Концептуальні основи діагностики інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 338.3

Концептуальні основи діагностики інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств

Н.Ю. Тимошенко,

аспірантка кафедри міжнародної економіки,

Національний технічний університет України „КПІ”

Анотація

У статті запропоновано концепцію комплексної діагностики інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств, досліджено науково-методичні підходи до його оцінки, запропоновано застосування комплексного показника інтелектуального потенціалу.

Ключові слова: інтелектуальний потенціал, оцінка, інноваційно активні підприємства, комплексний показник.

Abstract

In the article is developed the conceptual framework of the composite diagnostics of the intellectual potential of innovation active enterprises, researched scientific and methodological approaches to its evaluation, proposed a composite indicator of intellectual potential.

Keywords: intellectual potential, evaluation, innovation active enterprises, composite indicator.

Постановка проблеми. Зі зростанням глобальної конкуренції, заснованої на створенні наукоємних інноваційних продуктів, особливої актуальності набувають проблеми діагностики та оцінки інтелектуального потенціалу як стратегічного ресурсу інноваційно активних підприємств. Однією з ключових завдань інноваційно активних підприємств є виявлення і використання накопиченого інтелектуального потенціалу для підвищення своєї конкурентоспроможності та активізації інноваційної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій виявив, що проблемам оцінки інтелектуального потенціалу присвячено роботи вітчизняних та зарубіжних вчених, серед яких: Н.М Головаи?, С.М. Ілляшенко, А.Н. Козирев, Д.Г. Люсі, Ю.В. Махомет, І.Л. Назаренко, К.Е. Свейбі, Ю.О. Стаматова, М. Уілліамс, С.В. Хомич [1-9] та інші. Однак, відсутність комплексних робіт щодо діагностики інтелектуального потенціалу, суттєво ускладнює його оцінку та використання інноваційно активними підприємствами України.

Метою статті є формування концептуальних основ діагностики інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств та узагальнення існуючих підходів щодо його оцінки.

Виклад основного матеріалу. Дослідження науковців переконують, що інноваційний характер розвитку, заснований на використанні інтелектуального потенціалу, підвищує конкурентоспроможність та ефективність діяльності підприємств. Так на 1 гривню витрат інноваційно активні підприємства забезпечують обсяги випуску продукції у 7 разів більші, ніж у виробництві за традиційними технологіями [1, с. 160]. Саме тому, постає необхідність розробки концептуальних основ діагностики інтелектуального потенціалу, складовими компонентами якого на рівні підприємства виступає: людський капітал, ринкові, інфраструктурні активи, потенційні можливості та інтелектуальна власність.

Під діагностикою слід розуміти процес спостереження за компонентами інтелектуального потенціалу, що має певну періодичність та узгоджений із загальною системою управлінням підприємством. На рис. 1 подано концепцептуальну модель діагностики інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств.

Рис.1 Концептуальна модель діагностики інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств (розроблено автором)

В залежності від мети та цілей діагностика інтелектуального потенціалу може бути якісною або кількісною. Зазвичай, якісна оцінка базується на експерних методах оцінювання. Вона включає побудову анкет, проведення співбесід із працівниками, дослідження відносин із клієнтами, конкурентами тощо. В загальному вигляді вона проводиться на основі певної кількості критеріїв кожного з компонентів потенціалу та спрямована на врахування тих параметрів, які не підлягають кількісному вимірюванню. Одержані дані систематизуються та зводяться у звіти за певною шкалою варіантів відповідей або іншими ознаками. На практиці, якісна оцінка інтелектуального потенціалу дозволяє конкретизувати зміст та структуру кожного з и?ого складових компонентів, допомагає розкрити взаємозв'яки, здатна виявити незадіянні резерви виробництва через дослідження та оптимізацію операційних процесів.

Кількісна оцінка інтелектуального потенціалу передбачає використання певних одиниць вимірювання. Ними можуть виступити конкретні величини, придатні для оцінки складових компонентів інтелектуального потенціалу, або умовні показники (бали, коефіцієнти, індекси тощо). Треба прийняти до уваги, що числові значення можуть не повною мірою відображаюти якісну характеристику компонентів інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств.

В окремих випадках може проводитись оцінка інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств у грошовому вигляді. Зазвичай, така потреба може виникнути при: купівлі/продажу підприємства; злиттях та поглинаннях; пошуку партнерів для співробітництва; реорганізації підприємства; розрахунку збитків завданих, наприклад, порушенням прав інтелектуальної власності; при інвестуванні тощо. Вона також може використовуватися для порівняння інноваційно активних підприємств в межах однієї галузі.

Вартісна оцінка враховує комплексну діяльність підприємства та спирається на конкретні грошові величини - ринкову вартість, одержаний прибуток, середню дохідність тощо. В основу вартісної оцінки покладено співвідношення: ефекту до витрат; обсягу інвестицій до результативності; ринкова капіталізація у базовому і звітному періодах та інші. Тому суттєвим недоліком оцінки інтелектуального потенціалу у грошовому вимірі є неможливість її застосування для некомерційних організацій, внутрішніх відділів та організацій громадського сектору [2].

При аналізі фахової літератури було виявлено, що існують три класичні до оцінки інтелектуального капіталу: витратний, дохідний та ринковий. У рамках кожного підходу існують свої методи оцінки.

Витратний підхід заснований на припущенні, що вартість інтелектуального капіталу дорівнює вартості витрат на його формування та функціонування. Сюди можна віднести витрати на: створення, доведення до робочого стану й амортизацію об'єктів інтелектуальної власності; навчання та перенавчання персоналу; на проведення досліджень та розробок; організаційні, адміністративні та інші витрати. Більш розширена класифікація витрат наведена у роботах [3, с.315-316; 4, с.79-80; 5 та ін.].

Застосування витратного підходу для оцінки інтелектуального капіталу інноваційно активних підприємств має певні переваги: витрати фіксуються у бухгалтерській та внутрішній звітності; напрями витрат узгоджуються із керівництвом (стратегію діяльності, бюджетом тощо); дає об'єктивну оцінку, згідно вкладених (інвестованих) коштів. Однак, аналіз фінансових і бухгалтерських форм звітності, виявляє невідповідність їх критеріїв та показників необхідних для оцінки інтелектуального капіталу даним. Як зазначається у роботі [6, с.308] за цією оцінкою неможливо зробити висновок про ступінь відповідності інтелектуального капіталу розвитку підприємства, про те, достатньою вона є чи ні, про ефективність його використання.

Дохідний підхід базується на тому, що визначають вартість ітелектуального капіталу залежно від можливості отримання фінансових чи інших економічних результатів. Для розрахунку поточної вартості зазвичай застосовують два основних прийоми - дисконтування і капіталізації доходу. На нашу думку, застосування цього підходу значно ускладнюється поганою прогнозованістю інтелектуального капіталу через особливості його економічної природи та функціонування. Доцільним вважаємо, поєднання дохідного з іншими підходами та його застосування для оцінки окремих складових інтелектуального капіталу.

Ринковий підхід ґрунтується на принципі ринку, що ефективно функціонує, на якому інвестори купують і продають активи аналогічного типу, приймаючи при цьому незалежні індивідуальні рішення. В рамках цього підходу широкого поширення набув коефіцієнт Тобіна (q), за яким встановлюється співвідношення: ринкова вартість інвестованого капіталу / вартість заміщення або ринкова вартість / вартість активів. Високе значення коефіцієнта відповідає значній величині інтелектуального капіталу у порівнянні з фізичним капіталом і свідчить про здатність підприємства отримувати прибуток завдяки перевагам нефінансового характеру.

Д.Г. Люсі та М. Уілліамс [7] було запропоновано розділити методи оцінки інтелектуального капіталу на чотири групи:

1) методи прямого вимірювання (direct intellectual capital methods) ? засновані на безпосередніи? грошовій оцінці різних складових інтелектуального капіталу, після чого може виводитись інтегральна оцінка;

2) методи ринковоі? капіталізаціі? (market capitalization methods) ? оцінюють різницю між ринковою вартістю і балансовою вартістю активів. Отримана різниця розглядається як вартість інтелектуального капіталу;

3) методи віддачі на активи (return on assets methods) ? відношення середнього доходу (за певний період до вирахування податків) до матеріальних активів, порівнюється з аналогічним показником для галузі в цілому. Щоб вирахувати середній додатковий дохід від інтелектуального капіталу, отримана різниця множиться на матеріальні активи компанії. Далі шляхом прямої капіталізації або дисконтування отримуваного грошового потоку можна отримати вартість інтелектуального капіталу підприємства [8];

4) методи підрахунку балів (scorecard methods) ? оцінюють різні складові інтелектуального капіталу за бальною шкалою із застосування відповідних індикаторів та індексів. Оцінка в грошовіи? формі не здіи?снюється, однак методи підрахунку балів вдало демонструють конкретний внесок кожної складової у загальний обсяг інтелектуального капіталу, дозволяють виявити проблемні елементи, є корисними для управління підприємством.

Як відзначається у фаховій літературі така класифікація є досить зрозумілою і дозволяє аналізувати практично всі розроблені моделі оцінки інтелектуального капіталу. З цих причин вона отримала найбільш широку поширеність. По суті перші три групи методик відповідають витратному, доходному та порівняльному підходам. Остання група передбачає невартісну оцінку. інноваційний інтелектуальний конкурентоспроможність

У роботі [9] зазначається, що оскільки оцінка у 1-и? та 4-и? групах методів виконується від окремого до загального, а в 2-и? і 3-и? - від загального до окремого, то групи методів 2 і 3 більш прии?нятні для оцінки інтелектуального капіталу підприємства в цілому. Відповідно, групи методів 1 і 4 більше підходять для аналізу ефективності структури інтелектуального капіталу и? окремих и?ого елементів. Важливим є зауваження науковця, що потенціи?ніи? складовіи? інтелектуального капіталу дотепер практично не приділялося належноі? уваги.

З метою проведення комплексної оцінки інтелектуального потенціалу інноваційно активних підприємств пропонується застосування його комплексного показника. Комплексний показник інтелектуального потенціалу (ІП) складається зі значень коефіцієнтів людського капіталу (КЛК), ринкових активів (КРА), інфраструктурних активів (КІА), інтелектульної власності (КІВ) та визначається за формулою:

ІП = КЛК * ( КІА + КРА) * ЧП + КІВ* НМА,

Де ЧП - чистий прибуток підприємства;

НМА - вартість нематеріальних активів.

Чистий прибуток підприємства є узагальнюючим показником, саме тому доцільним, на нашу думку, є його застосування для взаємозв'язку інтелектуальної складової з результатами діяльності інноваційно активних підприємств. Таким чином, можна одержати грошовий еквівалент вартості інтелектуального потенціалу інноваційно активного підприємства.

Комплексний показник інтелектуального потенціалу може аналізуватись у динаміці з метою виявлення тенденцій розвитку інноваційно активних підприємств. Також може бути доцільним дослідження його структури за певний період (рік, квартал тощо) з метою виявлення та аналізу окремих складових інтелектуального потенціалу - їх вкладу у комплексній показник, виділення слабких сторін розвитку підприємств. При визначенні складових коефіцієнтів, враховується їх вагомий вплив на функціонування підприємств.

Для забезпечення ефективної реалізації інтелектуального потенціалу пропонується здійснювати циклічний процес відслідковування змін, що відбуваються у його структурі. Для цього, доцільно побудувати систему показників, за якими можна визначити результативність кожної з його складових.

З метою підвищення конкурентоспроможності інноваційно активних підприємств та ефективності процесу управління інтелектуальним потенціалом, важливим є врахування результатів діагностики у загальній стратегії інноваційного розвитку. Логіко-структурна схема процесу управління інтелектуальним потенціалом зображена на рис.2.

Періодичність діагностики інтелектуального потенціалу може залежати від багатьох чинників, зокрема від стратегії інноваційного розвитку, специфіки галузі, в якій працює підприємство, ситуації на ринку тощо. В загальному випадку, рекомендується проводити діагностику щонайменше один раз на рік, а більш бажано - щоквартально.

Рис. 2 Логіко-структурна схема процесу управління інтелектуальним потенціалом інноваційно активних підприємств

Висновки. Запропонована концепція діагностики дає змогу розрахувати значення інтелектуального потенціалу та визначити рівень його складових компонентів, що є актуальним при управлінні інноваційно активним підприємством. За допомогою розробленої системи показників інноваційно активні підпприємства можуть відстежувати поточний стан складових компонентів інтелектуального потенціалу, враховувати його зміни у своїй діяльності, вживати заходи щодо управління його формуванням та розвитком. Одержаний комплексний показник інтелектуального потенціалу у грошовому вимірі може застосовуватися при: аналізі поточної діяльності; стратегічному плануванні; купівлі/продажу підприємства; пошуку партнерів для спільної діяльності; оптимізації діяльності тощо.

Література

1. Стаматова Ю.О. Теоретичні аспекти інноваціи?ного розвитку з урахуванням регіональних особливостеи? / Ю.О. Стаматова // Економічний простір. - 2009. - № 22/2. - С. 156-164;

2. Козырев А. Оценка стоимости нематериальных активов и интеллектуальной собственности / А. Козырев, В. Макаров. - М.: Интерреклама, 2003. - 352 с.;

3. Сіренко О.І. Підходи до оцінки інтелектуального потенціалу як складника інноваційного розвитку / О.І. Сіренко // Менеджмент та підприємництво України: етапи становлення і проблеми розвитку. - Л.: Вид-во Нац. Ун-т "Львів. Політехніка". - 2008. - С. 312-317;

4. Головаи? Н.М. Сучасні підходи до формування інформаціі? про інтелектуальнии? капітал в системі фінансового обліку / Н.М. Головаи? // Збірник наукових праць ЧДТУ; Серія: Економічні науки. - 2008. - Випуск 21. - С.77-80;

5. Махомет Ю.В. Напрями нарощення інтелектуального капіталу підприємства / Ю.В. Махомет // Економічний простір. - 2010. - № 36. - С.191-197;

6. Назаренко І.Л. Методика оцінки інтелектуального капіталу лініи?них підприємств залізничного транспорту / І.Л. Назаренко, Т.О. Мороз // Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2011. - № 34. - С. 307-315;

7. Firer S. and Williams M. Intellectual capital and traditional measures of corporate Performance // Journal of Intellectual Capital. - 2003. - Vol.4, № 3. - P. 348-60;

8. Хомич С.В. Проблема виміру та обліку інтелектуального капіталу [Електронний ресурс] / С.В. Хомич // Режим доступу: http://mev-hnu.at.ua/load/mizhnarodna_naukovo_praktichna_internet_konferencija/5_mekhanizm_efektivnogo_upravlinnja_personalom_pidpriemstv_za_umov_suchasnogo_rozvitku_rinku_praci/6-1-0-34

9. Ілляшенко С.М. Сутність, структура і методичні основи оцінки інтелектуального капіталу підприємства / С.М. Ілляшенко / Економіка України. - 2008. - № 11. - С.16-26.

Размещено на Allbest.ru