Соціальна спрямованість перетворення методології економічних досліджень в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна спрямованість перетворення методології економічних досліджень в Україні

О.А. Атаєва,

к.е.н, доцент, навчально-науковий професійно-педагогічний інститут Української інженерно-педагогічної академії

Ключові слова: економічна дійсність, методи досліджень, перетворення, кількісне визначення, соціальна спрямованість, пріоритетність.

Социальная направленность преобразования методологии экономических исследований в Украине. Е.А. Атаева

Ключевые слова: экономическая действительность, методы исследований, преобразования, количественное определение, социальная направленность, приоритетность.

Social direction of the transformation of the methodology of economic research in Ukraine. E. Ataeva

Key words: economic reality, methods of researches, transformations, quantitative determination, social orientation, priority. Постановка проблеми. Як відомо, після переходу України на ринкові методи господарювання за досвідом Євросоюзу виникли передумови не лише економічного перетворення господарської сфери країни, але відповідної методології економічних досліджень. Перетворювальний процес первинно задіяв пануючі до цього методи планово-адміністративного управління господарськими суб'єктами , змінивши 'їх на методи економічні, спрямовані на досягнення основної мети підприємницької діяльності отримання максимального прибутку. Та в той же час піклування про благополуччя найманих працівників було відсунуто у другу чергу.

Отже основними категоріями оцінки виробничої діяльності стали: обсяг виробництва та реалізації продукції, фінансові результати діяльності підприємств, собівартість, платоспроможність, конкурентоспроможність, ціна та інші категорії, які згідно своєї економічної природи більш відповідають інтересам бізнесу, ніж соціальним мотивам найманої праці. Тому останнім часом стало наявним зниження мотиваційної складової не лише з механізму управління персоналом, а і з господарської сфери взагалі.

Підтвердженням цієї істини спочатку стала епізодична проява фінансово-економічних криз, а потім затяжної загальнолюдської кризи. Тому вже настав час зрозуміти, що основною причиною прояву економічних криз стали постійно діючі чинники невідповідності соціально-економічної системи управління суспільством з її класовою сутністю та структурою рівню і якості глобального розвитку продуктивних сил у світі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Як вже стало цілком очевидним, у світовій практиці та науковій сфері взагалі, що економічну науку підштовхують до розвитку не кабінетні теорії, а економічна дійсність та забезпеченість зростаючих соціальних потреб суспільства. Найбільш помітна ця залежність виявлялась в Україні, яка вийшла зі складу СРСР після його руйнування. Зокрема, основні передумови суспільних перетворень в країні були задекларовані новою Конституцією України, що виявились в такому:

Замість соціалістичної моделі управління економікою країни, заснованій на державній власності на засоби виробництва і планово-адміністративній формі управління національним господарствам, була відтворена олігархічно-монополістична система управління економікою, яка заснована на різних формах власності і ринкових формах господарювання, для чого було проведено роздержавлення власності методом так званої приватизації.

Згідно з Конституцією задіяно курс на самостійність та незалежність країни від інших держав.

Об'єктивно склалися умови для виникнення нового основного економічного закону українського суспільства, головною ознакою якого ставала максимізація надприбутку та пріоритетність економічних цілей суспільства замість соціальних цілей.

Також була задекларована економічна реформа шляхом модернізації економіки з орієнтацією на Евросоюз, та яка не була всебічно осмислена та обґрунтована. Тому фактично замість наміченого господарського стрибка, починаючи з 2008 року, Україна ступила в смугу безперервної економічної кризи, розвалу національної економіки, а разом зі світовим товариством в загально людську кризу та смугу соціальних і військових конфліктів, зокрема, на Південному Сході, майданних та кольорових революцій, масової корупції у власній країні. Отже, така реальна дійсність не могла не вплинути на розвиток економічної науки та її методів дослідження.

Ось як, наприклад, оцінив ситуацію, що склалася в Україні, учений-економіст професор М.Г. Білопольский у 2014р. [1]:

Замість самостійності і незалежності Україна опинилась у позиковій залежності міжнародного та корпоративного фонду. Зокрема, за станом на 2014р. сума боргу України склала більш 40 млрд. доларів США.

Знос основних засобів у промисловості становив більш 30%, у сільському господарстві 95%, на відновлення яких потрібен був один трильйон доларів, та таких коштів у державі бракує.

Населення країни скоротилось на 14 млн. осіб і продовжує стрімко скорочуватись через еміграцію та природну смертність.

Встановлено негативне торгівельне сальдо. Додамо, що держава втратила свої функції і усунулась від управління соціальною сферою і ціноутворенням. Тому гіперінфляція знецінила зарплату і пенсії, здорожчила комунальні послуги, довела до скрутного становища переважну частину населення. Посилено безробіття.

Економічна наука звела на нівець дослідження в соціальній сфері, втратила зацікавленість до падіння духовності людства, шляхів усунення його соціальних протиріч.

Таку ж занепокоєність до втрат держави висловлюють і інші українські вчені економісти як, зокрема, В. Геєць [2], І. Булєєв і Н. Брюховецька [3], О. Амоша [4], В. Ковальов [5] і інші, які пропонують радикальні заходи з оздоровлення українського суспільства на національних підвалинах. Та керівництво країни їхні пропозиції не приймає до уваги. Стає надто очевидним, що кризовий етап країни посилюється загостренням політичної нестабільності, затяжним військовим конфліктом на Південному Сході України на протязі вже чотирьох років.

Таким чином, оцінюючи господарський і загальнолюдський стан України, стає зрозумілим, що і її економічна наука, слідкуючи за метою спасіння держави від господарського краху, основну свою спрямованість концентрує на пріоритетах зменшення збитковості виробництва, ігноруючи проблеми соціальних пріоритетів відповідно до об'єктивного закону людської еволюції.

Тому економічна наука концентрує свою увагу переважно на виявленні джерел досягнення прибутку виробництва, тобто джерела укріплення економічного потенціалу, розглядаючи, наприклад, зарплату найманих працівників не як форму виявлення вартості робочої сили, тобто соціальну категорію кількісного вираження виробничих відносин, а як джерело зростання прибутковості за рахунок економії 'її фонду.

Метою статті є виявлення залежності між економічним становищем країни і теоретичними настановами його перетворення на підставі соціальних пріоритетів та відповідних методів дослідження.

Виклад основного матеріалу. Вже стало зрозумілим, що прийшов час розширити межі економічної науки, звернувши основну увагу на соціальні потреби суспільства. соціальний економічний дослідження україна

Такий підхід буде свідчити про комплексність та нерозривність двох аспектів однієї проблеми забезпечення соціальності і ефективності життєдіяльності населення і держави. Тому і методи економічної науки повинні одержати статус соціально-економічних в міждисциплінарному поєднанні економіки праці і соціально-трудових відносин з галузевою економікою, організацією і управлінням виробництвом, визначаючи пріоритетність в такому тандемі соціології, як носія виробничих відносин, які і тільки вони можуть кваліфікуватись як економічна категорія.

Слід, однаково, звернути увагу і на те, що в сучасній економічній літературі панує погляд про неможливість кількісного визначення виробничих відносин людей, тому вони практично не досліджуються, що не може не визивати здивування особливо відносно капіталістичної економічної формації, якою охоплено весь світовий простір і в тому числі сучасна Україна. Тим більш дивно, що економічна наука зосередила увагу на категорії продуктивних сил і ефективності їх використання, вважаючи головним своїм завданням розвивати цю сферу, возвеличуючи її як економічну категорію, замовчуючи проблеми виробничих відносин, що саме які і з'являються пріоритетом економічної науки. Отже, якщо К. Маркс в своєму «Капіталі» кількісно визначав міру виробничих відносин через ступінь експлуатації найманої праці, то в сучасних умовах така оцінка можлива за показником частки доданої вартості обох власників (найманих працівників і роботодавців) через структуру трудового потенціалу згідно новій соціально-економічній концепції його формування [6] та методології оцінки резервів підвищення середньої заробітної плати, наведеній в нашій публікації [7].

В цьому разі методи кількісної оцінки міри вираження виробничих відносин через частку розподілення доданої вартості між роботодавцями і найманими працівниками, як контрагентами соціального партнерства, з'являється не тільки свідченням можливості і реальності регулювання пропорцій між виробництвом і споживанням на справедливій основі, та і встановлення соціальних нормативів та стандартів регулювання соціального партнерства в суспільстві, що дозволяє реально оцінювати шляхи соціалізації капіталістичного виробництва еволюційним шляхом. І не тільки, бо при цьому виникає необхідність у забезпеченні соціальної спрямованості перетворень не тільки людського співтовариства, а також і методології економічної науки. Іншим чином, виникає необхідність вже в сьогоденні в перетворенні пануючих чисто економічних методів, пріоритетом яких з'являються економічні потреби виробництва і зростання прибутку, у соціальноекономічні методи, пріоритетом яких з'являються соціальні потреби суспільства. І треба розуміти, що такі перетворення в науці неминучі, як і неминучі перетворення суспільних систем.

Сутність пропонованого нами методу кількісного визначення суспільних відносин, який обґрунтовує необхідність перетворення економічних методів аналізу у соціально-економічні, розкрито в нашій суспільній праці з проф. В.М. Ковальовим [6]. Зокрема, в якості критерію оцінки рівня виробничих відносин прийнято показник частки доданої вартості, яка належить найманому працівникові та підприємницькому капіталу (Чдс), що рекомендовано нами визначати за такою формулою:

Чдс = Дв x Ічв / 100

де Дв - додана вартість, млн. грн.;

Ічв індекс частки власників трудового потенціалу, %.

Спосіб розрахунку розкрито на такому умовному прикладі, наближеному до української дійсності, вихідні показники до якого наведенні в таблиці.

Отже, за формулою 1 частка доданої вартості найманих працівників визначається вартістю людського капіталу, роботодавців вартістю фізичного капіталу або амортизаційних відрахувань на засоби виробництва та витрат на технологічну енергію, які формуються згідно структури трудового потенціалу.

Кількісне визначення частки доданої вартості, яка належить працівникам чи роботодавцям. Зокрема, для визначення її рівня (Ч) пропонуємо таку формулу:

Чдв = Дв x Ічв / 100

де Дв додана вартість, млн. грн.;

Ічв - індекс частки власників у трудовому потенціалі.

Звідси, за розрахунком частка найманих працівників (Чнп) складе:

Чнп = 1316600x82, 84/100=1090671,44 млн. грн.;

Частка роботодавців (Ч ) дорівнює:

Чр = 1316600x 17,16/100=225928,56 млн. грн.

Розрахунок додаткового фонду оплати праці (ДФОП) ми пропонуємо здійснювати за формулою:

ДФОП = Чнп ФОПф

де ФОПф - фактичний фонд оплати праці у звітному періоді, млн. грн.

Тоді: ДФОП = 1090671,44 863652,6 = 227018,84 млн. грн.

Розрахунок частки валового прибутку, як власності роботодавців, яка використовується для виробничого розподілу (ДЧвпр), може бути проведений за такою пропонованою нами формулою:

ДЧвпр = Пвал Чр.

ДЧвпр = 502422 225928,56 = 276493,44 млн. грн.

Зокрема, сума 276,5 млрд. грн. призначена для виробничого розподілу новоствореного продукту і використовується для сплати податків, утворення інноваційного фонду та інших каналів розподілу. Тоді сума 225,9 млрд. грн. може бути використана для додаткового соціального розподілу між персоналом підприємства і роботодавцями за власністю у вигляді дивідендів, опціонів, премій.

Передбачуваний розподіл доданої вартості відповідно до структури трудового потенціалу