Техніко-економічні передумови організації і розвитку фірмового технічного сервісу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ І РОЗВИТКУ ФІРМОВОГО ТЕХНІЧНОГО СЕРВІСУ

TECHNO-ECONOMIC BACKGROUND OF THE ORGANIZATION AND DEVELOPMENT OF CORPORATE TECHNICAL SERVICE

В. В. Іванишин,

д. е. н., проректор,

Національний університет біоресурсів

і природокористування України

В статті вивчається досвід техніко-технологічного обслуговування сільськогосподарського виробництва нашої країни. Аналізуються сильні та слабкі сторони попередніх систем техніко-технологічного забезпечення. Визначаються сучасні потреби в тих чи інших організаційних формах такого забезпечення.

Ключові слова: техніка, технічне обслуговування, фірмовий технічний сервіс, дилерська діяльність.

виробництво сільськогосподарський обслуговування технологічний

The article examines the experience of technical and technological service of agricultural production in our country. Analyzes the strengths and weaknesses of previous technical and technological provision-ing. Identify current needs in different organizational forms such software.

Keywords: equipment, maintenance, corporate  technical  tion service  dealership.

ВСТУП

Неодмінною умовою забезпечення експлуатаційної надійності сільськогосподарських машин, збереження їх працездатності та ефективної експлуатації протягом усього строку служби визначеного їх конструктивними можливостями, підтримання рівня технічної оснащеності виробництва є технічне обслуговування і ремонт.

Необхідність витрат на підтримання технічних засобів у працездатності зумовлюється економічною доцільністю. Проведення ремонту відноситься до найбільш ефективних методів підтримання працездатності та збереження машин. В період спаду економіки України значно скоротилися обсяги виробництва сільськогосподарської техніки, уповільнились темпи її оновлення. Основу машинно-тракторного парку аграрного виробництва нині складають машини, у яких амортизаційний строк служби вичерпався, а більшість з них прослужили 2-3 таких строків. Це природно позначається на збільшенні витрат на підтримання їх працездатності. Вони мають прогресуючий характер.

Уже за дванадцять років експлуатації сума коштів витрачених на ремонт і технічне обслуговування гусеничних тракторів у 2,3-4,8 рази, а колісних - у 2,2-3,3 рази перевищує вартість нової машини. За цей же період на заміну запасних частин витрачається в 1,5-2,5 рази більше металу ніж потрібно на виготовлення нової машини. Отже після завершення нормативного строку служби машин подальші витрати на підтримання їх працездатності стають економічно невигідними.

Проте, з огляду на обмежені можливості сільськогосподарських товаровиробників підтримувати рівень технічної оснащеності на технологічно необхідному рівні шляхом заміни зношених машин новими їм доводиться відновлювати працездатність старих машин всупереч погіршенню їх техніко-економічних показників. Зважаючи на те, що очікувати оновлення машинно-тракторного парку в економічно обґрунтовані терміни, не доводиться, то альтернативи ремонту наявних у господарів сільськогосподарських машин для підтримання їх роботоздатності, найближчим часом немає.

ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ

Метою даної статті є аналіз передумов формування системи розвитку фірмового технічного сервісу в аграрній сфері економіки України, встановлення отриманих переваг та прорахунків та на цій основі визначення пріоритетних напрямів серед комплексу заходів, спрямованих на забезпечення вітчизняних сільгосптоваровиробників необхідною кількістю та асортиментом технічних засобів.

РЕЗУЛЬТАТИ

У сільському господарстві одночасно з розвитком матеріально-технічної бази виробництва, виникла потреба в технічному обслуговуванні і ремонті сільськогосподарських технічних засобів. Розвивалася матеріально-технічна база як державних ремонтно-обслуговуючих підприємств, так і безпосередньо в сільськогосподарських підприємствах (колгоспах і радгоспах).

В Радянському Союзі в той період, коли майже вся сільськогосподарська техніка була сконцентрована в державних машинно-тракторних станціях, а тому і ремонтно-обслуговуюча база розвивалася саме там, в МТС були збудовані і оснащені техніко-технологічних ремонтним обладнанням майстерні для підтримання і відновлення працездатності машин, пункти технічного обслуговування сільськогосподарських машин і знарядь, станції та пункти технічного обслуговування автомобілів. З ліквідацією МТС і продажем сільськогосподарських технічних засобів сільськогосподарським підприємствам МТС були перетворені в ремонтно-технічні станції, у виробничі функції яких входили ремонт і технічне обслуговування колгоспів і радгоспів, постачання техніки і пального, транспортне обслуговування і виконання деяких видів землерийних, будівельних та інших спеціальних робіт.

Із зміцненням технічного забезпечення сільського господарства і збільшенням кількості конструктивно складних машин та у пошуках підвищення ефективності машиноремонтного виробництва було здійснено його концентрацію та спеціалізацію. У 80-ті роки минулого століття високими темпами створювалися нові ремонтні підприємства і заводи, які спеціалізувалися на ремонті певних видів і марок тракторів, комбайнів, автомобілів, їх вузлів та агрегатів, верстатів, електродвигунів, генераторів, обладнання тваринницьких ферм, виконання робіт з відновлення деталей.

На початку 1991 р. Український державний концерн з матеріально-технічного і сервісного забезпечення агропромислового комплексу «Украгротехсервіс», створений на базі «Укрсільгоптехніки», включав до свого складу 576 спеціалізованих майстерень, 38 ремонтно-механічних заводів, 513 майстерень загального призначення та станцій технічного обслуговування тракторів, 185 станцій технічного обслуговування автомобілів, 456 станцій технічного обслуговування обладнання тваринницьких ферм. Цими підприємствами технічного сервісу сільськогосподарським товаровиробникам надавалися різноманітні технічні послуги, а також в їх функції входило постачання технічних засобів і нафтопродуктів, тобто вони були торговельними посередниками між заводами-виробниками сільськогосподарської техніки і її споживачами.

В той же час це була повністю самостійна галузь промисловості, яка в системі планової адміністративно-командної економіки займала самостійне місце і її завданням було одержання якомога більшого прибутку від ремонтно-обслуговуючих робіт. Функції їх посередництва між виробниками технічних засобів і споживачами обмежувалися продажем і доставкою машин. Далі вони практично діяли самостійно. В плановій економіці заводи-виробники за якість машин та підтримання їх працездатності протягом періоду експлуатації ніякої відповідальності не несли. Їм ставилося завдання виробити і реалізувати якомога більший обсяг своєї продукції. Одночасно, агротехсервісні підприємства цікавило лише збільшення обсягів ремонтно-обслуговуючих робіт.

Слід також підкреслити, що поряд з укріпленням матеріально-технічної бази державних агротехсервісних підприємств у 80-ті роки минулого століття високими темпами відбувалось зміцнення і розвиток матеріально-технічної ремонтно-обслуговуючої бази сільськогосподарських підприємств. В колгоспах і радгоспах будувалися ремонтні майстерні, пункти технічного обслуговування тракторів, комбайнів, сільськогосподарських машин, обладнання тваринницьких ферм, створювалися машинні двори, гаражі та пункти технічного обслуговування автомобілів.

Ці ремонтно-обслуговуючі підрозділи сільськогосподарських підприємств були потенційними конкурентами державним агротехсервісним підприємствам, але в плановій економіці справжні конкурентні взаємовідносини між ними не склалися. Через низький рівень забезпеченості технологічним та діагностичним обладнанням, запасними частинами і ремонтними матеріалами, кваліфікованими кадрами ремонтних робітників, ремонтно-обслуговуючі підрозділи колгоспів і радгоспів не були конкурентноспроможними.

Планова економіка радянських часів була націлена на нарощування прибутків від діяльності державних підприємств, а тому, при загальнодержавному дефіциті промислової продукції, технологічним обладнанням, запасними частинами і ремонтними матеріалами в першу чергу забезпечувалися ремонтно-обслуговуючі підприємства «Укрсільгосптехніки». Інтереси ж сільськогосподарських підприємств при цьому просто не враховувалися. Колгоспи і радгоспи, навіть маючи розвинуту матеріально-технічну ремонтно-обслуговуючу базу, не мали можливості самостійно виконувати кваліфіковані ремонтно-обслуговуючі роботи, а тому змушені були звертатися до підприємств «Укрсільгосптехніки» і платити їм навіть за незначні роботи як за повно комплектні ремонтні послуги.

Багато вчених і практиків вихід з такого становища, і підвищення ефективності використання машинно-тракторного парку, поліпшення якості і надійності технічних засобів і ремонтно-обслуговуючих робіт та усунення дефіциту запасних частин вбачали в організації фірмового технічного обслуговування сільськогосподарської техніки. Час від часу навіть робилися такі спроби. Так, в кінці 80-их років був фірмовий опорний пункт «ХТЗ-сервіс» у Васильківському районі Запорізької області та фірмовий технічний центр заводу «Ростсільмаш» в Україні.

Але ці спроби виявилися неефективними і через деякий час і «ХТЗ-сервіс» і технічний центр заводу «Ростсільмаш» припинили свою діяльність. Основними причинами провалу цих спроб були незацікавленість заводів через низьку якість і надійність своїх виробів, а сервісних структур через небажання втрачати своє монопольне становище у сфері технічного обслуговування і ремонту, недостатня підтримка з боку держави, а отже і недостатнє фінансування. Впровадженню фірмового обслуговування заважали також їх організаційна і економічна недосконалість, відсутність правової і економічної відповідальності заводів-виробників за працездатність технічних засобів, які ними виготовлюються, неузгодженість відомчих інтересів і відсутність механізму рівноправних взаємовідносин між виробниками, обслуговуючими підприємствами і споживачами технічних засобів.

З переходом до ринкової економіки підходи до взаємовідносин між контрагентами матеріально-технічного і техніко-технологічного забезпечення сільськогосподарського виробництва та споживачами технічних засобів - сільськогосподарськими товаровиробниками принципово змінюються. Ринок сільськогосподарської техніки не може ефективно функціонувати на засадах планової економіки. Він має бути конкурентним, постачати лише ті машини, які мають попит у споживачів, забезпечувати максимально короткий шлях технічних засобів від виробника до споживача, сприяти підвищенню відповідальності виробника перед споживачем за якість, надійність і економічність своїх виробів, їх працездатність у гарантійний період і протягом усього подальшого періоду їх використання.

Неможливість заводів-виробників безпосередньо обслуговувати продані машини через відсутність прямого зв'язку з їх споживачами внаслідок взаємної віддаленості і бажання утриматися на ринку техніки як одного з головних його операторів викликає потребу у формування такої ринкової інфраструктури, яка забезпечує потреби сільськогосподарських товаровиробників у доставці машин і обладнання, передпродажній їх підготовці та технічному обслуговуванні в гарантійний і післягарантійний період, забезпечення необхідними запасними частинами.

Як уже вказувалося у практиці держав з розвинутою ринковою економікою фірми-виробники не можуть реалізувати продукцію своїх заводів, якщо попередньо не забезпечать їх працездатність протягом усього періоду експлуатації. Тому такі фірми виконують технічне обслуговування своїх виробів через створену ними мережу дилерських підприємств. Розвиток дилерської мережі скорочує шлях технічних засобів до споживача - адже тут залишається лише три ланки завод-виробник-дилер-споживач. Завод-виробник, щоб ефективніше реалізувати свою відповідальність перед споживачем за технічний стан (роботоспроможність) виробленої і реалізованої ним машини як у гарантійний період, так і протягом усього періоду експлуатації створює свою або через незалежні приватні підприємства дилерську мережу. Разом з угодою про продажу технічних засобів вироблених заводом дилеру делегуються і зобов'язання заводу з забезпечення працездатності машин.

Це вигідно заводам-виробникам. Дилер, який знаходиться якнайближче до споживачів технічних засобів, витрачає значно менше часу на усунення поломок і несправностей машин у період їх використання, особливо в напружені періоди сільськогосподарських робіт, що значно зменшує простої техніки та втрати продукції через несвоєчасне виконання сільськогосподарських робіт. З іншого боку, дилер зменшує витрати заводів на компенсацію сільськогосподарським товаровиробникам втрат продукції від простоїв машин з технічних причин, особливо у гарантійний період. Одночасно збільшується відповідальність заводів-виробників за працездатність своєї продукції у період її експлуатації, що в свою чергу, стимулює виробників підвищувати якість і надійність тих технічних засобів, які вони виготовляють і продають споживачам.

За угодою (договором), яку дилер укладає із заводом-виробником, він бере на себе зобов'язання забезпечити якість і надійність, передпродажне, гарантійне і післягарантійне обслуговування, продаж машин у зібраному і відрегульованому стані. Дилер забезпечує відповідність технічних засобів, які він продає споживачам, грунтово-кліматичним умовам конкретного регіону. Він бере на себе також повну відповідальність за компенсацію збитків сільськогосподарських товаровиробників від простоїв техніки з технічних причин, здійснює рекламу нових технологій виробництва сільськогосподарської продукції і машин для виконання технологічних процесів і операцій. Крім того, дилер забезпечує поінформованість споживачів відносно необхідних для них технічних засобів, надає консультації з їх ефективного використання та агрегатування машин, проводить підготовку механізаторів до роботи на новій техніці, контролює дотримання технологій і вимог до експлуатації машин.

Агротехсервісні підприємства радянського періоду, як і заводи-виробники, за якість виготовлення, конструктивну досконалість, продуктивність, економічність та забезпечення подальшої працездатності технічних засобів практично не несли ніякої відповідальності і не були зацікавлені у кінцевих результатах виробничої діяльності сільськогосподарських товаровиробників. На відміну від них дилер зацікавлений у кінцевому результаті своєї діяльності, при чому ця зацікавленість значно вища ніж у заводів-виробників та інших торговельних посередників. Це й зрозуміло - адже чим кращим буде фінансово-економічне становище сільськогосподарського товаровиробника, тим більше технічних засобів він зможе придбати для оновлення та розширення парку машин для виробництва сільськогосподарської продукції, тим вищий прибуток буде мати дилер у якого він буде купувати цю техніку.

В Україні організація фірмового технічного сервісу і створення заводами-виробниками мережі дилерських підприємств для торгівлі технічними засобами і їх технічного обслуговування знаходяться в зародковому стані, хоча визнається всіма суб'єктами ринку техніки як першочергове завдання. Проте, через тяжкий фінансово-економічний стан підприємств тракторного і сільськогосподарського машинобудування, агротехсервісу, сільськогосподарських товаровиробників розвивається вкрай повільно. В радянські часи і майже весь період пострадянського розвитку машинобудівних підприємств, що виробляють техніку для АПК, навіть найбільші з них не створювали власної дилерської мережі. За радянського періоду розвитку економіки країни, в тому числі і тракторного та сільськогосподарського машинобудування заводам-виробникам не вигідно було створювати свої сервісні структури і брати на себе відповідальність за підтримання працездатності вироблених ними технічних засобів, які за якістю, надійністю та техніко-економічними параметрами були далекі від світових стандартів. В той же час така могутня і впливова державна система ремонтно-обслуговуючих  підприємств як «Держкомсільгосптехніка», а в Україні «Укрсільгосптехніка», зважаючи на своє монопольне становище також не були зацікавлені у розвитку фірмового технічного сервісу, побоюючись зменшення своїх прибутків. Адже в плановій економіці ремонтно-обслуговуючі підприємства «Сільгосптехніки» мали від урядових структур єдине завдання - нарощувати прибутки від технічного сервісу, а тому ці підприємства аж ніяк не були зацікавлені в появі і розвитку фірмового технічного сервісу, в підвищенні якості на надійності технічних засобів. До того ж «Держкомсільгосптехніка» не сприяла розвитку фірмового обслуговування небезпідставно побоюючись, що при цьому буде використана ремонтна база спеціалізованих агротехсервісних підприємств «Сільгосптехніки».

Зміна суспільного ладу на початку дев'яностих років минулого століття і перехід від командно-адміністративної економіки до розвитку ринкового середовища супроводжувався, на жаль, через прорахунки урядових структур в проведенні економічних реформ, розвитком інфляційних процесів, наростанням цінового диспаритету, постійним дефіцитом і незбалансованістю державного бюджету. Зниження платіжної спроможності сільськогосподарських товаровиробників, здорожчання технічних засобів і ремонтно-обслуговуючих робіт призвело до тяжкого економічного становища як заводів-виробників на чию продукцію різко знизилися платоспроможний попит, так і підприємств «Укрсільгосптехніки», у яких різко зменшився обсяг ремонтно-обслуговуючих робіт на замовлення сільськогосподарських товаровиробників. Останні технічне обслуговування і ремонт своїх технічних засобів, навіть нехтуючи якістю його виконання, стараються проводити на власній ремонтній базі.

Організація фірмового технічного обслуговування на нинішньому етапі потребує від заводів-виробників значних інвестицій створення дилерської мережі. Таких коштів вони не мають. І все ж необхідність підприємств машинобудування для агропромислового комплексу відстоювати вітчизняний ринок сільськогосподарської техніки спонукає їх до пошуків шляхів створення системи фірмового технічного обслуговування. На першому етапі створення такої системи машинобудівниками разом із Департаментом тракторного і сільськогосподарського машинобудування Міністерством промислової політики України було розпочато організацію регіональних торгово-технічних центрів і фірмових технічних центрів, фірмових магазинів з реалізації технічних засобів і запасних частин до них, регіональних виставково-торгових центрів. Проте, через недостатнє фінансування, вітчизняні заводи не можуть створити ремонтно-обслуговуючу базу здатну займатися повноцінним фірмовим технічним обслуговуванням. В основному їх технічні центри і дилерські підприємства обмежуються продажем і передпродажним обслуговуванням технічних засобів. Незважаючи на всі негаразди з фінансово-економічним становищем заводів-виробників, такі з них як ПАТ «ХТЗ», ПАТ «Червона зірка», ПАТ «Гідрсила», ПАТ «Вінницький завод тракторних гідроагрегатів», ПАТ «Хмільниксільмаш» та інші почали створювати власну мережу фірмового обслуговування в Україні, Росії, Білорусії, Казахстані, Молдові.

Через брак коштів для створення власних дилерсько-сервісних підприємств, по всіх регіонах України підприємства-виробники технічних засобів, намагаючись розширити ринок своєї техніки, співпрацюють з приватними дилерськими підприємствами. Але не всі з них мають власну обслуговуючу базу, тому більшість із них також працюють в режимі торговельних посередників.

Ще деякі заводи передають дилерам частину своїх зобов'язань перед покупцями. Такі зобов'язання як правило беруть на себе більш потужні у фінансовому відношенні фірми. Створені ними дилерсько-сервісні підприємства у регіональних філіях за договорами з заводами-виробниками здійснюють підготовку техніки до продажу, доставку її сільськогосподарським товаровиробникам, гарантійне і післягарантійне техсервісне забезпечення. До таких фірм відносяться ТОВ «Агросоюз» (м. Дніпропетровськ, яке має 23 філії), ТОВ «Технолог» (м. Миколаїв, 16 філій), ТОВ «Донбас» (м. Харків, 13 філій), ТОВ «Агроресурс» (м. Кіровоград, 5 філій) та деякі інші. Ці філії створені на базі колишніх РТП, які ще зберегли своє ремонтне обладнання і кваліфіковані інженерно-технічні і робітничі кадри.

Практика створення дилерської мережі цих фірм показала, що вітчизняні машинобудівники ще не втратили сприятливих умов для створення розгалуженої дилерсько-сервісної мережі з використанням матеріально-технічної бази агротехсервісних підприємств, особливо спеціалізованих, які ще функціонують.

ВИСНОВКИ

Для створення і успішного функціонування мережі дилерсько-сервісних підприємств необхідне узгодження взаємних економічних інтересів машинобудівних підприємств і агротехсервісних підприємств. При забезпеченні обґрунтованих з правової і економічної точки зору договорів між заводами-виробниками і створеними дилерськими підприємствами останні можуть взяти на себе обов'язки з передпродажного і післяпродажного гарантійного технічного обслуговування машин, а також з обслуговування їх протягом усього терміну експлуатації. Крім того, дилерські підприємства мають організовувати взаємодію споживачів з підприємствами-виробниками щодо відшкодування втрат сільськогосподарських товаровиробників через простої машин з технічних причин з вини виробника, забезпечувати постачання фірмових запасних частин та надання кваліфікованої технічної допомоги з усунення браку і дефектів машин, проводити підготовку механізаторів до роботи на новій техніці.

Перспективи розвитку ринкової дилерсько-сервісної мережі базуються на використанні потенціалу заводів, їх технічних центрів, спеціалізованих агротехсервісних підприємств, майстерень загального призначення, станцій та пунктів технічного обслуговування тракторів, комбайнів, автомобілів, обладнання тваринницьких ферм, облагротехсервісів, ремонтних заводів, лізингових, промислових та інших компаній, різних дилерсько-сервісних структур, які мають можливість забезпечити фірмових технічних послуг у повному обсязі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адамовский И.Г. Первая МТС / Адамовский И.Г., Грень В.И., Паннов П.А. - М.: Гос. изд. с. х. литературы. 1957. - 156 с.

2. Баутин В.М. Организационно-экономические аспекты технического обслуживания фермерских хозяйств в США / Баутин В.М., Аронов Э.Л. - М.: ВНИИТЭИСХ, 1991. - 59 с.

3. Билько В. Организация единой инженерной службы на районном уровне / В.Билько // АПК: экономика, управление. - 1991. - №12. - С.47-51.

4. Іванишин В.В. Організаційно-економічні засади відтворення і ефективного використання технічного потенціалу аграрного виробництва / В.В.Іванишин. - К.: ННЦ ІАЕ, 2011. - 350 с.

5. Митракова В.Д. Дилерская система агротехсервиса за рубежом / В.Д.Митракова // Техника и оборудования для села. - М. - 1999. - №8-9. - С.20-24, 19-22.

6. О дилерском обслуживании техники в сельском хозяйстве / [Дорофеева Н.А., Федоров А.В., Жуков О.И. и др.]. // Техника и обслуживание для села. - 2000. - № 4. - С. 19-21.

Размещено на Allbest.ru