Адаптивне управління розвитком сільського господарства: сутність та ознаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адаптивне управління розвитком сільського господарства: сутність та ознаки

С.І. Оліферук,

молодший науковий співробітник відділу просторового економічного розвитку та місцевого самоврядування,

ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України

С.И. Олиферук

Продовольственная безопасность Украины: секторный подход

У статті розглянуто підходи до визначення сутності поняття "адаптивне управління " та його особливості в контексті економічної науки, для потреб формування ефективного управління розвитку сільського господарства в сучасних мінливих умовах.

В статье рассмотрены подходы к определению сущности понятия "адаптивное управление" и его особенности в контексте экономической науки, для потребностей формирования эффективного управления развития сельского хозяйства в современных изменчивых условиях.

In the article the approaches to defining the essence of the concept of "adaptive management" and its features in the context of economics, for the purposes of establishing the effective management of agricultural development in the current changing environment.

Ключові слова: адаптація, адаптивне управління, державне управління, сільське господарство.

Ключевые слова: адаптация, адаптивное управление, государственное управление, сельское хозяйство.

Key words: adaptation, adaptive management, public administration, agriculture.

Постановка проблеми. Функціонування сільського господарства України відбувається в умовах невизначеності, які пов'язані з специфікою господарської діяльності галузі, неспроможністю держави в повній мірі забезпечити конкурентне ринкове середовище та координувати його розвиток, наростанням дестабілізаційних процесів в національній та глобальній економіці. Це може спричинити до негативних наслідків за умови низької адаптивності галузі та відсутності суспільного контролю за перебігом економічних процесів в ній. Тому формування адаптованої до внутрішніх протиріч та зовнішніх викликів галузі сільського господарства є ключовим завданням державної політики щодо його розвитку, що в свою чергу потребує розробки відповідного (адаптивного) управління сільським господарством.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблеми адаптації економічних суб'єктів різних рівнів досліджували в своїх роботах Алексєєв С., Бурсак А., Бутнік М., Валентинов В., Калінчик М., Кравченко С., Крючкова І., Кулініч Т., Ландіна Т., Лисецьким А., Макаренко П., Одягайло Б., Токарева В. та інші. Проте в вищезгадані автори акцентують увагу на факторах, до яких слід пристосовуватись та пропонують шляхи реалізації адаптації. Однак не дають відповіді на питання: якою має бути система управління сільським господарством адаптивного типу, чому і присвячена дана стаття. адаптивний управління сільський господарство

Постановка завдань. Метою статті є визначення поняття "адаптивне управління" та його особливостей в контексті економічної науки, для потреб формування ефективного управління розвитку сільського господарства в сучасних мінливих умовах.

Виклад основного матеріалу дослідження. Згідно філософського енциклопедичного словника, розвиток - це спрямований, безповоротний та закономірний процес змін матеріальних та ідеальних об'єктів. Лише одночасним поєднанням всіх трьох зазначених властивостей процес розвитку відрізняється від інших процесів змін (циклічних, катастрофічних та інших). В результаті розвитку об'єкт переходить в новий якісний стан шляхом змін його структури та вмісту через руйнування, перетворення та утворення нових елементів та зв'язків між ними [34, 561].

Відповідно до вищесказаного державне управління розвитку сільського господарства має забезпечити вектор руху галузі з чітким баченням очікуваних результатів, кожен наступний етап управлінських заходів має бути логічним продовженням попереднього, передбачити та звести до мінімуму вплив деструктивних процесів, що перешкоджають реалізації поставлених завдань, носити систематичний та всеохоплюючий характер.

В економічній науці під розвитком розуміють "процес якісного вдосконалення всіх складових економічної системи", що характеризується підвищення рівня життя та добробуту населення [29, 34].

Термін "адаптація" широко використовується вченими різних галузей науки починаючи з другої половини ХХ ст. без єдиного трактування його змісту. Етимологія терміну "адаптація" походить від латинського adaptation - пристосування, а семантика має свій аспект, залежно від науки, що використовує даний термін. Так в біології під адаптацією розуміють "сукупність морфологічних, фізіологічних, поведінкових, популяційних та ін. особливостей біологічного виду, які забезпечують можливість специфічного способу життя в певних умовах зовнішнього середовища" [2, 10] Так в природі в результаті еволюції з численних ненаправлений мутацій та природного відбору формується така комбінація ознак і властивостей, які забезпечують адаптацію організмів до умов зовнішнього середовища [2, 726]. Розрізняють два рівні адаптації еволюційних змін живих організмів - ароморфоз та ідіоадаптацію. Ароморфоз - це якісно нові морфо-фізіологічні перетворення, що дозволяють освоювати нове середовище існування чи більш оптимально пристосовуватись до існуючого. [2, 37] Ідіоадаптація є лише незначною модифікацією структури і фізіології, що дають "часткові пристосування до певного способу життя в конкретних умовах зовнішнього середовища" [2, 222].

В кібернетиці адаптацію визначають як процес накопичення та використання інформації для досягнення оптимального стану системи чи її поведінки в мінливих або невизначених умовах [27].

Адаптацію можна розглядати як процес змін кількісних і якісних ознак системи, що дозволяє їй досягти оптимального або в критичних умовах граничного стану функціонування в мінливих умовах. Системи здатні змінювати свої параметри відповідно до зовнішніх умов - пристосовуватися (самоналаштовуватися) називають адаптивними, а в основі функціонування адаптивних систем лежить механізм зворотного зв'язку [22].

Такої ж думки притримуються Тюкін І. та Терехов В., які вважають, що основною ознакою адаптивної системи є здатність автоматично змінювати свою структуру та параметри функціонування для самозбереження і оптимального стану в мінливих умовах зовнішнього середовища [32].

Близькими є погляди Сарідіса Дж., який основною властивістю адаптивних систем вважає здатність до самоорганізації. Однак її рушійну силу вбачає в внутрішніх чинниках, а не зовнішніх впливах [26].

Растригін Л. використовує аналогічне з попередніми авторами визначення терміну "адаптація". В своїх дослідженнях вчений наголошує на необхідності визначення внутрішніх критеріїв системи, необхідних для оптимального її функціонування відповідно до викликів зовнішнього середовища, та їх реалізацію.

Залежно від форми прояву адаптивної діяльності вона може носити два різновекторні напрямку: пристосування до певного середовища (пасивна адаптація) та пошук середовища оптимального для даної системи. Автор також розглядає способи прояву адаптивних змін об'єкта. Якщо змінюється структура об'єкта - адаптація структурна, а при зміні його параметрів - параметрична. В свою чергу, структурна адаптація за масштабом проведених змін та кількістю можливих модифікацій (варіантів) об'єкта диференціюється на альтернативну та еволюційну [1]. Альтернативна адаптація передбачає наявність невеликої кількості альтернативних структур об'єкта, що значно різняться між собою. Еволюційна адаптація відрізняється сукупністю незначних варіацій структури, а отже й невеликою зміною ефективності об'єкта в мінливому середовищі [25, 11-40].

В економічній науці адаптація тлумачиться як "пристосування економічної системи та її окремих суб'єктів, працівників до змінних умов зовнішнього середовища, виробництва, обміну, життя" [24, 11].

Ряд авторів розглядають поняття "адаптація" більш широко, як "процес соціокультурної перебудови суспільства і притаманних йому організацій". В результаті адаптація забезпечує збереження і розвиток економічної системи, приводить її у відповідність з "культурним середовищем" за допомогою механізму зворотного зв'язку. Джерелом адаптивних змін є реструктуризація (процес організаційної, управлінської, технологічної та фінансової модернізації), а результатом - зміна організації суспільства та економічної системи. Тобто адаптація э видом взаємодії між зовнішнім і внутрішнім середовищем з метою встановлення між ними динамічної рівноваги [30, 559-564].

Кравченко С. розглядає адаптацію як форму відображення підприємствами механізмів взаємодії, що встановлюють рівновагу в ринкових відносинах. Базисом адаптації є структурна і функціональна трансформація галузі і кожного підприємства зокрема. Організувати базис означає розробити варіанти адаптивних механізмів трансформацій [13].

Бутнік М. дає альтернативне визначення процесу адаптації та виділяє додаткові його характеристики. Згідно автору "адаптація" - це розв'язок процесу (результат, а не сам процес) пристосування економічних суб'єктів до ринкових умов, що реалізується через систему адаптації - комплекс розроблених структур і механізмів. В свою чергу адаптація має певний потенціал - границі змін зовнішнього середовища, в межах яких не знижується стійкість і функціональність об'єкта. А сукупність факторів зовнішнього середовища, від яких залежить функціональність економічних суб'єктів становлять середовище адаптації. Здатність до адаптації автор розуміє як спроможність економічних суб'єктів керувати впливами мінливих факторів: виявляти найбільш вагомі фактори, моделювати і порівнювати різні сценарії їх впливу, визначати та реалізовувати оптимальний сценарій дій [4].

З вищесказаного робимо висновок, що вживання терміну "адаптація" використовується в двох випадках:

- для позначення процесу пристосування (сам процес пристосування характеризується змінами кількісних та якісних параметрів функціонування та / або структури) до певних умов (зовнішнього середовища / внутрішньої незбалансованості), що забезпечує оптимальне функціонування системи в даних умовах і реалізується на основі механізму зворотного зв'язку;

- для позначення результату цих пристосувальних змін, їх сукупності.

Ряд праць присвячено розгляду питань адаптивного управління на різних рівнях: мікро-, мезо- та макроекономічному рівні. Авторами поряд з означенням адаптивного управління та виділенням його особливостей пропонуються різноманітні варіанти його реалізації.

Проблеми адаптивного управління на мікрорівні дослідив Бурсак А. Автор визначає адаптивне управління підприємством як управління, що забезпечує виживання, досягнення та підтримання визначеного рівня конкурентоспроможності. Дане управління реалізується через механізм адаптації, який полягає в постійному моніторингу відповідності фактичного рівня визначених показників нормативним, а також своєчасній зміні оперативного та стратегічного планування [3].

Альтернативний варіант реалізації адаптивного управління пропонує Алексєєв С. На його думку, на зміни зовнішнього середовища необхідно розробити багатоваріантні моделі поведінки з яких в майбутньому вибрати оптимальну. Автор акцентує увагу на необхідності збору інформації як всередині підприємства так і зовнішнього середовища, для потреб планування сценаріїв поведінки [1, 30].

Реалізацію адаптації промислового підприємства Бутнік М. вбачає в зміні його внутрішнього середовища та розширенні зв'язків з іншими суб'єктами господарювання через запропоновану систему заходів:

- зміна власності на підприємствах;

- формування та розвиток корпоративних відносин;

- вдосконалення організаційної структури і форм організації господарювання;

- вдосконалення системи зовнішніх господарчих зв'язків підприємства;

- технологічне оновлення виробництва [4].

Ландіна Т.В. розглядає адаптацію підприємств до ринкових умов через зміну їх організаційно-правових форм шляхом створення приватних підприємств, товариств, асоціацій [16]. Відповідно під адаптивною організаційною структурою розуміють організаційну структуру підприємства, завдяки якій воно здатне оперативно пристосовуватися до нових завдань, а також до економічних, правових та інших умов на національному та глобальному рівнях [9].

На противагу попередньому автору Українець А.І. та Кулініч Т.В. вважають першочерговим шляхом пристосування підприємств до ринкового середовища - формування механізму інноваційного розвитку і адаптації (МІРА), що дозволить контролювати свій сектор ринку через виробництво високотехнологічної, конкурентоздатної продукції. Способом адаптації підприємств до мінливих умов середовища на шляху впровадження інновацій є: вдосконалення управління витратами, реструктуризація виробництва, пошук нових каналів збуту, стимулювання працівників до продуктивної та винахідницької діяльності [33]

Досаджуючи адаптацію економічних систем в умовах глобалізації Одягайло Б.М. звертає увагу, що велику роль у їх відповідності викликам ринку відіграє мобільність ресурсів та асортимент продукції товаровиробників[21, 152-153].

Уколов В.Ф., Мас Ф.М., Бистряков І.К. характеризують адаптивне управління господарством на рівні регіону як скоординовану комплексну взаємодія державних і недержавних органів влади щодо управління економічною, соціальною та екологічною підсистемами регіонального простору, які інтегровані господарськими відносинами, для створення умов пристосування господарських суб'єктів до мінливих параметрів внутрішнього та зовнішнього середовища. Метою адаптивного регіонального управління визначено створення і підтримання самодостатності існування регіону, як господарської системи та моніторинг рівня його адекватності мінливим викликам середовища існування. Також автори пропонують критерії адаптивного управління на мезоекономічному рівні: соціоприродний - збереження природи та соціоекономічний - механізми управління орієнтовані на розвиток суспільства [30, 623].

Розглядаючи стійкість розвитку економічних суб'єктів (підприємств, галузей, економік регіонів і країн) в контексті адаптивного управління, авторський колектив наголошує на важливості прогнозування можливих змін зовнішнього середовища їх функціонування, на основі яких формують різні типи адаптивних стратегій.

Виділяють чотири типи стратегій адаптації:

1. виживально-пасивна (економічні суб'єкти чекають допомоги ззовні), спостерігається в випадку, коли є повна амортизація основних фондів, але нема збуту чи підприємство не може зайняти свій сектор ринку;

2. компенсаційна (базується на компенсації витрат основної діяльності за рахунок допоміжної діяльності). Допускається в складних економічних умовах;

3. активна інноваційно-орієнтована стратегія - полягає в пошуку і реалізації нових способів організації виробництва чи взаємодії з зовнішнім середовищем, коли виробники проводять наукові розробки та впроваджують нові технології;

4. комплексна стратегія - врахування господарюючими суб'єктами суспільних та національних інтересів, а також їх координацію з іншими гравцями ринку [30, 595-596].

Дослідження адаптивного механізму управління на макроекономічному рівні виражено в роботах присвячених проблематиці функціонування національної економіки та її окремих галузей в мінливих умовах ринкового середовища.

Зокрема Крючкова І. досліджуючи шокові впливи на національну економіку, оперує поняттям "адаптивність економіки" під яким розуміє її здатність адекватно та ефективно відповідати на зовнішні шоки і внутрішні збурення шляхом відновлення оптимальних параметрів свого функціонування та сталого розвитку. Автор розмежовує політику підвищення адаптивності економіки від антикризової, оскільки перша передбачає послідовну реалізацію системних заходів на далекострокову перспективу з метою створення підґрунтя для збалансованого розвитку, а не вирішення поточних проблем після їх загострення, як у другому випадку. Сама ж політика підвищення адаптивності економіки направлена на структурну гармонізацію господарювання на різних ієрархічних рівнях та секторах, а її зміст полягає в створенні стимулів для диверсифікації та екологізації виробництва, інвестиційно-інноваційної діяльності [8, 213-245].

Ряд авторів використовують міждисциплінарний підхід, поєднавши напрацювання теорії управління та економічної науки, для вирішення питань управління господарськими системами. Зокрема Токарєва В., досліджуючи структуру та алгоритм функціонування процесу управління соціально-економічними об'єктами приходить до висновку про необхідність використання моделі адаптивного управління, що пов'язано з особливостями цих об'єктів. До даних особливостей соціально-економічних систем належать:

- велика кількість факторів із зв'язками, що не завжди піддаються формалізації;

- динамічність внутрішніх і зовнішніх параметрів процесів;

- нерегулярність та періодичність прояву процесів та факторів;

- складність визначення та динамічність кінцевих параметрів розвитку системи.

Адаптивну модель управління автор визначає як модель, що здатна змінювати структуру та параметри управлінського впливу на відповідні зміни внутрішніх параметрів об'єкту чи зовнішніх факторів з метою досягнення ним стабільності функціонування.

Вчений розглядає управління об'єктом як сукупність планування траєкторії руху, за наперед виставленими критеріями, та розробку регулятора, що покликаний коректувати його рух відповідно до плану. На етапі проектування плану руху об'єкту наголошує на необхідності глибокого аналізу та прогнозування стану об'єкту та його середовища функціонування до моменту руху та в його процесі, а також виставлення критерії в кінцевій точці траєкторії [31].

З метою уточнення і розширення змісту та особливостей адаптивного управління розглянемо основні типи систем управління з точки зору теорії управління:

- розімкнуте управління - має лінійну структуру, що передбачає наявність блоку управління та об'єкту управління, а також відсутність зворотного зв'язку. При відхилення параметрів функціонування об'єкту від запланованого - проводиться аналіз з метою виявлення їх причин, а не корекції процесу управління;

- замкнуте управління - зі зворотнім зв'язком, який враховує фактори, що позитивно впливають на реалізацію плану. Залежно від додаткового впливу на ці фактори досягається позитивний управлінський ефект. Однак даний тип управління виявляється неефективним у випадку значного проміжку часу відповіді об'єкту на вплив фактора;

- адаптивне управління - зі зворотнім зв'язком та блоком аналізу, що працюють синхронно. Так блок аналізу отримує інформацію про об'єкт управління та зовнішні фактори його функціонування ще до (за допомогою прогнозу) та протягом про прийняття управлінських рішень (посилення чи нейтралізація впливу за допомогою зворотного зв'язку). При даному типі управління здійснюється побудова моделі, що відображає об'єкт управління з середовищем його функціонування (сукупністю всіх факторів впливу).

Для управління об'єктом, коли ігноруються фактори впливу чи не визначено їх характер - застосовують розімкнуте управління, а за умови необхідності врахування характеру впливу факторів використовують замкнуте управління. При наявності непередбачуваних факторів, постає потреба застосування адаптивного управління, що корегує управлінський вплив на об'єкт та фактори.

Виходячи з специфіки процесу адаптивного управління видаляють три його характерні властивості:

1. в процесі управління показники системи знаходяться під постійним контролем;

2. всі отримані числові та якісні показники стану системи оцінюються кількісно;

3. при відхиленні одного з показників, з метою повернення його до оптимального рівня, управління реагує зміною своєї структури та управлінських рішень, що змінює показники всієї системи.

Відповідно до вищезгаданих властивостей всі адаптивні системи можна поділити на такі типи:

- пасивні адаптивні системи яким не властива зміна власної структури, змінюються лише функціональні параметри;

- системи з адаптацією по вихідному сигналу, коли система змінює свої характеристики за одним ключовим фактором;

- екстремальні системи, автоматично настроюються на пошук екстремум функцій від декількох ключових факторів;

- системи з адаптацією змінних, це системи здатні відбирати вхідні змінні чи перетворювати їх;

- системи з адаптацією характеристик - системи здатні змінювати модифікації чи виводити її на якісно новий рівень [15].

Отже, підсумовуючи напрацювання вчених на проблематику адаптивного управління робимо узагальнення, що під терміном "адаптивне управління" автори розуміють:

"запізнене" управління - управління, яке через реалізацію ряду заходів, забезпечує / сприяє ефективному функціонуванню об'єкту управління в несприятливих / невизначених / якісно нових умовах;

"попереджувальне" управління, яке через ряд заходів забезпечує / сприяє досягненню попередньо змодельованих критеріїв, корекцію процесу управління та управлінського впливу на об'єкт та фактори його функціонування з метою повернення до планової траєкторії руху.

Ми не погоджуємося з першим підходом до визначення сутності терміну "адаптивне управління", оскільки в означенні не розкрито його основної ознаки - функціонування з використанням механізму зворотного зв'язку, а акцент робиться на управлінні, що спрямоване на пристосування. Тому в подальшому для вирішення проблематики нашого дослідження будемо використовувати другий підхід.

Дослідники адаптивного управління розвитком сільського господарства підходять до визначення його змісту використовуючи перший підхід - управління з метою пристосування, та мають різне бачення його реалізації.

Гончар І. розглядає адаптацію сільськогосподарських формувань через їх здатність витримувати конкуренцію в умовах вільного ринку, тому автор пропонує управлінські заходи спрямовувати на її підвищення [6].

Досліджуючи сільськогосподарську політику Чехії, Губені Ю. під адаптацією розуміє пристосування структурної та інституційної її складової в галузі до стандартів і вимог ЄС [7].

Макаренко П. вивчаючи ефективність функціонування сільськогосподарських підприємств в умовах ринку акцентує увагу на їх фінансово-господарську, соціально-етичну пристосованість. Автор пропонує шляхи адаптації господарюючих суб'єктів до висунутих критеріїв на рівні підприємств (їх реорганізація та реструктуризація, розвиток кооперації та інтеграції між підприємствами та галузями АПК, індикативне та стратегічне планування) та макрорівні (пільгове кредитування галузі, усунення цінового диспаритету, регулювання цін на засоби виробництва та послуги сільському господарству, організація наукових досліджень з селекції та генетики, розвиток біржової торгівлі) [19].

Валентинов В. досліджуючи міжгалузеві відносини сільського господарства з іншими галузями економіки в контексті розподілу "ринкової влади" та трансакційних витрат приходить до висновку про їх нееквівалентність. Так в АПК сільське господарство є базовою галуззю, однак "ринкова влада" належить харчовій промисловості, а підприємства кожної стадії в межах одного виробничого циклу відстоюють власні галузеві інтереси. Як наслідок, прибутки відтікають до несільськогосподарських галузей, що знаходяться ближче до споживача. Для врівноваження витрат та "впливу" в циклі, з метою забезпечення самоокупності сільського господарства, автор пропонує адаптивні зміни організаційно-економічного механізму шляхом трансформацій фактичної галузевої структури та міжгалузевих відносин до оптимальних. Також Валентинов В. розрізняє державні та ринкові адаптивні управлінські механізми. За допомогою державних механізмів здійснюється первинний перерозподіл прибутків міжгалузевого обміну. Ринкових - подолання нееквівалентності міжгалузевих відносин, до них належать:

1. форвардні контракти;

2. квазіінвертна інтеграція (об'єднання статутного фонду підприємств паралельних рівнів маркетингового каналу);

3. вертикальна інтеграція (одна організація керує різними рівнями маркетингового);

4. договірні ціни [5, 21].

Проблеми економічної адаптації сільського господарства до екологічних обмежень дослідив Калінчик М. Однак автор порушує широке коло питань розвитку сільського господарства на далеко строкову перспективу та пропонує власне бачення їх вирішення. Зокрема це аналіз сценаріїв трансформацій СГ з можливими наслідками для суспільства, питання ефективного розподілу ресурсів в галузі та організації високо інтенсивного виробництва в рослинництві та тваринництві на основі моделювання економіко-технологічних показників їх розвитку. Вчений наголошує на неприпустимості управління трансформаціями та розвитком сільського господарства "методом проб і помилок" а пропонує методологію проектування систем, що ґрунтується на розробці та аналізі сценаріїв в контексті екологічної, економічної та суспільної ефективності [10].

Ряд робіт Кравченко С. присвячено проблемам адаптації сільськогосподарських підприємств до викликів конкурентного ринкового середовища. Зокрема автор розглядає адаптацію економічного механізму функціонування СГ підприємств під якою розуміє складову державної економічної політики, що сприяє реалізації методів і форм їх виживання шляхом встановлення та підтримання рівноваги у економічних відносинах [11]. Висуває та обґрунтовує заходи підвищення адаптації сільськогосподарських підприємств: кооперації та кластеризації на рівні держави, що дозволить підвищити фінансову стійкість підприємств і вирішить соціальні проблеми [12] та шляхом виявлення і усунення дестабілізуючих факторів в фінансово-кредитних відносинах. Також звертається увага на необхідність вдосконалення державної фінансової підтримки галузі, що на сучасному етапі має риси безсистемності та не виконує в повній мірі своєї регуляторної функції, оскільки більшість коштів було направлено на поточні витрати виробництва продукції, здешевлення кредитів комерційних банків, компенсацію втрат врожаю внаслідок несприятливих погодних умов[14].

Авторський колектив на чолі з Лисецьким А. розглядає адаптацію як заходи спрямовані на збереження і розвиток фінансової самостійності, рентабельності, експортного потенціалу сільськогосподарських виробників. Способом реалізації "адаптивного саморозвитку" вважають державну політику, в тому числі з використанням планування розвитку сільського господарства та удосконалення інституційної структури ринку з врахуванням галузевого, секторного та регіонального аспекту [17; 18].

Наконечний С. та Савіна С. розглядають адаптацію сільськогосподарських товаровиробників до ризиків спричинених невизначеністю природних умов. Автори здійснюють моделювання сценаріїв посівів з врахуванням фактору додаткових витрат спричинених погодними ризиками (штрафи внаслідок недопоставки продукції по контрактах в неврожайні роки та витрати на зберігання і створення запасів у врожайні роки) та варіацією погодних умов, з яких вибирають оптимальний варіант [20].

Зі зміною економічної системи з адміністративно-командної на ринкову трансформації відбуваються не тільки в базисі а й надбудові - правовому полі, як регулятора цих відносин. Тому першочерговим в пореформений період постало питання адаптація існуючого законодавства до нових ринкових умов господарювання. А з вступом України в СОТ - пристосування "економічного" законодавства до вимог СОТ.

Проблематика адаптації сільського господарства та його державного управління зокрема відображена в Плані заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ Кабінету Міністрів України, де передбачено реалізацію наступних заходів:

- розвиток сільських територій;

- створення системи охорони та раціонального використання сільськогосподарських земель;

- забезпечення наукових досліджень в сільськогосподарських наукових установах та сільськогосподарських вищих навчальних закладах, вдосконалення співпраці між ними;

- розвиток селекційної бази сільськогосподарського виробництва;

- розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

- реструктуризація цукробурякового комплексу;

- підтримка тваринництва;

- створення матеріально-технічної бази для діагностичних центрів по боротьбі з хворобами рослин;

- реконструкція та модернізація державних спеціалізованих ветеринарно-санітарних заводів;

- проведення акредитації державних лабораторій ветеринарної медицини згідно з вимогами міжнародної акредитації ISO/IEC 17025;

- підвищення якості сільськогосподарської продукції;

- вдосконалення вимог до безпеки харчових продуктів та інформування споживачів про їх властивості;

- вдосконалення державного контролю за виконанням санітарних та ветеринарно-санітарних вимог під час утримання тварин і виробництва харчових продуктів;

- розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування;

- розвиток виробництва альтернативних видів палива;

- вдосконалення існуючих і запровадження нових програм державної підтримки сільського господарства відповідно до норм СОТ;

- забезпечення удосконалення інфраструктури аграрного ринку;

- вдосконалення системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників відповідно до норм СОТ;

- вдосконалення страхування сільського господарства;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій та інновацій в сільське господарство;

- подальший розвиток відносин з іноземними державами з метою експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції [23].

Висновки з проведеного дослідження. Підсумовуючи попередні теоретичні надбання робимо висновок, що більшість авторів порушуючи проблематику адаптивного управління розглядали його з точки зору пристосувальних заходів до нових чи несприятливих умов функціонування економічних суб'єктів, здебільшого на макрорівні. Звертається увага на неадаптованість та несформованість системи управління розвитком економіки країни в цілому та сільського господарства зокрема. Лише з використанням міжпредметного підходу, через поєднання економічних напрацювань з досягненнями теорії управління, адаптивне управління визначено як окремий його тип здатний до корекції траєкторії руху керованого об'єкту відповідно до планової. Ми погоджуємось з другим підходом та використаємо його при означенні та розробці адаптивного державного управління сільським господарством.

На нашу думку, адаптивне державне управління розвитком сільського господарства це управління, здатне змінювати структуру та параметри управлінського впливу на відповідні зміни внутрішніх параметрів СГ чи зовнішніх факторів його функціонування з метою досягнення ним спрямованого, безповоротного та закономірного процесу якісних змін, що визначений сільськогосподарською політикою. Паралельно, даний тип управління в процесі реалізації проводить корекцію державної політики, відповідно до мінливих умов зовнішнього середовища та зростаючих потреб і вимог суспільства.

Список використаної літератури

1. Алексеев С.Б. Адаптивное управление конкурентоспособностью предприятия: Монография / С.Б. Алексеев. - Донецк: ДонНУЭТ, 2007. - 170 с.

2. Биологический энциклопедический словарь / Гл.ред. М. С. Гиляров; [Редкол.: Л. А. Баев, Г. Г. Виноерг, Г. А. Заварзин и др.] - М.: Сов. энциклопедия, 1986. - 831 с.

3. Бурсак А.М. Поняття адаптації та адаптивного управління підприємством / А.М. Бурсак. - Режим доступу: http://www.confcontact.com/2009_03_18/ek1_borsuk.htm

4. Бутнік М.М Адаптація промислових підприємств до ринкових умов господарювання: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08.06.01 / М.М. Буднік; Харк. держ. екон. ун-т. - Х., 2002. - 19 с.

5. Валентинов В. Нееквівалентність міжгалузевих відносин: трансакційний підхід / В. Валентинов. // Економіка АПК. - 2003. - № 8. - С. 16-22.

6. Гончар И.В. Адаптация сельхозформирований к условиям переходной экономики / И.В. Гончар. // Экономика и управление. - 2001. - № 1. - С. 33-34.

7. Губени Ю. Развитие и адаптация аграрной политики чешской республики к интеграционным требованиям Европейского союза Ю. Губени. // Экономика Украины. - 2002. - № 7. - С. 78-82.

8. Економіка України: шокові впливи та шлях до стабільного розвитку / [О.Г.Білоцерківець, Т.В.Бурлай, Н.Ю.Гончар та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук І.В.Крючкової ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2010. - 480 с.

9. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/Редкол.: … С.В. Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000 - 864 с.

10. Калінчик М.В. Наукові основи економічної адаптації сільського господарства до навколишнього середовища / М.В. Калінчик. - К.: РВПС НАН України, 1997. - 263 с.

11. Кравченко Світлана Анатоліївна. Адаптація економічного механізму функціонування сільськогосподарських підприємств до умов ринку: автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.00.04 / Національний науковий центр "Інститут аграрної економіки" УААН. - К., 2007. - 38с.

12. Кравченко С.А. Кластерная адаптивность сельскохозяйственных предприятий / С.А.Кравченко. // Економіка АПК. - 2007. - № 7. - С. 30-37.

13. Кравченко С.А. Механизм адаптации сельскохозяйственных кооперативов в условиях хронической институциональной нестабильности / С.А. Кравченко// Економіка АПК. - 2005. - № 6. - С. 79 - 87.

14. Кравченко С.А. Особенности финансово-кредитного механизма функционирования сельскохозяйственных предприятий в период адаптации к условиям рынка / С.А. Кравченко. // Економіка АПК. - 2007. - № 5. - С. 114-120.

15. Кузьменко В.В. Концепция адаптивного управления в аграрном секторе АПК / В.В. Кузьменко, Д.В. Гришин. - Режим доступу: http://science.ncstu.ru/articles/econom/12/07.pdf

16. Ландина Т.В. Организационно-экономические механизмы адаптации предприятия к условиям рынка / Т.В. Ландина. - К.: Наукова думка, 1994. - 150 с.

17. Лисецький А.С. Адаптивний саморозвиток АПК у регіональному вимірі / А.С. Лисецький, І.І. Думич. // Агросвіт. - 2007.- №3. - С. 4-9.

18. Лисецький А. Аграрний сектор України: адаптивний саморозвиток і глобальні виклики у регіональному вимірі / А. Лисецький, І. Думич, М. Соломко. // Економіка України. - 2007.- №11. - С.57-69

19. Макаренко П.Н. Организация и экономический механизм адаптации аграрного хозяйствования к рыночно-предпринимательской среде / П. Макаренко. - К.: Наукова думка, 1999. - 621 с.

20. Наконечний С.І. Оптимізація виробництва в умовах погодної невизначеності / С.І. Наконечний., С.С. Савіна. // Економіка АПК. - 1998. - № 3. - С. 19-24

21. Одягайло Б.М. Генеза та глобалізаційна адаптованість економічної системи (інституційний підхід): Моногр. / Б.М. Одягайло - Львів: Магнолія плюс, 2006. - 376с.

22. Охтень А.А. Теоретические основы адаптивного планирования производства / А.А. Охтень, О.Р. Виноградова // Науковий вісник Чернігівського державного інституту економіки і управління. Серія 1, Економіка: збірник наукових праць. - Чернігів: ЧДІЕУ, 2009. - № 3 (4). - С. 115-121.

23. План заходів щодо адаптації української економіки до вимог СОТ, затверджений Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 № 1381-р // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1381-2008-р

24. Райзен Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзен, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стародибцева. - М.: ИНФРА-М. - 1996 - 496 с.

25. Растригин Л.А. Адаптация сложных систем / Л.А. Растригин. - Рига: Знание, 1981. - 375 с.

26. Саридис Дж. Самоорганизующиеся стохастические системы управления / Дж. Саридис. - М.: Наука, 1980.- 400 с.

27. Скурихин В.И. Проектирование систем адаптивного управления производством / В.И. Скурихин, В.А. Забродский, Ю.В. Копейченко. Х.: "Вища школа", 1984.

28. Срагович В.Г. Адаптивное управление / В.Г. Срагович. - М. : Наука, 1981.- 384 с.

29. Теорія, політика та практика сільського розвитку / за ред. д-ра екон. наук, чл.-кор. НАНУ О.М. Бородіної, д-ра екон. наук, чл.-кор. УААН І.В. Прокопи ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. - К., 2010. - 376 с.

30. Теория управления: Учеб. Для вузов / В.Ф. Уколов, Ф.М. Масс, И.К. Быстряков - 3-е изд., доп. - М.: ЗАО Издательство "Экономика", 2007. - 704 с.

31. Токарева В.И. Адаптивный механизм как основополагающий элемент концепции управления национальными экономическими системами / В.И. Токарева - Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/prvs/2007_1/0374.pdf

32. Тюкин И.Ю. Адаптация в нелинейных динамических системах / И.Ю. Тюкин, В. А. Терехов. - (Серия: Синергетика: от прошлого к будущему). - С-Пб.: ЛКИ, 2008. - 384 с.

33. Українуць А.І. Механізм адаптації та інноваційного розвитку машинобудівних підприємств / А.І. Українуць, Т.В. Кулініч //Львів: Вісник Національного університету "Львівська політехніка". - №628, 2008. - с.666-673. (Серія: Проблеми економіки та управління)

34. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичёв, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалёв, В.Г. Панов - М.: Сов. Энциклопедия, 1983. - 840 с.

Размещено на Allbest.ru