Реалізація економічної безпеки в умовах залучення венчурних інвестицій у підприємства продовольчої сфери

Замлинський В.А., кандидат економічних наук, доцент кафедри обліку, аудиту і статистики Одеського торговельно-економічного інституту Київського національного торговельно-економічного університету,

Виклад основного матеріалу дослідження

Ст. 8 Закону України "Про основи національної безпеки України" передбачає, що забезпечення продовольчої безпеки є одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України в економічній сфері [1]. Відповідно, продовольча безпека країни передбачає ступінь забезпеченості країни екологічно чистими і корисними для здоров'я продуктами харчування за доступними цінами за збереження й поліпшення навколишнього середовища.

За прогнозами ООН, до 2050 р. чисельність людства зросте до 9 млрд. осіб, а продуктивність рослинництва - лише на 15 % [2]. Це визначає першочергове завдання для вчених світу: вирішення проблеми забезпечення продуктами харчування людства і підвищення продуктивності агропромислового комплексу з одночасним зростанням якості продукції та захистом навколишнього середовища. Відповідно, інвестиційна політика, зокрема в частині інноваційних рішень, щодо формування продовольчої безпеки країни повинна сприяти створенню умов для забезпечення країни безпечними та якісними продуктами харчування, досягнення стабільності вітчизняного виробництва продуктів харчування. При цьому макроекономічний аналіз розвитку України свідчить про вкрай незначний вплив інноваційних рішень на економічне зростання суб'єктів господарювання, насамперед малих і середніх підприємств, тобто невикористання інновацій та інвестицій як головного ресурсу економічного розвитку. Порівняння венчурних інвестицій з іншими джерелами фінансування інноваційних проектів підприємств у складних економічних умовах та потреба у додатковому фінансуванні виходу українських продуктів харчування на світовий ринок дає змогу визначити венчурні інвестиції як критерій створення оптимальної структури фінансування інноваційного розвитку підприємств.

Досвід розвинутих країн свідчить про те, що кошти венчурних фондів є одним із визначальних засобів подолання дефіциту інвестиційних ресурсів, особливо під час кризових явищ в економіці. Венчурні фонди Європи найбільш активно інвестують такі галузі економіки: біотехнології (37,1 % від загального обсягу інвестицій венчурних фондів); виробництво комп'ютерів і споживчої електроніки (19,8 %); телекомунікації (14,9 %); альтернативну енергетику і захист навколишнього середовища (7,3 %); споживчі товари (6,3 %) [3]. Використання досвіду країн ЄС для України потребує входження венчурних фондів до кола важелів фінансування зростаючих галузей української економіки та полегшення умов доступу до інвестицій.

За наявності в країні значного попиту на інвестиції венчурних фондів існує проблема, обумовлена відсутністю єдиного методологічного підходу до вирішення завдань обґрунтування ефективності венчурних інвестиційних процесів у цілях дотримання безпеки підприємств - учасників інвестиційного процесу. Зокрема, ініціатори інвестиційних проектів не готові пропонувати якісні інноваційні продукти, що потребують залучення інвестицій. Венчурні інвестори в Україні досить часто зіштовхуються з проблемою якості підготовки та життєздатності інвестиційних проектів. Рівень фінансово-економічної грамотності ініціаторів інвестицій і відсутність гарантій безпеки венчурних інвестицій не сприяють формуванню в Україні венчурної моделі бізнесу, зокрема у зв'язку з проблемами інвестиційного клімату в Україні, нерозвиненістю ринку капіталу, недоліками чинного законодавства тощо.

Важливим чинником впливу на вибір об'єктів інвестування і досягнення безпеки інвестицій є забезпечення інвестора вичерпною інформацією про результати й перспективи розвитку підприємства за результатами реалізації венчурного проекту. Надійні методи аналізу ефективності інвестиційного проекту необхідні інвестору для визначення економічного ефекту від інвестицій. Водночас актуальним є вивчення підприємствами привабливості венчурних інвестицій для забезпечення використання найбільш ефективних форм вкладення капіталу, що сприяють розширенню економічного потенціалу та збереженню економічної безпеки підприємства. На сьогодні недостатньо вирішеними є методологічні аспекти прийняття управлінських рішень щодо венчурного інвестування з урахуванням дії різноманітних факторів макро- та мікросередовища.

У праці О. Малютіна [4] методи оцінки ефективності інвестиційної діяльності розподілено за двома ознаками (табл. 1). На думку В.М. Шелудько, "використання різних методів оцінки капіталовкладень досить часто приводить до протилежних результатів. Інвестиційний проект, прийнятний за одним критерієм, може бути неприбутковим або й збитковим за іншим критерієм. Тому для отримання обґрунтованої і значною мірою достовірної оцінки якості інвестиційного проекту доцільно застосовувати сукупність наведених вище методів, доповнюючи їх іншими формалізованими та неформалізованими критеріями" [5]. Таким чином, існуючі методи оцінки інвестицій в умовах кризових явищ в економіці на практиці можуть не використовуватися з огляду на їх неефективність. Своєю чергою, дослідники Х.Я. Яремик та М.І. Яремик [6, с. 177-198]наголошують на таких проблемах оцінки ефективності інвестиційних проектів: ігнорування зношеності основних засобів, відсутність методики обґрунтування базових показників для аналізу, зокрема ставки дисконту, терміну дисконтування, показників грошового потоку тощо. На думку О.В. Харламенко [7], ефективним для інвестиційного аналізу є синтез інструментів збалансованої системи показників (BSC) та економічної доданої вартості (EVA).

Сучасний етап застосування методичних підходів до оцінки інвестицій характеризується використанням критеріїв, що можуть застосовуватися в різних інвестиційних ситуаціях за наявності відповідної інформації для оцінки. У цілому механізм оцінки ефективності інвестиційних проектів підприємства передбачає: 1) визначення методики оцінки ефективності інвестиційного проекту; 2) здійснення оцінки інвестиційної безпеки підприємства; 3) коригування основних параметрів системи; 4) аналіз результатів і формування інформації для прийняття управлінських рішень у системі інвестиційної безпеки.

Найбільш простими та зручними у застосуванні є методики, що передбачають аналіз фінансового стану підприємства і не потребують збору додаткової інформації, не поданої у фінансовій звітності. За даними дослідження методів аналізу інвестиційної привабливості підприємства, проведеного О.Ю. Чигрин [8], виявлено, що 69 % науковців для оцінки інвестиційної привабливості пропонують оцінювати його фінансовий стан. Однак у даному питанні слушним є підхід Т. Коупленда, який зазначає, що інвестори платять за результати, яких вони очікують від діяльності компанії в майбутньому, а не за минулі її досягнення [9, с. 65]. Крім того, задовільний або незадовільний фінансовий стан підприємства також у разі прийняття рішення щодо здійснення венчурних інвестицій не дасть змоги відобразити перспективи та резерви розвитку за результатами інвестування інноваційного проекту. ефективність венчурна інвестиція продовольча

Таким чином, загальноприйняті методики оцінки привабливості інвестиційних проектів не є універсальними, оскільки не відповідають вимогам практики, особливо для оцінки інвестиційних проектів інноваційного характеру. Розвиток інформаційних технологій, що сприяє формуванню даних для прийняття рішень щодо інвестиційного проекту на основі використання різних моделей джерел інформації, є важливим засобом розширення можливостей облікового забезпечення управління ефективністю венчурних інвестицій.

Проблему однобічності оцінки інвестиційної привабливості на основі показників фінансового стану дають змогу усунути комплексні методики аналізу, що враховують перспективи розвитку об'єкта інвестування. Для венчурних інвестицій складність застосування таких методик обумовлена потребою аналізу різноманітних факторів, значення яких не завжди можна виразити у грошовому вимірнику, а також необхідністю залучення сторонніх експертів для обґрунтованості оцінки, що призводить до появи додаткових витрат.

Наприклад, для підприємств продовольчої сфери особливий інтерес для потенційного інвестора представляє наявна виробнича база, зокрема її стан, рівень новизни технологій, склад устаткування. На інвестиційну привабливість таких підприємств впливатиме їх фінансовий стан та показники ефективності діяльності. Однак найчастіше впровадження інноваційних рішень потребують саме збиткові підприємства із застарілими технологіями та основними засобами, що апріорі знижує їх інвестиційну привабливість. На думку Т.В. Пономаренко, здійснення венчурних інвестицій у такі підприємства стимулюватимуть перспективи розвитку ринку, імідж підприємства, його соціальне та суспільне значення за умови розвитку [10, с. 10].

На інвестиційну привабливість підприємства для венчурних інвесторів суттєвий вплив чинять нефінансові показники, наявність і розвиненість нематеріальних активів. Водночас використання нефінансових показників для оцінки інвестиційної привабливості підприємства досить ризиковане, адже значення таких показників не завжди можливо оцінити достовірно, крім того, складно довести чітку взаємозалежність між нефінансовим показником і очікуваним результатом від інвестицій [11, с. 176].

Таблиця 1. Методи оцінки ефективності інвестиційної діяльності та напрями їх застосування

Джерело: складено на основі [4].

Експертами компанії PricewaterhouseCoopers проводилося опитування інституційних інвесторів у 14 країнах світу, що дало змогу сформувати перелік показників, важливих для прийняття інвестиційних рішень. Лише три показники з десяти є фінансовими, а решта відображають майбутній розвиток підприємства [12]. Для підприємств продовольчої сфери інвестиційна привабливість зростатиме за умови досягнення конкурентоспроможності продукції, зокрема за рахунок використання засобів індивідуалізації товарів і послуг (торгові марки, товарні знаки, комерційні найменування тощо) - нематеріальних активів, що покращують стан підприємства на ринку порівняно з конкурентами, оскільки такі продукти творчої й інтелектуальної діяльності через їх правову охорону передбачають обмеженість доступу до них. Окрім того, забезпечення здатності підприємства продавати товари на ринку за ціною, що суттєво перевищує витрати, а також використання конкурентних переваг порівняно з іншими суб'єктами ринку досягається формуванням клієнтського капіталу підприємства. Як відмічає Д. Райбстін [13], серед нематеріальних активів на першому місці знаходиться інтелектуальна власність, на другому - вартість клієнтського капіталу. Ці складові частини нематеріальних активів забезпечують активний вплив підприємства на зовнішнє середовище, водночас поліпшуючи економічні умови виробництва.

Для венчурних інвесторів особливий інтерес представляють підприємства продовольчої сфери, що дбають про соціальне забезпечення своїх працівників, виготовлення екологічно чистих продуктів, що не завдають шкоди природі. За даними експертів, грамотне управління сучасним підприємством потребує ефективного впливу на соціальний капітал підприємства, адже майже 80 % вартості продажу підприємства становить його репутація [14, с. 129], тобто сукупність накопиченого людського, соціального й екологічного капіталу як факторів стратегічного економічного зростання. Однак у сучасних умовах розвитку економіки України рівень соціальної відповідальності бізнес-структур є досить низьким. За даними дослідження 1 220 компаній України, проведеного за замовленням ООН, значна частина представників великого, середнього і малого бізнесу визнають необхідність і правильно розуміють зміст соціальної відповідальності. При цьому 76 % бізнесменів переконані в тому, що вони соціально відповідальні, хоча програми соціальної відповідальності зводяться до впровадження програм поліпшення умов праці (66 %), навчання працівників (64 %), надання благодійної допомоги (56 %) [15, с. 57-58]. У розвинених країнах соціальний капітал є важливою складовою частиною економічного зростання, зокрема успіх найбільш конкурентоспроможних країн світу в 2014 р. обумовлений інвестиціями в людський і соціальний капітал, а також ефективністю управління державними видатками в частині фінансування інновацій [16, с. 58].

Для досліджуваних підприємств стратегічне управління соціальним і клієнтським капіталом, спрямоване на досягнення продовольчої безпеки країни в цілому, неможливе без екологічного управління, адже підприємства продовольчої сфери організовують свою діяльність у досить вигідних умовах, зокрема з використанням унікальних земель із високими економічними та екологічними параметрами на світовому рівні (масив чорноземів в Україні становить понад 20 % світових ресурсів [17]). За таких умов особливо привабливою для венчурного інвестора стане формування стратегії розвитку підприємства, пронизаної завданнями охорони багатого природного середовища, тобто не лише виробництва і постачання екологічно чистої продукції, але й формування структур, діяльність яких погоджуватиме охорону навколишнього середовища із цілями діяльності підприємства на всіх етапах кругообігу капіталу, навчання і мотивації персоналу в напрямі досягнення умов формування екологічної свідомості та діяльності суб'єкта господарювання. На думку І.В. Замули [18], підприємство, технології і продукція якого мають найвищу екологічну якість, виграє в очах екологічно свідомої частини суспільства і може розраховувати на лояльність та залучення клієнтів на тривалий період. Польські дослідники наголошують, що розробка екологічної стратегії та її реалізація передбачає значні витрати, проте їх можна розглядати як інвестиції в майбутнє, оскільки лише ті підприємства, що мають найкращі відносини з навколишнім середовищем, можуть досягти успіху на ринку за рахунок довіри і симпатії суспільства [19, с. 49].

Таким чином, для вітчизняних підприємств продовольчої сфери врахування екологічного аспекту в організації діяльності з метою залучення венчурних інвестицій передбачає здійснення економічних розрахунків і впровадження заходів з охорони навколишнього середовища, які можуть зменшувати прибуток на певному етапі. Професійне управління екологічним розвитком потребує розробки стратегії охорони навколишнього середовища та її залучення до загальної стратегії розвитку підприємства продовольчої сфери [18], що не лише створить умови для інтеграції економічних і екологічних цілей підприємства, а й сприятиме зростанню інвестиційної привабливості суб'єкта.

Підсумовуючи вищевикладене, встановлено, що венчурний інвестор, вивчаючи звітність підприємства на предмет доцільності здійснення інвестицій, повинен мати змогу оцінити інвестиційний потенціал суб'єкта господарювання. Передбачення у звітності даних, спрямованих на прийняття рішень стратегічного характеру, є основою розширення сфери застосування венчурного капіталу та розвитку підприємства за рахунок фінансування інноваційних проектів. Відповідно, у звітності підприємств продовольчої сфери, що сприятиме оцінці стратегічних напрямів діяльності, крім облікових, слід відображати також необлікові показники, зокрема відомості про клієнтський, соціальний та екологічний капітал. Для досліджуваних підприємств, діяльність яких створює базу для продовольчої безпеки країни в цілому, безпека венчурних інвестицій дотягатиметься на основі наявності у звітності підприємства відомостей, що зменшують невизначеність для зовнішніх користувачів бухгалтерської звітності, зокрема венчурних інвесторів, даючи їм змогу прогнозувати майбутній фінансовий стан підприємства.

Відповідно, для подальших досліджень, пов'язаних із формуванням єдиного методологічного підходу до вирішення завдань обґрунтування ефективності венчурних інвестицій в цілях дотримання безпеки інвесторів, слід вирішити комплекс проблем двох рівнів (табл. 2).

Таблиця 2. Проблеми теорії ефективності венчурних інвестиційних проектів для підприємств продовольчої сфери: перспективи досліджень

У частині проблем методологічного рівня слід наголосити на тому, що перспективи довгострокового розвитку підприємств продовольчої сфери визначаються факторами інвестиційної привабливості підприємств та їх позитивним впливом на продовольчу безпеку країни в цілому, а також перспективи реалізації національних інтересів в умовах євроінтеграції. При цьому для підприємств як об'єктів інвестицій пріоритетним є довгостроковий розвиток, а не якнайшвидше досягнення рентабельності, на чому наголошується в дослідженні [9, с. 85].

Вигоди від активізації венчурного інвестування передбачають досягнення компромісу між суб'єктами інвестиційного процесу (державою, інвесторами, підприємствами), зокрема в контексті досягнення інноваційного розвитку підприємств. Інноваційні проекти та їх інвестування пов'язані зі значними ризиками, зокрема фінансовим, обумовленим невдалою реалізацією проекту.