Міжфірмова інтеграція підприємств агропромислового комплексу України - відповідь на виклики глобальних трендів

Як правило, галузі, пов'язані з сільським господарством, розглядаються як низько технологічні з традиційним підходом в організації та управлінні. Проте глобальні тренди розвитку сільського господарства та агропромислового комплексу, які відстежуються OECD-FAO до 2020 року (уповільнення темпів виробництва за стабільного зростання попиту, помірне зростання цін на сільськогосподарську продукцію, зростаючий експорт з країн, що розвиваються, а також спеціалізація виробництва за конкретними країнами), визначають потребу підприємств АПК в нових інноваційних підходах, зокрема до формування доданої вартості на основі міжорганізаційних зв'язків.

Відповідно до прогнозів OECD уповільнення темпів виробництва торкнеться рослинництва та тваринництва. Водночас країни, що розвиваються, маючи в наявності потенціал підвищення врожайності, будуть залучати інвестиції в аграрний сектор і досягати більш високих темпів зростання. На противагу уповільненню темпів виробництва у світі очікується щорічний стабільний ріст попиту на продукти, згенеровані сільськогосподарською галуззю, в розмірі 1,8%, який буде забезпечуватися за рахунок зростання населення, урбанізації, поліпшення якості життя, а також, відповідно, зміни структури споживання продуктів харчування. Найбільш високі темпи зростання споживання на душу населення очікуються у Східній Європі та Центральній Азії [5].

Загальне зниження темпів зростання у виробництві продукції рослинництва і тваринництва на тлі стабільного попиту буде супроводжувати помірне зростання цін [5; 6, с. 5]. У прогнозному періоді (до 2022 року) країни з економікою, що розвивається, внаслідок інвестицій в сільське господарство будуть займати левову частку експорту серед позицій кормового зерна, рису, олійних культур, олії, цукру, яловичини, птиці та риби. Внаслідок таких процесів частка розвинених країн на світовому сільськогосподарському ринку буде продовжувати знижуватися, але при цьому вони залишаться основними виробниками пшениці, бавовни, свинини та більшості молочних продуктів. При цьому зростання зернових культур на 57% забезпечать країни, що розвиваються; зростання олійних культур на 2,1% відбудеться за рахунок урожайності; збільшення виробництва цукру досягнуть завдяки орієнтації на індійську та бразильську цукрову тростину. Також з темпами 4,3% за рік збільшиться зростання виробництва етанолу та біодизельного палива, на виробництво яких будуть задіяні 28% відходів цукрового виробництва, 15% олійних культур і 12% фуражного зерна [5].Проте доля підприємств АПК України на світовому ринку залишається незрозумілою; динаміка експорту продукції за період 2012-2015 років з урахуванням середньозважених світових цін свідчить про низьку конкурентоспроможність його галузей.

Так, недостатній рівень конкурентоспроможності та сировинний експорт (до 60%), втрати від диференціації цін призвели до недоотримання Україною експортної виручки від сільськогосподарської продукції в 2014 році у 3,292; у 2015 році - 9,485 млрд. дол. США.

Недоотримана від експорту продукції АПК валюта тільки за 2015 рік могла забезпечити переозброєння переробних підприємств комплексу до 80-90%, що дало б змогу довести сільськогосподарську продукцію до стану глибокої переробки. З 2017 року АПК України не буде мати можливості нарощувати обсяги експорту через зниження обсягів виробництва та стримування попиту на сільськогосподарську сировину [7].

В умовах «замороженого» попиту, нарощення експорту продовольчих товарів з України можна досягти, лише підвищивши конкурентоспроможність підприємств АПК за допомогою додаткової ренти, здобутої через створення ланцюжка вартості.

Дослідники стверджують, що в сучасних умовах стійке функціонування можуть забезпечити тільки великі підприємства, організації та об'єднання, які мають різні форми міжорганізаційної інтеграції (агрокорпорації, союзи, холдинги, сільськогосподарські кооперативи тощо) [1]. Ланцюжки створення вартості в сільському господарстві забезпечуються додаванням цінності до первинної сільськогосподарської продукції (сировини), об'єднавши її з іншими ресурсами, серед яких слід назвати інструменти, кадри, знання, навички, іншу сировину, матеріали або інші первинні продукти. Завдяки проходженню продуктом декількох етапів такого ланцюжка його вартість зростає. Ключовий внесок в аналізі ланцюжка вартості полягає в поняттях «модернізація», «придбання технологічних, інституціональних і ринкових можливостей для підвищення конкурентоспроможності або зрушень у вищезгаданих видах діяльності» [3, с. 4]. ринок продовольство агропромисловий український

Джерело: сформовано автором за [4]

Отже, фактично створення ланцюжка вартості здійснювалося за принципом «згори донизу», де переробні підприємства-монополісти АПК прагнули забезпечити на постійній основі своє виробництво якісною сировиною за дешевими трансферними цінами.

Оскільки український продовольчий ринок замалий для реалізації обсягу продукції вітчизняних агрохолдингів, а рівень технологічної оснащеності їх переробних підприємств низький, єдиний вихід для них - розбудова логістичних центрів для експорту якісної продовольчої сировини на світові ринки.

Таку спрямованість підтверджують результати опитування керівників найбільших агрохолдингів України, проведені асоціацією «Український клуб аграрного бізнесу», які свідчать про дві групи мотивів, що рухали ними до створення холдингів [9]:

Тобто в створенні корпорацій ланцюжок доданої вартості був усунутий з першопричин, що свідчить про малу увагу до додаткової ренти в розбудові їх стратегії.

До того ж практично всі агрохолдинги пріоритетом у своїй діяльності ставлять механічне накопичення земельного банку на основі довгострокової оренди, що визначається непрозорим механізмом права власності на землю та мораторієм на її продаж. Така стратегія, на перший погляд, здається безпрограшною. Дійсно, збільшення земельного ресурсу та сприятлива кон'юнктура дають можливість отримувати прибутки холдингам в галузях, де Україна є одним із світових лідерів. Проте середня рентабельність операційної діяльності великих та середніх підприємств АПК склала в 2016 році лише 2,2% [10].

З одного боку, це є свідченням гарантування ефективності діяльності підприємств, що входять до структури холдингів; з іншого боку, це свідчить про низьку конкурентоспроможність підприємств аграрного сектору та формування більшості агрокорпорацій у вигляді експортних центрів сільськогосподарської сировини з орієнтацією більше на горизонтальну (охоплення однотипних підприємств однакового технологічного циклу), ніж на вертикальну, інтеграцію (об'єднання підприємств в технологічний ланцюжок з розширеними можливостями створення додаткової вартості).

Таким чином, українським агрокорпораціям необхідно працювати над поглибленням ланцюжка створення доданої вартості на основі міжфірмової взаємодії в межах своєї структури, забезпечувати її зростання у вертикальному напрямі.

Аналіз українських агрохолдингів як вертикально-інтегрованих структур дав можливість виділити чотири типові моделі їх функціонування (табл. 2).

Таблиця 2

Типові моделі вертикально-інтегрованих структур в АПК України

Типовим представником першої української моделі вертикально-інтегрованих структур АПК є група “PLC Ukrlandfaiming”, в підпорядкуванні якої знаходитьсянай- більший у країні та восьмий у світі банк родючого чорнозему площею 654 тис. га. Серед головних напрямів бізнесу на 2017 рік слід назвати вирощування зернових культур (38%), виробництво яєць (33%), виробництво м'яса, дистрибуція (16%). Холдинг споживає широкий спектр сировини, матеріалів та послуг, постачання яких забезпечує за допомогою конкурсів та закупівель із укладанням контрактів на довгостроковій основі з пріоритетами мінімізації ризиків, ціни та високої якості [11].

Вертикально-інтеграційна взаємодія між підприємствами холдингу характеризується невисоким ступенем переробки сільськогосподарської продукції та забезпечується спеціалізованими структурами (машинно-тракторними станціями, елеваторами), що обслуговують холдинг та сторонні сільськогосподарські підприємства.

Дослідження функціонування корпорацій вказують на те, що «основною умовою збереження цілісності корпорації (як підприємницької одиниці) є наявність ефекту синергії. У разі відсутності синергії така структура деградує, особливо коли зростання корпорації відбувається за рахунок злиття і поглинання» [2]. Отже, як і більшість корпорацій, що є переробниками сільгосппродукції, «Миронівський хлібопродукт» має спрямовувати свої зусилля на поглиблення ланцюжка створення доданої вартості, оскільки синергетичний ефект в даній моделі досягається лише ефектом масштабу.

До четвертої моделі вертикально-інтегрованих структур АПК в Україні належать агркорпорації “Kemel”, “Agrotrade”, «Агромарс», які характеризуються глибоким ступенем переробки сільськогосподарської сировини та бездоганною реалізацією взаємодії між підприємствами холдингу та мережами постачальників сільськогосподарської сировини. Завдяки використанню можливостей вертикальної інтеграції та формуванню ядра компанії в напрямі експортних поставок соняшникової олії та зерна забезпечуються довгострокові конкурентні переваги, а також формування на базі агрохолдингу бізнес-мережі. Таким чином, інфраструктура компанії успішно поєднує українських фермерів (невеликих сільгоспвиробників) з глобальними ринками через ланцюжок експортних поставок зерна на основі мережевої взаємодії. Протягом останніх років агрохолдинг “Kernel” активно інвестує в інфраструктурні об'єкти підтримки АПК, зокрема в підприємства з переробки та зберігання зернових та елеваторів.

Мережева структура ведення бізнесу передбачає операції від закупівлі зернових культур у фермерів або внутрішніх виробництв, перевезенні, їх обробці та зберіганні на основі укладених контрактів, просуванні продукції на міжнародні ринки через власні глибоководні термінали на Чорному морі. Прибутковість бізнесу агрохолдингу “Kernel” визначається не світовими цінами, а фізичною пропозицією та інфраструктурою. Вертикальна інтеграція в цьому випадку дає змогу перенести прибутки з однієї стадії виробництва на іншу шляхом трансфертного ціноутворення, отже, керувати прибутком цілої компанії. Незважаючи на основні відмінності між моделями вертикально-інтегрованих структур АПК України (за винятком четвертої), їм властиві такі спільні риси:

Ш значні земельні ресурси (земельний банк, розмір якого активно продовжують нарощувати практично всі учасники, що пояснюється боротьбою за земельний ресурс та періодом накопичення земельних ресурсів у зв'язку з їх дешевизною);

Ш досить низький ступінь переробки сільськогосподарської продукції;

Ш орієнтація на зернові та олійні культури з подальшим їх експортом.

Список використаних джерел

Размещено на Allbest.ru