Сутність поняття "довіра" як економічної категорії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливістю функціонування сучасних економічних систем є ускладнення фінансово-економічних процесів, що відбуваються на фоні активної інтеграції національних економік у світове господарство та посилення їх взаємозалежності в умовах нестабільності ринкового середовища. За таких обставин вирішення проблеми довіри в економіці набуває особливого значення. У країнах з високорозвиненою економікою створені ефективні механізми й інструменти досягнення та підтримки високого рівня довіри в суспільстві.

У вітчизняній та зарубіжній літературі феномену «довіра» в різноманітних його проявах присвячено достатньо досліджень. Цю проблему вивчають представники найрізноманітніших наук - психологи, філософи, політологи, соціологи, юристи і значно рідше економісти. Вагомий внесок у розробку теорії довіри в економіці зробили К. Ерроу, Я. Корнаі, Дж. Равен, А. Селігмен, Ф. Фукуяма, П. Штомпка. Незважаючи на суттєві наукові результати, отримані вищезгаданими та іншими вченими, поняття довіри як економічної категорії потребує уточнення.

Необхідно зазначити, що вперше до поняття довіри як економічної категорії звертається Адам Сміт у «Теорії моральних почуттів». Для А .Сміта довіра - природне відчуття індивіда. Бажання завоювати довіру, переконувати, керувати і направляти інших людей, за його словами, одні з найсильніших людських пристрастей.

У свою чергу А. Маршал вважав довіру звичайною умовою економічної взаємодії. “Методи торгівлі, - пише він, - містять, з однієї сторони, принципи довіри, які ввійшли у звичку, а з іншої - здатність протистояти спокусі обману” [1, Т.1. с.62].

Дж. М. Кейнс звертає увагу на вплив довіри на інвестиції та безперебійне функціонування економіки. Він стверджує, що роль довіри є вирішальною, адже при прийнятті інвестиційних рішень слід враховувати не лише раціональні розрахунки, але й фактор довіри.

Наприкінці минулого століття виникає багато нових течій в економіці, таким чином довіра починає розглядатися через призму економічної соціології, економічної психології та інституційної економіки.

Н. Луман у праці «Влада і довіра» наголошує на складності й непрозорості сучасних суспільств, одночасно вказуючи, що довіра є необхідною умовою їх розвитку. Вчений розмежовує поняття «довіра» (важливий елемент міжособистісних відносин) і «впевненість» (виникає під час участі у функціональних системах, таких як політика або економіка).

А.Г. Маслоу пов'язує довіру з проблемою самоактуалізації. Аналізуючи суспільство, він стверджує, що «у хворому суспільстві, в суспільстві, яке заражене страхом, недовірою, підозрами і ворожістю, люди не мають можливості в повній мірі задовольняти свої потреби в безпеці, любові, повазі, довірі та правді» [2].

Особливе місце проблема довіри займає у теорії нової інституційної економіки (Р. Коуз, Д. Норт, О. Вільямсон). Дана концепція передбачає, що ситуація у економічному світі, як правило, складна та неоднозначна. У такому випадку вагомого значення набуває проблема невизначеності, яка виникає внаслідок неповноти інформації та її асиметричного розподілу. Тобто, зазвичай сторони, укладаючи ринкову угоду, не поспішають відкривати контрагентам всю інформацію, яка їм доступна. За таких обставин у більше інформованої сторони виникає «моральна спокуса» або «моральний ризик» скористатися своєю перевагою. Менше інформованій стороні доведеться здійснити додаткові трансакційні витрати (наприклад, на пошук додаткової інформації, розробку складніших контрактів і страхування угод). Проте з підвищенням рівня довіри в економічній системі, такі затрати будуть скорочуватись. У світі асиметричної інформації довіра виступає свого роду каталізатором економічної активності [3].

Нобелівський лауреат К. Ерроу схиляється до думки, що практично кожна комерційна операція, особливо якщо вона займає визначений період часу, містить елемент довіри. Він також наголошує, що економічну відсталість у світі можна пояснити недостатністю взаємної довіри. Цей висновок пізніше отримає підтвердження у працях Ф.Фукуями та інших вчених.

Значний внесок у розвиток теорії довіри роблять Б. Барбер, Я. Корнаі, Р. Шіллер, Дж. Акерлоф, Р. ля Порта (див. Рис.1).

У другій половині 90-х років з'являється робота А.Селігмена «Проблема довіри». Він вважає, що наявність довіри - суттєва компонента всіх стійких суспільних систем, а проблема становлення довіри визначає специфіку сучасності. В якості початкового моменту формування системи суспільної довіри А. Селігмен розглядає довіру на первинному міжособистісному рівні, генералізація якого створює довіру до влади, уряду, суспільства в цілому. В той же час фактором підтримання суспільної довіри на достатньому рівні є «обов'язок виконання обіцянок» [4, с.7-11].

У кінцевому підсумку А. Селігмен приходить до висновку, що в сучасну епоху довіра виникає в якості специфічної форми генералізованого обміну, в якості складової частини, властивої суспільству системи безумовних понять, яка регулює не лише сферу неформальних та приватних взаємовідносин, а й більш формальні, публічні та інституційні сфери, такі як державний устрій та економіка [4, с.82, 83].

Рис. 1. Внесок науковців у дослідження поняття «довіра»

Л. фон Мізес значну увагу приділяє репутації продавця. Він стверджує: «Покупець завжди повинен довіряти надійності продавця». Якщо продавець виправдовує довіру покупців, то він здобуває репутацію, яку в подальшому може використовувати для отримання додаткових прибутків. Л. фон Мізес наголошує, що покупець, зважаючи на свою неспроможність бути експертом у всіх сферах, змушений покладатись на «віру в людей». Постійний клієнт вибирає не товари чи послуги, а постачальника, якому він довіряє [5, с.355-359].

Розглядаючи проблему компетентності у сучасному світі, до питання довіри звертається Джон Равен, який схиляється до думки, що люди, які цінують довіру в економічній діяльності, успішніші у досягненні економічних цілей. Крім того, Дж. Равен підкреслює, що саме значення терміну «довіра» змінюється в залежності від цілей, які значущі для конкретного індивіда [6].

Б. Шо та Ч. Хенді пов'язують поняття довіри з функціонуванням і розвитком комерційної організації. На думку Б. Шо, «для досягнення успіху в бізнесі необхідні дві речі: виграшна конкурентна стратегія, а також якісне організаційне виконання. Недовіра - ворог і одного, й іншого». Він вважає, що в сучасній конкурентній економіці недовіра стає значно більшою проблемою, ніж просто проблема персоналу. Організації з низьким рівнем довіри неконкурентоспроможні, і, навпаки, ті, які формуються на основі високої довіри, мають найкращі шанси для досягнення передбачуваних комерційних результатів у швидкозмінних і стресових умовах. У цьому розумінні довіра являється одним із найважливіших факторів досягнення помітних успіхів у бізнесі [7, с.11-12].

Р. Берон, Н. Керр і Н. Міллер дотримуються думки, що рівень індивідуальної довіри є фактором соціальної кооперації: згідно з дослідженнями, люди з «високим рівнем довіри» частіше об'єднуються, ніж люди з «низьким рівнем довіри». Крім того, в умовах «суспільної дилеми», коли загальні ресурси вичерпуються, люди з «низьким рівнем довіри» продовжують ними користуватися, тоді як люди з «високим рівнем довіри» зменшують свої потреби, «і вірять в те, що інші люди, врешті решт, усвідомлять необхідність знехтування власними інтересами для суспільного блага» [8, с.148-150].

Френсіс Фукуяма вважає довіру ключовою характеристикою розвиненого людського суспільства, цінним економічним активом, тобто потенційним джерелом добробуту і стабільності влади. Саме довіра визначає прогрес; вона діє на мікро-, мезо- та макрорівнях суспільного життя [9, с.4].

Ф.Фукуяма стверджує, що спонукати людей довіряти один одному на всіх рівнях суспільства вкрай складно і виділяє три постулати довіри (див. Рис. 2):

Рис. 2. Постулати довіри за Ф.Фукуямою

На думку Ф. Фукуями, дуже багато економічних операцій стають можливими тільки тому, що люди довіряють один одному. Співробітництво створює взаємозалежність, а інвестиції окупляться тільки тоді, коли партнери будуть дотримуватися своїх зобов'язань. Це стосується і простих виробничих відносин, а ще більшою мірою фінансових відносин, де гроші позичаються таповертаються на довгостроковій основі.

Довірчі відносини, що домінують у культурній сфері, впливають на формування економічних інститутів. Культури з високим ступенем довіри, тобто країни з високорозвиненими інститутами посередництва, мають важливі переваги в конкурентній боротьбі. Вони володіють сильними фінансовими інститутами, ефективнішою політикою найму працівників і, в цілому, більшими корпораціями, що стали «світовими гравцями».

Своєрідним підведенням підсумків та узагальненням досліджень довіри у ХХ столітті є робота П. Штомпки «Довіра: соціологічна теорія», у якій він вказує на посилення уваги до проблеми довіри, що, на його думку, зумовлено низкою причин, пов'язаних з особливостями сучасного суспільства. У своєму трактаті Петр Штомпка спирається на концепції довіри, розроблені Н. Луманом, Е. Гідденсом, Б. Барбером, С. Айзенштадтом, Л. Ронінгером, Ф. Фукуямою, Д. Гамбеттою, Дж. Колеманом, Р. Хардінгом, У. Беком, С.Лешем, А. Селігменом та іншими.

П. Штомпка вважає, що проблема довіри з'являється у випадку невизначеності та неконтрольованості майбутнього, тобто вона є необхідною тоді, коли немає впевненості у повному контролі над майбутніми подіями, що залежать від людських дій [10, с. 10-11]. У свою чергу, довіряти - означає діяти так, ніби ризик відсутній.

Досліджуючи феномен довіри, П. Штомпка дійшов висновків, що усі посткомуністичні країни переживають стан «синдрому недовіри», дія якого зменшується у міру поступової стабілізації соціальних відносин, починаючи від середини 1990-х років.

Отже, П. Штомпка підкреслює, що довіра в цілому виконує позитивну функцію для того, хто довіряє, для того, кому довіряють, для їх відносин, для групи, організацій та ширших спільнот.

Одним з перших у Росії до проблеми довіри як такої звертається В.С. Соловйов (кінець ХІХ століття). Він визначає довіру як психічний стан, в силу якого ми покладаємось на будь-яку думку, яка здається нам авторитетною, і тому відмовляємося від самостійного дослідження проблеми.

У першій половині ХХ століття значну увагу питанню довіри приділяє ще один визначний російський вчений І.А. Ільїн. Він говорить про довіру до себе, довіру до інших, а також довіру до соціальних інститутів, пов'язуючи їх єдність і взаємозв'язок. І.А. Ільїн стверджує, що суспільне життя в усіх його проявах базується на взаємній довірі громадян, а відсутність довіри в суспільстві призводить до його занепаду [11, с.80-81].

У 60-і роки ХХ століття Б.А. Рутковський робить спробу аналізу довіри з позиції марксистської етики. Він вважає, що виникнення і розвиток довіри підпорядковані загальним закономірностям зародження і становлення моралі як форми суспільної свідомості під впливом соціального розвитку людини. Б.А. Рутковський трактує довіру як «моральний кредит», який люди надають один одному, але щоб довіра зберігалась, цей кредит необхідно повернути шляхом виконання взятих на себе зобов'язань.

Б.З. Мільнер аналізує значення довіри у сучасному російському суспільстві і зазначає, що будь-які реформи не мають перспективи, якщо підприємці не довіряють чиновникам, працівники - керівникам, а населення - фінансовим інститутам та владі. Довіра населення до економічних реформ є ключовим фактором поступального суспільного розвитку. А проблема довіри знаходиться на перетині цілого ряду галузей знань - економіки, соціології, психології, політології [12, с.159-161].

На думку автора, економічний зміст категорії довіра носить конкретний та прикладний характер. Він розглядає довіру на макро- (суспільство) і мікрорівні (організація). Дослідник вважає, що фактор довіри в сучасному суспільстві набуває все більшого економічного значення: зміцнення довіри між різним соціальними суб'єктами призводить до зниження сукупних суспільних витрат. Б.З. Мільнер звертає увагу на те, що механізм довіри в економіці грунтується на психології довіри кожного індивіда і групи, що викликає необхідність більш повного дослідження природи довіри як психологічної категорії. Він також детально вивчає джерела формування та зміцнення відносин довіри в організації, між організаціями і т.п., і справедливо зазначає, що довіра повинна стати основним принципом взаємовідносин між різними структурними підрозділами компанії.

До проблеми довіри в ділових відносинах звертається А.В. Філіппов. Відповідно до його тверджень, етика ділових відносин базується на правилах поведінки партнерів, які сприяють розвитку співпраці та орієнтовані на розвиток взаєморозуміння і довіри. Сутність цих правил полягає в інформуванні партнера про свої наміри та дії, а також унеможливленні зради та навмисної дезорієнтації [13, с.5-6 та ін.].

В якості однієї з умов завоювання довіри клієнтів В.А. Денісов і А.В. Філіппов розглядають високу якість продукції, яку випускає фірма. Науковці звертають увагу на роль кадрової служби для розвитку довіри в організації через різноманітні навчальні програми та програми розвитку.

Деякі українські вчені-економісти також приділяють увагу проблемі довіри: Т.О Кричевська здійснює логіко-історичний аналіз довіри у контексті соціально-економічних відносин, розглядає інститут довіри в монетарних координатах; В.М. Геєць показує ступінь впливу довіри на можливі перспективи і шляхи економічного та суспільного розвитку, використовуючи матеріали опитувань населення щодо довіри до інституційних перетворень в Україні; А.А. Гиценко визначає внутрішню структуру довіри; В. Куриляк розглядає довіру як фактор, який суттєво впливає на функціонування фінансових ринків; М.Мрочко, Ю.Тихан визначають роль довіри у стабілізації національної економіки та виході з фінансової кризи.

Отже, у Таблиці 1.1 ми можемо побачити різноманітність підходів до визначення поняття «довіра» (див. Таблиця 1).

Таблиця 1. Порівняльний аналіз визначення поняття «довіра»

Висновки. Таким чином, історично-логічний аналіз довіри як економічної категорії дозволяє зробити наступні висновки:

1. Довіра мінімізує ризики і робить можливою співпрацю економічних агентів.

2. Довіра компенсує невизначеність і непередбаченість економічних відносин.

3. Відносини довіри базуються на вигідності економічних та (або) соціальних результатів взаємодії і на впевненості в добросовісності, відповідальності, чесності іншої сторони.

4. Довіра з'являється в тих відносинах і ситуаціях, коли відсутня необхідна інформація для прийняття рішень і подальших дій.

5. Довіра у економічному розумінні є цілою системою взаємозв'язків; вона спирається на розгалужену систему формальних і неформальних інститутів.

6. Довіра виступає як специфічний економічний ресурс, який визначає потенціал економічного зростання країни.

За результатами проведеного дослідження можна сформулювати наступне визначення довіри як економічної категорії: довіра - це суб'єкт-суб'єктні або суб'єкт-об'єктні відносини у рамках економічної системи на основі впевненості, що інша сторона виконає всі покладені на неї функції та обов'язки, буде діяти згідно з певними установленими нормами, а результат такої співпраці принесе деякий економічний, соціальний або моральний ефект для кожної з сторін.

Література

економічний довіра кооперація

1. Маршалл А. Принципы экономической науки: В 3-х т. М.: Прогресс, 1993.

2. Маслоу А.Г. Мотивация и личность. - СПб.: Евразия, 2001.

3. Дементьев В. Доверие - фактор функционирования и развития современной рыночной экономики // Российский экономический журнал. - 2004. - №8.

4. Селигмен, А. Проблема доверия. Перевод с англ. И.И. Мюрберг, Л.В. Соболевой. М.: Идея-прес, 2002. - 256 с.

5. Мизес Л. фон. Человеческая деятельность: Трактат по экономической теории. - М.: ОАО «НПО «Экономика»», 2000.

6. Равен Дж. Компетентность в современном обществе: выявление, развитие и реализация. - М.: Когито-Центр, 2002.

7. Шо Р.Б. Ключи к доверию в организации: Результативность, порядочность, проявление заботы. - М.: Дело, 2000.

8. Бэрон Р., Керр Н., Миллер Н. Социальная психология группы: процессы, решения, действия. - СПб.: Питер, 2003.

9. Фукуяма Ф. Доверие: социальные добродетели и путь к процветанию: Пер. с англ. / Ф. Фукуяма. -- М.: ООО «Издательство ACT»: ЗАО НПП «Ермак», 2004. -- 730 с.

10. Штомпка П. Социология: анализ современного общества / П. Штомпка: Пер. с польск. С. М. Червонной. - М.: Логос, 2005. -

11. Антоненко И.В. Социально-психологическая концепция доверия. Монография. / И.В. Антоненко. - М.: Флинта; Наука, 2006. - 480 с.

12. Мильнер Б.З. Теория организации. - М.: ИНФРА-М, 2003.

13. Филлипов А.В. Психология и этика деловых отношений. - М.: АО «Издательский дом», 1996.

Размещено на Allbest.ru