Постановка проблеми. У результаті здійснення економічних реформ в агропромисловому комплексі України проведена велика робота із створення багатоукладної економіки. Розширилися права і повноваження сільськогосподарських товаровиробників, вони отримали повну самостійність, що дало змогу підвищити в них господарську ініціативу і підприємливість. З'явилися умови для організації нових виробничих структур, що ґрунтуються на ринкових механізмах їх взаємодії. Серед цих процесів особливо масштабним є створення і розвиток фермерських господарств, їх кооперативів і асоціацій [5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У загальній кількості товарної продукції, виробленої малими підприємствами агробізнесу, фермерські господарства займають значну питому вагу. Вони, будучи новими ринковими структурами, виявилися не досить вивченими. Так, даними питаннями займалися Л.В. Балабанова, О.М. Варченко, А.В. Войчак, О.Д. Гудзинський, С.Р. Камілова, О.П. Луцій, М.Й. Малік, П.М. Макаренко, П.Т. Саблук. Однак, велике значення має дослідження умов і ресурсів їх функціонування, оцінка ролі та значення у формуванні аграрного ринку, ефективності виробництва та обґрунтування стратегій подальшого розвитку.

Виклад основного матеріалу. Важливою формою та соціально-економічною основою розвитку малого підприємництва на селі є фермерські господарства.

Фермерські господарства, засновані на приватній власності на землю, являють собою форму вільного малого підприємництва, які діють на принципах юридичної й економічної самостійності. Основною метою створення фермерського господарства є збільшення прибутку за рахунок раціонального ведення сільськогосподарського виробництва, одержання максимально можливого обсягу необхідної суспільству продукції високої якості при мінімальних витратах. У нашій країні фермерські господарства не мають можливості скласти сильну конкуренцію великим реформованим господарствам за кількістю виробленої продукції, але за її якістю вони успішно позмагаються з ними [1].

Основна відмінність фермерської форми ведення господарства від інших форм господарювання полягає у прямому зв'язку робітника із засобами виробництва - в його праві самостійно вирішувати питання про використання засобів виробництва та результатів праці. Фермерська форма ведення господарства має і значний недолік, яким є мала кооперація праці. Малі господарства не можуть забезпечити необхідного технологічного та технічного обслуговування виробництва. Вихід - у добровільній кооперації фермерських одиниць між собою та з іншими партнерами.

Особливість відродження фермерських господарств у нашій країні полягає в тому, що їх формування відбувалося в надрах діючих суспільних форм сільськогосподарських підприємств, поряд із акціонерними товариствами, кооперативами й іншими підприємствами. Фермерські господарства все більше перетворюються на одну з основних форм становлення і розвитку приватного підприємництва в аграрній сфері. Незважаючи на те, що з 1991 р. (з початку реформ) фермерський сектор за кількістю своїх господарств збільшився більше ніж у 5 разів, а площа фермерських земель ще більше, було б наївно розраховувати, що за такий короткий строк українські фермери стануть основними виробниками сільськогосподарської продукції. Проте уже ними виробляється від 10,0 до 15,0 % і більше відсотків загального обсягу валової продукції сільського господарства країни при істотних відмінностях по регіонах і видах продукції.

На 1 січня 1992 р. в Україні було зареєстровано 14681 фермерських господарств, в 2011 р. відповідно 43150, що відображає збільшення загальної чисельності майже у 3 рази. Аналіз розвитку фермерських господарств середньому за шість років засвідчує, що найбільша кількість фермерських господарств припадає на Одеську, Миколаївську, Дніпропетровську Херсонську, Запорізьку області. Запорізька область за кількістю фермерських господарств займає 5-те місце в країні. Середня площа фермерських господарств в Україні найбільша в Луганській області, і становить 119,6 га.

Фермерські господарства Запорізької області через наявні труднощі в організації виробництва не досить ефективно використовують відведені їм земельні угіддя. Вони поки що слабко конкурують з колективними сільськогосподарськими підприємствами за ефективністю господарювання, перш за все за рівнем вигідної експлуатації ріллі. За результатами наших досліджень, у Запорізькій області використання ріллі дещо вище, що пов'язано, на нашу думку, з переважанням великого виробництва над дрібним.

Серед усіх сільськогосподарських підприємств нашої держави найбільші площі належать сільськогосподарським товариствам, на 2 місті за землезабезпеченням господарства населення. Згідно зі статистикою в Україні, у власності фермерських господарств знаходиться трохи більше 3 млн. га землі, зокрема близько 2,9 млн. га оранки. Трохи менше (приблизно 2-2,3 млн. га) угідь орендується. Фермерські господарства посідають третє місце. Вони мають земель у 2,5 рази менше, ніж господарства громадян. Це ще раз підтверджує той факт, що за існуючих умов селяни не хочуть оформлятися у фермери, вони не звітують перед державою і не платять податки. Вони не узаконюють свою справжню діяльність, прикриваючись дрібним виробництвом, хоча насправді за своїми розмірами часто навіть перевищують фермерські [4].

Тільки в скоростиглих підгалузях, де можлива швидка репродукція, таких як свинарство та птахівництво, припинився спад поголів'я та намітилися сталі тенденції до збільшення. За рахунок цього відбулося збільшення виробництва м'яса у 7,38 разів порівняно із 2001 р. та на 95,2% порівняно із 2006 р. Якщо порівняти виробництва молока із 2001 р., то збільшення відбулося на 11,1%, але проти показника 2006 р. очевидне зменшення у 2 рази. Виробництво яєць характеризується тією ж ситуацією - порівняно із 2001 р. відбулося збільшення на 173 тис. шт., а проти показника 2006 р. виробництво зменшилось у 3,8 рази Тваринництво вважається найбільш трудомісткою галуззю сільського господарства. До того ж воно потребує значних капіталовкладень. Значний обсяг основних видів тваринницької продукції господарства змушені реалізовувати за цінами, нижчими від собівартості продукції, що призводить до збитковості виробництва. Галузь тваринництва нерентабельна, а тому кожне друге фермерське господарство не має жодного виду худоби. Негативні тенденції скорочення поголів'я ВРХ призвели до того, що істотно скоротилося внесення органічних добрив у ґрунти.

Разом з тим, останніми роками в народному господарстві України склалася така соціально-економічна ситуація, яка характеризується нестійкістю виробничо-господарських зв'язків, інфляційними явищами, дефіцитом бюджету, необґрунтованим скороченням державного фінансування товаровиробників, введенням досить високих податків i платежів, обмеженням кредитування, відсутністю вcix форм державного контролю за цінами, свавіллям комерційних банків, безсистемністю в законодавстві та іншими негативними загальноекономічними i правовими тенденціями. Все це призвело до спаду виробництва промислових товарів, сільськогосподарської сировини i продовольства, посилення нееквівалентного обміну в народногосподарському комплексі, дисбалансу між попитом i пропозицією, вартістю i ціною, прибутком i податком, а також до істотного ослаблення незалежності від інших держав. Обсяги виробленої продукції сільськогосподарськими господарствами є індикатором організаційного стану підприємства, проте значні обсяги виробленої продукції фермерськими господарствами не гарантують її реалізації у повному обсязі [3].

В умовах кризи сільськогосподарських підприємств фермерські господарства є стабілізаційною формою господарювання, яка певною мірою компенсує спад виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах. З діяльністю фермерських господарств останнім часом значною мірою пов'язані продовольча безпека суспільства, життєва стабільність і грошові доходи сільського населення. Відомо, що врожайність сільськогосподарських культур по природно-кліматичних умовах більшою мірою залежить від рівня технічного озброєння господарств, від наявності меліоративних земель, від можливості використання хімічних засобів, зокрема добрив і гербіцидів. У цьому плані слід зазначити, що фермерські господарства помітно відрізняються від акціонерних товариств. Так, за рівнем енергоозброєності праці, оснащеністю технікою вони відстають від них у 5-10 разів, а отже, й за трудомісткістю виробництва поступаються існуючим колективним товаровиробникам. Досить зазначити, що вони забезпечені тракторами на 95%, вантажними автомобілями - на 63, зернозбиральними комбайнами - на 51, жниварками - на 38 і плугами - на 19%. Природно, що при такій поганій оснащеності фермеру дуже складно своєчасно і повністю виконати необхідні агротехнічні заходи. У результаті, відповідно, важко досягти підвищення врожайності культур. Також слід зазначити, що рівень механізації трудомістких процесів у тваринництві, порівняно з рослинництвом дуже низький. При догляді за тваринами переважають ручна праця, примітивні технології виробництва, зберігання і первинної переробки продукції. Особливо гостро стоїть питання про постачання малих ферм малогабаритною технікою і відповідними засобами механізації трудомістких процесів з догляду за тваринами. Цим і пояснюється більш низький вихід тваринницької продукції у фермерських господарствах Запорізької області порівняно з великими сільськогосподарськими підприємствами.

Одним із завдань організації фермерського господарства є підвищення спонукальних мотивів ефективної трудової діяльності сільських працівників. Спільним для всіх обстежених нами фермерських господарств є те, що, на відміну від колективних підприємств, сільські підприємці за період, що вивчається, вели своє виробництво з прибутком [2]. Цьому сприяла, перш за все, більш висока продуктивність праці, яка була відповідно у 1,5-2 рази вищою. Як показали дослідження, ефективність функціонування фермерських господарств визначається комплексом факторів, і перш за все такими, як розмір господарства, спеціалізація та концентрація виробництва, рівень технічної забезпеченості, застосовування технології, налагодженість переробки сільськогосподарської продукції, а також державна підтримка, яка виражається системою пільгового кредитування, оподаткування, страхування.

фермерське господарство продовольча безпека

Висновки