Сучасний стан фінансового забезпечення та шляхи розвитку оборонно-промислового сектору економіки України

Враховуючи високий рівень інфляції вітчизняної економіки, для більш глибокого аналізу частки фінансування потреб вітчизняної армії у структурі державного бюджету вважаємо за доцільне здійснювати такий аналіз у цінах станом на 31 грудня 2013 р. Приклад здійснення приведення цін до показника 2013 р. зображено в табл. 1.

Отже, приведений розмір видатків Державного бюджету України за 2005 р. перевищує відповідне номінальне значення більше ніж удвічі. Тому надалі аналіз динаміки абсолютних показників ми здійснюватимемо у цінах грудня 2013 р.

На думку фахівців, одним із найважливіших показників, які дають можливість проаналізувати пріоритетність видатків на забезпечення військової безпеки держави, є відношення видатків на потреби Міністерства оборони (в т.ч. на закупівлю та модернізацію озброєння) та загальних видатків державного бюджету. Динаміку відношення видатків Міністерства оборони України до сукупних видатків Державного бюджету України наведено на рис. 1.

Рис. 1. Частка видатків МО України у структурі видатків ДБ України, % [1-11]

фінансове забезпечення оборонний промисловий

Аналіз частки видатків Міністерства оборони України у структурі сукупних видатків Державного бюджету України свідчить про тенденцію до її зниження. Найвищого показника вона досягла у 2007 р. - близько 5,5 %, що пояснюється сприятливою економічною ситуацією в державі та цілеспрямованими діями керівництва Міністерства оборони України щодо підвищення рівня фінансування оборонних видатків. Водночас найнижчого свого показника дана частка досягла у 2008, 2010 та 2013 рр. - близько 3,6 %, що зумовлено суттєвим погіршенням фінансово-економічної ситуації в державі та частою зміною керівництва Міністерства оборони України.

Як свідчить практика фінансування збройних сил розвинених держав, частка видатків на утримання та розвиток армії становить не менше 2 % ВВП.

Складність дослідження фінансування армій іноземних держав полягає у частому приховуванні військових видатків. Так, фінансування медичного обслуговування військовослужбовців армії США відбувається не за рахунок програм утримання особового складу армії, а за рахунок програм охорони здоров'я, відповідальним виконавцем за які є Міністерство охорони здоров'я США. На рис. 2 зображено орієнтовні військові затрати провідних держав світу у вигляді відсоткової частки ВВП.

Рис. 2. Видатки провідних держав на утримання та розвиток армії, % ВВП [12, 13]

Водночас аналіз оборонного бюджету України показує, що його розмір коливається у межах 0,8--1,1 % від ВВП держави, що свідчить про значне недофінансування потреб вітчизняної армії.

Ще один важливий показник, який дає можливість охарактеризувати розвиток оборонно-промислового сектору вітчизняної економіки - частка видатків на закупівлю ОВТ у структурі оборонних видатків. Як показує аналіз, розподіл фінансових ресурсів, виділених на утримання та розвиток вітчизняної армії, є неефективним. Так, фінансування видатків на утримання особового складу армій провідних держав світу сягає близько 50 % сукупних оборонних видатків, водночас видатки на закупівлю, модернізацію ОВТ становлять не менше 30 %. Практика розподілу фінансових ресурсів, виділених на утримання та розвиток вітчизняної армії, засвідчує, що дана частка не перевищує 7 %. На рис. 3 зображено тенденцію зміни сукупних видатків МО України та видатків МО України на закупівлю ОВТ у цінах 2013 р.

Рис. 3. Динаміка видатків на закупівлю озброєння і військової техніки у структурі оборонного бюджету України, млн грн [1-11]

Як видно із графіка, трендові лінії сукупних видатків на Міністерство оборони України та видатків на закупівлю ОВТ мають різний нахил. За досліджуваний період тільки у 2007 р. рівень видатків Міністерства оборони на закупівлю зброї зіставляється з показниками мінімально необхідного рівня оборонного замовлення. Водночас даний показник у 2005, 2006, 2009 та 2010 рр. був критично низьким. Проведений аналіз дає можливість зробити висновки про відсутність єдиної чіткої позиції керівництва держави щодо фінансування видатків Міністерства оборони України, з одного боку, та про відсутність єдиної позиції керівництва Міністерства оборони України щодо необхідного рівня видатків на закупівлю ОВТ - з іншого. Можна також зробити висновок, що видатки на потреби Міністерства оборони України як складника видатків Державного бюджету України та видатки на закупівлю ОВТ як складника оборонного бюджету здійснюються за залишковим принципом.

Отже, на думку фахівців, недостатній рівень фінансового забезпечення оборонно-промислового сектору вітчизняної економіки є як тенденцією його розвитку, так і причиною інших негативних тенденцій розвитку даної галузі промисловості.

Фахівці зазначають, що після розпаду Радянського Союзу оборонно-промисловий сектор економіки України зазнав суттєвих змін. Ситуація дещо стабілізувалася тільки протягом останніх років. У 2006 р. керівництвом держави було заявлено, що уряд планує приватизувати понад 300 державних підприємств сектору із тодішніх 462. Зазначалося, що на 120 підприємствах працює від 1 до 20 осіб. Великих стратегічних підприємств мало б залишитися 128 [14]. Проте ці плани так і не були реалізовані. Нині вітчизняні підприємства оборонно-промислового сектору України мають різну форму власності. Структуру власності сукупного статутного капіталу підприємств даної сфери економічних відносин наведено на рис. 4.

Рис. 4. Структура власності статутного капіталу оборонно-промислового сектору економіки України [14]

Структура власності статутного капіталу підприємств оборонно-промислового сектору економіки України

Аналіз структури власності капіталу підприємств оборонно-промислового сектору економіки України показує, що в організаційно-управлінській структурі даної галузі переважають державні підприємства - 80 %, акціонерні товариства, в яких понад 50 % акцій належать державі, - 10 %, акціонерні підприємства із приватною власністю -- 10 % [14]. Таким чином, можемо зробити висновок, що нині оборонно-промислова сфера економічних відносин України значною мірою інтегрована у державний сектор економіки.

Слід зауважити, що за даними Центру досліджень армії, загальна кількість підприємств і організацій оборонно-промислового сектору економіки України, які частково залучені для виконання оборонного замовлення, становить 250 підприємств. Із них безпосередньо виробництвом ОВТ займаються близько 120 підприємств [14].

Безумовно, на виробництво ОВТ негативно впливає відсутність єдиного центру управління діяльністю підприємств оборонно-промислового сектору економіки України. Підприємства, які виробляють військову продукцію, розділені між різними міністерствами і відомствами. У сфері управління Міністерства промислової політики України перебуває близько 118 підприємств, 36 із яких - наукові інститути і конструкторські бюро.

Загальна кількість працівників, які працюють на підприємствах Міністерства промислової політики України, - 190 тис. [14]. Проте складна політична ситуація довкола Міністерства промислової політики України тільки посилює негативні тенденції розвитку оборонної промисловості.

У сфері управління Міністерства оборони України перебуває 39 ремонтних заводів. Загальна кількість працівників на них - 20 тис. [14].

В управлінні Національного космічного агентства України перебуває 27 підприємств, у т.ч. 7 науково-дослідних інститутів і конструкторських бюро, 13 заводів та 7 спеціалізованих підприємств. Загальна кількість працівників сягає близько 20 тис. [14].

При цьому різко збільшилася різниця між успішними експортно-імпортними підприємствами (40-50) і збитковими заводами (близько 200). Деякі успішні заводи зуміли перейти на комп'ютерне проектування з використанням сучасних передових технологій обробки інформації, освоїли методи наскрізного проектування, графічне проектування в тривимірному вимірі. Проте на більшості підприємств сектору ситуація залишається досить складною.

Фахівці зазначають, що для виробництва ОВТ підприємства оборонно-промислового сектору економіки України імпортують товари і матеріали із 16 країн. Від імпортних поставок майже повністю залежить діяльність 40 % підприємств галузі. Найкритичніша залежність від імпортних поставок склалася в авіабудуванні, моторобудуванні для авіатехніки та радіоелектроніці. Близько 60 % загального імпорту для потреб підприємств даного сектору економіки надходить із Росії. При цьому внутрішній ринок України використовує близько 10 % продукції сектору. Тоді як решта 90 % продукції експортується за кордон [14].

Водночас, на думку фахівців, сучасний стан оборонно-промислового сектору економіки України характеризується незбалансованістю структури виробничих потужностей, різким зниженням їх завантаженості, високим рівнем зношеності основних фондів (у середньому близько 70 %), низькою рентабельністю підприємств (у середньому на рівні 5-6 %) та низькими темпами оновлення виробничих потужностей [15-17]. Табл. 2 показує основні тенденції розвитку оборонної промисловості

Таблиця 2

Динаміка скорочення оборонної промисловості України [13, 14]

За даними, наведеними у табл. 2, можна зробити висновок, що основні показники, які характеризують оборонно-промисловий сектор економіки України, скоротилися за період незалежності України приблизно у 5 разів.

Таким чином, можемо зробити висновок, що оборонно-промисловий сектор економіки України після розпаду Радянського Союзу зазнав суттєвих змін. На нашу думку, саме різка зміна шляхів забезпечення сектору фінансовими ресурсами є основною причиною суттєвого скорочення обсягів його виробництва. На відміну від США та інших провідних держав, де фінансування даної галузі відбувається як за рахунок державного замовлення, так і за рахунок міжнародних контрактів на поставку ОВТ, фінансування оборонно-промислового сектору економіки України протягом усього свого існування (з середини минулого століття) не було збалансованим і використовувало тільки один із зазначених способів фінансування (до розпаду Радянського Союзу - за рахунок державного бюджету, після - за рахунок експортних надходжень).

Відсутність державного оборонного замовлення зумовила поступову переорієнтацію діяльності оборонно-промислового сектору економіки України на світовий ринок зброї. Протягом останніх двадцяти років оборонна промисловість України значною мірою була інтегрована у світовий ринок зброї і стала залежною від зовнішніх замовлень та обсягів постачання комплектуючих, матеріалів і сировини.

Український сегмент світового ринку ОВТ і нині визначається колишнім геополітичним впливом Радянського Союзу, міжнародною політикою Росії, США та частково інших провідних учасників ринку.

Основними покупцями української зброї залишаються Китай, Ірак і Азербайджан. За даними експертів SIPRI, в ці країни поставляються переважно українські бойові машини і ракети [18].

Отже, можна зробити висновок, що нині в оборонно-промисловому секторі економіки України існує чотири централізовані фінансові потоки загальним обсягом близько 1 млрд дол. США (ми вказуємо приблизну оцінку, оскільки конкретні цифри становлять комерційну, а в багатьох випадках і державну таємницю).

Основний потік, який оцінюється сумою близько 600 млн дол. США, проходить через Державну компанію з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт». Він утворюється за рахунок експорту озброєнь та військової техніки, більше половини якого припадає на нову продукцію, що виробляється підприємствами Міністерства промислової політики та Міністерства оборони України. Однак значну частину експорту все ще становлять надлишкові озброєння та військова техніка з арсеналів Міністерства оборони України.

Другий централізований потік проходить через Міністерство промислової політики України й оцінюється у 100 млн дол. США. Основний його складник - постачання ракет-носіїв для програми «Морський старт» та інших зовнішніх контрактів.

Третій централізований потік належить до діяльності «Авіаліній Антонова» - авіапідприємства, яке входить до складу державного підприємства «Авіаційний науково-технічний комплекс імені О. К. Антонова» (АНТК ім. Антонова). Він оцінюється у 100 млн дол. США та утворюється за рахунок надання послуг з авіа-перевезень великих вантажів в інтересах іноземних замовників, в основному європейських.

Четвертий потік має внутрішнє походження й утворюється за рахунок оборонного замовлення на закупівлю та модернізацію ОВТ, а також утилізацію боєприпасів і ракет. Його обсяг коливається в межах 20-200 млн дол. США щороку [19].

Поза рамками окреслених централізованих потоків діють окремі прибуткові підприємства, що мають право на експорт своєї продукції. Основними серед них є корпорація «Івченко-Прогрес», державне підприємство «Науково-виробничий комплекс газотурбобудування «Зоря-Машпроект», державна акціонерна холдингова компанія «Артем». Щорічний обсяг експорту їх продукції становить 100-200 млн дол. США [19].

Тривалий час ця система залишалась стабільною і влаштовувала більшість основних суб'єктів, що брали участь у здійсненні експорту військової техніки. Керівництво держави через нагляд за фінансовими потоками контролювало процес експорту, забезпечуючи виконання міжнародних і внутрішніх правил, що існують у цій сфері. Міністерства та відомства, до складу яких входили оборонні підприємства, отримували частку зароблених підприємствами коштів, не турбуючись про їх завантаження і, понад те, не виявляючи зацікавленості в їх ефективності. Спецекспортери отримували значні прибутки з торговельних операцій, не обтяжуючи себе виробничо-господарськими проблемами оборонно-промислового сектору економіки України. Проте протягом останніх років дана система продемонструвала свою недостатню ефективність. Існує багато негативних тенденцій розвитку вітчизняного оборонно-промислового сектору економіки України.

За таких умов можливими шляхами розвитку даної сфери економіки нашої держави є такі:

• визначення конкретних завдань, що стоятимуть перед оборонною промисловістю найближчим часом, і реорганізація сектору відповідно до цих завдань. Виконання зазначеного дасть можливість суттєво підвищити рівень ефективності функціонування даної сфери економіки нашої держави;

• суттєве збільшення державного оборонного замовлення, що зумовлено не тільки економічними, а й іншими потребами сьогодення щодо підвищення рівня боєготовності Збройних сил України та забезпечення територіальної цілісності нашої держави;

• поглиблення військово-технічної співпраці України із провідними державами світу, зокрема із державами-членами НАТО. Усе це має сприяти переходу вітчизняного оборонно-промислового сектору на новий рівень технологічного устрою виробництва, що дасть змогу не тільки забезпечити вітчизняну армію новітніми зразками озброєння, а й суттєво посилити вітчизняні позиції на міжнародному ринку ОВТ;

• збільшення обсягу експорту технологій виробництва товарів військового призначення та подвійного використання, що дасть можливість отримати додаткові фінансові ресурси та позитивно вплине на розвиток науково-прикладної компоненти оборонно-промислового сектору вітчизняної економіки;

• ліквідація значної кількості попередніх державних програм розвитку оборонно-промислового сектору економіки України та створення єдиної програми із призначенням єдиного відповідального виконавця за реалізацію такої програми, що значно підвищить ефективність державного управління даної сфери економічних відносин.

Висновки

Таким чином, за підсумками даного дослідження можемо зробити такі висновки.

По-перше, після розпаду Радянського Союзу українська влада так і не здійснила ефективних реформ розвитку вітчизняної оборонної промисловості. Внаслідок розриву вертикальних і горизонтальних виробничих та управлінських зв'язків таке поняття, як цілісний «оборонно-промисловий комплекс», нині втратило свій зміст і майже не використовується вітчизняними науковцями. Водночас українські підприємства, які виготовляють товари військового призначення та подвійного використання, становлять окрему сферу (сектор) економіки нашої держави, відносини в якій мають свої специфічні виробничі, управлінські, правові особливості.

По-друге, структурна модель підприємств оборонно-промислового сектору економіки України досі орієнтована на виконання державного замовлення. Проте відсутність мінімально необхідного рівня державних закупівель ОВТ зумовила орієнтацію виробництва продукції даної галузі на задоволення потреб світового ринку зброї. Аналіз видатків із Державного бюджету України засвідчує, що фінансування потреб Міністерства оборони України загалом та військової промисловості зокрема відбувається за залишковим принципом. Нині експорт військової техніки та продукції подвійного призначення є основним фінансовим джерелом розвитку вітчизняної оборонної промисловості.

По-третє, можливими шляхами розвитку оборонно-промислового сектору нашої держави є визначення конкретних завдань, що стоятимуть перед оборонною промисловістю найближчим часом, і реорганізація сектору відповідно до цих завдань, суттєве збільшення державного оборонного замовлення, поглиблення військово-технічної співпраці України із провідними державами світу, збільшення обсягу експорту військових технологій, ліквідація значної кількості попередніх державних програм розвитку оборонно-промислового сектору економіки України та створення єдиної програми із призначенням єдиного відповідального виконавця за реалізацію такої програми.

Подальші дослідження питань розвитку оборонно-промислового сектору економіки України мають бути сконцентровані на детальному аналізі кожного із зазначених шляхів його розвитку.

Список використаних джерел

1. Про Державний бюджет України на 2005 рік: закон України від 23.12.2004 р. № 2285-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

2. Про Державний бюджет України на 2006 рік: закон України від 20.12.2005 р. № 3235-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

3. Про Державний бюджет України на 2007 рік: закон України від 19.12.2006 р. № 489-V [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

4. Про Державний бюджет України на 2008 рік: закон України від 28.12.2007 р. № 107-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

5. Про Державний бюджет України на 2009 рік: закон України від 26.12.2008 р. № 835-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

6. Про Державний бюджет України на 2010 рік: закон України від 27.04.2010 р. № 2154-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

7. Про Державний бюджет України на 2011 рік: закон України від 23.12.2010 р. № 2857-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

8. Про Державний бюджет України на 2012 рік: закон України від 22.12.2011 р. № 4282-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

9. Про Державний бюджет України на 2013 рік: закон України від 06.12.2012 р. № 5515-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.zakon.rada.gov.ua

10. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

11. Біла Книга розвитку Збройних Сил України / Міністерство оборони України. - 2010 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/files/white_book/WB_2010.pdf

12. Стігліц Дж. Е. Економіка державного сектору / Дж. Е. Стігліц. - К.: Основи, 1988. - 854 с.

13. Романчук О. Час Україні рятувати армію, щоб армія врятувала Україну [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://universum.lviv.ua/archive/journal/2008/romanch_9_09.html

14. Згурец С. Оружие Украины / С. Згурец // Боевой Арсенал 2010. - К.: НИКА-Центр, 2010. - 100 с.

15. Артяков В. В. Офсет у системі військово-технічного співробітництва: Державно-правові аспекти управління економікою. - М.: Анкил, 2003. - 255 с.

16. БадракВ. ОПК України: локомотив, що стоїть на запасній колії / В. Бадрак, С. Згурець [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mil.in.ua/2012-11-03-00-10-43/2450-2010-07-30-20-24-58

17. Шевцов А. І. Актуальні проблеми реструктуризації оборонно-промислового сектору економіки України / А. І. Шевцов, Р. В. Боднарчук // Стратегічні пріоритети. - 2013. - № 2 (27). - С. 127-135.

18. Офіційний сайт Міністерства промислової політики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://industry.kmu.gov.ua

19. Оборонно-промислова політика України: можливості застосування досвіду вишеградських країн / В. В. Головко, О. І. Їжак, Н. О. Ткачук, А. І. Шевцов. - Дніпропетровськ: ДФ НІСД, 2008. - 292 с.

Размещено на Allbest.ru