Організація контролю якості на підприємстві та підвищення його ефективності

В цьому розділі проводять розрахунок найважливіших техніко-економічних показників роботи цеху.

Для розрахунку рентабельності цеху необхідно володіти даними про вартість нормованих оборотних засобів.

Суму нормованих оборотних засобів визначають укрупнено за питомою вагою одного з елементів оборотних засобів у їх загальній вартості. За базу беруть питому вагу нормативу матеріалів і комплектуючих виробів. Для приладобудівних заводів вона приймається в межах 35-60%.

Норматив оборотних засобів Wоб. розраховують за формулою:



, де

Нм - норматив матеріалів і комплектуючих виробів, грн.;

Пм - питома вага матеріалів і комплектуючих виробів у загальній структурі оборотних засобів - 55%.

Для визначення нормативу по даному елементу оборотних засобів необхідно мати дані про річні виграти матеріалів, комплектуючих виробів і про норму їх запасу в днях. Середня норма запасу в днях для матеріалів і комплектуючих виробів на приладобудівних підприємствах становить 40-45 днів. Звідси отримуємо:

, де

Sм - сума витрат на матеріали і комплектуючі вироби за рік, грн.;

Тоб.м. - норма оборотних засобів по даному елементу, днів.

Визначимо необхідну суму нормованих оборотних засобів.

Враховуючи, що найбільшу питому вагу (40%) в собівартості продукції мають матеріальні витрати, розрахунки проводимо саме на основі нормативу матеріалів і комплектуючих виробів, прийнявши норму їх запасу - 42 дні.

Нм. =6224292/360 Х 42 = 726167 тис. грн.

Wоб. = 726167,4 Х100 / 55 =1320304,36 тис.грн.

Визначимо обсяг випуску продукції в гуртових цінах

37953 Х 397,60 = 15090227,96тис. грн. /рік

Визначимо собівартість товарної продукції:

Sтов. = 37953 Х 331,34= 12575189,96 тис. грн. /рік.

Витрати на одну гривню товарної продукції підприємства становитимуть:

В грн. тп. = 1257189,96 / 1514686,70 = 0,83 грн. / 1 грн. тп.

Прибуток підприємства:

П = 66,27Х37953000 = 2515037,99 тис. грн/рік.

Рентабельність виробництва :

Рв= 2515037,99 Х 100 / (4607,91+1320302,6612) = 189,827%

Результати розрахунків заносимо у табл. 2.8.1.

Таблиця2.8.1.

Основні техніко-економічні показники роботи цеху

№ п/п	Стаття витрат	Одиниця вимірювання	Величина показника	Примітка
1	Виробнича програма	тис. шт.	37953	Завдання
2	Обсяг випуску продукції в гуртових цінах підприємства	тис. грн.	15090227,96	Розрахунок, ст. 17
3	Фонд оплати праці	тис. грн.	1278536,62	Табл. 4.2
4	Середньорічна вартість основних виробничих засобів	тис. грн.	4607,91	Табл. 5
5	Загальна площа цеху	м 2	453,90	Розрахунок
6	Спискова чисельність працівників	чол.	122	Табл. 4.2
7	Спискова чисельність робітників	чол.	184	Табл. 3.2
8	Виробіток одного працівника за рік	тис. грн.	110,34	Розрахунок
9	Фондовіддача	грн.	2,19	Розрахунок
10	Собівартість товарної продукції	тис. грн.	12575189,96	Розрахунок
11	Витрати на 1 грн. товарної продукції	грн.	0,83	Розрахунок
12	Середньомісячна заробітна плата одного працівника	грн.	1337,7688	Табл. 4.2
13	Сума оборотних засобів	тис. грн.	1320304,36	Розрахунок
14	Прибуток підприємства	тис. грн.	2515037,99	Розрахунок
15	Рентабельність виробництва	%	189,83	Розрахунок



РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ КОНТРОЛЮ ЗА ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Організація робіт з удосконалення діючої системи якості продукції

Підвищення якості дає підприємству бути кращим і мати великий попит в продукції, але за умови комплексної роботи всіх систем. Система управління якості - це розроблення та впровадження більш якісної продукції в діяльність підприємства.[10] Рішення про її підвищення приймає вище керівництво, опираючись на аналіз цільового ринку. Першим етапом визначають склад рекомендацій покращення якості продукції опираючись на стандарт ISO, який дає уточнення, що саме потрібно робити підприємству. Другим етапом стає розробка нових або удосконалення старих нормативних документів.

Наведені нижче стандарти ISO серії 9000 розроблено, щоб допомогти організаціям незалежно від їхнього типу та розміру запровадити та забезпечити функціонування ефективних систем управління якістю [6]. ISO 9000 описує основні положення систем управління якістю та визначає термінологію стосовно систем управління якістю. ISO 9001 установлює вимоги до системи управління якістю для випадків, коли організація має продемонструвати свою спроможність поставляти продукцію, що відповідає вимогам замовників і застосовних регламентів, а також прагне підвищувати задоволеність замовників.

ISO 9004 подає настанови щодо результативності та ефективності системи управління якістю. Призначеність цього стандарту - поліпшувати показники діяльності організації, а також задоволеність замовників та інших зацікавлених сторін. ISO 19011 подає настанови щодо проведення аудиту систем управління якістю та екологічного управління. Разом вони формують узгоджену серію стандартів на системи управління якістю, яка сприяє взаєморозумінню в національній та міжнародній торгівлі. Установлено вісім принципів управління якістю, які найвище керівництво може застосовувати, щоб поліпшувати показники діяльності підприємства [11].

Поліпшення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу. Практика господарювання свідчить; що загальна сума витрат на виготовлення і використання продукції більш високого ґатунку, навіть якщо досягнення останнього зв'язане з додатковими витратами у виробництві, істотно скорочується.

Підвищення якості (технічного рівня) насамперед знарядь праці справляє не абиякий вплив на прискорення темпів певних напрямків науково-технічного прогресу. Зокрема, підвищення надійності машин, устаткування, приладів та інших технічних пристроїв, забезпечує розширення масштабів розвитку комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів, гнучких автоматизованих виробництв, роботехнічних комплексів тощо.

Не потребує особливих доказів безпосередній вплив більш надійної техніки та якісних конструкційних матеріалів на ефективне використання основних і оборотних фондів підприємств, обсяг витрачання інвестиційних ресурсів.

Зрештою високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу, розвиток зовнішньо економічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища.

Неухильне зростання ефективності виробництва на кожному підприємстві за рахунок якісних чинників передбачає чітке визначення і комплексне використання усіх можливих шляхів поліпшення якості виробів. Останні за своїм змістом та цілеспрямованістю можна об'єднати у три взаємопов'язані групи: технічні, організаційні і соціально-економічні.

Більш висока якість обходиться дорожче. Це найпоширеніша думка щодо якості. Але новий погляд на механізми створення якості і процеси виробництва показав, що висока якість не завжди коштує дорожче. Важливо зрозуміти, як створюється якість виробу при сучасному масовому виробництві. На основі потреб ринку якість спочатку визначається на папері у вигляді проекту. Потім все це втілюється в реальний вибір за допомогою відповідних виробничих процесів. Вкладання більших коштів в наукові дослідження і дослідні розробки може дати в результаті помітне підвищення якості виробу. Це широко продемонстровано в Японії і на Заході на всьому діапазоні промислових товарів масового виробництва: комп'ютери побутова електроніка і побутові прилади. За останні десятиліття якість цих виробів помітно поліпшилась, а вартість впала.

Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності.

На якість впливає структура праці робочої сили. Виробники звертають вину за низьку якість своїх виробів на відсутність розуміння якості і низьку культуру праці своїх працівників. Більш глибокий аналіз цього питання показує, що працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо керівництво забезпечило:

- всебічне навчання операторів обладнання;

- працівників детальними інструкціями щодо роботи;

- засобами для перевірки або оцінювання результатів дій цих робітників;

- засобами для регулювання обладнання або процесу у випадку, якщо результат являється незадовільним.

Правдива оцінка виробників скоріше всього покаже, що їх керівництво нездатне забезпечити ці дуже важливі вихідні умови на більшості робочих місць. І замість того, щоб шукати винних працівників, компаніям необхідно вивчити слабкі місця своїх систем управління.

Контроль був першим офіційним механізмом управління якістю на початку цього століття, і більшість виробників досі впевнені, що якість може бути поліпшена за допомогою суворого контролю. Слід відмітити, що перевірка може привести тільки до відокремлення якісних виробів від неякісних. Сама по собі вона не може поліпшити якість виготовленої продукції. Щоб бути ефективним, цей процес повинен охоплювати операції всіх відділів, включаючи ті, які займаються маркетингом, проектно-конструкторськими розробками, технологією, виробництвом, пакуванням, диспетчеризацією і транспортуванням.

Фактично, управління якістю повинно охоплювати діапазон від постачальників вихідного матеріалу до замовників. Важливо зрозуміти вимоги споживачів і мати точний зворотний зв'язок, який дає інформацію про їхнє сприйняття виробів, які вони отримують.

Необхідність поліпшення якості продукції в сучасних умовах диктується такими обставинами як:

- потребами науково-технічного прогресу;

- зміною споживчих запитів населення;

- нестачею або обмеженістю природних ресурсів;

- підвищенням значення матеріального стимулювання в ринкових умовах, коли кожна людина, яка краще працює, може придбати за свою платню більш високоякісний товар;

- розвитком зовнішньої торгівлі.

Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості та конкурентоспроможності продукції, що виробляється підприємствами, полягає передовсім у такому:

1) високоякісна й конкурентоспроможна продукція завжди повніше та ліпше задовольняє суспільно-соціальні потреби в ній;

2) підвищення якості продукції є специфічною формою виявлення закону економії робочого часу: загальна сума витрат суспільної праці на виготовлення й використання продукції більш високої якості, навіть якщо досягнення такої зв'язане з додатковими витратами, істотно зменшується;

3) конкурентоспроможна продукція забезпечує постійну фінансову стійкість фірми, а також одержання нею максимально можливого прибутку;

4) багатоаспектний вплив підвищення якості та, як наслідок, конкурентоспроможності продукції не тільки на виробництво та ефективність господарювання, а й на імідж і конкурентоспроможність підприємства.

На рівень якості й конкурентоспроможності продукції впливає багато різнопланових чинників. Досягти необхідного рівня якості та конкурентоспроможності реалізовуваних на відповідних ринках товарів можна різними способами, скоординованими в часі і просторі. Сукупність найважливіших конкретних способів (чинників) підвищення якості та конкурентоспроможності всіх видів продукції:

Технічні:

1. Використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів

2. Запровадження новітньої технології виробництва і суворе дотримання технологічної дисципліни

3. Забезпечення належної технічної оснащеності виробництва

4. Удосконалення застосовуваних стандартів і технічних умов

Організаційні :

1. Запровадження сучасних форм і методів організації виробництва та управління

2. Удосконалення методів контролю й розвиток масового самоконтролю на всіх стадіях виготовлення продукції

3. Розширення прямих господарських зв'язків між продуцентами та покупцями (споживачами)

4. Узагальнення й використання передового вітчизняного та зарубіжного досвіду в галузі підвищення конкурентоспроможності продукції

Економічні та соціальні:

- Застосування узгодженої системи прогнозування і планування необхідного рівня якості виробів

- Установлення прийнятних для продуцентів і споживачів цін на окремі види товарів

- Використання ефективної мотивації праці всіх категорій персоналу підприємства

- Усебічна активізація людського чинника та проведення кадрової політики, адаптованої до ринкових умов господарювання

За змістом і спрямуванням їх можна об'єднати в чотири взаємозв'язані групи: технічні, організаційні, економічні та соціальні.

З-поміж технічних способів (чинників) підвищення якості продукції визначальне місце належить постійному вдосконаленню проектування, техніко-технологічної бази підприємства. Це зумовлюється тим, що належні підвалини технічного рівня та якості виробів, як було вже сказано, формуються в процесі їхнього проектування. Саме в цьому циклі здійснюється комплекс лабораторію дослідних і конструкторських робіт, спрямованих на забезпечення необхідних (бажаних) техніко-економічних параметрів зразків продукції. Про вирішальне значення стадії проектування для досягнення рівня якості згідно з вимогами ринку, свідчить хоча б той факт, що понад 50% відмовлень технічних пристроїв спричиняють дефекти, допущені за проектування виробів. Досягнення запроектованого рівня якості будь-якої продукції можливе лише за умови високої технічної оснащеності виробництва, застосування найновішої технології, суворого дотримання технологічної дисципліни. До важливих і ефективних способів цілеспрямованого підвищення якості продукції, її конкурентоспроможності на світовому й раціональному ринках цілком підставне відносять поліпшення стандартизації як головного інструменту фіксації та забезпечення заданого рівня якості. Адже саме стандарти й технічні умови відображають сучасні вимоги споживачів до технічного рівня та інших якісних характеристик виробів, відбивають тенденції розвитку науки і техніки.

Що стосується якості продукції, то її потрібно аналізувати на всіх стадіях життєвого циклу: стадії визначення потреб потенційних споживачів щодо якості, стадії проектування, розробки, виготовлення, реалізації та стадії післяпродажного обслуговування [13, с. 229]. Ринкова орієнтація економіки України вимагає від підприємств адаптування не тільки до умов ринкового середовища, що змінюється, але й до швидкості цих змін, що найефективніше досягається на підставі реалізації вимог міжнародного стандарту на системи управління якістю [14, с. 35].

3.2 Взаємозв'язок «якість продукції - імідж підприємства»

Високоякісна продукція повніше і дешевше задовольняє різноманітний попит населення на споживчі товари. Лише постійний і зростаючий випуск конкурентоспроможної продукції (за технічним рівнем, дизайном, продажною ціною, експлуатаційними витратами) є необхідною умовою виходу того чи іншого підприємства на світовий ринок, формування сталого іміджу підприємства , як економічно надійного партнера на ньому, розвиток зовнішньоекономічної діяльності, забезпечення стабільного прибутку і фінансового становища[16,с.59-61].

Певна кількість продукції кращої якості (вищого технічного рівня) здатна повніше задовольнити суспільні потреби, ніж та ж або навіть більша кількість гіршого ґатунку. Це означає, що підвищення якості (технічного рівня) продукції у кінцевому підсумку еквівалентне збільшенню її виробництва з меншими загальними витратами суспільної праці. Йдеться про багатоспрямований вплив підвищення якості продукції не лише на виробництво, його ефективність, але й на імідж підприємства в цілому[15,с.44].

Імідж підприємства - це образ організації, який існує у свідомості людей.[19] Можна навіть сказати, що в будь-якій організації існує імідж поза залежністю від того, хто над ним працює і чи працюють над ним узагалі. І формування сприятливого іміджу для підприємства - процес більш вигідний і менш трудомісткий, ніж виправлення спонтанного несприятливого образу, який сформувався.

Формування образу, своєрідного “обличчя” підприємства - справа не тільки фахівців у цій області (маркетологів, рекламістів), він формується не тільки спрямованими на це акціями і заходами. Якість вироблених товарів і робіт (послуг), які продаються чи надаються, відношення персоналу до свого роботодавця, клієнтурі і власній діяльності має значення для іміджу не менш важливе, ніж реклама і презентації.

Зусилля, потрачені на те, щоб поліпшити якість і зберегти кількість, сприяли тому, що поліпшення якості призводить як правило, до більш високої продуктивності [17,с.27-28]

Тенденцією світового ринку є постійне зростання попиту на високоякісні товари. Тому,єдиний шлях - робити якісний товар із гарними сервісом і рекламою.

Сильний імідж підприємства і його товарів є підтвердженням того, що підприємство володіє унікальними діловими здібностями (спеціальними навичками, уміннями), що дозволяють підвищувати пропоновану споживачам сприйману ними цінність товарів і послуг.

Соціально-економічна ефективність підвищення рівня якості і конкурентоспроможності продукції, що виготовляється підприємством,
виявляється в наступному:

· високоякісна і конкурентоздатна продукція завжди повніше і краще задовольняє суспільно-соціальні потреби;

· підвищення якості продукції є специфічною формою прояву закону економії робочого часу;

· конкурентоздатна продукція забезпечує постійну фінансову стабільність фірми, а також отримання максимально можливого прибутку;

· багатоаспектний вплив підвищення якості (і, як наслідок, конкурентоспроможності продукції) не тільки на виробництво і ефективність господарювання, але і на імідж підприємства в цілому[18, ст.7-9].

Розглядаючи питання забезпечення якості, слід врахувати і те, що покращення якості продукції на підприємстві вимагає додаткових виробничих витрат, отже, зростає собівартість продукції і, відповідно, її ціна. Проте додаткові витрати повністю відшкодовуються у вищій ціні більш
якісного товару, що забезпечує зростання рівня рентабельності та обсягу прибутку.

Покращення якості товару є ефективним засобом розширення масштабів виробництва і збуту, росту прибутків, розширення сегменту ринку.

Доцільно вкладати кошти не стільки в поліпшення якості існуючих зразків продукції, скільки на оновлення продукції[9].

На іміджі підприємства також відбивається і імідж виготовляємої продукції. Імідж товару - можливість задовольнити вигоди, які очікує споживач від купівлі товару, а саме: технологічна якість, споживча якість, цінова конкурентоспроможність, наявність послуг, які супроводжують товар [20, с.251].

Отже, можемо зробити висновок що імідж підприємства прямо залежить від якості продукції, яку воно виготовляє.

3.3 Зарубіжний досвід з організації контролю якості

Після Другої світової війни промисловість США почала швидко розвиватися, особливо галузі, що виробляли товари широкого вжитку, тому що країни Європи та Японія були зруйновані війною. Однак якість товарів була низькою. Багато фахівців США вважали низьку якість головним гальмом зростання продуктивності праці.. Підвищити рівень якості або опинитися в програші -- іншої альтернативи для американської промисловості не було.[23, ст.336-339] Вирішення проблеми якості в США найчастіше намагалися знайти в різних протекціоністських заходах: тарифах, квотах, миті, що захищали американських виробників від західноєвропейських конкурентів. Менеджери фірм США запропонували для вирішення більшості проблем виробництва підвищувати якість продукції. Було вирішено приділити увагу вирішенню таких проблем:

-- мотивація робітників та службовців ;

-- створення гуртків якості;

-- підвищення свідомості службовців і менеджерів;

-- ведення обліку витрат на якість;

-- розробка і реалізація програм підвищення якості продукції.

На початку 1980-х років у США управління якістю полягало в основному в плануванні якості. Однак плани підвищення якості продукції розроблялися без детального вивчення внутрішньовиробничих проблем, без обліку потреб фірми, що створювало додаткові проблеми.

Фахівці США покладають великі надії на вдосконалення управління якістю, що має означати, на їх думку, радикальну перебудову свідомості керівництва компанії, перегляд корпоративної культури і мобілізацію ресурсів організації на пошук шляхів підвищення якості продукції. На думку американського фахівця з проблем якості Л. Фейгенбаума, якість -- це спосіб життя. Виробничі робітники, як правило, готові взяти на себе відповідальність за якість роботи. Серцевиною революції у сфері якості є задоволення вимог замовників (споживачів у виробничому циклі). Так, кожен робітник на конвеєрі є споживачем продукції попереднього робітника. Отже, завдання кожного робітника полягає в тому, щоб якість його роботи цілком відповідала вимогам наступного робітника.

Увага з боку законодавчої і виконавчої влади до питань підвищення якості національної продукції -- нове явище в економічному розвитку країни. Одне з головних завдань загальнонаціональної кампанії за підвищення якості -- домогтися реалізації гасла "Якість -- насамперед!".

Аналізуючи американський досвід у сфері управління якістю, можна визначити такі його особливості:

-- пов'язування проблем якості з конкурентоспроможністю товарів;

-- зростання обсягу бюджетного фінансування освіти і науки;

-- удосконалення менеджменту фірми ;

-- увага до процесу планування виробництва за обсягом і якісними показниками;

-- жорсткий контроль якості продукції з боку адміністрації фірми, вибірковий контроль з боку місцевих і федеральних органів управління;

-- застосування економіко-математичних методів до управління якістю.

Прийняті в США заходи для постійного підвищення якості продукції позначилися на ліквідації розриву в рівні якості між Японією і США, що посилило конкурентну боротьбу на світовому ринку.

Досвід Японії переконливо доводить, що підвищення якості -- це праця, що ніколи не закінчується. Вважається, що сучасна фаза управління якістю почалася з 1950-х років.

Особливостями японського підходу до управління якістю є:

-- орієнтація па постійне вдосконалення процесів і результатів праці в усіх підрозділах фірми;

-- орієнтація на контроль якості процесів, а не якості продукції;

-- ретельне дослідження й аналіз проблем, що виникають за принципом « від наступної операції до попередньої»;

-- культивування принципу "твій споживач -- виконавець наступної виробничої операції";

-- повне закріплення відповідальності за якість результатів праці за безпосереднім виконавцем;

-- активне використання людського чинника, розвиток творчого потенціалу робітників і службовців, культивування моралі: "нормальній людині соромно погано працювати".

Основна концепція "японського дива" -- досконала технологія виробництва. На фірмах широко впроваджуються обчислювальна і мікропроцесорна техніка, новітні матеріали, автоматизовані системи проектування, управління виробництвом, широко застосовуються цілком комп'ютеризовані статистичні методи аналізу і контролю.

Заслуговує на увагу практика цілеспрямованого створення власної субпідрядної мережі, що працює з замовником на довгостроковій основі. Японським фірмам вдалося довести, що навіть в умовах вільної конкуренції подібний принцип виявляється більш ефективним, ніж практикований на Заході щорічний конкурс субпідрядників. Японські фірми надають постачальникам всебічну допомогу. За наявних довірливих відносин з постачальниками забезпечується перехід на поширену в Японії систему довіри, що дає значну економію часу і коштів, необхідних на проведення вхідного контролю матеріалів і комплектуючих виробів.

Найважливішою передумовою успішної роботи з підвищення якості є підготовка і постійне навчання персоналу фірми, насамперед вищих менеджерів. Останніми роками навчання здійснюється з застосуванням сучасних освітніх технологій і технічних засобів. Розроблено програми ділових ігор з якості з використанням персональних комп'ютерів. Людина, що проходить курс навчання, самостійно приймає рішення і намагається створити на уявному підприємстві найкращі умови для досягнення високої конкурентоспроможності продукції і фірми. [21,с. 83]

В Японії велика увага приділяється гурткам якості. Формування гуртків добровільне. Засідання гуртків якості -- єдиний вид невиробничої діяльності, дозволеної в робочий час. Засідання відбуваються щотижня.

На японських підприємствах для персоналу розроблена програма участі в забезпеченні якості, що одержала назву "п'ять нулів". її можна сформулювати у вигляді таких коротких правил:

-- не створювати (умови для появи дефектів);

-- не передавати (дефектну продукцію на наступну стадію);

-- не приймати (дефектную продукцію з попередньої стадії);

-- не змінювати (технологічні режими);

-- не повторювати (помилок).

Отже, найголовнішими у ставленні до якості в Японії є:

-- широке впровадження наукових розробок у сфері управління і технології;

-- високий ступінь комп'ютеризації всіх операцій управління, аналізу і контролю за виробництвом;

-- максимальне використання можливостей людини, для чого приймаються заходи для стимулювання творчої активності (гуртки якості), виховання патріотизму до своєї фірми, систематичного і повсюдного навчання персоналу;

-- розвиток корпоративного духу.

Західна Європа. Протягом 1980-х років всюди в Європі спостерігалося посилення уваги до проблем якості продукції і послуг, а також до вдосконалення самого забезпечення якості. У західноєвропейських країнах вироблено єдині стандарти, підходи до технологічних регламентів, гармонізовані національні стандарти на системи якості, створені на основі стандартів ISO серії 9000, введені в дію їх європейські аналоги -- EN серії 29000.

Велике значення надається сертифікації систем якості на відповідність цим стандартам, створенню авторитетного європейського органу з сертифікації відповідно до вимог стандартів EN серії 45000. [22, 126-128]. Ці стандарти повинні стати гарантами високої якості, захистити споживачів від низькосортної продукції, стимулювати виробників до нових досягнень у сфері якості. Для нормального функціонування європейського ринку продукція, що поставляється, повинна бути сертифікована незалежною організацією. Крім сертифікації продукції проводиться акредитація випробувальних лабораторій і працівників, що здійснюють контроль і оцінку якості продукції. Якість стала чинником забезпечення конкурентоспроможності європейських країн. Для реалізації такої стратегії потрібно було введення єдиних законодавчих вимог (директив), єдиних стандартів, єдиних процесів перевірки..

У 1985 р, було прийнято нову концепцію гармонізації стандартів, уведено вимоги з забезпечення безпеки і надійності продукції. Утворено Європейську координаційну раду з випробувань і сертифікації, а також Європейський комітет з оцінки і сертифікації систем якості.

Особливостями європейського підходу до вирішення проблем якості продукції є:

-- законодавча основа для проведення всіх робіт, пов'язаних з оцінкою і підтвердженням якості;

-- гармонізація вимог національних стандартів, правил і процедур сертифікації;

-- створення регіональної інфраструктури та мережі національних організацій, уповноважених проводити роботи з сертифікації продукції і систем якості, акредитації лабораторій, реєстрації фахівців з якості та ін.;

-- розвиток інтеграції за стадіями життєвого циклу продукції;



ВИСНОВОК

Однією з визначальних характеристик, що формує суспільні потреби, є якість продукції. Перехід до ринкової економіки потребує від українських організацій підвищення ефективності виробництва, конкурентоспроможності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання й управління виробництвом. Успішність цього процесу потребує врахування світового досвіду [24].

На сьогодні проблема управління якісті продукції підприємства стоїть досить гостро. Оскільки в умовах ринкових відносин та загострення конкурентної боротьби в лідируючих позиціях залишаються тільки ті підприємства, які здатні до швидких змін в організації управління, до постійного оновлення виробництва, впровадження інновацій, постійного поліпшення якості та характеристик продукції та послуг. 

Актуальність цієї проблеми обумовлюється швидким інтегруванням України у європейський простір, формуванням сприятливого інвестиційного клімату, виходом українських підприємств на зарубіжні ринки та створення позитивного іміджу української продукції.

На міжнародному ринку в поняття якості включається все, що сприймається споживачами і, зокрема - фізичні властивості, функціональні характеристики, конструктивні й ергономічні параметри, безпека користування товаром, упаковка, дозування тощо.[27] У поняття якості входить також і безпека користування товаром, що включає у широкому сенсі й показники екології. Безпроблемна утилізація - теж сучасна вимога до якості. Рівень якості продукції - це кількісна характеристика міри придатності того або іншого виду продукції для задоволення конкретного попиту на неї у порівнянні з відповідними базовими показниками за фіксованих умов споживання.

Державна політика у сфері управління якістю продукції регулюється відповідно до стандартів ISO серії 9000 та 14000, принципів всеохоплюючого управління якістю, визнаних у Європі та в світі, що розробляються Міжнародною організацією стандартизації.

Сьогодні все більшого визнання набуває комплексний підхід до управління якістю продукції особливо його рівня. Управління якістю продукції - це встановлення, забезпечення і дотримання необхідного рівня якості продукції при її розробці, виготовленні та експлуатації, що досягається шляхом систематичного контролю за якістю і цілеспрямованого впливу на умови й фактори, від яких вона залежить. Система управління якістю продукції має багаторівневий комплексний характер. Вона забезпечує єдність і взаємозв'язок технічного, організаційного, економічного, соціального і правового аспектів [25].

Україна, формуючи свою систему управління якості продукції, може користуватися зарубіжним досвідом таких країн, як Японія та США. Такий підхід зменшить витрати на власні розробки системи управління якістю та допоможе уникнути помилок.

Таким чином, підприємство повинне удосконалювати свою систему управління якості, яка повинна орієнтуватися на споживача, враховувати особливості конкретної продукції, поєднувати забезпечення управління і поліпшення якості, застосовувати міжнародні стандарти та зарубіжний досвід інших країн.

Отже можна сказати, що приймаючи до уваги специфіку й особливості досвіду США та Японії щодо питання формування системи управління якістю , ряд напрацювань і положень може бути застосований і в нашій країні, але з врахуванням специфічного менталітету українців.



ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Бичківський Р.В., Столярчук П.Г., Гамула П.Р. Метрологія, стандартизація, управління якістю і сертифікація: підруч.-Львів:вид-во Нац.ун-т «Львівська політехніка». 2004р. - 500с.

2. Весперіс, С.З. Закордонний досвід управління якістю [Текст] / Сучасна економічна наука:теорія та практика: збірник тез наукових робіт Міжнародної науково-практичної конференції (26-27.10.2012 р., м. Одеса). - Одеса: Центр економічних досліджень та розвитку, 2012. - С. 47-49.

3. Віткін Л,, Лаптев С, Нормативне забезпечення системи якості // Стандартизація, сертифікація, якість - 2003 р. - №4

4. Гончарук Т.І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості / Актуальні проблеми економіки. 2004 р.

5. Горбашко Є.А. Управління якістю: навч.посібник. СПб:Пітер,2008 р.-

6. ГРиньова В.М. Організація виробництва: підручн. - Київ: Знання, 2009 р. -582 с.

7. Декрет Кабінету Міністрів України «Продержавний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил і відповідальності за їх порушення» ВВР №23 1993р. зі змінами та доповненнями від 29.06.2010р.

8. ДСТУ ISO 9004 - 2001. Системи управління якістю. Настанови щодо поліпшення діяльності: Введ. з 2001-10-01 - 52 с.

9. Електронний ресурс : www.pidruchniki.com/ekonomika

10. Еліферов У.Р. Управління якістю: посібн. для ВУЗів -5-те вид., - М: Омега - Л., 2008 р. - 399с.

11. Закон України «Про метрологію і метрологічну діяльність», 11.02.1998р

12. Закон України «Про стандартизацію», 17.05.2001р.,ВВР

13. Іванілов О.С. Економіка підприємства: підруч./К.: Центр учбової літератури. 2009р. - 728 с.

14. Малюта Л.Я. Забезпечення якості продукції - необхідна умова підвищення конкурентоспроможності підприємства та його продукції в сучасному ринковому просторі \ Економіка.Фінанси.Право. - 2008р. - №9 -11-15 с.

15. Мироненко О.В.Особливості сучасної системи управління якістю продукції. Електронний ресурс: www.edou.edu.ua

16. Момот А. И. Менеджмент качества и элементы качества/ 2-е изд. - Донецк: Норпд - пресс, 2005 - 320 с.

17. Освітній портал: www.osvita.org.ua

18. Пономарьова О.С. Вплив якості продукції на конкурентоспроможність підприємства// Економіка.Фінанси.Право - 2009 р. - №5

19. Салімова Т.А. Управління якістю: підручн. - М: Омега - Л.,2008 р. -414 с.

20. Соловйова Г.В. Удосконалення систем управління якістю і конкурентоспроможності продукції підприємства /Економіка:реалії часу, - 2013 р. №1, 201-206 с.

21. Стадченко Н.М., Стадченко Л.М. Управління якістю на прикладі японських підприємств. Електронний ресурс : www.rusnauka.com

22. Теслюк Н.П. Стратегії підприємства по досягненню конкурентних переваг// Економіка.Фінанси.Право - 2005 р. №11

23. Ткачук О.В. Корпоративний імідж-важлива складова успіху банку//Держава та регіони. - 2006р. - №6 - 247-299 с.

24. Труш Ю.Л. Якість продукції як економічна категорія/ Наукові праці НУХТ - К.:2009р. -99 с.

25. Холявка Я.А. Зарубіжний досвід управління якістю. //Економічні науки/Облік і аудит. - 20123 р. - 2 ст

26. Шадрін А.Д. Моделювання оцінки якості / Стандарти і якість - 2004 - №11 - 34-43 с.

27. Шаповал М.І. Менеджмент якості: підруч. - К.: тов-во «Знання», КОО, 2003р. - 475 с.

28. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. «Новий Світ», Львів 2003р. -264 с.

Размещено на Allbest.ru