Регулювання інвестиційних процесів в будівництві в контексті відчизняного і світового досвіду

Размещено на http://www.allbest.ru/

Регулювання інвестиційних процесів в будівництві в контексті відчизняного і світового досвіду

Постановка проблеми

Інвестиційна - будівельна діяльність забезпечує здійснення розширеного відтворення виробничого потенціалу країни. Якщо прийняти цю тезу за основу, то у сфері державного регулювання інвестиційно-будівельна діяльність повинна стати пріоритетною. Проте попередній розвиток цієї діяльності показує, що державні органи України запізнюються з реалізацією відповідних регулюючих рішень. Так, процес приватизації привів до неконтрольованого і, по суті, стихійного розпаду великих будівельних об'єднань, концернів; трестів і інших організацій на численні дрібні (малі) будівельні підприємства. Фактично у будівельному комплексі України сталися найбільші структурні перетворення, що привели до різкого падіння об'ємів виконуваних робіт із будівництва житла, виробничих і інших об'єктів збільшення числа збиткових будівельних підприємств.

Криза в національній економіці призвела до різкого падіння інвестиційної активності практично всіх груп інвесторів. Невирішеність проблеми залучення інвестицій стримує розвиток будівельного комплексу держави, знижає конкурентоспроможність вітчизняних будівельних організацій, особливо враховуючи відсутність в країні достатніх власних фінансових ресурсів. Тому для перелому кризисної ситуації в сфері капіталовкладення потрібно раціонально залучати всі можливі джерела фінансових ресурсів

Аналіз останніх досліджень і публікацій. В останній час дослідженню проблем інвестицій в національній економіці приділяється значна увага в працях вітчизняних дослідників: В.В. Солдатенко, Г. В. Горчаківська [7,8] та ін. Прийняті - ціла низка Законів України[1-5] і Цивільний кодекс України [6]. Однак питання активізації інвестиційної діяльності у будівельному комплексі потребують подальшої детальної розробки.

Постановка завдання. Метою статті є - розглянути проблеми регулювання інвестиційної діяльності в будівельному комплексі України та зарубіжний досвід реалізації шляхів їх вирішення.

Виклад основного матеріалу

Будівництво становить одну з основних капіталотворчих галузей економіки. Від її науково-технічного, економічного і конкурентоспроможного стану залежить якісний рівень як суб'єктів господарювання, так і населення держави в цілому. У той же час поліпшення роботи будівельного комплексу нерозривно пов'язане з активізацією інвестиційно-інноваційної діяльності в країні.

Досягнення стратегічної мети управління економікою країни - нарощення і структурна перебудова виробничих потужностей підприємств, оновлення, збільшення обсягів і розширення асортименту випуску конкурентної продукції, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення добробуту населення, досягнення стабільного соціально-економічного розвитку потребує чималих інвестиційних ресурсів, оптимізації напрямків їх вигідного і актуального вкладення та ефективності використання.

Інвестиції слід розглядати і як чинник зростання находжень обов'язкових платежів до бюджетних і позабюджетних фондів, укріплення фінансової системи. Основними факторами, що гальмують розвиток інвестиційного процесу і відповідно виконання державних програм економічних перетворень на сучасному етапі є вкрай обмежені можливості внутрішніх джерел фінансових ресурсів підприємств і держави та утримування іноземних інвесторів від вкладень в економіку країни. На сьогоднішній час в Україні діє цілий ряд законів, що дають визначення термінів і встановлюють як загальні, так і спеціальні норми в сфері інвестиційної діяльності. Інвестори, діючи в єдиному правовому полі, вступають між собою, третіми особами і державою в правові, фінансові та господарські відносини, що поряд з економічними розрахунками вимагає від них урахування особливостей різноманітних варіантів проведення господарських операцій із метою вибору оптимальної стратегії та тактики інвестування. Спеціальні правила стратегії та тактики інвестування встановлені наступними Законами України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про банки і банківську власність”, “Про заставу”, “Про фінансовий лізинг” [1-5], Цивільним кодексом України [6], а також законодавством про приватизацію державного майна, іншими законами і підзаконними актами. Інвестиційна діяльність України у минулому десятиріччі характеризується різким спадом, що сталося внаслідок зменшення інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, відсутністю достатньо дієвих механізмів залучення коштів з недержавних джерел фінансування. Також змінилось співвідношення між централізованими і децентралізованими джерелами фінансування, частка централізованих різко зменшилася, але це природній процес, оскільки в усіх країнах з розвинутою економікою переважають приватні інвестиції [8]. На особливу увагу заслуговує вдосконалення державної політики в галузі іноземного інвестування.

Практично відсутня чітка державна політика у сфері стимулювання інвестиційно - будівельної діяльності, як у виробничому, так і в невиробничому будівництві, особливо в житловому. Зазвичай посилаються на обмеженість бюджетних коштів, що цілком справедливо. Але в кожному регіоні України є так звані позабюджетні джерела. З їх використанням формуються і функціонують позабюджетні фонди, причому дуже значні. Наприклад, в Києві позабюджетний фонд фінансування складає від 3 до 5 млрд. грн. в рік, значна частина його витрачається на будівництво муніципального житла і інфраструктури міста.

У багатьох великих містах України Києві, Харкові, Дніпропетровську, Донецьку комерційні структури побудували і продовжують будувати в престижних місцях дорогі офіси і торгові комплекси. У той же час витрати на створення соціальної інфраструктури, по суті "перекладаються" на міську владу, у якій фінансові ресурси, що виділяються на ці цілі, дуже обмежені. Тут потрібно державне регулювання на законодавчому рівні держави. Слід зауважити, що у Фінляндії діє закон, що дозволяє стягувати до 40% податків на інвестиції, що вкладаються у будівництво офісних будівель. На нашу думку, доцільним би було розробка і ухвалення законодавчим органом України подібний або ще жорсткіший закон.

Актуальною проблемою державного регулювання і стимулювання є ціноутворення у будівництві житла, оскільки через ринок житло в 2-3 рази дорожче за собівартість. Попри те, що квартири здаються в експлуатацію без ремонту, їх ціни, величину яких визначає попит, продовжують зростати. В результаті купівля квартир стає недоступною для багатьох верств населення, у тому числі для "середнього класу", що формується.

Зарубіжний і вітчизняний досвід дозволяє виділити три основні важелі ефективного державного впливу на розвиток сфери інвестиційно-будівельної діяльності: податкова політика, банківський кредит, форми іпотеки в їх взаємозв'язку.

Податкова політика України має не стимулюючий, а фіскальний характер, максималістська спрямованість якого згідно теорії і практики ігрового моделювання соціально - економічних ситуацій приречена на програш.

Не торкаючись усіх негативних аспектів діючої податкової системи в Україні, вважаємо необхідним відмітити, що поліпшенню справ в інвестиційно-будівельному комплексі сприяла б відмова або зменшення на 2-3 роки податку на додану вартість(ПДВ) в житловому і комунальному будівництві, включаючи виробництво і постачання для нього матеріалів, конструкцій і інженерного устаткування.

Банківський кредит на будівництво житла і придбання квартир доцільно законодавчо уніфікувати, встановивши його оптимальні річні розміри з розстрочкою повернення отриманих кредитів до 15 років у валютній формі. Комерційні банки в принципі не мають заперечень проти такої пропозиції але вимагають від Нацбанку України відповідного зменшення резервних внесків (фондів). Це питання, на нашу думку, також може бути вирішене в законодавчому порядку.

Проблема іпотеки по своїй економічній суті означає "отримання у борг квартири" з гарантією повернення, її, грошового еквіваленту. У ринковій економіці такими гарантіями можуть бути власність на землю, нерухомість, або інші надійні активи. Нічого подібного у працюючого населення немає, а держава і регіони мають обмежені можливості кредитувати іпотеку. Саме тому іпотека розвивається слабо незважаючи на зусилля державних і регіональних керівників.

Оскільки економіка України ще знаходиться у стадії переходу до цивілізованого ринку, доцільним є крок до посилення державного регулювання житлобудівництва одночасно здійснити заходи по вдосконаленню податкової політики і оптимізації банківського кредиту стимулюючи при цьому активізацію фінансових можливостей підприємств і організацій, в яких працюють громадяни, що потребують поліпшення житлових умов. В даному випадку це стосується насамперед акціонерних і інших недержавних підприємств і організацій. Що стосується бюджетних організацій, то вони своїми страховими внесками і перерахуваннями частини заробітної плати своїх працівників, що потребують житла, (з їх згоди) могли б " наповнити" фінансові ресурси будівництва муніципального житла і тим самим вирішувати проблеми забезпечення квартирами працівників бюджетної сфери.

Проблеми, що вимагають державного регулювання і стимулювання у сфері інвестиційно-будівельної діяльності, носять багатопрофільний характер. У зв'язку з цим було б доцільним, на наш погляд, створення в регіонах України на громадських засадах комісій з економічного регулювання і стимулювання розвитку цього виду діяльності, в які входили б представники місцевого законодавчого корпусу, авторитетні керівники державних і комерційних структур, науковці і працівники вищих учбових закладів для підготовки і представлення адміністративним і законодавчим органам відповідних обґрунтованих пропозицій і проектів рішень.

Певний інтерес представляє позитивний досвід в державному регулюванні і стимулюванні будівництва, таких розвинених країн Західної Європи, як Німеччина, Фінляндія, Швеція, який, на нашу думку, було б корисним перейняти Україні з урахуванням вітчизняних реалій. Наприклад, проблема придбання житла, рішення якої в цих станах безпосередньо пов'язане із стимулюванням народжуваності дітей в молодих сім'ях. Це питання, як відомо, дуже актуальне для нашої країни.

У Фінляндії ефективно функціонує ухвалений парламентом закон про обмеження усіх видів оподаткування юридичних і фізичних осіб до загального рівня 32%; встановлена тверда ставка банківського кредиту на придбання молодими сім'ями квартир під 3% річних з розстрочкою до 20-25 років, передбачена можливість зниження на 25-50% вартості оплати придбаної молодими сім'ями квартири залежно від кількості дітей, що народилися. У Німеччині діє система підтримки громадян і особливо молодих сімей, що бажають побудувати житловий будинок або придбати квартиру у власність. Цю систему можна назвати "накопичувально-поворотною". Її суть полягає в тому, що існуючі в Німеччині будівельні ощадкаси укладають з працюючими громадянами, що бажають придбати власне житло, договір на фінансування будівництва. Майбутній власник житла щомісячно вносить на свій рахунок певну суму. Крім того, працедавець згідно з чинним законом щомісячно додає до зарплати 78 євро (936 євро в рік), держава ще 93,6 євро, чи 10% від 936євро. Практично, окрім особистих внесків на розрахунковий рахунок майбутнього власника житла у будівельну ощадкасу потрапляє біля 1000 євро в рік. Так накопичується "будівельний капітал", а коли він досягне певної суми (приблизно одній третині вартості житла), держава виділяє 10% від вартості житлового будинку або квартири, а на іншу суму будівельна ощадкаса видає кредит під дуже низький відсоток.

Після того, як житловий будинок або квартира придбані у власність, починає діяти поворотна складова "накопичувально - поворотної" системи, яка стимулює молоді сім'ї мати більше дітей. Такі сім'ї за наявності не менше двох дітей отримують від держави впродовж 8 років після придбання житла 40 тис. євро у вигляді субсидій. На дітей, 4 тис. євро екологічної надбавки і 3,2 тис. євро субсидій на енергію. Поворотні гроші дозволяють сім'ям, що мають двоє і більше дітей, істотно полегшити і прискорити погашення кредиту, виданого будівельною ощадкасою.

В Україні доки немає достатніх державних коштів для введення подібної системи, але деякі її елементи, на наш погляд, можна використати. Так доцільно було б розглянути питання про можливість організації певного числа філій Ощадбанку України і деяких великих комерційних банків у вигляді "будівельних ощадкас".

Продовжуючи тему про державне регулювання і стимулювання інвестиційно-будівельної діяльності, необхідно підкреслити, що практично в усіх розвинених країнах об'єктом пильної уваги держави є питання ціноутворення у будівництві. У Швеції, наприклад, спостереження і контроль за цінами здійснює Державне управління цін і конкуренції, підпорядковане Міністерству цивільної адміністрації. Крім того, в усіх 23 губерніях країни є фахівці чисельністю від 2 до 10 чоловік, до функцій яких входить відстеження цін на товари і послуги, а також внесення пропозицій по їх регулюванню.

Уряд Швеції згідно із законом про регулювання цін має право здійснювати заходи по прямій дії на них. Одним з таких заходів є заморожування цін, вживане в крайніх випадках і на короткий термін. Це може бути загроза загального значного підвищення цін, виникнення різких дисбалансів на ринку, сплески інфляції. Можливо також селективне заморожування цін по окремих товарах або послугах включаючи плату за житло. Законом передбачається можливість встановлювати державою максимальний рівень цін на окремі товари, вводити порядок при якому підвищення цін допускається тільки після попереднього повідомлення і обґрунтування.

Контроль за цінами в Швеції ґрунтується на законі про обов'язковість представлення відомостей про ціни і рівень конкуренції і здійснюється в різноманітних формах. Державне управління цін і конкуренції здійснює постійне спостереження за коливанням цін в цілому по країні і в деяких спеціально обумовлених сферах діяльності, зокрема, будівництві житла, транспорті і зв'язку, енергетиці та ін. Воно впливає на рівень цін через державну монополію і державні підприємства. Значний вплив на ціни у відповідних областях роблять державний енергетичний концерн і шведські залізниці. Підприємства держсектора визначають ціни на свою продукцію, виходячи з ринкових умов, але в деяких випадках на рівень цін впливають і державні тарифи. Уряд визначає норму прибутку енергетичного концерну залежно від якої встановлюється тариф на постачання електроенергії.

Держава жорстко регулює закупівельні ціни на найважливіші види будівельної продукції. Щорічно в переговорах між урядом і об'єднанням виробників будівельних матеріалів фіксується рівень ціни на товари. Нарешті, особлива сфера ціноутворення ціни на житло надзвичайно високий рівень яких спонукає державу видавати громадянам, особливо молодим сім'ям житлові субсидії і пільгові довгострокові позики. Певні функції в області контролю за ціноутворенням розташовують мають органи самоврядування, оскільки вони володіють монополією на водопостачання, каналізацію і деякі інші види діяльності.

Досвід розвинених зарубіжних країн показує, що в питаннях ціноутворення у будівництві велику роль відіграє замовник. Якщо держава займається в основному регулюванням норми прибутку, то від діяльності замовника багато в чому залежить зниження витрат виробництва.

У Англії, Фінляндії і Швеції представником замовника найчастіше є архітектор. Він встановлює попередню вартість будівництва об'єкту, на основі торгів обирає генпідрядну фірму, в контракті з якою визначаються економічні методи виробництва в цілях оптимізації вартості будівництва. У США державні і територіальні органи управління розробляють нормативні техніко-економічні показники в області будівництва. Нормативні показники використовуються для визначення вартості і трудомісткості будівництва конкретного об'єкту.

Коли ціна будівельного об'єкту перевищує показник "витрачання виробництва плюс середня норма прибутку", державні органи можуть втрутитися і відрегулювати ціну. Зазвичай середня норма прибутку при здійсненні будівельно-монтажних робіт складає 10-12% до витрат виробництва. Якщо норма прибутку виявляється вище, то державні органи виявляють, вивчають та аналізують причини зростання. У тих випадках, коли підвищення ціни на об'єкт будівництва не пов'язане з об'єктивними причинами, що викликають збільшення собівартості виробництва, приймаються заходи по обмеженню ціни.

Одним із провідних принципів діяльності зарубіжних будівельних фірм при реалізації інвестиційних проектів є достовірне визначення вартості усього проекту, окремих його частин, етапів або видів робіт, яка розраховується на різних фазах життєвого циклу проекту. При проведенні підрядних торгів чинник вартості предмета торгів стає вирішальним для визначення переможця і складає 50-70% у ряді інших чинників. Учасники торгів ретельно підходять до розробки ціни предмета торгів. Конкурентна боротьба в процесі торгів оптимізує його вартість.

У зарубіжних країнах з ринковою економікою на етапі підрядних торгів, а також на інших етапах інвестування вартість будівництва визначається з широким використанням укрупнених показників вартості будівництва(УПВБ).

У США компанія R.S. MEANS щорічно великим тиражем видає збірки цін з средньоамериканськими вартісними показниками, а також збірки укрупнених показників.

В Англії фірма TECHNICAL INDEXES LTD забезпечує учасників інвестиційного процесу укрупненими показниками вартості видів робіт і конструктивних елементів, публікуючи збірки WESSEX і випускаючи компактні лазерні диски.

В Україні, на нашу думку, доцільне створення міжрегіональних госпрозрахункових організацій аналогічного профілю.

Важлива роль в державному регулюванні і стимулюванні інвестиційно - будівельної діяльності належить законодавчим і нормативним актам, що не викликають після свого виходу у світ неприйняття в ділових будівельних колах. В зв'язку з цим виникають великі сумніви.

Наприклад, Указ Президента України від 03.03.2006р. № 185/2006 «Про заходи щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла та стабілізації ситуації на первинному ринку житла», оскільки ряд його положень недостатньо опрацьовано і не сприяє досягненню найважливішої соціальної мети - зниженню вартості квартир в житлових будинках, що будуються і тих що запроектовані.

Так, інвестори-забудовники (керівники інвестиційно - будівельних компаній) з урахуванням накопиченого досвіду обґрунтовано вважають, що параграф перший статті 3 ЗУ «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії "Київміськбуд"» від 07.07.2011, залучення грошових коштів учасників пайового будівництва (створення) багатоквартирного будинку і (чи) інших об'єктів нерухомості тільки після публікації і (чи) розміщення проектної декларації і державної реєстрації права власності або права оренди забудовника на землю приведе до подовження інвестиційного циклу на 6-9 місяців і відповідно до дорожчання об'єктів, що будуються. Оскільки учасники пайового будівництва (фізичні і юридичні особи) не вноситимуть грошові кошти в інвестиційний процес з початку здійснення будівництва відповідного об'єкту, то інвестиційно-будівельна компанія вимушена буде брати кредит в комерційному банку під 15-19% річних. Інвестор-забудовник цей " тягар" перекладає на майбутніх власників квартир.

В умовах ринкової економіки одночасно функціонують ринкові саморегулятори і методи державного управління і регулювання інвестиційно - будівельної діяльності. Інвестиційно - будівельна діяльність здійснюється на ринках капітальних вкладень і підрядних робіт, складовими яких є сектори (сегменти) проектних робіт і інжинірингових послуг, будівельних матеріалів, конструкцій, виробів, технологічного устаткування. На кожному сегменті ринків капітальних вкладень і підрядних робіт постійно діють закони попиту і пропозиції, конкуренції, а також міри державного регулювання діяльності основних об'єктів інвестиційно-будівельної сфери (інвесторів, замовників, підрядних будівельно-монтажних підприємств).

Аналіз стану інвестиційно-будівельної сфери показує, що за період 2008-2010 рр. відбувалося скорочення інвестицій в основний капітал (приблизно на 15% щорічно) і підрядних робіт на тлі загальної кризи національної економіки. Ринкові саморегуляторы (попит, пропозиція, конкуренція) і заходи держави (податки, кредити, субсидії, бюджет, закони) опинилися не в силах зупинити кризу в інвестиційно-будівельній сфері і хоч би стабілізувати економіку. Сьогодні більшість вітчизняних вчених, фахівців дійшли висновку про посилення ролі держави в ринковій економіці, і передусім у вирішальних сферах діяльності - промисловому виробництві, будівництві, сільському господарстві, зовнішньоекономічній діяльності.

Світовий досвід свідчить, що як би не були поширені методи ринкової саморегуляції і велика доля приватного сектора в економіці, держава завжди виступає ключовим чинником соціально економічного розвитку. А розвиток економіки неможливий без зростання інвестицій в основний капітал і підвищення їх ефективності, тобто без позитивного стану справ в інвестиційно-будівельній сфері.

Невтручання держави в цей процес обертається серйозними економічними наслідками. Якщо в конкурентній ринковій економіці падіння платоспроможного попиту викликає зниження цін, то монополії відповідають на зменшення попиту не зниженням цін, а скороченням обсягів виробництва. Ніяке зниження попиту в монополіст - економіці не дозволяє досягти так званої "ціни рівноваги", тому цю проблему потрібно вирішувати на основі розумної цінової політики держави, включаючи ефективний державний контроль за монопольним ціноутворенням.

В той же час негайна демонополізація нашої економіки не приведе до її стабілізації, а лише поглибить кризу (штучне порушення єдиного технологічного конвеєра, погане використання ОПФ, зростання постійних витрат, послаблення науково-прикладної науки, зниження якості виробів, зменшення обсягів виробництва, породження нових, але " вужчих" монополістів і т.д.). Навпаки, держава повинна стимулювати створення нових трансакційних (СНД) корпорацій, багатопрофільних концернів.

Інвестиційно-будівельна сфера є відкритою системою, що взаємодіє з середовищем. Основні передумови успішної діяльності цієї сфери економіки знаходяться не тільки усередині, але і в зовнішньому середовищі, тобто залежать від зовнішньоекономічних, соціальних і інших відносин у суспільстві. Інвестиційно-будівельну сферу слід розглядати як певну систему, що складається з ряду підсистем: передпроектна, проектна, виробнича (будівельна) комплектація, експлуатаційна, посередницька, фінансова, планова, результуюча підсистема. Загальноприйнято представляти кожну підсистему як економічний елемент, що має певну самостійність у виборі режиму свого функціонування, діючу в зовнішньому середовище (сформовану іншими елементами і іншими економічними системами). Кожен елемент системи має свою цільову функцію, свою систему стимулів, і оцінки ефективності техніко-економічних режимів, тому слід забезпечити спільну узгоджену діяльність економічних елементів, тобто вибрати оптимальний режим діяльності усієї системи при одночасному збереженні можливості свободи вибору кожним окремим елементом автономного, власного розпорядку роботи.

Згідно теорії оптимізації (принципу спільної оптимізації), досягнення ефективного кінцевого результату в інвестиційно - будівельній сфері можливо за умови, взаємної згоди усіх учасників проекту діяти не в найвигідніших для них умовах. Переслідування ними тільки своїх власних економічно оптимальних цілей може завдати збитку іншим учасникам і проекту в цілому. Незнання або ігнорування положень теорії оптимізації служить однією з головних причин недостатньої ефективності більшості інвестиційних проектів і низької віддачі в цілому від інвестицій в основний капітал.

Державне регулювання інвестиційно-будівельної сфери - це специфічна функція управління, покликана об'єднати державні (громадські) і приватні інтереси для формування раціональних, великих пропорцій (співвідношень) в національній економіці між споживанням, накопиченням і інвестуванням на основі прогнозування, стратегічного планування (індикативного, рекомендаційного), бюджетного фінансування, оподаткування і інших заходів державної дії на ринки інвестицій, підрядних робіт, нерухомості. Державні регулятори і ринкові саморегулятори повинні сприяти досягненню оптимальної структури і інфраструктури громадського господарства (структурній реформі) і діяльності конкретних суб'єктів економічних стосунків як економіки в цілому, так і окремих регіонів на основі інвестицій в основний капітал.

Висновки

Державне регулювання інвестиційної сфери ринкової економіки повинне забезпечувати впорядкованість складних складових інвестиційного процесу, на які не завжди можуть ефективно впливати економічні або адміністративні регулятори, що окремо застосовуються.

У ринкових умовах нами пропонується розмежувати систему державного регулювання інвестиційно-будівельної сфери на дві підсистеми - управління державним сектором і координації недержавним сегментом економіки.

На етапі недосконалості ринкових стосунків державне регулювання інвестиційного попиту має принципово важливе значення для становлення ринку інвестицій. Інвестиційний попит на готову будівельну продукцію регулюється наступними умовами і положенням:

- системою спеціальних податків на ті види інвестиційних заходів, які не відносяться до пріоритетних і можуть бути обмежені;

- субвенцією на розвиток пріоритетних видів будівельного виробництва, підприємств будіндустрії, що безпосередньо беруть участь в житлобудівництві.

В цілях подолання кризи в інвестиційно-будівельній сфері слід збільшити значущість адміністративних методів регулювання, посилити стимулюючу роль бюджетно-податкової системи і кредитної політики, створити дієвий механізм конкуренції на ринках підрядних робіт.

Список літератури

інвестиційний будівництво економіка

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність» № 1560-XII вiд 18.09.1991 (Із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №47, ст.646// Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/T156000.html

2. Закон України «Про режим іноземного інвестування» № 94/96-ВР від 25.04.1996 (Із змінами і доповненнями). // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 19, ст.80 // Режим доступу: http://www.pro-u4ot.info/index.php?section=browse&CatID=20& ArtID=1034

3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» № 2121-III від 07.12.2000 (Із змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6, ст. 30.

4. Закон України «Про фінансовий лизинг» № 723/97-ВР вiд 16.12.1997 (Із змінами) // Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16, ст.68.

5. Закон України «Про заставу» № 2655-ХІІ від 02.10.92 (Із змінами) // Відомості Верховної Ради України. - №47, ст.642.

6. Цивільний кодекс України. - Х.: ТОВ «Одіссей». - 2003. - 408 с.

7. Асаул А.Н., Батрак А.В. Финансово-строительные группы - основа региональных строительных комплексов. // Журнал «Экономика строительства» - Санкт-Петербург, 2010, № 3. - С. 53-56.

8. Варнавский В.Г. Партнерство государства и частного сектора: формы, проекты, риски. - М., 2011. - С. 34 - 37.

9. Горчаківська Г. В. Інвестиції як складова ефективної діяльності підприємств будівельного комплексу // Економіка будівництва і міського господарства. - 2009. - Том 5, № 3. - С. 147-152.

10. Кадол Л.В. Етапи реструктуризації підприємств будівельної галузі / Л.В. Кадол // Вісн. Криворіз. техн. ун-ту: зб. наук. пр. - Кривий Ріг, 2011.- Вип.6.- С. 193-196.

11. Кочуєв В. Проблеми прийняття господарських рішень в умовах ризику та невизначеності на регіональному й місцевому рівнях / В. Кочуєв // Аспекти самоврядування. - 2010. - №2. - С. 57.

12. Коротич О.Б. Підвищення ролі системи місцевого самоврядування в управлінні розвитком регіонів України / О.Б. Коротич // Вісник Академії економічних наук України. - 2009. - №1. - С. 37-42.

13. Синякова А.Ф. Концессионные соглашения: привлечение в регион инвестиций с помощью государственно-частного партнерства // Журнал «Региональная экономика: теория и практика». - Харьков, 2011, № 10(49). - С. 59-64.

14. Солдатенко В.В. Державне сприяння інвестиційному процесу в капітальному будівництві України // Будівництво України. - 2002. - № 1. - С. 5-10.

15. Якунин В.И. Партнерство в механизме государственного управления // Журнал «Социологические исследования» - М., 2009, № 2. - С. 13-14.

Размещено на Allbest.ru