Характеристика інноваційних процесів як головної складової ефективної інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.322

ХАРАКТЕРИСТИКА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЯК ГОЛОВНОЇ СКЛАДОВОЇ ЕФЕКТИВНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Мельник В'ячеслав

к.е.н., доцент

Уманський національний університет садівництва

м.Умань

Анотація

Інновації є невід'ємною складовою діяльності людини в усіх сферах господарювання, а інноваційний процес безперечно пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. Досвід розвинених країн свідчить, що в умовах стрімкого розвитку суспільства виграє той хто має найбільш розвинену інноваційну діяльність. Ефективна інноваційна політика буде сприяти входженню України до світової спільноти.

Ключові слова: Інновації, підприємство, ринок, процес, конкуренція, економіка, інфраструктура, прогрес, стратегія, технології, виробник, досвід.

інноваційний суспільство політика господарювання

У спеціальній літературі велика кількість точок зору щодо характеристики такого явища, як інноваційний процес. Разом з тим всі вони підтверджують висновок, що даний процес безперечно пов'язаний із створенням, освоєнням і поширенням інновацій. На думку А. Пригожіна, «нововведення» - це процес, тобто перехід певної системи з одного стану в інший [3].

Постановка проблеми. Незалежно від того, який сегмент ринку обслуговує те чи інше підприємство, з метою задоволення потреб споживачів, на ньому функціонують і інші виробники, що займаються аналогічною діяльністю. Таким чином, конкуренція змушує відповідних виробників дбати про максимальну ефективність своєї діяльності. Зрозуміло, що це можливо лише за умов систематичного провадження нововведень у виробничий процес, що буде формувати вищу споживчу вартість продукції і відтак сприяти привабливості для покупців.

Всі відкриття, винаходи, нові або вдосконалені процеси, структури та методики, стандарти, які можуть бути використані в суспільстві для суспільства, становлять новації, а після прийняття до реалізації та розповсюдження набувають нової якості і стають інноваціями. Зрозуміло, що тільки корисність має соціальну економічну цінність і становлять основу нововведень на ринку. Зокрема американський економіст Б.Твісс підкреслює, що винахід або новація - це формування або висування ідеї, а нововведення чи інновація - це застосування, тобто процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту.

Аналіз останніх джерел і публікацій. Питання, що стосуються класифікації інновацій розглядають в своїх наукових роботах чимало вчених та економістів. Серед них можна виділити праці О.І. Волкова, М.П. Денисенка, А.А. Пересади, С.Ф. Покропивного, О.О. Лапко, В.І. Карпова, М.Т. Пашути, В.Л. Макарова, Б. Cанто, М. Портера, Дж. Сороса тощо.

Виклад основного матеріалу. Взагалі, щодо інновацій, то в економічній літературі є різні точки зору щодо визначення даного терміну, але більшість з них ґрунтується на концепції відомого Йозефа Шумпетера (1883-1950), який вважав відкриття, винахід нового пристрою або технології початковою подією, а впровадження цього пристрою чи технології - завершальною подією, розглядаючи інновацію з погляду економічного застосування, що передбачає створення нових ресурсів або використання вже відомих в інший спосіб. Світова економічна думка інтерпретує інновацію, як перетворення потенційного науково-технічного прогресу на реальний, утілений в нових продуктах і технологіях [2].

Взагалі, стрімкі темпи соціально-економічного розвитку передбачають, що інновації стають невід'ємною частиною діяльності людини в усіх сферах господарювання, забезпечують конкурентоспроможність і дієздатність в ринкових умовах. Особливо інтенсивне зростання інноваційної діяльності відбувається на міжнародному рівні, зокрема це пов'язано зі збільшенням витрат на науково-дослідні розробки, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, змінюється система освіти і професійної підготовки тощо.

Сукупність процесів і явищ, що відбуваються в різних галузях економіки умовно можна поділити на традиційні та інноваційні. Традиційні передбачають звичайне функціонування економіки та її галузей, а інноваційні - розвиток на якісно новому рівні. Результатом інноваційних процесів є впровадження нововведень у бізнес-практику.

Інвестиційний процес - це досить складний комплекс робіт, який передбачає визначення таких основних складових, як визначення об'єкта інвестування, залучення фінансових коштів, здійснення контролю за їх використанням на інвестиційному ринку, найважливішим є забезпечення виробництва і руху інвестиційних товарів за допомогою елементів інвестиційної інфраструктури. В країнах з розвинутою ринковою економікою мережа відповідних елементів є надзвичайно широкою. Велика кількість різних посередників на інвестиційному ринку варіюють відповідну інфраструктуру і їх взаємодія характеризує стан інвестиційного ринку.

Важливою складовою інноваційного ринку є інноваційна інфраструктура, яка представлена сукупністю підприємств, організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій, будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності. Особливо великого розвитку набула консалтингова наукова діяльність. Взагалі виникнення і розвиток консалтингових послуг цілком необхідні для економіки, в якій виробничі відносини регулюються не адресною дією командної системи управління, а й шляхом створення політичних, економічних, соціальних, правових і технологічних умов, за яких відбувається саморегулювання цих відносин відповідно до дії об'єктивних економічних законів. Також до складу інноваційної інфраструктури входять інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки та інші спеціалізовані установи. З метою удосконалення інноваційної інфраструктури слід ширше залучати весь регіональний науково-технічний потенціал.

Досвід розвинених країн світу свідчить, що в умовах стрімкого розвитку суспільства виграє той, хто має найбільш розвинену інноваційну діяльність, і той, хто найбільш ефективно її використовує.

Вплив на інноваційну діяльність в різних країнах світу здійснюється за допомогою різних факторів. Так країни, як США, Японія, Англія, Франція складають технологічне ядро світового розвитку і є лідерами у виробництві високо конкурентної наукової продукції. Країни з розвиненою ринковою діяльністю здійснили зміни в законодавстві. В першу чергу це пільги, які заохочують інноваційну діяльність, а також державна підтримка інновацій.

Великий досвід у зарубіжних країнах накопичений щодо застосування податкових пільг, які орієнтовані сприяти реалізації досягнень науково-технічного прогресу, а також щодо застосування податкових стимулів [1].

Таким чином, довгострокових конкурентних переваг можна досягти за допомогою впровадження інновацій за досить високого ризику, але відмова від них несе з собою ще більші ризики.

Щодо класифікації інновацій, то найбільшої уваги заслуговують крім Й.Шумпетера також праці Г.Менша, К.Фрімена, К.Павітта, Ю.Яковця. Разом з тим, незважаючи на деякі відмінності щодо класифікації, базою слугує класифікація Й.Шумпетера. Зокрема в своїй праці «Кон'юнктурні цикли» він виділяє базисні і вторинні інновації в кожному класі, використовуючи поняття «кластер» з метою визначення певної групи. Між іншим, така класифікація дуже важлива, оскільки базисні інновації складають важливі винаходи і стають підґрунтям формування нових поколінь техніки. А вторинні пов'язані з поліпшенням властивостей наявних процесів виробництва і продуктів. Крім того, з точки зору джерела виникнення розрізняють інновації споживачів та виробників. Також, залежно від мети, інновації націлені на підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці, підвищення його продуктивності, конкурентоспроможності тощо. Для відображення джерел фінансування інновації класифікують як венчурні, державні, корпоративні, змішані. Залежно від характеру інновацій, вчені виділяють і тип механізму їх здійснення, а саме одиничні і дифузні. Так, перші, тобто одиничні, впроваджуються одним споживачем, а дифузні - на декількох об'єктах.

Дослідник Ільдеменов С.В. запропонував підхід, що ґрунтується на ступені використання отриманих знань і галузі застосування нововведень у різних сферах суспільства:

- новації, засновані на використанні фундаментальних наукових знань, результати яких знаходять широке застосування в різних сферах;

- нововведення, що спираються на наукові дослідження, але мають обмежену галузь застосування;

- розробленні з використанням вже існуючих знань нововведення з обмеженою сферою застосування; нововведення, що входять у комбінації різних типів знань в одному продукті;

- використання одного продукту в різних галузях;

- технічно-складні нововведення, що з'явилися як побічний результат великої дослідницької програми;

- використання відомої техніки, методів у нових галузях [4].

Взагалі інноваційні етапи і стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи. Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми організації, в яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної. Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний.

На відміну від науково-технічного прогресу інноваційний процес не завершується тільки впровадженням новації (техніки, технології, продукту) у виробництво, а має неперервний характер, оскільки «з поширенням (дифузією) інновація вдосконалюється, стає ефективнішою, набуває нових споживчих якостей. Це відкриває для неї нові можливості застосування, нові ринки, а відповідно, і нових споживачів, котрі сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе» [5,].

Інноваційний процес охоплює невиробничу сферу, сферу матеріального виробництва й експлуатації. Він є системою етапів, стадій та видів робіт, і тому має складну структуру.

Простий внутрішньо-організаційний інноваційний процес передбачає створення і використання нововведення у рамках однієї організації. Розширений інноваційний процес виявляється з появою нових виробників нововведення, порушуючи монополію виробника -- піонера, що сприяє через конкуренцію удосконаленню властивостей нововведення.

Вирізняють такі форми трансферту інновацій на світовому ринку:

передавання, продаж або надання за ліцензією всіх форм промислової власності (за винятком товарних і фірмових знаків);

торгівля високотехнологічною продукцією;

передавання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання обладнання, машин, напівфабрикатів і матеріалів, одержаних за рахунок оренди, закупки, лізингу або будь-яким іншим шляхом;

промислове і технічне співробітництво в тій частині, що стосується технічного утримання обладнання й устаткування, напівфабрикатів і матеріалів;

надання консалтингових послуг і інжиніринг;

передавання технологій у рамках інвестиційного співробітництва.

Процес передавання технологій тісно пов'язаний з теорією життєвого циклу інновації. На етапі «дослідження і розробка» передавання технології (новації) не відбувається, бо ще не відомі сфери її використання і витрати на розробку. На етапі «впровадження» з'являється новий товар, виробництво якого є монопольним. Конкуренція відсутня. Дифузія інновації здійснюється у формі експорту товарів. На етапі «зростання» інновація поширюється в інших країнах, проте ще повністю не освоєна. З настанням періоду «зрілості» виникає поширення і обмін інноваціями між різними країнами. Поступово нова технологія удосконалюється і стандартизується, іде активне її передавання в країни, що розвиваються. Вона одержує загальне поширення, цінність її знижується, в розвинених країнах припиняється виробництво, експорт товару змінюється імпортом. Виникає нова хвиля передавання технології з країн, що розвиваються, в слаборозвинуті країни[6].

Розвинені країни накопичили значний досвід організації інноваційних процесів. Слід зазначити багатогранність шляхів і форм, за допомогою яких досягається інтеграція стадій інноваційного процесу.

Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

* фундаментальні дослідження (ФД);

* прикладні дослідження (ПД);

* дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

* дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

* дослідна база наук (ДБН); в організаційно-економічна робота (ОЕР);

* промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво;

* впливом на ринок, тобто ринковою новизною (економічний аспект) [2].

Висновки

Однією з проблем реалізації економічної реформи в Україні в умовах переходу до ринкових відносин є розробка та впровадження нового господарського механізму, що дозволить зберегти й розвивати потенціал підприємства, підвищити ефективність його функціонування.

Реформи в економіці України поки що не призвели до зростання обсягів виробництва, конкурентоспроможності великої частини вітчизняних підприємств, рівня життя населення. Все це у значній мірі пов'язано із несприятливим інноваційним та інвестиційним кліматом. У той же час накопичений світовий досвід країн, що динамічно розвиваються, виділяє інновації та технічний розвиток як необхідні та першочергові засоби вирішення як соціальних, економічних так і екологічних проблем. Стратегія розвитку сфери виробництва та технологій цих країн спирається на принцип концентрації, державне регулювання й ініціативу підприємств. Різноманітність інновацій, їх комплексний характер і багатогранність використання потребують подальшого дослідження та вивчення, що дасть можливість усвідомити їх глибинну роль та значення в суспільному розвитку. Тим більше, що на сучасному етапі розвитку суспільства значно загострилися проблеми, що виникають в управлінні процесами створення нових знань, творчим потенціалом, іншими аспектами нововведень.

Таким чином, створення ефективної системи управління інноваційною діяльністю потребує наявності відповідних теоретичних розробок, та запровадження їх результатів безпосередньо у виробництво.

Список використаних джерел

1. Дем'янюк О.Б. Податкові важелі стимулювання інноваційної діяльності / О.Б.Дем'янюк // Інноваційна економіка. - 2010. - № 2. - С.68-71.

2. Дудар Т.Г. Інноваційний менеджмент: навч. посіб. [Текст] / Т.Г. Дудар, В.В. Мельниченко. - Тернопіль: Економічна думка, 2008. - 250 с.

3. Економіка підприємства: (навч. посіб. для студ. віщіх навч. закладів)/(П.В. Круш, В.І. Подвігіна, Б.М. Сердюк та ін ..); за аг. ред. П.В. Круш, В.І. Подвігіної, Б.М. Сердюка. - (2-ге вид., Стереотип.). - К.: Ельга-Н, КНТ, 2009.-780с.

4. Ильдеменов С.В. Управление нововведениями / С.В. Ильдеменов; под ред. В.Н.Войтоловского, А.М. Лайкова. - ЛФЭИ, Л., 1991. - 420 с.

5. Мойсеєнко І.П. Інвестування: навч.посіб / І. П. Мойсеєнко. - К.: Знання, 2006. - 490 с.

6. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

Размещено на Allbest.ru