Інноваційне регулювання розвитку регіональних туристично-рекреаційних комплексів

Державна влада - найважливіший суб'єкт регулювання стійкого розвитку туристично-рекреаційного комплексу на усіх рівнях економічної системи. Характеристика основних складових методики визначення рівня інноваційності туристичної дестинації регіону.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 01.01.2019
Размер файла 401,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Одне з центральних питань управління регіональним туристично-рекреаційним комплексом - інноваційне управління його ресурсним потенціалом. Воно повинне враховувати і використовувати системний підхід до процесів управління.

Ключовим моментом є активізація інноваційної діяльності туристично-рекреаційного комплексу в рамках цього підходу потрібний облік чинника управління інтелектуальним потенціалом суб'єктів діяльності і його розвитку. При цьому важливе значення грають інновації, інтелектуальні ресурси і все, що пов'язано з їх нарощуванням, а також моніторинг, аналіз прогнозування функціонування елементів внутрішнього і зовнішнього середовища суб'єктів функціонування туристично-рекреаційного комплексу і суміжних йому сфер. Ключова роль в розвитку регіонального туристично-рекреаційного комплексу грає сфера послуг.

Мета цієї статті побудувати систему інноваційного управління ресурсним - потенціалом регіонального туристично-рекреаційного комплексу. Процес проектування цієї системи орієнтований на методологію багатокритерійного аналізу і зокрема метод аналізу пріоритетів(ієрархій).

В інноваційному регулювання розвитку регіональних туристично-рекреаційних комплексів ключовим моментом є активізація інноваційної діяльності соціально-економічної системи туризму. У процесі дослідження розглянуто питання інноваційного регулювання розвитком регіонального туристично-рекреаційних комплексів (рис. 1).

Рис. 1. Інноваційне управління розвитку регіонального туристично-рекреаційного комплексу

У рамках цього підходу потрібний облік чинника управління інтелектуальним потенціалом суб'єктів діяльності і його розвитком. При цьому важливе значення грають інновації, інтелектуальні ресурси і все, що пов'язано з їх нарощуванням, а також моніторинг, аналіз і прогнозування функціонування елементів внутрішнього і зовнішнього середовища суб'єктів функціонування соціально-економічної системи туризму і суміжних його галузей.

Ключова роль в розвитку регіонального туристично-рекреаційного комплексу грає сфера послуг. Саме його розвиток відбувається у сфері послуг і за допомогою сфери послуг. Зокрема, розвитку теорії і методології сфери послуг присвячено дослідження Хайкина М.М. Він ввів поняття сервісний капітал і розглядає його в контексті людського капіталу як мотивація і здатність індивіда робити і споживати послуги.

Одне з центральних питань управління регіональним туристично-рекреаційним комплексом - інноваційне управління його ресурсним потенціалом. Воно повинне враховувати і використати системний підхід до процесів управління. [4]

На рис. 1 відбита система інноваційного управління ресурсним потенціалом регіонального туристично-рекреаційного комплексу, розроблена і запропонована претендентом.

Процес проектування цієї системи орієнтований на методологію багатокритерійного аналізу і зокрема метод аналізу пріоритетів(ієрархій). При цьому потрібна оцінка чинників, що сильно корелюють між собою, у тому числі і їх елементів, визначення їх значущості для отримання кінцевих результатів дії на систему.

Найважливішим (якщо не основним) суб'єктом регулювання стійкого розвитку туристично-рекреаційного комплексу на усіх рівнях управління економікою є держава. Не благаючи важливість федерального рівня управління економікою, на рівні регіону основна тяжкість регулювання туризму й рекреації в дестинації лягає на державні органи управління суб'єктом держави і територіальних одиниць місцевого самоврядування. [2]

Загальновідомо, що держава здійснює регулювання соціально-економічних процесів як прямими, так і непрямими методами. У рамках державної економічної політики держава побічно впливає на економіку. Державна політика розвитку туристично-рекреаційного комплексу є складовою частиною державної соціально-економічної політики і побічно впливає на цю сферу економіки. Окрім цього існують специфічні методи, використовувані державою і спрямовані на розвиток туристично-рекреаційного комплексу і за допомогою яких здійснюється пряма економічна дія на туризм і рекреацію в дестинації. З кінця 90-х рр. минулого століття в підсумковій заяві організації економічного співробітництва і розвитку неодноразово відзначалося, що головна і визначальна мета дії держави на туристичну сферу являється підвищення сил її дії на зростання добробуту країни і її окремих територій. Реалізація цієї глобальної мети містить в собі рішення цілого комплексу приватних завдань, які знаходяться на перетині макроекономіки, економіки регіонів, соціальної сфери, грошової системи і фінансів, а саме:

- зміцнення платіжного балансу в макроекономічній системі країни;

- зростання об'ємів фінансування соціальної сфери;

- регулювання ринку праці(зайнятості і безробіття);

- коригування ресурсів і зміна структури національного продукту;

- зростання доходів держави, перерозподіл доходів і їх зростання усередині кожного сектора економіки. [3]

Вирішуючи ці завдання, держава виконує багатоцільову економічну функцію: податкову, розподільну і перерозподільну, стримуючу і стимулюючу, контрольну, виробничу і споживчу.

Основна складова у виконанні державою багатоцільової функції в області стійкого розвитку туризму і рекреації в дестинації являється економічна - здійснення державних витрат, стимулюючих розвиток туристично-рекреаційного комплексу на усіх рівнях державного управління. У публікаціях СОТ відбиті три основні групи використання державних коштів, спрямованих на стимулювання розвитку туризму: пряме витрачання(субсидування, довгострокове кредитування на пільгових умовах, фінансування туристичної освіти і наукової діяльності та ін.), скорочення комерційних зобов'язань(пільгове оподаткування, пільгові умови реалізації) і гарантії(дозволи на працевлаштування громадян-нерезидентів, фінансової діяльності господарюючих суб'єктів).

Для ефективного функціонування сучасного регіонального туристично-рекреаційного комплексу потрібний адекватний йому розвиток інноваційної інфраструктури. Це положення повністю відповідає соціально-економічній політиці України і її суб'єктів, спрямованій модернізацію національної економіки. Перехід країни від сировинного високотехнологічному шляху розвитку на базі економіки знань вимагає активної участі держави в створенні високорозвиненої інноваційної системи, яка ґрунтується на функціонуванні сучасної інноваційної інфраструктури. Це глобальне завдання пронизує усі регіони і галузі економіки, у тому числі і систему туризму. [1]

Інноваційна інфраструктура сучасного регіонального туристично-рекреаційного комплексу повинна включати п'ять функціональних блоків: фінансового, матеріального, інформаційного, трудового і експертного(рис.2).

Рис. 2. Інноваційна інфраструктура сучасного регіонального туристично-рекреаційного комплексу

Ключову роль в системі інноваційного управління ресурсним потенціалом регіонального туристично-рекреаційного комплексу грає інноваційна активність її суб'єктів, яка одночасно сама чинить дію, що управляє, на систему в цілому і піддається дії(регулюванню) цієї системи. У досліджуваному нами питанні має сенс використати метод мережевих зв'язків (взаємодій), ґрунтованих на декількох принципових моментах.

1. Ідентифікація кожного взаємодіючого елементу системи.

2. Визначення напряму і величини(тобто вектору) взаємодії відповідних елементів системи.

3. Здійснення декомпозиції досліджуваної пріоритетності(ієрархії) на групи або кластери.

4. Аналіз кожної групи або кластера, їх ділення на менші кластери.

Після створення кластерів у рамках кожного кластера попарно порівнюються елементи за ознакою їх важливості(пріоритетності) в досліджуваному кластері ( рис. 3).

Рис. 3. Пріоритетність чинників ресурсного забезпечення і управління інноваційною активністю ТРК регіону

Проблема аналізу ускладнюється тим, що кожен елемент системи дуже часто одночасно входить відразу в декілька кластерів. Кінцеве значення пріоритету безпосередньо залежить від інтенсивності взаємодії і визначається кількісною оцінкою цієї взаємодії, а також величиною пріоритету поза взаємодією у рамках досліджуваної ієрархії. В результаті, що проводиться аналіз пріоритетності усіх елементів системи за допомогою їх угрупування формуються кількісні значення пріоритетів. [2]

Кількісна оцінка значення пріоритету у рамках системи взаємодіючих елементів визначається по наступній формулі.

При використанні методу мережевих взаємодій виявляється, що не лише в середньо- і довгостроковому, але у ряді випадків і в короткостроковому тимчасовому інтервалі постійно міняється величина(кількісне значення) пріоритету, а також характер, інтенсивність і сила взаємодій елементів системи.

Звідси напрошується висновок про те, що соціально-економічна система туристично-рекреаційного комплексу є дуже складною гнучкою, динамічною з дуже складними за властивостями взаємодій зв'язками між її структурними елементами. Тому в практиці управління туристично-рекреаційним комплексом суб'єктам управління дуже важливо враховувати ці властивості системи. З позиції системного підходу це означає, що в часі усередині системи пріоритетність її елементів міняється і необхідно управляти цими змінами, постійно відстежуючи особливості функціонування системи і їх трансформації.

Розроблена в роботі методика визначення рівня інноваційності туристичної дестинації регіону охоплює дещо послідовно виконуваних етапів. Вона відбита на рис.4.

Інноваційний потенціал дестинації включає декілька видів потенціалів: наукового, інвестиційного, економічного, соціального,екологічного потенціалу переважного розвитку пріоритетних напрямів туристської діяльності з урахуванням особливості регіону.

На першому етапі визначаються усі суб'єкти інноваційної діяльності туристичної дестинації, що роблять вплив на формування і розвиток її інноваційної інфраструктури; виявляються їх особливості і дається комплексна характеристика.

Рис. 4. Процес оцінки рівня інноваційності туристичної дестинації

економічний туристичний регіон

На другому етапі формується система показників, які характеризують найбільш пріоритетні напрями туристичної діяльності в регіоні і потенціали його туристичної дестинації: наукового, інвестиційного, економічного, соціального, екологічного, інноваційного пріоритетних напрямів туристичної діяльності.

В ході третього етапу даної методики встановлюється регіон, що відповідає еталонною туристичної дестинації, тій, в якій рівень інноваційної активності найбільш високий і для якої за кожним показником коефіцієнт розвитку прирівнюється до одиниці.

В ході четвертого етапу здійснюється збір інформації, необхідної для визначення значень інтегральних коефіцієнтів і рамках кожної групи показників, які порівнюються з найкращим значенням показника. Після цього по кожному з потенціалів розраховується середнє значення інтегрального коефіцієнта по наступній формула:

де: W - середнє значення інтегрального коефіцієнта інноваційного потенціалу досліджуваного елементу інноваційної системи туристичної дестинації.

- показник туристичної дестинації аналізованого регіону;

- показник туристичної дестинації регіону, прийнятого як база;

n - порядковий номер інтегрального показника.

На п'ятому етапі виявляються особливості соціально-економічного розвитку туристичної дестинації досліджуваного регіону. Виконання цього етапу займає відносно автономне положення в цій методиці. Самостійно отримані його результати - особливі критерії. Особливості соціально-економічного розвитку туристичної дестинації досліджуваного регіону можуть бути відбиті у вигляді коефіцієнта(К), що коригує, який розраховується експертним шляхом з використанням методів соціологічних досліджень: опитування керівників господарюючих суб'єктів відносно їх стратегій інноваційного управління.

На завершальному шостому етапі розраховується інноваційний потенціал туристичної дестинації досліджуваного регіону(IP) по формулі:

де: W - інтегральний коефіцієнт інноваційного потенціалу досліджуваного елементу туристичної дестинації регіону;

М - інтегральний коефіцієнт інноваційного потенціалу досліджуваного елементу туристичної дестинації базового регіону з відповідним базовим значенням.

n - порядковий номер елементу інноваційної системи туристичної дестинації.

R - коефіцієнт, що коригує значення IP з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку туристичної дестинації цього регіону.

Виявлення динаміки значення цього показника рекомендується зіставлення його значень за ряд років з подальшою ідентифікацією чинників, на неї що впливають з оцінкою сили впливу кожного чинника в цілях інформаційно-методичного забезпечення процесів стратегічного управління інноваційним потенціалом туристичної дестинації конкретної території.

Використання цього методу в практиці управління туристичної діяльністю регіону вимагає дотримання трьох принципових умов.

1. Інформаційно-методичне забезпечення, організація і технологія ведення регіональної статистики, у тому числі туризму, показники якої використовуються в наведеному вище розрахунку.

2. Аналіз результатів статистичного обліку територій досліджуваного регіону і вибір території в якості бази з відповідними базовими значеннями елементів його інноваційної системи.

3. Затвердження розглянутої методики на рівні державних регіональних і галузевих управлінських структур у рамках регіональних комплексних програм соціально-економічного розвитку територій, які включають туристичну складову.

Розвиток підприємницького сектора регіонального туристично-рекреаційного комплексу багато в чому залежить від його взаємодії з громадським сектором: ефективної взаємодії влади і бізнесу в туристично-рекреаційній сфері на відповідній території.

Звідси напрошується висновок про те, що соціально-економічна система туристично-рекреаційного комплексу є дуже складною гнучкою, динамічною з дуже складними за властивостями взаємодій зв'язками між її структурними елементами. Тому в практиці управління туристично-рекреаційним комплексом суб'єктам управління дуже важливо враховувати ці властивості системи.

З позиції системного підходу це означає, що в часі усередині системи пріоритетність її елементів міняється і необхідно управляти цими змінами, постійно відстежуючи особливості функціонування системи і їх трансформації.

Література

1. Бойко М.Г. Туристична привабливість України: закономірності формування та орієнтири розвитку. / М.Г. Бойко // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №16. - С.34.

2. Гарбера О.Є. Основні теоретичні та практичні аспекти інноваційної діяльності в туристичному господарстві України / О.Є.Гарбера // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №23. - С.29-31.

3. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку / Стеченко Д.М. - К.: Вища школа, 2002. - 254 с.

4. Цехла С.Ю., Башта А.И. Инновационное развитие рекреационных обьектов / С.Ю. Цехла, А.И. Башта // Розвиток туристичного бізнесу: І Міжнародна науково-практична конференція, 17-19 березня, 2011 р.: матеріали. - Донецьк, 2011, 167-169 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.