Основні підходи до розробки та впровадження регіональної стратегії сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні підходи до розробки та впровадження регіональної стратегії сталого розвитку

А.Г. Шапар

Дана оцінка особливостям розвитку господарського комплексу, соціально-економічної та екологічної ситуацій в регіонах України. Розглянуто проблеми реалізації принципів сталого розвитку на регіональному рівні. Наведені пропозиції з впровадження принципів сталого розвитку у промислових регіонах.

Дана оценка особенностям развития хозяйственного комплекса, социально-экономической и экологической ситуаций в регионах Украины. Рассмотрены проблемы реализации принципов устойчивого развития на региональном уровне. Приведены предложения по внедрению принципов устойчивого развития в промышленных регионах.

Сьогодні Україна посідає одне з перших місць у Європі за рівнем техногенного навантаження на довкілля. Кризове екологічне становище поглиблюється економічною депресією, значною соціальною напруженістю суспільства. Загострення еколого-економічної ситуації обумовлене також відсутністю єдиної політики у використанні природних ресурсів, єдиної стратегії збереження природного навколишнього середовища. На цьому фоні особливу тривогу викликає відсутність наявного поступу у вирішенні проблем сталого розвитку в Україні.Стратегія переходу до збалансованого розвитку має грунтуватися на аналізі тих дисбалансів, які існують в економічній, соціальній та екологічній сферах і на подальшому визначенні шляхів подолання цих дисбалансів у напрямі досягнення збалансованого розвитку.

Структурна перебудова і оздоровлення економіки України

1) Структурні деформації господарства

Україна - привабливий регіон для індустріалізації.

У структурі ВВП зросла частка сировинно- і енергоємних (найбільш забруднюючих довкілля) галузей промисловості - гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної (з 17,3% у 1991 р. до 59,2% у 2000 р.).

Сформувалася яскраво виражена сировинна спрямованість експорту (60%, з них чорна металургія - 40%).

Значних масштабів набуло фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних фондів (60-70%).

Уряд продовжує стару радянську практику субсидування “брудних” галузей економіки.

Структурна перебудова економіки відбувається в основному як стихійний нерегульований процес.

2) Тінізація економіки

Питома вага тіньової економіки зросла з 12,3% у 1990 р. до 44,4% у 1999 р.

Необхідність звертатися до міжнародних фінансових організацій (у 1999 р. зовнішній борг дорівнював $12,4 млрд. або 54,2% обсягу ВВП). Протягом 1992-1998 рр. нелегально вивезено $20-25 млрд.

Наслідки: скорочення податкових надходжень, втрата державою своїх регулюючих функцій, криміналізація держави і суспільства, технічна і деградація економіки, моральна деградація суспільства, загроза економічній і національній безпеці, підрив іміджу.

Особливістю України є те, що ніхто не несе відповідальності за ту кризу, яка сталася в економіці і соціальній сфері.

Зниження рівня соціально-економічної нерівності і бідності

У 1993 р. середній грошовий дохід 10% найбільш багатих громадян України перевищував дохід 10% найбідніших у 6,7 разів, у 1995 р. - у 12 разів (в СРСР - 3:1-5:1).

Нині більшість громадян вимушені жити на доходи, які складають менше половини тих доходів, які вони мали раніше.

Основним джерелом бідності в Україні на відміну від країн, що розвиваються, є не багатодітність і малограмотність, а невідповідність рівня заробітної плати реальній вартості робочої сили на ринку праці.

Тривалий період зниження добробуту населення відсунув його споживання на рівень 1960-х років, а по деяких видах продуктів - на рівень 1950-х років.

В умовах хронічного дефіциту грошей у населення знизилися обсяги харчування і погіршилася його якість.

Розвиток регіональної політики збалансованого розвитку

Регіональна політика зародилась як засіб розв'язання державою проблем розвитку, які не можна розв'язати за рахунок ринкової економіки.

В Україні, на відміну від ЄС, регіональна політика спрямована на підтримку індустріально розвинутих областей, де знаходяться привабливі галузі й багаті бізнес-еліти, здатні пролобіювати дорогі і перспективні проекти на найвищому рівні - Кабінету Міністрів чи Верховної Ради.

Менша увага приділяється аграрним регіонам, що призводить до зростання нерівності в якості життя і доходах людей в “багатих” і “бідних” регіонах.

Щоб перейти до збалансованого розвитку, пріоритети розвитку необхідно перенести з галузевого підходу на цілісно-територіальний.

Перехід до збалансованого природокористування

В Україні критерієм розвитку вважається будь-який приріст виробництва.

В Україні найяскравіше виявився індустріальний тип природокористування, притаманний СРСР, і відповідно радянський природоруйнівний тип управління природокористуванням, який зберігся дотепер.

Нині в Україні спостерігається абсолютна гегемонія галузевого управління природокористуванням.

Розвиток гірничопромислового комплексу за відсутності адекватних природоохоронних заходів став суперечити умовам збалансованого розвитку, став елементом дисбалансу народного господарства.

Оцінка економічного механізму природокористування

Економічний механізм природокористування має переважно фіскальну спрямованість і виступає засобом нагромадження фінансових ресурсів у владних структурах (у 1998 р. витрати бюджету за розділом “Охорона довкілля” склали 2,5% всіх надходжень до зведеного бюджету за використання природних ресурсів).

Платники екологічних і ресурсних платежів не зацікавлені як у відрахуванні коштів до бюджетів і природоохоронних фондів, так і в здійсненні природоохоронних заходів. Вони розглядають ці платежі як додатковий податок.

Кошти Державного та місцевого фондів охорони навколишнього середовища використовуються не за цільовим призначенням.

Збалансоване ведення сільського господарства

За окремими показниками обсяги виробництва знизилися до рівня воєнних, повоєнних (1946-1954 рр.) та дореволюційних (1917 р.) років.

Уряд фактично постійно здійснював масове непряме оподаткування сільського господарства через цінову дискримінацію виробників сільгосппродукції.

Рівень розораності всього земельного фонду становить 58% (у колишньому СРСР - 10%, у Великобританії, Франції, ФРН - 28-32 %, у США - 16%).

Шляхом розвитку сільського господарства України має бути поступове формування збалансованої агросфери із синергією основних компонентів традиційного землеробства з органічним (біологічним) землеробством.

Збереження біологічного і ландшафтного різноманіття

З 1992 р. по 2000 рр. площа природно-заповідного фонду (ПЗФ) України зросла майже удвічі і складає 4,16% території України.

За роки незалежності створено 1 біосферний заповідник, 7 національних природних парків, значно розширено території ще двох біосферних заповідників та одного національного природного парку, оголошено 90 нових об'єктів ПЗФ загальнодержавного значення інших категорій, створено цілий ряд об'єктів місцевого значення.

У 1997 р. затверджено “Концепцію збереження біорізноманіття України”.

Енергозбереження і збалансований розвиток енергетики

Щороку імпортується практично 100% палива для атомних станцій, 90% нафти, 80% природного газу та близько 15% вугілля. Енергоносії складають більше половини усього імпорту.

Енергоємність українського ВВП більш ніж у 9 разів перевищує середньоєвропейський показник.

Встановлена потужність АЕС невпинно зростали, не зважаючи на Чорнобильську катастрофу.

Енергетична гігантоманія в СРСР призвела до пріоритетного будівництва великих енергогенеруючих агрегатів і занепаду малої енергетики в Україні.

Освіта і наукове забезпечення в сфері збалансованого розвитку

Людський потенціал є “безпрограшною ставкою” України, що має забезпечити конкурентноздатність країни у майбутньому (за рівнем грамотності Україна займає 4 місце у світі (з 133 країн).

Питома вага бюджетних поточних видатків на освіту з урахуванням зменшення обсягів ВВП та інфляційних процесів у 1997 р. зменшилася на 60-70% порівняно з 1992 р.

Сучасний стан розвитку науково-технічного прогресу, що орієнтується лише на зміцнення технічної і економічної могутності, є безперспективним, таким, що веде до невпинного поглиблення екологічної кризи, створюючи реальну загрозу виживанню людства.

ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРИНЦИПІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

Рівень законодавчого забезпечення переходу до сталого розвитку. Зараз в Україні розроблено і введено в дію біля 250 національних, державних, міжнародних, галузевих і регіональних програм, які фінансуються із залученням коштів державного бюджету. З них безпосередньо зв'язано із сталим розвитком 137, у тому числі по напрямках «Порядку денного на XXI століття»: соціальні і економічні аспекти - 55; збереження і раціональне використання ресурсів з метою розвитку - 47; посилення ролі основних груп населення - 4; засоби реалізації - 31.

Соціально-економічна стратегія переходу до сталого розвитку визначається пакетом офіційних документів, базовими серед яких є, наприклад, Послання Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки», Укази Президента України: «Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року», «Про стратегію подолання бідності», «Про Концепцію розвитку охорони здоров'я населення України» та деякі інші.

Серед законодавчих актів екологічного спрямування, які прийняті в останні роки, вагоме значення мають Закони України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 - 2015 роки", "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про зону надзвичайної екологічної ситуації", "Про об'єкти підвищеної небезпеки", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", Кодекс про надра, Водний та Лісовий кодекси та деякі інші.

Готується для внесення від Кабінету Міністрів України на розгляд Верховної Ради України проекти Закону України про екологічне страхування та аудит.

Але все це відбувається за умов, коли “Концепція переходу до сталого розвитку України”, як базовий закон, ще не прийнятий Верховною Радою. До факторів стримування впровадження концепції сталого розвитку на місцевому та державному рівнях необхідно віднести відсутність ефективної системи інституційного забезпечення впровадження цього процесу з достатньою підтримкою її інтересів у вищому законодавчому органі влади - Верховній Раді України та недосконалість правової бази. Необхідно привести всю нормативно-правову базу діяльності урядових структур, місцевих органів самоврядування у відповідність вимогам і принципами сталого розвитку. Значна кількість нормативно-правових актів з різних галузей не спроможна в повній мірі забезпечити дотримання вимог охорони навколишнього середовища, раціонального природокористування та екологічної безпеки. Рівень їх екологізації в сучасних умовах потребує значного поліпшення.

В умовах переходу до сталого розвитку вже повинні бути вирішеними проблемами удосконалення нормативно-правового регулювання та законодавчого захисту права власності на землю. На цей час стан земельного законодавства слід визнати незадовільним. І не тільки тому, що ним не відрегульована велика кількість земельних відносин. Основні положення Земельного кодексу розвинуті недостатньо. Не врахована необхідність збереження якості грунту та охорона природних ресурсів. Цілий ряд правових аспектів, що були прийняті вже після затвердження нової редакції Земельного кодексу, багато в чому йому протирічать. Сьогодні ми маємо ситуацію, при якій в Україні діють три різні гілки земельного законодавства. Це декілька Указів Президента, нормативні акти Верховної ради та декрети Кабінету міністрів. Вони практично не стикуються між собою, містять внутрішні протиріччя. Порівнюючи норми Лісового кодексу, Водного кодексу, Закону “Про селянське (фермерське) господарство” легко виявити багато юридичних невідповідностей в частині регулювання земельних відносин. Також Указ Президента України “Про приватизацію обєктів незавершеного будівництва” містить більше десяти протиріч з діючим земельним законодавством.

Ще не набрав чинності Закон “Про охорону земель”. Разом з тим, норми з регулювання відносин в галузі охорони і оптимізації використання земель різного цільового призначення і їх функціональної ролі в ландшафтах, розосереджені в різних законах і не можуть забезпечити системний підхід до вирішення складної проблеми охорони землі як стратегічного невідновлювального природного ресурсу. Окремі землеохоронні нормативи, що містяться в них, не узгоджені між собою, а інколи вступають в протиріччя з відповідними положеннями Земельного кодексу та між собою, потребують уніфікації та кодифікації. Відсутність цілісного підходу робить неможливим ефективне і результативне регулювання в галузі охорони, раціонального використання і відтворення земельних ресурсів.

Сучасна політика держави в галузі охорони навколишнього середовища від забруднення базується на принципі “забруднювач платить”. Компенсаційна функція - найважливіша в механізмі плати за забруднення довкілля. Відшкодування шкоди, завданої довкіллю, базується сьогодні, як правило, на загальних засадах цивільного права, які не знайшли необхідного розвитку в нормах екологічного законодавства. Необхідно вдосконалити цивільно-правовий механізм відшкодування шкоди, завданої довкіллю, шляхом внесення відповідних доповнень до актів екологічного законодавства та розробки найближчим часом Закону України про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу. Є певні недоліки в механізмах визначення шкоди, розподілу та використання коштів, що отримуються за рахунок платежів за забруднення. Актуальною проблемою, що повязана з недостатнім врахуванням територіального аспекту, є проблема адресної компенсації шкоди, заподіяної середовищу та здоровю населення. Дуже часто технологічні обєкти гірничодобувного підприємства розташовані на територіях різного адміністративного підпорядкування і, в цьому випадку, плата за забруднення довкілля надходить за адресою “приписки” підприємства, не зважаючи на те, що відвали, шламосховище та інші екологічно небезпечні обєкти цього підприємства розташовані на територіях інших адміністративних районів. Проблемним є також визначення шкоди, заподіяної транскордонними перенесеннями забруднень. Не завжди враховуються забруднення підземних водоносних горизонтів поверхневими стоками з придорожніх смуг, технологічних майданчиків та відвалів добувних підприємств. Не в повній мірі враховується фільтрація цих стоків, а також з відвалів та шламосховищ.

Недоліком Положення про державний фонд охорони навколишнього природного середовища та більшості положень про відповідні місцеві бюджетні фонди є те, що вони не регламентують процедуру прийняття рішень про надання коштів на здійснення природоохоронних заходів, порядок їх оформлення, а також не вимагають звітності. Це створює умови для субєктивізму і безконтрольності при розподілі і використанні коштів цих фондів. господарський регіональний промисловий розвиток

Одним з головних завдань в природоохоронному законодавстві повинно стати створення більш надійної доходної бази шляхом екологізації податкової системи. В Україні залишається невирішеною проблема забезпечення сталих джерел фінансування геологорозвідувальної галузі, в тій частині, що стосується загально-геологічного вивчення надр і оцінки перспектив розвитку мінерально-сировинної бази.

Але головне полягає в тому, що Україна значно відстає від розвинутих країн щодо розробки і затвердження концепції сталого розвитку. Створена згідно постанови Кабінету Міністрів від 31.12.1997 р. Національна комісія сталого розвитку України на чолі з першим віце-прем'єр-міністром, яка мала б стати координаційним органом в механізмі сталого розвитку, за п'ять років своєї роботи ще не внесла відчутних результатів в просування цього процесу. Однак з причин цього стало те, що вона сформована тільки з фахівців-киян і не відповідає статуту “Національної комісії”.

Для прикладу, створення Ради по сталому розвитку при Президентові США демонструвало національну і міжнародну важливість сталого розвитку. Залучення до ради лідерів від усіх секторів суспільства та призначення співголовами “промисловика” і еколога стало символом можливостей співробітництва при виробленні погоджених рішень щодо сталого розвитку і запорукою втілення цих рішень в життя. Працюючи з червня 1993 р., рада вже в 1996 р. подала президентові нову концепцію “До сталої Америки”, а в травні 1999 р. - подальшу її розробку.

Проект Конценції сталого розвитку України з 1997 р. вже декілька разів допрацьовувався. У варіанті проекту Закону України «Про Концепцію переходу України до сталого розвитку» він знаходиться у Верховній Раді України і ще не прийнятий.

Відсутність цього важливого документу не дозволяє проводити цілеспрямовану роботу з впровадження принципів сталого розвитку як на державному, так і регіональному рівнях.

Ступінь відповідності структур і функцій органів регіонального самоврядування завданням переходу до сталого розвитку. Основні функції регіональних органів самоврядування та їх структура витікають із стратегічних задач регіональної політики держави.

Загальна державна регіональна політика в умовах переходу України до сталого розвитку направлена на забезпечення стійкості всіх її регіонів. Першочерговою задачею державної регіональної політики в цих умовах є забезпечення збалансованого розвитку регіонів і мегаполісів на основі збереження їх структурних регіональних особливостей, природоресурсного потенціалу, господарського комплексу, екологічної безпеки.

Основна мета сталого розвитку на регіональному рівні - збалансування розвитку території в межах екологічного простору даного регіону, а також узгодження дій з розвитком інших регіонів України.

Принципові задачі регіональних органів влади визначаються основними напрямами сталого розвитку, що розробляються на державному рівні. При цьому регіональні рівні реалізовують ці напрями в рамках власних програм сталого розвитку, що розробляються ними, узгоджуючи з природними особливостями своїх територій, місцевими соціально-економічними й екологічними проблемами.

У цих умовах визначаються наступні загальні функції регіональних органів управління:

вибір пріоритетних напрямів розвитку основних галузей економіки країни і її базової галузі - промисловості на регіональному рівні в умовах переходу до сталого розвитку;

формування регіональної соціальної політики з урахуванням природних умов, що є в регіоні й економічного потенціалу;

розробка стратегії природокористування й охорони навколишнього середовища;

розробка програм з розвитку територіальних виробничих систем;

організація раціонального використання території з метою підвищення інвестиційної привабливості;

формування фінансових ресурсів;

регулювання зовнішньої економічної діяльності;

регулювання міжрегіонального обміну;

розробка кредитної, фінансово-бюджетної і податкової політики (з питань, що знаходяться в компетенції регіональних органів) тощо.

Конкретні функції кожного структурного підрозділу органів регіонального самоврядування розробляються, виходячи з поставлених державою задач і повинні бути направлені на досягнення цілей сталого розвитку регіону.

При цьому треба зазначити, що існує коло питань, вирішення яких повинно здійснюватися, виходячи не тільки з регіональних інтересів, але і державних. У цьому випадку необхідні законодавчі акти, що конкретно делегують державі і регіональним органам влади ті або інші функції.

Враховуючи, що проект Закону України «Про Концепцію переходу України до сталого розвитку» знаходиться на розгляді в Верховній Раді України, законодавчі акти, що визначають функції кожного рівня управління в умовах переходу країни до сталого розвитку, в повному обсязі не підготовлені і не доведені до регіональних рівнів управління. Цей момент поки стримує певну структурну реорганізацію вказаних органів і не дозволяє їм в повній мірі визначитися з перерозподілом і додатковими функціями, пов'язаними з організацією, плануванням, координацією, регулюванням та іншими функціями управління областями на шляху переходу їх до сталого розвитку.

Створення законодавчої бази для сприяння переходу України на шлях збалансованого екологічного сталого розвитку - тривалий процес, що вирішується в декілька етапів. Це в свою чергу не дає можливості оцінити міру готовності і відповідності структур і функції органів регіонального самоврядування умовам переходу до сталого розвитку.

Активність суспільно-політичних організацій в сфері сприяння реалізації принципів сталого розвитку. Досягнення цілей сталого розвитку, здійснюване в рамках відкритого суспільства, неможливе без відповідної ролі суспільно-політичних організацій і посилення їх дієвості.

В ідеальному випадку процес участі суспільно-політичних організацій повинен:

1) допомогти людям усвідомити той факт, що людство вже зараз зустрілося з проблемою локальної сталості, що саме громадськість є найважливішою складовою частиною розв'язання проблем майбутнього людства;

2) допомогти перейнятися ідеями про їх власні очікування і надії у їх майбутньому житті в даному регіоні;

3) залучити населення до активної діяльності і зробити його думку важливою точкою для планування процесів сталого розвитку;

4) допомогти людям розвинути почуття причетності й відповідальності. Тільки в тому випадку, якщо люди бачать свій власний внесок в розвиток суспільного життя, вони готові сприйняти зміни і активно брати участь в їх здійсненні, відчуваючи відповідальність за результати;

5) сприяти формуванню нового бачення, яке служить основою процесу планування і складання «Плану дій щодо залучення громадськості до

Розвиток суспільно-політичних структур у значній мірі визначився традицією “зверху”, що склалася ще в процесі демократичних перетворень кінця 80-років. У цих умовах політичні партії, молодіжні, профспілкові і інші об'єднання громадян часто виникають не як результат природного перетворення процесів самоорганізації тих або інших груп населення, а з ініціативи і під «патронатом» окремих політично або економічно впливових особистостей, що переслідують, насамперед, корпоративні або інші цілі.

Створені таким способом структури не мають масової підтримки і не здатні повноцінно реалізовувати накази виборців і суспільні інтереси.

Таким чином, ситуація, що склалася в суспільно-політичній системі не сприяє переходу України до сталого розвитку і вимагає термінової політичної реформи, здійснюваної на основі чітко виражених пріоритетів, умов і принципів суспільно-політичного розвитку країни. Для цього, насамперед, необхідно:

прискорити проведення соціально-економічних реформ для переходу країни до сталого розвитку;

створити умови для повної реалізації цивільних прав і свобод особистості;

розробити прозорий механізм підтримки політичних партій і громадських організацій з боку державних і недержавних структур, а також приватних осіб;

забезпечити повну відповідальність за діяльність всіх об'єктів політичного процесу;

прискорити обізнаність в суспільстві національних інтересів і необхідності їх захисту, на цій основі забезпечувати взаємодію і співпрацю між суб'єктами політичного процесу тощо.

Разом з тим, специфікою української ситуації слід вважати досить слабку соціальну реакцію на існуючі екологічні проблеми. Таке явище можна пояснити як низьким рівнем екологічної свідомості населення, так і наявністю складних соціальних проблем, вирішення яких для окремих категорій людей є питанням взагалі фізичного виживання.

У звязку з цим важливу роль набувають громадські організації екологічного профілю, які потребують всілякої підтримки і підвищення їх ролі в прийнятті рішень як на регіональному, так і державному рівнях.

ПРОПОЗИЦІЇ З ВПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ У ПРОМИСЛОВИХ РЕГІОНАХ

Керуючись гаслом Ріо «Думай глобально, а дій локально», а також результатами втілення в життя ідей «Порядку денного на XXI століття» за останні роки і основними принципами проекту Закону України «Концепція переходу до сталого розвитку України» можна зробити висновок, що основну увагу при переході на стратегію сталого розвитку треба приділити регіональному рівню. Для цього кожен регіон повинен мати свою стратегію сталого розвитку, узгоджену із загальнодержавними цілями та напрямками розвитку, але розроблену на базі свого природно-ресурсного потенціалу з урахуванням особливостей, які склалися в господарському комплексі і стану навколишнього середовища на території. На жаль, зараз відсутні загально визнані методичні підходи і керівні матеріали з розробки регіональних стратегій сталого розвитку, що ускладнює виконання цієї роботи.

У зв'язку з вищенаведеним пропонується наступна структура цього документу, що дозволить з єдиних методичних підходів дати рекомендації щодо розробки екологічних, економічних і соціальних складових сталого розвитку регіонів з урахуванням їх природно-ландшафтних особливостей.

1. Загальні положення.

Мета сталого розвитку на регіональному рівні: збалансований розвиток території у межах екологічного простору регіону.

Принципи реалізації мети сталого розвитку на регіональному рівні:

досягнення природно-господарської збалансованості в соціально-економічному розвитку регіонів;

формування регіонального господарського механізму, що відповідає основним цілям сталого розвитку країни;

врахування особливостей кожного регіону, своєрідності природно-ресурсних, географічних, історичних, економічних, соціальних та інших умов.

2. Оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону і ступеню його використання. Створення та реалізація системи кадастрів природних ресурсів регіону.

Мета реалізації елементу стратегії: облік і соціально-економічна оцінка природно-ресурсного потенціалу регіону та прогноз екологічних наслідків його подальшого використання.

Принципи реалізації елементу стратегії:

здійснення кількісного та якісного обліку природних ресурсів;

проведення порівняльної й комплексної соціально-економічної оцінки і можливих напрямків використання природних ресурсів;

прогноз можливих змін стану навколишнього середовища при використанні регіональних природних ресурсів;

впровадження ресурсних та комплексних територіальних кадастрів природних ресурсів (об'єктів) як інформаційної бази для прийняття екологічно обґрунтованих управлінських рішень в сфері природокористування з урахуванням пріоритетів соціально-економічного розвитку території і збереження навколишньої природного середовища, а також удосконалювання обліку природних ресурсів і оподатковування в сфері природокористування [38].

3. Оцінка якості стану навколишнього середовища та його компонентів, розробка екологічних карт і районування території за техногенним її навантаженням та безпекою життєдіяльності.

Мета реалізації елементу стратегії: дати характеристику якісного стану навколишнього середовища з використанням екологічного картографування і на цій основі виконати районування території регіону за техногенним її навантаженням і безпекою життєдіяльності для виявлення екологічно небезпечних зон мешкання населення та визначення екологічних проблем регіону.

4. Реструктуризація та еколого-соціо-економічна оцінка господарського комплексу території, його збалансованості з природно-ресурсним потенціалом території.

Мета реалізації елементу стратегії: критеріальна оцінка можливостей природно-ресурсного потенціалу території для зміни структури регіонального господарського комплексу з метою сталого розвитку.

Принципи реалізації елементу стратегії:

оцінка природних і антропогенних процесів, що впливають на атмосферу і випробують її вплив, оцінка природної захищеності атмосфери і здібності асимілювати на регіональному рівні викиди парникових газів і речовин, що руйнують озоновий шар, попереджати транскордонне перенесення забруднюючих речовин;

оцінка регіонального потенціалу поновлюваних енергетичних ресурсів, можливих масштабів і ефективності їхнього використання;

прогноз можливостей розвитку мінерально-сировинної бази в регіоні; оцінка граничної інтенсивності споживання регіональних мінеральних ресурсів (показник екологічного простору), що забезпечує потреби в них на тривалу перспективу;

обґрунтування оптимальної структури регіонального землекористування, масштабів рекультивації порушених, деградованих і забруднених земель, оцінка наслідків цих робіт на удосконалювання системи землекористування й охорону земельних ресурсів;

обґрунтування заходів щодо охорони, раціонального використання і збереження всіх лісів і озеленення деградованих районів за допомогою лісовідновлення, залісення, лісовідтворення й інших відбудовчих засобів з метою доведення показника залісеності регіону до оптимального значення в конкретній природно-кліматичній зоні; оцінка можливого регіонального потенціалу лісових товарів і послуг, напрямків і показників сталого освоєння всіх лісових екосистем і лісонасаджень;

оцінка регіонального потенціалу ресурсів прісної води і його можливостей для стійкого міського розвитку, виробництва продовольства і розвитку сільських районів; перспективи комплексного освоєння, охорони й збереження якості водних ресурсів регіону;

оцінка необхідного масштабу робіт із розвитку державних природних парків, заповідників і заказників на території регіону, створення регіональної екологічної мережі, удосконалювання природно-заповідних територій;

оцінка масштабів сталого використання і збереження живих ресурсів рік, Чорного та Азовського морів;

оцінка регіональних можливостей щодо комплексного використання, утилізації та рекуперації відходів промислового виробництва і побутових відходів з метою забезпечення збалансованості ресурсного споживання в регіоні.

загальна оцінка резервних можливостей природно-ресурсного потенціалу території для переструктуризації регіонального господарського комплексу.

5. Вибір регіональних пріоритетів сталого розвитку з урахуванням можливостей природно-ресурсного потенціалу території.

Мета реалізації елементу стратегії: досягнення оптимального використання природно-ресурсного потенціалу регіону через структурну перебудову господарського комплексу та усунення дисбалансу розвитку.

Принципи реалізації елементу стратегії:

формування ефективної в господарському, соціальному й екологічному відношенні міжгалузевої структури виробництва;

обмеження розвитку сировинних і напівфабрикатних виробництв, нарощування обсягів виробництва продукції, що має закінчений технологічний цикл і орієнтована на стале використання власного природно-ресурсного потенціалу;

технічне переоснащення виробництв на основі впровадження нових наукових досягнень, енерго- і ресурсозберігаючих та маловідходних технологій;

збільшення обсягів виробництва високоякісних продуктів харчування, якісна зміна структури харчового споживання населення;

упровадження екологообгрунтованих принципів ведення сільського господарства й адаптованих до місцевих умов технологій, реалізація заходів щодо підвищення родючості ґрунтів.

6. Прогноз змін техногенного навантаження на навколишню природне середовище в процесі структурної перебудови господарського комплексу регіону.

Мета реалізації елементу стратегії: дати прогноз можливих змін якісного стану навколишнього середовища, обумовленого структурною перебудовою господарського комплексу регіону, для остаточного визначення регіональних пріоритетів сталого розвитку.

7. Розробка нових організаційно-економічних механізмів забезпечення переходу до сталого розвитку регіону.

Мета реалізації елементу стратегії: розробка пропозицій по створенню гнучкої системи управління природокористуванням та природоохоронною діяльності на регіональному рівні для забезпечення умов переходу до сталого розвитку.

8. Розробка програм та заходів розв'язання проблем у соціальній сфері.

Мета реалізації елементу стратегії: покращення соціально-економічного стану в регіоні та забезпечення розвитку суспільства в гармонії з довкіллям.

9. Розробка регіональних програм екологічного виховання, освіти та розвитку високих технологій.

Мета реалізації елементу стратегії: реформування освітньої сфери задля утвердження нової системи цінностей, стимулювання та створення сприятливих економічних механізмів для розвитку високотехнологічного виробництва.

10. Розробка і впровадження системи регіонального комплексного екологічного моніторингу навколишнього природного середовища.

Мета реалізації елементу стратегії: дослідження реальних змін якісного стану навколишнього середовища для корегування управлінських рішень щодо забезпечення переходу регіону до сталого розвитку з використанням наземного і космічного моніторингу джерел антропогенного впливу на довкілля, моніторингу забруднення абіотичної та біотичної компоненти навколишнього середовища, соціально-гігієничного моніторингу.

Принципи й засоби реалізації елементу стратегії:

оперативний контроль енерго-екологічного, медико-біологічного стану середовища;

визначення факторів екологічних негараздів регіону, у тому числі джерел негативного впливу на навколишнє середовище та здоров'я людей;

формування об'єктивної картини поточного стану довкілля, здоров'я населення;

оцінка можливого екологічного ризику;

підготовка інформації для прийняття управлінських рішень щодо екологічного стану регіону;

вироблення управлінських впливів, що направлені на покращення стану довкілля.

11. Розробка і впровадження соціально-економічного моніторингу території.

Мета реалізації елементу стратегії: дослідження реальних змін у соціально-економічній сфері регіону для корегування управлінських рішень щодо забезпечення переходу регіону до сталого розвитку.

12. Оцінка змін індикаторів (показників) сталого розвитку при реалізації регіональних пріоритетів, встановлення ступеню відповідності значень цих індикаторів критеріям сталого розвитку.

Мета реалізації елементу стратегії: підготовка та узагальнення інформації щодо індикаторів сталого розвитку регіону, встановлення ступеню відповідності значень цих індикаторів критеріям сталого розвитку.

Реалізація цих принципів дозволить на новому якісному рівні розробити регіональні стратегії і програми дій по переходу на стратегію сталого розвитку. При цьому кожен крок в цьому напрямку може бути оцінений кількісно і тому приорітетні напрямки розвитку дійсно будуть приорітетними.

ПЕРЕЧЕНЬ ССЫЛОК

1. Національний звіг України про стан виконання положень "Порядку денного на XXI століття" за деся-тирічний період (1992-2001 pp.). - Київ: Український інститут досліджень навколишнього середовища i ресур-сів, 2001. - 30 с.

2. Шапар А.Г. Проблеми сталого розвитку i забезпеченість природними ресурсами // Екологія i природо-користування. Збірник наукових праць ІППЕ НАН України. Дніпропетровськ, 2001. - Вип. 3. - С. 7-24.

3. Україиа: прогноз розвитку продуктивних сил / Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. -Київ, 1998. - 184 с.

4. Материалы Всеукраинской конференции по устойчивому развитию. Киев, 20-22 ноября 2002 г.

5. Проблеми природокористування, сталого розвитку та техногенної безпеки / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції: Дніпропетровськ, Україна, 24-27 жовтня 2001 р. - Дніпропетровськ, 2001. -320 с.

6. Повестка дня на 21 век: Конференция Организации Объединённых Наций по окружающей среде и раз-витию в Рио-де-Жанейро. - Швейцария, 1992. - 216 с.

7. Методические подходы к выбору стратегии устойчивого развития территории: В 2-х томах / Под науч. ред. проф. А.Г. Шапаря. - Днепропетровск: ИППЭ НАН Украины. - 1996.

8. Методичні підходи до вибору та обгрунтування критеріїв i показників сталого розвитку різних ланд-шафтних регіонів України / За ред. проф. А.Г.Шапара. - Дніпропетровськ: ІППЕ НАН України, 1999. - 88 с.

9. Концептуальні положення розробки регіональнах стратегій сталого розвитку, їx структури та принци-пів / А.Г. Шапар, М.А. Ємець, П.І. Копач та ін. // Екологія i природокористування. Збірник иаукових праць ІППЕ НАН України. Дніпропетровськ, 2002. - Вип. 4 - С. 7-94.

Размещено на Allbest.ru