Роль формальних і неформальних інститутів у формуванні секторальної структури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка

Роль формальних і неформальних інститутів у формуванні секторальної структури

Е.В. Прушківська

кандидат економічних наук, доцент, докторант

Постановка проблеми і її зв'язок із найважливішими науковими та практичними завданнями. Економічні та соціальні процеси, які відбуваються на світовому та національному рівнях, не залишають осторонь як пересічних громадян, так і науковців. Одні нації вважають неможливим життя в епоху змін; інші, навпаки - зміни розцінюють як джерело розвитку. Не будемо шукати середини між оптимістичною та песимістичною точкою зору, а поглянемо на це через призму історії розвитку людства.

Весь цивілізаційний рух суспільства свідчить про постійні зміни, які відбуваються безперервно та мають різноплановий характер: від внутрішніх духовних змін самої людини до перетворень навколишнього світу в цілому. За останні 20 років в Україні, як і в світі, відбуваються стрімкі зміни в соціальному та економічному просторі. Об'єктивні глобалізаційні процеси, які охопили весь світ, неоднозначно впливають на розвиток національної економіки. Але, слід зазначити, що глобалізація не нівелює і не ліквідовує національні кордони в прямому розумінні цих процесів. Світове господарство сьогодні складається із сукупності взамопов'язаних національних економік. Таке розуміння сучасних тенденцій мотивує національні господарства на розвиток з врахуванням національних особливостей та світових процесів. Це завдання є нелегким і потребує постійного пошуку креативних шляхів вирішення. Шукаючи нові джерела розвитку та економічного зростання, світова наукова думка дійшла висновку, що не тільки від ресурсної складової залежить економічне зростання країни, а й від інституціональної. Її дослідження у вітчизняній науці сьогодні значно активізувалося і охоплює широке коло питань - від аналізу інститутів до інституціональної архітектоніки. Однак, українські науковці, працюючи у сфері дослідження інституціональної складової розвитку, досить мало уваги приділяють проблемі відповідності формальних і неформальних інститутів та їх впливовості на формування секторальної структури національної економіки.

Метою статті є виявлення впливу формальних і неформальних інститутів на секторальну структуру національної економіки, що дозволить забезпечити прогресивність її розвитку, в процесі руху до постіндустріального суспільства.

Виклад основного матеріалу. Основоположник історичної школи Г. Шмоллер сформулював генетичний код до дослідження національної економіки. На його думку господарство країни формують соціально-історичні, національно-психологічні та антропологічні фактори. Вчений вперше звернув увагу на «економічну психологію» тієї чи іншої нації, яка надає неповторність та унікальність національній економіці окремої країни. Г. Шмоллер доводив, що в економічній політиці не може бути універсальних правил і рішень, придатних для всіх країн і всіх часів [1].

Цю ідею розвивав також в своїх працях М. Вебер, який підкреслював, що із історії неможливо виділити всезагальні, а тим більше однолінійні закони економічного розвитку. Він виокремлював унікальність протестантської ментальності в розвитку капіталізму, а також виділяв роль «традиціоналізму» життя в інших країнах і показував неможливість швидкої капіталістичної модернізації периферії світового господарства того часу [2]. Представники історичної школи акцентували увагу на національній різнорідності розвитку країн з урахуванням ролі неекономічних факторів в національній економіці та модернізації капіталістичного суспільства. Ідеї історичної школи щодо розвитку національної економіки знайшли своє продовження у інституціональній економічній теорії таких вчених: Т. Веблен, А. Тойнбі, В. Ойкен, Дж. Коммонс, Г. Мюрдаль, Д. Норт, Г. Хофстед, Р. Коуз та інші.

Серед українських вчених, які досліджують національну економіку з точки зору інституціональної економічної теорії, можна виділити таких, як: В. Базилевич, В. Дементьєв, А. Гриценко, І. Крючкова, В. Тарасевич, А. Ткач та інші [3-5].

Завдяки дослідженням цих науковців, в теорії набула розповсюдження ідея про те, що на формування національної моделі економіки та її структуру впливають дві групи факторів: ресурсні та інституціональні. За своєю природою ресурсні фактори є об'єктивними, а за функціональним призначенням - формують багатство нації. Інституціональні фактори є суб'єктивними, оскільки їх обрання і дієвість залежить від свідомого чи стихійного вибору суспільства. Формальні та неформальні інститути визначають механізм використання об'єктивних ресурсів для створення національного багатства.

Підтвердженням цього є точка зору Р. Нуреєва, який стверджує, що «створені людьми інститути та організації - це не тільки «виробничі відносини», які нібито повністю залежать від продуктивних сил. Інститути й організації самі є важливим економічним ресурсом, від якого сильно залежить ефективність використання і будь-яких інших ресурсів» [6, с. 41]. Різноманітність формальних та неформальних інститутів, а також їх співіснування в різні історичні періоди певної країни є одним із критеріїв формування структури національної економіки загалом, та секторальної структури, зокрема. Трьохсекторна модель, теоретичну основу якої заклав К. Кларк, характеризує стадію економічного розвитку національної економіки в процесі історичного руху. Сучасні світові тенденції знаменуються рухом до постіндустріального суспільства і переважанням для більшості країн, третинного сектору у структурі їхньої ВДВ (валової доданої вартості). Україна не є винятком і також рухається в цьому напрямку. Про це свідчать співвідношення між первинним, вторинним і третинним сектором (табл. 1).

Таблиця 1. Структура ВДВ у розрізі трьох секторної моделі (% в основних цінах)

Дані таблиці свідчать, що в Україні третинний сектор за 20 років збільшився в 2,5 рази, тоді як в розвинених країнах спостерігається поступове зростання цього сектору: в Німеччині - в 1,1 рази, Японія - 1,2, Об'єднане королівство (Великобританія) - 1,1 рази.

Ми пропонуємо на основі методологічного підходу Р. Барра розглядати секторальну структуру через призму економічного цілого та моделі функціонування. Економічне ціле в цій моделі позиціонується нами як співвідношення між секторами (первинний вторинний третинний), а дієвість формальних та неформальних інститутів за такого підходу буде забезпечувати модель функціонування.

За Д. Нортом: формальні інститути - це закони та правила, які офіційно закріплені та є обов'язковими для виконання; неформальні інститути-це традиції та норми поведінки, які вважаються загальноприйнятими, але їх офіційно ніхто не закріплює [7, с. 12].

У теоретичних та емпіричних дослідженнях вчених найбільш розповсюдженим є розгляд формальних інститутів через правові та регулюючі інститути [8, c. 36]. Функції цих інститутів полягають у формуванні сукупності механізмів та правил, які забезпечують: перерозподіл ресурсів в економіці, залучення нових інвестицій, підготовку трудових ресурсів, формують систему стимулів для підвищення ефективності національної економіки. Правові інститути через судову, законодавчу та адміністративну систему опосередковано впливають на формування структури національної економіки в цілому, та секторальної структури, зокрема. Щодо регулюючих інститутів, то їх функції зводяться до контролювання різних сторін діяльності економічних суб'єктів. Наприклад, регулювання зовнішньої торгівлі безпосередньо впливає на секторальну структуру. Зокрема, стимулювання чи обмеження експорту (імпорту) тих чи інших галузей буде віддзеркалюватися на співвідношеннях у секторальній структурі. Наприклад, стимулювання експорту сировинних галузей в українській економіці збільшує їх частку у первинному секторі та поглиблює диспропорційність національної економіки. Іншим прикладом є низькі митні тарифи на імпорт товарів кінцевого споживання, які також зменшують частку оброблювальних галузей, як правило, у вторинному секторі.

Необхідно зауважити, що переважна більшість формальних інститутів, які забезпечують функціонування національної економіки на сучасному етапі не є «вирощеними» в Україні, а механічно перенесені із інших моделей економіки. Тому, вони не формують прогресивну структуру, а в основному поглиблюють диспропорції. Слід враховувати висновки вчених, які доводять, що формальні інститути не можуть бути скопійованими з інших країн, а повинні бути адаптованими до неформальних інститутів даної країни [9].

Загальноприйнятим серед представників інституціональної школи є те, що неформальні економічні інститути називають господарською культурою. Господарська культура (країни) - це сукупність традицій та цінностей, які впливають на господарську поведінку економічних суб'єктів.

Основними елементами господарської культури є стереотипи споживання, організаційні форми, принципи взаємодії господарюючих суб'єктів (рівності, дискримінації, справедливості), релігійний світогляд, трудова етика, відношення до зарубіжного досвіду (рис. 1).

Рис. 1. Елементи господарської культури

Важливим фактором формування секторальної структури є стереотипи споживання. Про це свідчить мікроекономічний аналіз поведінки споживачів в постіндустріальних і доіндустріальних країнах. Наприклад, для постіндустріальних країн характерна психологія престижного споживання, де загальноприйнятим є різноманітність та надмірність споживання благ, модні тенденції, попит на товари та послуги, які мають високий коефіцієнт еластичності за доходом. Для доіндустріальних країн домінуючою є психологія прожиткового мінімуму, за якої обсяг споживання благ не стимулює економічне зростання та розвиток нових галузей.

Якщо розглядати стереотипи через призму цивілізаційного руху суспільства від первинного до вторинного і третинного сектору, то слід зазначити, що попит на послуги зростає більш швидшими темпами, тобто сприяє розвитку третинного сектору, ніж попит на товари двох інших секторів (цю тенденцію спостерігав ще Е. Енгель наприкінці ХІХ століття, а згодом описував і український вчений Є. Слуцький на початук ХХ ст.). Разом з цим, стереотипи споживання проектують також відношення і до праці, і до багатства та інших елементів господарської культури.

Важливо зазначити, що на господарську культуру здіцснює вплив ще й тип економічної системи. Зокрема, в ринковій економіці вищезазначені елементи господарської культури діють за одними принципами, в централізовано-плановій - за іншими. Прикладом цього слугують суперечності, які виникають в сучасній економіці України. Зокрема, якщо в централізовано-плановій економіці формувались ставлення до праці як до основного джерела матеріального збагачення, то при формуванні ринкової економіки у представників українського суспільства (в основному молоді) сформувалося «розмите» відношення до праці і до матеріального багатства (грошей). Зокрема, гроші не заробляють, а отримують в результаті спекулятивних операцій (біржові операції, мережева торгівля та інші), ігрового та модельного бізнесу, тощо.

Сьогодні в Україні одночасно відбуваються два процеси: формування постіндустріальної економіки (цивілізаційний процес) та ринкової економіки (зміна економічної системи). Ці два процеси не є протилежними, але їх вплив на поведінку людей не однозначний і потребує дослідження у площині міждисциплінарності. Невисока результативність ліберальних реформ в Україні змусила наукову спільноту впевнитись у тому, що реальна економіка - це комплекс людських взаємодій. Кожна людина, яка вступає у економічні відносини з іншими людьми, діє згідно своїх соціально-психологічних спрямувань, які сформувалися у її свідомості протягом тривалого історичного розвитку під впливом географічних, демографічних, економічних, соціальних і культурологічних умов життєдіяльності. Основу соціально-психологічних спрямувань особистості складають соціокультурні цінності, які у економічній сфері визначають відношення людини до багатства, праці, влади, свободи тощо. На основі цінностей формуються неформальні інститути суспільства.

Виявлення й врахування цих соціально-психологічних спрямувань відіграє досить важливу роль, оскільки дозволяє виробити і застосувати такі заходи державного впливу на перебіг економічних процесів, які відповідають «духу» певного народу, сприяють кумуляції його енергії на розбудову нової реальності. Отже, дослідження неформальних норм, особливостей економічної свідомості суб'єктів є особливо актуальними для України.

Для діагностики цих важливих характеристик розроблено ряд методологічних підходів, на особливу увагу з яких заслуговують методики Ш. Шварца, О. Дайнеки, Н. Лєбедєвої, О. Потьомкіної, М. Рокича [10-11]. В Україні дослідження індивідуальних цінностей у їх зв'язку з соціально-економічним розвитком здійснювалося тільки за методикою Ш. Шварца [12].

Автор у складі наукової групи ДВНЗ «Національний гірничий університет», яка проводила у жовтні 2009 - серпні 2010 рр. дослідження цінностей пересічних українців згідно плану бюджетної науково-дослідної роботи «Економічний світогляд українського суспільства у період трансформаційних змін» (номер державної реєстрації 0110U001828), здійснила (сумісно з Н.І. Литвиненко та Г.М. Пилипенко) психологічний вимір компонентів економічної свідомості населення за методикою О. Потьомкіної.

Обсяг вибірки становив 2058 респондентів. Опитуванням було охоплено всі області України (згідно районування за В. Поповкіним), а кількість анкетованих визначили пропорційно кількості населення кожного з регіонів. Серед респондентів були різні за освітою, віком, професійною спрямованістю та соціальним статусом прошарки населення, в основному, жителі обласних і районних центрів України. У складі вибірки - 44 % чоловіків і 56 % жінок, що приблизно відповідає тій віковій та статевій структурі населення, яка склалася на сьогодні в країні. Дослідження здійснювалось шляхом персонального опитування респондентів.

Оцінка соціально-психологічних спрямувань здійснювалась за 11 бальною шкалою, де 0 - це відсутність даного соціально-психологічного спрямування, а 10 - найвищій рівень цього спрямування. Отже, нормальний емоційний рівень складає 5 балів.

Окремо розраховано кількість осіб у процентному виразі для яких рівень спрямування ? 5 та ? 5, що дозволяє зробити висновки щодо переважної орієнтації індивідууму.

Для оцінки загального рівня соціально-психологічного спрямувань в країні нами було вирахувано індекси по окремим спрямуванням. Ці показники дозволяють провести порівняння з нормальним емоційним рівнем кожної настанови та виявити відхилення.

Пара «праця-гроші» оцінювалась виходячи із системи нерівностей:

1) праця ? 5 ? гроші ? 5 - орієнтація на працю без залежності від винагородження (дисгармонічна орієнтація)

2) праця ? 5 ? гроші ? 5 - прагнуть збільшення добробуту без залежності від інтенсивності власної праці (дисгармонічна орієнтація)

3) праця ? 5 ? гроші ? 5 - інтенсивність праці залежить від зростання винагороди (добробуту) (високомотивовані гармонійно)

4) праця ? 5 ? гроші ? 5 - особи яких мало приваблює і праця, і гроші (низько мотивовані)

Таблиця 2. Соціально-психологічні спрямування на працю-гроші у мотиваційній сфері за методикою О.Ф. Потьомкіної

Розглядаючи спрямування «гроші-праця» (табл. 2), виявляємо певну закономірність: найбільш замотивованими на гроші (збагачення) та працю одночасно є Західноукраїнський район (21,07), Центрально-Український (20,05), Причорноморський (17,11), а найнижчу мотивацію мають Донецько-Придніпровський (15,6) та Північно-східний (14,88) райони. Ці факти дають впевненість у тому, що розвиток нових галузей економіки та модернізація існуючих, які працюють на внутрішній ринок (тобто галузі, що задовольняють внутрішній попит), буде найбільш сприятливими в регіонах, які гармонійно замотивовані на працю й на збагачення (праця ? 5 ? гроші ? 5), оскільки шляхом ланцюжкової реакції зароблені гроші будуть спрямовуватися в ці галузі шляхом стимулювання попиту на товари та послуги.

Відношення до праці та багатства можна також розглядати через призму формування малого та середнього бізнесу, який є переважно основою розвитку сервісних галузей (третинний сектор), галузей легкої та харчової промисловості (вторинний сектор). Тобто мається на увазі, що люди, які гармонійно замотивовані до праці та грошей, будуть розвивати власний бізнес, тобто працювати та збагачуватися одночасно. Оптимістичною думкою є те, що буде відбуватися матеріальне та духовне зростання одночасно.

Формування прогресивної секторальної структури національної економіки забезпечується дієвістю формальних і неформальних інститутів. Формальні інститути, як діють в економіці України не забезпечують формування прогресивної структури, а в основному поглиблюють диспропорції, оскільки механічно перенесені із інших моделей економіки. Нагальною потребою є адаптація формальних інститутів до особливостей національної економіки в межах неформальних правил.

Дослідження соціокультурних цінностей в національній економіці через елементи господарської культури дозволяє виявити соціально-психологічні орієнтації особистості, що проявляються у ставленні до праці, до матеріального збагачення, та які покликані закласти фундамент інституціональної складової національної економіки. В ході дослідження були виявлені регіональні відмінності у ставленні до праці та багатства, які слід враховувати при формуванні стратегії структурної політики національної економіки. Історично сформовані соціокультурні цінності необхідно використовувати як джерело розвитку національної економіки.

Потребують подальшого дослідження соціокультурні цінності таких регіонів: Донецько-Придніпровський та Північно-східний, де спостерігається низький рівень замотивованості до праці та грошей. Оскільки в цих регіонах зосереджений в основному промисловий потенціал, який потребує модернізації на сучасному етапі та є основною складовою секторальної структури. Відсутність нових соціокультурних цінностей ставлення до грошей та багатства унеможливлює проведення політики неоіндустіалізації, яка буде запорукою покращення секторальної структури економіки України.

Список використаної літератури

секторальний економіка традиціоналізм

1. Основы общего учения о народном хозяйстве (Grundriss der allgemeinen Volkswirtschaftslehre), Bd 1-2, Lpz., 1900-04, 2 Aufl., Bd 1-2, Munch., 1923.

2. Вебер М. Хозяйство и общество / М. Вебер; пер. с нем. под научн. ред. Л.Г. Ионина. М.: Изд-во ГУ ВШЭ, 2007. - 377 с.

3. Гриценко А.А. Институциональная архитектоника: объект, теория и методология / А.А. Гриценко // Постсоветский институционализм. -- Донецк: Изд-во «Каштан», 2005. -- С. 49--74.

4. Ткач А.А. Інституціональна економіка. Нова інституціональна економічна теорія / А.А. Ткач -- К.: Центр учбової літератури, 2005. -- 304 с.

5. Дементьев В.Е. Теория национальной экономики и мезоэкономическая теория / В.Е. Дементьев // Российский экономический журнал, 2002, № 4, с. 71-82.

6. Национальная экономика / под. общ. ред. Р. Нуреева. - М: ИНФРА-М, 2010. - 655 с.

7. Норт Д. Інституції, інституційна зміна та функціонування економіки / Д. Норт; пер. З англ. І. Дзюб. - К.: Основи, 2000. - 198 с.

8. Анализ институциональной динамики в странах с переходной экономикой / Л.М. Фрейнкман, В.В. Дашкеев, М.Р. Муфтяхетдинова - М.: ИЭПП, 2009. - 252 с.

9. Berkowitz D. The Transplant Effect / D. Berkowitz, P. Katharina, R. Jean-Francois // The American Journal of Comparative Law - 2003, Vol. 51. - No. 1.

10. Дайнека О.С. Экономико-психологические последствия переходного периода / О.С. Дайнека // Общество и политика: Современные исследования, поиск концепций / Под ред. В.Ю. Большакова - Спб.: СпбГУ, 2002. - 342 с.

11. Лебедева Н.М. Культура как фактор общественного прогресса / Н.М. Лебедева, А.Н. Татарко. - М.: ЗАО «Юстицинформ», 2009. - 408 с.

12. Магун В. Жизненные ценности населения: сравнение Украины с другими европейскими странами / В. Магун., М. Руднев // Украинское общество в европейском пространстве: под ред. Е. Головахи, В. Макеева. - К.: Суспільство, 2007. - 246 с.

Размещено на Allbest.ru