Сучасний етап розвитку як глобальної економіки, так й економік окремих країн характеризується суттєвими змінами щодо зайнятості та безробіття населення й реструктуризацією ринку праці у цілому. Сучасні економічні теорії розглядають безробіття як наслідок науково - технічного прогресу та зміни структури капіталу. Згідно з таким підходом, науково-технічній прогрес спричинить у кожній новій одиниці вартості капіталу зростання частки капіталу, втіленого у засобах виробництва, та зменшення його частки, втіленої у вартості робочої сили. Як наслідок, з виробництв вивільняється додаткова робоча сила. Проте сучасні науковці шукають глибші причини даного процесу і пов'язують зростання безробіття та економічну кризу з формуванням інформаційно-мережевої економіки, яка поступово перетворює інформацію на головний ресурс і продукт праці, що входить у ринковий обіг. За своїми властивостями новітній тип економіки суперечить існуючим ринковим закономірностям і продукує "нетипові" трудові відносини (зокрема, короткострокову роботу з неповним робочим днем, тимчасове замісництво, надомну тощо). Зазнають змін інституційні умови забезпечення зайнятості та формування безробіття [1].

В умовах глобалізаційних змін і трансформації національних економік вибір індивідами власних життєвих і професійних стратегій розвитку набирає нових перспектив - зменшується цінність кар'єрних "перегонів", розширюється можливість працювати віддалено, зростає потреба розвитку креативних навичок через попит на спеціальності із сфери інформаційних технологій (наприклад, розробники, дизайнери, спеціалісти з комунікацій) тощо. Наразі змінюється характер статусу безробітного - з негативного на позитивний, що проявляється у бажанні людини проводити більше часу з родиною або допомагати у власному приватному господарстві.

Мета статті - визначити поняття "прекаріат", прекарних форм зайнятості та їх прояви на ринку праці.

Поступове вивільнення частки населення з формальних трудових відносин із жорсткою прив'язкою до конкретного роботодавця та робочого місця, розвиток інформаційно-мережевої економіки зумовлюють трансформацію ринку праці, який стає більш відкритим та гнучким. Як наслідок, розвиваються нові види зайнятості (тимчасова зайнятість, фріланс, аутстаффінг, лізинг персоналу), спеціальності, можливості. Проте одночасно поширюються ризики для працівників, невизначеність щодо перспектив власного професійного та фінансового майбутнього через те, що досить часто нові форми зайнятості не передбачають соціальних гарантій (медичне страхування, пенсійні виплати). У науковій літературі набуває актуальності тематика прекаріату - нового соціального класу, який є неоднорідним за своїм складом і соціально-демографічними характеристиками, але має спільні ризики та загальну невизначеність стосовно власного майбутнього у цілому та професійного розвитку зокрема. Сталого визначення поняття "прекаріат" поки що не існує. Зазвичай, під ним розуміють соціальну групу, характерною ознакою якої є нестабільність, негарантованість робочого місця та специфічні відносини між працівником і роботодавцем.

Питання щодо формування саме нового класу в структурі суспільно-економічних відносин є доволі дискусійним. Проте нові форми (або ті, що зазнали суттєвих змін) трудової активності (проектна робота, робота на відстані - фріланс) вимагають подальшого теоретичного осмислення для виявлення ризиків або перспектив як у контексті соціальних відносин, так і щодо розвитку ринку праці на глобальному та локальному рівнях.

Традиційні галузі промисловості скорочуються, поступаючись інформаційно - мережовому сектору та сфері послуг, що потребують зайнятих осіб, які б могли працювати в умовах гнучкого робочого графіку за тимчасовими контрактами з більшою (меншою) тривалістю робочого часу, ніж передбачено законодавством. Наразі роботодавці зменшують використання стандартної зайнятості, пов'язаної з високими витратами на податки та соціальні гарантії, і віддають перевагу нестандартним працівникам з тимчасовими контрактами, звільнення яких не тягне за собою значних фінансових витрат [2].

Зазвичай, термін "прекаріат" дослідники використовують у негативному контексті, описуючи нестабільну, неформальну зайнятість, що об'єднує найменш конкурентоспроможних працівників, у яких відсутній соціальний захист, а умови праці й рівень оплати є незадовільним [3]. "Прекаріат" ("уразливість", від англ. precarious і лат. precarium - сумнівний, ризикований, негарантований, нестабільний) від самого початку використовувався у соціально-економічній географії, хоча його використання було досить обмеженим, на відміну від інших соціально - наукових напрямів - феміністського, філософського, антропологічного [4-6]. У сучасній науковій дискусії Г. Стендінг, британський економіст та автор книги "Прекаріат: новий небезпечний класс", у 2011 р. висвітлив тематику прекаріату під новим кутом. На думку вченого, саме глобалізація є головною причиною того, що дедалі більше людей стають прекаріями - представниками соціального класу без постійної зайнятості, соціальних гарантій, із відсутністю відчуття безпеки та контролю часу. Власне, й сам прекаріат є нестабільним соціальним класом, адже включає в себе такі групи населення, що мають досить різні соціально-демографічні та економічні характеристики. До даної групи вчений відносить як іммігрантів, сезонних працівників, представників робітничого класу, так і студентів або молодих спеціалістів, які нещодавно отримали дипломи, а також працівників державних установ з низьким рівнем заробітної плати, представників креативних професій (журналістів, дизайнерів, рекламістів) тощо. Головне, що поєднує представників різних соціальних і професійних груп - невизначеність щодо майбутнього та невпевненість у подальшій професійній діяльності [7].

Українські дослідники також більш схильні розглядати проблему прекаріату (або неформальної зайнятості, атипової зайнятості) у контексті його негативного впливу на економіку та на загальне соціально-економічне почуття населення. Так, проблеми організації соціально - трудових відносин, використання нестандартної зайнятості, її державного регулювання дослі-джують І. Ангелко, О. Білик, В. Гриньова, Л. Ємельяненко, Ю. Маршавін та інші.Т. Перегудова досліджує проблеми правового регулювання позикової праці та можливості зменшення наслідків прекаризації. Значна частка вчених вивчає аспекти державного регулювання, соціальної політики щодо нестандартної зайнятості (зокрема, Е. Лібанова, В. Близнюк, Л. Гук). Переваги та недоліки нестандартної зайнятості для суб'єктів у контексті соціально-трудових відносин вивчають В. Данюк, В. Петюх, І. Моторна.

Проте, як підкреслює Л. Вейт, значення терміну залежить від умов та можливості мобілізації тих, хто відчуває себе прекаріатом, тобто незахищеними щодо трудового права та соціальних гарантій. Наукове осмислення прекаріату базується на двох основних точках зору. Перша полягає в тому, що прекаріат - це загальне соціальне нездужання, друга розглядає прекарність як набагато специфічніше явище. Останнє твердження виходить не тільки з конкретних неоліберальних умов ринку праці, де прекаріат орієнтується лише на робочий досвід. Прекаризація є однією із символічних форм опору "неоліберальній машині".П. Бурд'є у книзі "Акти опору: проти тиранії ринку" (1998) розглядає авторитет і людську гідність як одні з чинників протистояння. Практично всі сучасні форми протесту (страйки, голодовки, демонстрації) відстоюють людську гідність перед обличчям постановки життя людей у вузькі рамки її чисто ринкового розуміння. Отже, прекаріат може включати в себе не лише маргіналізовані прояви зайнятості, але й ціннісні установки щодо вибору певних економічних стратегій та стилю життя індивіда [8].

Крім прекаріату та прекарних форм зайнятості для опису нових видів зайнятості, вчені використовують також поняття неформальної, нестандартної зайнятості. Щоб мати точку відліку, спочатку з'ясуємо, що розуміється під стандартною зайнятістю.

Зазвичай, зайнятість за наймом у режимі повного робочого дня під безпосереднім керівництвом роботодавця чи менеджера на підставі трудової угоди вважається стандартною. Усі інші форми зайнятості (тимчасова зайнятість, неповна зайнятість, недозайнятість, надзайня - тість, самостійна зайнятість, неформальна зайнятість) розглядаються як нестандартні [3].

Американський соціолог А. Каллеберг зазначає, що стандартна організація ієрархічних трудових відносин, скоріше, є історичною аномалією, що виникла в ХІХ ст. як наслідок активної індустріалізації, тоді як різноманітні форми нестандартної зайнятості є загальним правилом. Часта зміна роботи перетворюється в норму, а тривала і гарантована зайнятість у одного роботодавця зустрічається рідше [9].

У більшості країн світу тимчасові працівники (включаючи зайнятих за строковими контрактами, сезонних працівників, співробітників агентств, що надають послуги третім особам тощо) є найбільш швидко зростаючим сегментом нестандартної зайнятості.

За даними Європейського соціального дослідження (European Social Survey)"Тенденції соціальних змін в Україні та Європі"У роботі представлено результати трьох хвиль міжнародного порівняльного соціологічного дослідження, виконаного Інститутом соціології НАН України в межах загальноєвропейського моніторингового проекту “Європейське соціальне дослідження" (ESS), в якому беруть участь понад 20 країн. В Україні опитування проведені за загальнонаціональною випадковою вибіркою у 2005-2007-2009 рр. протягом 2005-2013 рр., частка самозайнятого населення (як ті, що мають не/формальну зайнятість, надають різні за характером послуги) європейських країн продовжує поступово збільшуватися. У 2013 р. найбільше таких спостерігається в Польщі (16,2%), Італії (15,7%), на Кіпрі (13,8%), в Ізраїлі, Ірландії, Ісландії та Іспанії цей відсоток становить 11-13%. Наразі в України частка самозайнятого населення зросла від 3,5% у 2005 р. до 6,4% у 2013 р. [10].

Отже, кількість людей, яка долучається до атипових практик діяльності та форм зайнятості упевнено збільшується. Про це також свідчить і структура джерел особистого доходу українців, де 29,2% населення зазначає, що має доходи від додаткової зайнятості, 19,8% - від продажу сільськогосподарської продукції, 12,6% - від індивідуальної та приватної зайнятості (рис.1).

Рис.1. Розподіл відповідей на запитання: "Якщо говорити про всі джерела Вашого особистого доходу (офіційні та неофіційні), то які із зазначених Ви маєте?"* серед економічно активного населення, %

* Сума не дорівнює 100%, оскільки респондент мав змогу вказати декілька варіантів відповіді. Джерело: моніторинг громадської думки населення України ГО "Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка та ГО "Центр "Соціальний моніторинг" спільно з відділом моніторингових досліджень соціально-економічних трансформацій ДУ "Інститут економіки та прогнозування НАН України": серпень, 2015Опитування проведено з 1 по 25 серпня 2015 р. у 24 областях України та м. Києві. Усього опитано 2226 респондентів. Стандартні відхилення при достовірних 95% і співвідношенні змінних від 0,1: 0,9 становлять 1,28-2,13%. .

Українська дослідниця Л. Гук пропонує авторське визначення атипової або нестандартної зайнятості як сукупність соціально-економічних відносин у формальному та неформальному секторах економіки щодо відтворення робочої сили за умов працевикористання, які відрізняються від стандартних та забезпечують гнучкість ринку праці, підвищують мобільність та адаптаційні можливості суб'єктів до змін в економічному, соціальному та інституційному середовищах [3]. Критеріями нестандартної зайнятості є її формалізація (самозайняте населення, особи, що працюють за усною домовленістю, зайняті в особистих господарствах тощо), спосіб найму (договір, усна домовленість), час (понаднормова/неповна зайнятість), строк договору, формалізація робочого місця (віддалена, надомна тощо). Головними критеріями прекарних форм зайнятості є:

- спосіб найму працівника (цивільно-правовий договір (разовий, короткостроковий) або усна домовленість);

- нестабільна заробітна плата;

- негарантована зайнятість;

- більш гнучкий робочий та особистий час.

За таких критеріїв, сутність прекаріату є двоїстою, адже до прекаріїв одночасно можна віднести найменш конкурентоспроможні групи, що задіяні у некваліфікованій трудовій діяльності (сезонні працівники; зайняті в особистих господарствах, зокрема селянських; безкоштовно працюючі не в особистих господарствах), а також представників креативних та IT-індустрій, самозайняте населення (як офіційно зареєстровані на рівні з приватними підприємцями, так і незареєстровані), що працюють і надають кваліфіковані послуги з огляду на ті професійні сфери, до яких вони залучені. Зокрема, це фотографи, дизайнери, моделі, журналісти, музиканти, веб-розробники, мобільні розробники та програмісти, представники рекламної індустрії (редактори, блогери, стилісти), письменники, психологи, онлайн-консультанти, фахівці з маркетингу (спеціалісти з продажу і підтримки клієнтів, експерти з просування бренду), дослідники соціо - гумантіраних напрямів тощо. Багато хто з представників даних професій працюють фрілансе - рами (на відстані від конкретного працедавця, який може перебувати в іншій країні). У такому контексті прекарні форми зайнятості можуть бути усвідомленим вибором тих людей, які змінили свої ціннісні установки, обрали інший стиль життя та роботи, наприклад, дауншифтингДауншифтинг (від англ. downshifting - перемикання автомобіля на нижчу передачу, а також уповільнення або ослаблення будь-якого процесу) - соціальна поведінка або тренд, які стосуються людей, що живуть простим життям, щоб вийти з перегонів обсесивного матеріалізму і зменшити "стрес, понад-нормові і психологічні витрати, які можуть супроводжувати його". Життєва філософія "життя заради себе", "відмови від чужих цілей". - що є відмовою від кар'єрних домагань, виснажливих професійних домагань для життя у задоволенні, digital-nomads - цифрові кочівники, що працюють он-лайн, подорожуючи світом, тощо [11]. Багато хто з них обрав розмірне життя без повсякденної метушні, або ж прагне більше проводити часу з родиною, близькими, дітьми й саме тому долучається до прекарних форм зайнятості як можливості вільно обирати час для роботи та відпочинку, працедавців і замовлення, які б вони хотіли виконати.

Проте наявність більшої свободи, мобільності та вибору стилю життя й економічних стратегій продукують певні ризики - відсутність соціальних гарантій підтримки як на даний момент, так і в майбутній перспективі, нестабільна зайнятість та заробіток, адже попит і пропозиція на послуги залежать від кон'юнктури ринку й стабільності економічної системи країни. Кризові явища зумовлюють збільшення кількості прекаріїв, які готові займатися некваліфікованою роботою, натомість стабільність, економічний розвиток сприяють появі активного само - зайнятого населення, фрілансерів, які почувають себе більш вільно та впевнено у виборі замовників і часу для роботи й відпочинку.

Як зазначає британська дослідниця Л. Вейт, прекаріат відрізняється від інших термінів, які описують аналогічні ризики та уразливість тим, що саме це поняття використовується як основний мотив різними активістами і рухами соціальної справедливості. "Прекаріат" може мобілізувати радикальну свідомість та об'єднати розрізнених неоліберальних працівників проти нових альтернатив капіталістичної експлуатації. На думку вченої, термін "прекаріат" є унікальним через те, що він інкапсулює у собі політичний потенціал [8]. Сьогодні важко кількісно оцінити ступінь поширеності прекаріату серед українського суспільства. Дані, які мають Державна служба зайнятості, локальні центри зайнятості, рекрутенгові агенції, не повною мірою відображають реальну ситуацію на ринку праці через обмеженість власних ресурсів і специфіку діяльності. Так, не всі офіційно безробітні українці реєструються у службах зайнятості, а діяльність локальних служб і рекрутенгових агенцій зумовлена соціально - економічною діяльністю їх регіонів, в яких переважає попит на певні спеціальності. За даними дослідницької компанії GfK UkraineРезультати дослідження щодо попиту роботи на ринку праці, 2015 р. [Електронний ресурс]. доступу: http: //www.gfk.com/uk-ua/rishennja/news/rynok-pratci-v-ukraini/ разом з відомим українським сайтом з пошуку роботи Rabota.ua провели дослідження ринку праці в Україні. Сьогодні 7,3% українців не працюють, але активно шукають роботу. Проте значний відсоток населення (42,7%) не має роботи та не шукає її. Якщо виокремити з даного сегменту групи пенсіонерів і студентів, залишивши тих, хто займається власним господарством, доглядом за членами родини тощо (рис.2), їх відсоток буде високим. Тому цілком можливо, що дана група населення може бути використаною як ресурс у політичній боротьбі та соціальних протистояннях.

Рис.2. Попит на роботу в Україні, %

прекарна форма зайнятість фріланс

Джерело: за даними дослідження, що проводилося в Україні з 1-15 жовтня 2015 р. агенцією GfK Ukraine, в якому взяло участь 1000 респондентів віком від 16 років.

Проблематика прекаріату є значно ширшою, яка знаходиться під дією різних факторів - глобалізаційних, соціально-економічних, соціокультурних, регіональних, географічних тощо. Тому дослідження даного напряму не обмежується підходом Г. Стендінга та тих вчених, які під прекаріатом розуміють лише осіб, залучених до вимушеної, випадкової праці з нестабільним заробітком. Вибір прекарних форм зайнятості може бути не тільки під дією примусових зовнішніх факторів, але й власним вибором стилю життя та соціальної активності, протесту проти загальноприйнятого "правильного життя", шопоголізму та суспільства споживання, керованості життя роботою тощо. У таблиці 1 представлені узагальнені позитивні та негативні впливи прекарних форм зайнятості на індивіда та суспільство.

Таблиця 1. Позитивні та негативні впливи прекарних форм зайнятості на індивіда та суспільство

Джерело: розроблено автором.

За експертними оцінками, у межах дослідження "Оцінка попиту на професії, які затребувані на ринку праці" Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Якісне дослідження було виконане у вересні-жовтні 2015 р. Київським міжнародним інститутом соціології методом глибинних інтерв'ю та фокусованих групових інтерв'ю з експертами у 8 областях (Дніпропетровській, Донецькій (без частини територій антитерористичної операції), Запорізькій, Київській, Луганській, Одеській, Полтавській, Харківській) та м. Києві [12]. , до переліку затребуваних на ринку праці спеціальностей належать ті, які надають можливість працювати віддалено. Насамперед, це стосується роботи у сфері ІТ, інтернет-комерції та інтернет-маркетингу, а також кол-центри. Експерти відзначають, що традиційні офісні спеціальності також починають переводити на аутсорс або фріланс своїх працівників, зокрема бухгалтерів, юристів і секретарів. Завдяки Skype нові перспективи розвитку отримують перекладачі, репетитори, психологи-коучі та нішеві спеціальності. Навіть деякі види ручної праці (декорування кераміки, пошив одягу) можуть здійснюватися віддалено:

"У нас є така опція. Це дуже серйозно представлено. Люди замовляють на виробництві полуфабрикат, абсолютно білий, неглазурований. Потім вдома декорують за бажанням". (Підприємець-кераміст, Слов'янськ).

"Дівчина зшиває вже готові частини одягу. Якісь позиції користувались найбільшим попитом. Старі є найбільш ходовими, маючи вдома машинку, можна просто це все зшивати". (Представникміжнародного фонду, Харків) [12, с.70].

Пропозиція віддаленої роботи є характерною найбільше для великих міст, зокрема тих, де розвинута сфера IT, та найменше для малих міст, що зумовлено їх культурними, виробничими та промисловими факторами.

Отже, головними рисами, які характеризують прекарні трудові практики, є мобільність у виборі трудових активностей, контрольованість робочого та особистого часу, тимчасовість та непередбачуваність праці, неформальні трудові практики тощо. Ресурсом, який у майбутньому може поповнити прекаріат, слугують студенти, які перебувають на утриманні держави (стипендії) або батьків (навчання за контрактом), державні службовці, науковці, представники освітніх професій з низьким рівнем заробітної плати та вимушеними відпустками за власний рахунок. Завдяки своїм кваліфікації, навичкам, знанням вони рівною мірою можуть долучитись як до інноваційного ядра прекаріату, так і до групи, що зайнята некваліфікованою працею. З огляду на потреби у подальшому дослідженні прекаріату та відсутності його сталого визначення, пропонується така авторська дефініція, яка зменшує негативне навантаження (вимушеність, ризи - ковість, сумнівність) для даного поняття: прекаріат - частина економічно активного населення, яка залучається до короткострокових трудових відносин (без соціальних гарантій) та характер яких обирає самостійно, посилаючись на власний вибір життєвих та економічних стратегій.

Можна визначити такі індикатори, які свідчать про набуття прекарних характеристик серед населення:

- готовність змінювати професію;

- готовність до понаднормової праці;

- готовність до неофіційної трудової діяльності;

- готовність до роботи на відстані, зокрема, фрілансери, комютери (commuters), цифрові кочівники (digital nomads);

- невизначеність (відсутність) соціального забезпечення (не/оплачувана відпустка, лікарняні, страховка тощо);

- частота зміни працедавців;

- активність на ринку праці (пошук нової/додаткової роботи);

- вибір власних економічних стратегій;

- вибір життєвих стратегій.

Висновки