Постановка проблеми. На сучасному етапі економіка України знаходиться у кризовому стані, що виражається в падінні ВВП, зростанні безробіття та зниженні добробуту населення. Такі процеси характерні не лише для України, але й багатьох інших країн світу, однак в Україні їх негативні наслідки проявилися значно гостріше внаслідок анексії Криму, окупації частини східних областей та тривалого збройного протистояння на Донбасі. Проблемою України є те, що застаріла структура економіки та її низький технологічний розвиток не забезпечують адекватну реакцію на зовнішні та внутрішні загрози. В розвинених країнах світу відбуваються значні структурні зрушення в усіх сферах економічної діяльності під впливом науково-технічного прогресу, міжнародної інтеграції та конкуренції. Слабкі структурні зміни в економіці України обумовлюють застійний характер економіки та все більше її відставання від групи країн - лідерів соціально - економічного розвитку. Структура національної економіки, як співвідношення між окремими її компонентами, є явищем складним та багатоплановим. У даному дослідженні ми аналізуємо динаміку структури економіки за видами економічної діяльності (ВЕД). Нинішні структурні трансформації економіки України негативно позначаються на зайнятості та можливостях економічного й соціального розвитку і потребують детального дослідження.

В Україні проблемами структурної динаміки економіки займаються чимало відомих вчених, серед яких О. Амоша, М. Білопольський [1], Ю. Бицюра [2], А. Гальчинський [3], В. Геєць [4], В. Русан [5], Н. Скірка [6], Л. Шинкарук [4] та ін. У той же час в останні кілька років відбулися досить вагомі структурні трансформації, які стають загрозою для сталого розвитку України і потребують акцентування уваги з метою недопущення їх подальшого поглиблення.

Метою статті є аналіз структурних зрушень в національній економіці відповідно до світових тенденцій, виявлення загроз для сталого розвитку та визначення пріоритетних напрямків структурних трансформацій.

Виклад основного матеріалу. Сучасна структурна трансформація економіки розвинених країн, які є прикладом економічного прогресу, відбувається на основі інновацій, глобалізації та внаслідок зміни суспільних потреб і стратегій. Високий рівень їх соціально - економічного розвитку забезпечується прогресивними змінами у структурі економіки, яка спрямовується на пріоритетний розвиток V-VI високотехнологічних укладів, в основі яких лежать наукомісткі види діяльності, а також на розвиток тих галузей і видів економічної діяльності, які пов'язані з обслуговуванням населення (соціальні послуги) та бізнесу (виробничі, ділові послуги). Саме така зміна структури економіки визначає перехід від індустріального до постіндустріального суспільства, теоретичні засади якого розроблено в 70-ті роки ХХ століття відомим американським соціологом Д. Беллом [7]. Згідно з його загальновідомою концепцією головними рисами постіндустріального суспільства є перехід від виробництва товарів до виробництва послуг та формування сервісної економіки. При цьому відбувається зміна структури зайнятості, яка виражається у зменшенні працівників робітничих професій та у переважанні серед працюючих професійних фахівців і техніків.

Цей соціальний прогноз певною мірою справдився. Статистичні дані різних країн світу свідчать, що в структурі обсягів виробництва економічних благ та валової доданої вартості (ВДВ) за видами економічної діяльності суттєво скоротилася частка сільського господарства, зменшилася частка промисловості та значно зросла роль сфери послуг. Це супроводжується диверсифікацією видів економічної діяльності та відповідних їм форм і видів зайнятості. Відбувається скорочення частки у ВДВ та у структурі зайнятості аграрного та індустріального секторів економіки, та суттєве збільшення сфери послуг, яка постійно розширяється та збагачується новими видами послуг як для населення, так і для сфери виробництва. Найбільшою мірою ця тенденція характерна для розвинених країн, однак і в країнах, що стали на шлях розвитку відбувається суттєве зростання ролі сфери послуг у суспільному виробництві. Відбувається постіндустріальна трансформація економіки та сфери зайнятості.

Вітчизняні дослідники відзначають наявність структурних змін в економіці та на ринку праці різних країн, пов'язаних з переходом від індустріального суспільства до постіндустріального. Так, Л. Давидюк відзначає, що загальними закономірностями структурних зрушень, які відбуваються в національних економіках на сучасному етапі глобалізації є зростання частки високотехнологічних виробництв обробної промисловості; телекомунікаційних, фінансових та бізнесових послуг, а також соціально-орієнтованих видів економічної діяльності, що саме і формують стратегічні сектори національних економік на сучасному етапі розвитку [8, с.173].

В Україні за роки постсоціалістичного періоду розвитку відбулася суттєва зміна структури економіки, що обумовлено як процесами автономізації економіки та виходом її із єдиного господарського комплексу Радянського Союзу, так і процесами ринкової трансформації, кризовими явищами і змінами в зовнішньому економічному середовищі. Внаслідок цього валовий внутрішній продукт (ВВП) за період 19902000 рр. скоротився майже у 2,5 раза (43,2% від рівня 1990 р.) [9]. В основному це відбулося за рахунок суттєвого падіння виробництва у промисловості, яка найбільше постраждала внаслідок масштабних формаційних і ринкових перетворень. Так, наприклад, за цей період виробництво стальних труб скоротилося майже у 4 рази, автомобілів - у 28 разів, тканини - у 18 разів [10].

З 1999-2000 рр. економіка України розпочала відновлення та зростання, однак не вийшла на показники 1990 р. Кризові явища 2008-2009 рр. негативно позначилися як на темпах розвитку, так і на структурі видів економічної діяльності, що проявилося у збільшенні частки у ВВП низькотехнологічних секторів. Це позначилося і на динаміці структури економіки у другому десятилітті ХХІ століття (табл.1). Наведені у таблиці дані свідчать про суттєве зростання у ВДВ частки аграрного сектору виробництва - з 8,4% у 2010 р. до 14,2% у 2015 р., майже на 70%. Частка усіх інших сфер у ВДВ скоротилася.

У складі валової доданої вартості знизилася частка індустріального сектору економіки - промисловості та будівництва: промисловості в цілому на 2,4 в. п., будівничої галузі - на 1,4 в. п. Найбільше зменшився внесок у ВДВ добувної промисловості, що пов'язано з конфліктом на сході країни, втратою значної кількості вугледобувних підприємств внаслідок окупації частини Донбасу. Такі структурні зміни хоч і болючі для національної економіки, однак не є загрозливими, оскільки відповідають загальносвітовій тенденції структурних трансформацій - суттєвого зменшення частки ресурсодобувних галузей в загальному обсязі економічної діяльності. Найбільш негативним є скорочення частки переробної промисловості, яка є основним драйвером розвитку економіки. Частка у ВДВ ін - фраструктурних галузей промисловості (електро - та водопостачання) практично не змінилася. За даний період у структурі ВДВ на 2 в. п. зменшилась частка внеску сфери послуг, що не відповідає траєкторії постіндустріального розвитку економіки.

Наслідком суттєвих структурних трансформацій є зміна обсягів і структури зайнятості практично в усіх сферах економічної діяльності (табл.2).

структурне зрушення національна економіка

Частка зайнятості в аграрній сфері зростала і перевищила частку зайнятості у промисловості. Відбувається скорочення частки зайнятості у будівництві. У сфері послуг вона хоч і зростала, однак зниження частки даної сфери у ВДВ свідчить про падіння продуктивності праці. Ці дані вказують на те, що в Україні відбуваються процеси деіндустріалізації економіки та ринку праці. Науковці відзначають, що деіндустріалізація - це об'єктивний процес зменшення вторинного сектору в економіці внаслідок розвитку продуктивних сил на основі науково-технічного прогресу. В розвинених країнах вона відбувається внаслідок формування високотехнологічних галузей вторинного і третинного сектору економіки, що обумовило збільшення зайнятості в третинному секторі, тобто в секторі послуг, а також внаслідок "виносу" частини промислових підприємств у нові індустріальні країни [14, с. 194].

В Економічному енциклопедичному словнику дається таке визначення деіндустріалізації: "Деіндустріалізація - 1) істотне зниження ролі обробної промисловості в господарстві країни, внаслідок чого промисловість стає неконкурентоспроможною;

2) докорінна зміна у співвідношенні сфер матеріального і нематеріального виробництва внаслідок глибокої структурної перебудови в економіці, що зумовлює домінування сфери послуг або фінансово-кредитної сфери;

3) процес перетворення індустріально розвинених країн в аграрно-індустріальні або аграрні через деградацію економічної системи" [15]. Виходячи з даного визначення можна стверджувати, що для України характерні перший та третій різновиди деіндустріалізації. Відбувається перетворення індустріально розвиненої країни (якою була Україна раніше) в аграрно-індустріальну з низьким технологічним розвитком економіки та рівнем конкурентоспроможності на світовій арені.

Така ситуація обумовлена технологічним занепадом промисловості, застарілою матеріально-технічною базою. Станом на 2016 р. ступінь зносу основних засобів виробництва у промисловості був одним із найвищих - 69,4%, в переробній промисловості - 76,4%, у той час як в цілому по економіці - 58,1%, у будівництві - 36, у сільському господарстві - 37,3% [16]. Ці дані свідчать, що промисловість відносно інших видів економічної діяльності знаходиться в значно гіршому становищі. Фізичне і моральне зношування основних засобів, недостатні інвестиції в їх розвиток і модернізацію обумовили деградацію промислового виробництва, зниження його ролі в прогресивному розвитку країни. Це проявляється у погіршенні структури виробленої промислової продукції за рівнем технологічності (табл.3).

Частка інвестиційних товарів за період з 2008 по 2015 р. скоротилася у загальному випуску більш ніж удвічі, скоротилася частка випуску споживчих товарів тривалого використання, які складають всього 1% у загальному випуску. Однак саме виробництво цих видів товарів потребує інновацій та висококваліфікованої робочої сили.

Ці структурні зрушення у випуску промислової продукції свідчать про деградацію індустріального сектору економіки України та втрату ним своєї провідної ролі в її розвитку. Це має негативне значення і для соціально-трудової сфери, оскільки звужується сфера прикладання праці для висококваліфікованих працівників. Знижуються можливості працевлаштування, зростає безробіття, збільшується трудова еміграція з України, що призводить до втрати трудового потенціалу.

Структура промислової продукції за основними

Динаміка структури національної економіки не відповідає сучасним прогресивним тенденціям структурних трансформацій і, як наслідок, стримує зростання конкурентоспроможності та соціального прогресу. Так, за індексом глобальної конкурентоспроможності Україна перемістилася з 79 місця (20152016 рр., з 140 країн) на 85 місце (2016-2017 рр., з 138 країн) [196]. У 2016 р. Україна посіла 84 місце в рейтингу країн світу за індексом людського розвитку, це на 3 позиції нижче рівня 2015 р. [20]. Вітчизняні науковці підкреслюють, що структурні зміни завжди мають визначальний вплив на соціально-економічний розвиток країни [21, с.8]. Вони мають бути спрямовані на формування оптимальної структури економіки, яка забезпечує суспільний прогрес.

Критеріями оптимальності структури національної економіки, як відзначає Н. Скірка, є, по-перше, виробництво товарів та послуг, які забезпечують максимальне задоволення суспільних потреб та мінімізують витрати економічних ресурсів на їх виготовлення; по-друге, сприяння довгостроковим темпам економічного зростання; по-третє, забезпечення переходу економічної системи до вищого не тільки кількісного, а й якісного стану; стимулювання максимального використання результатів науково-технічного прогресу, спеціалізації країни у світовому поділі праці, інтеграційних процесів [6, с.34]. В умовах переходу до сталого економічного розвитку найважливішими критеріями оптимальності структури економіки є ефективне використання ресурсів, зниження матеріалоємності та енергоємності продукції та суттєве зменшення екологічного навантаження на навколишнє середовище. На сучасному етапі забезпечення довгострокового сталого зростання та підвищення якості соціально-економічного розвитку можливе лише на основі зростання частки високотехнологічного виробництва та впровадження інновацій. Досвід розвинених країн та тих, які динамічно розвиваються в останні десятиліття, свідчить, що їх досягнення в соціально-економічного розвитку забезпечується прогресивними змінами у структурі економіки, передусім розвитком високотех - нологічних V-VI укладів, наукомістких та креативних секторів економіки, різноманітних послуг, екологічно безпечних виробництв.

Згідно прийнятої Європейським Союзом у 2007 р. класифікації виробничих структур, найбільш оптимальною структурою економіки є та, де 20% ВДВ забезпечує переробна промисловість, а її внутрішня структура має такий вигляд: близько 50% - сумарна частка високотехнологічних (20%) та середньотехно - логічних (30%) виробництв; приблизно 50% - сумарна частка низькотехнологічних (30%) та середньонизько-технологічних (20%) виробництв [22, с.96]. Технологічна структура вітчизняної промисловості не відповідає цим вимогам та значно поступається рівню технологічності даної сфери економічної діяльності країн - членів ЄС, про що свідчать розрахунки А. Смаглюк, наведені в табл.4.

Якщо структура промисловості в цілому усіх європейських країн наближається до оптимальної, то в Україні переважають низькотехнологічні та середньо - низькотехнологічні види промислової діяльності - їх сумарна частка складає майже 78%. Надзвичайно низьку частку займає високотехнологічний сектор промисловості - лише 3,3%.

Слід відзначити, що і в сфері послуг України технологічні види діяльності розвинені досить слабо. Тут домінує оптова і роздрібна торгівля, яка формує більше 16% загальної валової доданої вартості (2015 р.), а на другому місці знаходиться транспортне, складське господарство та зв'язок (8% ВДВ).

Високотехнологічні сфери послуг (інформація та телекомунікації, професійна, наукова та технічна діяльність) забезпечують лише 7,6% ВДВ. Позитивним є те, що їх частка поволі підвищується: частка ВДВ, створеної у сфері інформації та телекомунікації зросла з 3,5% у 2010 р. до 4,3% у 2015 р.; а у професійній, науковій та технічній діяльність - з 2,9% у 2010 р. до 3,3% у 2015 р. [11 с.82,83].

Наслідком неефективної структури економіки та її низького технологічного рівня є зниження показників ефективності - продуктивності праці та капіталу (табл. 5). Продуктивність праці є основним показником ефективності використання робочої сили. В Україні вона є значно нижчою, ніж у розвинених країнах світу, в той же час вона знижується, що суперечить загальній динаміці техніко-технологічного прогресу. Однак ще гіршою є динаміка продуктивності капіталу, яка знизилася за 2010-2015 рр. майже на 30%.

Більшість дослідників структури економіки України відзначають, що вона є застарілою і тому є гальмом розвитку національної економіки. її консервація створює загрози для сталого економічного зростання. Згідно концепції сталого розвитку ПРООН, стале економічне зростання забезпечується шляхом диверсифікації, технічної модернізації та розвитку інноваційних видів діяльності, пріоритетного розвитку секторів з високою доданою вартістю та працемістких секторів економіки для забезпечення продуктивної зайнятості.

Для подолання відсталості та забезпечення прогресивних структурних змін має здійснюватися активна структурна політика держави з визначенням пріоритетних сфер економічної діяльності, які б могли забезпечити динамічний розвиток національного господарства. Існують різні пропозиції щодо таких пріоритетів. Заслуговує на увагу методика фахівців Інституту економіки промисловості, які для визначення пріоритетних галузей промисловості застосували критерії ефективності, виробничої активності, ринкової позиції та інноваційності [21, с.11]. На основі проведеного аналізу за цими параметрами було здійснено рейтингову оцінку пріоритетності видів промислової діяльності, до яких віднесено: виробництво основних фармацевтичних продуктів; виробництво машин та устаткування; виробництво електричного устаткування; текстильне виробництво; виробництво автотранспортних засобів; виробництво комп'ютерів, електронної та оптичної продукції [21, с.17]. Такі наукові висновки могли б стати підґрунтям для формування виваженої структурної політики України.

Висновки