Організаційна складова забезпечення ефективності залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Венчурний бізнес є відносно молодою формою фінансування інноваційної діяльності на промислових підприємствах Україні. Проте висока ефективність його тривалого функціонування у країнах з ринковою економікою та збільшення кількості венчурних підприємств у вітчизняній економіці пояснюють активізацію венчурного підприємництва і у нашій державі. Водночас висока ризиковість цього виду підприємництва та нерозкритість багатьох аспектів його функціонування обумовлюють актуальність досліджень у цій сфері. Так, одними з питань, що потребують конкретизації, залишаються питання організації процесу залучення венчурного бізнесу.

Питанням залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств присвячено багато наукових робіт закордонних і вітчизняних дослідників. Зокрема, в роботах А. Поручник і Л. Антонюк [3] розкриваються теоретичні та методичні основи залучення венчурного капіталу, В. Юхименко [4] досліджує ринок венчурних інвестицій в Україні, В. Калінеску та О. Антіпов [5] аналізують процес управління венчурним фінансуванням підприємств, наукові роботи О. Кузьміна [6] присвячено особливостям фінансування початкових етапів розвитку венчурного підприємства тощо. Незважаючи на розкриття загальних засад залучення венчурного бізнесу, в наведених працях не приділяється уваги організації процесу залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств.

Питання щодо забезпечення ефективності залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств не розкриті повною мірою, у зв'язку з цим виникає потреба в систематизації теоретичних засад залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств.

Отже, у зв'язку з вищезазначеним метою статті є дослідження організаційної складової ефективності залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств.

На сучасному етапі розвитку економіки України машинобудівний комплекс знаходиться у кризовому становищі, про що свідчать негативні статистичні дані [1]. Вирішенням питання щодо розвитку машинобудівних підприємств, на думку автора, є впровадження новітніх технологій у виробництво через залучення венчурного бізнесу. Розвиток підприємств машинобудування шляхом залучення венчурного бізнесу забезпечить упровадження новітніх технологій та обладнань, перехід на якісно новий рівень виробництва продукції та надасть можливість підвищення конкурентоспроможності, зростання експорту продукції, і як наслідок досягнення високого рівня ресурсозбереження й екологічно чистого виробництва якісної продукції.

Аналіз останніх публікацій показав, що в дослідженнях стосовно функціонування венчурного бізнесу недостатньо уваги приділяється питанням організації процесу залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств. У попередньому дослідженні [2] автор дійшов висновку, що під венчурним бізнесом слід розуміти підприємницьку діяльність, у рамках якої відбувається вливання ризикових інвестицій у інноваційний розвиток підприємства наукомісткої галузі, яке схильне до потенційного зростання. Венчурний бізнес має різноманітні організаційні форми [5]: венчурний промисловий організаційний бізнес

- «незалежні венчури» малі інноваційні фірми, що використовують капітал інвестиційних фондів;

- «зовнішні венчури» фірми, що спеціалізуються на впровадженні у виробництво науково-технічних розробок і організовуються у вигляді паю з промисловими корпораціями;

- «внутрішні венчури», які створює корпорація у вигляді самостійних науково-дослідних підрозділів, діяльність яких підлягає найбільшому комерційному ризику;

Науково-дослідні консорціуми, що являють собою тимчасові статутні об'єднання венчурних підприємств та інших суб'єктів господарювання для здійснення науково-технічних розробок.

Водночас слід зазначити, що незалежно від організаційної форми венчури є тимчасовими структурами, які націлені на певний кінцевий результат діяльності, на вирішення конкретної проблеми. Адже самі венчури не здатні налагодити серійний випуск нової продукції. Тому після завершення роботи, заради якої створювались венчурні підприємства, вони реформуються і призупиняють свою діяльність або поглинаються великою фірмою, або за сприятливої комерційної кон'юнктури й конкурентоспроможності перетворюються на великі корпорації і функціонують самостійно. За оцінками спеціалістів, які вивчають американський досвід венчурного підприємництва, 20 % малих венчурних фірм завершують своє існування за першим сценарієм, 60 % за другим і 20 % за третім [3, с. 42-43].

До суб'єктів венчурного бізнесу слід відносити інституціональних інвесторів, які вкладають кошти у венчурні фонди та індивідуальних інвесторів, так звані «бізнес-ангели» це приватні особи, які безпосередньо надають свої власні кошти венчурним компаніям, акції яких не котируються на фондовій біржі, фонди венчурного капіталу це тимчасове добровільне об'єднання коштів, досвіду та ділових зв'язків декількох юридичних і фізичних осіб для здійснення інвестицій у довгострокові чи короткострокові інноваційні проекти з метою отримання прибутку [5, с. 50-52].

Таким чином, автор дійшов висновку, що залучення венчурного бізнесу можливо шляхом фінансування венчурної фірми венчурними інвестиціями. В межах поточного дослідження венчурне фінансування розглядається як фінансування венчурного інноваційного проекту промислового підприємства різними джерелами капіталу. На думку автора, до таких джерел слід відносити власні кошти підприємства, кошти венчурного інвестора та кошти, отримані від венчурного фонду. У зв'язку з вищезазначеним виникає потреба в дослідженні безпосередньо процесу залучення кожного з джерел фінансування проекту розвитку промислового підприємства. З рис. 1 видно рух коштів від венчурного інвестора, венчурного фонду та від самого підприємства. Стосовно останнього доцільно вважати, що венчурний капітал може створюватись не лише на базі венчурних фондів і на рахунках бізнес-ангелів. Підприємство може проводити самофінансування, якщо існує достатній резерв нерозподіленого прибутку, також підприємство може інвестувати прибуток у венчурний фонд і стати активним учасником венчурного підприємництва.

Рис. 1. Процес залучення венчурного бізнесу до розвитку машинобудівного підприємства

До об'єктів венчурного інвестування автор відносить зовнішні та внутрішні венчури у вигляді венчурних фірм, венчурних інноваційних проектів і венчурних підрозділів, оскільки, на думку автора, такі об'єкти венчурного фінансування присутні на сучасних промислових підприємствах. Окрім руху коштів, на рисунку зображено рух інформаційних потоків від об'єкта інвестування до суб'єкта та навпаки. Процес залучення венчурного бізнесу це системний процес, зв'язуючою ланкою якого виступає рух грошових та інформаційних потоків, які є результуючими у венчурному бізнесі.

Перший потік (П-1) виражається в акумуляції венчурного капіталу залежно від його джерела (венчурний фонд, венчурний інвестор чи власні кошти підприємства). П-2 несе у собі рух інформації та грошових коштів від інвестора та потенційного реципієнта венчурного капіталу, яким виступає венчурна фірма, венчурний підрозділ і венчурний проект. Окрім вливання капіталу, керівництво підприємства або венчурного фонду чи безпосередньо венчурний інвестор здійснює безперервний контроль за перебігом діяльності венчурів.

Стосовно самофінансування варто зазначити, що воно відбувається шляхом перенаправлення нерозподіленого прибутку на фінансування зовнішнього або внутрішнього венчура. Венчурне фінансування за рахунок фондів і бізнес-ангелів відбувається дещо інакше. Перш за все, це зовнішнє залучення коштів, за яке підприємство-реципієнт повинно нести певну матеріальну відповідальність. Фонди та приватні інвестори здійснюють фінансування шляхом викупу акцій підприємства та їх продажем після закінчення венчурної діяльності [7].

П-3 між елементами процесу залучення венчурного бізнесу містить у собі прибуток в ід організації венчурного підрозділу, реалізації венчурного інноваційного проекту або продажу акцій венчурної фірми на ринку цінних паперів. Окрім зазначеного, цей потік може нести об'єкти інтелектуальної власності та об'єкти комерціалізації інноваційнихпроцесів. При залученні венчурного бізнесу шляхом самофінансування венчура всі об'єкти інтелектуальної власності належать підприємству, за випадком зовнішньої комерціалізації інноваційного продукту. П-4 являє собою безпосередній розвиток підприємства-реципієнта венчурних інвестицій.

Дослідивши рух грошових та інформаційних потоків у процесі залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств, можна зробити висновок, що це двосторонній процес, який потребує щільної організації. У подальшому дослідженні детально розглянуто створення внутрішнього венчура на базі існуючого машинобудівного підприємства та організаційну складову процесу самофінансування підприємством власних венчурів.

Сутність організаційної складової полягає у забезпеченні діяльності підприємства шляхом координації дій працівників трудового колективу. У поточному дослідженні організація розуміється як створення певної складової структури, яка могла б виконувати свої завдання, а отже, досягати своєї мети, тобто організаційної структури підприємства [8]. Організаційна структура це формалізована система завдань і підпорядкованості, контролююча, координуюча і мотивуюча співробітників таким чином, щоб вони могли узгоджувати свої дії для досягнення організаційних цілей. Найбільш поширеною організаційною структурою серед промислових підприємств України є лінійно-функціональна структура, основу якої складає так званий «шахтний» принцип побудови і спеціалізація управлінського процесу за функціональними підсистемами підприємства (рис. 2): маркетинг, виробництво, дослідження і розробки, фінанси, персонал тощо [9].

Рис. 2. Типовий шаблон лінійно-функціональної організаційної структури

Для організації процесу залучення венчурного бізнесу доцільно створити венчурний підрозділ на базі промислового підприємства. Удосконалений шаблон типової організаційної структури з урахуванням введення венчурного підрозділу (внутрішнього венчура) наведено на рис. 3. З рис. 3 видно, що замість функціонального підрозділу науково-дослідних розробок автор вводить внутрішній венчур, на базі якого планується розробка венчурних проектів.

Створення венчурного підрозділу відбувається з мінімальними для підприємства витратами, адже нових співробітників не планується. Для візуалізації запропонованого заходу автор вважає за необхідне розробити матрицю розподілення функціональних обов'язків працівників підприємства. Матрицю розподілення функціональних обов'язків учасників процесу залучення венчурного бізнесу до розвитку машинобудівного підприємства наведено у табл. 1.

Функціональні обов'язки учасників процесу розробки та реалізації венчурного проекту складено на основі таких етапів розробки та впровадження венчурного інноваційного проекту:

- аналіз потреб ринку й узагальнення досвіду конкурентів;

- формування та вибір інноваційних задумів із урахуванням їх перспектив;

- виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

- оцінювання можливостей виробництва та збуту інноваційної продукції;

- комерціалізація результатів венчурного проекту.

За результатами формування матриці розподілення обов'язків у процесі розробки та реалізації венчурного проекту розвитку промислового (табл. 1) підприємства можна зробити висновок, що найбільшу кількість додаткових функцій взяли на себе керівник венчурного підрозділу та венчурні менеджери, оскільки саме у венчурному підрозділі знаходяться центри відповідальності за процес розробки інноваційної продукції та організації процесу венчурного інвестування. Також доцільно зауважити, що всі учасники процесу розробки та реалізації венчурного проекту у венчурному підрозділі функціонують на основі сумісництва зі своїми основними функціями на підприємстві. Обсяг потенційних витрат, які понесе підприємство від організації внутрішнього венчура доцільно вважати на рівні 15 % від річної середньої заробітної платні за підприємством за кожну додаткову функцію згідно з матрицею розподілення функціональних обов'язків.

Рис. 3. Типова організаційна структура машинобудівного підприємства з урахуванням створення внутрішнього венчура

Матриця розподілення функціональних обов'язків учасників процесу залучення венчурного бізнесу

Таблиця 1

+-- повинен виконувати; о - може виконувати КП керівник венчурного підрозділу; ВМ1 венчурний менеджер; ВМ2 венчурний менеджер 2; МП менеджер з персоналу; МФ менеджер з фінансів; МВ менеджер з виробництва; ММ менеджер з маркетингу

Таким чином, за результатами дослідження автор запропонував процес залучення венчурного бізнесу до розвитку машинобудівного підприємства та обґрунтував організацію. Удосконалений шаблон типової організаційної структури передбачає впровадження внутрішнього венчура, тобто підрозділу, діяльність якого націлена на розробку та реалізацію венчурних проектів для розвитку підприємства.

Висновки та дискусія. Ефективність венчурного бізнесу у країнах з розвинутою економікою та збільшення кількості венчурних підприємств у вітчизняній економіці пояснюють активізацію венчурного підприємництва і в Україні. Залучення венчурного бізнесу передбачає фінансування венчурної фірми або проекту, до джерел фінансування венчурного бізнесу слід відносити власні кошти підприємства, кошти венчурного інвестора та кошти, отримані від венчурного фонду, а до об'єктів зовнішні та внутрішні венчури.

Для ефективного венчурного фінансування автор пропонує процес залучення венчурного бізнесу, який являє собою системний процес, зв'язуючою ланкою якого виступає рух грошових та інформаційних потоків, що є результуючими у венчурному бізнесі. З метою організації процесу залучення венчурного бізнесу автором запропоновано шаблон типової організаційної структури з урахуванням введення венчурного підрозділу та матрицю розподілення обов'язків працівників машинобудівного підприємства. Запропонований процес залучення венчурного бізнесу враховує специфіку діяльності українських машинобудівних підприємств.

Подальші дослідження. У подальших дослідженнях автор планує дослідження, що пов'язані з прогнозуванням ефективності залучення венчурного бізнесу до розвитку промислових підприємств, а також доцільністю кожного з джерел фінансування: власні кошти підприємства, венчурний фонд і приватний венчурний інвестор.

Література

1. Чередник А.О., Муренець І.Г. Оцінка сучасного стану машинобудівної галузі України та напрямки його поліпшення // Економічний розвиток і спадщина Семена Кузнеця: матеріали Міжнар. наук. конф. Харків, 2018.

2. Чередник А.О. Розділ 3.4. Інвестування у венчурному підприємництві // Підприємництво, торгівля, біржі в процесі соціальноекономічного розвитку: монографія / за заг. ред. І.В. Гонтаревої. Харків: ХНЕУ ім. С. Кузнеця, 2018. 174 с.

3. Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні: монографія. Київ: КНЕУ, 2000. 172 с.

4. Юхименко В.В., Юхименко Т.В. Проблеми венчурного фінансування в Україні. Фондовий ринок. 2009. № 27. С. 28-32.

5. Калінеску Т.В., Антіпов О.М., Корецька-Гармаш В.О. Управління венчурним фінансуванням підприємств: монографія. Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2009. 276 с.

6. Кузьмін О.Є., Литвин І.В. Особливості фінансування початкових етапів розвитку венчурного підприємства. Вісник соціально-економічних досліджень. 2007. № 25. С. 198-204.

7. Литвин І.В. Планування фінансового забезпечення і реалізації інноваційних проектів венчурних підприємств. Вісник Національного університету «Львівська політехніка». 2008. № 624.

8. Polinkevych O. Factors of enterprises' outstripping development in conditions of global economic crisis. Economic Annals-ХХЇ 2016. Vol. 156, Is. 1-2. P. 59-62.

9. Зайченко К.С. Удосконалення організаційної структури на етапах життєвого циклу машинобудівного підприємства // Науковий вісник. Одеський національний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. 2012. № 18 (170).

Размещено на Allbest.ru