Управління внутрішнім державним боргом в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління внутрішнім державним боргом в Україні

1. Загальна характеристика роботи

управління державний внутрішній заборгованість

Актуальність теми. В умовах формування та функціонування ринкової економіки значно посилюється роль та значення такої складової державних фінансів, як заборгованість. Державний борг утворюється внаслідок використання запозичень для фінансування реалізації соціально-економічних функцій держави, але, в той же час, його неконтрольованість призводить до деформації економіки, грошово-кредитної системи, фінансового ринку. Зростання боргових зобов'язань зумовлює збільшення виплат з державного бюджету на його обслуговування й погашення, що негативно впливає на фінансову незалежність, платоспроможність і кредитоспроможність держави, збільшує боргове навантаження на реальний сектор економіки і населення, знижує інвестиційний і споживчий попит, чисті інвестиції.

Особливої актуальності питання державної заборгованості набуває в умовах світової фінансово-економічної нестабільності та кризових явищ у вітчизняній економіці України. Саме тому зростає роль внутрішньої складової державного боргу, що включає заборгованість уряду щодо державних цінних паперів, невиплати заробітної плати, заборгованості державних підприємств, гарантій виданих урядом, у розвитку ефективних механізмів державної фінансової політики, спрямованої на стійке зростання соціально-економічного добробуту України. На відміну від зовнішньої, внутрішня заборгованість має більш гнучкі умови щодо її виникнення; є інструментом непрямого перерозподілу доходів усередині країни, впливу на структуру і динаміку розвитку внутрішнього фінансового ринку; залишає доходи кредиторів у країні; не має ризику коливання валютного курсу, втрати фінансової незалежності. Це є вкрай важливим для України в умовах критичного рівня зовнішнього державного боргу та стрімкого зростання його сукупної величини. Важливість окресленої проблематики та необхідність її вирішення складає вагомі аргументи на користь актуальності теми даного дослідження.

Теоретичні основи державного боргу та управління ним були предметом дослідження науковців різних часів та країн. Важливе місце в дослідженні цієї проблеми займають праці вітчизняних та зарубіжних учених: О.Д. Василика, М.І. Виклюк, А.С. Гальчинського, В.М. Федосова, В.М. Федоренка, І.Г. Ткачук, І.О. Луніної, Т.П. Вахненко, Г.В. Кучер, В.Б. Тропіної, С.І. Юрія, М.І. Карліна, Р. Барро, У. Беверіджа, Дж. Б'юкенена, Дж. Кейнса, А. Лаффера, А. Лернера, Р. Масгрейва, Р. Мандела, К. Рейнхарта, Д. Рікардо, К. Рогоффа, А. Сміта, М. Фрідмана та інших.

Однак, у вітчизняній науці питання щодо теоретичних та методичних основ формування, регулювання і управління внутрішнім державним боргом в Україні залишається недостатньо дослідженим.

Необхідність стратегічних змін у системі управління державним внутрішнім боргом, коли рівень зовнішнього критичний, а ринок внутрішніх державних запозичень є нерозвинутим, визначають актуальність, науково-теоретичне і практичне значення теми дисертаційної роботи, основні напрями її дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з основними напрямами теоретичних досліджень та науково-дослідної роботи, виконаної на кафедрі фінансів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника в рамках держбюджетних тем “Фінансово-економічні проблеми сталого розвитку регіону” (номер державної реєстрації №010U001368) та “Інноваційно-інвестиційні моделі забезпечення соціально-економічного розвитку регіону” (номер державної реєстрації № 0110U000473).

Внесок автора полягає у розробці теоретико-методичних засад управління державною внутрішньою заборгованістю України.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування внутрішньої складової боргу держави та розробка на цій основі методичних засад формування системи стратегічного управління державною внутрішньою заборгованістю України, рекомендацій щодо їх застосування.

Для досягнення поставленої мети у роботі передбачається ряд завдань, головними з яких є:

розкрити економічну сутність понять “державний кредит”, “внутрішній державний борг”, взаємозумовленість цих дефініцій з метою визначення підходів до регулювання внутрішнього державного боргу;

дослідити особливості формування внутрішнього державного боргу в системі кредитних відносин за участю держави;

обґрунтувати теоретичні засади формування системи, механізмів управління внутрішнім державним боргом;

провести ретроспективний аналіз внутрішнього державного боргу України, виявити умови його виникнення, оцінити ефективність його управління, регулювання;

розкрити особливості фінансово-аналітичних показників внутрішнього державного боргу, обґрунтувати їх застосування відповідно до етапів, принципів управління заборгованістю;

розробити економіко-математичну модель взаємозв'язку внутрішнього державного боргу і основних макроекономічних показників та здійснити прогнозування внутрішнього державного боргу залежно від динаміки бюджетного дефіциту і ВВП;

побудувати модель оцінки і прогнозування внутрішнього державного боргу з урахуванням тенденцій та закономірностей його зовнішньої складової, обґрунтувати доцільність конверсії зовнішнього державного боргу у внутрішній;

розробити внутрішньоборгову доктрину держави як цілісну систему стратегічного управління внутрішнім державним боргом, практичних засад реалізації боргових відносин;

обґрунтувати концептуальні засади формування фінансово-економічного механізму управління внутрішнім державним боргом;

розробити програму заходів щодо вдосконалення управління внутрішньою заборгованістю України.

Об'єктом дослідження є фінансові відносини між державою як позичальником та її кредиторами щодо формування, регулювання, управління внутрішньою державною заборгованістю.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади, проблеми, принципи стратегічного управління внутрішнім боргом держави.

При написанні дисертаційної роботи використовувались законодавчі і нормативні акти, які регулюють систему державного боргу та механізм його управління, матеріали Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та торгівлі України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національного агентства України з реконструкції та розвитку. До роботи над дисертацією залучались офіційні публікації законодавчих і виконавчих органів, видання фінансових і статистичних установ країн з ринковою економікою та країн, що трансформуються. В роботі використані також статистичні дані МВФ, ЄБРР. Важливе значення мали праці українських та зарубіжних економістів, матеріали науково-практичних конференцій та семінарів, довідкова, періодична література та інші публікації.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувалися такі загальнотеоретичні та спеціальні наукові методи: наукового пізнання, аналізу і синтезу (для розкриття дефініцій “державний кредит”, “внутрішній державний борг”, “управління внутрішнім державним боргом”); історичний та логічний (для ретроспективного аналізу розвитку внутрішнього боргу в Україні); логічний аналіз, класифікація, систематизація (при дослідженні формування внутрішнього державного боргу в системі кредитних відносин за участю держави; обґрунтуванні фінансово-аналітичних показників внутрішнього державного боргу; визначенні теоретичних основ системи стратегічного управління внутрішньою заборгованістю держави та обґрунтування її складових); наукового пізнання, діалектичного аналізу (для розробки методичного підходу до аналізу внутрішнього державного боргу як об'єкта управління; визначення концептуальних засад внутрішньоборгової доктрини); економіко-статистичні (при проведенні комплексного аналізу динаміки, структури внутрішньої державної заборгованості); економіко-математичного моделювання (при дослідженні і прогнозуванні взаємозв'язку внутрішнього державного боргу і макроекономічних показників; побудові моделі оцінки та прогнозування його залежно від зовнішнього боргу).

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти, що визначають механізм управління внутрішнім державним боргом, офіційні статистичні матеріали Державної служби статистики України, звітні дані Міністерства фінансів України, Національного банку України, Рахункової палати України.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі отримано нові наукові результати, які в сукупності вирішують важливе наукове завдання, що полягає в розробці теоретико-методичних засад управління внутрішнім державним боргом України.

Найважливішими результатами дослідження, які містять наукову новизну, є такі:

вперше:

сформульовано та обґрунтовано сутність внутрішньоборгової доктрини: як науково обґрунтованого підходу щодо використання внутрішніх запозичень у реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави, що має вплив на інтереси та добробут суспільства; як цілісної системи теоретичного обґрунтування понять, концепцій, законів, закономірностей, принципів, методів, дій на рівні держави щодо стратегічного управління внутрішнім боргом із урахуванням реального стану фінансово-економічної ситуації в країні, що є підґрунтям створення ефективного механізму залучення, розподілу, використання, обслуговування запозичених державою коштів, контролю за величиною внутрішнього боргу. Це створює теоретичну базу для формування концепцій, стратегій, програм управління державними фінансами;

удосконалено:

трактування поняття “внутрішній державний борг”, що, на відміну від існуючих, розкриває логіку його виникнення (внаслідок використання державного кредиту для покриття бюджетного дефіциту), двоаспектність ролі в соціально-економічному розвитку держави та слугує розвитку теорії боргових фінансів;

модель впливу величини бюджетного дефіциту, зовнішньої складової державного боргу на внутрішню заборгованість держави, що, на відміну від відомих, дає змогу визначити граничне значення внутрішнього боргу та вплив на нього показників ставки процента, темпу зміни валютного курсу, темпу зміни ВВП, списання зовнішнього боргу, а також обґрунтувати доцільність конверсії зовнішнього боргу в національну валюту;

обґрунтування процедури розробки та впровадження моделі прогнозування величини внутрішнього державного боргу залежно від динаміки ВВП і бюджетного дефіциту, що надасть можливість спрогнозувати інерційний сценарій внутрішньої державної заборгованості;

отримало подальший розвиток:

періодизація розвитку внутрішнього боргу в Україні на основі аналізу чинників виникнення, структури, методів управління, що дозволяє обґрунтувати заходи щодо вдосконалення статистики, оцінки, окремих елементів управління внутрішньою заборгованістю держави на перспективу;

система фінансово-аналітичних показників внутрішнього державного боргу, яка, на відміну від прийнятої, передбачає групування залежно від дослідження властивостей боргу, та алгоритми їх розрахунку і оцінки з урахуванням принципів і етапів управління боргом, що дає можливість підвищити якісний рівень аналізу, визначити обмеження та обґрунтувати вибір методів управління внутрішнім державним боргом;

теоретико-методичний підхід до формування механізму управління внутрішнім державним боргом як сукупності фінансово-економічних методів, важелів, інструментів, індикаторів, систем забезпечення (інформаційна, правова, нормативна, інституційна), впровадження якого дозволить вирішити проблеми і суперечності сучасного стану внутрішньої заборгованості та окреслити напрями щодо підвищення ефективності управління нею, обрати шляхи реалізації цих напрямів;

система рекомендацій щодо вдосконалення стратегічного управління внутрішнім державним боргом України, яка, на відміну від існуючих, включає обґрунтування заходів, одночасно спрямованих на оптимізацію величини боргу, строків, вартості, ліквідності, ризику, що дасть можливість підвищити ефективність організації боргових стосунків держави з кредиторами.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки та пропозиції дисертаційної роботи можуть бути використані у діяльності центральних органів законодавчої влади та державних і місцевих фінансових органів.

Основні наукові положення, висновки та практичні рекомендації дисертації, що пов'язані з підвищенням ефективності управління внутрішнім державним боргом України, знайшли своє практичне застосування у діяльності Головного фінансового управління Івано-Франківської обласної державної адміністрації (довідка №1761/03.03-28/46 від 15.10.2012 р.), Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області (довідка №09-23/294 від 30.10.2012 р.) та Прикарпатського науково-аналітичного центру (довідка №05-07/92 від 17.10.2012 р.).

Деякі положення дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 01-08/03-1301 від 18.10.2012 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є одноосібно написаною науковою працею. Наукові положення, висновки і пропозиції, що виносяться на захист, одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювалися на науково-практичних конференціях: “Управління фінансами в умовах вступу до СОТ” (Харків, 2 жовтня 2009 р.), “Nastoleni moderni vedy - 2010” (Praha, 27 zari - 05 rijna 2010), “Фінансово-економічний механізм інноваційного розвитку і формування конкурентних переваг підприємств і територій” (Чернівці, 17-18 листопада 2011 р.), “Проблеми формування нової економіки ХХІ століття” (Київ, 22-23 грудня 2011 р.), “Ключови вьпроси в сьвременната наука - 2011” (София, 17-25 април 2011 г.), “Сучасні проблеми фінансового моніторингу” (Харків, 2 червня 2011 р.), “Перспективи розвитку фінансової системи України” (Тернопіль, 19-20 квітня 2012 р.), “Стратегії стійкого розвитку економіки” (Київ, 17 квітня - 17 жовтня 2012 р.); наукових семінарах кафедри фінансів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано у 15 наукових працях, з яких 11 написані індивідуально. Загальний обсяг публікацій становить 4,64 друк. арк. Із вказаних робіт 7 - наукових праць, у яких опубліковані основні наукові результати дисертації (особистий внесок автора становить 2,82 друк. арк.), 8 - у наукових працях апробаційного характеру (1,42 друк. арк.).

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг дисертації 200 сторінок друкованого тексту, в тому числі 17 таблиць, 39 рисунків. Список використаних літературних джерел з 167 позицій займає 18 сторінок, додатки - 13 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретико-методичні засади управління внутрішнім державним боргом” досліджено теоретичні основи формування внутрішнього державного боргу держави, його роль і місце в системі кредитних відносин за участю держави, визначені теоретико-прагматичні основи управління внутрішньою складовою державного боргу, зокрема цілі, завдання, принципи, методи.

Дослідження економічної теорії державного боргу дало змогу виявити, що в процесі її розвитку змінюється підхід до визначення сутності від констатації однозначно негативних наслідків бюджетного дефіциту і державного боргу (А. Сміт, Д. Рікардо, Д. Хьюм) й, відповідно, його заборони, через розуміння, що державні позики можуть бути нешкідливими і навіть приносити користь, якщо залучений за їх допомогою капітал держава трансформує в колективне благо (Г. Адамс, Ч. Бастебла, П. Леруа-Болье), до визнання, що борг сприяє вирішенню проблем фінансування потреб суспільства та часто дефіцитне фінансування є основним шляхом вирішення будь яких проблем країни (Т.Р. Мальтус, Дж.С. Міль, Дж. Кейнс, А. Лернер, Е. Домар, Р. Масгрейв). Окрім того, кейнсіанці “легалізували” бюджетний дефіцит з метою стимулювання економічного розвитку і запропонували розглядати державний борг як інструмент фінансової політики, а їх послідовники довели, що у випадку капітальних витрат борг приносить вигоду майбутнім поколінням, у той час, як теперішні не мають можливості її отримати (за винятком оплати праці), та, враховуючи, що сьогодні майбутні покоління не можуть сплатити податки, доцільно в них взяти в борг (“золоте правило” державних фінансів).

Аналіз підходів щодо визначення дефініції “державний борг” дозволив узагальнити, що зміст державного боргу полягає у заборгованості держави, що виникає як результат кредитно-фінансових відносин з приводу формування (випуску), обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду іншим державам, фізичним і юридичним особам у формі державних цінних паперів, інших урядових бюджетних запозичень, боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного та податкового регулювання, а також інших зобов'язань (гарантії, субкредити), узятих на себе державою, відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.

На основі дослідження суті державного боргу з'ясовано, що його особливостями є: матеріально-речовий зміст (боргові зобов'язання оформлюються у вигляді державних цінних паперів, інших урядових бюджетних запозичень держави); державний борг є результатом особливих кредитно-фінансових відносин, у яких з одного боку участь бере держава (як позичальник), а з іншого - фізичні та юридичні особи, іноземні держави; державний борг є елементом підтримки соціального і економічного розвитку; обов'язкове юридичне оформлення боргових відносин (правовий механізм суспільства); державний борг є інструментом бюджетної політики; борг держави відрізняється від приватного (індивідуального) тим, що має структуру, яка може призводити до “фінансового колапсу”, оскільки доходи країни йдуть на покриття відсотків, що “наростають” на відсотки за основною сумою боргу.

Осмислення соціально-економічних наслідків державного боргу дає змогу визначити, що його розуміння повинно будуватися на сутності державного кредиту як інструменті залучення коштів (на умовах обов'язкового повернення, строковості, платності, цільового використання), які допоможуть вирішити економічні і соціальні потреби держави в умовах дефіциту бюджетних ресурсів, негативних наслідків трансформаційних процесів в економіці, нестабільності національних і світових фінансових ринків, забезпечивши при цьому платоспроможність, кредитоспроможність, фінансову незалежність держави.

Кредиторів держави поділяють на дві основні групи: внутрішні (резиденти) й зовнішні (нерезиденти), що визначає структуру державного боргу не лише організаційно, а й за економічними наслідками. Зокрема, в досліджені визначено: внутрішні державні запозичення сприяють розвитку внутрішнього ринку цінних паперів; виплати за внутрішніми зобов'язаннями фактично повертаються вкладами в національну економіку й не спричинюють відтоку капіталу за кордон; виплати за зовнішніми зобов'язаннями, на відміну від внутрішніх, більш чітко регламентовані, мають однозначно обов'язковий характер повернення й, відповідно, обмежені в можливості реструктуризації; організаційно-інституційний механізм залучення, обслуговування та погашення зовнішніх запозичень має більше обмежень, а, значить, є складнішим і більш затратним щодо організації управління, реструктуризації, ніж у випадку внутрішніх запозичень; вартість залучення коштів та її динаміка визначається станом національної, світової економік, рівнем розвитку фінансових ринків, що зумовлює, по-перше, вартість зовнішніх джерел, як правило, нижчу, ніж внутрішніх, по-друге, погіршення світової кон'юнктури миттєво призводить до відтоку капіталу з інвестицій в державний борг, а її покращення, навпаки, до притоку (високий рівень гнучкості вартості, сильний вплив валютного курсу), по-третє, погіршення або покращення стану національної економіки меншою мірою впливає на існуючі внутрішні боргові зобов'язання, ніж зовнішні, зокрема на їх вартість.

Враховуючи сутнісні характеристики внутрішнього боргу, критичний стан державного боргу України, нестабільність глобальних фінансових ринків і світової фінансової системи в цілому, які зумовлюють вплив значної кількості боргових ризиків, зокрема кредитних (ризик дефолту, девальвації національної валюти, ліквідності бюджету, реверсу потоків капіталу інвесторів, процентний, рефінансування) і суспільних (ризик недовіри до національної валюти, інституційні, некомпетентності відповідальних за виникнення і обслуговування заборгованості, нецільового використання), стверджуємо, що управління державними фінансами на сучасному етапі повинно бути орієнтовано на розвиток внутрішньої складової державного боргу України, розробку ефективної системи стратегічного управління нею відповідно до мети забезпечення стійкого зростання соціально-економічного добробуту країни.

Визначення внутрішнього державного боргу як об'єкта управління, орієнтованого на ефективність його використання в системі державних фінансів, потребує чіткого усвідомлення теоретичних засад формування, управління, регулювання в системі боргових відносин держави. На основі систематизації наукових поглядів на сутність управління внутрішнім державним боргом запропоновано трактувати це поняття як сукупність заходів з оптимізації його величини і структури, мінімізації витрат на обслуговування і погашення позик, мінімізації боргових ризиків, максимізації вигод від використання запозичених коштів, що спрямовані на забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку держави за умови платоспроможності, кредитоспроможності, збалансованості інтересів суб'єктів боргових відносин. Системний підхід до розуміння управління внутрішнім боргом дозволяє визначити сукупність принципів, методів, засобів, форм і процесів управління, узгодженість яких дає змогу ефективно впливати на процес залучення, розміщення, обслуговування, погашення внутрішніх державних позик. Як результат дослідження визначено базові принципи системи управління - раціональність запозичень, ефективне використання позик, безумовне виконання зобов'язань; методи - реструктуризація, анулювання, рефінансування, конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій цінних паперів за регресивним співвідношенням, відстрочка погашення, ризик-менеджмент; основні форми управління - організаційні, правові, фінансові, облікові, контрольні, суспільні заходи; засоби - прогнозування, планування, економічний аналіз, фінансовий менеджмент, господарське право; процеси - розробка стратегії управління, виконання цільових установок, обслуговування боргу, контроль та відповідальність, облік та складання фінансової звітності.

У другому розділі “Аналіз та моделювання внутрішнього державного боргу України” проведено ретроспективний аналіз розвитку внутрішнього державного боргу в Україні; критично оцінена існуюча практика статистики внутрішнього державного боргу, обґрунтовано її вдосконалення; здійснено моделювання внутрішнього державного боргу залежно від динаміки основних макроекономічних показників, під впливом зовнішньої складової боргу.

Дослідження розвитку державного боргу в Україні в історичній ретроперспективі свідчить про значну міру хаотизму, переважний вплив потреб оперативного фінансування, ресурсну невідповідність потребам фінансування бюджетного дефіциту, що значно кількісно та якісно вплинуло на його структуру та величину, зокрема внутрішньої складової (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка темпу приросту величини внутрішнього державного боргу України в 1995-2011 рр.

Аналіз причин виникнення, чинників, динаміки, методів управління, соціально-економічних наслідків, рівня розвитку фінансово-економічного механізму регулювання внутрішнім державним боргом України виявив шість основних етапів у його розвитку: перший етап (1991-1994 рр.) - єдиним джерелом фінансування внутрішніх запозичень уряду є кредити НБУ; другий етап (1995-1996 рр.) - поява облігацій внутрішньої державної позики та стрімкий розвиток ринку ОВДП; третій етап (1997р. - перша половина 1998р.) - дестабілізуючий вплив структури внутрішнього боргу на грошово-кредитну систему; четвертий етап (друга половина 1998-2000р.) - масштабна реструктуризація боргу, інституційно-організаційне реформування боргових відносин внаслідок краху піраміди державних позик; п'ятий етап (2001-2007рр.) - політика, орієнтована на оптимізацію структури державного боргу за рахунок збільшення внутрішньої складової, оптимізації її структури, появи нових інструментів (КДО, СДО, ДДО, казначейські зобов'язання, ПДВ-ОВДП); шостий етап (2008-2011р.) - вимушена політика розширення внутрішніх запозичень внаслідок відтоку іноземних інвестицій як результат глобальної фінансово-економічної нестабільності, зростання потреби держави на відновлення фінансово-економічної, соціальної стійкості. 2012 р. можна вважати початком сьомого етапу, особливістю якого є якісне оновлення портфеля державних цінних паперів, перш за все, за рахунок впровадження нових інструментів, зокрема для населення, яке протягом усього періоду залишається пасивним учасником ринку державного боргу.

З'ясовано, що фактори, які визначають внутрішній державний борг, залежно від дії, наслідків впливу можна розподілити на систематичні і несистематичні (випадкові). До першої групи належить фіскальна політика; обсяг боргу, що сформувався в попередній період, компетентність фахівців (професіоналізм), інфляція, до другої - коливання відсоткової ставки по зовнішньому боргу, зміни в системі політичного правління, нецільове використання залучених ресурсів, незбалансованість бюджету, соціальна нестабільність, демографічний спад.

Узагальнення існуючих підходів до аналізу внутрішнього державного боргу дає змогу зробити висновок, що, по-перше, при аналізі державних запозичень науковці і практики більше уваги приділяють зовнішній складовій, як такій, що має найбільший вплив щодо фінансової незалежності, платоспроможності, прояву боргових ризиків, і, по-друге, більшість показників розраховуються на основі аналізу взаємозв'язку джерел фінансування бюджетного дефіциту, зокрема, за рахунок внутрішніх позик, з іншими макроекономічними показниками країни, у тому числі ВВП, доходами бюджету, оскільки саме необхідність фінансування дефіциту державного бюджету є основною причиною виникнення державного боргу, і мають статичний характер. Однак дослідження довело, що внутрішній державний борг недостатньо оцінювати стосовно певних макроекономічних показників, найголовніше - це його оцінка з позицій ефективності використання та позитивного впливу на розвиток економіки держави: запозичення повинні залучатися на основі принципів кредитування і виконувати роль інвестицій, які за рахунок віддачі формують ресурсне забезпечення обслуговування і погашення боргу. Саме тому з метою підвищення рівня прогнозованості і контрольованості боргу, пошуку резервів оптимізації боргового портфеля, мінімізації витрат на його утримання в контексті підвищення ефективності управлінських рішень визначено такі базові оцінні характеристики інформації щодо внутрішнього державного боргу: обсяг, доступність (відкритість), цінність (потреба), достовірність (якісність), насиченість (інтенсивність).

Виходячи із сутності управління внутрішньою заборгованістю держави та його організаційно-функціональних характеристик, розроблена модель взаємозв'язку принципів управління внутрішнім боргом та підходами до його розрахунку залежно від етапу управління, що дозволило обґрунтувати систему фінансово-аналітичних показників внутрішнього державного боргу за трьома напрямами: властивості (середньозважена вартість обслуговування боргу, середньозважений строк до погашення, частка державного боргу з фіксованою доходністю, співвідношення боргу з фіксованою і плаваючою доходністю), розмір (відношення внутрішнього державного боргу до ВВП, рівень внутрішньої заборгованості в загальній величині державного боргу, рівень витрат на обслуговування внутрішнього державного боргу до ВВП, внутрішній державний борг на одиницю працездатного населення), поведінка (зміна внутрішнього державного боргу відносно зміни ВВП, зміна внутрішнього державного боргу відносно зміни реальних доходів населення, боргова платоспроможність, боргова стійкість), і визначити кількісні та якісні межі управлінських рішень щодо боргових відносин.

Ефективна система управління внутрішнім державним боргом потребує відповідної реалізації його складових, зокрема прогнозування і планування. В контексті цього обґрунтовано вибір методів моделювання внутрішнього державного боргу залежно від обраних показників відповідно до трьох основних груп моделей: моделі структури внутрішнього державного боргу; моделі взаємозв'язку внутрішнього державного боргу з іншими факторами, що впливають на його величину; моделі динаміки внутрішнього державного боргу.

Критичний аналіз методів моделювання формування внутрішнього державного боргу довів недоцільність використання економіко-статистичних моделей, які встановлюють залежність між параметрами у формі статичного зв'язку, та обґрунтував необхідність застосування динамічних моделей (трендові; криві зростання; моделі із сезонними компонентами (моделі періодичних коливань); багатофакторні моделі динаміки). У той же час виявлено, що всі трендові моделі внутрішнього державного боргу містять суттєвий недолік: причинний механізм формування показника внутрішнього державного боргу в явному вигляді не враховується, а сам процес його формування розглядається як функція лише від однієї змінної - часу. Із врахуванням цього запропоновано алгоритм розробки та реалізації інерційної динамічної моделі прогнозування державного боргу залежно від динаміки ВВП і бюджетного дефіциту на основі загальної симулятивної системи рівнянь.

Застосування даного алгоритму для України уможливило виявити, що темп внутрішнього державного боргу України великою мірою залежить від темпу бюджетного дефіциту (коефіцієнт детермінації R² = 0,6737). Враховуючи це було здійснено прогнозування величини останнього на період 2012-2015 рр. - 2013 р. - 55,15 млрд. грн., 2014 р. - 65,87 млрд. грн., 2015 р. - 77,61 млн. грн., що демонструє вкрай негативні тенденції розвитку боргових відносин, особливо враховуючи, що темпи приросту внутрішнього державного боргу вищі від темпів приросту ВВП. Це зумовлює необхідність розробки заходів щодо вдосконалення системи управління внутрішнім боргом України.

Визнаючи, що значну частку сукупного боргу держави становить зовнішня його складова, у дисертаційній роботі запропонована модель дослідження взаємозв'язку між зовнішнім, внутрішнім державним боргом, ВВП, бюджетним дефіцитом на основі уточнення моделі Є.В. Балацького. Шляхом послідовних перетворень отримано:

показник критичного рівня внутрішньої державної заборгованості:

=(1+) (1+) (1+)

- ,

(де Y₀⁰ - початкове значення функції Y_t⁰, причому Y₀⁰ 0.); (1)

Де Y_cr - критичний рівень внутрішнього державного боргу (борг/ВВП), Y_t⁰ - відносна частка зовнішнього державного боргу в ВВП в t період; х - темп росту випуску, - доля зовнішнього боргу, що конвертується в національну валюту, р - темп інфляції, - темп росту реального курсу валюти (долара), =g- - відносний первинний дефіцит (різниця між державними витратами і державними доходами), - доля сукупного бюджетного дефіциту в ВВП, r i - відносні процентні ставки по внутрішньому і зовнішньому боргу відповідно. - частина національного боргу, що підлягає списанню, - доля сукупного бюджетного дефіциту, що фінансується за рахунок кредитно-грошової емісії НБУ.

конверсія зовнішнього боргу в національну валюту доцільна при r r₀ - в цьому випадку тягар обслуговування загального державного боргу, як сума зовнішнього та внутрішнього боргу, знижується.

Використання отриманих результатів дає змогу обґрунтувати управлінські рішення щодо величини внутрішнього державного боргу та визначити напрями щодо його оптимізації шляхом аналізу чутливості критичного рівня внутрішньої заборгованості держави до зміни основних параметрів на основі оцінки функціональної залежності.

У третьому розділі “Удосконалення системи управління внутрішнім державним боргом України” розкрито концептуальні підходи щодо удосконалення системи стратегічного управління внутрішнім державним боргом України.

Дослідження показали, що існуюча модель управління державним боргом дає можливість вирішувати поточні проблеми фінансування бюджетного дефіциту і реструктуризації існуючої заборгованості, але не відповідає стратегічному характеру. Враховуючи сучасний стан державних фінансів України, відсутність належного методичного обґрунтування, доведено, що в умовах критичного та стрімко зростаючого державного боргу доцільною є розробка цілісної системи реалізації стратегічного управління, спрямованої на пом'якшення розрахунків за внутрішніми борговими платежами, зниження витрат на обслуговування боргу, оптимальний розрахунок ймовірного залучення коштів та його ресурсну відповідність спроможності держави своєчасно і повно виконувати власні зобов'язання, забезпечення ефективного використання залучених коштів.

Основою концептуального підходу до формування системи стратегічного управління внутрішнім державним боргом запропоновано вважати внутрішньоборгову доктрину як задекларований державою науково-обґрунтований підхід щодо використання внутрішніх запозичень у реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави, що має вплив на інтереси та добробут суспільства, із урахуванням реального стану фінансово-економічної ситуації в країні (рис. 2).

Рис. 2. Концептуальний підхід до формування системи стратегічного управління внутрішнім державним боргом

Визначено, що як узагальнювальний погляд на проблему бюджетного дефіциту і, як наслідок формування державного боргу, внутрішньоборгова доктрина, що формулюється відповідно до системи принципів, розрахункових, прогнозних, аналітичних методів, розроблених з метою запобігання негативних ефектів утворення внутрішнього державного боргу, відповідно до нормативно-правових, інституційних, економічних засад, визначає основні положення реалізації боргових відносин всередині країни, встановлює їх майбутню перспективу (норми-начала: зростання соціально-економічного добробуту держави). Можливі варіанти досягнення положень доктрини та їх обґрунтування визначаються концепціями (концепція розвитку внутрішнього ринку державних цінних паперів, концепція розвитку державного кредиту, концепція розвитку системи управління державними фінансами), які, в свою чергу, дозволять визначити стратегії як сукупність цінностей, засобів, методів щодо її реалізації (бюджетна стратегія, стратегія розвитку інфраструктури національного ринку цінних паперів, стратегія підвищення інвестиційної спрямованості державних кредитів, стратегія оптимізації боргового портфеля держави). Останні є базисом практичної щоденної діяльності щодо управління і регулювання державною заборгованістю - внутрішньоборгової політики держави.

Конкретизація дій з реалізації стратегії на основі визначення норм, правил поведінки суб'єктів боргових відносин відображається в програмах (програма розвитку ринку державних цінних паперів, програма реструктуризації внутрішнього державного боргу, програма маркетингу державних внутрішніх позик, програма підвищення фінансової грамотності населення), а планова деталізація їх поведінки в певних умовах конкретизується в планах (бюджетний план, графік обслуговування і погашення внутрішнього державного боргу, план державного боргу, план емісії державних облігацій).

Виявлено відсутність ефективної внутрішньоборгової політики держави та доведена доцільність впровадження механізму управління саме внутрішньою складовою боргу, який являє собою сукупність фінансових і економічних методів, прийомів, інструментів, важелів, забезпечення (рис. 2.), за допомогою яких держава реалізує свої боргові відносини щодо внутрішніх запозичень з кредиторами та які спрямовані на забезпечення платоспроможності та кредитоспроможності держави, створення умов для стійкого економічного зростання, макроекономічної й фінансової стабільності в теперішньому і майбутньому. Основними принципами формування ефективного механізму управління внутрішнім боргом визначено: відповідність внутрішньоборговій доктрині, фінансове забезпечення потреб держави, економічна обґрунтованість, ефективність, прогнозованість і планування, координованість з грошово-кредитною і бюджетно-податковою політиками, фінансово-економічна безпека держави, відповідальність, прозорість і публічність.

На основі аналізу ринку внутрішніх державних запозичень в Україні розроблена програма вдосконалення системи стратегічного управління внутрішнім боргом згідно з розробленою Внутрішньоборговою доктриною України, яка включає сукупність напрямів відповідно до проблем, протиріч розвитку внутрішнього боргу в Україні: удосконалення системи планування і прогнозування внутрішнього державного боргу; удосконалення нормативно-правової бази щодо державного кредиту і державного боргу; посилення ринкової взаємодії внутрішньоборгової політики з бюджетно-податковою, грошово-кредитною, політикою розвитку фінансового ринку; організаційно-інституційне вдосконалення механізмів управління борговими ризиками; оновлення портфеля державних цінних паперів на основі підвищення його конкурентоспроможності, ліквідності, оновлення та диверсифікації структури, збільшення середнього строку зобов'язань, мінімізації ризиків; удосконалення системи регулювання ринку державних цінних паперів.

Обґрунтовано, що удосконалення системи планування і прогнозування державного боргу повинно відбуватися за рахунок впровадження стратегічного планування внутрішнім державним боргом як системи коротко- та довгострокового планування, спрямованої на досягнення стратегічних цілей зростання соціально-економічного добробуту та розробку для їх досягнення відповідних стратегій щодо управління і регулювання внутрішнім державним боргом; прогнозування внутрішнього боргу відповідно до оптимістичного, інерційного, песимістичного сценарію; планування позик за трьома напрямками: позики, які реалізуються державою на сучасному етапі; позики заплановані, позики прогнозовані; посилення системи обліку боргових операцій уряду.

Ефективність заходів щодо вдосконалення системи стратегічного управління внутрішнім державним боргом залежить від нормативно-правового забезпечення. В контексті цього обґрунтовано такі заходи: виокремлення та інституційне закріплення внутрішнього державного боргу та заборгованості місцевих органів влади, внутрішнього боргу перед суб'єктами господарювання і домогосподарствами; активного і пасивного боргу; нормативно виписати умови управління кожним із них; законодавчо визначити щорічні граничні величини кожного виду заборгованості.

З'ясовано, що сучасний стан ринку внутрішніх боргових зобов'язань характеризується низьким рівнем ліквідності, диверсифікації, інвестиційної привабливості, волантильністю середніх цін. На підставі цього визначені організаційно-інституційні засади удосконалення механізмів управління борговими ризиками: доцільно розподілити управління ризиками по прямому і умовному боргу; удосконалити і нормативно закріпити процедуру формування і вибору стратегії державних запозичень і активізувати використання активних операцій зі внутрішнім державним боргом за рахунок відповідного нормативно-правового забезпечення реалізації операцій, підвищення ліквідності фінансового ринку, його інформаційної ефективності, заборони примусових конверсій; для вдосконалення управління ризиками щодо умовної заборгованості розробити обґрунтовану методику оцінки фінансового стану, ймовірності банкрутства суб'єктів господарювання (окремо для державної і недержавної власності), розробити методики оцінки самоокупності, ефективності проекту фінансування за рахунок державних запозичень, гарантій, розробити і закріпити критерії доцільності надання запозичень, гарантій державою, запровадити національну незалежну систему оцінки кредитоспроможності суб'єктів господарювання; пов'язати визначення терміну майбутніх запозичень із графіком обслуговування і погашення боргу, циклічністю розвитку національної економіки.

Враховуючи необхідність активізації внутрішньої заборгованості як джерела фінансування бюджетного дефіциту, запропоновано оновити портфель державних цінних паперів. Пропонується його розширити за рахунок облігацій, індексованих до зміни валютного курсу національної грошової одиниці, рівня інфляції, рівня цін; з плаваючою ставкою (індекс ставок за депозитами фізичних осіб); з достроковим погашенням, житлових облігацій і неринкових позик для населення. Однак враховуючи недостатній рівень розвитку інфраструктури фінансового ринку, низький рівень довіри населення до держави, низький її інвестиційний імідж, доцільно спочатку удосконалити систему регулювання ринку державних цінних паперів шляхом підвищення інформаційної відкритості і прозорості ринку, розширення його інституційної структури, гармонізації інвестиційних інтересів, підвищення фінансової грамотності населення та інвестиційної культури власника надлишкових коштів.

Висновки

У роботі проведено теоретичне обґрунтування системи стратегічного управління внутрішнім боргом держави, розроблено науково-методичні рекомендації щодо її впровадження й удосконалення, практичної реалізації. Виходячи із даного дослідження, зроблено такі висновки:

З посиленням рівня фінансово-економічної нестабільності вітчизняної і світової економіки та відсутністю належного методичного забезпечення управління державними фінансами в умовах ринкових відносин виникла необхідність запровадження нового підходу до управління внутрішнім державним боргом, який має являти собою інструментарій управління, що дає змогу фінансово забезпечити реалізацію економічної, соціальної функцій держави; мінімізувати боргові ризики, витрати щодо обслуговування державного боргу у видатковій частині державного бюджету; створити умови макроекономічної й фінансової стабільності тепер і в майбутньому.

Основою концептуального підходу до визначення внутрішнього боргу держави як суми її зобов'язань в результаті фінансово-кредитних відносин, у яких держава виступає позичальником тимчасово вільних коштів резидентів на добровільних засадах, є розуміння логіки виникнення боргу в результаті використання державного кредиту як джерела покриття бюджетного дефіциту, фінансування програм соціального забезпечення, розвитку окремих суб'єктів господарювання, регіонів, галузей, держави в цілому. Саме тому управління внутрішнім державним боргом як сукупність заходів щодо оптимізації його величини і структури, мінімізації витрат на його обслуговування, погашення, боргових ризиків, максимізації вигод від використання залучених коштів повинно базуватися на принципах раціонального запозичення, ефективного використання, безумовного виконання зобов'язань.

Управління внутрішнім державним боргом - це система нормативно-правових, організаційних, інституційних, фінансових, облікових та контрольних заходів, спрямованих на регулювання величини, структури та вартості заборгованості. Необхідність забезпечення довгострокового балансу державних фінансів зумовлює стратегічний характер цієї системи і визначає її відповідність стратегії соціально-економічного розвитку держави, що має вплив на інтереси та добробут суспільства, із урахуванням реального стану фінансово-економічної ситуації в країні. Відповідно, основними завданнями стратегічного управління внутрішнім державним боргом є: покращення якості структури внутрішнього державного боргу за рахунок зниження витрат на його обслуговування; забезпечення фінансової спроможності обслуговувати, погашати зобов'язання, не зважаючи на кризові коливання; підвищення довіри до держави як до позичальника; забезпечення ефективного механізму моніторингу, контролю за борговими відносинами, їх прогнозованість з метою попередження боргових ризиків; створення ефективної комплексної системи оперативного управління державною заборгованістю на основі прогресивних фінансових технологій щодо управління боргом.

Ретроспективний аналіз динаміки й структури внутрішнього державного боргу України дав змогу виявити шість основних етапів його розвитку залежно від причин виникнення, чинників, методів управління, соціально-економічних наслідків, рівня розвитку фінансово-економічного механізму регулювання. 2012 р. можна вважати початком нового сьомого етапу.

Проведене дослідження дозволило визначити та згрупувати фактори, що впливають на величину і структуру внутрішнього державного боргу, й розподілити їх на систематичні (фіскальна політика; обсяг боргу, що сформувався в попередній період; компетентність фахівців (професіоналізм); інфляція) і несистематичні або випадкові (коливання відсоткової ставки по зовнішньому боргу; частота зміни політичного правління; нецільове використання залучених ресурсів; незбалансованість бюджету; соціальна нестабільність; демографічний спад).

Двоаспектність ролі внутрішнього державного боргу (з одного боку, це важіль впливу на економічні процеси в країні, а з іншого, це об'єкт управління - держава сама визначає співвідношення між різними видами боргової діяльності, їх структуру, механізми побудови) зумовлює, що інформаційне забезпечення аналізу та розробки управлінських рішень щодо боргових відносин має базуватися на оцінних характеристиках. Враховуючи, що ці характеристики не є статичними, і залежать від завдань управління, у роботі запропонована модель взаємозв'язку принципів управління внутрішнім боргом та підходами до його розрахунку залежно від етапу управління, що уможливило визначення базових фінансово-аналітичних показників внутрішнього боргу та обґрунтування їх економічного змісту (показники властивості, розміру, поведінки).

Аналіз методів моделювання внутрішнього державного боргу дав можливість виявити недоліки використання економіко-статистичних моделей, які встановлюють залежність між параметрами у формі статистичного зв'язку, та обґрунтувати застосування динамічних моделей (трендові; криві зростання; моделі із сезонними компонентами (моделі періодичних коливань); багатофакторні моделі динаміки), обмеження (недоліки) яких запропоновано вирішити шляхом специфікації взаємозв'язків між причинно-наслідковими факторами (зокрема бюджетний дефіцит, ВВП), що впливають на формування показника внутрішнього державного боргу та його короткострокову і довгострокову динаміку. Використання цього алгоритму у прогнозуванні величини внутрішнього державного боргу уможливлює отримання інерційного сценарію, який може розглядатися як базовий для подальшого обґрунтування системи управління внутрішнім державним боргом.

Зважаючи на те, що зовнішні боргові зобов'язання та умови їх обслуговування (ставка доходності, темп інфляції, темп зміни реального курсу валюти) також впливають і на внутрішній борг, запропоновано модель визначення граничного рівня внутрішньої заборгованості залежно від “навантаження” на неї зовнішньої складової та сформульовано умови доцільності конверсії зовнішнього боргу в національну валюту.

Стратегічний характер управління внутрішнім державним боргом потребує розробки нових підходів щодо його реалізації. У контексті цього запропоновано використати внутрішньоборгову доктрину як інструмент методичного вдосконалення формування ефективної системи стратегічного управління, яка є задекларованим державою науково обґрунтованим підходом щодо використання внутрішніх запозичень у реалізації стратегії соціально-економічного розвитку держави, що має вплив на інтереси та добробут суспільства, із урахуванням реального стану фінансово-економічної ситуації в країні. В контексті теоретико-методичного обґрунтування мети, завдань доктрини, класифікації боргових ризиків, принципів управління формуванням, розподілом, використанням, обслуговуванням, погашенням внутрішніх запозичень, запропонована Внутрішньоборгова доктрина України.

Стратегічні заходи щодо вдосконалення системи управління внутрішнім державним боргом спрямовані на боргові відносини, які реалізуються на основі механізму управління внутрішнім державним боргом, що являє собою сукупність методів, важелів, інструментів, індикаторів, системи забезпечення, за допомогою яких держава реалізує свої фінансові відносини з кредиторами-резидентами та які направлені на забезпечення платоспроможності, кредитоспроможності держави, створення умов стійкого економічного зростання, макроекономічної й фінансової стабільності тепер і в майбутньому. Даний механізм повинен формуватися на основі внутрішньоборгової доктрини, відповідати фінансовій політиці держави, бути узгодженим із грошово-кредитною та бюджетно-податковою політикою, принципами управління внутрішнім державним боргом.

Аналіз проблем внутрішнього державного боргу України дав змогу розробити програму дій щодо вдосконалення системи управління ним в Україні, основними напрямами якої є: удосконалення системи планування і прогнозування внутрішнього державного боргу; удосконалення нормативно-правової бази щодо державного кредиту і державного боргу; посилення ринкової взаємодії внутрішньоборгової політики з бюджетно-податковою, грошово-кредитною, політикою розвитку фінансового ринку; організаційно-інституційне вдосконалення механізмів управління борговими ризиками; оновлення портфеля державних цінних паперів на основі підвищення його конкурентоспроможності, ліквідності, оновлення та диверсифікації структури, збільшення середнього строку зобов'язань, мінімізації ризиків; удосконалення системи регулювання ринку державних цінних паперів.

Список опублікованих за темою дисертації праць

1. Плець І.І. Теоретичні аспекти дослідження формування державного боргу / І.І. Плець // Актуальні проблеми розвитку економіки регіону: науковий збірник [за ред. І.Г. Ткачук.] - Івано-Франківськ: Вид-во Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2011. Вип. 7. - Т. 2. - C. 417-427 (0,79 д. а.).

2. Плець І.І. Механізми фінансового регулювання державного боргу в Україні / І.І. Плець, А.Д. Шпак // Моделювання регіональної економіки: збірник наукових праць. - Івано-Франківськ : Видавець Віктор Дяків, 2011. - № 2 (18) - С. 207-213 (особисто автору належить обґрунтування складових механізму регулювання державного боргу - 0,34 д. а.).

3. Плець І.І. Теоретичні аспекти виникнення внутрішнього державного боргу та його місце в системі суспільних відносин / І.І. Плець, І.В. Перевозова, С.В. Рудейчук // Всеукраїнський науково-виробничий журнал “Інноваційна економіка”. - Тернопіль : СМП “ТАЙП”. - 2012. - №3'2012 [29]. - С. 294-301 (особисто автору належить дослідження місця внутрішнього державного боргу в системі суспільних відносин - 0,22 д. а.).