Металургійна промисловість світу: зміни в регіональній структурі та їх наслідки для України (аналітичний огляд)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Металургійна промисловість світу: зміни в регіональній структурі та їх наслідки для України (аналітичний огляд)

Віра Нікіфорова

Статтю присвячено дослідженню змін та провідних тенденцій розвитку регіональної структури металургійної промисловості світу за такими традиційними показниками, як обсяги виробництва, сталеплавильних потужностей, споживання, експорту та імпорту мета- лопродукції. Актуальність проведення даного аналітичного огляду пояснюється відмінностями в умовах функціонування металургії в різних країнах та регіонах світу, які суттєво впливають на основні результати діяльності галузі та визначення оптимальних рішень щодо її подальшого розвитку в контексті цих результатів.

Виявлено, що у період 1997-2016 рр. відбулося стрімке зростання ролі азіатського регіону за всіма традиційними показниками. Безперечне лідерство належало Китаю, проте Індія, Індонезія, Філіппіни, Пакистан, В'єтнам та Таїланд значно наростили присутність на регіональному та світовому металоринках, зокрема, у споживанні й імпорті сталевої продукції, а Південна Корея та Японія в основному зберегли свої позиції. Одні з найвищих темпів зростання металургійної промисловості в останнє двадцятиріччя спостерігалися на Близькому Сході та в Туреччині, тоді як в Африці та Південній Америці найбільш сприятливим періодом для розвитку галузі були 2000-2007 рр. Одночасно відбулося зменшення ролі країн ЄС, СНД, Північної Америки та Океанії. Ці регіони демонстрували значне падіння виробництва у 2008-2016 рр., однак європейські та північноамериканські держави здебільшого зберегли позиції провідних споживачів та імпортерів металопродукції.

Досліджено географічну структуру перевиробництва металу та виявлено регіони з постійним дефіцитом сталевої продукції - Північна Америка, Близький Схід, Африка. Акцентовано увагу на рівні завантаження сталеплавильних потужностей, підвищення якого, за інших рівних умов, могло б вирішити проблему браку металопродукції в даних регіонах, проте цього не відбувається внаслідок існування низки економічних, інноваційних та соціальних чинників.

Визначено, що позиції України на світовій арені як провідного металовиробника та експортера у 2008-2016 рр. значно погіршилися на тлі досить стриманих очікувань щодо зростання попиту на метал на світовому ринку, підвищення ролі Азії та Близького Сходу, які традиційно були основними ринками збуту для вітчизняних металургів, та військових дій на Донбасі, що призвели до втрати частини металургійних потужностей. Ситуація ускладнюється через катастрофічно низький рівень споживання металопродукції на внутрішньому ринку, наслідком чого є постійне перевиробництво металу та залежність від зовнішньоекономічної кон'юнктури в умовах посилення конкуренції між лідерами галузі внаслідок зростаючої концентрації металовиробництва.

Ключові слова: металургійна промисловість, географічна структура, регіональний розвиток, виробництво, споживання, сталеплавильні потужності, профіцит металу, експорт, імпорт.

Загальносвітові виклики і тенденції ють важливими орієнтирами для українсь- розвитку світової металургії [1] виступа- кої металургійної промисловості, яка є не від'ємною частиною сталеплавильної галузі світу, значною мірою залежною від зовнішніх обставин. Проте внаслідок існування суттєвих відмінностей у географічному, кліматичному, соціально-економічному, інституційному та культурному просторі в різних регіонах та країнах світу прийняття оптимальних рішень щодо розвитку металургії потребує більш детального дослідження регіональної структури сталеплавильних потужностей, виробництва, споживання, профіциту, експорту й імпорту металу з визначенням місця України на глобальному металоринку.

Дані щодо загальнорегіональних і кра- їнових показників розвитку металургійної промисловості надають міжнародні, регіональні та національні металургійні організації, основними серед яких є Світова асоціація виробників сталі (World Steel Association - Worldsteel) [2-7], Комітет зі сталі Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) (Organisation for Economic Co-operation and Development (OECD) Steel Committee) [8-11], Європейська асоціація виробників сталі (European Steel Association - EUROFER) [12], Арабський союз виробників чавуну та сталі (Arab Iron and Steel Union - AISU) [13], Інститут чавуну та сталі Південно-Східної Азії (South East Asia Iron and Steel Institute - EAISI) [14], Американський інститут чавуну та сталі (American Iron and Steel Institute - AISI) [15], Китайська асоціація виробників чавуну та сталі (China Iron and Steel Association - CISA) [16] та ін. Їх головною відмітною рисою виступає співставність статистичної інформації, що охоплює практично всіх виробників та споживачів металопродукції.

Аналіз географічної структури світової металургії (як по регіонах, так і по окремих країнах) необхідний для правильного виявлення ролі України на зовнішньому ринку та можливостей держави впливати на загальну ситуацію або пристосовуватися до наявних умов.

Метою статті є визначення регіональних особливостей розвитку металургійної промисловості світу з обґрунтуванням рекомендацій щодо посилення позицій України на міжнародній арені.

Розгляд питання доцільно розпочати з аналізу регіональної структури виробництва сталі у світі.

Обсяг виплавки сталі для металургійної промисловості є ключовим показником, який першим показує, яке місце країна чи регіон посідає на світовому метало- ринку.

У табл. 1 наведено дані щодо динаміки сталевого виробництва по 9 основних регіонах світу (за класифікацією World- steel) та 10 країнах - найбільших метало- виробниках (станом на 2016 р.). З метою наочної демонстрації змін, що відбулися у географічній структурі виплавки сталі, статистичну інформацію проаналізовано за двадцятирічний період та наведено дані за 1997, 2007 і 2016 рр.

Регіональна структура металовироб- ництва у 1997-2016 рр. зазнала значних змін унаслідок того, що світову першість безапеляційно перейняв на себе Китай, а з ним і весь азіатський регіон. Протягом двадцяти років Китайська Народна Республіка (КНР) демонструвала зростання обсягів виробництва сталі навіть під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр., коли практично всі інші виробники зазнали втрат. Виняток становив лише 2015 р., однак зростання відновилося вже в 2016 р. Наслідком збільшення виробництва в аналізованому періоді приблизно у 7,5 раза стало майже чотирикратне підвищення частки Китаю в загальносвітовому обсязі виплавки сталі, яка на сьогодні становить близько 50%.

Ще однією країною, яка за останнє двадцятиріччя демонструвала постійне зростання металовиробництва, є Індія. Однак її результати набагато скромніші, і, незважаючи на те що обсяги виплавки сталі збільшилися у 2016 р. порівняно з 1997 р. майже у чотири рази, у світовому вимірі країна займає менше 6%.

Іншими азіатськими державами, що традиційно входять до десятки лідерів серед металовиробників, є Японія та Південна

Динаміка виробництва сталі у деяких країнах та регіонах світу

Корея. Проте ці розвинені країни, хоч і зберегли свої позиції протягом 19972016 рр., проте були більшою мірою піддані негативному впливу у кризові періоди, що призвело як до коливань виробництва у натуральному виразі, так і до зменшення їх питомої ваги у загальносвітовому вимірі (більш ніж у два рази у Японії, на 20% у Південній Кореї).

В'єтнам, Пакистан та Філіппіни також збільшували обсяги виплавки сталі, внаслідок чого металовиробництво в Азії постійно зростало (майже у чотири рази за двадцять років), і у 2016 р. регіон був безперечним лідером на світовому ринку, зайнявши близько 70%.

Туреччина, яка відповідно до регіонального розподілу Worldsteel входить до інших країн Європи, значно посилила свої позиції на світовому ринку в аналізованому періоді внаслідок зростання обсягів виробництва у 2,3 раза, стабільно займаючи приблизно 2% світового обсягу виплавленої сталі. Основним періодом підйому для країни були 1997-2007 рр., коли виробництво підвищилося на 90%, у наступному десятиріччі зростання уповільнилося до 20% під впливом несприятливої зовнішньоекономічної кон'юнктури. Збільшення мета- ловиробництва у Туреччині стало причиною зростання виплавки сталі в даному регіоні в цілому у 2007-2016 рр. Щоправда, через те що такі досить великі металовиробники, як Болгарія та Румунія, 1 січня 2007 р. увійшли до складу Євросоюзу, питома вага інших країн Європи дещо знизилася у 2007 р. порівняно з 1997 р.

Близькосхідний регіон протягом аналізованого періоду також демонстрував збільшення виробництва та укріплення власних позицій на міжнародній арені. Темпи зростання обсягів виплавки сталі навіть у кризові періоди були позитивними внаслідок реалізації в регіоні значної кількості інфраструктурних проектів, що привело до підвищення виробництва у 3,2 раза за останні двадцять років з основним піком підйому у 2007-2016 рр. та забезпечило у 2016 р. близько 2% світового металоринку.

На такому тлі інші країни та регіони значно втратили свої позиції. Особливо це стосувалося таких традиційних металови- робників, як країни ЄС, СНД та США.

Із європейських держав тільки Німеччина залишилася у десятці лідерів, щоправда, у два рази зменшивши частку на світовому ринку, а Італія, Франція, Іспанія, Великобританія, Бельгія та ін. постійно скорочували виробництво. Це призвело до зниження питомої ваги Євросоюзу в загальносвітовому обсязі виплавки сталі у 2,3 раза за останнє двадцятиріччя та зменшення майже на чверть виробництва в натуральному виразі у період з 2007 по 2016 р., при тому, що у 1997-2007 рр. воно демонструвало зростання на 13%.

Країни СНД так само стрімко почали втрачати свої позиції в останні десять років. За цей період їх частка на світовому ринку знизилася в 1,6 раза, а обсяги виробництва впали майже на 20%. Основними причинами було скорочення виробництва в Україні (близько 45%) внаслідок світової кризи та військових дій на Донбасі, у Молдові (у 7,5 раза, хоча її частка завжди була невеликою) та Росії, де обсяги виплавки сталі у 2007-2016 рр., на відміну від попереднього десятиріччя, були нестабільними та підданими негативному впливу кризових явищ. Незважаючи на це, станом на 2016 р. і Росія, і Україна залишалися у десятці найбільших металовиробників світу.

У США, як і в цілому у Північній Америці, протягом 1997-2016 рр. спостерігалося суттєве скорочення виробництва, що призвело до зменшення їх частки у загальносвітовому обсязі виплавки сталі у 2,5 раза. Темпи зростання металовиробниц- тва в аналізованому періоді були або дуже низькими, або від'ємними, наслідком чого стало падіння приблизно на 20% виробництва у США та на 15% у регіоні в цілому за рахунок деякого збільшення виплавки сталі у Мексиці.

Океанія є ще одним регіоном, який в останні двадцять років демонстрував постійний спад металовиробництва, що у 2016 р. порівняно з 1997 р. сягнув майже 40%, а невелика питома вага у світовій виплавці сталі знизилася утричі. Найбільш несприятливим періодом були 20072016 рр. через погіршення світової кон'юнктури та швидкий розвиток Азії як основного конкурента.

Тенденції виробництва у Південній Америці, у тому числі у Бразилії, яка входить до десятки найбільших металовироб- ників світу, були дещо схожими з трендами країн СНД. Принаймні, це стосувалося основного періоду падіння обсягів виплавки сталі, який припав на 2007-2016 рр. і становив майже 8% у Бразилії та більше 15% по регіону загалом унаслідок того, що виробництво знизилося і в інших південноамериканських країнах, особливо у Венесуелі (у 10 разів). У загальносвітовому ста- левиробництві їх частка зменшилася майже у 2 рази.

В Африці також чітко простежується розбивка на два нерівнозначних періоди: 1997-2007 рр., коли спостерігалося збільшення обсягів виробництва на 45% за рахунок таких країн, як Південно-Африканська Республіка (ПАР), Єгипет, Алжир, Лівія, і 2007-2016 рр., коли темпи зростання виплавки сталі у тих самих державах в основному були від'ємними, внаслідок чого сталевиробництво впало на 30%. Незважаючи на те що за підсумками останніх двадцяти років виробництво в регіоні зросло майже на 2%, його частка на світовому ринку впала у два рази.

Отже, однією з головних характеристик виплавки сталі є її значна географічна концентрація у 10 країнах-лідерах Перелік країн - найбільших виробників сталі підібрано окремо по 1997, 2007 та 2016 рр., яка протягом двадцяти років була практично незмінною - 79,8% у 1997 р., 77,3% у 2007 р. та 83,4% у 2016 р. Якщо розглянути десятку найбільших металовиробників станом на 2016 р., то ситуація дещо відрізнятиметься, хоча загальна тенденція до зростання зберігається: концентрація виробництва становила у 1997 р. 67,4%, у 2007 р. - 77,1%. Це свідчить про високу монополізацію світового металоринку та загострення конкурентної боротьби, що спонукає як провідних металовиробників, так і інші країни вдаватися до захисних заходів та шукати шляхи зростання ефективності виробничого процесу та якості продукції.

Наступним показником, що потребує дослідження в тому ж регіональному розрізі, що й виробництво сталі, є обсяг сталеплавильних потужностей, адже найбільші металовиробники мають найбільший обсяг виробничих потужностей.

Унаслідок того, що дані про динаміку металургійних потужностей (номінальних) представлено Комітетом за сталі ОЕСР, їх проаналізовано за дещо інший період - 2000-2016 рр. Крім того, відсутня інформація про обсяг сталеплавильних потужностей Німеччини як окремої країни, а замість Північної Америки наведено дані країн НАФТА НАФТА - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (North American Free Trade Agreement - NAFTA). (табл. 2). Однак це не є критичним, адже період у 17 років цілком висвітлює ключові тенденції розвитку металургійних потужностей. Німеччина і країни ЄС у цілому демонструють однакові трен- ди щодо їх використання, а на металовиро- бників НАФТА припадає майже весь обсяг виплавки сталі у Північній Америці.

Аналіз свідчить, що головні тренди регіонального розвитку сталеплавильних потужностей у 2000-2016 рр. подібні до динаміки виробництва, адже між показниками існує пряма залежність, хоча виплавка сталі швидше реагує на ринкові зміни.

Безперечне лідерство за обсягами і темпами зростання металургійних потужностей належить Китаю та Азії в цілому, які в загальносвітовому вимірі у 2016 р. займали майже 50 та 70% відповідно, хоча з 2014 р. зростання дещо уповільнилося внаслідок реалізації в КНР політики щодо зменшення потужностей. В аналізованому періоді Китай здійснив найбільший прорив у нарощуванні виробничих потужностей, збільшивши їх за двадцять років майже у 8 разів, щоправда, основним періодом підйому були 2000-2007 рр.

Інші країни-лідери з виплавки сталі, за виключенням Японії та США, частка яких на світовому ринку зменшилася відповідно у 2,5 та 2,3 раза, також збільшували обсяг сталеплавильних потужностей протягом 2000-2016 рр. Найвищі темпи зростання демонстрували Індія та Туреччина з тією різницею, що в Індії пік зростання припав на 2007-2016 рр., а в Туреччині - на попереднє десятиріччя.

Суттєве збільшення потужностей спостерігалося на Близькому Сході (у 4 рази за двадцять років із піком зростання у 2007-2016 рр.), в Африці (майже в 1,6 раза) та Південній Америці (майже в 1,7 раза). Однак частка цих регіонів у загальносвітовому обсязі потужностей була невеликою і демонструвала збільшення тільки по близькосхідних країнах.

Відносно незмінний рівень металургійних потужностей в аналізованому періоді характерний для країн СНД, включаючи Росію та Україну, та інших країн Європи, за виключенням Туреччини. Проте внаслідок значного підвищення питомої ваги Китаю частка СНД у глобальному вимірі скоротилася практично удвічі, склавши у 2016 р. трохи більше 6%.

Поступове зниження обсягів та часто від'ємні темпи зростання сталеплавильних потужностей демонстрували розвинені регіони - ЄС, НАФТА та Океанія. Їх частка в загальносвітовому обсязі потужностей у 2000-2016 рр. зменшилася приблизно у 22,5 раза, а найгіршим періодом були 20072016 рр.

Динаміка сталеплавильних потужностей та рівень їх завантаження в деяких країнах та регіонах світу

Рівень завантаження сталеплавильних потужностей, який залежить від ситуації на металоринку, демонстрував позитивну динаміку у період 2000-2007 рр., досяг- ши свого піку в більшості країн та регіонів у 2007 р. Під час фінансово-економічної кризи 2008-2009 рр. показник почав своє падіння, яке практично по всьому світі не припинилося і в наступні роки. З 2014 р. унаслідок досить стриманих прогнозів найавторитетніших металургійних організацій щодо збільшення попиту на метало- продукцію завантаження потужностей у сталеливарній галузі істотно знизилося, особливо у Китаї, США, Бразилії, Україні, Південній Америці, Африці, на Близькому

Сході. Досить високий рівень завантаження сталеплавильних потужностей зберегли в основному розвинені країни внаслідок виведення значного обсягу надлишкових потужностей у попередні роки та відсутності нових проектів щодо будівництва мет- підприємств.

Металургійні потужності також відрізняються значною географічною концентрацією, хоча вона дещо поступається виробничій та мала тенденцію до зростання, особливо у 2000-2007 рр. Так, на 10 країн - найбільших виробників сталі (станом на 2016 р.) у 2000 р. припадало 62,4% загальносвітового обсягу сталеплавильних потужностей, у 2007 р. - 72,4, у 2016 р. - 77,9%.

Останні дослідження Комітету зі сталі ОЕСР та Глобального форуму з надлишкових сталеплавильних потужностей (Global Forum on Steel Excess Capacity - GFSEC) [8-10; 17] свідчать про те, що розширення металургійних потужностей до 2020 р. планується в Азії, хоча найбільші виробники регіону - Китай та Індія - останніми роками дотримувалися курсу на їх зменшення, а також арабських країнах Близького Сходу та Північної Африки внаслідок існування там внутрішнього попиту з боку будівельної галузі. У СНД (в основному в Росії) та НАФТА (Мексика та США) також передбачається введення в дію додаткових сталеплавильних потужностей, але їх обсяг порівняно невеликий. У країнах ЄС, Південної Америки та Океанії введення в дію нових або розширення існуючих потужностей найближчим часом не заплановано.

Слід зазначити, що розширення металургійних потужностей у більшості країн планується здійснити, головним чином, за рахунок розвитку електродугових печей, хоча в Росії передбачається також введення в дію конвертерів.

Після визначення динаміки і можливостей різних країн і регіонів виробляти металопродукцію необхідно дослідити географічну структуру її споживання У статті аналізується видиме споживання (Apparent steel use - ASU) готової металопродукції, яке є найбільш використовуваним показником і розраховується Worldsteel як сума обсягів виробництва та прямого імпорту готової металопродукції за вирахуванням обсягу прямого експорту готової металопро-дукції [18, с. 2-3]., адже рівень споживання металу значною мірою свідчить про темпи зростання економіки та розвиток інших, металоспоживаючих галузей, продукція яких характеризується більшою доданою вартістю.

Розпочати доцільно з визначення кра- їн-лідерів зі споживання металопродукції, перелік яких та ранжування всередині списку дещо відрізняються від переліку провідних сталевиробників. Для наочності десятку найбільших світових металоспожи- вачів окремо за 1997, 2007 та 2016 рр. наведено на рис. 1, а динаміку споживання готової металопродукції в цих країнах та державах-лідерах в виплавки сталі додатково відображено в табл. 3.

Рис. 1. Найбільші споживачі металопродукціїу світі у 1997, 2007 та 2016рр., млн т

Динаміка видимого споживання металопродукції в деяких країнах та регіонах світу

Різниця, перш за все, полягає в тому, що протягом аналізованого періоду ані Україна, ані Бразилія не входили до десятки лідерів та мали тенденцію до зменшення споживання металу - за двадцять років їх частка в загальносвітовому споживанні сталевої продукції зменшилася відповідно у 3 і 2 рази. При цьому рівень споживання металопродукції в Україні є найнижчим серед країн - провідних металовиробників, і у глобальному вимірі у 1997-2016 рр. не перевищував навіть 1%. Це спонукає країну експортувати 80% виготовленої продукції і робить її залежною від зовнішніх ринків. Основним періодом падіння споживання в обох країнах були несприятливі для галузі 2007-2016 рр.

Замість України та Бразилії найбільшими споживачами металу в різні роки були такі розвинені країни ЄС, як Італія, Франція та Іспанія, а також Тайвань та Мексика, у якій темпи зростання сталеливарної галузі останніми роками є найвищими у північноамериканському регіоні. Крім цього, протягом 2007-2016 рр. свої позиції як значимих споживачів металопродукції зміцнили В'єтнам, Таїланд, Іран, Саудівська Аравія, Єгипет та Польща.

Іншими провідними споживачами сталевої продукції є основні лідери з мета- ловиробництва, першість серед яких з 1999 р. належить Китаю, якому змушені були поступитися США. Найбільшим проривом можна вважати входження до переліку Туреччини та Мексики й істотне підвищення позицій Індії, яка у 2016 р. посіла третє місце. Практично всі ці країни протягом аналізованого періоду демонстрували більш нестабільні темпи зростання споживання металу порівняно з виробництвом сталі, а питома вага в загальносвітовому вимірі зросла тільки у КНР (у три рази - майже до 50%), Індії (у 1,7 раза) та Туреччині (у 1,3 раза).

Концентрація споживання метало- продукції у 10 країнах - найбільших виробниках сталі (станом на 2016 р.) теж є досить високою (у 1997 р. - 63,1%, 2007 р. - 69,6, 2016 р. - 73,2%), однак нижчою, ніж при виробництві. Наслідком цього є необхідність для більшості даних країн поставляти надлишковий метал на зовнішній ринок.

У регіональному розрізі протягом 1997-2016 рр., як і у випадку обсягів виробництва та сталеплавильних потужностей, відбулося зміщення центру споживання металу до азіатського регіону, який збільшив свою частку у світовому вимірі у півтора рази за рахунок стрімкого розвитку Китаю. Інші країни Європи (в основному за рахунок Туреччини), Африка та Близький Схід також демонстрували зростання обсягів і темпів споживання металопроду- кції, тоді як ЄС, Північна Америка, СНД, Південна Америка та Океанія, навпаки, знижували, особливо у 2007-2016 рр. (див. табл. 3).

Після аналізу виробництва та споживання металопродукції доцільно розглянути питання географічної структури профі- циту або дефіциту металу (перевищення або відставання виробництва металу від його споживання) та визначити, за рахунок яких країн і регіонів формується світовий обсяг сталевого перевиробництва, що є одним із ключових викликів для сучасної галузі.

У табл. 4 наведено динаміку профі- циту або дефіциту металу у тому ж географічному розрізі, що і при розгляді виробництва сталі. Це дозволило оперувати спів- ставними даними та визначити роль країн - найбільших виробників у формуванні світового надлишку металу.

Дані табл. 4 свідчать, що в регіональному розрізі постійний профіцит металу у 1997-2016 рр. спостерігався лише у країнах Євросоюзу та СНД. Щоправда, в ЄС він був значно нижчим, характеризувався дуже нестабільними темпами зростання, підвищуючись у несприятливі для галузі періоди через спад у металоспоживаючих видах діяльності, та загалом мав понижувальну тенденцію внаслідок скорочення виробництва сталі, тоді як у СНД показник перевиробництва перебував практично на одному рівні, оскільки найбільші металови- робники регіону - Росія та особливо Україна, виплавляючи великі обсяги сталі, споживали найменше серед провідних виробників (табл. 5).

В Азії, інших країнах Європи, Південній Америці та Океанії в окремі роки спостерігався дефіцит металу У табл. 5 співвідношення споживання та виробництва становить більше 100%., який вони мали компенсувати, експортуючи сталеву продукцію, однак причини та динаміка дефіциту були різними.

Динаміка профіциту (дефіциту) металу в деяких країнах та регіонах світу, млн т

Таблиця 5

Динаміка співвідношення видимого споживання та виробництва металу в деяких країнах та регіонах світу,

Так, в інших країнах Європи, які протягом двадцяти років споживали більшу частину виробленої продукції, окрім найбільш кризових періодів, брак металу виявився лише у 2015-2016 рр. за рахунок прискорення економічного розвитку Туреччини. У Південній Америці, де перевиробництво сталі з 2008 р. суттєво зменшилося та зріс рівень її споживання всередині регіону (табл. 5), невеликий дефіцит можна було побачити лише у 2013 р., який було нівельовано вже наступного року внаслідок падіння споживання металопродукції у натуральному виразі на 6%. В Океанії нестача металопродукції мала місце у 20122016 рр. через те, що її виробництво знизилося сильніше за споживання - середні темпи зростання виплавки сталі становили за двадцятирічний період 98,1%, тоді як споживання - 100,9%. У цілому ці регіони протягом 1997-2016 рр. демонстрували здебільшого наявність невеликих обсягів перевиробництва металу, які мали тенденцію до зменшення після фінансово- економічної кризи 2008-2009 рр. унаслідок скорочення виплавки сталі, та високий рівень співвідношення споживання та виробництва металопродукції.

В азіатському регіоні у 1997, 2002 та 2003 рр. також спостерігався дефіцит металу, а профіцит до 2006 р. навіть за наявності був відносно невеликим, адже в цей період тільки відбувалося становлення Азії як провідного гравця на глобальному мета- лоринку. З 2007 р. ситуація кардинально змінилася, і замість країн Євросоюзу саме азіатські держави почали забезпечувати левову частку світового перевиробництва металопродукції. Лідерство, як і у випадку попередніх показників (виробництво, сталеплавильні потужності, споживання), належить Китаю, який у 2016 р. порівняно з 2007 р. збільшив обсяг сталевого профіци- ту в 1,8 раза, ставши головним постачальником металу на світовий ринок. Японія за двадцять років також подвоїла обсяг перевиробництва металу і до 2006 р. була лідером регіону, потім поступившись КНР. Індія більш суттєво збільшила профіцит ме- талопродукції з 2013 р., Південна Корея - з 2011 р. через значне збільшення обсягів виплавки сталі. Співвідношення споживання та виробництва металу в регіоні загалом було досить високим і становило не менше 87%, за виключенням Японії, де за двадцять років воно знизилося майже на 20%.

Північна Америка, Близький Схід та Африка, навпаки, протягом двадцяти років демонстрували постійний дефіцит металу, обсяг якого збільшився в основному у 2007-2016 рр. При цьому у північноамериканських країнах, які традиційно є великими металоспоживачами, головною причиною браку металопродукції виступало скорочення обсягів виробництва (окрім Мексики, де дефіцит був пов'язаний зі стрімким зростанням споживання металу). В африканському регіоні дефіцит металопро- дукції пояснювався як зниженням виплавки сталі в останні роки, так і пожвавленням металоспоживання, яке в середньому за двадцять років підвищилося більш ніж на 5% переважно за рахунок арабських країн Північної Африки. У близькосхідних державах, де середній темп зростання виплавки сталі у 1997-2016 рр. становив більше 6%, нестача сталевої продукції пояснювалася значним збільшенням споживання ме- талопродукції, особливо в останнє десятиріччя.

Серед країн - найбільших виробників сталі (станом на 2016 р.) профіцит металу протягом 1997-2016 рр. спостерігався в Японії, Німеччині, Росії, Україні та Бразилії. У Китаї, Індії, Південній Кореї та Туреччині в окремі роки мав місце дефіцит металопродукції, причому у КНР та Індії він спостерігався на початку 2000-х рр., коли їх сталевиробництво тільки почало дуже стрімко розвиватися, у Південній Кореї - напередодні та під час світової кризи 2008 р., у Туреччині - у 2015-2016 рр. унаслідок доволі швидкого підвищення рівня споживання металопродукції. США були єдиною державою, де виробництво постійно було значно нижчим за споживання, окрім післякризового періоду 2009-2010 рр., коли спостерігався загальний спад економіки і використання металу було мінімальним.

В Україні внаслідок нерозвиненості внутрішнього ринку профіцит металу мав місце протягом усього аналізованого періоду і в основному демонстрував позитивні темпи зростання, особливо у 1997-2007 рр. Під час та після світової фінансово- економічної кризи перевиробництво почало потроху знижуватися, досягши свого мінімуму після початку військових дій на сході країни у 2014 р. через суттєве скорочення виробництва. Однак його обсяг усе одно є критично великим та змушує державу експортувати близько 80% виготовленої металопродукції. Головна відмінність сталевого перевиробництва в Україні полягає в тому, що основною причиною утворення профіциту металу в більшості країн та регіонів виступає великий обсяг виробничих потужностей, тоді як в Україні - наднизьке споживання металевої продукції.

У цілому десятка країн-лідерів із виплавки сталі, переважна більшість яких характеризується наявністю профіциту металу, в аналізованому періоді забезпечувала основний обсяг сталевого перевиробництва у світі, котрий мав позитивні темпи зростання у ті самі періоди, що й виробництво та сталеплавильні потужності. Співвідношення глобального профіциту мета- лопродукції та сумарного профіциту в десяти найбільших державах-металовироб- никах за двадцятирічний період істотно зросло. Якщо у 1997 р. майже 100% перевиробництва сталі припадало саме на ці країни, то у 2007 р. надлишок металу, виплавлений ними, у 1,5 раза перевищував загальносвітовий, у 2016 р. - вже у 2,2 раза, що вказує на значну концентрацію та монополізацію металоринку. Крім того, це змушує дані країни експортувати значний обсяг виробленої металопродукції, сподіваючись на її споживання іншими державами, проте наявність загальносвітового профіциту металу свідчить про існування серйозних проблем зі збутом продукції на зовнішніх ринках.

Наявність регіонів, де існує дефіцит металу, спонукає подивитися на проблему з точки зору наявності там надлишкових виробничих потужностей Надлишкові сталеплавильні потужності являють собою різницю між номінальними ви-робничими потужностями та фактичними обся-гами виробництва сталі [19, с. 7; 20]., адже їх використання могло б, за інших рівних умов, допомогти у вирішенні питання.

Тенденції останніх сімнадцяти років щодо динаміки регіональної структури надлишкових металургійних потужностей подібні до тенденцій виробництва сталі та загального обсягу галузевих потужностей (табл. 6).

металургійний сталеплавильний імпортер регіональний

Таблиця 6

Динаміка надлишкових сталеплавильних потужностей у деяких країнах та регіонах світу

Найбільше зростання демонстрували азіатські країни (у п'ять разів за 17 років) на чолі з Китаєм (у 15 разів за 17 років), питома вага якого в загальному обсязі надлишкових потужностей у 2016 р. наблизилася до 50%. Саме тому під час Глобального форуму з надлишкових сталеплавильних потужностей у листопаді 2017 р. значну увагу було прикуто до заходів, запроваджуваних КНР задля їх зменшення. При цьому сам Китай вважає подібний «тиск» неприйнятним [1, с. 98].

Досить високі темпи зростання надлишкових потужностей спостерігалися в Індії, Росії та Бразилії (особливо після 2007 р.) унаслідок розширення та введення в дію нових потужностей в умовах зниження їх завантаження через скорочення виробництва, більш низькі - в Японії, Південній Кореї, США та Туреччині. Причому в Японії за підсумками 2000-2016 рр. обсяг металургійних потужностей навіть зменшився внаслідок того, що у 2003-2008 рр. їх завантаження становило більше 90% на тлі зменшення загального обсягу. В Індії, Росії, Південній Кореї та Туреччині скорочення надлишкових потужностей спостерігалося у 2000-2007 рр. внаслідок підвищення обсягів виплавки металу в контексті загальної сприятливої кон'юнктури для розвитку металургійної промисловості. США протягом аналізованого періоду демонстрували постійне зростання надлишкових сталеплавильних потужностей, адже їх загальний обсяг збільшувався на тлі спаду сталевиробництва.

В Україні обсяг надлишкових металургійних потужностей протягом аналізованого періоду завжди був невеликим у світовому вимірі й у 2007 р. порівняно з 2000 р. зменшився майже на 70%, однак демонстрував серйозне зростання, починаючи з 2008 р. (збільшився у 6,8 раза за десятирічний період) у результаті падіння металовиробництва у країні в умовах стабільного рівня наявних виробничих потужностей у галузі.

У географічному розрізі надлишкові сталеплавильні потужності в аналізованому періоді збільшилися абсолютно в усіх регіонах світу. Найвищі темпи зростання (від 5 до 7,5 раза) демонстрували Південна Америка, Близький Схід та Азія (остання за рахунок Китаю у 2016 р. зайняла майже 65% загальносвітового обсягу надлишкових потужностей). Дещо повільніше (2,53,6 раза) підвищувалися надлишкові потужності в Океанії, Африці, НАФТА та СНД. Європейські держави, включаючи ЄС-28 та інші країни Європи, збільшували надлишкові металургійні потужності найбільш «скромними» темпами - 1,6-1,75 раза. У глобальному вимірі значну частку в обсязі надлишкових потужностей, окрім Азії, також займають ЄС-28, СНД та НАФТА, щоправда, за сімнадцятирічний період їх питома вага знизилася у 1,5-2 рази внаслідок китайської «експансії».

Відмінною рисою динаміки надлишкових сталеплавильних потужностей було збільшення їх обсягу у 2-6 разів переважно в період 2007-2016 рр. в усіх регіонах та країнах-лідерах з металовиробництва внаслідок скорочення виплавки металу через загальний спад у галузі на тлі того, що потужності повільніше реагують на ринкові зміни.

Концентрація надлишкових сталеплавильних потужностей у 10 країнах - найбільших виробниках металу (станом на 2016 р.) також була досить високою та мала тенденцію до зростання, склавши у 2000 р. 57,4%, 2007 р. - 65,8, 2016 р. - 71,6%. Це означає, що цим державам усе складніше стає збувати вироблену метало- продукцію, а також посилюється конкуренція на світовому металоринку.

Щодо країн і регіонів, де спостерігався дефіцит металу, то при порівнянні з обсягами наявних там надлишкових металургійних потужностей (див. табл. 4-6) можна побачити, що їх обсяг у більшості випадків (НАФТА, у тому числі США, інші країни Європи, включаючи Туреччину, Азія, включаючи Китай, Індію та Південну Корею, Південна Америка, Океанія) міг би з легкістю покрити брак металу. Виключення становлять близькосхідний та африканський регіони, де в окремі роки (з 2012 р. в Африці та у 2000-2012 та 2014 рр. на Близькому Сході) дефіцит сталевої продукції перевищував надлишкові галузеві потужності. Однак їх повне використання могло б скоротити нестачу металу на 84-92% в африканських країнах та на 25-60% - у близькосхідних. Причому металургія Близького Сходу внаслідок зростання номінальних сталеплавильних потужностей демонструвала поступове скорочення розриву в обсягах дефіциту сталевої продукції та надлишкових виробничих потужностей.

Надлишкові сталеплавильні потужності мають місце в будь-якій країні або регіоні, що виробляє металопродукцію, однак зростання рівня їх завантаження не відбувається внаслідок як падіння виробництва в контексті стриманих очікувань щодо збільшення попиту на метал, так і необхідності дотримуватися напряму підвищення інноваційності галузі, при якому використання наявних потужностей може не відповідати зростаючим стандартам зі зниження ресурсоємності виробництва, поліпшення його екологічності, забезпечення необхідного рівня охорони праці тощо. Крім того, повне завантаження надлишкових металургійних потужностей не може вирішити проблему дефіциту металу через дві основні причини: якщо імпорт металопродукції є дешевшим за власне виробництво та якщо у країні/регіоні немає можливості випускати продукцію необхідної якості або сортаменту.

Існування профіциту та дефіциту металу в різних країнах та регіонах є однією з причин металоторгівлі. Тому наступне питання, що потребує розгляду, - це аналіз географічної структури загальних обсягів експорту та імпорту металопродукції. Як і у випадку споживання металу, для наочності десятку найбільших світових мета- лоекспортерів та імпортерів окремо за 1997, 2007 та 2016 рр. наведено на рис. 2 і 3, а динаміку експорту й імпорту метало- продукції в цих країнах і державах-лідерах з виплавки сталі додатково наведено у табл. 7 і 8 відповідно.

Провідними країнами-експортера- ми сталевої продукції (рис. 2) є більшість світових лідерів з металовиробництва (станом на 2016 р.), частка десяти з яких у світовому вимірі істотно зросла за двадцятирічний період і становила у 1997 р. 49,1%, у 2007 р. - 56,5, у 2016 р. - 63,7%, однак є певні відмінності.

Перш за все, необхідно звернути увагу на те, що в міжнародній металоторгівлі значну роль завжди відігравали розвинені країни Європи, Азії та Північної Америки, які входили якщо не в десятку, то у двадцятку найбільших експортерів. Головними причинами їх стійких позицій на світовому ринку були як чималі обсяги виробництва, так і якість та сортамент виробленої продукції, які не могли запропонувати інші великі експортери, включаючи Китай, Індію, Росію та Україну.

З 2006 р. найбільшим світовим експортером і нетто-експортером Експорт за вирахуванням імпорту. металу став Китай, який на сьогодні з великим відривом не просто зберігає глобальні позиції, а протягом аналізованого періоду нарощував свою присутність на всіх зовнішніх ринках в основному за рахунок розширення металургійних потужностей та збільшення обсягів виробництва на тлі більш низької собівартості продукції. Однак частка КНР- експортера у світовому вимірі у 2-2,5 раза нижче частки КНР-виробника та спожива- ча металопродукції та у 2016 р. становила трохи більше 20%.

Україна після майже двократного зростання зовнішніх поставок металопродукції у 1997-2007 рр. у наступному десятиріччі знизила обсяг експорту на 40%, зменшивши за двадцятирічний період свою частку на світовому металоринку на 2-3%. Однак країна і зараз входить у десятку найбільших експортерів сталевої продукції, хоча й опустилася на сьоме місце у 2016 р. порівняно з третім місцем у «піковому» 2007 р. та п'ятим у 1997 р. Крім того, як нетто-експортер держава у 2016 р. була третьою у світі, експортувавши 17,1 млн т металопродукції, проте це навряд чи можна вважати досягненням, адже причиною був критично низький рівень споживання на внутрішньому ринку.

До найбільших нетто-експортерів металу у світі, крім Китаю та України, у 2016 р. входили Японія, Росія, Бразилія, Південна Корея, Тайвань, Бельгія, Австрія, Словаччина [7, с. 27].

Концентрація експорту у 10 країнах- лідерах, наведених на рис. 2, була вищою порівняно з десяткою найбільших виробників сталі та становила у 1997 р. 59,4%, у 2007 р. - 63,3, у 2016 р. - 70,0%. Це свідчить про посилення конкуренції між даними державами на світовому ринку та пов'язано з тим, що серед провідних мета- ловиробників присутні країни з дефіцитом металу, які змушені імпортувати сталеву продукцію.

У регіональному розрізі (табл. 7) першість також належить Азії, однак порівняно з виробництвом, сталеплавильними потужностями та споживанням частка регіону в загальносвітовому обсязі експорту ме- талопродукції значно нижча (близько 45%), хоч і збільшилася удвічі за двадцятирічний період. Значну роль усе ще відіграє Євросоюз, який у 2016 р. займав третину світового металоринку, проте його питома вага зменшилася на 30% в аналізованому періоді через скорочення обсягів виплавки металу. Великим експортером виступає СНД, на яку припадає більше 10% експорту, однак регіон також дещо поступився своїми позиціями Азії, знизивши частку на металоринку приблизно на чверть за період 1997-2016 рр.

Таблиця 7

Динаміка експорту напівфабрикатів та готової металопродукції у деяких регіонах світу 1

Динаміка експорту металопродукції була досить неоднорідною. Основним періодом зростання були сприятливі для галузі 2000-2007 рр., коли Китай, Індія, Туреччина, Україна, Південна Корея та інші країни приблизно у 2-8 разів збільшили обсяги сталевого експорту. Наступний, доволі кризовий період 2008-2016 рр. характеризувався скороченням експортних поставок із Німеччини, США, України (на 1540%), країн ЄС та іншої Європи, СНД, Північної Америки та Океанії. Найбільше падіння спостерігалося в Африці та Океанії (35-40%), СНД та Північна Америка втратили до п'ятої частини експорту. Основними причинами є скорочення загальних обсягів виробництва в цих країнах та регіонах, перевтілення Азії та, звісно ж, Китаю на світових лідерів із поставок сталевої продукції.

До переліку провідних імпортерів металопродукції, наведених на рис. 3, також входить значна кількість провідних металовиробників світу, однак більшою мірою закупівля металу на зовнішньому ринку пов'язана з обсягами та динамікою його споживання на внутрішньому ринку країн і регіонів.

Головним імпортером та нетто- імпортером Імпорт за вирахуванням експорту. сталевої продукції у світі є США, які зберігають першість протягом двадцяти років та займають більше 6% світового ринку внаслідок як значних обсягів використання металопродукції для подальшої переробки у металоспоживаючих галузях, так і скорочення власного метало- виробництва.

Істотні зовнішні закупівлі металу також традиційно притаманні розвиненим країнам Європи та Північної Америки, до яких останніми роками приєдналися азіатські й арабські країни, що швидко розвиваються.

Крім США, провідними нетто-ім- портерами металопродукції у 2016 р. були В'єтнам та Таїланд, що входять до переліку найбільших імпортерів, Індонезія, Єгипет, Мексика, Саудівська Аравія, Алжир, Польща, Пакистан, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ) [7, с. 27]. Це свідчить про зростання споживання металу в арабських та азіатських країнах і зміщення металоринків із найбільшою ємністю до Близького Сходу, Північної Африки та Південно-Східної Азії.

Концентрація імпорту у 10 країнах- лідерах становила у 1997 р. 52,4%, у 2007 р. - 47,0, у 2016 р. - 42,2%. Порівняно з концентрацією виробництва, сталеплавильних потужностей, споживання й експорту вона була значно нижчою і, на відміну від перелічених показників, мала понижувальну тенденцію. Питома вага 10 країн - найбільших виробників сталі в загальному обсязі імпорту металу була ще меншою, склавши у 1997 р. 35,2%, у 2007 р. - 32,3, у 2016 р. - 29,2%. Причинами є як здатність задовольнити потреби внутрішнього ринку за рахунок власного виробництва, так і наявність великої кількості країн, що не мають достатньо розвиненої металургійної промисловості та змушені ввозити сталеву продукцію для подальшого використання.