Шляхи залучення ризикового капіталу до аграрного сектору економіки регіону

Размещено на http://www.allbest.ru/

Академія муніципального управління

Шляхи залучення ризикового капіталу до аграрного сектору економіки регіону

О.Р. Бахматюк

Анотація

У статті розкрито особливості венчурного інвестування у аграрний сектор економіки. Визначено сфери застосування ризикового капіталу у аграрному бізнесі. Проаналізовано зарубіжний досвід залучення ризикового капіталу у агропроекти та державного сприяння становленню венчурного інвестування у аграрному секторі економіки регіону. Окреслено напрями формування інвестиційної інфраструктури для функціонування ризикового капіталу на регіональному рівні.

Ключові слова: ризиковий капітал, венчурне інвестування, інвестиційна інфраструктура, агропроекти, регіон.

Annotation

The features of venture capital investment in the agricultural sector are described in the article. The scope of risk capital in the agricultural business are defined. The foreign experience in raising venture capital in agriprojects is analyzed and public support of the development of venture capital investment in the regional agricultural sector is systematized. The areas of investment infrastructure formation for venture capital operating at the regional level are outlined.

Key words: risk capital, venture investing, investment infrastructure, agriprojects, region.

Постановка проблеми. Одним із визначальних обмежуючих факторів інтеграції України у світовий економічний простір та здійснення масштабної інвестиційної політики на ринках міжнародного капіталу постає незадовільний стан інвестиційної інфраструктури регіонів, який гальмує розвиток як інвестиційної сфери, так і всієї економіки. У такій ситуації особливої важливості набувають такі напрями формування інвестиційної інфраструктури регіону як створення умов для залучення в економіку регіону необхідних обсягів інвестиційних ресурсів та впровадження механізмів ефективної взаємодії учасників інвестиційної інфраструктури.

Сучасний фінансовий простір дозволяє залучати інвестиційні ресурси з різних джерел і у різний спосіб, кожен з яких потребує наявності відповідної інфраструктури, інституційного забезпечення та інструментарію. У найбільш узагальненому вигляді форми залучення інвестиційних ресурсів у аграрний сектор економіки регіону, а відповідно і способи їх фінансування можуть реалізовуватись через акціонування, самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування, проектне фінансування та ін. Якщо ж вести мову про зовнішнє (по відношенню до підприємства чи проекту) фінансування інвестицій, то за формами здійснення його можна умовно групувати на дольове та кредитування. Згадані форми фінансування інвестицій у розвиток аграрного сектору можуть реалізовуватись на територіальних рівнях, проте необхідним є застосування адекватного інструментарію для оперування капіталом в залежності від його обсягу та розміру економічної системи. Інакше кажучи - різні масштаби бізнесу повинні відповідати масштабу капіталу, управління яким має покладатися на відповідну інвестиційну інфраструктуру.

У сучасних умовах регіональні підприємства аграрного сектору як правило знаходяться на ранніх стадіях розвитку свого бізнесу і не володіють достатнім обсягом матеріальних цінностей, придатних для застави, яку можна було б використати при кредитуванні. Тому, зважаючи на наявний зарубіжний досвід, одним із перспективних джерел їх інвестування можна розглядати ризиковий капітал, використання якого лежить в основі однієї із форм дольового фінансування. У процесі створення умов для залучення інвестиційних ресурсів у регіональну економіку важливим є формування адекватного інституційного середовища для ефективного функціонування ризикового капіталу та визначення основних його посередників - венчурних інвесторів, їх особливостей, цілей та інтересів.

Проблемні аспекти формування інвестиційної інфраструктури та функціонування різних інвестиційних фондів в Україні ґрунтовно досліджувались у працях таких науковців як З.В. Герасимчук, О.І. Дацій, О.М. Мозговий, В.В. Корнєєв та ін. Разом з тим питання специфіки інвестиційної інфраструктури для фінансування невеликих агроформувань, які знаходяться на початковій стадії свого розвитку, залишається маловивченим. венчурний інвестування аграрний ризиковий

Тому, метою статті є розкриття елементів інвестиційної інфраструктури для залучення ризикового капіталу у аграрний сектор економіки регіону.

Виклад основного матеріалу. Світовий досвід свідчить, що венчурне інвестування переважно здійснюється в малі та середні підприємства без надання ними застави. При цьому, венчурні фонди чи компанії націлюються на інвестування фірм чиї акції не обертаються у вільному продажі на фондовому ринку, а повністю розподілені між акціонерами. Їх інвестиції спрямовуються в акціонерний капітал закритих або відкритих акціонерних товариств в обмін на пакет акцій або надаються у формі середньострокового інвестиційного кредиту. На практиці часто використовується комбінована форма венчурного інвестування, за якої частина коштів вноситься до акціонерного капіталу, а частина надається у вигляді інвестиційного кредиту.

Слід зазначити, що венчурні інвестори переважно не прагнуть отримати контрольний пакет акцій компанії, відрізняючись цим від стратегічних інвесторів чи партнерів. Придбаваючи міноритарний пакет акцій венчурний інвестор розраховує, що менеджмент компанії буде використовувати його кошти в якості інструмента впливу на забезпечення швидкого зростання бізнесу. Інвестуючи і приймаючи на себе достатньо високі інвестиційні ризики, венчурний інвестор націлюється на отримання значної вигоди у майбутньому, відповідно при виборі об'єкта інвестування він покладається на такі базові критерії:

- наявність дієздатної бізнес-моделі та стратегії розвитку бізнесу, здатної забезпечити високий потенціал зростання компанії;

- високий рівень кваліфікації менеджменту компанії, що реалізує інвестиційний проект;

- прозорість бізнесу і можливість вчасно запобігти негативним тенденціям його розвитку;

- можливість виходу з бізнесу (зокрема шляхом продажу акцій компанії через 5-7 років за суттєво вищою ціною).

На сьогоднішній день більшість аграрних підприємств у регіонах не відповідають зазначеним інвестиційним критеріям. Розглянемо деякі із перерахованих критеріїв більш детально відносно саме аграрного сегменту економіки.

Стосовно потенціалу зростання бізнесу у агросфері варто відмінити, що порівняно з світовим рівень конкуренції у аграрній сфері в регіонах України є недостатньо високим, що відкриває достатньо широкі можливості та потенціал зростання агробізнесу в регіонах. За оцінками експертів Україна використовує тільки третину свого потенціалу в аграрному секторі. Вважається, що основною причиною цього є відсутність належного інвестиційного забезпечення агропроектів, що, у свою чергу, обумовлено слабкою розвиненістю ринкового середовища господарювання та інвестиційної інфраструктури зокрема.

Стосовно прозорості бізнесу слід відзначити загальне небажання українського бізнесу розкривати достовірну інформацію, що є наслідком непропорційного впливу на результати господарювання податкової системи держави. Із практики відомо, що із зростанням рівня ліберальності оподаткування підвищується відкритість бізнесу та активізується інтерес до нього з боку зовнішніх інвесторів. Водночас низький рівень прозорості українського бізнесу є наслідком надмірного податкового навантаження на бізнес при слабкій системі податкового стимулювання і заохочення, що виступає понижуючим критерієм інвестиційної привабливості регіонів.

Ще однією вагомою умовою ефективного функціонування ризикового капіталу в регіоні виступає наявність можливості виходу з інвестованого бізнесу. Більшість інвесторів не наважаться увійти в бізнес, якщо не будуть бачити чіткого механізму виходу з нього. В Україні наразі практично відсутній ліквідний ринок корпоративних цінних паперів, який власне і може виступати основним елементом системи своєчасного виходу інвесторів з бізнесу. На сьогоднішній день розміщення на українському фондовому ринку акцій навіть крупних регіональних компаній (за прийнятною для неї ціною) є нереальним і невигідним. До основних причин такої ситуації можна віднести наступні:

- український ринок цінних паперів є малопривабливим для зовнішніх інвесторів;

- вихід на ринок цінних паперів з «нуля» без наявності доброякісної емісійної історії, якої сьогодні не має практично жодне регіональне підприємство, є ускладненим;

- робота на ринку цінних паперів є затратною -- при підрахунку всіх затрат на оплату послуг андеррайтера, депозитарія, торгівельного майданчика і т.д. часто виникає ситуація, коли при невеликій сумі інвестицій доходи від них або просто не покривають усіх витрат по випуску і обслуговуванню цінних паперів, або в кінцевому підсумку роблять інвестиційний проект невигідним для реалізації;

- недовіра більшості регіональних компаній до ринку цінних паперів, у тому числі внаслідок нерозуміння практичних механізмів його функціонування.

Відповідно при розробці заходів щодо покращення інвестиційного клімату в Україні, одним із пріоритетних напрямів, як на рівні держави, так і в бізнес-колах має виступити створення гарантованого і ефективного механізму виходу інвесторів з бізнесу.

На сьогоднішній день, можна констатувати, що в Україні та її регіонах не створено необхідних умов для ефективного функціонування ризикового капіталу, а отже і для масштабного залучення венчурних інвесторів. Підтвердженням цьому є те, що на відміну від США та ЄС, в яких діють тисячі венчурних фондів, в Україні реально функціонуючі венчурні інвесторі практично відсутні.

Так, у США зараз спостерігається значне зростання інтересу інвесторів до сільського господарства. Зокрема венчурний капітал активно входить у реалізацію стартапів і проектів пов'язаних із сільським господарством. Сума грошових коштів, залучених у стартами та проекти в агарному секторі зросла з 13 млн. дол. США у 2006 році до майже 42,5 млн. дол. США у 2009 році. Ці кошти були інвестовані у компанії, які в основному розробляють такі продукти, як добрива та альтернативні екологічно чисті корми для худоби. Хоча ці цифри залишаються незначними в порівнянні з обсягами капіталовкладень в інших «венчурних» секторах, сама тенденція є показовою.

Загалом сільське господарство вважається одним з найбільших ринків у світі, а тому можливості реалізації в ньому різноманітних проектів постійно розглядаються інвесторами.

Так, у Китаї наразі планує запровадити механізм венчурного інвестування в сучасне сільське господарство для прискорення розвитку галузі. Як сучасні сільськогосподарські проекти як і науково-технічні є особливо уразливими для різних видів ризиків на початковому етапі. Такі сільськогосподарські проекти часто не реалізовуються через відсутність відповідної підтримки. У Китаї планується залучення «соціального» капіталу для фінансування малого бізнесу в сільському господарстві, шляхом організації конкурсів бізнес-планів, з метою надання сильного поштовху розвитку сучасного сільського господарства.

Значну увагу до проблеми використання ризикового капіталу у агробізнесі приділяють у Індії, де за участі банків розроблена і впроваджується схема залучення венчурного капіталу у агропідприємництво. З цією метою в Індії у 1994 році при Міністерстві агрополітики було створено Консорціум малих суб'єктів аграрної підприємницької діяльності як особливий інститут розвитку, що націлений на збільшення виробництва і продуктивності праці, доданої вартості, забезпечення ефективних зв'язків між виробниками та споживачами у сільському господарстві.

Згадана схема передбачає пайову участь Консорціуму в сільськогосподарських проектах на рівні до 10 % від їх загальної вартості, або 26 % від загального капіталу проекту. В окремих випадках, для проектів, які реалізуються у гірських регіонах або рекомендовані уповноваженим державним органом влади, відповідна частка вкладного венчурного капіталу може бути і більшою. Для залучення фінансових ресурсів у агробізнес регіону різні його суб'єкти мають підготувати обґрунтований прибутковий проект, який повинен стосуватися сільського господарства та суміжних галузей, у тому числі й садівництва, квітникарства, органічного землеробства, заготівлі лікарських та ароматичних рослин, дрібної лісової продукції, бджільництва та ін. Разом з тим проекти, які стосуються молочарства та птахівництва не фінансуються за зазначеною схемою. До критеріїв відбору агропроектів для фінансування також віднесено наступні:

- проект повинен забезпечити ринок для фермерів чи агровиробників регіону;

- проект повинен стимулювати фермерів до диверсифікації в напрямі вирощування високоцінних культур і збільшення власних доходів;

- проект повинен прийматися банками для надання строкового кредиту.

Сільське господарство є наймасштабнішим видом економічної діяльності приватного сектору в Індії. Потенціал його зростання є достатньо великим, що обумовлено змінами, які відбуваються в споживанні їжі, і зростанням попиту на високоякісні продукти. Для того, щоб досягнути економічних успіхів у таких умовах необхідною є організація економічної діяльності у сільському господарстві на основі інновацій та партнерства держави і приватного сектору. Підприємницькі структури сільського господарства задають поштовх ринковому розвитку аграрного сектора. Значна частина агробізнесу в Індії представлена малими і середніми підприємствами. Основні обмеження , які перешкоджають розвитку нових проектів в аграрному секторі є доступ до інформації та кредитів. Підприємства в агробізнесі, як правило, є суттєво обмеженими у фінансових ресурсах. Саме тому в Індії впроваджено схему венчурного фінансування агробізнесу, метою якого визначено фінансову підтримку підготовки прибуткових агропроектів та сприяння їх реалізації через участь у акціонерному капіталі. В результаті запровадження такої схеми очікується покращення співпраці агропідприємців із банками, підвищення обсягів залучення приватного капіталу у агропроекти і розвиток ринків для аграрних товаровиробників та ін. На залучення інвестицій через схему згаданого Консорціуму можуть розраховувати фізичні особи, фермери, сільськогосподарські підприємства, групи виробників та ін. Для професійного управління і звітності групи сільськогосподарських товаровиробників часто об`єднуються у компанії в рамках відповідного договору.

Слід відмітити, що, виходячи із світового досвіду, найбільш перспективним інструментом реалізації венчурного інвестування є державно-приватне партнерство. Відповідно державі належить важлива роль у становленні такого механізму фінансування.

В Україні з метою залучення у інвестицій у різноманітні стартапи у 2014 році планується створити такий партнерський фонд. Очікується залучення до фінансування фонду 4-5 партнерів, що у наступному році дозволить акумулювати близько 50 млн. дол. США, з яких 10 млн. готова вкласти держава. Через цей фонд може здійснюватися стимулювання венчурних інвестицій та фінансова підтримка інноваційного розвитку регіонів.

Механізм державно-приватного партнерства в рамках венчурної компанії може реалізовуватись у наступних формах: а) через співзасновництво венчурного фонду, інвестувавши власні кошти, б) в якості венчурної керуючої компанії, в) за рахунок державних коштів для фінансування інноваційних проектів, за максимального зниження потреб у власних коштах та інвестиційних ризиків [1].

Для залучення венчурного інвестування в аграрну сферу регіону необхідно вибрати компанію з управління аграрним інвестиційним проектом, здатну вирішувати проблеми формування венчурного фонду АПК у формі закритого пайового інвестиційного фонду, знаходити інвесторів та цікаві проекти.

До основних завдань створюваного венчурного фонду у аграрній сфері слід віднести формування мережі венчурного інвестування в аграрній сфері регіонів, розвиток інноваційної сфери АПК, розвиток економіки галузі й регіону. Розв'язання поставлених завдань має супроводжуватись організацією проведення ділових зустрічей, семінарів, конференцій та інших заходів, які б були спрямовані на активізацію інноваційно-інвестиційної діяльності в аграрній сфері регіону.

Інтерес приватних інвесторів до такого фонду може визначатись можливістю розподілу з державою інвестиційних ризиків, а також умовами, строками й вартістю залучення державних коштів та можливістю отримання високого доходу на інвестований капітал. Ключовою при цьому постає роль компанії з управління активами фонду й максимально прибутковому вкладенні коштів в інноваційні агропроекти.

Водночас слід ураховувати кризові умови, в яких проводитиметься інвестиційна діяльність венчурного фонду, та відсутність сформованої вертикально інтегрованої регіональної інноваційної системи, що суттєво ускладнює завдання вибору найбільш перспективних проектів. До пріоритетних проектів, які могли б фінансуватись через венчурний фонд є формування інноваційної інфраструктури аграрного сектору економіки регіонів.

Загалом формування венчурного фонду сприятиме розвитку ринку венчурних інвестицій в аграрній сфері, що дозволить розв'язувати проблеми фінансування інноваційного процесу, тобто з`явиться можливість сформувати механізм інвестиційно-інноваційного розвитку аграрного сектору регіону.

На сьогоднішній день інвестиційні потреби більшості сільськогосподарських підприємств лежать в площині необхідності:

- закупівлі нової сучасної сільськогосподарської техніки, яка б відповідала сучасним стандартам і вимогам економічності, надійності та продуктивності;

- запровадження нових перспективних сортів сільськогосподарських культур, які б характеризувалися високими врожаями, стійкістю до хвороб, шкідників та кліматичних умов;

- розведення високопродуктивних порід сільськогосподарських тварин, стійких до хвороб та адаптованих до місцевих кліматичних умов;

- запровадження нових високотехнологічних засобів переробки і зберігання сільськогосподарської продукції, які б відповідали міжнародним стандартам якості.

Для реалізації заходів, які лежать в рамках визначених напрямів, необхідним є розвиток венчурного підприємництва в Україні. Особливо гостро це питання обумовлюється обмеженістю доступу українських аграріїв до банківських кредитів в існуючих кризових умовах. Причиною такої ситуації є відсутність у більшості сільськогосподарських товаровиробників відповідного заставного забезпечення, кредитної історії та привабливого бізнес-плану. Наразі в Україні майже відсутнім є довгострокове кредитне забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, а у випадках, коли кредит все ж таки вдається отримати, то зворотною його стороною переважно виступає якась застава, а не бізнес-план.

Венчурне інвестування загалом, у свою чергу, навпаки пов`язане із підвищеними рівнями ризиків, які значно перевищують ризиковість аграрного бізнесу. Проте на початковому етапі його організації в аграрному секторі України необхідною є суттєва підтримка з боку держави. Зарубіжний досвід дає підстави позитивно оцінювати механізм формування венчурних інкубаторів. Йдеться про створення державою сприятливого середовища для формування і розвитку венчурних компаній, зокрема шляхом забезпечення підприємців інфраструктурою та інформацією для ведення бізнесу.

Ще одним проблемним питанням на шляху становлення венчурного інвестування у сільське господарство є відсутність гнучкої системи страхування різноманітних ризиків в Україні. Глобальні страхові ринки вже володіють інструментарієм покриття ризиків для сільського господарства. Так, зміна клімату і збільшення впливу екстремальних погодних явищ зумовили виникнення нових рішень у страховому бізнесі. Наприклад функціонують погодні деривативи, які захищають від фінансових втрат, пов'язаних з кліматичними ризиками. У багатьох країнах страхування врожаю засноване на індексах погоди. Крім того, Світовий Банк розробив індексоване страхування для дрібних фермерів в Індії, щоб пом'якшити їх фінансові ризики, викликані втратою врожаю. Контракти, написані на конкретні результати опадів, таких як посуха або повінь записані на місцевій метеостанції. В Україні ж агробізнес наразі не може покладатись у своїй господарській діяльності на використання механізмів страхування, що обмежує його можливості залучати фінансування як із банківської сфери, так і з фінансових ринків.

Загалом відсутність у регіонах реально функціонуючого механізму інвестування нових бізнес-проектів, а також ефективної взаємодії учасників інвестиційного процесу являється суттєвим проблемним елементом інвестиційної інфраструктури регіону. Вищезазначене ще раз підтверджує висновок про необхідність комплексного усунення наявних інвестиційних «недоліків» шляхом організації системи підвищення інвестиційної привабливості регіону, створення необхідних умов для залучення інвесторів та створення прозорої та звичної для них структури функціонування і розвитку бізнесу.

В сучасних інституційних і політико-економічних умовах України питання створення ефективного і надійного механізму притоку інвестицій є надзвичайно складним. Разом з тим, дещо легше і швидше можна створити локальний механізм для обмеженої регіональної «бізнес-території», де з набагато більшою прозорістю, надійністю і довірою з боку інвесторів буде працювати відповідна інфраструктура, яка дозволить інвесторам передавати свої фінансові ресурси у вказану територію і конвертувати їх в реальний і вигідний бізнес [2, с.121-122].

Відповідно необхідно сформувати модель організації інвестиційної території для агробізнесу -- як один із можливих шляхів підвищення ефективності роботи регіональної інвестиційної інфраструктури в регіонах України.

В основу такої моделі доцільно покласти організацію, яка б спрямовувала свою діяльність на різностороннє вивчення і комплексне вирішення інвестиційних проблем аграрної сфери, які стосуються забезпечення адекватних умов для залучення і роботи в регіоні зовнішнього інвестиційного капіталу при максимальному використанні наявного інвестиційного потенціалу аграрного регіону. Це міг би бути своєрідний Консорціум регіональних агроінвестицій, головною метою діяльності якого має стати сприяння активному розміщенню у аграрному секторі економіки регіону інвестиційних ресурсів.

Висновки

На регіональному рівні одним із інструментів створення інноваційного і високотехнологічного сільського господарства є венчурний капітал, який разом з іншими інвестиційними інструментами та за державної підтримки може надати значний імпульс для розвитку регіонального агробізнесу. Для реалізації венчурного інвестування важливим є застосування механізмів державно-приватне партнерства та створення відповідної організаційної структури, націленої на виконання наступних завдань регіонального значення: сприяння і підтримка (включаючи рівень підготовки менеджменту, розробку і впровадження єдиного системного механізму та ін.) ефективного стратегічного розвитку регіонального агробізнесу; підвищення інвестиційної привабливості регіону за рахунок сприяння його відкритості (насамперед інформаційної) перед інвесторами та світовим співтовариством в цілому - пошук і залучення в регіон потенційних інвесторів; систематизація і доведення до необхідного рівня практичного застосування механізмів взаємодії і взаємовідносин регіонального бізнесу з інвесторами шляхом виявлення індивідуальних вимог останніх і «узгодження» з ними наявних інвестиційних пропозицій в аграрній сфері; створення гарантованого каналу виходу інвесторів з інвестованого бізнесу - одного з найважливіших стимулів залучення ризикових та інших інвесторів; підвищення інноваційного потенціалу регіону шляхом виявлення, доопрацювання до необхідної міри готовності й подальшого інвестування наявних у регіоні науково-технічних і інноваційних розробок у агросфері.

Список використаних джерел

1. Санду И.С. Финансовый механизм развития аграрного сектора экономики региона / И.С. Санду, А.А.Бобиков, Х.Н. Гасанова, Е.Н.Дроздов // Вестник Института дружбы народов Кавказа «Теория экономики и управления народным хозяйством». - 2009. - №11. - С.7-11

2. Власов В. В. Финансовый аспект формирования и развития инвестиционной инфраструктуры: дис... канд. экон. наук: 08.00.10. / В. В. Власов. - Екатеринбург: РГБ, 2006. - 170 с.

Размещено на Allbest.ru