можливості захвату. Лише великі компанії, у яких є юридичні служби, більш-менш захищений. А «дрібниця», що має нерухомість у Києві, - це найсмачніший шматок для загарбника. Проблема перетворюється на макроекономічну - знижується інвестиційна привабливість України.

Бізнес, пов'язаний з недружніми поглинаннями, в даний час вельми популярний. За одне захоплення середня рейдерська фірмочка, в якій працює півтора десятки чоловік, запрошує від 500 000 до декількох десятків мільйонів доларів. Термін виконання «замовлення» -- від трьох місяців до декількох років. недружній поглинання рейдерський захоплення

Адже ще декілька років назад термін «злиття і поглинання» нічого не говорив навіть досвідченим українським юристам. Хоча механізми, звані нині так красиво, активно використовувалися ринковою економікою незалежної України. Нині на зміну «хлопчакам в спортивних костюмах» прийшли «білі комірці» з відділів інвестування. Замість настільки популярних на початку 90-х методів фізичної дії сучасні рейдери активно використовують адміністративний і судовий ресурси. Хоча і методи фізичної дії на топ-менеджмент компанії-мети все ще залишаються такими, що використовуються. Крупні корпорації, за копійки набуваючи дорогих активів, розширюють кордони своїх імперій і створюють нові холдинги. Деякі крупні торговельно-промислові і фінансові групи були створені саме шляхом недружніх поглинань. Інколи рейдерська фірма є донькою або аффільованою по відношенню до таких структур.

Як відбувається захват влади.

На ринку існує ряд гравців, що використовують тактику злиття для розширення свого бізнесу. Їх можна умовно класифікувати таким чином:

1. Фінансово-промислові групи, які будують вертикально інтегровані холдинги «від сировини до покупця».

2. Прямі конкуренти, прагнучі до контролю над більшою частиною локального ринку конкретної продукції або послуги.

3. Інвестиційні компанії, для яких недружні поглинання є способом заробітку.

4. Спеціалізовані компанії, що діють на користь існуючих або потенційних замовників.

5. Корпоративні шантажисти («greenmailers»).

Виходячи з визначення потенційно небезпечного для бізнесу суб'єкта, можна виділити наступні мотивації «загарбника»:

? збільшення долі на ринку;

? усунення конкурентів;

? встановлення контролю за продавцями або постачальниками;

? «придбання доходів» компанії, що атакується;

? перепродаж активів або компанії в цілому за вищою ціною;

? корпоративний шантаж.

Визначившись з мотивами, «поглинаюча компанія» вибирає ціль, після чого починається найважливіший підготовчий етап планування захвату, практично не помітний для компанії-цілі, при цьому в ньому задіяні вельми серйозні сили і ресурси. В організацій, що спеціалізуються на недружніх поглинаннях, існує поняття «Рейдпрігодний об'єкт». В першу чергу до них відносяться компанії, вартість бізнесу яких значно дешевша, ніж активи, що належать ним. Частенько це якраз неефективні підприємства, які не платять дивіденди, ущемлюють права мінорітарних акціонерів.

Підготовчий етап починається зі збору і аналізу інформації -- перш за все відкритою, такою, що знаходиться в вільному доступі. Тут, зокрема, допомагає моніторинг преси, де згадується потрібна організація. Порівняно неважко отримати в Україні і закриту інформацію. Наприклад, дані, що надаються для податкових органів юридичною особою, відомості про експортні і імпортні операції (митниця), про зареєстровані на компанію нерухомість і транспортні засоби.

Стратегічно важливі дані про розподіл акцій між власниками тієї або іншої фірми, не менш коштовна інсайдерська інформація. Найбільший інтерес для «загарбника» представляють:

? корпоративна інформація: засновницькі документи, положення, що регламентують діяльність органів управління, протоколи зборів, протоколи засідань нарад директорів, відомості про дочірні і залежні товариства, про величину і структуру статутного капіталу, оперативна інформація про зміни в реєстрі акціонерів компанії;

? фінансово-економічна інформація: бухгалтерські баланси, відомості про наявність і структуру дебіторської і кредиторської заборгованості, про наявність ліквідного майна і його правовий статус, інформація про наявні обтяження майна, інформація про контрагентів компанії-цілі, інформація про податкову і банківську історію підприємства;

? відомості про менеджмент і власників компанії-цілі: дані про займані посадові позиції, кількості акцій, що належать ним, або доль в статутному капіталі, способі придбання і оплати акцій долею в статутному капіталі, особиста інформація.

Як правило, жодна успішна операція по агресивному захвату не обходиться без участі центральних або місцевих властей, органів судової влади, правоохоронних і контролюючих відомств. На представників компанії-цілі демонстрація загарбником щільного альянсу з властями завжди справляє сильне враження. Адміністративний ресурс ніколи не афішується, але при цьому його незрима присутність відчувається. Загарбник оцінює можливості залучення ЗМІ, виробляє оцінку правових, економічних, адміністративних ризиків і витрат. Зібравши або купивши інформацію про жертву, професійний рейдер розробляє план захвату з детальним бюджетом, як правило, 10-25 відсотків від ринкової вартості об'єкту.

В будь-якому разі, якщо рейдеру удалося отримати контроль над активами жертви хоч би на декілька годин -- справа зроблена. Формально фірма-покупець захоплених активів -- «добросовісний набувальник», і на те, аби відсудити у неї (або у наступного покупця) ці активи, якщо це взагалі вдається, потрібні довгі місяці і роки.

Стратегія захвату.

В процесі реалізації всяка стратегія недружнього поглинання може багато разів коректуватися відповідно до конкретних обставин; окрім того, будь-яка серйозна стратегія повинна передбачати декілька можливих варіантів розвитку подій, в залежності від яких компанія-агресор буде робити ті або інші кроки. Але, як показує практика, будь-який план експлуатує одну технологію, успішна реалізація якої і є основою для поглинання компанії-цілі. Ця технологія включає:

1. Створення для компанії-цілі таких умов, при яких буде неможливо здійснити швидке виведення активів або ж обтяжити її істотними зобов'язаннями, що відчутно знизить вартість підприємства.

Це досягається шляхом накладення арешту на підставі судових визначень про забезпечення позову на всі значимі активи організації, а також заборони менеджменту підприємства укладати операції, емітувати векселі і тому подібне. Визначення зазвичай виносить суд загальної юрисдикції або господарський по абсурдному позову мінорітарного акціонера, нового генерального директора товариства і тому подібне в порядку вживання забезпечувальних заходів.

В деяких випадках, коли ресурси компанії-агресора не дозволяють їй отримати потрібне визначення, арешт активів компанії-цілі може бути здійснений в рамках кримінального процесу на підставі кроків, які здійснює дізнавач, слідчий або прокурор в ході розслідування кримінальних справ. Наприклад рейдери купили 34 відсотки звичайних іменних акцій у акціонерного товариства у двох акціонерів. Потім за рахунок скупки акцій у мінорітарних власників довели пакет до 46 відсотків. Ухвалою суду заарештували акції опозиції (по 17% у трьох акціонерів), та аби їх директор не вивів активи, наклали арешт на нерухомість. Після цього вони провели позачергові загальні збори акціонерів, переобрали пораду директорів, яка тут же призначила свого гендиректора. Арешт з нерухомості зняли, новий керівник продав її «прокладці» (фірмі - “одноденці”) за заниженою ціною, інакше довелося б проводити через збори акціонерів схвалення крупної операції. А «прокладка» перепродає нерухомість добросовісному набувальнику.

2. Придбання акцій/частин, заборгованості компанії-цілі для того, щоб встановити юридичний контроль над підприємством або хоча б створити умови, які забезпечували б агресорові серйозний вплив на компанію-ціль. Цей спосіб застосовують, наприклад, коли більшість акцій об'єкту “розпорошена” по дрібних тримачах, -- акції скуповують з метою зібрати контрольний пакет. Оскільки легких рейдерських об'єктів залишається все менше і менше, рейдерам доводиться придумувати нові методи роботи вже з консолідованими пакетами. Наприклад, рейдери не скуповують акції, а фактично крадуть активи, які їм цікаві. У столиці це, звичайно ж, нерухомість. Наприклад, до податкової інспекції був відправлений фальшивий протокол позачергових зборів акціонерів одного з підприємств з рішенням про обрання нового генерального директора. Новий керівник підписав договір купівлі-продажу комплексу будівель загальною площею 2768 кв.м. Покупцем є, звичайно, фірма-«одноденка», яка тут же перепродає «ласу» нерухомість. На оформлення обох операцій пішло менше місяця. Новий власник захищений від претензій колишнього, достеменного, господаря статусом «добропорядного набувальника». «Одноденка» благополучно ліквідовується, закривається і «убога» жертва. Все, справа зроблена. Колишній директор дізнався про те, що він вже не власник будівлі, лише коли приватна охорона «виносило» його з кабінету. Звичайно, було порушено кримінальну справу, але винні давно вже в «теплих країнах», так що дійти до суду цій кримінальній справі явно не призначено.

3. Створення умов, які перешкоджають проведенню строкових додаткових емісій акцій в цілях зменшення долі участі компанії-агресора в статутному капіталі компанії-цілі в процентному відношенні.Дані умови зазвичай створюються або шляхом покладення заборон на проведення додатковою емісій за допомогою визначень про забезпечення позову, або за допомогою досягнення відповідних неформальних домовленостей з уповноваженими реєструючими органами виконавчої влади по ринку цінних паперів. В деяких випадках вказані дії здійснюються разом з кроками по нейтралізації активності крупних акціонерів компанії-цілі.

4. Проведення заходів, направлених на нейтралізацію дій крупних акціонерів компанії-цілі.

Ці заходи в найзагальнішому випадку іменуються блокуванням. В результаті використання цього прийому в корпоративній боротьбі крупний акціонер (учасник) компанії-цілі, принаймні, на деякий час, лишається можливості здійснювати права по акціях, що належать йому. За допомогою блокування агресор також добивається зменшення загальної кількості голосів на загальних зборах акціонерів (учасників) компанії-цілі, необхідних для ухвалення важливих рішень. Окремим способом нейтралізації власників великих пакетів акцій є передача реєстру іншому реєстратору на підставі визначень різних судів про вживання заходів в забезпечення позову. Надалі крупний пакет просто викрадається у власника і багато разів перепродається добросовісним набувальникам, але про це детальніше буде сказане нижчим. Наприклад “загарбники” придбали 5 відсотків акцій ВАТ «Рогу і копита» у мінорітарних акціонерів. Противник підключив захист -- крупний банк. Під прикриттям проведення переговорів агресори скупили ще 10 відсотків і наклали арешт на нерухомість. Компанія-ціль блокує реєстрацію «рейдерського» пакету в реєстроутримувача. На підставі визначення суду за позовом підставного акціонера реєстр був переданий іншому реєстроутримавучу. У результаті банк викупив «рейдерський» пакет за подвійною ціною. Причому 100-процентний прибуток в таких операціях вважається невдачею. Зазвичай йдеться про 300 -1000-процентному «бариші».

5. Здійснення ворожих корпоративних дій відносно компанії-цілі. В основному ці дії зводяться до проведення позачергових загальних зборів акціонерів (учасників) компанії-цілі і формуванню паралельних органів управління підприємством. Також досить часто ворожі корпоративні дії матеріалізуються у вигляді судового заперечування дій і рішень органів управління компанії-цілі. Відносно компанії-цілі ініціюється значне число часто абсурдних позовів. Як показує практика, вони сильно діють на нерви керівникам і найбільшим акціонерам компанії-цілі.

6. Проведення політики, направленої на дестабілізацію ситуації в компанії-цілі, а також створення останньою різних проблем з постачальниками, споживачами, податковими і правоохоронними органами, органами державної влади і управління.

Вказані дії зводяться до направлення різних скарг і заяв в державні, правоохоронні і фіскальні органи. Досить часто компанії-агресори удаються до такого випробуваного прийому, як порушення кримінального переслідування по надуманим підставах відносно керівників підприємства-цілі, його основних акціонерів. Велика увага приділяється також роботі з контрагентами підприємства: основних постачальників і покупців щедро забезпечують дезінформацією про близьке банкротство компанії-цілі, що часто приносить плоди. Наприклад, постачальники відмовляються постачати комплектуючі на умовах відстрочки платежу, вимагаючи передоплату. Такі раптові зміни збутової політики основних постачальників можуть повністю паралізувати нормальну роботу компанії-цілі, при цьому її керівництво вимушене вести війну на два фронти: з агресором і з власними контрагентами.

На даному етапі рейдери на своїх спеціалізованих семінарах радять провести атаку під назвою «труна». До кабінету директори вносять труну і вінки, на стрічках напису: «Від сім'ї», «Від трудового колективу». Директор хапає телефонну трубку, а там -- траурний марш. Результат -- або тривала госпіталізація неугодного директора, або його відставка.

7. Проведення потужної компанії в засобах масової інформації, направленої на дискредитацію керівництва підприємства, його основних акціонерів.

Аналіз багаточисельних проектів по недружніх поглинаннях показує, що компанії-агресори часто використовують в своїй діяльності ЗМІ, за допомогою яких ведеться масована кампанія по дискредитації керівників компанії-цілі і її основних акціонерів. Такі РR-кампанії дають певні результати, особливо в тих випадках, коли потрібно чинити психологічний тиск на органи державної влади і управління, а також на суди, що розглядають справи, пов'язані з корпоративними конфліктами. Наприклад, при захваті крупного підприємства, в пресі щодня стали з'являтися статті на тему «Де ж наші зарплати?». З такими ж плакатами вийшли на вулицю організовані рейдерами працівники підприємства. Причому заборгованість по зарплаті виявилася мінімальна і пов'язана була з кадровими змінами в бухгалтерії. Проте преса і замовлені депутатські запити зробили свою справу -- почалася прокурорська перевірка.

Інколи кампанії по дискредитації організовуються з метою подальшого порушення кримінальних справ «по результатам публікацій». Газета з сумнівною публікацією абсолютно випадково виявляється на столі в прокурора, який, як відомо, зобов'язаний реагувати на все повідомлення про злочини, опубліковані в засобах масової інформації.

8. Здійснення заходів, направлених на перехоплення управління в компанії-цілі.

Ці заходи забезпечують встановлення фізичного контролю над компанією-цілю. Без перехоплення управління говорить про поглинання підприємства не має сенсу.

9. Проведення заходів, сприяючих фізичному утриманню компанії-цілі.

Після перехоплення управління необхідно утримати компанію-ціль або хоч би здійснити швидкий вивід її активів. Вочевидь, що, захопивши компанію-ціль, агресор повинен подумати про її подальшу оборону. З метою організації ефективної оборони агресор повинен, щонайменше, виявити потенційних нових агресорів і прийняти заходи для нейтралізації їх можливих домагань, а також проаналізувати напрями можливих ударів.

10. Здійснення кроків, що забезпечують ліквідацію конфлікту після встановлення фізичного контролю над компанією-цілю.

Такі кроки покликані мінімізувати число невдоволених поглинанням підприємства і, отже, понизити ризик можливого захвату підприємства цими особами. До їх числа зазвичай відносяться колишні керівники компанії-цілі, її найбільші акціонери, органи державної влади і управління, а також особи, здійснюючі кримінальне або неформальне силове заступництво підприємства. Як правило, проблеми з перерахованими вище особами вирішуються в ході переговорів, за результатами яких колишні керівники і найбільші акціонери можуть отримати пристойні компенсації, органам державної влади і управління зазвичай обіцяють збільшення числа робочих місць і регулярні податкові виплати, представники кримінальних і силових структур отримують солідні “відступні”.

Компанія захоплена. Що далі?

Для того, щоб зафіксувати первинне положення компанії-цілі після її захвату, використовуються наступні технології:

2. “Продаж” майнового комплексу з використанням комісіонера.

Сама компанія-ціль в справі зазвичай не бере участь. Суперечка розвертається за пару тисяч кілометрів від місця знаходження підприємства. До суду звертається хто-небудь з місцевих любителів Бахуса з позовом до якої-небудь поближче зареєстрованою компанією, при цьому залицяльник древнього бога стверджує, що найняв цю нехорошу компанію для придбання в його власність вже згадуваного майнового комплексу компанії-мети. Комісіонер операцію купівлі-продажу уклав, а сам комплекс комітентові не передає. Останній, побоюючись, як би що не вийшло з жаданим майновим комплексом, просить високий суд зобов'язати комісіонера передати йому майно, а доки йтиме судова тяганина, на майновий комплекс накладається арешт, що супроводжується різними заборонами, наприклад, на реєстрацію переходу права власності на нерухоме майно.

Формально компанія-ціль в спорі не бере участь, а потому навіть скаргу на визначення про забезпечення позову подати не має права. З підвідомчістю питань не виникає, оскільки позивач -- громадянин; з підсудністю, треба відмітити, теж.

3. «Продаж» контрольного пакету акцій компанії-мети з використанням комісіонера.

Ситуація, повністю ідентична описаною вище. Лише як майно, яке незаконно утримує недобросовісний комісіонер, виступає контрольний пакет акцій компанії-цілі, на який і накладається жаданий арешт. А він по ситуації може супроводжуватися забороною вносити зміни до реєстру акціонерів. Інколи для повної юридичної чистоти арешт накладається на акції їх безпосередніх власників.

4. Попередній «договір» купівлі-продажу контрольного пакету акцій компанії-цілі.

При використанні цієї технології два сумнівні громадяни сперечаються про примус одного з них до вкладання основного договору купівлі-продажу контрольного пакету акцій компанії-мети. Мов, між сторонами був укладений попередній договір, відповідач цей пакет вже придбав, а позивачеві продавати відмовляється. Оскільки відповідач може продати ці акції будь-якій особі, позивач просить суд накласти арешт на акції.

Ще одним поширеним способом дестабілізації положення в компанії-цілі є розкрадання акцій з подальшим використанням інституту добросовісного набувальника.

У переважній більшості випадків способи розкрадання коштовних паперів зводяться до чотирьох, які найчастіше зустрічаються:

1) імітація операцій (або незаконні операції) з акціями;

2) маніпуляції з реєстром акціонерів суспільства;

3) звернення стягнення на акції по неіснуючих зобов'язаннях акціонера;

4) комплексний спосіб розкрадання акцій.

Які помилки допускають керівники. Навряд чи можливо переоцінити роль керівника в справі про корпоративні конфлікти. Наївно вважати, що захоплюються лише компанії з слабким менеджментом. Здавалося б, досвідчений керівник повинен приділяти велику увагу профілактиці корпоративних захватів, інформації про яких у наш час предостатньо. Джерелами інформації про реальні масштаби явища служать ділова преса, різні електронні ЗМІ, канали прямого обміну відомостями між власниками і директорами підприємств, об'єднання підприємців. Таку інформацію головні учасники корпоративних стосунків отримують і від своїх фахівців і постійних зовнішніх консультантів, а також в процесі участі в різних очних тренінгових форумах (лекції, семінари, ділові ігри, фундаментальне підвищення кваліфікації шляхом здобування нової освіти і тому подібне). Але, проте, багато власників бізнесу і їх топ-менеджери не уявляють собі суть і гостроту проблеми. Отже, в фатальну годину початку корпоративної атаки на їх власність і інших матеріальних інтересах, як правило, виявляються не здатними дати серйозну відсіч агресорові. Наприклад, схема недружнього поглинання підприємств “Х” була проведена до геніального просто. Ласим шматком в цьому з'явилася нерухомість. Рейдери дістали доступ до документообігу підприємства, обдарувавши секретарку генерального директора французькими духами і коробкою цукерок. Після чого злегка пошантажували керівника -- заслуженого діяча науки. Далекий від реального життя «ботанік», злякавшись оголошення інформації про привласнення 25,5 відсотків акцій, переданих довірливими акціонерами своєму науковому керівникові, призначивши секретарку в.о. гендиректора, виїхав в відпустку. Вона не дивлячись підписала документи на продаж будівлі за векселі фірми - метелика, отримавши в дарунок путівку в кримський санаторій. От і все поглинання.

Причин такого парадоксального положення справ досить багато. Причому мають вони різну природу: у їх сукупності знаходять місце і обставини психологічної властивості, і глибинні мікроекономічних тенденцій. Виділимо головні.

1. Психологічний ефект недооцінки. Як і побутова пожежа, повінь або землетрус, руйнівний корпоративний конфлікт відноситься до оцінно-вірогідних подій. Комусь призначено їх мінувати, комусь ні.

Одночасно власники бізнесу, будучи професіоналами, розуміють, що побудова системи корпоративної оборони -- досить капіталомісткий захід. І нерідка резони економії фінансових ресурсів переважують резони страховки. Тому найчастіше про корпоративний захист серйозно починають думати тоді, коли підготовлений бізнес-піратом проект вже починає здійснюватися, і оскільки його головним чинником виступає непідготовленість підприємства-цілі, радикальні міри захисту бізнесу на цій стадії виявляються марними.

2. Перебільшення чинника «особистих зв'язків». Вважається, і не без підстав, що вітчизняне підприємництво в принципі неможливе без прямої підтримки або загального заступництва різних державних структур або їх керівників. Крупні інвестори і керівники підприємств не розлучаються з упевненістю, що в разі вживання потенційним корпоративним противником навіть найбільш зухвалих схем на зразок судового перехоплення управління або відбирання власності, представники влади їх підтримають.

3. Чинник колосальної зайнятості власників і директорів вітчизняних підприємств. Слід виходити з того, що корпоративне (управлінське і правове) облаштування бізнесу не входить в систему головних їх пріоритетів. Це тим більше справедливо і для конструювання системи оборони бізнесу від недружнього поглинання і корпоративного шантажу. Вказані проблеми не можуть конкурувати, наприклад, з боротьбою за клієнта в умовах конкуренції, що усе більш загострюється, або з фінансовим і податковим плануванням.

4. Висока концентрація власності. Велика частина вітчизняного бізнесу представлена ФПГ, холдингами і іншими форматами крупних інтегрованих корпорацій. Корпоративні центри останніх настільки деколи упевнені загальною перевагою в потужності (фінансовою, лобістом і тому подібне) над потенційними агресорами, що не розглядають захист бізнесу як актуальну тему.

5. Загальний непрофесіоналізм власника. Деяка частина підприємців починає розуміти, що побудова ефекивної системи оборони бізнесу -- доля фахівців. Проте для того, щоб зрозуміти, чи якісний експертний продукт продають багаточисельні фірми, що спеціалізуються на даній проблематиці, необхідно хоч би загалом володіти ситуацією. Тим часом корпоративно-управлінська і правова компетентність багатьох керівників наших крупних компаній залишає бажати кращого. Тому феномен непідготовленості до корпоративної оборони часто просто виражається в створенні псевдонадійних схем, по відношенню до яких у користувачів існує ілюзорна впевненість в їх працездатності. Інша, більш багаточисельна група підприємців (особливо це стосується власників ФПГ і холдингів), обзавівшись великим штатом власних співробітників, що представляють спеціальності «на всі випадки життя», доручає ним і проекти захисту власного бізнесу. Таким «фахівцям», як правило, банально не вистачає знань і досвіду для вирішення настільки складних завдань.

6. Відсутність належної загальної корпоративної культури. Головним її проявом, як особливо буде показано надалі, є зверхнє відношення контрольних учасників компаній до мінорітарних акціонерів. Тим часом, останні є особами, кровно зацікавленими в стабілізації корпоративных стосунків і, як правило, готові якщо не фінансовими, то вже в усякому разі інтелектуальними і організаціоними ресурсами брати участь в створенні гармонійних управлінських конструкцій, фрагментами яких і виступають адаптовані до даного підприємства системи профілактики корпоративних конфліктів.

7. «Червоний менеджмент» -- одна їх особливостей вітчизняного бізнесу. «Червоний директор» -- це вихованець радянської менеджерської школи. Він повільний, не любить дорогих адвокатів, покладається на заводського юриста і відданість трудового колективу, швидше проігнорує судове засідання де-небудь в “Кацапетовці”, яке розглядає позов до підприємства. На жаль, саме підприємства з цим типом управління першими стають здобиччю рейдерів.

Висновки

Ліквідація такого явища - нині найактуальніша проблема економіки підприємств сучасної України. Її рішення дасть реальну можливість, з одного боку, значно покращити умови роботи та чесної конкуренції вітчизняних підприємств, а з другого - зробити економічний простір на макро- та мікро- рівнях справедливою і прозорою, забезпечити відчутне зростання її потенціалу. Ліквідація даного ганебного явища повинна бути визначена окремим законодавчим актом для всіх господарюючих суб'єктів, єдиним для всіх, що дасть змогу діючій Верховній Раді зробити хоч щось корисне для чесних платників податків.

Таким чином, можна констатувати, що реформування діючої законодавчої бази, в частині взаємовідношень між господарюючими суб'єктами, має бути спрямоване на створення конкурентоспроможного режиму в Україні, який би забезпечував збереження власного капіталу в межах законодавства, активізацію використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб України, а також забезпечення взаємовигідних умов для залучення іноземного капіталу.

Список використаних джерел

1. http://antiraider.ua/ucv_mop_ucp_articles_show_174.html.

2. http://antiraider.ua/ucv_mop_ucp_articles_show_167.html.

3. http://antiraider.org.ua/analitika/page/25/.

Размещено на Allbest.ru