Концептуальна модель формування промислової політики регіону та механізм її реалізації

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 332

Концептуальна модель формування промислової політики регіону та механізм її реалізації

О.А. Зубенко,

здобувач Луганської філії

Інституту економіко-правових досліджень НАН України м. Луганськ

У статті визначено пріоритети розвитку промислової політики регіонів України, розроблено концептуальну модель формування промислової політики регіону та механізму її реалізації на прикладі Луганської області. Основні стадії розроблення та виконання регіональної цільової програми розвитку промисловості Луганського регіону.

Ключові слова: пріоритети, промислова політика регіону, концептуальна модель, механізм реалізації регіональної промислової політики. регіон промисловий цільовий програма

В статье определены приоритеты развития промышленной политики регионов Украины, разработана концептуальная модель формирования промышленной политики региона и механизма ее реализации на примере Луганской области. Основные стадии разработки и выполнения региональной целевой программы развития промышленности Луганского региона.

Ключевые слова: приоритеты, промышленная политика региона, концептуальная модель, механизм реализации региональной промышленной политики.

In the article the priorities of development industrial policy in regions of Ukraine are certain, the conceptual model of forming industrial policy in region and mechanism of its realization on the example of the Lugansk region developing. Basic stages of development and implementation the regional having a special purpose program of development industry of the Lugansk region.

Keywords: priorities, industrial policy of region, conceptual model, mechanism of realization regional industrial policy.

Вступ. Останніми роками в Україні здійснювалася реалізація масштабних пріоритетних національних проектів галузевих програм у таких сферах, як авіабудування, суднобудування, виробництво фармацевтичних препаратів тощо, що є прикладами реалізації соціально спрямованої промислової політики. Крім великого соціального значення, вони надають істотний економічний ефект, стимулюючи розвиток суміжних галузей і країни в цілому. Разом з тим, на жаль, поки промислова політика має характер окремих, не завжди пов'язаних в систему рішень, тому розробка концептуальної моделі формування промислової політики регіону та механізму її реалізації заслуговує особливої уваги, як з боку науковців та і з боку практиків.

Питання розробки та реалізації промислової політики регіону розглядалися в працях багатьох вчених, таких як Амоша О., Артамонов Е., Бляхман Л., Бойко Є., Буркинський Б., Степаненко Є.,Бутко М., Герасимчук М., Гончаров Ю., Гончарук А., Гринев В., Длугопольський О., Жаліла Я., Заблодська І., Захарченко В., Волков О., Денисенко М., Гречан А., Калініченко Л., Король В., Костин Ф., Кондрашов О., Ксенофонтов В., Пельтек Л., Перестюк Б., Кіндзерський Ю., Якубовський М., Галиця І., Татаркин А., Титов К., Федулова Л. та багато інших [1-29]. Разом з тим, дослідження теоретичних питань промислової політики не завжди дозволяє розробити рекомендації щодо їх реалізації. Необхідність розробки концептуальної моделі формування промислової політики регіону та механізму її реалізації зумовили актуальність теми дослідження.

Метою статті є розробка концептуальної моделі формування промислової політики регіону та механізму її реалізації на прикладі Луганської області.

Виклад осиного матеріалу. Враховуючи сучасні пріоритети промислової політики України, які спрямовані на забезпечення адекватного реагування на найважливіші виклики, провідні тенденції розвитку світової економіки - глобалізацію та постіндустріальну модернізацію виявлено чотири сучасних пріоритету, які мають біти інтегровані у промислову політику Луганського регіону.

Рис. 1. Концептуальна модель формування промислової політики регіону

На рис 1 наведено концептуальна модель формування сучасної промисловій політиці регіону на прикладі Луганської області. Модель складається із блока теоретичних досліджень щодо сутності та складових промислової політики регіону, інструментарію формування та реалізації промислової політики регіону та досвіду формування регіональної промислової політики в країнах світу. Другий блок присвячено аналітичним дослідженням показників розвитку промислової політики України, інноваційної складової промислової політики регіонів України та оцінки інноваційної активності промислової політики регіону. За результатами моніторингу стратегії економічного та соціального розвитку регіону та на основі визначених пріоритетів розвитку України формуються пріоритети промислової політики регіону, які співпадають, так як Луганська область належить до категорії промислових регіонів України. У третьому та останньому блоці формується карта стратегічних цілій промислової політики Луганського регіону, яка відбиває ті цілі які мають бути вирішені для реалізації промислової політики регіону з урахуванням визначених пріоритетів.

Інноваційний пріоритет передбачає: удосконалення основ інноваційної політики у промисловості як базису для визначення напрямів розвитку інноваційної діяльності окремих промислових галузей та забезпечення зростання промисловості на якісній основі; стимулювання впровадження інновацій у виробничі процеси промислових підприємств, що дасть змогу підвищити їх інноваційну активність і сприятиме поєднанню інтелектуального та виробничого капіталів та впровадженню науково-інноваційних відносин у виробничу сферу; розвиток механізмів фінансової підтримки впровадження інновацій, зокрема технологічних, промисловими підприємствами у виробничу діяльність, що стануть базою для зміни усієї технологічної основи виробництва та сприятимуть інтелектуалізації виробничої діяльності; збалансування розвитку секторів науки та зміцнення зв'язків між ними, що дозволить активізувати наукову і науково-технічну діяльність у напрямку створення науково-технічних результатів, які відповідають потребам промисловості та на які існує попит, що сприятиме збільшенню рівня використання інтелектуальних ресурсів у виробничій діяльності підприємств; підвищення якості міжнародного трансферу технологій у промисловість, що дозволить збільшити рівень технологічної готовності промислових підприємств та оновити їх виробничо-технологічні системи відповідно до вимог та потреб нового технологічного укладу; розвиток організаційно-правових форм інноваційної діяльності, зокрема, територіально-виробничих та наукових комплексів - технологічних парків, що сприятиме становленню національної інноваційної системи України та налагодженню взаємозв'язків між наукою, технологією та виробництвом.

Інвестиційний пріоритет в промисловості регіонів має забезпечити вирішення наступних завдань: зростання ВВП; підвищення конкурентоспроможності економіки; соціокультурний розвиток; розвиток регіонів; охорона довкілля.

Інвестиційний пріоритет регіону має базуватися на таких принципах: раціоналізація процесів переливання капіталу; дотримання норми інвестування по відношенню до ВВП; «ланцюгова капіталізація» галузей національної економіки; оптимальне розміщення і використання інвестицій у регіонах; забезпечення дисперсного розподілу інвестицій по регіонах; поєднання інвестицій з інноваціями; забезпечення синергетичного ефекту інвестицій; пріоритетність інвестування соціальних та екологічних потреб і заходів щодо гуманізації науково-технічного прогресу; комплексне використання інвестиційного потенціалу в межах кластерів та інших інвестиційно-орієнтованих форм підприємництва; забезпечення інвестиційної безпеки.

Одним з найефективніших механізмів реалізації промислової політики, який дозволяє поєднати науково-технологічний, інноваційний та виробничий потенціали промисловості, є об'єднання підприємств у промислові кластери. Формування кластерів у промисловості дозволить створювати новий клас виробничих систем, розвивати високотехнологічні і наукоємні виробництва, використовувати переваги спеціалізації компаній, створюючи значний синергетичний ефект в економіці.

Переваги кластерної моделі для розвитку промисловості регіону полягають у наступному: значний синергетичний ефект, що дозволить долучити до розвитку промислового сектору ресурси інших галузей економіки - освіти, науки, фінансового сектору, сільського господарства, оборонного комплексу, охорони здоров'я тощо завдяки участі цих секторів у кластерах; розвиток малих та середніх підприємств у промисловості завдяки розвитку системи аутсорсингу та субконтрактингу, що сприятиме поглибленню їх співробітництва з великими промисловими компаніями, поглибленню їх спеціалізації, розвитку нішового виробництва та розширенню доступу до фінансових ресурсів для розвитку; розвиток інноваційного менеджменту у промисловості завдяки впровадженню нової системи організації виробництва та співробітництва у межах кластеру, що дозволить підвищити якість та конкурентоспроможність продукції промисловості завдяки кращому розумінню потреб та вимог підприємств- постачальників та підприємств-споживачів до якості та технічних характеристик продукції та комплектуючих, сприятиме зниженню відсотку браку та значній економії часу; розвиток інноваційних напрямів у промисловому виробництві завдяки активізації співробітництва промислових підприємств з науково-дослідними організаціями, підвищенню інноваційної активності малих та середніх підприємств у кластерах. Завдяки т. з. “ефекту переливу” (spill-over) та більш тісному контакту зі споживачами та іншими компаніями виникають можливості створення та поширення нових ідей та технологій серед учасників кластеру та за його межі, що, у свою чергу, сприяє зростанню доданої вартості продукції та орієнтації виробництва на виготовлення високотехнологічної продукції кінцевого споживання; пришвидшення темпів створення та розвитку нового бізнесу. Нові компанії мають можливість розвиватися у сприятливіших умовах через налагодженість зв'язків з партнерами всередині кластеру; підвищення інвестиційної привабливості регіонів та країни в цілому, що зумовлено вищим рівнем довіри інвесторів до розвинутих мережевих структур, ніж до окремих дрібних компаній, а також гарантіями та пільгами інвесторам з боку держави у випадку участі останньої у кластерних ініціативах; створення замкненого виробничого циклу та ланцюгу доданої вартості у межах країни завдяки виявленню та створенню у межах кластера відсутніх у виробництві ланок, що сприяє розвитку імпортозаміщення. На сьогодні ж розроблені проекти нормативно-правових актів з формування засад державної політики у сфері кластеризації економіки України залишаються не затвердженими. Серед них:

- проект “Концепції загальнодержавної цільової програми розвитку промисловості України до 2017 р.” , у якій передбачалося впровадження моделі кластерної організації промисловості;

- проект “Концепції створення кластерів в Україні”, у якій йдеться про перспективи впровадження кластерного підходу в економіці, доведено переваги кластерної організації виробництва для української економіки та визначено концептуальні засади розвитку кластерів;

- проект “Національної стратегії формування та розвитку транскордонних кластерів”, яка спрямована на розв'язання проблем, пов'язаних з асиметрією розвитку регіонів.

України, відпливом трудових, інтелектуальних та інших ресурсів з прикордонних регіонів України, а також відставанням України від інших країн Європи за показниками якості життя, рівня інвестиційної привабливості, конкурентоспроможності та розвиненості інноваційного середовища. Подолання цих вад передбачається за рахунок розвитку транскордонного співробітництва та створення транскордонних кластерів.

Формування кластерної політики в Україні відбувається у специфічних умовах, пов'язаних з особливостями економічної ситуації та національного менталітету, що необхідно враховувати для вчасної нейтралізації загроз. До найважливіших чинників, які ускладнюють впровадження кластерної моделі розвитку в Україні, слід віднести наступні: відсутність довіри між органами державної влади і бізнесом, а також між окремими компаніями, небажання компаній розкривати та ділитися внутрішньою інформацією через можливість зловживань та виникнення залежності від потужніших партнерів; непослідовність у реалізації довгострокових стратегій у зв'язку з нестабільністю політичної ситуації, що сприяє ще більшому рівню недовіри до владних ініціатив з боку бізнесу; слабкість кластерів через низький рівень конкуренції на внутрішньому ринку, відсутність “агресивних” постачальників та вимогливих споживачів; відсутність підтримки кластерних ініціатив з боку держави. Усі існуючі на сьогоднішній день в Україні кластери було створено без участі та підтримки з боку держави; недосконалість законодавчої бази для функціонування кластерів, значні бюрократичні перешкоди для розвитку підприємництва; брак іноземних інвестицій та венчурного капіталу, які є важливим джерелом розвитку кластерів у розвинутих країнах і дозволяють кластерам, серед іншого, виходити на міжнародний рівень, підвищуючи рівень їх конкурентоспроможності; відсутність єдиної систематизованої інформаційної бази про існуючі та потенційні кластери, що перешкоджає створенню у суспільстві розуміння переваг кластерних об'єднань, а також цілісної картини про функціонування тарезультати діяльності вже існуючих кластерів в Україні.

На сьогодні в Україні не існує єдиного інформаційного ресурсу, який слугував би вичерпним джерелом інформації про українські кластери, використовувався б для підвищення ефективності роботи існуючими учасниками кластерів та розширював їх коло. На сьогодні практично відсутні міжрегіональні кластерні об'єднання, що пояснюється тим, що більшість з українських кластерів перебувають на початкових стадіях розвитку. Єдиним прикладом міжрегіонального промислового кластерного об'єднання є індустріальний кластер Донбасу, який об'єднує підприємства Донецької та Луганської областей, а також Ростовської області РФ, створюючи базу паливно-енергетичного комплексу України.

Формування регіональної промислової політики в умовах модернізації економіки України вимагає подальшого здійснення ринкових трансформацій у промисловості. Запровадженню повноцінних ринкових засад організації економки сприятиме відновлення приватизаційних процесів у стратегічних галузях економіки. Ефективна державна політика в сфері приватизації стратегічних підприємств має сприяти підвищенню результативності приватизаційних процесів, за якої приватизація, окрім забезпечення надходжень до Держбюджету, насамперед дозволить: підвищити ефективність менеджменту на підприємствах, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, вагома частка яких здійснює дослідження і розробки та виробляє окремі види високотехнологічної продукції. Це сприятиме активізації використання науково-технологічного потенціалу стратегічних підприємств у виробничій діяльності та поліпшенню показників ефективності їх функціонування; продовжити ринкові трансформації в економіці шляхом утворення та укріплення прозорого конкурентного бізнес-середовища, забезпечення рівних можливостей суб'єктам промислової діяльності та протидії застосуванню неконкурентних методів ведення господарської діяльності; залучити іноземні інвестиції для технічного переозброєння та реконструкції виробництв стратегічних підприємств та забезпечити їх вихід на нові ринки збуту товарів, а також сприятиме поповненню обігових коштів підприємств. Приватизація стратегічних підприємств має позитивні і негативні наслідки. З одного боку, вона дозволяє збільшити бюджетні надходження і активізувати інвестування на приватизованих об'єктах. З іншого ж, - у процесі приватизації виникають загрози конкурентоспроможності країни внаслідок зміни форми власності об'єктів, які є основою обороноздатності, утворюють єдину інфраструктуру, мають стратегічні запаси корисних копалин, концентрують високий науково-технологічний потенціал.

Слід зазначити, що реалізація промислової політики можлива лише за умов глибоких структурних змін у промисловості, підвищення, як наслідок, конкурентоспроможності вітчизняних товарів на міжнародних ринках та насичення внутрішнього ринку з одночасним ослабленням темпів інфляції за швидкого збільшення виробництва і підвищення якості продукції. При нинішньому станітехнологічного розвитку, моральному і фізичному зносі устаткування і низькому професійному рівні виробників усе це не є можливим. Сама структурна перебудова економіки без форсованого впровадження нових технологій не відбудеться (про що й свідчить нинішній стан національної економіки). У зв'язку з цим важливо виокремити механізм реалізації регіональної промислової політики .

Органи місцевого самоврядування можуть відігравати суттєву роль у реалізації помисливої політики регіону - перш за все тому, що, маючи можливість отримувати об'єктивну інформацію про промисловий, науково-технічний, інноваційний та інший потенціал підприємств, які працюють на території міст регіону. Крім того, місцева влада постійно контактує з державними структурами вищого рівня, отримуючи інформацію, необхідну для розвитку виробничих У межах сформульованих регіональних промислових пріоритетів місцевій адміністрації необхідно визначити сукупність підприємств і організацій різних форм власності, діяльність яких у змозі забезпечити реалізацію зазначених пріоритетів. Враховуючи вищезазначені положення, пропонуємо механізм реалізації промислової політики органами влади і місцевого самоврядування (рис. 2).

Механізм реалізації регіональної промислової політики функціонує на чотирьох рівнях: державному, регіональному, рівня міста і підприємства.

На першому рівні формується промислова політика України та визначаються її пріоритети, які обґрунтовуються Національною академією наук та реалізуються Кабінетом Міністрів України.Організація процесу координації дій органів влади щодо управління промисловою політикою наведено у табл. 1.

Рис. 2. Механізм реалізації регіональної промислової політики

Таблиця 1. Організація процесу координації дій органів влади щодо управління державною промисловою політикою

На другом рівні - регіональному - обласна державна адміністрація розробляє сумісно з інститутами НАН України стратегії економічного та соціального розвитку області або цільові регіональні програми розвитку промисловості з урахуванням визначених пріоритетів, які на сьогодні у більшості регіонів відсутні. Ці пріоритети доводяться до органів самоврядування міст регіону, це третій рівень і у виробничій сфері реалізовуються на конкретних підприємствах - четвертого рівня.

Реалізація промислової політики регіону здійснюється за допомогою таких дій як: формування, контроль, фінансування, співпраця, реалізація та спала податків. Хоча ці функції слід поширити при реалізації конкретного пріоритету.

Джерелами фінансування заходів щодо реалізації промислової політики є: власні кошти підприємств та організацій; державні інвестиційні ресурси, зокрема частка надходжень від приватизації державного майна; ресурси фінансово-кредитної сфери (банківське кредитування, кошти інвестиційних, пенсійних фондів, страхових інвестиційних компаній); іноземний капітал; кошти населення; інші джерела, не заборонені законодавством.

Реалізація промислової політики на рівні регіонів має враховувати їх різноманітні специфічні умови і бути стратегічно спрямована на: зменшення територіальних диспропорцій, у тому числі відновлення і розвиток промислового потенціалу в депресивних регіонах і малих містах; узгодження із загальнодержавними пріоритетами потреб формування регіональних і міжрегіональних промислових комплексів, створюваних для розв'язання соціально-економічних, екологічних та інших проблем регіонів; розвиток міжрегіональної виробничої кооперації. Але кожен вид промислової діяльності має свою стратегічну спрямованість, яку визначена у таблиці 2.

Основним дієвим інструментом реалізації промислової політики регіону залишається розробка та виконання цільової програми розвитку промисловості Луганської області, якої сьогодні поки що немає. Реалізація програми забезпечить позитивні зрушення в технологічному, економічному і соціальному стані промисловості регіону, сприяла прискоренню промислового розвитку, виходу її за обсягом виробництва на рівень 1990 року.

Основні стадії розроблення та виконання регіональної цільової програми розвитку промисловості Луганської області наступні:

1. Ініціювання розроблення програми. Ініціатором розроблення цільової програми може бути орган виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадські організації, місцеві осередки політичних партій, об'єднання громадян, наукові установи НАН, тощо.

Таблиця 2. Стратегічна спрямованість видів промислової діяльності Луганської області [30]

2. Розроблення та громадське обговорення концепції програми. Концепція цільової програми розвитку промисловості Луганської області (генеральний задум, що визначає стратегію дій при її реалізації) розробляється ініціатором з метою обґрунтування необхідності розроблення програми, визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми та подається до облдержадміністрації. Проект концепції цільової програми розвитку промисловості Луганської області повинен містити: визначення проблеми - дається формулювання проблеми, на розв'язання якої спрямована програма, наводиться аналіз причин її виникнення, окреслюються її масштаби; пояснення, чому розв'язання цієї проблеми потребує розроблення і виконання цільової програми; визначення мети програми; перелік (за наявності) прийнятих цільових програм відповідної сфери діяльності, які споріднені за метою запропонованому програмному документу, та обґрунтування неможливості розв'язання проблеми в рамках цих програм; обґрунтування відповідності мети програми пріоритетним напрямам розвитку промислової політики України; суттєві фактори - викладаються статистичні, аналітичні, інші дані, які мають бути взяті до уваги під час прийняття рішення щодо розроблення програми; оцінку очікуваних результатів виконання програми (економічних, соціальних, екологічних тощо) та визначення її ефективності; оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів, необхідних для виконання програми; узгодження - чітко визначаються будь-які точки зору та розбіжності в позиціях заінтересованих органів виконавчої влади та самоврядування, які виникли в ході консультацій щодо розроблення програми.

Проект концепції цільової програми цільової програми розвитку промисловості Луганської області публікується в місцевих засобах масової інформації та підлягає громадському обговоренню.

Метою громадського обговорення є урахування думки, досвіду, позиції, інтересів та можливої участі у реалізації програми зацікавлених сторін: людей, установ, організацій, стан яких може змінитися внаслідок її реалізації. Громадське обговорення із зацікавленими сторонами є обов'язковою складовою процесу підготовки, вироблення та впровадження пропозицій щодо процесу розробки і функціонування регіональних цільових програм.

3. Затвердження програми та реалізація.

З точки зору проведено науково-дослідної роботи, то лижна вважати, що запропонована Концептуальна модель визначення пріоритетів у промисловій політиці регіону, може стати основою проекту концепції цільової програми розвитку промисловості Луганської області, а розроблена програми, дозволить здійснити її реалізацію.

Висновки. Таки чином, запропонована Концептуальна модель визначення пріоритетів у промисловій політиці Луганського регіон, механізм реалізації регіональної промислової політики та стратегічні орієнтири видів промислової діяльності Луганської області у сукупності виступають науково-методичним забезпеченням визначення пріоритетів у промислові політиці регіону.

Література

1. Амоша А. Промышленная политика Украины: концептуальные ориентиры на среднесрочную перспективу/ А. Амоша, В. Вишневский, Л. Збаразская // Экономика Украины. - 2009. - №11. - с. 4.

2. Артамонов Е.А. Некоторые аспекты региональной промышленной политики / Е.А. Артамонов // Проблемы современной экономики. - 2009. - №3(31). - С.45-48

3. Бляхман Л. Глобализационное измерение реформы и задачи промышленной политики / Л. Бляхман, М. Кротов // Российский экономический журнал. - 2001. - № 3. - С. 12 - 15.

4. Бойко Є.І. Методологічні положення прогнозування промислового розвитку регіону/ Є.І. Бойко// Регіональна економіка. - 2009. - №1. - С. 59-67.

5. Буркинський Б.В., Степаненко Є.Ф. Регіонально промислова політика // Вісник академії економічних наук України. - 2004. - № 1. - С. 3-9.

6. Бутко М. П. Методологічні аспекти кластерізації промислового комплексу регіону / М. П. Бутко, Г. М. Самійленко // Економіка та держава. 2010. № 2. - S.l . - С.38-43.

7. Герасимчук М. Тенденції розвитку промисловості України на сучасному етапі / М.Герасимчук // Економіка України. - 2002.- №3. - С.24.

8. Гончаров Ю.В. Промислова політика України: проблеми і перспективи/ Ю.В. Гончаров. - К.: Наукова думка, 1999. - 223с., С. 115.

9. Гончарук А. Новий підхід до управління ефективністю у промисловості України // Економіка України. - 2006. - №5. - С. 36-46.

10. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учебное пособие. - К.: МАУП, 2000. - 148с.

11. Длугопольський О.К. Кластерна модель розвитку промислового виробництва регіону як фактор ефективних структурних реформ // Екон. часопис - XXI. - 2003. - № 2. - С.

12. Жаліла Я.А. Промислова політика як чинник післякризового відновлення економіки України. - К.: НІСД, 2012. - 41 с.

13. Заблодська І.В. Регіональна промислова політика: питання теорії та практики: монографія / І.В. Заблодська //. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2007. - С.344.

14. Заблодська І.В., Дроботенко С.П. Моніторинг та оцінка реалізації стратегії економічного та соціального розвитку регіону/ І.В. Заблодська, С.П. Дроботенко та інші. - Луганск: Вид-во «Ноулідж», 2012. - 160 с.

15. Захарченко В. І. Регіональна промислова політика: концептуальні засади і механізми реалізації / В. І. Захарченко // Вісник НАН України. - 2004. - № 10. - С. 32-46.

16. Інноваційний розвиток промисловості України / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін.; під ред. проф. О.І. Волкова, проф. М.П. Денисенко. - К.: КНТ, 2006. - 648с.

17. Калініченко Л.Л. основні підходи до формування національної промислової політики України/ Л.Л. Калініченко// Вісник економіки транспорту і промисловості. - 2010.- №29. - с. 257-259.

18. Король В. Промислова політика як найважливіший чинник стійкого розвитку України та посилення міжрегіональних зв'язків/ В. Король// Економічний аналіз. - Випуск 4. - 2009. - С. 42-45

19. Костин Ф.А. Промышленная політика как форма государственного регулирования / Ф.А. Костин, А.В. Соколов // Экономика и управление. - 2011. - №3(76). - С. 136-139.

20. Кондрашов О.М. Державна промислова політика як ефективний інструмент державного впливу на розвиток промисловості [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2007-2/doc/2/04.pdf.

21. Ксенофонтов В.И. Региональная промышленная политика как инструмент посткризисного восстановления экономического роста/ В.И. Ксенофонтов// Вестник УГТУ-УПИ. - 2010. - №4. - С. 137-144.

22. Пельтек Л. В. Розвиток регіональної промислової політики держави : теорія, методологія, механізми: [монографія] / Л. В. Пельтек. -Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - 268 с

23. Перестюк Б., Перестюк Л. Формування державної промислової політики // Економіка України. - 2001. - № 6. - С. 38-42.

24. Потенціал національної промисловості: цілі та механізми ефективного розвитку / [Кіндзерський Ю. В., Якубовський М. М., Галиця І. О. Та ін.]; за ред. канд. екон. Наук Ю. В. Кіндзерського; НАН України; Ін-т екон. та пронозув. - К., 2009. - С. 91.

25. Промислова політика як чинник післякризового відновлення економіки України. - К.: НІСД, 2012. - 41с.

26. Татаркин А. Промышленная политика как основа системной модернизации экономики России / Проблемы теории и практики управления. - 2008. - №1. - С.12-19

27. Титов К. Региональная промышленная политика: цели, задачи, приоритеты // Регионы: управление и развитие 2002. - №5 - С.34-38

28. Федулова Л.І. Концептуальні засади державної регіональної промислової політики в умовах інноваційного розвитку/ Л.І. Федулова// Стратегічні пріоритети. - 2008. - №1(6). - С. 112-119.

29. Якубовский Н. Концептуальные основы стратеги развития промышленности Украины на период до 2017 года / Н. Якубовский, В. Новицкий, Ю. Киндзерский // Экономика Украины. - 2007. - №11. - С. 4-20.

30. Офіційний сайт Луганської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lugastat.lg.ua/statinform.htm

Размещено на Allbest.ru