Еволюція інституціональної структури аграрної сфери України під впливом інноваційного розвитку

Ключевые слова: аграрная сфера, институциональная структура, институции, институты, эволюция, институциональные «ловушки».

EVOLUTION OF INSTITUTIONAL STRUCTURE OF THE AGRARIAN SECTOR OF UKRAINE
UNDER THE INFLUENCE OF INNOVATIVE DEVELOPMENT

Odnorog M. інституціональний аграрний субоптимальний

Conducted system-evolutionary analysis of the institutional structure of the domestic agricultural sector in a negative aspect, as a complex historical process changed suboptimal institutions and mechanisms. An attempt is made to clarify the concepts of essence and content of the institutional structure of the agrarian sector. This classification of the diversity of its specific forms in the unity of the functional level and the reproduction approach... defines the logic, periodization, and historical trends in the development of the institutional structure of the agrarian sector of Ukraine since 1861 to the present. Systematic specific institutional “traps” of the agrarian sector in the stages of evolution and levels of their implementation. The study specified subject area and developed the basic categorical a number of institutional economic theory of the agrar-ian sector. It is argued that institutional structure is a set of stablefunctional status of the relationship.

Keywords: the agricultural sector, institutional structure, institutions, institutes, evolution, institutional “traps”.

Постановка проблеми. Сучасна інституціональна економіка, переживаючи етап інтенсивного розвитку, крім вирішення внутрішніх методологічних і теоре-тичних проблем, веде активну експансію, залучаючи до своєї предметної області нові об'єкти пізнання, одним з яких стає аграрная сфера. Особливу увагу дослідників привертає вивчення напрямків інституці- ональної організації та самоорганізації суб'єктів сіль-ського господарства та агробізнесу, інституціональ- ного устрою аграрної сфери, векторів і механізмів перетворення відповідних інститутів, ходу і наслідків інституціональних реформ, результатів приватизації та ефективності структури земельної власності, вну-трішньої структури і впливу зовнішніх інститутів на реформування сільськогосподарських підприємств, інституціональних моделей агропромислової інтегра-ції та мережевої реорганізації, проблем підвищення ефективності державного регулювання і координації розвитку аграрної сфери.

Необхідність агропромислового вектора інституці- онально-еволюційних досліджень в сучасній Україні визначається не системними суперечностями і дис- функціями аграрної сфери, а гносеологічно - недо-статнім загальнометодологічним і теоретичним рів-нем проведених досліджень при їх високій практичній значущості. Вивчення закономірностей і механізмів незворотної, якісно зміненої інституціональної струк-тури аграрної сфери належить до пріоритетних напря-мів розвитку української економічної науки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій у цьому напрямку свідчить, що на питання еволюції інституці- ональної структури в економічній теорії та практиці, у тім числі - і в аграрній сфері економіки, звертають увагу такі науковці, як: В. Вольчик, Т Гайдай, В. Геєць, О. Гри-ценко, Н. Костюченко, М. Малік, О. Мороз, Ю. Овсі- єнко, М. Овчарук, А. Олейник, Т Осташко, Р. Пусто- війт П. Саблук, А. Чухно, А. Шастітко, О. Шпикуляк,

О. Шпичак, В. Якубенко та ін. Проте не визначено шля-хів більш динамічного розвитку чинників інституціо- нальної структури.

Мета статті. Мета статті - охарактеризувати ево-люційні чинники інституціональної структури, що впливають на інноваційну діяльність аграрного сек-тору економіки з метою визначення шляхів більш динамічного її розвитку.

Виклад основного матеріалу. Системний аналіз будови інституціональної структури аграрної сфери передбачає її декомпозицію в функціональному і рів- невому аспектах.

У функціональному плані дана структура являє собою комплекс взаємопов'язаних інституцій, інсти-тутів, норм, правил, часткових повноважень власності, вимог, санкцій, контрактів, стереотипів, підвалин, зви-чаїв і традицій. Під агропромисловими інституціями розуміються соціальні форми закріплення продук-тивних функцій за суб'єктами економічних відносин в аграрній сфері. Інституціональні інтереси суб'єктів аграрної сфери є необхідним компонентом їх економіч-них інтересів і пов'язані зі збереженням і зміцненням своїх статусів в господарській системі, мінімізацією трансакційних витрат і формуванням вигідних пра-вил ведення діяльності, досягненням взаємовигідної компромісу з іншими інституціональними суб'єктами, в тому числі з державою. Поведінка суб'єктів аграрної сфери являє собою складну систему діючих в однакій мірі статусних цілей і інтересів, цінностей і принци-пів діяльності, адміністративних ресурсів, правових і соціокультурних умов, найбільш чутливу до ринкових стимулів і державної політики.

Інституціональна структура як підсистема аграрної сфери являє собою комплекс стійких функціонально- статусних відносин господарських суб'єктів з приводу формування і розвитку інтегрованої системи інститу-цій, норм, правил, стандартів, процедур та інститутів в ході використання агробіоценозів для забезпечення суспільних потреб в продуктах харчування і товарах із сільськогосподарської сировини [1, с. 19]. Природа інституціональної структури аграрної сфери пов'язана з універсальним характером інституції, як фактора сільськогосподарського виробництва, причиною її виникнення є еволюційна взаємодія суспільного розпо-ділу і кооперації праці. Функція-мінімум даної струк-тури - забезпечення цілісності, гомеостазу та роз-ширеного відтворення аграрної сфери за допомогою диференціації і інтеграції агропромислових інституцій як соціальних форм закріплення функцій за суб'єктами агроекономічних відносин, їх стандартизації та регла-ментації, специфікації прав власності і обсягу відпо-відальності, уніфікації інституціональних актів і про-цедур, мінімізації трансакційних витрат.

Основою еволюційного дослідження інституці- ональної структури агропромислової сфери госпо-дарства є класифікація історичних періодів розвитку інституцій та інститутів аграрної економіки України в розглянутих хронологічних рамках:

I етап - накопичення системних дисфункцій та інституціональних протиріч в аграрній сфері на тлі становлення і зміцнення економічних інститутів капі-талізму (1861-1916 рр.);

II етап - адаптація результатів революційного рішення «аграрного питання» і радикальна трансфор-мація інституціонального механізму в сфері агроеконо- міки на базі інститутів радгоспів і колгоспів (1917 р. - кінець 1940-х рр.);

III етап - розвиток спеціалізації і агропромислової інтеграції, соціальної та економічної інфраструктури, штучне укрупнення, екстенсифікація і бюрократизація структурних ланок аграрної сфери в рамках господар-ського механізму державно-монополістичного типу, створення передумов інституціональної кризи і транс-формаційного спаду (початок 1950-х рр. - 1991 р.).

Еволюція інституціональних «пасток» кореспонду-ється із загальною логікою інституціоналізації вітчиз-няної аграрної сфери, відображаючи конкретно-істо-ричну специфіку її окремих етапів, а їх систематизація пов'язана з виділенням в рамках господарського меха-нізму функціональних рівнів власності, праці, вироб-ництва, суспільної свідомості, регулювання та госпо-дарювання [2, с. 64].

Інституціональні «пастки» в еволюції інституціо- нальної структури аграрної сфери господарства під-вищували трансакційні витрати за рахунок слабкої специфікації прав власності на землю, обмеження мобільності робочої сили, нагнітання протиріч соці-альних класів і груп впливу на тлі загострення револю-ційної ситуації, низької товарності сільськогосподар-ського виробництва, наведено в табл. 1.

Після Жовтневої революції 1917 р. керівництвом було взято курс на форсовану інтеграцію аграрної і промислової сфер, ігнорувати об'єктивні закономір-ності і необхідні стадії еволюційного розвитку цих підсистем народного господарства. Тому протягом XX століття революційні етапи перетворень інститу- ціональної структури аграрної сфери чергувалися з вимушеними інволюціональними «відкатами» до про-пущених стадій еволюційного розвитку з додатковими трансакційними витрати.

Інституціональні пастки довоєнної агроеконо- міки СРСР виступали соціально-функціональними формами закріплення відтворювальних диспропор-цій, нееквівалентного обміну між виробничою і сіль-ськогосподарською сферами, підриву мотивації праці господарських суб'єктів, встановлення ідеологічно зумовлених і економічно необгрунтованих орієнтирів розвитку, комплексно підвищуючи рівень трансакцій- них витрат в аграрній сфері.

Причинами провалу всіх спроб конструктивних реформ аграрної сфери в 1950-1980-х рр. стали волюн-таризм, формалізм і бюрократизм як неминучі наслідки монополізму, ігнорування глибинних протиріч гос-подарського механізму агропромислової діяльності, переважання позаекономічних методів стимулювання праці, ідеологічно певне прагнення до консервації диспропорцій відносин власності та адаптації неефек-тивної інституціональної матриці аграрної сфери до завдань її інтенсивного розвитку.

Недостатня ефективність ринкових перетворень аграрної сфери пов'язана з деформацією систем-них функцій держави. Ліберально-ринкові реформи, що проводилися в 1990-х рр. на основі парадигми «Вашингтонського консенсусу», привели до різкого скорочення участі держави в інституціональному регу-люванні та інвестиційної підтримки аграрної сфери, падінні рівня закупівель сільськогосподарської про-дукції у формі держзамовлення на регіональному рівні. У зв'язку з необхідністю придушення інфляційних про-цесів і подолання кризи неплатежів макроекономічна політика була переорієнтована виключно на фінансові

Таблиця 1. Інституціональні «пастки» в аграрній сфері економіки України (1861-1916 рр.)

Таблиця 2. Інституціональні «пастки» в аграрній сфері народного господарства СРСР (1917 р. - кінець 1940-х рр.)

Таблиця 3. Інституціональні «пастки» в аграрній сфері СРСР (1950-1980-ті рр.)

Таблиця 4. Інституціональні пастки в сучасній українській аграрній сфері (1990-ті рр. - т.ч.)

методи і інструменти. Під впливом інерційного ефекту монетаристський підхід продовжує стійко відтворюва-тися і на сучасному етапі розвитку економіки України, незважаючи на стабілізацію грошової системи і норма-лізацію рівня монетизації ринкових трансакцій.

Модернізація аграрної сфери зв'язується зі збільшенням або скороченням обсягів бюджетного фінансування пріоритетних напрямків його розви-тку, необгрунтовано ігноруючи значимість розвитку інституціонального механізму, відповідних методів, інструментів і каналів дії, введення ефективних пра-вил і процедур, зміцнення статусів суб'єктів і спе-цифікації прав власності [3, с. 31]. Інституціональні інновації на різних рівнях аграрної сфери здатні ство-рити ефект акселерації його розвитку в стратегічному руслі. Навпаки, затягування і блокування ключових конституційних елементів правового поля агропро-мислової діяльності ведуть до консервації інституціо- нальних протиріч. Розвиток інституціональної інфра-структури аграрної сфери характеризується істотною асинхронністю формування і низькою ефективністю ключових елементів (ринку зерна, ф'ючерсних біржо-вих торгів, земельного ринку, інформаційної системи), значною регіональною асиметрією нормативно-пра-вового середовища, високою гетерогенністю інсти- туціональних суб'єктів і глибокою багатоукладністю аграрної економіки, підвищенням впливу приватних посередницьких структур, галузевої і регіональної монополізації продовольчих ринків, посиленням ролі неформального компоненту.

Прихована монополізація ринку земельних ресур-сів реалізується шляхом захоплення інституції зем-леустрою регіональною та місцевою бюрократією [4, с. 42]. При земельних комітетах повсюдно створю-ються афільовані фірми, що встановлюють монопольні ціни на роботи по розмежуванню земельних ділянок. Трансакційні витрати обороту земель сільськогоспо-дарського призначення підвищують ірраціонально тривалі процедури постановки ділянок на кадастро-вий облік. Високий рівень корупції в сферах оренди і суборенди землі, виділення і перерозподілу ділянок. Склалися тіньові ринки земельних ресурсів, широко практикується комерційний продаж ділянок сільсько-господарського призначення, причому такі дані не відображаються статистикою Міністерства аграрної політики та продовольства України. В результаті стри-муються ініціативні процеси освоєння покинутих і виведених з обороту родючих земель.

Формальне розширення інституціонального діа-пазону суб'єктів аграрної сфери реально підміняється штучним стимулюванням одних і утиском інших форм господарювання, спростовуючи задекларовану в ході ринкових перетворень підтримку багатоукладності. Опорними інституціями ринкової еволюції аграрної сфери на сучасному етапі є фермерство і особисте під-собне господарство як специфічні форми індивідуаль-ного і сімейного підприємництва в сфері сільськогос-подарського виробництва. Внесок малого агробізнесу в обсяг валової продукції сільського господарства починаючи з середини 1990-х рр. і варіюється в межах 50-60%, а чисельність зайнятих в індивідуальних, сімейних господарствах і малих аграрних підприєм-ствах за цей період зросла вдвічі.

Аграрна сфера сучасної України характеризується комплексом дисфункцій та інституціональних «пас-ток», що підвищують трансакційні витрати діяльності суб'єктів сільськогосподарського виробництва та роз-ширено відтворюють оптимальну рівновагу інституці- ональних інтересів (див. табл. 4).

Досвід ринкової трансформації та модернізації аграрної сфери України підтверджує стратегічне зна-чення інституціонального напрямку структурних змін, його пріоритетну роль по відношенню до грошової та бюджетної політики, необхідність стратегічного сис-темного підходу до розвитку інституціональної струк-тури аграрної сфери [5, с. 41].

Перспективи інституціональних змін в аграрній сфері. Основною проблемою ринкової трансформації аграрної сфери було подолання інерційного ефекту, пов'язаного з детермінуючим впливом інституціональ-них механізмів та «пасток», що склалися в державно- монополістичному періоді його еволюції. Головним завданням модернізації аграрної сфери на сучасному етапі є комплексне вдосконалення всієї системи інсти- туціональних механізмів, їх взаємна координація і інтегральна оптимізація. Будучи важливою ланкою забезпечення економічної безпеки країни, вітчизняна аграрна сфера передбачає активне інституціональне регулювання з боку держави, не тільки в рамках прі-оритетного національного проекту, але за допомогою безперервного моніторингу інституціональних «пас-ток» і дисфункцій, адекватного організаційного, інсти- туціонального та інформаційного забезпечення діяль-ності господарських суб'єктів.

Висновки. В сучасних умовах важливо як збіль-шення рівня державної інвестиційної підтримки, так і впровадження прогресивних інституціональних механізмів, ефективних інструментів, методів, форм, процедур і каналів отримання і використання коштів. Необхідно прискорити розвиток ефективних інститу- ціональних механізмів пільгового кредитування, пере-творити корумповану «дозвільну систему» в сфері земельної власності, збалансувати систему державної підтримки аграрної сфери шляхом її переорієнтації на дрібний і середній агарний бізнес. Пріоритетним напрямком модернізації інституціональної структури аграрної економіки повинен стати курс на прискорення проходження інституціональних процедур за допомо-гою їх раціонального спрощення, що здатне стати фак-тором загальносистемного зниження трансакційних витрат. Потребують значного удосконалення механізми статусної мотивації працівників сільського господар-ства, стимулювання припливу нових кадрів в аграрну сферу і науку. Слід активізувати боротьбу з монополіз-мом на споживчих ринках і ринках критично важливих ресурсів для аграрного виробництва (паливно-мас-тильні матеріали, мінеральні добрива і т. п.). Необхідно підвищити прозорість діяльності державних інститутів розвитку, визначити чіткі правила прийняття рішень з відбору інвестиційних проектів на конкурсній основі. Размещено на Allbest.ru